Рішення

від 27.03.2023 по справі 320/8435/21

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 березня 2023 року м.Київ№ 320/8435/21

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Головенко О.Д., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Рибпром" до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "ТД Рибпром" з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про скасування податкового повідомлення - рішення від 16.06.2021 № 0123170707 про застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) та/або пені у розмірі 30 600,00 грн.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21.07.2021 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (в порядку письмового провадження).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що контролюючий орган дійшов помилкового висновку щодо не подання повідомлення про об`єкти оподаткування, а саме риболовні судна, які перебувають у користуванні ТОВ "ТД Рибпром", оскільки відповідач під час проведення перевірки вийшов за межі своїх повноважень.

Позивач зазначив, що не мав обов`язку подавати повідомлення за формою 20-ОПП, оскільки паливний бак не є акцизним складом, а тому у діях податкового органу присутні ознаки протиправності.

Від представника відповідача направлено відзив на позовну заяву, відповідно до якого вказує, що у задоволенні позову слід відмовити, оскільки позивачем в порушення вимог п. 63.3 ст. 63 Податкового кодексу України (далі ПК України) та Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 № 1588 (далі Порядок № 1588) не подано повідомлення про усі об`єкти оподаткування, що є у власності або користуванні позивача.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, оглянувши письмові докази, які були надані, суд вважає, що позов слід задовольнити, виходячи з наступного.

Товариство з обмеженою відповідальністю ТД Рибпром (ідентифікаційний код 32846847, місцезнаходження: 08132, Київська обл., Києво-Святошинський р-н., м. Вишневе, вул. Промислова, буд. 5) 26.02.2004 було зареєстровано в якості юридичної особи, про що свідчить інформація з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Головним управлінням ДПС у Київській області 17.11.2020 проведено фактичну перевірку діяльності ТОВ ТД Рибпром за його місцезнаходженням: 08132, Київська обл., Києво-Святошинський р-н., м. Вишневе, вул. Промислова, буд. 5.

Перевірку проведено на підставі п.п. 80.2.2 п. 80.2 ст. 80 ПК України згідно з наказом Головного управління ДПС у Київській області від 02.11.2020 № 1659 Про проведення фактичних перевірок.

В ході перевірки, результати якої були оформлені актом № 2767/1036/07/32846847 від 26.11.2020, встановлено факт не подання до органу ДПС заяв та повідомлення за формою №20-ОПП про об`єкти оподаткування, місця торгівлі або об`єкти, що підлягають оподаткуванню, а саме: до перевірки надано перелік орендованих транспортних засобів в кількості 31 одиниця, по яким до органу ДПС не подано жодної заяви та повідомлення за формою № 20-ОПП.

05.01.2021 відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0084600706, згідно з яким до позивача застосовано штрафні санкції у розмірі 31 620,00 грн за порушення п. 63.3 ст. 63 ПК України.

Скориставшись можливістю адміністративного оскарження винесеного контролюючим органом податкового повідомлення-рішення, позивачем подано до ДПС України скаргу від 02.02.2021 № 5, яку рішенням ДПС України від 15.04.2021 № 8559/6/99-00-06-03-02-06 було задоволено частково, а податкове повідомлення-рішення від 05.01.2021 № 0084600706 в частині застосованих штрафних санкцій у сумі 1 020,00 грн скасовано.

16.06.2021 контролюючим органом було прийнято нове податкове повідомлення рішення № 123170707 на суму 30 600,00 грн, яким застосовано до позивача штрафні санкції.

Не погоджуючись з податковим повідомленням рішенням, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку обставинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регламентовано ПК України, яким визначено вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Пунктом 80.1 ст. 80 ПК України визначено, що фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).

Відповідно до п. 80.2 ст. 80 ПК України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції, під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав:

у разі коли за результатами перевірок інших платників податків виявлено факти, які свідчать про можливі порушення платником податків законодавства щодо виробництва та обігу підакцизних товарів, здійснення платником податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, та виникає необхідність перевірки таких фактів;

у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій, та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів;

письмового звернення покупця (споживача), оформленого відповідно до закону, про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій, у тому числі незабезпечення можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, касових операцій, патентування або ліцензування;

неподання суб`єктом господарювання в установлений законом строк обов`язкової звітності про використання реєстраторів розрахункових операцій та/або програмних реєстраторів розрахункових операцій, розрахункових книжок та книг обліку розрахункових операцій, подання їх із нульовими показниками;

у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та рідин, що використовуються в електронних сигаретах, і пального та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері регулювання виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, пального;

у разі виявлення за результатами попередньої перевірки порушення законодавства з питань, визначених у п. 75.1.3;

у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про використання праці найманих осіб без належного оформлення трудових відносин та виплати роботодавцями доходів у вигляді заробітної плати без сплати податків до бюджету, а також здійснення фізичною особою підприємницької діяльності без державної реєстрації.

