Постанова

від 28.03.2023 по справі 749/939/21

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

28 березня 2023 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 749/939/21

Головуючий у першій інстанції Шаповал З. О.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/46/23

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД у складі:

головуючого-судді: Онищенко О.І.

суддів: Висоцької Н.В., Шитченко Н.В.

секретар: Зіньковець О.О.

Позивач: ОСОБА_1

Відповідач: Сновський ліцей №3 Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Управління освіти, сім`ї, молоді та спорту Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області та Сновська міська рада Корюківського району Чернігівської області

Особа, яка подала апеляційну скаргу: ОСОБА_1

Розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу на рішення Щорського районного суду Чернігівської області від 19 січня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Сновського ліцею №3 Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області про скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (суддя Шаповал З.О.), ухвалене о 14 год. 02 хв. у м.Сновськ, повний текст рішення складено 25 січня 2022 року,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати незаконним та скасувати наказ №105 від 08 листопада 2021 року Сновської гімназії Сновської міської ради Сновського району Чернігівської області (згодом перейменово на Сновський ліцей №3 Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області) про відсторонення від роботи ОСОБА_1 ; зобов`язати Сновську гімназію Сновської міської ради Сновського району Чернігівської області допустити ОСОБА_1 до роботи; стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 08 листопада 2021 року по день ухвалення рішення судом у даній справі. Позов мотивовано тим, що позивачка працює вчителем фізичної культури з неповним тижневим навантаженням за сумісництвом у Сновській гімназії Сновської міської ради Сновського району Чернігівської області. ОСОБА_1 вказувала, що 04 листопада 2021 року отримала повідомлення «Про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19, а 08 листопада 2021 року отримала наказ №105 «Про відсторонення від виконання робіт ОСОБА_1 », який вважає незаконним та безпідставним. За доводами позивачки, в Законі України «Про захист населення від інфекційних хвороб» щеплення від COVID-19 не значиться як обов`язкове, отже відсторонення працівника від роботи з посиланням на ч.2 ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» є незаконним. ОСОБА_1 вказувала, що стан її здоров`я становить лікарську таємницю і не підлягає розголошенню без її згоди, отже незрозуміло, звідки були взяті при винесенні оскаржуваного наказу відомості про її стан здоров`я, зокрема дані щодо відсутності вакцинації. Також ОСОБА_1 вказує, що на даний час жодним Законом України не передбачено правової можливості відсторонення працівника від роботи із підстав відсутності у нього щеплення від COVID-19.

Рішенням Щорського районного суду Чернігівської області від 19 січня 2022 року у задоволенні позову відмовлено в повному обсязі. Рішення суду мотивовано тим, що керівник навчального закладу, на якого покладено обов`язок забезпечення безпеки усіх учасників освітнього процесу, з урахуванням вимог статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», ст.19 Конституції України правомірно прийняв рішення про тимчасове відсторонення позивача. Також суд першої інстанції дійшов висновку, що обов`язкова вакцинація позивача, як працівника закладу освіти, з подальшим його відстороненням у разі відсутності щеплення тимчасово обмежило його право на працю з огляду на суспільні інтереси. Крім того, судом відмовлено в задоволенні вимог позивача про поновлення на роботі та стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки вони є похідними від вимоги позивача про визнання незаконним та скасування наказу №105 від 08 листопада 2021 року відповідача про відсторонення від роботи позивача, у задоволенні якої судом було відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати вказане рішення суду і ухвалити нове рішення про задоволення її позовних вимог. Апеляційна скарга мотивована тим, що право позивачки на працю, яке гарантоване Конституцією України, право заробити собі на життя та на повагу до приватного життя було обмежено через вибір не робити те, що не визнано обов`язковим для всіх жителів України, внаслідок чого позивачка опинилася в гіршому становищі, ніж інші громадяни України, які не вакциновані від COVID-19. За доводами ОСОБА_1 , відповідач не довів, що обмежувальний захід у виді відсторонення її від роботи сприяв досягненню заявленої державними органами мети запобіганню зараженню вірусом учасників освітнього процесу, оскільки незважаючи на відсторонення з 08 листопада 2021 року не щеплених працівників, з 25 січня 2022 року у Сновській гімназії освітній процес зупинено в зв`язку з високою захворюваністю учнів та вчителів закладу. Позивачка вказує, що чинність наказу МОЗ №2153 не є безумовною підставою для його застосування судом у разі невідповідності його акту вищої юридичної сили. ОСОБА_1 вважає посилання суду на рішення ЄСПЛ у справі «Вавржичка та інші проти Чеської Республіки» некоректним, адже воно стосується виключно стандартної і планової вакцинації дітей від хвороб, що добре відомі медичній науці і вакцинація від яких вважається ефективною і безпечною. Позивачка зазначає, що суду не надано достатніх належних та допустимих доказів того, що роботодавцем при відстороненні її від роботи у зв`язку із відсутністю щеплення проти COVID-19 дотримано вимоги ч.6 ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» в частині отримання письмового лікарського підтвердження про відмову від обов`язкового профілактичного щеплення чи акту, складеного у присутності свідків, в разі відмови дати таке підтвердження, а також вимог ч.2 ст.27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» щодо недопуску позивача до роботи саме на підставі подання відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби. За доводами позивачки, поза увагою суду залишилося те, що оскаржуваний наказ 142-о не містить вказівки на конкретну підставу відсторонення від роботи: відмова чи ухилення.

У відзиві на апеляційну скаргу Сновська гімназія Сновської міської ради Сновського району Чернігівської області просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Відповідач посилається, що на даний час, як і на день відсторонення працівника від роботи, наказ МОЗ від 04.10.21 №2153 є чинним, а відповідно до положень Конституції України, Закону України «Про освіту», «Про центральні органи виконавчої влади» та інші нормативні документи обов`язковим до виконання. Сновська гімназія Сновської міської ради Сновського району Чернігівської області вважає свої дії та Наказ від 08 листопада 2021 року №105 такими, що відповідають вимогам чинного законодавства і не порушують трудові права позивача.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справ.

Відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частиною 1 ст.368 ЦПК України встановлено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

За нормами ст. 268 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону судове рішення суду першої інстанції не відповідає.

По справі встановлено, що 25 серпня 2021 року наказом №43 Сновської гімназії Сновської міської ради призначено ОСОБА_1 на посаду вчителя фізичної культури з неповним тижневим навантаженням з 01.09.2021 року на 2021-2022 навчальний рік за сумісництвом (а.с.17).

01 листопада 2021 року ОСОБА_1 подала директору Сновської гімназії заяву про заборону використання персональних даних щодо стану власного здоров`я та медичних втручань (а.с.18).

04 листопада 2021 року відповідачем було надано позивачці повідомлення про те, що з 08 листопада 2021 року на період дії карантину, встановленого КМУ, щеплення проти COVID-19 обов`язкове для працівників Сновської гімназії; запропоновано надати до 05 листопада 2021 року документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення проти COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання; повідомлено, що якщо до 05 листопада 2021 року ОСОБА_1 не надасть одного із зазначених документів, 08 листопада 2021 року її відсторонять від роботи без збереження заробітної плати на підставі ст.46 КЗпП та ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» (а.с.19).

Наказом Сновської гімназії Сновської міської ради №105 від 08 листопада 2021 року відсторонено ОСОБА_1 від виконання робіт за посадою вчителя фізичної культури та виконання обов`язків керівника спортивної студії «Світлана» з 08 листопада 2021 року без збереження заробітної плати до усунення причин, що його зумовили, але не довше ніж на період дії карантину (а.с.20).

Наказом Сновської гімназії Сновської міської ради №23 від 01 березня 2022 року із 01 березня 2022 року допущено до роботи вчителя фізичної культури ОСОБА_1 (а.с.172).

Згідно з повідомленням відповідача і відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Сновську гімназію Сновської міської ради Сновського району Чернігівської області перейменовано на Сновський ліцей №3 Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області.

Статтею 43 Конституції України гарантовано кожному право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю.

Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому громадському об`єднанні, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їхніх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції», а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання (стаття 2-1 КЗпП України).

Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 5-1 КЗпП України).

Відсторонення працівників від роботи роботодавцем допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством (частина перша статті 46 КЗпП України).

Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) зазначено, що «нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивачки від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

За змістом Переліку № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 595. Отже, Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 останній не містить.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) вказано, що: «застосування до позивачки передбачених Переліком № 2153 та Законом № 1645-ІІІ заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми. Суди не встановили жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивачки від роботи. Відповідач не стверджував, що, обіймаючи посаду чергової по переїзду, позивачка могла спричинити поширення коронавірусної інфекції серед працівників АТ «Укрзалізниця», учасників дорожнього руху тощо. Її відсторонили від роботи, позбавивши на час відсторонення заробітку, лише тому, що вона працювала в АТ «Укрзалізниця», всі працівники якого підлягали обов`язковому щепленню проти COVID-19 (тоді як для працівників підприємств багатьох інших галузей економіки України таке щеплення було добровільним). Таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самої позивачки.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як: - кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих); - форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим; - умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження; - контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів. Однак апеляційний суд залишив указані обставини поза увагою та не врахував, що відповідач не обґрунтовував необхідність відсторонення позивачки тим, що вона, працюючи черговою по переїзду, створювала загрози, які б вимагали вжиття такого суворого заходу втручання у право на повагу до приватного життя, який позбавляв позивачку заробітку».

Частиною 1 статті 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У даній справі встановлено, що ОСОБА_1 працює у відповідача на посаді вчителя фізичної культури.

Відповідно до посадової інструкції учителя Щорської районної гімназії, з якою позивачка ознайомлена 01.09.2013 року, про що свідчить її підпис, вчитель виконує такі посадові обов`язки, зокрема: здійснює навчання і виховання учнів із урахуванням специфіки навчального предмета, проводить уроки й інші навчальні заняття в закріплених за ним класах згідно з розподілом навчального навантаження, забезпечує під час занять належний порядок і дисципліну; веде в установленому порядку класну документацію, здійснює поточний контроль за відвідуванням і успішністю учнів за прийнятою в школі системою, виставляє оцінки в класний журнал і щоденник учня; заміняє на уроках тимчасово відсутніх вчителів згідно з розпорядженням заступника директора гімназії з навчально-виховної роботи; готується до проведення занять; чергує по школі відповідно до графіку чергувань на перервах між заняттями, а також за 20 хв. до початку і протягом 20 хв. після закінчення занять.

Суд першої інстанції не врахував, що застосування до позивачки такого заходу як відсторонення від роботи не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків, зокрема, об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливість встановлення позивачці дистанційної/надомної форми організації праці тощо. Суд не встановив жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивачки від роботи. Тому таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самої позивачки.

За таких обставин, позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу №105 від 08 листопада 2021 року Сновської гімназії Сновської міської ради Сновського району Чернігівської області підлягає задоволенню.

Оскільки ОСОБА_1 допущена до роботи з 01 березня 2022 року, то провадження в частині позовної вимоги про зобов`язання відповідача допустити позивачку до роботи належить закрити, оскільки відсутній предмет спору.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) зазначено, що: «чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19. […] У разі, якщо таке відсторонення не було правомірним, роботодавець зобов`язаний здійснити працівникові визначені законодавством виплати».

Якщо буде встановлено, що на порушення статті 46 КЗпП України роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, такий працівник має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 квітня 2020 року у справі № 761/12073/18 (провадження № 61-13444св19.)

Відповідно до пункту 5 розділу ІV Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Враховуючи, що ОСОБА_1 допущено до роботи з 01 березня 2022 року, то розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу належить здійснювати з 08 листопада 2021 року по 28 лютого 2022 року, а не по день ухвалення рішення судом у даній справі, як про то просила позивачка.

