Постанова

від 21.03.2023 по справі 120/5113/22

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/5113/22

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Воробйова І.А.

Суддя-доповідач - Гонтарук В. М.

21 березня 2023 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гонтарука В. М.

суддів: Білої Л.М. Матохнюка Д.Б. ,

секретаря судового засідання: Кушнір В. В.,

за участю:

представника позивача: Мельник Лесі Анатоліївни

представника відповідача: Ременяк Світлани Яківни

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 14 листопада 2022 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницький комбінат хлібопродуктів №2" до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,

В С Т А Н О В И В :

позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 14 листопада 2022 року адміністративний позов задоволено.

Не погодившись із прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити постанову про відмову в задоволенні адміністративного позову. В апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування всіх обставин справи що призвело до неправильного її вирішення.

07 лютого 2023 року від позивача до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено про безпідставність доводів апеляційної скарги.

Представник відповідачадоводи викладені в апеляційній скарзі підтримала просила суд їх задовольнити.

Представник позивача щодо задоволення апеляційної скарги заперечувала. Просила суд залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача та пояснення учасників справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи судове рішення у даній справі в межах доводів та вимог апеляційної скарги у відповідності до ч. 1 ст. 308 КАС України, дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, на підставі наказу від 20.12.2021 р. №169 к посадовими особами Головного управління ДПС у Вінницькій області проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Вінницький комбінат Хлібопродуктів №2" щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні за листопад 2021 року від`ємного значення з податку на додану вартість, у тому числі заявленого до відшкодування з бюджету.

За результатами перевірки складено акт перевірки від 16.02.22р. №1799/02-32-07-03/34325039, в якому зазначено, що перевіркою дотримання податкового законодавства при декларуванні ТОВ "ВКХП" №2 за листопад 2021 року у Декларації від`ємного значення з ПДВ, встановлено порушення ТОВ "ВКХП №2" п. 185.1 ст.185, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст.198, п.200.1, п.200.4 ст.200 ПК України, в результаті чого завищено суму від`ємного значення з ПДВ, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду, на суму 2 520 105,00 грн.

Дані висновки ґрунтуються на нереальності операцій за листопад 2021 р. між позивачем та ТОВ "Дари Церери", ФГ "Агрозер ОІЛ", ТОВ "ЕЛЕВАТОР ПРОМ ГРУП", ТОВ "ЄВТК".

Не погоджуючись із цими висновками Товариством подано заперечення, за наслідком розгляду яких листом №12875/6/02-32-07-02-14 від 09.06.2022 р. повідомлено про залишення без змін висновків акту перевірки .

На підставі акту перевірки Головним управлінням ДПС у Вінницькій області прийнято податкове повідомлення рішення від 15.06.2022 року №0028270703 форма В4.

Не погоджуючись з вказаним податковим повідомленням рішенням, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що доводи податкового органу в частині обґрунтування нереальності господарських операцій не знайшли свого підтвердження, а відтак, спірне рішення прийняте за відсутності на те правових підстав, а отже, є протиправними та підлягають скасуванню.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, та порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, врегульовано Податковим кодексом України (далі - ПК України).

Згідно абзацу першого пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац другий пункту 44.1 статті 44 ПК України).

В розумінні підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів та послуг (підпункт а).

Положеннями пункту 198.3 статті 198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

У відповідності до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Пунктом 200.1 статті 200 ПК України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом (пункт 200.2 статті 200 ПК України).

Підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України передбачено, що об`єктом прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу (підпункт 135.1 статті 135 ПК України).

Пунктом 44.2 статті 42 ПК України передбачено, що для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон № 996-ХIV.

Відповідно до статті 1 Закону № 996-XIV первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію .

У свою чергу, господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства (стаття 1 цього ж Закону).

Згідно з частиною другою статті 3 Закону № 996-XIV бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Із системного аналізу вказаних норм випливає, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними документами, які відображають реальність таких операцій. Сума податку для включення до податкового кредиту повинна бути підтверджена податковою накладною, виписаною постачальником на операцію з постачання товару (послуг) і зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних.

При цьому, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі платника у зв`язку з його господарською діяльністю.

З матеріалів справи встановлено, що висновок контролюючого органу щодо завищення позивачем від`ємного значення з ПДВ, що зараховується до складу наступного звітного періоду, ґрунтується на нереальності здійснення операцій з придбання ТМЦ у ТОВ "Дари Церери", ФГ "Агрозер ОІЛ", ТОВ "ЕЛЕВАТОР ПРОМ ГРУП", ТОВ "ЄВТК", у зв`язку із відсутністю факту (джерела) законного введення в обіг товару та відсутність факту реального одержання (купівлі) товару контрагентами позивача у досліджуваних періодах, що засвідчує недійсність (неможливість) формування ними відповідного активу та доказує фіктивність введення в обіг ідентифікованого товару (послуг) та нереальність здійснення операцій.

Аналізуючи доводи апелянта в частині нереальності господарських операцій, зокрема з ТОВ "Дари Церери", колегія суддів зазначає наступне .

Сума податкового кредиту сформована за рахунок виписаних накладних на суму 12503 947,79 грн., в т.ч. ПДВ 1 535 572,54 грн.

При цьому, податковий орган вказав, що ТОВ "Дари Церери" не нараховувало та не виплачувало суму доходу самозайнятим особам, також відсутні податкові накладні, які б свідчили про нарахування та виплату орендної плати за рухоме та нерухоме майно і за послуги перевезення. Зазначено, що контрагент завідомо вносить недостовірну інформацію в первинні документи для формального оформлення господарських операцій з іншими суб`єктами господарювання.

Враховуючи наведені обставини перевіркою встановлено неможливість підтвердити операції стосовно врахування реального часу здійснення операцій, наявності трудових ресурсів, основних засобів, що економічно необхідні для виконання такої діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності; неможливість встановлення реального факту отримання послуг перевезення вантажу (пшениця) залученими силами.

Вищезазначені факти з підміни товару (послуг), на думку податкового органу, свідчать про неможливість здійснення господарських операцій, у зв`язку із відсутністю факту (джерела) його законного введення в обіг та відсутність факту реального одержання (купівлі) товару ТОВ "Дари Церери" у досліджуваних періодах, що засвідчує недійсність (неможливість) формування ними відповідного активу та доказує фіктивність введення в обіг ідентифікованого товару (послуг) та нереальність здійснення ТОВ "Дари Церери", постачання (продажу) товарів (послуг) на адресу ТОВ "ВКХП № 2".

Колегія суддів вважає зазначені доводи безпідставними, з огляду на наступне.

Під час апеляційного розгляду справи встановлено, що між ТОВ "Дари Церери" та ТОВ "ВКХП №2" укладено договір поставки №V4.1.8.1.00464 від 13.09.21р., предметом якого є поставка сільськогосподарської продукції рослинного походження - урожай зернових 2020-2021 р. автомобільним транспортом. Кількість товару, що підлягає поставці, та її асортимент визначається в Специфікаціях, які є Додатками до Договору.

Згідно Додаткової угоди №1 від 14.09.2021 р. внесено зміни до п.2.3 , яким визначено, що призначення, оплата та всі витрати пов`язані із перевезенням товару покладаються на постачальника.

Відтак, судом не приймаються до уваги аргументи відповідача стосовно того, що витрати по перевезенню покладаються на покупця, оскільки це спростовано змінами до Договору поставки.

На виконання даного Договору товариству поставлено пшеницю в листопаді 2021 р., що підтверджується видатковими накладними №141, 142 від 01.11.2021 р. , №143, №144,145, №146 від 05.11.2021 р., №147, 148, №149 від 06.11.2021 р., №151 від 08.11.2021 р., №152, №153, №154 від 09.11.2021 р., №155 від 10.11.2021 р., №156 від 11.11.2021 р. , №157, 158, №159, №160 від 12.11.2021 р., №161, №162, №163, №164 від 13.11.2021 р., №165, №166 від 16.11.2021 р., №169, №170, №171, №172, №173 від 17.11.2021 р., №176, №177, №178, №179 від 18.11.2021 р., №180, №181 від 19.11.2021 р., №190, №191 , №192 від 20.11.2021 р., №194, №195 від 21.11.2021 р., №200, №205 від 22.11.2021 р., №202 від 23.11.2021 р., №203, №204 від 24.11.2021 р., №206 , №207, №208, №209 , №210, №211 від 25.11.2021 р., №212 від 26.11.2021 р., №213, №214 , №215 від 27.11.2021 р., №217, №218, №219, №222, №221 від 30.11. 2021 р.; ТТН від 01.11.2021 р., від 05.11.2021 р., від 06.11.2021 р, від 08.11.2021 р., від 09.11.2021 р., від 10.11.2021 р., від 11.11.2021 р., від 12.11.2021 р., від 13.11.2021 р., від 15.11.2021 р., від 16.11.2021 р., від 17.11.2021 р., від 18.11.2021 р., від 19.11.2021 р., від 20.11.2021 р., від 21.11.2021 р., від 23.11.2022 р., від 24.11.2021 р., від 25.11.2021 р., від 26.11.2021 р., від 27.11.2021 р., від 29.11.2021 р.

Оплата товару здійснювалась шляхом перерахування коштів на безготівковий рахунок ТОВ "Дари Церери", що підтверджується платіжними дорученнями.

Також позивачем надані : специфікації до договору поставки №V4.1.8.1.00464 від 13.09.21р.; квитанції, ТТН та документи про вантажно-розвантажувальні операції ( а.с.116-249 т.1, а.с.1- 100). податкові накладні.

Аналізуючи ці первинні документи, на підставі яких позивач сформував податковий кредит, суд дійшов висновку, що вони підтверджують фактичне виконання умов договору укладеного з контрагентом, свідчать про фактичне отримання від контрагента ТМЦ та відображають зміст господарських операцій. Видаткові накладні, обов`язкова наявність яких була зазначена в укладеному договорі, містять найменування товару, його кількість, вартість, в тому числі податок на додану вартість. Жодних розбіжностей у змісті видаткових накладних та податкових накладних, розрахункових документів тощо, контролюючим органом не встановлено.

Висновок відповідача про те, що відсутні відомості щодо здійснення оплати водіям, як самозайнятим особам, суд 0 вважає безпідставним, оскільки позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх податкових зобов`язань, адже поняття добросовісний платник, яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 16.06.2021 року у справі № 520/2700/19.

Щодо доводів відповідача відносно неможливості поставки пшениці контрагентами ТОВ "Дари Церери" через відсутність інформації щодо власних чи орендованих земельних ділянок, не відображення в податкових деклараціях ПДВ, то суд вказує наступне.

В постанові від 12.06.18р. у справі №2а-1484/12/1370 Верховний Суд зазначив, що аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому, в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд і в постанові від 09.10.18р. (справа №815/3459/17) , зазначивши окрім того, що будь-яка податкова інформація, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів суб`єкта господарювання по ланцюгах постачання, а також податкова інформація надана іншими контролюючими органами, в тому числі і складена з причин неможливості проведення документальних перевірок, носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.

Також в постанові Верховного Суду від 21.02.18 р. у справі №804/7470/16 зазначено, що посилання у касаційній скарзі на інформацію без даних податкового органу щодо відсутності у контрагентів позивача можливості виконувати роботи (надавати послуги) не заслуговують на увагу, оскільки внесені відомості баз даних податкового органу є одним із заходів щодо збору, опрацювання та використання інформації, необхідної для виконання покладених на відповідача функцій та завдань, а висновки, викладені в податковій інформації, є відображенням дій працівників податкових органів і самі по собі не породжують правових наслідків для платника податків.

З огляду на вищенаведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем доведено реальність операцій із ТОВ "Дари Церери".

Надаючи оцінку відносинам позивача та ФГ "Агрозер Оіл", судова колегія вказує наступне.

Між ТОВ "ВКХП №2" та Фермерським господарством "Агрозер Оіл" укладено договір поставки №V4.1.8.1.00509 від 26.10.21р., згідно якого ФГ "Агрозер Оіл" (постачальник) зобов`язалося поставити ТОВ "ВКХП №2" продукцію рослинного походження урожай зернових 2021 р.

Кількість товару, що поставляється та його асортимент визначається в специфікаціях, які є додатками до Договору (п.3.1 Договору).

Поставка Товару здійснюється постачальником або залученим ним третіми особами за рахунок постачальника (п.2.3 Договору).

Згідно Додаткової угоди №1 від 27.10.2021 р. внесено зміни до п.2.3, яким визначено, що призначення, оплата та всі витрати пов`язані із перевезенням товару покладаються на постачальника.

У зв`язку з чим, колегія суддів вважає безпідставними доводи апелянта стосовно того, що витрати по перевезенню покладаються на покупця, оскільки це спростовано змінами до Договору поставки.

Податковий орган зазначив, що згідно бази даних ДПС, Єдиного реєстру податкових накладних, відсутні зареєстровані податкові накладні на користь ФГ "Агрозер Оіл", які б свідчили про здійснення операцій по перевезенню вантажу. Окрім того вказано, що контрагент завідомо вносить недостовірну інформацію в первинні документи для формального оформлення господарських операцій з іншими суб`єктами господарювання.

Враховуючи вищенаведені обставини перевіркою встановлено неможливість підтвердити операції стосовно врахування реального часу здійснення операцій, наявності трудових ресурсів, основних засобів, що економічно необхідні для виконання такої діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності; неможливість встановлення реального факту отримання послуг перевезення вантажу (пшениця) залученими силами.

Вищезазначені факти з підміни товару (послуг) свідчать про неможливість здійснення господарських операцій, у зв`язку із відсутністю факту (джерела) його законного введення в обіг та відсутність факту реального одержання (купівлі) товару ФГ "Агрозер Оіл" у досліджуваних періодах, що засвідчує недійсність (неможливість) формування ними відповідного активу та доказує фіктивність введення в обіг ідентифікованого товару (послуг) та нереальність здійснення ФГ "Агрозер Оіл", постачання (продажу) товарів (послуг) на адресу ТОВ "ВКХП № 2".

Оцінюючи наведені доводи варто зазначити, що підтвердження господарської операції , зокрема, поставки ФГ "Агрозер Оіл" в листопаді 2021 року 559,32 тон пшениці урожаю 2021 року вартістю 4 837 752,45 грн., в т. ч. ПДВ, позивачем надано видаткові накладні №6, №8 від 02.11.2021 р. , №15,16 від 03.11.2021 р., №21 від 04.11.2021 р., №34 від 06.11.2021 р., №50 від 09.11.2021 р. , №56 , №57 від 10.11.2022 р., №68 від 12.11.2021 р., №94 від 18.11.2021 р., №106 від 20.11.2021 р., №119 від 22.11.2021 р., №139 від 23.11.2021 р., №182 від 29.11.2021 р. та товарно-транспортними накладними від 01.11.2021 р., 02.11.2021 р., від 03.11.2021 р. , 06.11.2021 р., 09.11.2021 р., від 11.11.2021 р., від 19.11.2021 р., від 22.11.2021 р., від 29.11.2021 р.

Оплата товару здійснювалась шляхом перерахування коштів на безготівковий рахунок ФГ "Агрозер Оіл", що підтверджується платіжними дорученнями.

Крім того, як встановлено з матеріалів справи, позивачем надано специфікації до договору поставки квитанції, податкові накладні, повідомлення про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність, договір суборенди земельної ділянки, звіт площі та валові збори сільськогосподарських культур, плодів, ягід і винограду у 2020 р.

Аналізуючи вказані первинні документи, на підставі яких позивач сформував податковий кредит, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що вони підтверджують фактичне виконання умов договору укладеного з контрагентом, свідчать про фактичне отримання від контрагента ТМЦ та відображають зміст господарських операцій. Видаткові накладні, обов`язкова наявність яких була зазначена в укладеному договорі, містять найменування товару, його кількість, вартість, в тому числі податок на додану вартість. Жодних розбіжностей у змісті видаткових накладних та податкових накладних, розрахункових документів тощо, контролюючим органом не встановлено.

Більше того, колегія суддів звертає увагу, що ФГ "АГРОЗЕР ОІЛ" взято в суборенду земельні ділянки площею 2039,95 га, також останнім обробляються землі на території Дрогобицької районної ради Львівської області 6158,94 га ріллі, що підтверджується довідкою №69 від 02.03.2021 р., договором суборенди від 09.06.20р., повідомленнями про об`єкти оподаткування (земельні ділянки) (форми №20-ОПП) за 2021 рік; повідомленням про об`єкти оподаткування (форми №20-ОПП) про наявність у ФГ "АГРОЗЕР ОІЛ" транспортних засобів, сільськогосподарської техніки; звітом про площі та валові збори с/г культур, плодів, ягід і винограду.

Вказане підтверджує ту обставину, що ФГ "АГРОЗЕР ОІЛ" наявна матеріально-технічна база і ресурси (орендовані земельні ділянки, склад, транспортні засоби та сільськогосподарську техніку) для здійснення вирощування сільськогосподарської продукції, а отже висновок податкового органу стосовно відсутності у останнього відповідних ресурсів є безпідставним.

Колегія суддів вважає, що висновки відповідача щодо неможливості здійснення господарських операцій контрагентом позивача не можуть ґрунтуватися лише на інформації, що міститься у податковій базі відносно контрагентів платника податків. Такі висновки можуть бути здійснені виключно на підставі первинних документів та об`єктивної перевірки фактичних обставин господарських правовідносин.

Зокрема, у справі від 04.10.2022 р. у справі 320/5886/18 Верховний Суд погодився із тим, що непідтвердження операцій за ланцюгом постачання, податкова інформація про порушення податкової дисципліни, допущені контрагентом платника податків або третіми особами у відносинах з контрагентом, не є свідченням нереальності господарських операцій, за умови їх підтвердження належними і допустимими первинними документами, як підставами формування бухгалтерського обліку. Податковий орган наділений такою сукупністю повноважень, належна реалізація яких надає можливість виявити податкові правопорушення, допущені контрагентом при здійсненні своєї господарської діяльності, та притягнути саме його до відповідальності, що охоплюється принципом індивідуальної відповідальності платника податків.

Верховний Суд звертає увагу, що посилання контролюючого органу на результати контрольних заходів щодо контрагента платника як на підставу для відмови в задоволенні позову, не вважаються судом обґрунтованими, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від дотримання його контрагентами податкової дисципліни та правильності ведення ними податкового або бухгалтерського обліку, зокрема, від їх господарських та виробничих можливостей. Тобто, у разі підтвердження реального характеру здійснених поставки, платник не може відповідати за порушення, допущені постачальником, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні цієї особи.

Даючи оцінку реальності господарських операцій позивача з ТОВ "Елеватор Пром Груп", колегія суддів вказує на слідуюче.

З матеріалів справи встановлено, що між ТОВ "Елеватор Пром Груп" (далі - постачальник) та ТОВ "ВКХП № 2" (далі - покупець) укладено договір поставки від 16.07.2021 №V4.1.8.1.00349 щодо поставки сільськогосподарської продукції урожай зернових 2020-2021 року.

Відповідно до п.2.2 Договору поставка Товару здійснюється шляхом передачі Товару Постачальником призначеному Покупцем перевізнику в місці поставки, що знаходиться за адресою: DAP-Вінницька обл., Вінницький р-н., смт Десна.

Пунктом 2.3 Договору визначено, що призначення (наймання перевізника здійснюється Постачальником.

Згідно Додаткової угоди від 17.07.2021 р. внесено зміни до п.2.3, яким визначено, що призначення, оплата та всі витрати пов`язані із перевезенням товару покладаються на постачальника.

У зв`язку з чим, доводи апелянта, стосовно того, що витрати по перевезенню покладаються на покупця є безпідставними, оскільки це спростовано змінами до Договору поставки.

В акті перевірки податковий орган вказав, що в результаті опрацювання податкової інформації встановлено, що ТОВ "Транспортно - експедиційну агенцію", яка була перевізником ТОВ "Елеватор Пром Груп" не нараховувала та не виплачувала суму доходу самозайнятим особам, а саме, водіям, які здійснювали перевезення, а отже останні не приймали участь у перевезенні вантажу на користь позивача у листопаді 2021 року.

Також вказано що ТОВ "Елеватор Пром Груп" придбавало товар для подальшої реалізації у ТОВ "Агроком Грант". Однак, ТОВ "Агроком Грант" не сплачувало податкове зобов`язання з ПДВ протягом 2021 р., не сплачувало та не нараховувало суму доходів самозайнятим особам.

Отже, на думку апелянта, ТОВ "Елеватор Пром Груп" штучно формувало податковий кредит по даній групі товару на користь ТОВ "ВКХП № 2" для заниження сплати податкового зобов`язання з податку на додану вартість та вносило завідомо недостовірну інформацію в первинні документи для формального оформлення господарських операцій з іншими суб`єктами господарювання.

Відтак, вищезазначені факти, на думку контролюючого органу, свідчать про неможливість здійснення господарських операцій, у зв`язку із відсутністю факту (джерела) його законного введення в обіг та відсутність факту реального одержання (купівлі) товару ТОВ "Елеватор Пром Груп" у досліджуваних періодах, що засвідчує недійсність (неможливість) формування ними відповідного активу та доказує фіктивність введення в обіг ідентифікованого товару (послуг) та нереальність здійснення ТОВ "Елеватор Пром Груп" , постачання (продажу) товарів (послуг) на адресу ТОВ "ВКХП № 2".

Суд з такими доводами не погоджується та вказує, що на виконання умов Договору ТОВ "Елеватор Пром Груп" на адресу ТОВ "ВКХП № 2" поставлено пшеницю урожаю 2021 року 3 класу, що підтверджується наступними видатковими накладними: №300 від 01.11.2021 р., №301 від 02.11.2021 р., №302, №303, №304, №305 від 03.11.2021 р., №306 від 04.11.2021 р., №313 від 13.11.2021 р., №315 від 18.11.2021 р., №319, №320 від 24.11.2021 р., №322 від 26.11.2021 р., ТТН від 28.10.2021 р., 01.11.2021 р., 03.11.2021 р., 12.11.2021 р., 17.11.2021 р., 22.11.2021 р.

Оплата товару здійснювалась шляхом перерахування коштів на безготівковий рахунок ТОВ "Елеватор Пром Груп", що підтверджується платіжними дорученнями.

На підтвердження фактичного виконання операції позивачем також надано : специфікації до договору поставки, квитанції, ТТН , податкові накладні.

Проаналізувавши надані позивачем первинні документи, на підставі яких останній сформував податковий кредит, колегія суддів приходить до висновку, що вони підтверджують фактичне виконання умов договору укладеного з контрагентом, свідчать про фактичне отримання від контрагента ТМЦ та відображають зміст господарських операцій. Видаткові накладні, обов`язкова наявність яких була зазначена в укладеному договорі, містять найменування товару, його кількість, вартість, в тому числі податок на додану вартість. Жодних розбіжностей у змісті видаткових накладних та податкових накладних, розрахункових документів тощо, контролюючим органом не встановлено.

Окрім того, у постанові від 24.10.2019 у справі №820/7293/13-а Верховний Суд зауважив, що правовідносини контрагентів із третіми особами у ланцюгах постачання, з якими позивач не вступав у господарські відносини, на які посилається відповідач, самі по собі, за відсутності інших об`єктивних та підтверджених даних про порушення позивачем податкового законодавства, не можуть свідчити про нереальність господарських взаємовідносин, які є предметом дослідження у пій справі.

Також, в постанові ВС від 03.02.2022 р. № 640/11220/20 зазначено:

Податковий орган не навів обставин, які б указували на безтоварність операцій. Висновки податкового органу щодо відсутності настання реальних наслідків за перевищеними вище правочинами ґрунтуються на матеріалах перевірок контрагента або контрагентів контрагента позивача, а не на аналізі суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, що, в свою чергу, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних операцій за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

У постанові від 24.10.2019 у справі №820/7293/13-а Верховний Суд зауважив, що правовідносини контрагентів із третіми особами у ланцюгах постачання, з якими позивач не вступав у господарські відносини, на які посилається відповідач, самі по собі, за відсутності інших об`єктивних та підтверджених даних про порушення позивачем податкового законодавства, не можуть свідчити про нереальність господарських взаємовідносин, які є предметом дослідження у цій справі.

Надаючи оцінку реальності операцій позивача із ТОВ "ЄВТК" , суд вказує наступне.

Між ТОВ "ЄВТК" (далі - постачальник) та ТОВ "ВКХП № 2" (далі покупець) укладено договір поставки від 05.10.2021 №V4.1.8.і.00487 щодо поставки сільськогосподарської продукції (далі Договір), предметом якого є поставка товарів сільськогосподарської продукції рослинного походження - урожай зернових 2020-2021 року згідно оформлених специфікацій.

Відповідно до п.2.2 Договору поставка Товару здійснюється шляхом передачі Товару Постачальником призначеному Покупцем перевізнику в місці поставки, що знаходиться за адресою: DAP-Вінницька обл., Вінницький р-н., смт. Десна.

Відповідно до п.2.3 Договору призначення (наймання перевізника здійснюється постачальником.

Згідно Додаткової угоди від 06.10.2021 р. внесено зміни до п.2.3 , яким визначено, що призначення, оплата та всі витрати пов`язані із перевезенням товару покладаються на постачальника.

У зв`язку з чим, колегія суддів критично ставиться до тверджень апелянта стосовно того , що витрати по перевезенню покладаються на покупця, оскільки це спростовано змінами до Договору поставки.

Разом з тим, контролюючий орган в акті перевірки вказав, що згідно додатку 4ДФ до податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків-фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску поданих до ГУ ДПС у м.Києві за І, II, III, IV квартали 2021 року), ТОВ "ЄВТК" не нараховувало та не виплачувало суму доходу самозайнятим особам, з ознакою доходу 157 - Дохід, виплачений самозайнятій особі (підпункт 165.1.36 пункту 165.1 статті 165, статей 177 та 178 розділу IV Кодексу). Імпортні операції відсутні з моменту державної реєстрації

Відповідно наданих до перевірки товаро-транспортних накладних, встановлено, що замовником, перевізником і вантожовідправником є ТОВ "ЄВТК". Водії- ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6

В "НАІС ДДАІ МВС України відсутня інформація щодо зареєстрованих транспортних засобів за ТОВ "ЄВТК".

Враховуючи зазначене, перевіркою не можливо підтвердити реальність здійснення перевезення вантажу даним перевізником у зв`язку з тим, що водії які зазначені в товаротранспортних накладних відсутні в переліку найманих працівників, та/або самозайнятих осіб, з ознакою доходу 157 - Дохід, виплачений самозайнятій особі, та відсутні орендовані або власні транспортні засоби.

Також податковий орган вказав, що перевіркою встановлено, що у листопаді 2021 року ТОВ ЄВТК придбавало товар (пшениця урожаю 2021 року: 3 клас в кількості 179,42 т.; 2 клас в кількості 49,68 т.) для подальшої реалізації у ТОВ "ЯРИЛО ДАР" (код ЄДРПОУ 43499113).

Однак, у ТОВ Ярило Дар відсутні зареєстровані податкові накладні з номенклатурою, яка б могла свідчити про здійснення оренди земельних ділянок .

Вищезазначені факти з підміни товару (послуг) свідчать про неможливість здійснення господарських операцій, у зв`язку із відсутністю факту (джерела) його законного введення в обіг та відсутність факту реального одержання (купівлі) товару ТОВ ЄВТК у досліджуваних періодах, що засвідчує недійсність (неможливість) формування ними відповідного активу та доказує фіктивність введення в обіг ідентифікованого товару (послуг) та нереальність здійснення ТОВ ЄВТК, постачання (продажу) товарів (послуг) на адресу ТОВ ВКХП № 2.

Враховуючи вищенаведені обставини встановлено неможливість підтвердити операції стосовно врахування реального часу здійснення операцій, наявності трудових ресурсів, основних засобів, що економічно необхідні для виконання такої діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності; неможливість встановлення реального факту отримання послуг перевезення вантажу (пшениця) власними силами.

Колегія суддів вважає вказані доводи безпідставними, оскільки, як встановлено з матеріалів справи та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, на виконання умов Договору поставки № V4.1.8.1.00487 від 5.10.2021 р. TOB ЄВТК на адресу ТОВ ВКХП № 2 поставлено пшеницю урожаю 2021 року 3 класу в кількості 179,42 т та 2 класу в кількості 49,68 т., що підтверджується наступними видатковими накладними: №51 від 01.11.2021 р., №52 від 02.11.2021 р., №53 від 03.11.2021 р., №54 від 04.11.2021 р., №55 від 05.11.2021 р.

Оплата товару здійснювалась шляхом перерахування коштів на безготівковий рахунок TOB ЄВТК, що підтверджується платіжними дорученнями.

На підтвердження фактичного виконання договору поставки позивачем надано: специфікації до договору № V4.1.8.1.00487 від 5.10.2021 р., ТТН, квитанції, податкові накладні.

Проаналізувавши надані позивачем первинні документи, на підставі яких останній сформував податковий кредит, суд дійшов висновку, що вони підтверджують фактичне виконання умов договору укладеного з контрагентом, свідчать про фактичне отримання від контрагента ТМЦ та відображають зміст господарських операцій. Видаткові накладні, обов`язкова наявність яких була зазначена в укладеному договорі, містять найменування товару, його кількість, вартість, в тому числі податок на додану вартість. Жодних розбіжностей у змісті видаткових накладних та податкових накладних, розрахункових документів тощо, контролюючим органом не встановлено.

Крім наведеного та переліченого вище, суду надано також реєстри квитанцій лабораторії ТОВ "ВКХП №2" щодо придбаної у ТОВ "ДАРИ ЦЕРЕРИ", ФГ ""Агрозер ОІЛ", ТОВ "ЕЛЕВАТОР ПРОМ ГРУП", ТОВ "ЄВТК" пшениці; розпорядження на переробку зерна, звіти елеватора, калькуляції вартості виробництва продукції щодо придбаного у цих же контрагентів зерна; скріни з програми "1С:"Підприємство" та фотографії автомобілів з контрольних ваг позивача щодо поставки зерна контрагентами, що підтверджує отримання та зберігання зерна позивачем.

В контексті наведеного суд окремо вказує, що аргументи сторони відповідача про відсутність реєстрації позивача як зернового складу в реєстрі ДП "Держреєстри України", та, як наслідок, недоведенність факту зберігання зерна, - до уваги не беруться, оскільки ці обставини не були предметом перевірки та не відображені у акті перевірки як порушення.

Більш того, відповідачем не доведено, що відповідно до Закону України "Про зерно та ринок зерна в України" "ТОВ "ВКХП№2" підлягає включенню до переліку зернових складів, підключених до реєстру складських документів на зерно, ведення якого здійснює ДП "Держреєстри України" .

Державну політику щодо розвитку ринку зерна як пріоритетного сектора економіки агропромислового комплексу України визначає Закон України "Про зерно та ринок зерна в Україні" (далі - Закон № 37-ІV), який спрямований на створення правових, економічних та організаційних умов конкурентоспроможного виробництва і формування ринку зерна для забезпечення внутрішніх потреб держави у продовольчому, насіннєвому та фуражному зерні, нарощування його експортного потенціалу.

Згідно визначень, наведених у п.10, п. 15 п. 16 ч. 1 статті 1 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" "зберігання зерна" - це комплекс заходів, які включають приймання, доробку, зберігання та відвантаження зерна; "зерносховище" - спеціально обладнане місце для зберігання зерна (приміщення, будівля тощо); "зерновий склад" - суб`єкт підприємництва, що є власником зерносховища і надає фізичним та юридичним особам послуги із зберігання зерна з видачею складських документів на зерно та в передбаченому законом порядку отримав право на здійснення такої діяльності шляхом участі в Гарантійному фонді виконання зобов`язань за складськими документами на зерно.

Відповідно до частини першої статті 7 цього ж Закону, суб`єктами зберігання зерна є: зернові склади (елеватори, хлібні бази, хлібоприймальні, борошномельні і комбікормові підприємства), суб`єкти виробництва зерна, які зберігають його у власних або орендованих зерносховищах, та інші суб`єкти господарювання, які беруть участь у процесі зберігання зерна.

За змістом пунктів 21, 22 частини першої статті 1 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні", "реєстр зерна" (заставного зерна) - система обліку інформації про зерно (заставне зерно), що прийняте зерновими складами на зберігання у визначеному обсязі й до визначеного строку; "реєстр складських документів на зерно" - система обліку інформації про видані зерновими складами складські документи на зерно та володільців таких документі.

Адміністратором основного реєстру, відповідно до "Порядку ведення основного реєстру складських документів на зерно та зерна, прийнятого на зберігання, і реєстру зернового складу", затвердженого Наказом Міністерства аграрної політики України 11.08.2005 N 374, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23 вересня 2005 р. за N 1098/11378 (далі - Порядок № 374), є Державне підприємство "Держреєстри України" , яке веде облік зерна, яке перебуває на зберіганні саме у зернових складах.

Отже, Державне підприємство "Держреєстри України" веде облік зерна, яке перебуває на зберіганні саме у зернових складах.

З аналізу наведеного вище видно, що виробник зерна або переробне підприємство, що надає третім особам послуги зі зберігання зерна у визначеному обсязі й на визначений строк з видачею складських документів на зерно та в передбаченому законом порядку отримав право на здійснення такої діяльності, може зберігати належне іншим зерно у зерносховищах, які належать йому на праві власності або іншому праві і при цьому, вважається зерновим складом. Відповідно, зобов`язаний здійснювати реєстрацію в Держреєстрі України .

Проте, суб`єкт, який не надає послуги зберігання третім особам з відповідним комплексом заходів і це не є одним із видів його діяльності, а використовує власні приміщення/склади для зберігання власного зерна, яке використовується (у досліджуваному випадку) для виробництва, муки та круп, не може вважатись зерновим складом та не підлягає реєстрації в Держреєстрі України.

Суд зауважує , що відповідачем не доведено, що позивач відповідає критеріям зернового складу.

Водночас, згідно договору купівлі-продажу НМІ 532782 від 31.08.2017 р., витягу з реєстру речових прав на нерухоме майно від 22.08.19 р. ТОВ «ВКХП №2» на праві власності належить цілісний майновий комплекс, розташований за адресою: Вінницька область, Вінницький район, смт. Десна, вул. Гагаріна, 6б, до складу якого входять також зерносховища для зберігання зерна, що підтверджує фактичну можливість позивача зберігати придбану пшеницю.

Колегія суддів вважає безпідставними посилання податкового органу на податкову інформацію, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно ТОВ "ЄВТК" та ТОВ "ЯРИЛО ДАР", оскільки вона носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом також в постановах від 11.11.21р. у справі №813/1345/16, від 19.01.21р. у справі №808/1996/18, від 07.06.22р. у справі №826/11447/16, від 06.10.21р. у справі №120/847/20-а, від 27.04.22р. у справі №200/5932/19-а.

Так, на переконання суду, неможливо дійти з інформації, що міститься в ІТС "Податковий блок" за відсутністю безпосереднього дослідження контролюючим органом фінансово - господарської діяльності даного суб`єкта господарювання, в тому числі щодо наявних обсягів сировини (запасів минулих періодів та їх фактичний стан який міг вплинути на кінцевий об`єм/площу виготовлених ТМЦ).

Про такий висновок суду додатково свідчить правова позиція Верховного Суду викладена у постанові від 28.05.2021 року у справі №804/5965/16, згідно якої, податкова інформація, що наявна в інформаційно - аналітичних базах відносно контрагента позивача, як доказ нереальності здійснення господарських операцій, є безпідставною, оскільки остання носить виключно інформативний характер, не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.

Оцінюючи висновки податкового органу щодо нереальності господарських операцій, суд приймає до уваги правову позицію Верховного Суду викладену у постанові від 18 червня 2021 року у справі № 320/7061/19, згідно якої, порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, не встановлення фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Крім того, згідно з практикою Верховного Суду зі спорів щодо оскарження рішень податкових органів з оцінки питань щодо відсутності у контрагентів позивача матеріальних та трудових ресурсів, наявності або відсутності окремих документів, а також недоліки в їх оформленні, відсутності ТТН, порушення податкової дисципліни по ланцюгу постачання, які не можуть бути безумовною підставою для висновку про нереальність господарських операцій та для позбавлення суб`єкта господарювання податкового кредиту..

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом також в постановах від 30.09.20р. у справі №820/1120/16, від 15.09.20р. у справі №826/22614/15, від 11.09.20р. у справі №826/15911/15, від 27.02.20р. у справі №813/7081/14, від 27.02.20р. у справі №814/120/15, від 03.10.19р. у справі №813/4079/15, від 10.09.19р. у справі №814/2412/17.

Суд зазначає, що відповідачем не встановлено наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, а тому ТОВ Вінницький комбінат Хлібопродуктів №2 не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

При цьому, контролюючим органом не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені первинними документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необґрунтованості висновків контролюючого органу про допущені позивачем порушення вимог податкового законодавства, які були виявлені під час проведення перевірки стосовно безпідставності формування даних податкового обліку за господарськими операціями з контрагентами позивача ТОВ Дари Церери, ФГ Агрозер ОІЛ, ТОВ ЕЛЕВАТОР ПРОМ ГРУП, ТОВ ЄВТК, а отже дані задекларовані позивачем є достовірними, відповідно правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість за такими господарськими операціями.

Колегія суддів звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд вважає, що ключові аргументи сторін отримали достатню оцінку.

Аналогічного правового висновку щодо застосування до даної категорії справи позиції Європейського суду з прав людини дійшов Верховний Суд у постанові від 27.05.2021 у справі № 808/3513/16.

Колегія суддів зазначає, що докази і доказування - один із найважливіших інститутів адміністративного права. Адже саме з допомогою доказів суд з`ясовує дійсні правовідносини сторін, обставини, що мають значення для справи.

Суд зауважує, що докази це будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність оспорюваних обставин. Тобто доказом є не факт, не обставина, а фактичні дані.

Належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у справі, та інших обставин, які мають значення, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Достатність доказів визначається як наявність у справі такої сукупності зібраних доказів, яка викликає у суб`єкта доказування внутрішню переконаність у достовірному з`ясуванні наявності або відсутності обставин предмету доказування, необхідних для встановлення об`єктивної істини та прийняття правильного рішення у справі.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв`язок цих доказів у їх сукупності колегія суддів приходить до висновку, що апелянтом не надано доказів нереальності господарських операцій позивача з контрагентами, а відтак, спірне рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду має ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року (надалі - Конвенція), була ратифікована Законом України N 475/97-ВР від 17.07.97, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, ЄСПЛ у п. 36 по справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97 від 1 липня 2003 року зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року).

Судова колегія зазначає, що згідно з практикою ЄСПЛ, зокрема, в рішенні по справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, п. 29).

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, щодо задоволення адміністративного позову. При цьому, апеляційна скарга не містить посилання на обставини, передбачені ст. 317 КАС України, за яких рішення суду підлягає скасуванню, оскільки доводи викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції.

Натомість оскаржуване рішення суду ухвалено у відповідності до вимог чинного законодавства України, враховуючи всі фактичні обставини справи, в межах наданих суду повноважень, та вірно застосовано судом як норми процесуального так і матеріального права, в повному обсязі з`ясовано обставини, що мають значення для правильного вирішення адміністративного спору, доведено та всебічно обґрунтовано їх в своєму рішенні, надано належну оцінку всім доказам, ґрунтуючись на повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Вінницькій області залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 14 листопада 2022 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 27 березня 2023 року.

Головуючий Гонтарук В. М. Судді Біла Л.М. Матохнюк Д.Б.