Рішення

від 27.03.2023 по справі 636/4/23

ЧУГУЇВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ЧУГУЇВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 636/4/23 Провадження 2/636/2/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.03.2023 місто Чугуїв

Чугуївський міський суд Харківської області в складі:

головуючого судді Золотоверхої О. О.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до комунального підприємства «Чкаловське житлово-комунальне експлуатаційне управління - 2013» про поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просив, з урахуванням уточнених позовних вимог, визнати його звільнення незаконним і скасувати наказ відповідача № 30-к від 13.12.2022, поновити його на роботі та стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду в сумі 5000,00 грн, витрати на правову допомогу в сумі 10800,00 грн та середній заробіток за весь час прогулу з моменту звільнення по день фактичного прийняття рішення по суті справи.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 24.04.2020 відповідно до наказу № 25-к позивач був прийнятий до КП «Чкаловське ЖКЕУ-2013» на посаду слюсаря-сантехника 4 розряду, про що свідчить запис в трудовій книжці. 04.01.2021 відповідно до наказу № 19 він був переведений на посаду слюсаря з ремонту устаткування котельних та пилопідготовчих цехів 4 розряду, про що є запис в трудовій книжці. 13.12.2022 наказом № 30-к його звільнено з посади слюсаря з ремонту устаткування котельних та пилопідготовчих цехів 4 розряду на підставі пункту 3 статті 41 КЗпП України, у зв`язку з вчиненням аморального поступку. Позивач вважає звільнення незаконним, таким що не відповідає вимогам чинного законодавства з наступних підстав.

Оскаржуваний наказ про звільнення не відповідає вимогам закону, не містить жодних відомостей щодо фактів вчинення ним аморальних проступків, які є підставою для такого звільнення, яке відбулось без встановлення будь яких фактів скоєння аморального проступку, можливо з несприятливих стосунків керівника підприємства до нього. В наказі про звільнення маються відомості, що підставою звільнення є доповідна записка в.о. техніка з експлуатації споруд ВКГ ОСОБА_2 , що не заслуговує ніякої уваги, оскільки незрозуміло, який зміст вона має та який носить характер. Його посада не відноситься до категорії працівників, що займаються виховною або освітньою діяльністю, а тому звільнення його відповідно до п. 3 ст. 41 КЗпП є неправомірним. Внаслідок протиправних дій відповідача, які виразилися у незаконному звільненні, позивачу завдана моральна шкода, а саме: він повинен був докладати додаткових зусиль для організації свого життя та життя своєї родини, внаслідок незаконного звільнення він зазнав моральних страждань, йому довелося звертатися за правовою допомогою, відшукувати кошти на оплату послуг адвоката, що зважаючи не економічний стан країни, було досить важко. Позивач зазнав душевні страждання, наслідком яких стало погіршення фізичного та духовного стану, погіршився сон, підвищилась нервовість. З урахуванням вищевикладеного, позивач оцінює завдану йому моральну шкоду в розмірі 5000,00 грн. Крім того, ним понесено витрати на правову допомогу в сумі 10800,00 грн. На підставі викладеного просив позов задовольнити.

Представник відповідача подав до суду відзив, у якому зазначив, що позивача звільнено на підставі того, що було виявлено фактичний випадок його аморальної поведінки з використанням ненормативної лексики у присутності частини колективу та керівництва, що було зафіксовано у доповідній записці на ім`я керівника, яка об`єктивно та повністю відображає підстави звільнення; в наказі вказується лише стаття, за якою звільнено працівника, та у стислому вигляді підстава звільнення; несприятливі стосунки між відповідачем та керівником повністю виключено, оскільки останнього призначено на посаду лише 28.11.2022 та позивач знайомий з ним лише як «начальник-підлеглий»; до органів правопорядку було направлено заяви щодо грубої поведінки та погроз на адресу керівництва підприємства та Чугуївським міським судом Харківської області відкрито справу про адміністративне правопорушення стосовно позивача зі слуханням на лютий 2023; критерії визначення моральної шкоди сумбурні та не мають під собою відповідного підґрунтя; позивачем не надано договір про надання правової допомоги з розрахунком сум, даних його представника; розрахункові суми в частині середньоденної заробітної плати та загальної суми відшкодування є помилковими; різняться посади позивача, зазначені у вступній та резолютивній частинах позову, не надано сторінку паспорту з даними реєстрації позивача; на теперішній час колектив підприємства повністю укомплектовано кваліфікованими кадрами, вільні вакансії відсутні; у зв`язку з вищевикладеним просив залишити позов без задоволення.

Позивач подав до суду відповідь на відзив, у якому зазначив, що надмірний формалізм не може бути підставою для відмови в реалізації права на звернення до суду за захистом своїх порушених прав; відсутність копії паспорту зі сторінкою реєстрації та номера телефону не спростовує факту порушення його прав під час звільнення, відповідач має його особову справу, в якій містяться всі необхідні відомості; його поштова адреса вказана з урахуванням всіх необхідних ідентифікуючих ознак, припущення про приховання якихось фактів, що впливають на правильне вирішення справи, є хибною уявою відповідача; доповідна записка, із змісту якої не вбачається, які конкретні дії були ним вчинені, не є належним та допустимим доказом, оскільки не стосується предмету доказування, так як йдеться не про порушення порядку звільнення, а про відсутність його правових підстав, оскільки він не належить до суб`єктів, які можуть бути звільнені за п.3 ч.1 ст.41 КЗпП України; постановою Чугуївського міського суду Харківської області від 13.02.2023 матеріали справи про притягнення його до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173 КУпАП повернуто до Чугуївського РУП ГУНП в Харківській області; неправомірні дії відповідача призвели до моральних страждань, які виразилися у втраті позивачем нормальних життєвих зв`язків, погіршення життєвих умов та матеріального становища; в матеріалах справи є всі необхідні докази, що підтверджують факт надання правових послуг та їх розрахунок; у резолютивні частині первісного позову професія відповідача зазначена вірно; у зв`язку з вищевикладеним просив позов задовольнити.

Суд, розглянувши позовну заяву, відзив, відповідь на відзив, повно та всебічно дослідивши надані докази, установив такі обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 27.04.2020 працював у КП «Чкаловське житлово-комунальне експлуатаційне управління - 2013» на посаді слюсаря-сантехніка 4 розряду в порядку переведення з КП «ОІТУ», 04.01.2021 переведений на посаду слюсаря з ремонту устаткування котельних та пилопідготовчих цехів 4 розрядку, що підтверджується копією трудової книжки від 08.12.1987 (а.с.7).

Наказом керівника КП «Чкаловське ЖКЕУ-2013» № 30-к про припинення трудового договору 13 грудня 2022 ОСОБА_1 звільнений з ініціативи роботодавця, згідно з п.3 ст.41 КЗпП України, на підставі доповідної записки в.о. техніка з експлуатації і споруд ВКГ ОСОБА_2 , з яким позивач ознайомлений 14.12.2022 та в якому він зазначив, що з наказом не згоден (а.с.8).

Підставою звільнення стала доповідна записка в.о. техніка з експлуатації і споруд ВКГ ОСОБА_2 , відповідно до якої 12.12.2022 об 11-00 годині на території автопарку підприємства проводились збори працівників підрозділів теплових мереж, водопостачання та автопарку за участю начальника підприємства та інспектора відділу кадрів. На вимогу керівника підприємства працівникам ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (слюсарі-сантехніки) передати інструмент та електроінструмент на матеріальний склад комірнику, у зв`язку з передачею матеріальних цінностей з-під звіту матеріально відповідальній особі ОСОБА_4 , який звільнився, та вказати їх місцезнаходження, дані працівники відповіли у грубій формі з використанням ненормативної лексики та що розпорядження виконувати не будуть (а.с.25).

Статтею 41 КЗпП Українивизначено додаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з окремими категоріями працівників за певних умов.

Відповідно до пункту 3 частини першоїстатті 41 КЗпП Українивчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи, є підставою для розірвання трудового договору з працівником.

До суб`єктів, які можуть бути звільнені за вказаною підставою, належать учасники навчально-виховного процесу, зазначені устатті 50 Закону України «Про освіту», а саме: керівні, педагогічні, наукові, науково-педагогічні працівники, спеціалісти.

Отже, звільнення працівника, який виконує виховні функції та який вчинив аморальний проступок, допускається за наявності двох умов: 1) аморальний проступок повинен бути підтверджений фактами; 2) вчинення проступку несумісне з продовженням роботи, що має виховну функцію.

Таке звільнення допускається як за вчинення аморального проступку при виконанні трудових обов`язків, так і не пов`язаного з ними (вчинення такого проступку в громадських місцях або в побуті).

Зокрема, аморальним проступком є винне діяння, що суперечить загальноприйнятим нормам і правилам, порушує моральні устої суспільства, моральні цінності, які склалися в суспільстві, і суперечить змісту трудової функції, тим самим дискредитуючи службово-виховні, посадові повноваження відповідного кола осіб. Так, аморальним проступком необхідно вважати появу в громадських місцях у нетверезому стані, нецензурну лайку, бійку, поведінку, що принижує людську честь, гідність тощо.

Проте, за всіх обставин вчинення аморального проступку має бути достовірно доведено. Неприпустиме звільнення з роботи на підставі загальної оцінки поведінки особи у колективі чи в побуті або на підставі неконкретних чи недостатньо перевірених фактів, чуток тощо.

Із підстав вчинення аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи (пункт 3 частини першастаття 41 КЗпП), можуть бути звільненні лише ті працівники, які займаються виховною діяльністю, наприклад, вихователі, вчителі, викладачі, практичні психологи, соціальні педагоги, майстри виробничого навчання, методисти, педагогічні працівники позашкільних закладів.Звільнення не може бути визнано правильним, якщо воно відбулося лише внаслідок загальної оцінки поведінки працівника, не підтвердженої конкретними фактами.

Отже, звільнення працівника, який виконує виховні функції та який вчинив аморальний проступок, допускається за наявності двох умов: аморальний проступок повинен бути підтверджений фактами; вчинення проступку несумісне з продовженням роботи, що має виховну функцію.

Аморальний проступок є оціночним поняттям. Немає і чітких критеріїв для визначення того, наскільки такий проступок несумісний із продовженням роботи. Тому суди вирішують такі питання з урахуванням конкретних обставин справи. Однак відповідно до п. 3 ч.1 ст. 41КЗпП України звільнення можливе не за будь-який аморальний проступок, а лише за такий, що несумісний із продовженням даної роботи. Вирішення питання щодо сумісності чи несумісності проступку із продовженням роботи працівника покладено на роботодавця з урахуванням конкретних обставин, які мають бути документально підтверджені доказами (наприклад, акт, що свідчить про вчинення проступку, який може бути підтверджений свідками, постанова про порушення кримінальної справи, протокол про адміністративне правопорушення тощо).

Частиною 1 ст.81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК Українисуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача; за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не звільняє позивача від виконання ним його процесуальних обов`язків.

З досліджених судом доказів, зокрема, з доповідної записки в.о. техніка з експлуатації і споруд ВКГ ОСОБА_2 , встановлено, що 12 грудня 2022 року об 11-00 годині на території автопарку підприємства проводились збори працівників підрозділів теплових мереж, водопостачання та автопарку за участю начальника підприємства та інспектора відділу кадрів, в ході яких позивач ОСОБА_1 на вимогу передати інструмент та електроінструмент на матеріальний склад відповів у грубій формі з використанням ненормативної лексики та що розпорядження виконувати не будуть. Дана доповідна записка була зазначена як підстава для звільнення позивача внаслідок вчинення ним аморального проступку.

Постановою Чугуївського міського суду Харківської області від 13.12.2023 матеріали справи про вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173 КУпАП, повернуто до Чугуївського РУП ГУНП в Харківській області для належного оформлення (а.с.29), що також підтверджується відомостями з ЄДРСР.

Відповідачемналежними та допустимими доказами, які, в тому числі, стали підставою для прийняття відповідачем оспорюваного наказу, не доведено, що позивач вчинив аморальний проступок, не сумісний з продовженням роботи на займаній посаді.

Як вже зазначалося, до суб`єктів, які можуть бути звільнені за п. 3 ч. 1 ст. 41 КЗПП України належать учасники навчально-виховного процесу, зазначені у статті 50 Закону України «Про світу», а саме: керівні, педагогічні, наукові, науково-педагогічні працівники, спеціалісти. Позивач не відноситься до цієї категорії, оскільки з 04.01.2021 працює у КП «Чкаловське житлово-комунальне експлуатаційне управління - 2013» на посаді слюсаря з ремонту устаткування котельних та пилопідготовчих цехів 4 розрядку, що підтверджується даними трудової книжки від 08.12.1987 року (а.с.7).

Враховуючи зазначене, наявність підстав для звільнення позивача за п. 3 ч.1 ст. 41 КЗпП України відповідачем не доведена, та не встановлена судо , отже наказ керівника КП «Чкаловське ЖКЕУ-2013» № 30-к про припинення трудового договору 13 грудня 2022 також є незаконним.

Відповідно до ч. ч.1, 2ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимогЗакону України «Про запобігання корупції»іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника визначається відповідно достатті 27 Закону України «Про оплату праці»за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженимпостановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100(далі - Порядок).

Абзацом 3 п. 2 даного Порядку передбачено, що середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.

Відповідно до п. 5 Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз. 2 п. 8 Порядку).

Встановлено, що днем звільнення позивача є 13 грудня 2022 року. Отже, розрахунок проводиться виходячи з виплат за жовтень-листопад 2022 року, розмір яких зазначено в копії довідки про доходи № 8 від 09.01.2023 (а.с.30).

Враховуючи вищевикладене, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 14.12.2022 по 27.03.2023 в розмірі 34446,26 грн (10008,00 грн х 2/43дні х 74 дні).

Відповідно достатті 15 ЦК Україникожна особа має право на захистцивільних прав та інтересів у разі їх порушення.

Частиною другоюстатті 16 ЦК Українивизначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; відшкодування моральної шкоди, тощо.

Стаття 1 КЗпП Українипередбачає, що на трудові відносини поширюються норми цьогоЗакону.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюєтьсястаттею 237-1 КЗпП України, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Зазначена норма закону (стаття 237-1 КЗпП України) містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

За змістом указаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно ізстаттею 237-1 КЗпП Україниє факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Всилу ч.1, п.2 ч.2 ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої.

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (ч.1 ст.1167 ЦК України).

ВстановленеКонституцієюта законами України право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб.

У пункті 13постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»(із відповідними змінами) судам роз`яснено, що відповідно достатті 237-1 КЗпП Україниза наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежновід форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.

КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, астаття 237-1 цього Кодексупередбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин.

Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, а має самостійне юридичне значення.

Такий висновок відповідає і практиці Європейського суду з прав людини у справах «Тома проти Люксембургу» (2001 рік), «Надбала проти Польщі» (2000 рік), згідно з якими при визнанні звільнення незаконним, суд вважає доведеним, що порушення законних прав позивача призвели до моральних страждань, вимагали від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

За наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, відшкодування моральної шкоди на підставістатті 237-1 КЗпП Україниздійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 25 квітня 2012 року у справі № 6-23цс12.

Позивачем доведено факт заподіяннянеправомірними діями відповідача моральної шкоди.

На підставі викладених норм права, враховуючи зібрані у справі докази, суд дійшов висновку, що підтверджено факт порушення законних прав позивача, що призвело до моральних страждань, втрати ним нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 9постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації.При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

З огляду на природу інституту відшкодування моральної шкоди, цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності.

Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд враховує конкретні обставини справи, характер та обсяг страждань, яких зазнав позивач, характер немайнових втрат, зокрема, втрати нормальних життєвих зв`язків, необхідність додаткових зусиль для організації свого життя, та обґрунтовано вважає справедливим визначити суму компенсації у розмірі 3000 грн.

За приписами частини першої, пунктів 1, 4 частини третьоїстатті 133 ЦПК Українисудові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи (частини перша, третястатті 134 ЦПК України).

Згідно із вимогами частин першої-четвертоїстатті 137 ЦПК Українивитрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шостастатті 137 ЦПК України).

Відповідно до частини першоїстатті 19 Закону України«Про адвокатуру і адвокатську діяльність»видами адвокатської діяльності є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; 2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; 3) захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення; 4) надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні; 5) представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні;6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами; 7) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; 8) надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань; 9) захист прав, свобод і законних інтересів викривача у зв`язку з повідомленням ним інформації про корупційне або пов`язане з корупцією правопорушення.

Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом із тим законом визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

За правилами частини другоїстатті 141 ЦПК Україниінші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (частина другастатті 141 ЦПК України).

Частиною восьмоюстатті 141 ЦПК Українивизначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхньої вартості, виходячи з конкретних обставин справита фінансового стану обох сторін.

Зазначені критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставістатті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36) від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зроблено висновок, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат».

Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме надано: договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

На підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу адвоката Лапка В.П. у розмірі 10800,00 грн суду надано копію договору про надання правової допомоги від 14.12.2022 (а.с.20), рахунок-квитанцію від 27.01.2023 про оплату на загальну суму 10800,00 грн (а.с.19).

Враховуючи критерії реальності адвокатських послуг, розумності їхньої вартості, виходячи з конкретних обставин справи, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 8200,00 грн.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п.4 ч.1 ст.430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.

Керуючись ст.ст.12, 13, 76-81, 137, 141, 259, 263-265, 268, 273, 279, 352, 354, 355, 430, пп.15.5 п.15 ч. 1 Розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до комунального підприємства «Чкаловське житлово-комунальне експлуатаційне управління - 2013» про поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ керівника комунального підприємства «Чкаловське житлово-комунальне експлуатаційне управління 2013» № 30-к від 13.12.2022 «Про припинення трудового договору» про звільнення ОСОБА_1 з посади слюсаря з ремонту устаткування котельних та пилоподібних цехів, згідно п.3 ст.41 КЗпП України.

Поновити ОСОБА_1 на посаді слюсаря з ремонту устаткування котельних та пилоподібних цехів комунального підприємства «Чкаловське житлово-комунальне експлуатаційне управління 2013».

Стягнути з комунального підприємства «Чкаловське житлово-комунальне експлуатаційне управління 2013» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 14.12.2022 по 27.03.2023 у розмірі 34446 (тридцять чотири тисячі чотириста сорок шість) грн 26 коп.

Стягнути з комунального підприємства «Чкаловське житлово-комунальне експлуатаційне управління 2013» на користь ОСОБА_1 суму завданої моральної шкоди в розмірі 3000 (три тисячі) грн та витрати на правову допомогу в розмірі 8200 (вісім тисяч двісті) грн 00 коп.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з комунального підприємства «Чкаловське житлово-комунальне експлуатаційне управління 2013» на користь держави суму судового збору в розмірі 4294,4 (чотири тисячі двісті дев`яносто чотири грн 40 коп) грн.

Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 нароботі тастягнення заробітноїплати заодин місяцьдопустити донегайного виконання.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Харківського апеляційного суду через Чугуївський міський суд Харківської області. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт НОМЕР_1 , ІН НОМЕР_2 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: комунальне підприємство «Чкаловське житлово-комунальне експлуатаційне управління - 2013», код ЄДРПОУ 38623342, адреса місцезнаходження: вул. Свободи, 1, смт Чкаловське, Чугуївський район, Харківська область.

Суддя О.О.Золотоверха