Постанова

від 21.03.2023 по справі 213/4889/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/328/23 Справа № 213/4889/21 Суддя у 1-й інстанції - Мазуренко В. В. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2023 року м.Кривий Ріг

Справа № 213/4889/21

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Зубакової В.П.

суддів - Бондар Я.М., Остапенко В.О.

секретар судового засідання Гладиш К.І.

сторони:

позивачка ОСОБА_1 ,

відповідач Комунальний закладспеціалізованої мистецькоїосвіти «Музичнашкола №7»Криворізької міськоїради,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу відповідача Комунального закладу спеціалізованої мистецької освіти «Музична школа №7» Криворізької міської ради на рішення Інгулецького районногосуду містаКривого РогуДніпропетровської областівід 26травня 2022 року,яке ухваленосуддею МазуренкомВ.В. умісті КривомуРозі Дніпропетровської областіта повне судове рішення складено 31 травня 2022 року, -

ВСТАНОВИВ:

У грудні2021року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Комунального закладуспеціалізованої мистецькоїосвіти «Музичнашкола №7»Криворізької міськоїради провизнання незаконнимта скасуваннянаказу провідсторонення відроботи,стягнення середньогозаробітку зачас вимушеногопрогулу.

Позовна заява мотивованатим,що позивачка працює у Комунальному закладі спеціалізованої мистецької освіти «Музична школа №7» Криворізької міської ради на посаді викладача по класу фортепіано.

08 листопада 2021 року позивачці було повідомлено про необхідність надати документ, який підтверджує, що вона отримала повний курс вакцинації або одну дозу дводобової вакцини від COVID-19.

17 листопада 2021 року, наказом відповідача № 146 «Про відсторонення від роботи Альони Левицької», позивачку відсторонено від роботи.

Підставою відсторонення зазначено те, що позивачка не надала документи, що підтверджують факт щеплення проти COVID-19, або медичний висновок про абсолютні протипоказання до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19.

Позивачка вважає вказаний наказ незаконним та таким, що підлягає скасуванню судом, оскільки відсторонення її від роботи було безпідставним, а підстава для відсторонення, вказана у наказі, не передбачена чинним законодавством. Наказ не містить висновку роботодавця про наявність або відсутність щеплення у позивачки і, відповідно, не вказує на відмову позивачки здійснити щеплення чи ухилення у його здійсненні.

Таким чином, позивачка вважає, що оскаржуваний наказ № 146 від 17 листопада 2021 року не містить належного обґрунтування та не може вважатись законним.

Посилаючись на викладене, просила суд: визнати незаконним та скасувати наказ №146 від 17.11.2021 року «Про відсторонення від роботи Альони Левицької»; поновити ОСОБА_1 на роботі у Комунальному закладі спеціалізованої мистецької освіти «Музична школа №7» Криворізької міської ради на посаді викладача по класу фортепіано; стягнути з Комунального закладу спеціалізованої мистецької освіти «Музична школа №7» Криворізької міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період відсторонення від роботи за період з 17 листопада 2021 року по 09 березня 2022 року в сумі 57310 грн. 84 коп., а також вирішити питання про розподіл судових витрат.

Рішенням Інгулецького районногосуду містаКривого РогуДніпропетровської областівід 26травня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Визнано незаконним та скасовано наказ №146 від 17.11.2021 року «Про відсторонення від роботи Альони Левицької», виданий директором Комунального закладу спеціалізованої мистецької освіти «Музична школа №7» Криворізької міської ради Людмилою Бориславською, та поновлено ОСОБА_1 на роботі у Комунальному закладі спеціалізованої мистецької освіти «Музична школа №7» Криворізької міської ради на посаді викладача по класу фортепіано.

Стягнуто з Комунального закладу спеціалізованої мистецької освіти «Музична школа №7» Криворізької міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період відсторонення від роботи за період з 17 листопада 2021 року по 09 березня 2022 року в сумі 57310 грн. 84 коп.

Стягнуто з Комунального закладу спеціалізованої мистецької освіти «Музична школа №7» Криворізької міської ради на користь держави судовий збір в розмірі 908 (дев`ятсот вісім) грн.

В апеляційній скарзі відповідач Комунальний закладспеціалізованої мистецькоїосвіти «Музичнашкола №7»Криворізької міськоїради просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Наказом МОЗ України №2153 від 04.10.2021 року «Про затвердження переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», визначено, що обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, підлягають працівники закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень.

Відповідач зазначає, щоПостанова КМУ від 09.12.2020 року № 1236, яка набрала чинності 08 листопада 2021 року, як окрема норма чинного законодавства, додатково встановлює обов`язок підприємств, установ та організацій відсторонювати працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 та не мають абсолютних протипоказань до проведення таких профілактичних щеплень.

Відсторонення позивачки від роботи відбулося на законних підставах, оскільки вона є працівником закладу освіти, включена до переліку осіб, які підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, в умовах запровадженого карантину, однак відмовилась від обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19, що належним чином засвідчено актом від 17.11.2021 року та поясненнями свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Проте, судом першої інстанції не надано жодної оцінки доводам відповідача із зазначених питань, не прийнято доводи відповідача до уваги та не зазначено, з яких підстав не застосовано зазначені норми права.

Відповідач зазначає, що оскаржуваний наказ не містить жодних дискримінаційних положень, а його прийняття обумовлено цілком легітимною метою забезпеченням прав і законних інтересів дітей, інших учасників освітнього процесу та спрямовано на убезпечення їх від впливу інфекційної хвороби COVID-19.

В оскаржуваному наказі чітко визначено норми чинного законодавства, яким керувався відповідач під час його видання, а також зазначено на підставі чого видано наказ.

Крім того, просить врахувати висновки Верховного Суду у постанові від 20.03.3018 року у справі № 337/3087/17 та від 17.04.2019 року у справі №682/1692/17 про те, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я заінтересованих осіб є виправданою. Тобто в цьому питанні принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами, однак лише тоді, коли таке втручання має об`єктивні підстави, тобто є виправданим та не є проявом дискримінації.

Представник відповідачаКомунального закладуспеціалізованої мистецькоїосвіти «Музичнашкола №7»Криворізької міськоїради вважає, що, враховуючи встановлений державою на момент видання спірного наказу обов`язок роботодавця щодо відсторонення від роботи працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, та передбаченуст. 44-3 КУпАПвідповідальність роботодавця, оспорюваний наказ виданий з дотриманням норм чинного на момент видання наказу законодавства, а в діях відповідача відсутнє порушення прав позивачки.

Також, представник відповідача наголошує на тому, що Комунальний заклад спеціалізованої мистецької освіти «Музична школа №7» Криворізької міської ради, як розпорядник коштів нижчого рівня, отримує бюджетні асигнування (в тому числі й на фонди оплати праці), від головного розпорядника коштів, яким є Управління Культури Виконкому Криворізької міської ради, та не має права розпоряджатися обіговими коштами на цілі, які не визначені його кошторисом, бюджетним призначенням та бюджетними асигнування. Тобто, Комунальний заклад спеціалізованої мистецької освіти «Музична школа №7» Криворізької міської ради не може бути належним відповідачем у справі щодо стягнення середнього заробітку за період відсторонення працівника від роботи, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні цих позовних вимог.

У відзиві на апеляційну скаргу, до якого додано докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, представник позивачки ОСОБА_1 адвокат Мотуз О.В. зазначає, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, в процесі розгляду справи суд не порушив норм ні матеріального, ні процесуального права, а тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача Комунального закладуспеціалізованої мистецькоїосвіти «Музичнашкола №7»Криворізької міськоїради адвоката Ямкового В.І., який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, представника позивачки ОСОБА_1 адвоката Мотуза О.В., який заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 працює викладачем по класу фортепіано у Комунальному закладі спеціалізованої мистецької освіти «Музична школа № 7» Криворізької міської ради (а.с. 16, 17, 33, 34, 62).

Згідно зі статутом Комунального закладу спеціалізованої мистецької освіти «Музична школа № 7» Криворізької міської ради, музична школа є юридичною особою, безпосереднє керівництво закладом здійснює його директор, який серед іншого призначає та звільняє з посади заступників директора, педагогічних та інших працівників закладу, визначає їх функціональні обов`язки, видає накази та розпорядження в межах своєї компетенції і контролює їх виконання, сприяє створенню безпечних умов навчання та праці учасників освітнього процесу (п. 3.3 та 3.6) (а.с. 68-72).

Керівником Комунального закладу спеціалізованої мистецької освіти «Музична школа № 7» Криворізької міської ради, на час виникнення спірних правовідносин є ОСОБА_4 (а.с. 74,77).

08.11.2021 року до відповідача надійшло повідомлення щодо посилення карантинних обмежень (а.с.76).

08.11.2021 року ОСОБА_1 вручено повідомлення № 174 «Про обов`язкове профілактичне щеплення від COVID-19», в якому роз`яснено, що з 08.11.2021 року на період дії карантину, встановленого КМУ, щеплення від COVID-19 обов`язкове для працівників закладів освіти та запропоновано надати документ, який підтверджує наявність профілактичного щеплення від COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16.09.2011 року № 595. Попереджено, що у разі не надання одного із зазначених документів, 08.11.2021 року позивача буде відсторонено від роботи без збереження заробітної плати, на підставі ст. 46 КЗпП та ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», визначено наслідки відсторонення, а саме не врахування періоду відсторонення від роботи до страхового стажу для пенсії та оплати тимчасової непрацездатності, до стажу, що дає право на щорічні відпустки (а.с. 13). Позивачка отримала вказане попередження 08.11.2021 року, що підтверджено підписом та записом в попередженні, згідно якого вона висловила незгоду з вказаним (а.с. 13).

17.11.2021 року Комунальним закладом спеціалізованої мистецької освіти «Музична школа № 7» Криворізької міської ради складено Акт про відмову ОСОБА_5 надати документ про обов`язкове профілактичне щеплення проти Covid-19, підписане заступником директора ОСОБА_6 , завідуючою фортепіанним відділом ОСОБА_2 , головою профспілки ОСОБА_7 (а.с.78). У вказаному акті засвідчено факт, що директор запропонувала позивачці надати документи про обов`язкове профілактичне щеплення проти Covid-19 або медичний висновок про абсолютні протипоказання до вакцинації проти гострої распіраторної хвороби Covid-19 на підставі листа повідомлення від 08.11.2021 року №174. Позивачка повідомила про відмову від вакцинації та надання документів або довідки. Позивачку поінформовано про наслідки відмови від ухилення від обов`язкового профілактичного щеплення проти Covid-19 та відсторонення від роботи без збереження заробітної плати (а.с.78).

17.11.2021 року Комунальним закладомспеціалізованої мистецькоїосвіти «Музичнашкола №7»Криворізької міськоїради видано наказ № 146 від 17.11.2021 року «Про відсторонення від роботи Альони Левицької », згідно якого, на підставі ст. 46 КЗпП України, ч.2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказу МОЗ № 2153 від 04.10.2021 року та п. 41-6 Постанови КМ України № 1236 від 09.12.2020 року, зважаючи на те, що позивачка була повідомлена про необхідність надання документу, який підтвердить про щеплення проти Covid-19 або абсолютні протипоказання до вакцинації проти гострої распіраторної хвороби Covid-19, але до адміністрації закладу такі документи не надійшли. ОСОБА_1 , викладача по класу фортепіано відсторонено від роботи без збереження заробітної плати з 17.11.2021 року, на час відсутності документів, що підтверджують щеплення проти COVID-19 або медичний висновок про абсолютні протипоказання до вакцинації проти гострої распіраторної хвороби Covid-19. З вказаним наказом позивачка ознайомлена, підписала його та вказала про незгоду з наказом (а.с. 14).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з оцінки доказів у справі за своїм внутрішнім переконанням, посилався на визначені статтею 46 КЗпП України підстави відсторонення працівників від роботи, де між іншим, можливий такий захід і в інших передбачених законодавством випадках, на статтю 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» стосовно можливості відсторонення працівників окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, від виконання зазначених видів робіт у разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом. Разом з тим, за встановлених обставин, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відсторонення ОСОБА_1 від роботи вчинено з порушенням законодавства, оскільки відсторонення працівника від роботи через ухилення чи відмову від обов`язкового профілактичного щеплення допускається за умов виникнення у працівника обов`язку пройти таке щеплення, про що він має бути проінформований; надання працівникові розумного строку для проходження медичного огляду та отримання щеплення чи документу про протипоказання; документування факту відмови чи ухилення від щеплення. Натомість, суду не було надано належних та допустимих доказів того, що позивачка, починаючи з 08 листопада 2021 року до моменту відсторонення відмовилася або ухилилася від проходження обов`язкового щеплення та якими доказами (документами) підтверджується факт відмови чи ухилення. Відповідач виніс оскаржуваний наказ про відсторонення на підставі одного лише повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення, яке саме по собі не створює жодних юридичних наслідків та не засвідчує юридичного факту відмови чи ухилення позивачки від обов`язкового профілактичного щеплення, а також факту ненадання нею медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданого закладом охорони здоров`я. Оскільки право позивачки на працю з відповідною оплатою безпідставно порушене відповідачем, шляхом видання оскаржуваного наказу, тому відповідача зобов`язано виплатити позивачці невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи, розрахунок якої має бути здійснено у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України щодо визначення середнього заробітку з моменту відсторонення по день фактичного допущення до роботи.

Колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня

2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до частини першої, другої, третьої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованимє рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення не відповідає, з огляду на наступне.

Між сторонами виник спір з приводу законності відсторонення працівника від роботи через відмову вакцинуватися.

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю (стаття 43 Конституції України).

Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції», а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання (стаття 21 КЗпП України).

Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 51 КЗпП України).

Згідно із частиною 1 статті 3 КЗпП України, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до статті 4 КЗпП України, законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Згідно частини 1 статті 46 КЗпП України, відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Отже, цей перелік не є вичерпним та за змістом вищеназваної статті КЗпП України допускається відсторонення працівника або у випадках, перелічених у статті, або в інших випадках, які повинні бути також передбачені законодавством, тобто певним нормативним документом (Постанова КЦС у складі ВС від 23 січня 2019 року у справі № 755/6458/15-ц).

Тлумачення поняття «законодавство» було здійснено Конституційним Судом України у рішенні від 09 липня 1998 року № 12-рп/09 (справа про тлумачення терміну «законодавство»), відповідно до якого термін «законодавство», що вживається у частині третій статті 21 КЗпП України, треба розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

У рішенні № 10-р/2020 від 28 серпня 2020 року у справі № 1-14/2020(230/20), за конституційним поданням Верховного Суду, Велика Палата Конституційного Суду України зазначила, що «обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом- актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1, 3, 6, 8, 19, 64Конституції України» (абзац другий пункту 3.2 мотивувальної частини).

Відповідно до абзацу другого частини четвертої статті 4 Цивільного кодексу України якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону.

Згідно з пунктами «б», «г» статті 10 ЗУ «Про основи законодавства України про охорону здоров`я» громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Статтею 1 ЗУ "Про захист населення від інфекційних хвороб" визначено, що протиепідемічні заходице комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.

Стаття 11 цього Закону визначає, що організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.

Частиною першою статті 12 ЗУ "Про захист населення від інфекційних хвороб"передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разівідмовиабоухилення від обов`язкових профілактичних щепленьу порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт (речення перше та друге частини другої статті 12 ЗУ "Про захист населення від інфекційних хвороб").

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (речення третє частини другої статті 12 ЗУ "Про захист населення від інфекційних хвороб").

У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя статті 12 ЗУ "Про захист населення від інфекційних хвороб").

Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров`я України (далі - Положення про МОЗ), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), МОЗ є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидіїВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.

Накази МОЗ, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 вказаного Положення).

Наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153). У первинній редакції до цього переліку ввійшли: працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 постанову Кабінету Міністрів України № 1236 було доповнено пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153;

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»;

- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

- строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Наказом МОЗ від 25 лютого 2022 року № 380, який набрав чинності 01 березня 2022 року, зупинено дію наказу МОЗ № 2153 до завершення воєнного стану в Україні, який триває в Україні з 24 лютого 2022 року відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» з подальшими змінами.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 зауважила, що положення абзацу шостого частини першої статті ЗУ «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» та Інструкції № 66 про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності не охоплюють порядок відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою чи ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню на COVID-19.

Обов`язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тільки ЗУ «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення». Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб» і частини третьої статті 5 ЗУ «Про державну службу».

Таким чином, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника (п.11.35 цієї Постанови).

В Україні втручання у приватне життя у вигляді обов`язку зробити щеплення ґрунтується на ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб», а прийняті на його виконання Постанови КМУ, Накази МОЗ є лише способом реалізації законодавчого припису, тому висновок суду першої інстанції, що питання обов`язкової вакцинації для працівників певних установ та організацій не врегульовано на законодавчому рівні,є невірним.

У пункті 7.3 Резолюції Парламентської асамблеї Ради Європи № 2361 (2021) від 27 січня 2021 року «Вакцини проти COVID-19: етичні, правові та практичні міркування» Асамблея закликала держави-члени Ради Європи і Європейський Союзінформувати громадян про те, що вакцинація не є обов`язковою, і ніхто не здійснює політичного, соціального чи іншого тиску для того, щоб провести щеплення тим, хто сам цього не бажає; переконатись, що ніхто не зазнає дискримінації за те, що він не був вакцинований через можливі ризики для здоров`я або не бажає вакцинуватися.

За змістом абзацу третього статті 1 ЗУ «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» санітарне та епідемічне благополуччя населення - це стан здоров`я населення та середовища життєдіяльності людини, при якому показники захворюваності перебувають на усталеному рівні для даної території, умови проживання сприятливі для населення, а параметри факторів середовища життєдіяльності знаходяться в межах, визначених санітарними нормами.

Незважаючи на попередньо задекларовану добровільність вакцинації для всіх професійних груп, відповідно до статті10 ЗУ «Основи законодавства України про охорону здоров`я», статті 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб», пункту8 Положення про МОЗ та з метою забезпечення епідемічного благополуччя населення України, попередження інфекцій, керованих засобами специфічної профілактики, 04 жовтня 2021 року МОЗ затвердило Перелік № 2153, якийпередбачав обов`язкове профілактичне щеплення для окремих категорій працівників проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України цього захворювання (вказаний Перелік доповнений наказами МОЗ від 01 та 30 листопада 2021 року № 2393 і № 2664 відповідно). А 27 жовтня 2021 року МОЗ видало наказ № 2362, згідно з яким із Дорожньої карти виключено абзац про добровільність щеплення від COVID-19.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі №130/3548/21 у пункті 13.14 виснувала, що не вбачає підстав для сумнівів у тому, що у відповідний період Україна, поряд з іншими державами, зазнала значних труднощів у сфері охорони здоров`я. Згідно зі статистичними даними в середньому у 2021 році від COVID-19 в Україні помирало 7 168 осіб на місяць. Коронавірусна інфекція COVID-19 у тому році стала другою за частотою причиною смертей українців (12%) після серцево-судинних захворювань (60,2%) (https://opendatabot.ua/open/death-statistics). Вказане зумовлювало необхідність вжиття державою певних обмежувальних заходів, пов`язаних, зокрема, із втручанням у право на повагу до приватного життя для захисту здоров`я населення від хвороби, яка може становити серйозну небезпеку, а саме для запобігання подальшому її поширенню, попередження важких ускладнень у хворих на COVID-19, мінімізації серед них кількості летальних випадків. Така мета відповідно до пункту 2 статті 8 Конвенції є легітимною. Встановивши обов`язковість щеплення проти COVID-19 для окремих категорій працівників як умову продовження виконання ними трудових обов`язків, держава намагалася досягнути цієї мети.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) втручання вважатиметься «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення легітимної мети, якщо воно відповідає «нагальній суспільній необхідності» та є пропорційним цій меті, тобто дозволяє її досягнути найменш обтяжливими для людини засобами. З огляду на це в кожній конкретній ситуації треба з`ясовувати, наскільки захід втручання у відповідне право був виправданим.

Нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте, слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивачки від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

За змістом Переліку № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 595.

У постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 Велика Палата Верховного Суду зазначає, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо (пункт 14.4.).

У кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як:

-кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

-форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

-умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням (пункт 14.9).

Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів (пункт 14.10).

Верховний Суд при розгляді справ неодноразово робив висновки про перевагу суспільних інтересів над особистими правами особи, однак лише тоді, коли таке втручання має об`єктивні підстави та є виправданим.

Про це, зокрема, йдеться у постанові колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17, в якій зазначено, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я заінтересованих осіб є виправданою. Принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами особи, однак лише тоді, коли таке втручання має об`єктивні підстави та є виправданим.

Аналогічний висновок зробив Верховний Суд і в постановах від 10 березня 2021 року у справі № 331/5291/19, від 20 березня 2018 року у справі № 337/3087/17, від 08 лютого 2021 року у справі № 630/554/19 .

Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 дійшла висновку, що при розгляді подібних справ суди повинні враховувати, що суспільні інтереси превалюють над особистими, однак лише тоді, коли втручання у відповідні права особи має об`єктивні підстави (передбачене законом, переслідує легітимну мету, є нагально необхідним і пропорційним такій меті).

З огляду на викладене, обов`язкова вакцинація певної категорії громадян від COVID-19 (захворювання, яке згідно наказу МОЗ від 19 липня 1995 року № 133 зі змінами належить до особливо небезпечної інфекційної хвороби) задля попередження його поширення серед населення є виправданим та таким, що не порушує статтю 8 Конвенції.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

У справі, що розглядається, встановлено, що позивачка ОСОБА_1 працює у Комунальному закладі спеціалізованої мистецької освіти «Музична школа №7» Криворізької міської ради на посаді викладача по класу фортепіано, тобто є працівником закладу позашкільної освіти і під час виконання професійних обов`язків знаходиться у безпосередньому контакті з учнями.

Зокрема, згідно розкладу уроків у Комунальному закладі спеціалізованої мистецької освіти «Музична школа №7» Криворізької міської ради, з вересня 2021 року ОСОБА_1 щоденно, з п`ятниці по суботу, проводить індивідуальні та гуртові заняття з учнями (з 13 години 00 хвилин по 19 годину 30 хвилин), у тому числі й хоровий клас, що безумовно свідчить про наявність на робочому місці прямих соціальних контактів з дітьми.

08.11.2021 року ОСОБА_1 вручено повідомлення № 174 «Про обов`язкове профілактичне щеплення від COVID-19», в якому роз`яснено, що з 08.11.2021 року на період дії карантину, встановленого КМУ, щеплення від COVID-19 обов`язкове для працівників закладів освіти та запропоновано надати документ, який підтверджує наявність профілактичного щеплення від COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16.09.2011 року № 595. Попереджено, що у разі не надання одного із зазначених документів, 08.11.2021 року позивачку буде відсторонено від роботи без збереження заробітної плати на підставі ст. 46 КЗпП та ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», визначено наслідки відсторонення, а саме не врахування періоду відсторонення від роботи до страхового стажу для пенсії та оплати тимчасової непрацездатності, до стажу, що дає право на щорічні відпустки (а.с. 13).

Позивачка отримала вказане попередження 08.11.2021 року, що підтверджено підписом та записом в попередженні, згідно якого вона висловила незгоду з вказаним (а.с. 13).

Отже, про обов`язковість щеплення проти COVID-19 та наслідки ненадання відповідних документів, наслідки відсторонення від роботи ОСОБА_1 була повідомлена 08 листопада 2021 року, а відсторонена від роботи 17 листопада 2021 року.

За характером виконуваних обов`язків викладача по класу фортепіано у Комунальному закладі спеціалізованої мистецької освіти «Музична школа №7» Криворізької міської ради, які пов`язані з безпосередніми контактами з дітьми, враховуючи неможливість запровадження дистанційної роботи гуртків, позивачка підлягала обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, але після попередження про необхідність такого щеплення 08 листопада 2021 року відмовилась від проходження вакцинації, відтак відповідач (роботодавець) обґрунтовано з дотриманням чинного законодавства 17 листопада 2021 року відсторонив її від роботи на час до проведення щеплення.

Суд першої інстанції не надав оцінки цим обставинам, хоча відповідач звертав на це увагу.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що держава, встановивши відсторонення педагогічних працівників від виконання обов`язків, які не мають профілактичного щеплення, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників освітнього процесу, в тому числі й самих дітей. Право позивачки на працю у позашкільному навчальному закладі було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси, оскільки позивачка відмовилася від обов`язкового щеплення. Втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та є цілком необхідним у демократичному суспільстві.

За таких обставин керівник закладу позашкільної освіти правомірно прийняв рішення про тимчасове відсторонення ОСОБА_1 від роботи, наказ №146 від 17.11.2021 року «Про відсторонення від роботи Альони Левицької» є законним та відповідає «нагальній суспільній необхідності», є пропорційним цій меті, а позивачка не довела, що таке відсторонення було свавільним та безпідставним.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що відсторонення від роботи має наслідком втрату заробітної плати, однак це було прямим наслідком свідомого рішення позивачки відмовитися від виконання обов`язку, метою якого є захист здоров`я не лише її, але й малолітніх та неповнолітніх дітей, з якими вона контактує в силу свого місця роботи.

У спірних правовідносинах суд не вбачає порушення права позивачки на працю, визначеного ст. 43 Конституції України, оскільки за позивачкою зберігається робоче місце, трудовий договір не припинений. Обмеження позивачки було правомірним та відповідало пріоритету забезпечення безпеки життя і здоров`я людей.

Директор Комунального закладу спеціалізованої мистецької освіти «Музична школа №7» Криворізької міської ради Людмила Бориславська діяла у межах своїх повноважень і, відповідно до вимог ст. 46 КЗпП, ч.2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»,Наказу МОЗ України від 01.11.2021 № 2393, пункту 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236, правомірно видала наказ про тимчасове відсторонення позивачки від роботи без збереження заробітної плати з 17 листоада 2021 до проходження нею вакцинації від COVID-19.

У зв`язку із викладеним апеляційний суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Комунального закладуспеціалізованої мистецькоїосвіти «Музичнашкола №7»Криворізької міськоїради провизнання незаконнимта скасуваннянаказу провідсторонення відроботи. Оскільки вимоги про стягнення невиплаченої заробітної плати є похідними, то у їх задоволенні також слід відмовити.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню, на підставі п.1, п.4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Тому, колегія суддів стягує з ОСОБА_1 на користь відповідача понесені ним та документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1362,00 грн., тобто пропорційно до задоволених вимог апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 367, 374, п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу відповідача Комунального закладу спеціалізованої мистецької освіти «Музична школа №7» Криворізької міської ради задовольнити.

Рішення Інгулецького районногосуду містаКривого РогуДніпропетровської областівід 26травня 2022 року скасувати та ухвалити нове рішення.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 доКомунального закладуспеціалізованої мистецькоїосвіти «Музичнашкола №7»Криворізької міськоїради провизнання незаконнимта скасуваннянаказу провідсторонення відроботи,стягнення середньогозаробітку зачас вимушеногопрогулу - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Комунального закладуспеціалізованої мистецькоїосвіти «Музичнашкола №7»Криворізької міськоїради судові витрати у розмірі 1362 (одна тисяча триста шістдесят дві) гривні 00 (нуль) копійок.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 27 березня 2023 року.

Головуючий:

Судді: