Постанова

від 24.03.2023 по справі 804/14971/15

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2023 року

м. Київ

справа № 804/14971/15

касаційне провадження № К/9901/34271/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А.,

суддів - Пасічник С.С., Ханової Р.Ф.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Офісу великих платників податків ДПС

на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2019 року (головуючий суддя - Верба І.О.)

та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2020 року (головуючий суддя - Баранник Н.П.; судді - Малиш Н.І., Щербак А.А.)

у справі № 804/14971/15

за позовом Публічного акціонерного товариства «Дніпровський металургійний комбінат»

до Офісу великих платників податків ДПС,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача, Товариство з обмеженою Відповідальністю «Альтсервіс»

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

У С Т А Н О В И В:

У жовтні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Дніпровський металургійний комбінат» (далі - ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат», позивач, платник, товариство) звернулося до адміністративного суду з позовом до Офісу великих платників податків ДПС (далі - Офіс ВПП ДПС, відповідач, контролюючий орган, податковий орган) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 07 квітня 2015 року № 0000154603.

В обґрунтування позовних вимог платник зазначив, що реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентом підтверджена належним чином оформленими первинними документами, тому висновки акта перевірки, на підставі якого було прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, є безпідставними та необґрунтованими.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2019 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2020 року, позов задоволено.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, судові інстанції дійшли висновку, що реальність господарських операцій, проведених позивачем із Товариством з обмеженою Відповідальністю «Альтсервіс» (далі - ТОВ «Альтсервіс»), підтверджується належним чином оформленими первинними документами, тому висновки контролюючого органу про порушення платником вимог податкового законодавства є безпідставними.

Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Офіс ВПП ДПС звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2019 року, постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2020 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Мотивуючи касаційну скаргу, відповідач наголошує на фіктивному характері господарських операцій платника з його контрагентом. Зазначає, що cудовими інстанціями не враховані правові висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.

Ухвалою Верховного Суду від 08 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Офісу ВПП ДПС.

18 березня 2021 року від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він зазначив, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність застосування судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Судовими інстанціями встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат» з питання дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ «Альтсервіс» за вересень 2014 року, за результатами якої складено акт від 20 березня 2015 року № 142/28-01-46-05393043.

Відповідно до висновків названого акта перевірки відповідачем встановлено порушення, зокрема, пунктів 198.1, 198.2, 198.6 статті 198, статті 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України), що призвело до завищення податкового кредиту у вересні 2014 року на 852 178,00 грн, в результаті чого платником порушено пункт 200.2 статті 200 ПК України, а саме занижено суму податкового зобов`язання з податку на додану вартість, яка підлягає сплаті до бюджету, в розмірі 852 178,00 грн.

Обґрунтовуючи свою позицію, контролюючий орган посилався на відсутність необхідних трудових ресурсів у ТОВ «Альтсервіс» для здійснення ремонтних робіт, визначених у договорах, укладених з платником.

На підставі висновків складеного акта перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 07 квітня 2015 року № 0000154603, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на 1 278 267,00 грн, з яких за основним платежем 852 178,00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями 426 089,00 грн.

Надаючи оцінку правомірності прийняття контролюючим органом названого акта індивідуальної дії, Верховний Суд виходить із такого.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

За приписами пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (пункт 198.6 статті 198 ПК України).

Відповідно до пункту 200.1 статті 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

За приписами статті 1 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно із частиною першою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Аналіз наведених норм свідчить на користь висновку про те, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку.

Застосовуючи зазначені правила оподаткування при оцінці оспорюваних господарських операцій, судові інстанції встановили, що вони є реальними та підтверджуються долученими платником до матеріалів справи належним чином оформленими копіями документів, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та які містять достатні дані про зміст господарських операцій та їх учасників, підтверджують фактичність здійснення таких операцій, а саме: актів приймання виконаних робіт; довідок про вартість виконаних будівельних робіт та витрати; актів прийому-передачі використаних матеріалів; актів на закриття прихованих робіт; журналів виконання антикорозійних робіт; сертифікатів та паспортів якості на матеріали; виписок про сплату грошових коштів; реєстрів сумарних витрат на відрядження; рахунків-фактур на оплату; податкових накладних.

Крім того, матеріалами справи підтверджено письмове звернення ТОВ «Альтсервіс» до позивача з метою отримання пропусків представникам організації для проведення замовлених робіт. При цьому, відсутність у пропусках ідентифікаційних номерів та/або паспортних даних осіб, які виконували роботи, не може спростовувати фактичне виконання таких робіт, оскільки пропуск не є первинним документом, на підставі якого здійснюється бухгалтерський та податковий облік.

Контролюючим органом, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Не подано відповідачем і жодних доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податку на додану вартість або можливої фіктивності його безпосереднього контрагента, не наведено будь-яких доводів щодо здійснення платником розглядуваних операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.

Посилання контролюючого органу на те, що постачальник позивача не мав необхідних ресурсів для провадження господарської діяльності правильно відхилено судовими інстанціями. Адже, відповідно до висновку Верховного Суду, висловленого, зокрема, в постановах від 17 квітня 2018 року у справі № 826/14549/15, від 06 лютого 2018 року у справі № 816/166/15-а, від 13 серпня 2020 року у справі № 520/4829/19, від 21 жовтня 2020 року у справі № 140/1845/19, відсутність у контрагента, зокрема, трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу).

Щодо посилань відповідача на постанови Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 804/4434/15, від 19 грудня 2019 року у справі № 804/1118/16, слід зазначити, що правова позиція, висловлена у вказаних судових рішеннях, не суперечить висновкам судових інстанцій, зробленим у цій справі. Висновки у кожній із цих справ здійснені за результатами оцінки доказів, які підтверджують обставини, пов`язані з правами та обов`язками учасників справи. У кожних окремих правовідносинах при застосуванні судом одних й тих самих норм права в залежності від фактичних обставин справи, оцінки судами доказів або відсутності певних доказів, висновки судів можуть бути відмінними від тих, що здійснені судом у даній справи, проте це не свідчить про неправильне застосування норми матеріального права, а вказує на відмінність фактичних обставин та доказової бази.

За таких обставин доводи судових інстанцій про необ`єктивність висновку відповідача про неправомірність відображення позивачем даних податкового обліку за оспорюваними господарськими операціями ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди попередніх інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Офісу ВПП ДПС без задоволення, а оскаржених судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Офісу великих платників податків ДПС залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2019 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. А. Гончарова

Судді С. С. Пасічник

Р. Ф. Ханова