Законом України від 17.03.2020 № 533-IX "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" (зі змінами, внесеними законами від 30.03.2020 N0540-1X та від 13.05.2020 N591- [X) підрозділ 10 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України доповнено п. 52-2 такого змісту: "Установити мораторій на проведення документальних та фактичних перевірок на період з 18.03.2020 по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), крім: документальних позапланових перевірок, що проводяться на звернення платника податків; документальних позапланових перевірок з підстав, визначених п.п. 78.1.7 та 78.1.8 п. 78.1 ст. 78 цього Кодексу; фактичних перевірок в частині порушення вимог законодавства в частині: обліку, ліцензування, виробництва, зберігання, транспортування та обігу пального, спирту етилового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів; цільового використання пального та спирту етилового платниками податків; обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками; здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту етилового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального, з підстав, визначених п.п. 80.2.2, 80.2.3 та 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 цього Кодексу.

З наданих Головним управлінням ДПС у Київській області копії наказу від 02.11.2020 про проведення фактичних перевірок і витягу з додатку до цього наказу, направлення на перевірку від 16.11.2020 № 416/10-36-07-06, фактична перевірка суб`єктів господарювання, які вказані у названому вище витягу, в тому числі мета перевірки позивача здійснювалась для перевірки дотримання норм законодавства з питань регулювання готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі порядку ведення обліку товарних записів на складах та/або за місцем їх реалізації, ведення касових операцій, наявності свідоцтва, ліцензії, у тому числі про виробництво, обіг та зберігання підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

На думку позивача вставлене контролюючим органом порушення податкового законодавства не пов`язане з зберіганням паливно мастильних матеріалів, яке знайшло своє відображення у спірному податковому повідомленні рішенні щодо порушення позивачем п. 63.3 ст. 63 ПК України є необґрунтованим, оскільки відповідач вийшов за межі своїх повноважень.

Однак на думку проведення перевірки є спеціальною процедурою встановлення обставин, які необхідні для контролю за правильністю нарахування і сплати податків та інших обов`язкових платежів.

Також суд звертає увагу, що допуск до фактичної перевірки відбувся, про що свідчать направлення на перевірку з підписом представника.

Якщо ж допуск до податкової перевірки відбувся, в подальшому предметом розгляду в суді має бути лише суть виявлених порушень податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Аналогічної позиції міститься у постановах Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 820/9191/13-а, від 24.01.2019 у справі № 826/13963/16, від 30.11.2018 у справі №808/1641/15, в яких зазначено, що платник податку, який вважає порушеним порядок та підстави призначення податкової перевірки, має захищати свої права шляхом недопуску посадових осіб контролюючого органу до такої перевірки.

Тому, суд вважає безпідставними посилання позивача про порушення контролюючим органом процедури проведення та вставлення результатів перевірки, оскільки до цієї перевірки позивач допустив перевіряючих.

По суті спірного податкового повідомлення рішення та щодо встановленого порушення, суд зазначає наступне.

Під час перевірки документів, наданих ТОВ «ТД Рибпром» під час перевірки, було встановлено факт неподання до органу ДПС заяв та повідомлень за формою 20-ОПП про об`єкти оподаткування або об`єкти, що підлягають оподаткуванню. До перевірки надано перепік орендованих транспортних засобів в кількості 30 одиниці, по яких до органу ДПС не подано повідомлення за формою 20-01111.

Оскільки, риболовні баркаси РБ-8600 у кількості 25 шт. та риболовні баркаси РБа- 9100 у кількості 1 шт. є у користуванні позивача, тому повідомлення за формою Ю-ОПП необхідно подавати про всі об`єкти, що є у власності, користуванні або ж орендованими.

Перебування в оренді ТОВ «ТД Рибпром» транспортних засобів в кількості 30 шт. підтверджується договором фрахтування укладеним між позивачем та ТОВ «Смачненькоф» від 01.12.2019 та актом приймання - передачі майна до договору оренди від 01.12.2019, які були надані посадовим особам Головного управління ДПС у Київській області під час проведення перевірки.

Пунктом 117.1 ст. 117 ПК України визначено, що неподання у строки та у випадках, передбачених цим Кодексом, заяв або документів для взяття на облік у відповідному контролюючому органі, реєстрації змін місцезнаходження чи внесення інших змін до своїх облікових даних, неподання виправлених документів для взяття на облік чи внесення змін, подання з помилками чи у неповному обсязі, неподання відомостей стосовно осіб, відповідальних за ведення бухгалтерського обліку та/або складення податкової звітності, відповідно до вимог встановлених цим Кодексом, - тягнуть за собою накладення штрафу на самозайнятих осіб у розмірі 340 гривень, на юридичних осіб, відокремлені підрозділи юридичної особи чи юридичну особу, відповідальну за нарахування та сплату податків до бюджету під час виконання договору про спільну діяльність, - 1020 гривень.

