Постанова

від 21.03.2023 по справі 566/69/22

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 березня 2023 року

м. Рівне

Справа № 566/69/22

Провадження № 22-ц/4815/45/23

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Ковальчук Н. М.,

суддів: Хилевича С. В., Майданіка В. В.

секретар судового засідання Крижов В. С.

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач Довгошиївського ліцею Млинівської селищної ради Дубенського району

Рівненської області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Управління освіти,

культури, туризму, молоді та спорту Млинівської селищної ради

Рівненської області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Комунальна установа

«Централізована бухгалтерія» Млинівської селищної ради Рівненської області

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Млинівського районного суду Рівненської області від 24 травня 2022 року у складі судді Лободзінського А. С., постановлене в смт. Млинів Рівненської області о 13 годині 01 хвилині, повний текст рішення складено 03 червня 2022 року,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Довгошиївського ліцею Млинівської селищної ради Дубенського району Рівненської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Управління освіти, культури, туризму, молоді та спорту Млинівської селищної ради Рівненської області, Комунальної установи «Централізована бухгалтерія» Млинівської селищної ради Рівненської області, про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди. Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що з 08.01.2010 року офіційно працює на посаді практичного психолога в Довгошиївському ліцеї. 04 листопада 2021 року отримав від відповідача повідомлення за № 211 про необхідність обов`язкового щеплення проти Соvid-19, в якому зазначалось, що до 14-00 год. 05 листопада 2021 року необхідно надати документ, який би підтверджував наявність у нього профілактичного щеплення проти Соvid-19, або медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації, виданий закладом охорони здоров`я, і попереджено, що в разі ненадання одного із зазначених документів, 08 листопада 2021 року його буде відсторонено від роботи без збереження заробітної плати. Наступного дня відповідачем було вручено наказ № 64-к від 05 листопада 2021 року «Про відсторонення від роботи практичного психолога». В наказі вказано про його, позивача, відсторонення від роботи за посадою з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення від Соvid-19 без збереження заробітної плати. Від підписання з ознайомленням вказаного наказу він відмовився, не погодившись із ним, та подав директору ліцею обґрунтовані письмові заперечення проти такого наказу з проханням скасувати відсторонення від роботи. Вважає своє відсторонення незаконним, оскільки керівництво ліцею у відсутності офіційної інформації про наявність, або відсутність у нього щеплення проти Соvid-19 не мало підстав для видачі оскаржуваного наказу. Вважає, що виключно Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб» встановлюється перелік обов`язкових профілактичних щеплень і щеплення проти Соvid-19 до цього переліку не входить. Зазначав, що наказ було видано 05.11.2021 року, тобто до набрання чинності змін до Постанови КМУ № 1236 від 09.12.2020 року та наказу МОЗ № 2153 від 04.10.2021 року, що вказує на його незаконність. Стверджував про порушення свого права на працю, адже на час такого відсторонення був позбавлений виконання своїх трудових обов`язків та права на отримання заробітної плати, а також зазначає, що таке відсторонення є порушенням ст.42 Конституції України, яким гарантується громадянам рівне право на працю. Також посилався на національне законодавство про освіту, яким передбачається автономія суб`єктів освітньої діяльності та на Міжнародний пакт про громадські і політичні права, положення якого забороняють дискримінацію за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними. Аналогічні заборони дискримінації містяться у ст..2 Загальної декларації про права людини. При цьому, положеннями вказаних міжнародних документів передбачається, що в умовах надзвичайного становища в державі, при якому життя нації перебуває під загрозою і про наявність якого офіційно оголошується, держави учасниці можуть відступати від своїх зобов`язань, але виключно у тій мірі, в якій це диктується гостротою становища. Вважає, що видаючи наказ про його відсторонення від роботи, відповідачем не враховано положення ст. ст. 1,12 Закону України «Про захист від інфекційних хвороб», оскільки вакцинація від СОVID-19 не включена до календаря щеплень.

Внаслідок відсторонення від роботи без збереження заробітної плати позивач втратив заробіток, який просить стягнути за час вимушеного прогулу з 08.11.2021 року по 21.01.2022 року в сумі 44071 грн.04 коп., яка визначена без урахування податку та інших обов`язкових платежів. Також просив стягнути моральну шкоду, якої зазнав через незаконне, на його думку, відсторонення від роботи, що виразилось у емоційному стресі, душевних хвилюваннях та поганим самопочуттям, через що вимушений був звертатися за медичною допомогою до місцевого лікаря та проходити амбулаторне лікування, тобто, мало місце погіршення якості його життя та матеріального становища сім`ї, оскільки був позбавлений заробітку. Просив суд визнати незаконним та скасувати наказ № 64 від 05.11.2021 року «Про відсторонення ОСОБА_1 від роботи практичного психолога» та допустити до роботи на посаді практичного психолога Довгошиївського ліцею Млинівської селищної ради Дубенського району Рівненської області; стягнути із Довгошиївського ліцею Млинівської селищної ради Дубенського району Рівненської області, виплати від якого здійснюються через Комунальну установу «Централізована бухгалтерія» Млинівської селищної ради Рівненської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 08.11.2021 по 21.01.2022 року включно в сумі 44 071,04 грн., без вирахування податків, зборів та обов`язкових платежів; стягнути із Довгошиївського ліцею Млинівської селищної ради Дубенського району Рівненської області на його користь моральну шкоду в розмірі 50 000 грн.; стягнути з Довгошиївського ліцею Млинівської селищної ради Дубенського району Рівненської області на користь ОСОБА_1 судові витрати, понесені ним у зв`язку із розглядом справи.

Рішенням Млинівського районного суду Рівненської області від 24 травня 2022 року у задоволенні вказаного позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153), відповідно до якого обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби Covid-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України цієї хвороби, підлягають, серед іншого, працівники: закладів вищої освіти, післядипломної, фахової, перед вищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності (пункт 3 Наказу). Оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, то за загальним правилом такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством. Чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби Covid-19.

Вважаючи рішення суду незаконним, необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, за невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку. В поданій апеляційній скарзі пояснює, що передумовою для винесення оскаржуваного наказу стали вимоги ст.46 КЗпП України, ч.2 ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», п.416 постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби Covid-19, що спричинена SARS-CoV-2», наказу Міністерства охорони здоров`я України № 2153 від 04 жовтня 2021 року «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням». Пояснює, що ним у відповідь на повідомлення відповідача про обов`язкове профілактичне щеплення було подано заяву, в якій він відмовився підписувати неправомірний наказ № 64-к від 05.11.2021 року, з мотивів права на медичну таємницю, а також зазначив про те, що з 01.11.2021 року навчання у освітньому закладі проводиться дистанційно. Додає, що упродовж двох місяців не отримав відповіді від директора ліцею на свій лист, хоча той як керівник володів повноваженнями вирішення питання дистанційної та очної форми навчання, а тому мав можливість перевести на дистанційну форму навчання працівників без вакцинації від гострої респіраторної хвороби Covid-19. Вважає, що відповідач, вручивши йому повідомлення про необхідність подання документів та відсторонивши його від роботи без збереження заробітної плати, фактично поклав на нього обов`язок вчинити дії, які не визнані державою як примусові. Додає, що вакцинація від гострої респіраторної хвороби Covid-19 не включена до календаря щеплень як обов`язкова, а тому оспорюваний наказ про відсторонення суперечить Постанові КМУ № 4236 від 09.12.2020, адже вакцинація передбачена лише на час дії карантину, який діяв до 31.12.2021 року. Вважає, що місцевий суд не дав належної правової кваліфікації спірним правовідносинам, зокрема, не взяв до уваги, що обов`язок доведення законності оспорюваного наказу покладається на роботодавця. Доводить, що фактично обов`язковість профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби Covid-19 наказом МОЗ України від 04.10.2021 року № 2153 для певних професій, виробництв та організацій не визначена, а затверджено лише Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням. Покликається на положення Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», які зобов`язують, а не надають право підприємствам, установам, організаціям усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, та стверджує, що за відсутності в оскаржуваному наказі про відсторонення його від роботи посилання як на підставу його винесення відповідного подання посадової особи державної санітарно-епідеміологічної служби, він однозначно є безпідставним та свавільним, а тому підлягає скасуванню. З наведених міркувань просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Відзиву на апеляційну скаргу не подано.

Дослідивши матеріали та обставини справина предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що сторони перебувають у трудових правовідносинах.

ОСОБА_1 08 січня 2010 року прийнятий на роботу на посаду практичного психолога Довгошиївської загальноосвітної школи І-ІІІ ст. Назву та підпорядкування школи в подальшому змінено та продовжено трудові відносини з ОСОБА_1 , що підтверджується записами у трудовій книжці серії НОМЕР_1 за п/н 38-39.

04 листопада 2021 року, згідно повідомлення №211 за підписом директора Довгошиївського НВК, на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 20.10.2021 №1096 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236», наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 №2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники, яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» ОСОБА_1 проінформовано про необхідність до 14 години 05 листопада 2021 року надати документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення від COVID-19 або медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я, а також про те, що у разі неподання жодного із вище перерахованих документів його 08 листопада буде відсторонено від роботи. У період відсторонення працівника заробітна плата не нараховується, період відсторонення не зараховується до страхового стажу, не враховується при визначенні строку нарахування відпустки, оплата тимчасової непрацездатності в цей період не здійснюється (а.с. 12).

Із повідомленням № 211 від 04 листопада 2021 року позивач ОСОБА_1 був ознайомлений 05 листопада 2021 року, що підтверджується його підписом у графі «З повідомленням ознайомлений, другий примірник отримав(ла)».

У визначений відповідачем строк 05 листопада 2021 року позивач не надав документ про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 або медичний висновок про абсолютні протипоказання до вакцинації проти гострої распіраторної хвороби COVID-19. Натомість, він звернувся із запереченнями на ім`я директора ліцею, в яких висловив незгоду з необхідністю обов`язкової вакцинації проти COVID-19 та можливого його відсторонення у зв`язку із цим від роботи з 08 листопада 2021 року. ( а.с.14-15)

Наказом відповідача № 64-к від 05 листопада 2021 року «Про відсторонення від роботи практичного психолога ОСОБА_1 » ОСОБА_1 , практичного психолога Довгошиївського НВК, відсторонено від роботи з 08 листопада 2021 року на час відсутності профілактичного щеплення від COVID-19 без збереження заробітної плати (а.с. 13).

Відомості про ознайомлення позивача із наказом № 64-к від 05 листопада 2021 року в матеріалах справи відсутні, однак у своїй позовній заяві він не заперечує того факту, що 05 листопада 2021 року оспорюваний наказ йому було вручено, а відтак доведено до його відома.

У преамбулі наказу № 64-к від 05 листопада 2021 року міститься посилання на ч.2 ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», постанову КМУ від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», із внесеними змінами, зокрема, постановою КМУ від 20 жовтня 2021 року №1096 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236», наказ МОЗ України від 04 жовтня 2021 року №2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», ст. 46 КЗпП України.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач доводив, що оскаржуваним наказом про відсторонення від роботи порушено його конституційне право на працю та з боку відповідача має місце зобов`язання до вчинення дій, які не визнані державою як обов`язкові.

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю (стаття 43 Конституції України).

Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушеньЗакону України «Про запобігання корупції», а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання (стаття 21 КЗпП України).

Відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством (частина першастатті 46 КЗпП України).

Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 51 КЗпП України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Під час апеляційного перегляду цього спору ухвалою Рівненського апеляційного суду від 06 грудня 2022 року провадження у справі було зупинено до вирішення Великою Палатою Верховного Суду справи № 130/3548/21 (провадження № 61-4479св22).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) зазначено, що:

«нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивачки від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

За змістом Переліку № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженогонаказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 595. Отже, Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 останній не містить.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо».

Велика Палата Верховного Суду зауважила, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як:

- кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

- форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

- умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів. Однак апеляційний суд залишив указані обставини поза увагою та не врахував, що відповідач не обґрунтовував необхідність відсторонення позивачки тим, що вона, працюючи черговою по переїзду, створювала загрози, які б вимагали вжиття такого суворого заходу втручання у право на повагу до приватного життя, який позбавляв позивачку заробітку.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17 дійшов висновку, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я заінтересованих осіб є виправданою. Принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами особи, однак лише тоді, коли таке втручання має об`єктивні підстави та є виправданим. Аналогічний висновок зробив Верховний Суд і в постановах від 10 березня 2021 року у справі № 331/5291/19 (провадження № 61-17335св20), від 20 березня 2018 року у справі № 337/3087/17 (провадження № К/9901/283/18), від 08 лютого 2021 року у справі № 630/554/19 (провадження № 61-6307св20).

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що при розгляді подібних справ суди повинні враховувати, що суспільні інтереси превалюють над особистими, однак лише тоді, коли втручання у відповідні права особи має об`єктивні підстави (передбачене законом, переслідує легітимну мету, є нагально необхідним і пропорційним такій меті)».

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина першастатті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третястатті 89 ЦПК України).

Оцінюючи обставини справи в сукупності із нормами закону, що їх регулюють, та судовою практикою Верховного Суду у цій категорії справ, апеляційний суд приходить до висновку, що на позивача ОСОБА_1 як працівника закладу освіти, починаючи з 08.11.2021 року, покладено обов`язок пройти щеплення проти COVID-19 або ж надати до навчального закладу документальне підтвердження наявності у нього відповідних протипоказань до такої вакцинації.

Згідно зі ст.46 КЗпП України, відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством. Отже, вказана норма передбачає можливість відсторонення працівника від роботи і в інших, прямо не передбачених у ній, випадках, за умови встановлення таких випадків законодавством.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень. Частина друга цієї статті передбачає, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, також, проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Таким чином, вказані положення Закону передбачають не лише перелік конкретних хвороб, щеплення від яких є обов`язковим і включаються до календаря щеплень, а й також передбачають випадки, коли працівники окремих професій підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. При цьому перелік таких професій, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Відповідно до Положення про Міністерство охорони здоров`я України, затвердженого постановою КМУ від 25 березня 2015 року N 267, головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, є Міністерство охорони здоров`я України.

Наказом МОЗ від 25 лютого 2020 року за N 521 перелік особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб, який затверджений наказом МОЗ від 19 липня 1995 року N 133, доповнено пунктом 39 такого змісту: «COVID-19».

Постановою КМУ від 09 грудня 2020 року N 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV- 2» (в редакції, що діяла на час спірних правовідносин) з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з 19 грудня 2020 року до 31 березня 2022 року установлено на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами КМУ від 11 березня 2020 року N 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», від 20 травня 2020 року N 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та від 22 липня 2020 року N 641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року N 2153 як центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням. Видання вказаного наказу відповідає положенням ч.2 ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» і на час виникнення спірних правовідносин наказ не скасований та не визнаний протиправним.

Відповідно до Переліку на період дії карантину обов`язковій вакцинації проти СОVID -19 підлягають працівники закладів вищої, післядипломної, фахової перед вищої, професійної, ( професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу і форми власності.

Наказ МОЗ № 2153 про затвердження Перелікуопубліковано в журналі «Офіційний вісник України» від 08.10.2021 року № 78, набрав чинності 08.11.2021 року.

При цьому Наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року N 2153 передбачено, що щеплення є обов`язковим в разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року N 595, зареєстрованого в МЮ України 10 жовтня 2011 року за N 1161/19899 (у редакції наказу МОЗ від 11 жовтня 2019 року N 2070). Тобто, вакцинування можуть не робити лише ті працівники закладів освіти, які мають відповідні протипоказання до проведення профілактичних щеплень.

Протипоказання до вакцинації може встановлювати сімейний або лікуючий лікар та надати відповідний висновок про тимчасове чи постійне протипоказання. За потреби для отримання додаткової інформації щодо верифікації діагнозу, перебігу захворювання, необхідності додаткових обстежень лікар може також скеровувати пацієнта до профільного спеціаліста, за висновком якого остаточно приймає рішення, чи здійснювати вакцинацію чи відтермінувати її до певного часу.

Якщо існують протипоказання до щеплення однією з вакцин проти COVID-19 за можливості особа має вакцинуватися іншими типами вакцин.

Надання інформації щодо проведених щеплень не є порушенням права на таємницю про стан здоров`я в розумінні статті 39-1 Основ законодавства про охорону здоров`я, оскільки така інформація не стосується діагнозу, стану здоров`я, конкретних відомостей, одержаних при медичному обстеженні, методів лікування.

Аналіз наведених норм в сукупності і взаємозв`язку із обставинами справи вказує на те, що починаючи з 08.11.2021 року на позивача ОСОБА_1 як працівника закладу освіти покладено обов`язок пройти щеплення проти COVID-19 або ж надати до навчального закладу документальне підтвердження наявності у нього відповідних протипоказань до такої вакцинації.

Водночас, пунктом 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року N 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV- 2» (в редакції, що діяла на час спірних правовідносин) керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій визначено забезпечити:

- контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком N 2153;

- відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена Переліком N 2153 та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

- на час такого відсторонення оплату праці працівників та державних службовців здійснювати з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»; відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома осіб, які відсторонюються; строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

Строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Постанову Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року N 1236 доповнено Пунктом 46-1 згідно із з Постановою КМ № 1096 від 20.10.2021, яка набрала чинності 26.10.2021 року.

Таким чином, з 26.10.2021 року на директора Довгошиївського ліцею як керівника навчального закладу покладено контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками ліцею, обов`язковість яких передбачена Переліком N 2153. А тому, маючи з 26.10.2021 року відповідні повноваження та обов`язки, 05.11.2021 року директором ліцею завчасно повідомлено позивача ОСОБА_1 про необхідність обов`язкової вакцинації проти COVID-19 та про можливі наслідки відсутності такої вакцинації у вигляді відсторонення від роботи, що можуть настати для нього 08.11.2021 року.

Докази наявності у позивача абсолютних протипоказань до щеплення однією з вакцин проти COVID-19в матеріалах справи відсутні, таких документальних відомостей ним відповідачу не подано і судом таких обставин не встановлено.

Отже покликання апелянта про те, що з боку відповідача щодо нього мало місце спонукання до вчинення дій (вакцинації), які не передбачені законодавством України як обов`язкові, спростовуються вищеназваними нормами.

У законодавстві України відсутня норма, яка дозволяла б примусову вакцинацію. Навіть якщо щеплення обов`язкове, законодавством не передбачено примусового щеплення. Тобто, змусити будь-кого вакцинуватися примусово неможливо, а тому у разі відсутності вакцинації діюче законодавство, з огляду на положення вищезазначених нормативно-правових актів, дозволяє відсторонювати деяких працівників без виплати заробітної плати.

Відсторонення працівника від роботи слід розуміти як один із передбачених законодавством випадків призупинення трудових правовідносин, яке полягає в тимчасовому увільненні працівника від обов`язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і тимчасовому увільненні роботодавця від обов`язку забезпечувати працівника роботою або створювати умови для її виконання.

Тимчасове увільнення працівника від виконання його трудових обов`язків в порядку відсторонення від роботи на умовах та з підстав, встановлених законодавством, по суті не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках і має на меті запобігання негативним наслідкам.

Призупинення трудових відносин в такому випадку не тягне за собою обов`язкове припинення самих трудових відносин. На період усунення від роботи за працівником зберігається його робоче місце. Відсторонення від роботи оформляються наказом (розпорядженням) роботодавця, в якому мають бути наведені підстава та строки відсторонення. Працівник має ознайомитись з таким наказом негайно під розпис, оскільки йдеться про реалізацію права працівника на працю.

Оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, то за загальним правилом такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством.

Чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19.

У зв`язку з наведеним, апеляційний суд погоджується із висновком місцевого суду про те, що відповідач, видавши оскаржуваний наказ, застосував у порядку, передбаченому законом (ст.46 КЗпП України), відсторонення від роботи позивача, оскільки це прямо передбачено законодавством, та відповідало вимогам п.41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236.В протилежному випадку бездіяльність роботодавця з відсторонення працівника мала б негативні наслідки для нього, оскільки ст. 44-3 КУпАП «Порушення правил щодо карантину людей» визначено, що за порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами, він може бути притягнений до адміністративної відповідальності, а відтак, у директора Довгошиївського ліцею не було альтернативи дій при вирішенні питання про тимчасове відсторонення позивача від роботи.

Покликання апелянта на дискримінацію, яка мала місце щодо нього з боку відповідача, то вони апеляційним судом відхиляються як неспроможні. Так, судом встановлено і цей факт визнано сторонами, що всі працівники педагогічного колективу Довгошиївського ліцею були попереджені про необхідність надати документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення від COVID-19 або медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я у строк до 08.11.2021 року, тобто усі працівники знаходились у рівних для них умовах.

Окрім цього, у постанові Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі N 331/5291/19 вказано, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб, з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я зацікавлених осіб, є виправданою. Тобто в даному питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими, однак лише у тому випадку, коли таке втручання має об`єктивні підстави тобто було виправданим.Обов`язковість щеплень є втручанням у право на повагу до приватного життя, яке гарантовано статтею 8 Конвенції з прав людини та основоположних свобод. Проте, такі втручання цілком припустимі.

Для визначення законності таких втручань ЄСПЛ вказує на те, що «аби визначити, що це втручання потягнуло за собою порушення ст. 8 Конвенції, суд повинен (має) обґрунтувати доцільність та виправданість таких дій відповідно до другого абзацу цієї статті тобто встановити, чи є втручання виправданим «відповідно до закону» і чи має воно на меті законні цілі, і чи були вони «виправданими в демократичному суспільстві».

ЄСПЛ у рішенні у справі «Вавржичка та інші проти Чеської Республіки» зазначає: «Суд повторює, що оспорюване втручання мало би опиратися на певну законодавчу базу внутрішнього законодавства, причому ці закони повинні бути як адекватно доступними, так і сформульованими з достатньою точністю, аби дозволити тим, до кого вони застосовуються, регулювати свою поведінку і, при необхідності, з відповідними порадами передбачити до ступеня, який є розумним заданих обставин, наслідки, які можуть спричинити за собою дані дії.». ЄСПЛ встановив, що втручання у приватне життя у вигляді обов`язку зробити щеплення ґрунтується на законі, а тому у цьому немає порушень.В Україні таким законом є Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб».У цьому рішенні ЄСПЛ вказано «Що стосується мети, яку переслідує обов`язкове вакцинування, як стверджує Уряд і визнано національними судами, ціллю відповідного законодавства є захист від хвороб, які можуть становити серйозну загрозу для здоров`я населення. Це стосується як тих, хто отримує відповідні щеплення, так і тих, хто не може бути вакцинованим, і, таким чином, знаходиться в групі осіб високого ризику інфікування, покладаючись на досягнення високого рівня вакцинації в суспільстві в цілому для захисту від розглянутих заразних хвороб. Ця мета відповідає цілям захисту здоров`я і захисту прав інших осіб, визнаним статтею 8». Хоча система обов`язкових вакцинацій не єдина і не найпоширеніша модель, прийнята європейськими державами, Суд повторює, що в питаннях політики в галузі охорони здоров`я національні влади найкраще можуть оцінити пріоритети, використання ресурсів і соціальних потреб. Усі ці аспекти є актуальними в даному контексті, і вони підпадають під широку свободу розсуду, яку Суд повинен надати державі-відповідачу.

В контексті охорони здоров`я найкращим інтересам суспільства служить забезпечення найвищого досяжного рівня здоров`я. Коли справа доходить до імунізації, мета повинна полягати в тому, щоб кожна людина була захищена від серйозних захворювань. У переважній більшості випадків це досягається за рахунок обов`язкових щеплень. Ті, кому таке лікування не може бути призначено, побічно захищені від інфекційних захворювань, поки в їх оточенні підтримується необхідний рівень вакцинації, тобто їх захист забезпечується колективним імунітетом.

Таким чином, якщо вважати, що політика добровільної вакцинації недостатня для досягнення і підтримки колективного імунітету або колективний імунітет незалежний від природи захворювання (наприклад, правця), національні влади можуть розумно ввести політику обов`язкової вакцинації для досягнення відповідного рівня захисту від серйозних захворювань».

З цих підстав суд визнав, що рішення застосувати обов`язкову вакцинацію має вагомі причини.

В спорі, що переглядається, обов`язок вакцинації позивача з подальшим його відстороненням у разі відсутності щеплення тимчасово обмежив його право на працю. Проте позивач не звільнений з роботи, а був тимчасово відстороненим з огляду на суспільні інтереси.У вищезгаданому рішенні ЄСПЛ вказано, що «Суд визнає, що відсторонення позивача від роботи означало втрату заробітної плати і як наслідок позбавлення засобів існування. Однак це було прямим наслідком її рішення свідомо обрати саме цей шлях для себе особисто, відмовитися від виконання юридичного обов`язку, метою якого є захист здоров`я». Згідно зі статтею 43 КЗпП України право на працю включає в себе можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Позивач не позбавлений можливості обирати професію чи заняття, які не вимагають обов`язкової вакцинації. Окрім того, у зв`язку з зупиненням дії наказу МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» з 01 березня 2022 року до завершення воєнного стану в Україні ОСОБА_1 , практичний психолог Довгошиївського ліцею, допущений до роботи наказом № 8-к від 01 березня 2022 року.

Оцінюючи встановлені обставини справи в сукупності та взаємозв`язку із нормами, що їх регулюють, апеляційний суд доходить висновку про відсутність правових підстав для скасування оскаржуваного наказу № 64-к від 05 листопада 2021 року «Про відсторонення від роботи практичного психолога ОСОБА_1 », яким ОСОБА_1 , практичного психолога Довгошиївського НВК, відсторонено від роботи з 08 листопада 2021 року на час відсутності профілактичного щеплення від COVID-19 без збереження заробітної плати. Зважаючи на те, що вимоги про стягнення середнього заробітку та відшкодування моральної шкоди є похідними від вимоги про скасування оспорюваного наказу про відсторонення від роботи, котрий судом не визнаний незаконним, відсутні підстави для задоволення цих позовних вимог.

Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з`ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів (принцип диспозитивності). Щодо обов`язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано. Доводи апеляційної скарги апеляційним судом оцінюються критично, оскільки зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.

За наведених обставин, апеляційного суду приходить до переконання про те, що оскаржуване рішення постановлене місцевим судом з дотриманням норм процесуального права, судом першої інстанції в повній мірі з`ясовано обставини, що мають значення для справи, а тому апеляційні скарги не підлягають до задоволення.

Відповідно до ч. 1. ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Млинівського районного суду Рівненської області від 24 травня 2022 року залишити без зміни.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 27 березня 2023 року.

Головуючий Ковальчук Н. М.

Судді: Майданік В. В.

Хилевич С. В.