Рішення від 27.03.2023 по справі 420/367/23

Справа № 420/367/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2023 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Лебедєвої Г.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - позивач) до Головного управління Національної поліції в Одеській області (надалі - відповідач) про:

- визнання протиправною бездіяльності Головного управління Національної поліції в Одеській області (код ЄДРПОУ 40108740) щодо не здійснення остаточного розрахунку в день звільнення зі служби в поліції відносно ОСОБА_1 (ідентифікаційний код - НОМЕР_1 );

- стягнення з Головного управління Національної поліції в Одеській області (код ЄДРПОУ 40108740) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з поліції за період з 31 січня 2020 р. по 30 листопада 2022 року у сумі 434 349,60 грн. (чотириста тридцять чотири тисячі триста сорок дев`ять грн. 60 коп.).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з 31.01.2020 року наказом Головного управління Національної поліції в Одеській області № 134 о/с від 31.01.2020 року, відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» позивач звільнений зі служби в поліції за п.2 ч.1 ст.77 (через хворобу). Однак позивачу за період з 07.11.2015 року по 31.10.2017 року не нараховувалась та не виплачувалась індексація, що стало підставою звернення до суду з позовною заявою. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 04.05.2022 року у справі №420/3976/22 зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення в період з 07.11.2015 року по 31.10.2017 року включно. Відповідач на виконання рішення суду 30.11.2022 року на поточний рахунок позивача сплатив 3324,54 грн. Таким чином остаточний розрахунок при звільненні відповідач здійснив з позивачем 30.11.2022 року. Позивач звернувся до позивача з заявою 01.12.2022 року про виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Відповідач листом від 02.01.2023 року відмовив позивачу у виплаті середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Позивач вважає відмову відповідача протиправною, яка порушує і звужує конституційні права позивача так як він має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що і стало підставою для звернення позивача до суду з вказаним позовом.

Ухвалою від 09.01.2023 року Одеський окружний адміністративний суд відкрив провадження у справі № 420/367/23 та ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до ст. 262 КАС України.

Ухвалою суду від 23.01.2023 року у відповідача витребовано докази по справі, а саме: довідку про середній заробіток позивача за останні два календарні місяці, що передували його звільненню, та письмове повідомлення про суми нараховані та виплачені позивачу при звільненні.

До канцелярії Одеського окружного адміністративного суду від представника Головного управління Національної поліції в Одеській області надійшло клопотання про залишення позову без розгляду мотивоване тим, що остаточний розрахунок з позивачем Головне управління Національної поліції в Одеській області провело 30 листопада 2022 року, проте до суду з цим позовом ОСОБА_1 звернувся 04.01.2023 року. Отже позивач звернувся до суду з пропуском процесуальним законом місячного строку.

Ухвалою суду від 03.02.2023 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано позивачу час для усунення недоліків шляхом надання до суду: заяву про поновлення строків звернення до суду з доказами поважності причин пропуску строку звернення до суду, з визначенням обставин, які були б об`єктивно непереборними та не залежали від його волевиявлення, були б пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення у справі процесуальних дій.

До канцелярії Одеського окружного адміністративного суду від представника позивача надійшло клопотання про поновлення строку звернення до суду.

Ухвалою суду від 20.02.2023 року клопотання представника позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду задоволено, визнано поважними причини пропуску строку звернення до суду з позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання бездіяльності протиправною, стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, та продовжено розгляд справи № 420/367/23 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до ст. 262 КАС України.

Ухвалою суду від 20.03.2023 року у задоволенні клопотання представника відповідача про залишення без розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання бездіяльності протиправною, стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні відмовлено.

До канцелярії Одеського окружного адміністративного суду від Головного управління Національної поліції в Одеській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Заперечуючи проти позову, відповідач послався на те, що Головне управління зробило нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період з 07.11.2015 року по 31.10.2017 року в розмірі 3324,54 грн. на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04.05.2022 року по справі №420/3976/22. Тому на день звільнення позивача Головним управлінням індексація грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по 31.10.2017 не нараховувалась та обов`язку щодо цієї виплати у відповідача не було. Також, відповідач зазначив, що сума яка була нарахована відповідно до рішення суду від 04.05.2022 року по справі №420/3976/22 при розрахунку відповідно до Постанови №100 (434349,60 грн.) яка дорівнює середньому заробітку за весь час затримки належних до виплати при звільненні коштів за період 31.01.2020 30.11.2022 з урахуванням істотної цієї частки (3324,54 грн.) порівняно із середнім заробітком та інших обставин справи є очевидно неадекватним, у зв`язку із чим суд у відповідності до висновків Великої Палати Верховного Суду повинен зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

ОСОБА_1 з 07.11.2015 року по 31.01.2020 року проходив службу в Національній поліції України на посаді інспектора взводу № 1 роти № 3 батальйону поліції особливого призначення Головного Управління Національної поліції в Одеській області.

З 31.01.2020 року наказом Головного управління Національної поліції в Одеській області № 134 о/с від 31.01.2020 року відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» майора поліції ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції за п. 2 ч. 1 ст. 77 (через хворобу).

25 січня 2022 року адвокат позивача звернувся до Головного управління Національне поліції в Одеській області з адвокатським запитом, в якому просив повідомити, зокрема, про нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення під час служби в поліції у період з 07 листопада 2015 року по 31 січня 2020 року.

В свою чергу, 31 січня 2022 року Головним управлінням Національної поліції в Одеській області повідомлено, що індексація грошового забезпечення у період служби в поліції з 07 листопада 2015 року по 31 жовтня 2017 року не проводилася та не виплачувалась.

Між тим, бажаючи протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Одеській області щодо виплати індексації грошового забезпечення у період з 07 листопада 2015 року по 31 жовтня 2017 року, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 04.05.2022 року по справі №420/3976/22 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено та зобов`язано Головне управління Національної поліції в Одеській області (вул.Єврейська,12, м. Одеса, 65000) нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення під час служби в поліції ОСОБА_1 в період з 07.11.2015 року по 31.10.2017 року включно.

30.09.2022 року постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду по справі №420/3976/22 апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Одеській області залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 травня 2022 року без змін.

30.11.2022 року відбувся остаточний розрахунок з позивачем так як на його поточний рахунок відповідачем було сплачено 3324,54 грн. на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04.05.2022 року по справі №420/3976/22.

01.12.2022 року позивач звернувся до відповідача з заявою про виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідач листом відмовив позивачу у виплаті середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Позивач вважає бездіяльність відповідача щодо невиплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні протиправною, що і стало підставою звернення позивача до суду з вказаним позовом.

Вирішуючи даний публічно-правовий спір, що виник між сторонами, суд виходить з такого.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями статті 43 Конституції України закріплено право кожного громадянина на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він обирає. При цьому громадянам гарантується захист від незаконного звільнення, а право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України урегульовано Законом України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 № 580-VIII (далі - Закон від 02.07.2015 № 580-VIII).

Необхідно зазначити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на рядовий і начальницький склад Національної поліції стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

При цьому, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні поліцейських (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. Такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №807/3664/14, від 31 жовтня 2019 року у справі №2340/4192/18.

Відповідно до статті 3 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

За приписами статті 116 КЗпП України (в редакції чинній на час звільнення позивача) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З аналізу зазначених законодавчих норм вбачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Верховний Суд України, у постанові від 15 вересня 2015 року у справі № 21-1765а15, зазначив, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статті 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Суд встановив, що на момент звільнення з військової служби із позивачем не проведено остаточного розрахунку. Разом із тим, як вже зазначалося вище, розрахунок здійснено із позивачем 30.11.2022 року.

Таким чином, остаточний розрахунок з позивачем був проведений не 31.01.2020 року (в день звільнення з військової служби), а 30.11.2022 року, що свідчить про протиправну бездіяльність відповідача щодо не проведення своєчасного повного розрахунку з позивачем при звільненні.

Щодо вимоги позивача про стягнення з Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з поліції за період з 31 січня 2020 р. по 30 листопада 2022 року у сумі 434 349,60 грн., суд зазначає таке.

Як вже встановлено судом, позивача було звільнено зі служби в поліції 31.01.2020 року. Між тим, остаточний розрахунок на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду у справі №420/3976/22 проведено лише 30.11.2022 року.

Суд враховує, що з 19.07.2022 набрав чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX від 01.07.2022, яким викладено в новій редакції норму статті 117 КЗпП України, а саме встановлено обмеження, згідно з якими виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюються не більш, як за шість місяців.

З урахуванням дати проведення остаточного розрахунку з позивачем (30.11.2022 року), суд вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 117 КЗпП України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX. А відтак, максимальний розмір грошового забезпечення який може бути виплачено за наявності підстав передбачених ст. 117 КЗпП України є еквівалентним середньому розміру грошового забезпечення позивача за шість місяців.

Суд зазначає, що передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність має подвійну правову природу. Це означає, що з однієї сторони її метою є встановлення відповідальності для роботодавця за порушення строків розрахунків при звільненні, а з іншої захист майнових прав працівника (службовця) у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу у спосіб виплати компенсації.

При цьому, несвоєчасне проведення розрахунку при звільненні не є обставиною, яка перешкоджає подальшому працевлаштуванню працівника (службовця), а відтак і появи у нього інших джерел доходів. Враховуючи це, не відповідатиме принципу співмірності присудження в користь позивача усієї суми середнього заробітку за час затримки розрахунку чи навіть середнього заробітку (грошового забезпечення) за шість місяців такої затримки адже у такому випадку, передбачена ст. 117 КЗпП України санкція перетворюватиметься на своєрідну компенсацію працівнику усього заробітку близьку за своїм змістом до тієї, яка застосовується при незаконному звільненні особи із займаної посади чи до повного грошового забезпечення під час проходження служби.

До того ж, вказаним вище Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX від 01.07.2022, окрім того, що внесені зміни у статтю 117 КЗпП України, істотно змінено правове регулювання строків звернення до суду у спорах про виплату заробітної плати при звільненні.

Зміни у ст. 116, 117 та 233 КЗпП України підкреслюють намір законодавця не допустити випадків коли порушення прав працівника на своєчасний розрахунок при звільненні триває впродовж значного періоду часу. Із урахуванням цих змін працівник повинен бути зацікавленим у швидкому ініціюванню та вирішенню спору про виплату йому заробітної плати (грошового забезпечення), адже по-перше, він усвідомлює скорочені строки для звернення до суду із таким позовом та ймовірні негативні наслідки їх пропуску, а по - друге розуміє, що зволікання із тих чи інших причин у зверненні до суду не даватиме йому підстави в подальшому претендувати на виплату в його користь усієї суми середнього заробітку за весь період впродовж якого триває порушення його прав на своєчасне отримання заробітної плати (грошового забезпечення).

Правила обчислення середнього заробітку для визначення оплати вимушеного прогулу визначені Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінета Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100).

Згідно з пунктом 5 Порядка № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

За змістом пункту 8 Порядка № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно п.9 Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016р. №260, при виплаті поліцейським грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.

Отже, як для обрахунку середньоденного грошового забезпечення позивача, так і для визначення розміру грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, що підлягає присудженню на користь позивача з відповідача необхідно брати до уваги кількість календарних днів.

Висновки суду у цій справі відповідають правовій позиції Верховного Суду, висловленій у постановах від 31.03.2020 року по справі №1440/1938/18 та від 09.04.2020 року по справі №540/426/19.

Згідно з довідкою відповідача про доходи позивача середньомісячний заробіток позивач за два останніх місяці перед звільненням (листопад - грудень 2019 року) складає 37392,06 грн. заробітна плата/61 кількість календарних днів (листопад грудень 2019 року) = 612,98 грн.

Отже, середньоденна заробітна плата позивача за два останні робочі місяці що передували місяцю звільненню становить 612,98 грн.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що при загальному розмірі несвоєчасно виплачених коштів, з відповідача не може бути стягнуто усю суму середнього заробітку за час затримки розрахунку в розмірі 434 349,60 грн., адже така істотно перевищує розмір несвоєчасно виплачених сум.

Так Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц зазначила, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

За обставин цієї справи суд вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до ст.117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, з огляду на таке.

Судом встановлено, відповідач здійснив розрахунок при звільненні позивача у розмірі 156910,33 грн., що підтверджується наданим відповідачем письмовим повідомленням від 06.02.2023 року №14/166, та 30.11.2022 року відповідач на виконання рішення суду здійснив остаточний розрахунок з позивачем у сумі 3324,54 грн.

Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку, що загальний розмір належних позивачу виплат на момент звільнення складав 156 910,33 грн.:

- 153585,79 грн. (97,8 %) (грошове забезпечення, одноразова грошова допомога при звільненні, компенсація за невикористану відпустку);

- 3324,54 грн. (2,12 %) (індексація заробітної плати на виконання рішення суду у справі №420/3976/22).

Виходячи з принципу пропорційності, суд вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача здійснити обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку наступним чином 183 календарних дні (кількість днів, що не перевищує 6 місяців з дати розрахунку відповідача за рішенням суду) х 612,98 (середньоденна заробітна плата) = 112175,34 грн. х 2,12% становить 2378,12 грн.

Таким чином, з урахуванням принципу розумності, справедливості та співмірності, суд вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 2378,12 грн., з урахуванням істотності частки несвоєчасно виплаченої суми в порівнянні із середнім заробітком позивача.

Виходячи із наведених вище принципів та застосовуючи визначені Верховним Судом критерії для зменшення розміру середнього заробітку, суд також враховує і обставини, за яких пов`язана тривалість періоду проведення відповідачем остаточного розрахунку при звільненні та виплату усіх компенсаційних сум, адже саме тривалість періоду затримки виплат зумовила і зростання розміру середньої заробітку.

Суд зауважує, що причиною затримки виплат стало неправильне тлумачення відповідачем норм щодо проведення виплат. У зв`язку із цим, між позивачем та відповідачем виник спір, який вирішено судом у межах справи №420/3976/22. Тобто невиплата відповідачем усіх сум належних позивачу при звільненні не носить свавільного характеру, а пов`язана із помилковим застосуванням норм чинного законодавства.

В даному ж випадку, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, як спеціальний вид відповідальності роботодавця, має на меті відшкодувати працівникові збитки від порушення його майнових прав. Втім, така компенсація повинна бути адекватною та відповідати принципу співмірності, а не розглядатися як спосіб збагачення за рахунок роботодавця. Тому, на думку суду, стягнення з відповідача на користь позивача суми середнього заробітку, яка перевищує розмір фактично невиплачених позивачеві сум при звільненні, не відповідатиме завданням адміністративного судочинства та є неспівмірним з тією шкодою для законних прав, якої позивач зазнав у зв`язку з протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень.

З урахуванням викладеного, суд частково задовольняє вимоги позивача в частині стягнення на його користь суми затримки розрахунку у розмірі 2378,12 грн.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 КАС України які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи вищевикладене, відповідно до основних засад адміністративного судочинства, вимог законодавства України, що регулює спірні правовідносини, суд вважає, що позовні вимоги належать до задоволення частково.

Оскільки, позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», а відтак судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 2, 9, 72, 76, 77, 78, 80, 120, 139, 241-246, 255, 295 КАС України суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Одеській області (код ЄДРПОУ 40108740) щодо не здійснення остаточного розрахунку в день звільнення зі служби в поліції відносно ОСОБА_1 (ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ).

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Одеській області (код ЄДРПОУ 40108740) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з поліції у сумі 2378,12 грн. (дві тисячі триста сімдесят вісім грн. 12 коп).

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано суддею 27.03.2023 року.

Суддя Г. В. Лебедєва