Постанова

від 22.03.2023 по справі 916/1714/22

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2023 рокум. ОдесаСправа № 916/1714/22Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Аленіна О.Ю.

суддів: Таран С.В., Філінюка І.Г.

секретар судового засідання: Герасименко Ю.С.

За участю представників учасників справи:

Прокурор Лянна О.А.

від Кілійського міжрайонного управління водного господарства адвокат Багно В.С.

від ТОВ Дунайагросервіс Балан М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника керівника Одеської обласної прокуратури

на рішення Господарського суду Одеської області від 19.12.2022

у справі №916/1714/22

за позовом Керівника Ізмаїльської окружної прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі Ізмаїльської районної державної адміністрації

до 1) Кілійського міжрайонного управління водного господарства

2) Товариства з обмеженою відповідальністю Дунайагросервіс

про визнання недійним договору та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ

Керівник Ізмаїльської окружної прокуратури Одеської області звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою в інтересах держави в особі Ізмаїльської районної державної адміністрації до Кілійського міжрайонного управління водного господарства та Товариства з обмеженою відповідальністю Дунайагросервіс, в якій, з урахуванням поданої 06.09.2022 заяви про зміну предмету позову, просив суд:

- визнати недійним договір № 335 по біологічному очищенню (біомеліорації) підвідного каналу до насосних станцій ЗНС-1,1а Татарбунарської зрошувальної системи від 16.06.2020, укладений між Кілійським міжрайонним управлінням водного господарства та Товариством з обмеженою відповідальністю Дунайагросервіс;

- зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю Дунайагросервіс звільнити штучну водойму підвідний канал до насосних станцій ЗНС-1,1а Татарбунарської зрошувальної системи площею 3,6 га, яка знаходиться на території Кілійської міської ради Ізмаїльського району Одеської області.

Позов ґрунтується на тому, що укладений між відповідачами договір має ознаки удаваного правочину, оскільки відповідачі мали намір приховати правовідносини позички, враховуючи, що умовами спірного договору передбачено фактичну передачу права користування земельною ділянкою під водним об`єктом з метою здійснення підприємницької діяльності відповідачем-2 (вирощування та реалізація риби), що призвело до передачі земельної ділянки з розташованим на ній підвідним каналом до насосних станцій у строкове безоплатне користування відповідача-2.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 19.12.2022 у задоволенні позову відмовлено.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновків, що прокурором в межах цієї справи не доведено, що між сторонами існують правовідносини з позички, оскільки підхідний канал, з моменту укладення спірного договору і до цього часу, не вибував з користування Кілійського міжрайонного управління водного господарства як водний об`єкт, що розташований на земельній ділянці, яка перебуває у постійному користуванні відповідача-1.

Приймаючи до уваги, що прокурором не доведена обставина передачі державного майна в користування відповідачу-2 на безоплатній основі (без прямої вигоди для відповідача-1), суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для визначення правової природи спірного договору як договору позички.

В той же час, як відзначено судом першої інстанції, з наданих учасниками справи пояснень та поданих доказів, судом встановлено, а прокурором не спростовано обставину виконання відповідачем-2 визначених у договорі робіт / послуг, які фактично споживаються Кілійським міжрайонним управлінням водного господарства в процесі здійснення ним своєї діяльності при експлуатації Підхідного каналу до насосної станції.

Також, як відзначено судом першої інстанції, кінцевою метою послуг, що надаються, відповідно до умов договору, є очистка каналу від надлишкової кількості водної рослинності та інших домішок біологічного походження, в тому числі з метою формування води високої якості, збереження її об`ємів. Таким чином, вказані обставини свідчать про те, що спірний договір за своєю правовою природою містить ознаки договору послуг.

Крім цього, місцевим господарським судом відзначено, що за умовами спірного договору відповідачу-2 надається безперешкодний доступ до штучної водойми підвідного каналу до насосної станції, в цей же час в матеріалах справи відсутні докази, які свідчили про те, що водойма була передана і знаходиться у володінні і користуванні відповідача-2.

Щодо тверджень прокурора про відсутність у спірному договорі зобов`язань відповідача-2 по здійсненню оплати відповідачу-1 за виконану роботу (надані послуги), тобто не визначення ціни роботи (надання послуги), яка є істотною умовою для таких видів договорів, суд першої інстанції зазначив, що конструкція ст. 903 Цивільного кодексу України не вимагає обов`язкової оплатності наданих послуг, тобто, вказана норма передбачає можливість безоплатного надання послуг. При цьому, як встановлено судом з матеріалів справи та пояснень сторін, комерційною вигодою від надання послуг сторони договору визначили можливість для відповідача-2 здійснювати вилов певного виду та кількості риб.

Суд першої інстанції також зазначив, що не вважає доведеною з боку прокурора наявність у визначеній в договорі діяльності відповідача ознак аквакультури (рибництва), оскільки прокурором не доведено обставини отримання відповідачем-2 товарної продукції аквакультури та її подальшої реалізації (товарна аквакультура).

За вищевикладених обставин, суд дійшов висновку, що прокурором не надано належних та допустимих доказів щодо спрямованості волі сторін спірного договору на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені даним договором, та настання між сторонами такого договору інших прав та обов`язків ніж ті, які передбачені оспорюваним договором, з огляду на що у суду відсутні правові підстави для визнання правочину недійсним.

Також суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимоги прокурора про зобов`язання ТОВ Дунайагросервіс звільнити штучну водойму, оскільки ця вимога є похідною від вимоги про визнання недійсним договору, у задоволенні якої судом відмовлено, з огляду на її недоведеність та необґрунтованість.

Не погодившись із даними рішенням заступник керівника Одеської обласної прокуратури звернувся з апеляційною скаргою до Південно-західного апеляційного господарського суду в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 19.12.2022 у справі №916/1714/22 скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовну заяву Керівника Ізмаїльської окружної прокуратури Одеської області задовольнити повністю.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам ст. 236 ГПК України та підлягає скасуванню, виходячи з наступного.

Апелянт вказує, що за своїм змістом спірний Договір є договором позички, оскільки він відповідає вимогам ст. 827 ЦК України в частині визначення істотних умов договору позички. Зокрема, в Договорі визначено об`єкт позички (підвідний канал до насосних станцій ЗНС-1,1а Татарбунарської зрошувальної системи), строк дії договору (до 31.12.2040) та умови його продовження, містить відомості про безоплатність договору (на ТОВ «Дунайагросервіс» не покладено обов`язків із внесення плати за користування водоймою).

За твердженням скаржника, аналіз умов Договору підтверджує, що ТОВ «Дунайагросервіс» використовує земельну ділянку з розташованим на ній підвідним каналом до насосних станцій саме для риборозведення, а не виконує роботи по біологічному очищенню водойми. Також, строк, на який укладено договір (20 років) з можливістю пролонгації на 15 років свідчить про те, що ТОВ «Дунайагросервіс» надано можливість довготривалого здійснення господарської діяльності із риборозведення, оскільки виконання робіт по біологічній меліорації не потребує значного проміжку часу та може виконуватись одноразово або кілька разів упродовж незначного періоду.

За такого, апелянт вважає, що з умов договору вбачається, що на його підставі Кілійське МУВГ передало водний об`єкт ТОВ «Дунайагросервіс», яке має вчинити дії із його зариблення, отримавши при цьому право вирощену рибу відловлювати та розпоряджатись нею на власний розсуд, тобто фактично набуло можливість використовувати водойму для здійснення власної господарської діяльності.

Скаржник вважає безпідставним та необгрунтованим твердження суду першої інстанції про те, що оспорюваний договір містить ознаки договору надання послуг у вигляді очищення штучної водойми, оскільки за умовами договору про надання послуг, замовник зобов`язаний оплатити послугу і наділений правом вимагати належного надання послуг з боку виконавця.

Однак, як відзначає скаржник, стверджуючи про безоплатність договору про надання послуг, суд одночасно приходить до висновків, що сторонами у вигляді «комерційної вигоди» передбачено оплату за договором у вигляді вилову певного виду та кількості риб. Втім, вказані висновки суду є необгрунтованими, оскільки Кілійське МУВГ, яке виступає замовником за договором, на жодному з етапів біомеліоративної діяльності не набуває у власність рибу та раки, вселених ТОВ «Дунайагросервіс». В свою чергу, такі риби та раки, як у стані малька, так і у стані дорослого віку постійно знаходяться у власності саме ТОВ «Дунайагросервіс». Відтак, вилов ТОВ «Дунайагросервіс» риби та раків, які і так їй належать на праві власності, не може вважатись винагородою (оплатою) за договором.

За твердженням апелянта, сатеріалами справи та наданими у суді поясненнями сторін достовірно підтверджується, що ТОВ «Дунайагросервіс» надано безкоштовно у користування на тривалий строк штучну водойму підвідного каналу до насосних станцій, яке останнім буде використовуватись для риборозведення, внаслідок чого між відповідачами фактично виникли правовідносини із позички державного майна.

На думку апелянта, посилання відповідачів на здійснення «наукового проекту», «наукових робіт», тощо є лише спробою прикриття науковими термінами незаконної діяльності із аквакультури (риборозведення), оскільки по суті ТОВ «Дунайагросервіс», яке не має працівників з відповідними науковими ступенями або освіти, фактично займається риборозведенням (вселенням та виловом риби). При цьому, сама по собі біомеліорація не є ніяким винаходом та новацією, оскільки обов`язок із її здійснення закріплений для будь-яких суб`єктів аквакультури абзацом 7 частини 2 статті 5 Закону України «Про аквакультуру».

При цьому, як вважає апелянт, зберігається велика ймовірність неконтрольованого лову з боку ТОВ «Дунайагросервіс», який може досягати набагато більших обсягів вилучених водних біоресурсів, оскільки умови договору не надають можливості здійснювати контроль господарської діяльності ТОВ «Дунайагросервіс» під час вилову риби, не передбачено ведення журналів обліку вилучених водних біоресурсів, розміщення рибоприймального пункту, визначення дозволених знарядь лову, тощо.

Апелянт наголошує на тому, що сторонами не надано, а судом першої інстанції взагалі не досліджувалось питання чи відбулась очистка водойми від водної рослинності за період дії договору, що є нібито головною метою вказаного договору. Отже, зазначене свідчить про відсутність наміру здійснювати зариблення водойми саме з метою її очищення та незацікавленість Кілійського МУВГ при укладанні оспорюваного договору в отриманні якісних та своєчасних робіт, метою яких мало б бути покращення стану водойми та підтверджує той факт, що договір укладено саме з метою передачі земельної ділянки із водоймою ТОВ «Дунайагросервіс» для здійснення останнім риборозведення. Аналіз вищезазначених умов договору свідчить про відсутність між сторонами правовідносин із зариблення каналу з метою поліпшення його стану, а підтверджує наявність між відповідачами відносин із позички державного майна - підвідного каналу до насосних станцій.

Скаржник стверджує, що наявність у договорі формальних умов договору надання послуг необхідно розцінювати як неналежне оформлення відносин із позички земельної ділянки із розташованим на ній водним об`єктом і є лише способом, завдяки якому досягається мета передачі в безоплатне користування спірної земельної ділянки у комплексі із водоймою.

Не погоджується апелянт й з висновком суду першої інстанції з приводу того, що земельна ділянка продовжує знаходитьсь у постійному користуванні у Кілійського МУВГ, канал виконує основну функцію із транспортування води, а тому вказана штучна водойма не передавалась ТОВ «Дунайагросервіс», оскільки ТОВ «Дунайагросервіс» внаслідок укладення оспорюваного договору стало фактичним володільцем такого майна - штучної водойми підвідного каналу до насосних станцій, яке використовується ним для риборозведення.

Враховуючи викладене, апелянт вважає, що спірний договір укладено з порушенням вимог законодавства, оскільки по суті договірних відносин сторін можна зробити висновок, що він є удаваним і фактично був вчинений договір позички земельної ділянки з розташованим на ній водним об`єктом для здійснення рибництва ТОВ «Дунайагросервіс», що безпідставно, у порушення вимог ст. 86, 236 ГПК України не було враховано судом під час розгляду справи.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.01.2023 відкрито апеляційне провадження у справі №916/1714/22 за апеляційною скаргою Заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 19.12.2022 та призначено справу до розгляду на 06.03.2023.

Судом апеляційної інстанції отримано відзив на апеляційну скаргу від ТОВ «Дунайагросервіс» в якому товариство просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

В обґрунтування своїх заперечень товариство зазначає, що позивачем не доведено власних тверджень про те, що оскаржуваним правочин за своєю природою є прихованим договором позички.

Відповідач зазначає, що жодних прав та обов`язків щодо земельної ділянки разом з розташованим на ній водним об`єктом ТОВ Дунайагросервіс передано не було, а Кілійське МУВГ, незалежно від того які роботи з очистки цього водосховища виконуються ТОВ Дунайагросервіс продовжує володіти та користуватися водосховищем, яке виконує в тому числі функції з постачання води.

Вважає відповідач необґрунтованими й твердження апелянта з приводу того, що ТОВ Дунайагросервіс використовує земельну ділянку для риборозведення, оскільки матеріали справи не містять та прокурором не доведено обставини отримання відповідачем товарної продукції аквакультури та її подальшої реалізації.

За твердженням відповідача, спірний договір не містить відомостей про те, що його метою є надання рекреаційних послуг та доказів надання таких послуг будь-якою із сторін цього договору матеріали справи, також, не містять. Крім того оспорюваним договором, програмою ПШБК встановлено чіткий перелік видів риб-біомеліорантів, а також хижих видів риб, що також може свідчить про відсутність у ТОВ Дунайагросервіс ознак діяльності з розведення аквакультури та масового вилову риб.

З приводу оплатності договору, відповідач зазначає, що договором передбачена комерційна вигода, оскільки надлишкова кількість риб отриманих в процесі біологічного очищення водойми є власністю Виконавця, що і є його винагородою.

На підставі викладеного та того що прокурор не надав жодного матеріального доказу, відповідач вважає твердження прокуратури, щодо того, що договір є удаваним, безпідставними та незаконними.

До суду апеляційної інстанції також надійшов відзив на апеляційну скаргу від Кілійського міжрайонного управління водного господарства в якому останнє просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Відповідач вважає, що за своєю правовою природою оспорюваний договір по біологічному очищенню (біомеліорації) є договором про надання послуг, оскільки має всі ознаки та юридичні характеристики такого договору.

Водночас, на переконання відповідача, прокурором не наведено, якими саме належними, достовірними та юридично спроможними доказами підтверджується укладення саме договору позички. Позивачем не надано до суду жодних доказів, які могли б засвідчити факт перебування сторін оспорюваного договору в правовідносинах позички, а не в правовідносинах надання послуг з біологічного очищення.

На переконання відповідача, є очевидним, що між сторонами відсутні правовідносини з позички, оскільки підвідний канал до насосної станції, з моменту укладення спірного договору до цього часу не вибувало з користування КМУВГ, приймаючи до уваги здійснення забору і водопостачання води з водосховища водокористувачами на зрошення. Отже, є очевидним хибна позиція прокурора, що оспорюваний договір є удаваним (договором позички) з підстав безоплатної передачі КМУВГ в користування ТОВ «Дунайагросервіс» підвідного каналу до насосної станції.

Відповідач також вважає, що проведення робіт по біологічному очищенню підвідного каналу до насосної станції, не свідчить про те, що ТОВ «Дунайагросервіс» отримано у користування земельну ділянку з розташованим на ній водосховищем, так як право постійного користування земельною ділянкою належить КМУВГ, незалежно від того які роботи з очистки цього водосховища виконуються ТОВ «Дунайагросервіс», КМУВГ продовжує користуватися земельною ділянкою та підвідним каналом до насосної станції.

Кілійське міжрайонне управління водного господарства також вважає, що прокурором не надано жодних доказів, що спірний договір був укладений з метою отримання відповідачами аквапродукції та її подальшої реалізації (товарна аквакультура). Будь - яких доказів підтверджень реалізації відповідачами риб-меліораторів та раків третім особам до матеріалів справи не надано.

У судовому засіданні Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.03.2023 у справі №916/1714/22 оголошено перерву до 22.03.2023.

Судом апеляційної інстанції отримано клопотання Кілійського міжрайонного управління водного господарства про залучення до матеріалів справи копії звіту НДІ «Держводекологія» про НДР впровадження та ефективності функціонування природно-штучного біомеліоративного комплексу (ПШБК) на водних об`єктах Кілійського міжрайонного управління водного господарства у 2022 році.

В обґрунтування неможливості подання таких доказів під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідач зазначає, що такий звіт був отриманий ним лише 08.02.2023.

Колегіє суддів відмовлено у залученні таких документів до матеріалів справи, з огляду на таке.

Статтею 80 Господарського процесуального кодексу України чітко врегульовано порядок і строки подання доказів учасниками справи.

Згідно з частиною третьою статті 80 Господарського процесуального кодексу України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Частинами четвертою, п`ятою та восьмою цієї статті передбачено, що якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Частиною третьою статті 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Системний аналіз статей 80, 269 ГПК України свідчить про те, що докази повинні існувати на момент розгляду спору судом першої інстанції. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.07.2020 у справі №904/2104/19.

Однак, така обставина (тобто відсутність доказів як таких на момент розгляду спору судом першої інстанції) взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України не залежно від причин неподання таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 28.07.2020 у справі №904/2104/19.

Так, колегія суддів зазначає, що наданий Кілійським міжрайонним управлінням водного господарства звіт НДІ «Держводекологія» про НДР впровадження та ефективності функціонування природно-штучного біомеліоративного комплексу (ПШБК) на водних об`єктах Кілійського міжрайонного управління водного господарства у 2022 році був складений у 2023 році, тобто після прийняття судом першої інстанції оскаржуваного рішення, що свідчить про те, що такі докази були відсутні станом на час прийняття оскаржуваного рішення, та відповідно, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 Господарського процесуального кодексу України незалежно від причин неподання позивачем таких доказів.