Частиною 63.3 ст. 63 ПК України визначено, що з метою проведення податкового контролю платники податків підлягають реєстрації або взяттю на облік у контролюючих органах за місцезнаходженням юридичних осіб, відокремлених підрозділів юридичних осіб, місцем проживання особи (основне місце обліку), а також за місцем розташування (реєстрації) їх підрозділів, рухомого та нерухомого майна, об`єктів оподаткування або об`єктів, які пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність (неосновне місце обліку).

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, може прийняти рішення про зміну основного та неосновного місця обліку великого платника податків, у тому числі визначити, що облік такого платника податків здійснює територіальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, який здійснює супроводження великих платників податків, та його структурні підрозділи в разі створення.

Об`єктами оподаткування і об`єктами, пов`язаними з оподаткуванням, є майно та дії, у зв`язку з якими у платника податків виникають обов`язки щодо сплати податків та зборів. Такі об`єкти за кожним видом податку та збору визначаються згідно з відповідним розділом цього Кодексу.

Платник податків зобов`язаний стати на облік у відповідних контролюючих органах за основним та неосновним місцем обліку, повідомляти про всі об`єкти оподаткування і об`єкти, пов`язані з оподаткуванням, контролюючі органи за основним місцем обліку згідно з порядком обліку платників податків.

Заява про взяття на облік платника податків за неосновним місцем обліку подається у відповідний контролюючий орган протягом 10 робочих днів після створення відокремленого підрозділу, реєстрації рухомого чи нерухомого майна чи відкриття об`єкта чи підрозділу, через які провадиться діяльність або які підлягають оподаткуванню.

У п. 22.1. ст. 22 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об`єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов`язує виникнення у платника податкового обов`язку.

Пунктами 8.1 та 8.2 Порядку № 1588 передбачено, що платник податків зобов`язаний повідомляти про всі об`єкти оподаткування і об`єкти, пов`язані з оподаткуванням, контролюючий орган за основним місцем обліку у порядку, встановленому цим розділом (форма 20-ОПП).

Об`єктами оподаткування і об`єктами, пов`язаними з оподаткуванням або через які провадиться діяльність (далі - об`єкти оподаткування), є майно та дії, у зв`язку з якими у платника податків виникають обов`язки щодо сплати податків та зборів. Такі об`єкти за кожним видом податку та збору визначаються згідно з відповідними розділами Податкового кодексу України.

Відповідно до п. 8.4 Порядку №1588 повідомлення про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність, за формою № 20-ОПП подається протягом 10 робочих днів після їх реєстрації, створення чи відкриття до контролюючого органу за основним місцем обліку платника податків.

Згідно п.п. 16.1.3 п. 16.1. ст. 16 ПК України платник податків зобов`язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.

Відповідальність за неподання у строки та у випадках, передбачених ПК України, заяв або документів для взяття на облік у відповідному контролюючому органі, реєстрації змін місцезнаходження чи внесення інших змін до своїх облікових даних, неподання виправлених документів для взяття на облік чи внесення змін, подання з помилками у неповному обсязі, неподання відомостей стосовно осіб, відповідальних за ведення бухгалтерського обліку та/або складення податкової звітності, відповідно до вимог встановлених цим передбачена п. 117.1 ст. 117 ПК України.

Відтак, норми ПК України не встановлюють строки подання повідомлення за формою №20-ОПП, що в свою чергу виключає одну з необхідних складових для притягнення особи до відповідальності згідно з п. 117.1 ст. 117 ПК України.

Посилання відповідача на строки, встановлені наказом Мінфіну Про затвердження Порядку обліку платників податків і зборів № 1588 від 09.12.2011 є помилковим, оскільки санкція ст. 117 ПК України передбачає відповідальність за порушення строків, встановлених виключно цим кодексом.

Відповідно до п. 8.4. Порядку № 1588 повідомлення про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність, за формою № 20-ОПП подається протягом 10 робочих днів після їх реєстрації, створення чи відкриття до контролюючого органу за основним місцем обліку платника податків.

Тобто, в Порядку №1588 є строки виключно повідомлення про об`єкт оподаткування (яких в ПК України не міститься) за формою 20-ОПП, однак повідомлення про об`єкт оподаткування не є тотожним заяві про взяття на облік. Отже, неповідомлення про об`єкти оподаткування за формою 20-ОПП не є підставою для відповідальності згідно з п. 117.1 ст. 117 ПК України.

Таким чином, при прийнятті оскарженого податкового повідомлення-рішення податковий орган безпідставно застосував положення п. 117.1 ст. 117 ПК України у випадку, коли безпосередньо норми ПК України не встановлюють строку для подання повідомлення форми 20-ОПП, а також неправильно встановив фактичні обставини справи, щодо яких платник податків мав обов`язок подати повідомлення 20-ОПП.

Також суд вважає необґрунтованим застосування відповідачем до спірних правовідносин правової позиції Верховного Суду в постанові від 21.07.2020 у справі №826/14197/17, оскільки правовідносини, які були предметом судового розгляду в цій справі, та у справі, розглянутій Верховним Судом, є відмінними. Так, Верховним Судом сформульована правова позиція про те, що відповідальність у вигляді накладення штрафних санкцій за неповідомлення про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність, передбачена за кожний факт такого неподання. Слід зазначити, що у справі № 826/14197/17 було встановлено неподання платником податків - страховою компанією заяв про реєстрацію об`єктів, через які провадиться господарська діяльність, а саме орендованих об`єктів нерухомого майна, які використовувалися як центри прийому та обслуговування клієнтів, що входять до складу філій позивача.

Водночас, в цій адміністративній справі податковий орган встановив неподання повідомлень про об`єкт оподаткування, а не заяв про реєстрацію об`єктів, через які провадиться господарська діяльність. Суд вже зазначав, що повідомлення про об`єкт оподаткування не є тотожним заяві про взяття на облік, отже неповідомлення про об`єкти оподаткування за формою 20-ОПП не є підставою для відповідальності за п. 117.1 ст. 1 ПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «РуїзТорія проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною.

Цей же принцип знайшов свій вираз у низці рішень Європейського суду з прав людини, у яких ЄСПЛ неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain); рішення у справі "Серявін та інші проти України").

Крім того, суд зазначає, що Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював особливу важливість принципу належного урядування. Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах Беєлер проти Італії, Онер`їлдіз проти Туреччини, Megadat.com S.r.l. проти Молдови, Москаль проти Польщі).

На державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах Лелас проти Хорватії, Тошкуце та інші проти Румунії) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах (рішення у справах Онер`їлдіз проти Туреччини, Беєлер проти Італії).

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

У відповідності до ч. 2 ст. 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на наведене, проаналізувавши встановлені судом фактичні обставини справи в розрізі основних аргументів та доводів учасників справи, оцінивши їх у відповідності до положень чинного законодавства України, за результатами судового розгляду справи суд дійшов висновку, що оскаржене податкове повідомлення-рішення не відповідає критеріям обґрунтованості та розсудливості, прийняте з порушенням норм податкового законодавства та без урахування всіх обставин справи, а відтак є протиправним та підлягає скасуванню. Отже, позов слід задовольнити повністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи, що позивачем при подані даного адміністративного позову було сплачено судовий збір у розмірі 2 270,00 грн (платіжне доручення № 6928601 від 13.07.2021), суд вважає за необхідне стягнути їх за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Крім того, позивач просить суд відшкодувати витрати на правничу допомогу.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно ст. 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша). За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина друга). Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина третя). Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта). Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина п`ята). У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста). Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома).

Відповідно до ч. 9 ст. 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Суд наголошує, що ст. 134 КАС України не виключає права суду перевіряти дотримання позивачем вимог ч. 5 ст. 134 щодо співмірності заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Верховний Суд в додатковій постанові від 12.09.2018 (справа № 810/4749/15) вказав, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Також Верховний Суд у постанові від 22.12.2018 (справа № 826/856/18) зазначив, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відтак, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

У справі East/West Alliance Limited проти України Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі Ботацці проти Італії, заява № 34884/97, п.30). У пункті 269 рішення у цій справі Судом зазначено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність від 05.07.2012 №5076-VI (далі Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Отже, договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI).

Інші види правової допомоги види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI).

Статтею 19 Закону № 5076-VI визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до ст. 30 Закону № 5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивачем подано лише ордер на надання правничої допомоги від 15.07.2021, тому дослідивши наданий позивачем документи та враховуючи наведені норми права, суд дійшов висновку, що у стягненні витрат на правничу допомогу слід відмовити, оскільки позивачем не подано доказів понесення витрат.

Доказів понесення позивачем інших витрат, пов`язаних з розглядом справи, матеріали справи не містять.

Керуючись ст. 9, 14, 73 - 78, 90, 139, 143, 242- 246, 250, 255 КАС України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління ДПС у Київській області від 16.06.2021 № 0123170707 про застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) та/або пені у розмірі 30 600,00 грн.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Рибпром" (код ЄДРПОУ 32846847) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Головного управління ДПС у Київській області (код ЄДРПОУ 44096797) судовий збір у розмірі 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн 00 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Головенко О.Д.