Рішення

від 17.03.2023 по справі 504/1641/20

КОМІНТЕРНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 504/1641/20

Провадження № 2/504/342/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.03.2023смт.Доброслав

Комінтернівський районний суд Одеської області у складі:

Головуючого судді - Барвенка В.К.,

секретаря Завади Ю.А.,-

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду № 5, смт. Доброслав, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , РНОКПО НОМЕР_1 , ОСОБА_2 , РНОКПО НОМЕР_2 до Визирської сільської ради Одеського району Одеської області код ЄДРПОУ 04378669, Доброславської селищної ради Одеського району Одеської області, код ЄДРПОУ 04378652, про визнання права постійного користування земельними ділянками в порядку спадкування за законом, -

ВСТАНОВИВ:

У червні 2020 року позивачі звернулись до суду із позовом до відповідачів, який уточнили у липні 2020 року, і в остаточній редакції позову просили суд визнати за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 по одній другій частці за кожними з них, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , право довічного успадкованого володіння земельною ділянкою, площею 10 га, кадастровий номер 5122755100:01:002:0328, цільове призначення «ведення селянського (фермерського) господарства», яка розташована на території Доброславської селищної ради Одеського району Одеської області, яка за життя належала на праві довічного успадкованого володіння земельною ділянкою ОСОБА_3 , а також право постійного користування земельною ділянкою, площею 20 га, кадастровий номер 5122784200:01:002:1800, цільове призначення «ведення селянського (фермерського) господарства», яка розташована на території Першотравневої сільської ради Одеського району Одеської області, яка за життя належала на постійного користування земельною ділянкою ОСОБА_3 .

На обгрунтування своїх доводів заявники вказують, що за життя у 1992 році ОСОБА_3 створив фермерське господарство «Іскра».

У 1992 році ОСОБА_3 виділено земельну ділянку, площею 10 га, цільове призначення «ведення селянського (фермерського) господарства», яка розташована на території Доброславської селищної ради Одеського району Одеської області, на праві довічного успадкованого володіння земельною ділянкою.

У 1994 році ОСОБА_3 виділено земельну ділянку, площею 20 га, цільове призначення «ведення селянського (фермерського) господарства», яка розташована на території Першотравневої сільської ради Одеського району Одеської області, на праві постійного користування земельною ділянкою.

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_3 .

Спадкоємцем вказаних земельних ділянок була ОСОБА_4 , яка спадщину прийняла, однак не оформила своїх спадкових прав.

Відповідно до матеріалів спадкової справи заведеної до майна ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 , її спадкоємцями є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

В судовому засіданні заявники підтримали позовні вимоги, вважали, що права на земельні ділянки, які за життя належали батьку- ОСОБА_3 мають перейти до спадкоємців у тому ж обсязі, що за життя належали спадкодавцеві.

Представник Доброславської селищної ради Одеського району Одеської області повністю підтримав доводи позову.

Представник Визирської сільської ради Одеського району Одеського району Одеської області, до складу якої входить громада Першотравневої сільської ради Одеського району Одеської області подав письмовий відзив, яким вважав що право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства із створенням цього самого фермерського господарства переходить до фермерського господарства, і не може входити до складу спадщини.

Представник Визирської сільської ради просив справу розглянути у свою відсутність.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши позивачів, представник Доброславської селищної ради, суд дійшов до наступного:

Судом встановлено, що за життя 12.10.1992 ОСОБА_3 здійснив державну реєстрацію фермерського господарства «Іскра», код 19051773.

20.09.1992 році ОСОБА_3 виділено земельну ділянку, площею 10 га, цільове призначення «ведення селянського (фермерського) господарства», яка розташована на території Доброславської селищної ради Одеського району Одеської області, на праві довічного успадкованого володіння земельною ділянкою, що вбачається зі змісту державного акту № 41 від 20.09.1992 року.

19.08.1994 році ОСОБА_3 виділено земельну ділянку, площею 20 га, цільове призначення «ведення селянського (фермерського) господарства», яка розташована на території Першотравневої сільської ради Одеського району Одеської області, на праві постійного користування земельною ділянкою, що вбачається зі змісту державного акту серії ОД № 13-32.

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_3 .

Спадкоємцем вказаних земельних ділянок була ОСОБА_4 , яка спадщину прийняла, однак не оформила своїх спадкових прав.

Відповідно до матеріалів спадкової справи заведеної до майна ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 , її спадкоємцями є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Отже ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спадкоємці до майна ОСОБА_3 .

Органом нотаріату відмовлено заявникам у видачі свідоцтва про право на спадщину у вигляді вказаних земельних ділянок, оскільки на думку органу нотаріату за життя ОСОБА_3 не скористався правом приватизації земельних ділянок.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору у цій справі є право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою яке виникло в особи на підставі державного акта на право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, згідно із ЗК Української РСР 1990 року, оскільки уЗК України 2001 року«право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою» не визначено.

Згідно ч.2 ст.19Конституції Українивстановлено, що органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Заст.15-1 ЗК України(у чинній редакції) до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Згідно ізст. 84 ЗК Україниу державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Відповідно дост. 22 ЗК Україниземлями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції,здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Згідно з п. «а» ч.3 ст.22ЗК Україниземлі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Так,ст.31 ЗК Українипередбачено, що землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству, як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

В свою чергуст.23 Закону України «Про фермерське господарство»передбачає, що успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону.

Право постійного користування (на підставі відповідного державного акта) земельною ділянкою не припиняється зі смертю фізичної особи, якій було надане таке право, незалежно від цільового призначення відповідної ділянки.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 отримав спірну земельну ділянку10,0 га у Доброславській селищній раді на праві довічного успадкованого володіння на підставі рішення Комінтернівської районної ради народних депутатів Комінтернівського району, Одеської області від 05 травня 1992 року № 163-ХХІ, згідноЗемельного КодексуУРСР від 18 грудня 1990 року (в редакції від 15 березня 1991 року) та на підставіЗакону України від 20 грудня 1991 року «Про селянське (фермерське) господарство», яким і було визначено порядок його успадкування.

Закон України від 19 червня 2003 року «Про фермерське господарство»також не містить такої форми володіння землею, як довічне успадковуване володіння, як і чиннийЗК України.

Згідно з ч.1 ст.92ЗК України(у редакції чинній на час виникнення спірних відносин) право постійного користування земельною ділянкою визначалося як право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановленого строку.

Відповідно до ч.1 ст.125ЗК України(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

За ч.1ст.126ЗК Україниправо власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.

Відповідно дост.131 ЗК Українигромадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. Укладення таких угод здійснюється відповідно до ЦK України з урахуванням вимог цьогоКодексу.

Згідно із ч.1ст.407ЦК України(у редакції, що діяла на час відкриття спадщини) право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Відповідно до ч.2ст.407ЦК України, та ч.2ст.102ЗК Україниправо користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування.

В силу ст.1225 ЦK України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 20 листопада 2019 року зазначила, що за змістом ст. ст.6,50 ЗК України 18 грудня 1990 року №561-XII(у редакції на час його прийняття) у довічне успадковане володіння земля надаєтьсягромадянам Української РСР для ведення селянського (фермерського господарства).

Громадянам Української РСР, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, що ґрунтується переважно на особистій праці та праці членів їх сімей, надаються за їх бажанням у довічне успадковане володіння або в оренду земельні ділянки, включаючи присадибний наділ.

Постановою Верховної Ради Української РСР від 27 березня 1991 року, яка втратила чинність на підставіПостанови Верховної Ради України№2201-XII від 13 березня 1992 року, затверджено форми державних актів: на право довічного успадковуваного володіння землею; на право постійного володіння землею; на право постійного користування землею.

ЗК Україниу редакції від 13 березня 1992 року не передбачав такого виду права як довічне успадковане володіння земельною ділянкою.

При цьому відповідно до п.8Постанови Верховної Ради України від 13 березня 1992 року №2200 «Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі»громадяни, підприємства, установи, організації, яким було надано у встановленому порядку земельні ділянки у довічне успадковане або постійне володіння, зберігають свої права на використання цих земельних ділянок до оформлення права власності або землекористування відповідно доЗК України.

Пунктом 6розділу Х «Перехідні положення» ЗК України 2001 рокувизначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

УРішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 р. №5-рп(справа про постійне користування земельними ділянками) зазначено, що у ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року була регламентована така форма володіння землею, як довічне успадковане володіння.

ЗК Українив редакції від 13 березня 1992 року закріпив право колективної та приватної власності громадян на землю (зокрема, право громадян на безоплатне одержання у власність земельних ділянок для ведення сільського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства тощо (ст.6)). Це свідчить про те, що поряд із впровадженням приватної власності на землю громадянам, на їх вибір забезпечувалася можливість продовжувати користуватися земельними ділянками на праві постійного (безстрокового) користування, оренди, пожиттєвого спадкового володіння або тимчасового користування. При цьому в будь - якому разі виключалась як автоматична зміна титулів права на землю, так і будь-яке обмеження права користування земельною ділянкою у зв`язку з не переоформленням правового титулу.

Більш того, Конституційний Суд України зазначив, що встановлення обов`язку громадян переоформити земельні ділянки, які знаходяться у постійному користуванні,на право власності або право оренди до 01 січня 2008 року, потребує врегулювання чітким механізмом порядку реалізації цього права відповідно до вимог ч.2 ст.14, ч.2 ст.41Конституції України.

У зв`язку з відсутністю визначеного узаконодавствівідповідного механізмупереоформленнягромадянине в змозі виконати вимоги пункту 6 Перехідних положень Кодексу у встановлений строк,прощосвідчить неодноразове продовження Верховною Радою України цього строку.

Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичнийфакт.

Тому Конституційний Суд України визнав такими, що невідповідаютьКонституціїУкраїни(є неконституційними), положення:

- п.6розділу Х "Перехідні положення" ЗК Українищодо зобов`язання переоформити право постійногокористування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідногозаконодавчого,організаційногота фінансового забезпечення;

- п. 6ПостановиВерховноїРади України "Про земельну реформу" від 18 грудня 1990 року N563-ХIIз наступними змінами в частиніщодовтратигромадянами, підприємствами, установами і організаціями післязакінченнястрокуоформлення прававласностіабо права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.

Таким чином, враховуючи викладене, особа, яка володіє земельною ділянкою на праві довічного успадкованого володіння за Законом не може бути позбавлена права на таке володіння.

На відповідні відносини щодо такого володіння поширюються гарантії, встановлені ст. 1 Протоколу Першого Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод таст. 41 Конституції України. Ці норми не лише гарантують право довічного успадкованого володіння землею (як різновид «мирного володіння майном» в розумінні Конвенції, та як речове право, захищеност.41 Конституції України), але і обмежують у можливості припинити відповідне право.

Відповідно дост.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Європейський суд з прав людини (далі-ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії»). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії»).

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики.

І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції»; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України»). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S. W. проти Сполученого Королівства»).

Отже, дії державних органів щодо надання земельних ділянок громадянам у довічне успадковане володіння були припинені, проте ті особи, які набули це право у встановленому законом порядку, зберегли його, оскільки законодавство не містить норми, яка б дозволяла припинити право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, а тому таке право є дійсним.

Відповідно дост.1216 ЦК Україниспадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК України), крім прав і обов`язків що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбаченіст. 608 ЦК України.

Таким чином, враховуючи те, що зі смертю ОСОБА_3 не відбувається припинення прав і обов`язків, окрім тих, перелік яких визначено уст.1219 ЦК Україниспадкоємець стає учасником правовідношення з довічного успадкованого володіння.

При цьому згідно із ч. 2ст.395 ЦК Українизаконом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно.

Крім того, відповідно дост.396 ЦК Україниособа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положеньглави 29 цього Кодексу.

Враховуючи наведені обставини, очевидну необхідність дотримання балансу індивідуального та публічного інтересу у вирішенні вказаного питання, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 20 листопада 2019 року зазначила,що право довічного користування земельної ділянки може бути визнано таким, що підлягає успадкуванню,оскільки право довічного успадкованого володіння земельною ділянкою відноситься до тих прав, які можуть бути успадковані, а отже вимоги позову в частині земельної ділянки площею 10,0338 га, кадастровий номер 5122755100:01:002:0328, цільове призначення «ведення селянського (фермерського) господарства», яка розташована на території Доброславської селищної ради Одеського району Одеської області, яка за життя належала на праві довічного успадкованого володіння земельною ділянкою ОСОБА_3 , на підставі державного акту від 10 вересня 1992 року, виданого головою Комінтернівської районної ради народних депутатів, зареєстрованого у Книзі записів державних актів на право довічного успадкованого володіння землею за № 41, - засновані на нормах закону, обгрунтовані та підлягають задоволенню.

Таких правових позицій дотримується Верховний Суд в постанові 11 грудня 2019 у справі № 145/1181/16-ц, провадження № 61-34773св18 року, від 29 січня 2020 року у справі № 663/2123/16-ц, провадження № 61-9188св18.

Отже , державний акт на право довічного успaдковуваного володіння земельною ділянкою, виданий на ім`я спадкодавця ОСОБА_3 є правовстановлюючим документом на цю земельну ділянку.

Оскільки нотаріус відмовив позивачам у видачі свідоцтва про право на спадщину, суд вважає, щоправо позивачів підлягає захисту у судовому порядку.

Що стосується земельної ділянки площею 20 га, кадастровий номер 5122784200:01:002:1800, цільове призначення «ведення селянського (фермерського) господарства», яка розташована на території Першотравневої сільської ради Одеського району Одеської області, яка за життя належала на постійного користування земельною ділянкою ОСОБА_3 , суд виходить з такого:

Суд вважає, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства як юридичної особи за Законом України «Про селянське (фермерське) господарство» від 20 грудня 1991 року (далі - Закон №2009-XII; тут і далі - у редакції, чинній на час створенняСФГ «ІСКРА»)право постійного користування земельною ділянкою, яку отримав для ведення такого господарства його засновник, перейшло до цього господарства, а тому не припинилося через смерть засновника та не може бути успадкованим спадкоємцями останнього.

Право постійного користування земельною ділянкою, набуте у встановленому порядку до 1 січня 2002 року, не втрачається внаслідок його непереоформлення користувачем, який за ЗК України від 25 жовтня 2001 року не є суб`єктом такого права.

Право постійного користування земельною ділянкою зберігається за таким користувачем до приведення прав і обов`язків щодо вказаної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства (див. аналогічний висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 663/1738/16-ц (реєстровий номер 85174518)).

Тому право постійного користування земельною ділянкою, яке від засновника перейшло до СФГ «ІСКРА», не припинилося ані через зміни у земельному законодавстві, ані через смерть засновника.

Суд вважає, що право постійного користування земельною ділянкою, наданою фізичній особі для ведення селянського (фермерського) господарства може бути об`єктом спадкування, якщо зазначена особа до її смерті не змогла створити (зареєструвати) селянське (фермерське) господарство.

Тільки у такому разі право постійного користування зазначеною ділянкою входить до складу спадщини у разі смерті цієї особи та може бути успадкованим лише для мети, для якої це право отримав спадкодавець.

Оскільки після проведення державної реєстрації селянського (фермерського) господарства як юридичної особи право постійного користування земельною ділянкою, наданою засновникові для ведення такого господарства, набуває останнє, то смерть засновника селянського (фермерського) господарства не породжує у спадкоємців такого засновника права успадкувати право постійного користування земельною ділянкою, яку засновник отримав для ведення зазначеного господарства та створив (зареєстрував) останнє за Законом №2009-XII.

Таким чином, відсутні підстави для задоволення вимоги позивачів про визнання за ними як за спадкоємцями засновника СФГ «ІСКРА» права постійного користування спірною земельною ділянкою.

Таким чином позов підлягає частковому задоволенню.

Питання судового збору у позові не порушувалось, підстав для його розподілу не вбачається.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 207, 208, 258-260, 353 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 , РНОКПО НОМЕР_1 , ОСОБА_2 , РНОКПО НОМЕР_2 , - задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 по одній другій частці за кожними з них, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , право довічного успадкованого володіння земельною ділянкою, площею 10,0338 га, кадастровий номер 5122755100:01:002:0328, цільове призначення «ведення селянського (фермерського) господарства», яка розташована на території Доброславської селищної ради Одеського району Одеської області, яка за життя належала на праві довічного успадкованого володіння земельною ділянкою ОСОБА_3 , на підставі державного акту від 10 вересня 1992 року, виданого головою Комінтернівської районної ради народних депутатів, зареєстрованого у Книзі записів державних актів на право довічного успадкованого володіння землею за № 41.

В задоволенні решти позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо справу розглянуто за заявою осіб, визначенихчастиною другоюстатті 4 цього Кодексу, рішення суду, що набрало законної сили, є обов`язковим для особи, в інтересах якої було розпочато справу.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя В.К. Барвенко