Наведене зумовлює відмову у задоволенні клопотання відповідача про залучення доказів до справи.

Під час судового засідання від 22.03.2023 прокурор підтримав вимоги за апеляційною скаргою та наполягав на її задоволенні.

Представники відповідачів надали пояснення у відповідності до яких не погоджуються із доводами апеляційної скарги, просять залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Судом апеляційної інстанції також отримано заяву Ізмаїльської районної державної адміністрації в якій позивач просив розглянути справи за відсутності свого представника.

Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки господарським судом Одеської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, на підставі розпорядження Кілійської районної державної адміністрації від 15.01.1998 № 21 відповідачу-1 було передано у постійне користування 533,55 га землі для будівництва та експлуатації міжгосподарських мереж, об`єктів та споруд водного господарства, що підтверджується актом на право постійного користування землею від 16.06.1998 серії ІІ-ОД № 000538, зареєстрованим в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 22 (а.с. 78-81, т.1).

Як визнається учасниками справи на вказаній земельній ділянці розташований, зокрема, підвідний канал до насосних станцій ЗНС-1,1а Татарбунарської зрошувальної системи.

Відповідно до рішення Комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики та природокористування від 01.11.2019 №10/3 була розроблена Методологія запобігання біологічним загрозам (біоперешкодам) водних екосистем шляхом формування природно-штучного біомеліоративного комплексу, яка погоджена вченою радою ДЗ ДЕА (протокол №3-2 від 18.05.2020), вченою радою НДІ Держводекологія (протокол №04/20 від 28.04.2020), науково-технічною радою Держводагентства (протокол №2 від 23.12.2020) та затверджена у 2020 році ректором ДЗ ДЕА, першим заступником голови Держводагентства та директором HДІ Держводекологія (а.с.11-95, т.2; далі - Методологія). Пунктом 3.3. Методології визначені основні умови організації робіт із запровадження природно-штучного біомеліоративного комплексу (далі ПШБК), який формується і підтримується за рахунок відтворення гідробіонтів і вселення біомеліорантів відповідно до вимог програми ПШБК. Так, п. 3.3. Методології передбачено, що програма ПШБК здійснюється спеціалізованою науковою установою (розробником), першим етапом якої є розроблення технічного завдання, після чого укладається господарський договір між замовником та розробником, відповідно до якого розробник проводить комплексні наукові дослідження на водному об`єкті, а далі методологія передбачає укладення господарського договору з виконавцем програми ПШБК (у випадку, якщо замовник самостійно не бажає виконувати програму), який визначається на умовах конкурсу, а також укладає договір з автором Методології і патенту, який протягом усього часу експлуатації ПШБК здійснює авторський науковий супровід (нагляд) виконання програми ПШБК. Методологія визначає, що біоманіпуляція з біомеліорантами при формуванні та підтриманні ПШБК не належать до рибогосподарської діяльності, оскільки біомеліоранти не є продуктом харчування, а біомеліоративні заходи не підпадають під жоден з пунктів завдань державної політики в галузі рибного господарства, в цей же час, метою та завданням запровадження ПШБК є виключно запобігання біоперешкодам, покращення екологічної ситуації водних екосистем, поліпшення якості води та економія коштів замовника програми під час експлуатації технологічних водойм. Біомеліоранти, які формують ПШБК з метою забезпечення відповідної якості води, належать до основних фондів замовника програми, їх незаконне вилучення не є браконьєрством, а є викраденням, що повинно каратись відповідно до вимог закону як розкрадання (привласнення) майна, у зв`язку з цим, законодавча база України щодо охорони, використання та відтворення водних біоресурсів, регулювання рибальства та аквакультури не може поширюватись на біоманіпуляції в ПШБК. Крім того, програмою ПШБК не передбачено вилов аборигенних видів водних біоресурсів у режим їх спеціального використання, а лише вилучення певної частки факультативних хижаків і ротацію частки тимчасово вселених особин рослиноїдних риб-біомеліорантів в обсязі 3 % - 25 % від кількості вселення. При цьому ротація відбуватиметься постійно, незважаючи на заборонені періоди та, можливо, заборонені для цього пристрої ротації (лову), оскільки в багатьох випадках цього вимагають технологічні процеси замовника програми ПШБК. