Рішення

від 15.03.2023 по справі 607/18694/22

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15.03.2023 Справа №607/18694/22

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області у складі: головуючого судді Позняка В.М., за участю секретаря судового засідання Кужель К.С., позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2 , представника третьої особи ОСББ «Фабрична,2» - Павліва О.В., третьої особи - ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Тернопільської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Фабрична, 2», Товариство з обмеженою відповідальністю «Тернопільбуд», ОСОБА_3 про встановлення факту постійного проживання у гуртожитку, -

ВСТАНОВИВ:

22 грудня 2022 року ОСОБА_1 звернулася до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області з позовом до Тернопільської міської ради, у якому просила встановити факт її проживання у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 постійно, починаючи з 01 лютого 1996 року по даний час.

Позовну заяву обґрунтовує наступними обставинами. ОСОБА_1 є дочкою ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_4 у зв`язку з роботою у БУ «Опорядбуд» на посаді маляра було надано місце у відомчому гуртожитку за адресою: АДРЕСА_2 , де вона постійно з 01 лютого 1996 року по теперішній час проживає та зареєстрована. У зв`язку з тим, що в одній кімнаті (№ 36) в період з 01 лютого 1996 року проживало четверо осіб, а саме: позивачка, її мати, брат і сестра, адміністрація БУ «Опорядбуд» і профспілковий комітет просив розширити житлову площу ОСОБА_4 . Після цього Житловою комунальною конторою фірми «Тернопіль ЛТД» було видане направлення на тимчасове поселення в гуртожиток сім`ї у складі 4-ох чоловік. Вказує, що із 01 лютого 1996 року і по теперішній час вона разом із сім`єю, безперервно та на законних підставах проживає у кімнаті по АДРЕСА_2 , на її ім`я відкрито особовий рахунок, за яким вона сплачує вартість наданих їй житлово-комунальних послуг.

Від відповідача - Тернопільської міської ради надійшов відзив на позов, в якому просить в задоволенні позовних вимог відмовити. Вказують, що з аналізу норм статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання», статтей 29, 379 ЦК України вбачається, що місце проживання зазначено в однині, а тому - встановлення факту постійного і одночасного проживання у двох кімнатах гуртожитку, кожна з яких має присвоєний окремий адресний номер, суперечить законодавству України. Окрім того, вказує, що позивачка не довела, що вона на правових підставах вселена у кімнату № 36 чи кімнату № 22 у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_3 , та не довела тривалість свого проживання та несення витрат на утримання кімнати № 36 та кімнати № 22 у гуртожитку.

Ухвалою судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28 грудня 2022 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, з викликом сторін.

Ухвалою суду від 20 лютого 2023 року із занесенням до протоколу судового засідання залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ОСОБА_5 .

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, просила встановити факт її проживання у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 постійно, починаючи з 01 лютого 1996 року. Суду пояснила, що вона поселилася в кімнату АДРЕСА_4 у 1995 році. Оскільки звільнилася кімната № 22 їхній сім`ї її дали. У кімнаті № 36 жила вона, а в № 22 - брат. У 2000-их роках давали на розширення. Зазначила, що іншим способом встановити вказаний факт вона не має можливості, а його встановлення необхідно для надання документів для приватизації.

Представник позивача ОСОБА_2 позов підтримав з підстав, викладених у позовній заяві, та просив його задовольнити.

Представник третьої особи ОСББ «Фабрична,2» - Павлів О.В. проти задоволення позову не заперечив.

Третя особа ОСОБА_3 в судовому засіданні проти задоволення позову не заперечив, суду пояснив, що він живе 10 років у кімнаті № 22, до того проживав в кімнаті № 36.

Представник третьої особи - ТОВ «Тернопільбуд» в судове засідання не з`явився, попередньо подавши заяву, в якій просить розглядати справу без їхньої участі, щодо заявлених позовних вимог покладається на думку суду.

Розглянувши справу, судом досліджено такі докази та встановлено такі обставини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , з 01 лютого 1996 року, що підтверджується копією паспорту серії НОМЕР_3 , виданого Тернопільським МВ УМВС України в Тернопільській області 06 жовтня 2009 року.

Окрім того, з картки прописки вбачається, що ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .

Як вбачається з поквартирної карточки, разом із ОСОБА_1 в період з 01 лютого 1996 року були зареєстровані: мати (квартирний наймач) - ОСОБА_4 , брат - ОСОБА_3 , сестра - ОСОБА_7 .

У зв`язку із кількістю мешканців, які проживали в одній кімнаті, а саме - четверо осіб, адміністрація БУ «Опорядбуд» і профспілковий комітет просили розширити житлову площу їхній працівниці ОСОБА_4 , що проживає по АДРЕСА_2 .

Житлово-комунальною конторою фірми «Тернопіль ЛТД» було видане направлення на тимчасове поселення в гуртожиток сім`ї у складі 4-ох чоловік, а саме: ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , за адресою: АДРЕСА_6 ).

Як вбачається з копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 , виданого Тернопільським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) від 07 грудня 2020 року, ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що зроблено актовий запис № 2313.

Згідно п. 1.7 Рішення Тернопільської міської ради № 6/48/1 від 12 червня 2014 року «Про прийняття в комунальну власність міста житлового фонду товариства з обмеженою відповідальністю «Тернопільбуд», погоджено прийняття в комунальну власність міста кімнат в гуртожитках Товариства з обмеженою відповідальністю «Тернопільбуд», зокрема в гуртожитку за адресою: АДРЕСА_3 , №№ 22, 36 .

Рішенням Виконавчого комітету Тернопільської міської ради № 851 від 21 серпня 2014 року затверджено акт приймання-передачі кімнат у будівлі гуртожитку за адресою: АДРЕСА_3 у комунальну власність міста.

В Акті приймання-передачі кімнат у будівлі гуртожитку за адресою: АДРЕСА_3 у комунальну власність, затвердженого рішенням виконавчого комітету № 851 від 21 серпня 2014 року, зазначено відомості про кімнати у будівлі гуртожитку, які передаються у комунальну власність м. Тернополя, а саме: кімната № 36 , загальна площа - 16, 7 кв.м., житлова - 11,1 кв.м., кімната № 22, загальна площа - 17,1 кв.м., житлова - 17,1 кв.м.

Як вбачається з поквартирної карточки, по АДРЕСА_1 », за вказаною адресою зареєстровані: ОСОБА_4 (кв. найм.) - з 01 лютого 1996 року, постійно (померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ); дочка ОСОБА_8 (вибула на ОСОБА_9 ) - з 01 лютого 1996 року, постійно; син ОСОБА_3 - з ІНФОРМАЦІЯ_3 , постійно; дочка ОСОБА_7 - ІНФОРМАЦІЯ_4 померла; онука ОСОБА_10 - з ІНФОРМАЦІЯ_5 ; онука ОСОБА_11 - з 13 березня 2017 року.

Допитані у судовому засіданні свідки ОСОБА_12 та ОСОБА_13 підтвердили, що позивач проживала в гуртожитку по АДРЕСА_2 , у 2003 році її сім`ї дали на розширення іншу кімнату - № 22 , в якій її сім`я також проживала.

ОСОБА_1 здійснює оплату житлово-комунальних послуг за утримання кімнати 36 по АДРЕСА_3 , що підтверджується квитанцією № 0.0.2734361940.1 від 09 листопада 2022 року на суму 12000 гривень.

Як вбачається з інформації квартирного обліку з системи EPS щодо оплати житлово-комунальних послуг по АДРЕСА_2 , наданої відповідачем, площа, за яку нараховується надання житлово-комунальних послуг, становить 33,8 кв.м., що відповідає сукупній загальній площі кімнат № 36 (16,7 кв.м.) та № 22 (17,1 кв.м.). При цьому, кількість кімнат зазначено 1.

Заслухавши учасників, дослідивши та оцінивши докази, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог з наступних підстав.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до статті 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Згідно із статтею 379 ЦК України, житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Правова позиція Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) відповідно до пункту 1 статті 8 Конвенції передбачає кожній особі гарантії, крім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.

Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення ЄСПЛ від 24 листопада 1986 року у справі «Gillow v. the U.K.»), так і на наймача (рішення ЄСПЛ від 18 лютого 1999 року у справі «Larkos v. Cyprus»).

Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві (див. рішення ЄСПЛ від 27 травня 2004 року у справі «Коннорс проти Сполученого Королівства» (Connors v. the United Kingdom), заява № 66746/01, пункт 82).

У пунктах 40-44 рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» (Заява № 30856/03) зазначено, що згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщенням, яке законно займано або створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (див., серед багатьох інших джерел, рішення ЄСПЛ у справі «Прокопович проти Росії» (Prokopovich v. Russia), заява № 58255/00, пункт 36, ECHR 2004-XI (витяги).

Відповідно до статті 3 ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», місце проживання - житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об`єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги.

Згідно частини першої статті 4 ЗУ «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», громадяни та члени їх сімей, на яких поширюється дія цього Закону, мають право на приватизацію жилих приміщень у гуртожитках, що перебувають у власності територіальних громад і можуть бути приватизовані відповідно до цього Закону за рішенням місцевої ради.

Відповідно до статті 1 ЗУ «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», сфера дії цього Закону поширюється на громадян та членів їхніх сімей, одиноких громадян, які не мають власного житла, не використали право на безоплатну приватизацію державного житлового фонду, на правових підставах, визначених цим законом, вселені у гуртожиток та фактично проживають у гуртожитку протягом тривалого часу.

За статтею 1 ЗУ «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» визначено, що проживання у гуртожитку протягом тривалого часу - проживання у гуртожитку постійно сукупно п`ять і більше років.

Як встановлено судом, матері позивачки ОСОБА_4 у зв`язку із роботою у БУ «Опорядбуд» було надано місце в гуртожитку за адресою: АДРЕСА_2 . У зв`язку з тим, що в кімнаті із загальною площею 16,7 кв.м., житловою 11,1 кв.м. проживало четверо осіб, з метою розширення житлової площі у 2003 році Житловою комунальною конторою фірми «Тернопіль ЛТД» було видане направлення на тимчасове поселення в гуртожиток сім`ї ОСОБА_4 у складі чотирьох осіб, в тому числі ОСОБА_6 , у кімнати АДРЕСА_1 .

На підставі досліджених доказів, зокрема, показань свідків, пояснень третіх осіб та сторін, а також письмових доказів - направлення на тимчасове поселення, поквартирної карточки, квитанцій про оплату житлово-комунальних послуг позивачкою, відомостей з квартирного обліку, щодо нарахування комунальних послуг на загальну площу двох кімнат, суд вважає достовірно доведеним той факт, що позивачка ОСОБА_1 з 01 лютого 1996 року проживає у кімнаті АДРЕСА_4 та в кімнаті АДРЕСА_8 з 2003 року.

Доводи відповідача, викладені у відзиві на позов, про те, що встановлення факту постійного проживання у двох кімнатах гуртожитку одночасно суперечить нормам чинного законодавства суд вважає безпідставним, оскільки з аналізу норм ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», ЦК України не встановлено прямої заборони, що фактичне місце проживання не може бути визначено у двох кімнатах гуртожитку одночасно.

Окрім того, як встановлено з досліджених доказів, хоча кімнати в гуртожитку, які надавалися для проживання сім`ї позивачки, і мали присвоєні окремі номера, однак в поквартирній карточці, де зазначено зареєстрованих у цьому житлі осіб, вони зазначаються разом (36+22), при цьому згідно даних квартирного обліку плата за житлово-комунальні послуги нараховувалася та оплачувалася позивачкою, виходячи з загальної площі обох кімнат - 33,8 кв.м. (16,7 кв.м. (кім. № 36) + 17,1 кв.м. (кім. № 22)), хоча при цьому кількість кімнат зазначено - 1.

Суд також критично оцінює доводи відповідача про те, що позивачка не довела, що вона на правових підставах вселена у спірні кімнати гуртожитку, оскільки ОСОБА_1 не подано разом із позовною заявою ордеру чи договору найму жилого приміщення, який би підтверджував правомірність вселення у вказане житло, виходячи з наступного.

Так, відповідно до статті 129 ЖК України, на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації, орган місцевого самоврядування видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу в гуртожитку.

Згідно із статтею 130 ЖК УРСР, порядок користування жилою площею в гуртожитках визначається договором, що укладається перед вселенням на надану жилу площу в гуртожитку на підставі спеціального ордера відповідно до Примірного положення про користування жилою площею в гуртожитках, що затверджується Кабінетом Міністрів України. Особливості користування жилою площею в гуртожитку, який підлягає передачі у власність територіальної громади, визначаються законом.

Відповідно до пункту 14 ч. 1 ст. 1-1 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», проживання у гуртожитку на правових підставах - проживання у гуртожитку (використання жилої площі в гуртожитку в якості житла) відповідно до цього Закону, а саме: виключно за договором найму жилого приміщення, укладеним на підставі спеціального ордера, виданого згідно із статтею 129 Житлового кодексу Української РСР.

Згідно з пунктами 69, 72 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, затверджених Постановою Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 11.12.84 р. N 470, на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення. Ордер дійсний протягом 30 днів. При вселенні в надане жиле приміщення громадянин здає ордер у житлово-експлуатаційну організацію, а за її відсутності відповідному підприємству, установі, організації. Одночасно подаються паспорти усіх членів сім`ї, включених до ордера, з відміткою про виписку з попереднього місця проживання.

Таким чином, ордер не підлягає зберіганню у наймача квартири та є документом з обмеженим строком дії (30 днів), який лише дає право на вселення у квартиру.

Сама лише відсутність цих документів у позивача не свідчить про незаконність її вселення чи відсутність у неї права на проживання у спірному житлі, з урахуванням того, що з моменту вселення та реєстрації позивачки за адресою: АДРЕСА_2 , а саме - з 01 лютого 1996 року, ніким її право на проживання не оспорювалося, комунальні послуги за проживання у даному житлі нараховуються. При цьому, предметом позову є встановлення факту постійного проживання у гуртожитку, а не визнання права на проживання у гуртожитку.

Відповідач не надав доказів, що вселення було незаконним.

Твердження відповідача про те, що позивачка не довела тривалість свого проживання та несення витрат на утримання спірних кімнат у гуртожитку, оскільки особовий рахунок для оплати житлово-комунальних послуг за квартиру № 36 відкритий на ОСОБА_4 , а щодо проживання у кімнаті № 22 та оплати житлово-комунальних послуг за вказану кімнату не подано жодних доказів, суд вважає безпідставними та такими, що спростовуються дослідженими в судовому засіданні письмовими доказами та поясненнями свідків.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права, встановлення факту.

Тому, зважаючи на те, що судом встановлено, що позивачка проживає у АДРЕСА_3 , у кімнаті № 36 - з 01 лютого 1996 року по даний час, у кімнаті № 22 - з 2003 року по даний час, позивачка іншого житла не має, існують достатні та триваючі зв`язки з вказаними кімнатами, як житлом, ці кімнати є її єдиним житлом у розумінні статті 8 Конвенції, відповідач на протязі тривалого часу не ставить питання про незаконність їх вселення чи про виселення, а також те, що встановлення факту безпосередньо впливає на можливість реалізувати право позивача на приватизацію жилого приміщення, позовна заява підлягає частковому задоволенню.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 12, 13, 76-81, 89, 95, 141, 211 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Тернопільської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Фабрична, 2», Товариство з обмеженою відповідальністю «Тернопільбуд», ОСОБА_3 про встановлення факту постійного проживання у гуртожитку - задовольнити частково.

Встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 у АДРЕСА_3 , у кімнаті № 36 - з 01 лютого 1996 року по даний час, у кімнаті № 22 - з 2003 року по даний час.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Тернопільського апеляційного суду через Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області.

Реквізити сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , АДРЕСА_2 , РНОКПП - НОМЕР_5 .

Відповідач: Тернопільська міська рада, вул. Листопадова, 5, м. Тернопіль, код ЄДРПОУ - 34334305.

Треті особи:

Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Фабрична, 2», вул. Фабрична, 2, м. Тернопіль, код ЄДРПОУ - 43709486,

Товариство з обмеженою відповідальністю «Тернопільбуд», просп. Степана Бандери, 38, м. Тернопіль, код ЄДРПОУ - 01268934.

ОСОБА_3 , АДРЕСА_8 .

Повний текст рішення виготовлено 27 березня 2023 року.

Головуючий суддяВ. М. Позняк