Рішення

від 21.03.2023 по справі 554/747/23

ОКТЯБРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ПОЛТАВИ

Дата документу 21.03.2023Справа № 554/747/23 Провадження № 2/554/3312/2023

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 березня 2023 року м.Полтава

Октябрський районний суд м.Полтави у складі:

головуючого - судді Черняєвої Т.М.,

за участю секретаря Янушкевіч А.І.,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,

ВСТАНОВИВ:

Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

Позовні вимоги обгрунтовує тим, що з з 12.09.1981 року до 01.11.2022 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі із відповідачем. Рішенням Октябрського районного суду м.Полтави від 30.09.2022 року у справі №554/7625/22 шлюб розірвано. У шлюбі сторонами набуто у спільну сумісну власність житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 та земельна ділянка під будинком з кадастровим номером 5324283805:05:002:0006, площею 0,2500 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Відповідач є титульним власником указаного майна. Згідно договору купівлі-продажу від 20.02.2008 року за відповідачем проведено реєстрацію спірного будинку та земельної ділянки. Шлюбний договір між колишнім подружжям не укладався. Домовленості щодо володіння, користування і розпорядження майном не досягалося. У такому випадку спірні відносини щодо майна регулюються Сімейним кодексом України.

У шлюбі сторонами також набуто у спільну сумісну власність подружжя житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 . Державну реєстрацію права власності на спірний будинок проведено за відповідачем 10.07.1985 року. Нормами ст.22 КзпШС України, у редакції, яка була чинною на момент виникнення права власності на спірну квартиру, встановлено, що майно нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю.

Позивачка ОСОБА_1 просила визнати за нею право власності на ідеальну частку в праві власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , як на частку в спільній сумісній власності подружжя в порядку поділу спільного майна подружжя; право власності на ідеальну частку в праві власності на земельну ділянку площею 0, 2500 га, з кадастровим номером 5324283805:05:002:0006, надану для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, як на частку в спільній сумісній власності подружжя в порядку поділу спільного майна подружжя; та право власності на ідеальну частку в праві власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 , як на частку в спільній сумісній власності подружжя в порядку поділу спільного майна подружжя.

Ухвалою від 22.02.2023 року відкрито провадження у справі та постановлено проводити розгляд у порядку загального позовного провадження.

Позивачка ОСОБА_1 у судове засідання не з?явилася, у позовній заяві висловила прохання про розгляд справи без її участі.

Представник позивачки адвокат Ткаченко С.В. у судове засідання не з?явилася, надала до суду заяву про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримала та просила задовольнити у повному обсязі, постановивши рішення у підготовчому судовому засіданні.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з?явився, надав до суду заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги визнав та не заперечував проти їх задоволення.

Суд, дослідивши письмові докази, приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 із 12.09.1981 року до 30.09.2022 року перебували у шлюбі. Рішенням Октябрського районного суду м.Полтави від 30.09.2022 року шлюб розірвано (а.с.180).

У шлюбі сторонами набуто у спільну сумісну власність подружжя житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 та земельна ділянка під будинком з кадастровим номером 5324283805:05:002:0006, площею 0, 2500 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що доводиться наступним:

Відповідач придбав спірний будинок на підставі Договору купівлі-продажу від 20.02.2008 року, що посвідчений державним нотаріусом Решетилівської нотаріальної контори за № 751 (а.с.19-20). За відповідачем проведено державну реєстрацію права власності на спірний будинок з розміром частки, що складає 1, що підтверджується копією витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 04.03.2008р. За № 17970797 (а.с.21).

Право власності на спірний будинок також зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що доводиться витягом від 16.01.2023р. за № 320265805.

Технічні характеристики спірного будинку, а також факт відсутності самовільного будівництва доводяться даними технічного паспорту станом на 24.12.2022р. (а.с.22).

Будинок знаходиться на земельній ділянці, що належить відповідачеві на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯЗ № 012201 від 13.03.2009 року. З державного акту вбачається, що він виданий на підставі Договору купівлі-продажу земельної ділянки. Земельна ділянка зареєстрована в Державному земельному кадастрі з кадастровим номером 5324283805:05:002:0006, площею 0, 2500 га, згідно державного акту серія ЯЗ № 012201 від 13.03.2009р. (а.с.26-31).

Шлюбний договір між колишнім подружжям не укладався. Домовленості щодо володіння, користування і розпорядження майном не досягалося.

У такому випадку спірні відносини щодо майна регулюються Сімейним кодексом України.

Відповідно до частин першої, третьої-п`ятоїстатті 65 СК України(яка врегульовує порядок розпорядження майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя) дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Норма ч. 3 ст. 61 СК України визначено, що якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Отже, за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані з сім`єю інтереси одного з подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Наведене повністю узгоджується з правовою позицією, що наведене у постанові Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року (Постанова N 6-2891цс15).

Відповідно до ст. 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Конструкція норми ст. 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. При цьому, для визнання речей, набутих під час шлюбу, об`єктами спільної сумісної власності подружжя не має значення, на ім`я кого з них оформлено це майно.

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

У п. 23 Постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007р. № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вказується, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК) , відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами.

Крім того, ч. 1 ст. 61 Сімейного кодексу встановлено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Норма ч 3. ст. 61 СК України передбачає, що якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Статтею 63 СК Українивизначено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно частини першоїстатті 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до частини першоїстатті 70 СК України, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

У постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року № 6-843цс17 висловлена наступна правова позиція: вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. При тому, що не має значення за ким зареєстровано таке майно, оскільки спільна сумісна власність розповсюджується на майно і у тому випадку, коли право власності на нього майно зареєстровано лише за одним з подружжя.

Крім того, за загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зістаттею 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивач не зобов`язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя. Той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують.»

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/1 5-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц, від 22 лютого 2021 року у справі № 264/2232/19 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).

У Рішенні Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 року у справі за конституційним зверненням приватного підприємства «ІКІО» щодо офіційного тлумачення положення частини першоїстатті 61 СК України №1-8/2012 (№ 17-рп/2012), встановлено, зокрема, що основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 Кодексу). Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 Кодексу). Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентовано статтею 63 Кодексу, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.

У постанові Верховного Суду від 27.02.2019р. (справа № 464/7011/16-ц, провадження № 61-12168св18), Верховний Суд повністю підтримав раніше висловлені правові позиції Верховного Суду України, щодо презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Окрім норм сімейного та цивільного права, до відносин, що склалися необхідно застосувати норми земельного права що, встановлюють принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований.

Відповідно до норм ст. 89 Земельного кодексу України у спільній сумісній власності перебувають земельні ділянки співвласників жилого будинку.

Норма ч.5 ст. ст.89 Земельного кодексу України передбачає загальне правило про визначення часток у праві спільної сумісної власності: вони "є рівними, якщо інше не передбачено законом або не встановлено судом".

Виключення з правила встановленого ч.5 ст. ст.89 Земельного кодексу України передбачено нормами ч.4 ст.120 Земельного кодексу України.

За правилом ч.4 ст.120 Земельного кодексу України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

Більш детальне регулювання відповідних правовідносин передбачене ст. ст. 370 - 372 Цивільного кодексу України, які також виходять із рівності часток у праві спільної сумісної власності, допускаючи, проте, винятки із цього правила "з урахуванням обставин, що мають істотне значення". При застосуванні наведених норм важливе значення мають рекомендації Пленуму ВСУ, викладені у постанові від 16.04.2004 N 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ". Слід особливо відзначити позицію, викладену в абз. 3 п. 21 постанови, за якою "суду при визначенні частини спільної ділянки, право на користування якою має позивач (позивачі), слід виходити з розміру його (їх) частки у вартості будинку, господарських будівель та споруд на час перетворення спільної сумісної власності на спільну часткову чи на час виникнення останньої".

За нормами ч.4 ст.120 Земельного кодексу України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного у постанові від 16.09.2020р. по справі №464/1663/18, провадження № 61-9410св19, вказує на загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, при цьому зазначає, що системний аналіз змісту наведених нормстатті 120 ЗК Українита статті 377 ЦК України даєпідстави для висновку про однакову спрямованість їх положень щодо переходу прав на земельну ділянку при виникненні права власності на будівлю і споруду, на якій вони розміщені. Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

Таким чином, законодавцем визначено принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. Тобто особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду має право на відповідну частину земельної ділянки на тих самих умовах, на яких воно належало попередньому власникові або користувачу, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості. Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2цс15.

Системний аналіз норм права та висновків судової практики приводить до висновку, що оскільки до позивачки, в порядку поділу майна переходить право власності на 1/2 часток у праві власності на житловий будинок, то до неї також перейшло право на земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд пропорційно до частки в праві власності на житловий будинок, згідно норм ч.4 ст.120 Земельного кодексу України та норм ст. 377 Цивільного кодексу України.

Також судом встановлено, що у шлюбі сторонами також набуто у спільну сумісну власність подружжя житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідач купив спірний будинок на підставі Договору від 10.07.1985 року, що посвідчений державним нотаріусом Першої полтавської державної нотаріальної контори за № 2-2250. За відповідачем проведено державну реєстрацію права власності на спірний будинок з розміром частки, що складає 1, що підтверджується реєстровим написом на договорі та листом ПП Полтавське Бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор» № 7635 від 11.10.2022р. (а.с.32-33).

Технічні характеристики спірного будинку, а також факт відсутності самовільного будівництва доводяться даними технічного паспорту станом на 26.12.2022р. та довідкою №3599 від 26.12.2022р. (а.с.35, 36-38).

Оскільки будинок було придбано сторонами в шлюбі, то спірний будинок є об`єктом спільної сумісної власності сторін, частки яких є рівними по за кожним.

Нормами ст. 22 Кодексу про шлюб та сім`ю України

в редакції, що була чинною на момент виникнення права власності на спірну квартиру, встановлено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною

сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння,

користування і розпорядження цим майном.

Відповідно до ст. 28 Кодексу про шлюб та сім`ю України в редакції від20.06.1969р., в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.

Згідно ч.3 ст.200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

Врахувавши вищезазначене та зважаючи на визнання відповідачем позову, суд приходить до висновку про необхідність постановлення рішення за результатами підготовчого провадження. Суд вважає, що є передбачені законом підстави для поділу спільного майна подружжя, придбання якого підтверджено позивачем у період шлюбу, тому позов слід задовольнити.

З урахуваннямст.141 ЦПК Україниз відповідача на користь позивачки слід стягнути судові витрати, щодо сплати нею судового збору при подачі позову до суду у сумі 1073,60 грн.

Керуючись ст. ст.1-18,81,141,206,259,264,265,268,354,355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на ідеальну частку в праві власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , як на частку в спільній сумісній власності подружжя в порядку поділу спільного майна подружжя.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на ідеальну частку в праві власності на земельну ділянку площею 0, 2500 га, з кадастровим номером 5324283805:05:002:0006, надану для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, як на частку в спільній сумісній власності подружжя в порядку поділу спільного майна подружжя.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на ідеальну частку в праві власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 , як на частку в спільній сумісній власності подружжя в порядку поділу спільного майна подружжя.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати в сумі 1073,60 грн.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 30 днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Полтавського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників, які брали участь у справі:

позивачка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ;

представник позивачки адвокат Ткаченко Світлана Василівна, РНОКПП НОМЕР_2 , свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ПТ №1447 від 25.03.2015 року;

відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Суддя Т.М.Черняєва