Згідно з довідкою про доходи на а.с.21 ОСОБА_1 нараховано за останні два місяці, які передували відстороненню, заробітну плату: у жовтні 2021 року 3250,33 грн, у вересні 2021 року 3250,33 грн. У вказаний період кількість робочих днів складала відповідно 20 і 22 дні, отже середньоденна заробітна плата позивачки становила 154,78 грн ((3250,33 + 3250,33) : (20 + 22)). Кількість робочих днів відсторонення від роботи в період з 08 листопада 2021 року (день відсторонення) по 28 лютого 2022 року (останній день перед допущенням до роботи) становить 78 днів. Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу складає 12 072,84 грн (154,78 грн х 78 днів) (сума визначена без урахування встановлених законодавством України податків та зборів).

Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог ч.1 ст.141 ЦПК України.

Частиною 6 статті 141 ЦПК України встановлено, що якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

При зверненні до суду з позовом ОСОБА_1 сплатила 908 грн судового збору (а.с.1), а за подання апеляційної скарги 2724 грн (а.с.143, 152).

У зв`язку із частковим задоволенням позовних вимог і апеляційної скарги з відповідача підлягає стягненню на користь позивачки судовий збір у розмірі 908 грн за розгляд справи судом першої інстанції, а також 2724 грн за апеляційний розгляд справи.

Оскільки ОСОБА_1 не сплачувала судовий збір за вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, то у зв`язку із задоволенням вказаних вимог з відповідача підлягає стягненню 908 грн судового збору на користь держави.

Статтею 133 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Згідно з частиною 3 статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до Договору про надання правової допомоги від 08 листопада 2021 року ОСОБА_1 (клієнт) доручає, а адвокат Хоминська О.С. бере на себе зобов`язання надавати юридичну допомогу, зокрема складення позовної заяви про скасування наказу про відсторонення від роботи №105 від 08.11 2021 року та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і здійснення представництва інтересів клієнта в суді першої інстанції (а.с.22-23).

Згідно з розрахунком оплати витрат за правову допомогу від 08 листопада 2021 року адвокат Хоминська О.С. і Коляко С.М. погодили, що у відповідності до п.4.2 Договору сума гонорару адвоката становить: складення позовної заяви 2000 грн, здійснення представництва інтересів клієнта в суді першої інстанції 500 грн судодень (а.с.23 зворот).

11 листопада 2021 року ОСОБА_1 сплатила адвокату Хоминській О.С. за надані послуги 2000 грн, що підтверджується квитанцією на а.с.106.

Отже, з відповідача на користь позивачки належить стягнути 2000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись ст.ст. 141, 258, 263, 374, 376 ч.1 п.4, 382, 384, 389, 390, 391 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Щорського районного суду Чернігівської області від 19 січня 2022 року скасувати.

Позов ОСОБА_1 до Сновського ліцею №3 Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області про скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ №105 від 08 листопада 2021 року Сновської гімназії Сновської міської ради Сновського району Чернігівської області про відсторонення від роботи ОСОБА_1 .

Стягнути з Сновського ліцею №3 Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області (місцезнаходження: 15200, Чернігівська обл., м.Сновськ, вул.Шкільна, 6, ЄДРПОУ 21402027) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 08 листопада 2021 року по 28 лютого 2022 року (включно) у розмірі 12 072 грн 84 коп. (сума визначена без урахування встановлених законодавством України податків та зборів).

Провадження у справі в частині позовної вимоги ОСОБА_1 до Сновського ліцею №3 Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області про зобов`язання допустити до роботи закрити.

Стягнути з Сновського ліцею №3 Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області (місцезнаходження: 15200, Чернігівська обл., м.Сновськ, вул.Шкільна, 6, ЄДРПОУ 21402027) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 908 грн за розгляд справи судом першої інстанції, 2724 грн судового збору за апеляційний розгляд справи, 2000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Стягнути з Сновського ліцею №3 Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області (місцезнаходження: 15200, Чернігівська обл., м.Сновськ, вул.Шкільна, 6, ЄДРПОУ 21402027) на користь держави судовий збір у розмірі 908 грн за розгляд справи судом першої інстанції.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів, який обчислюється з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: Судді: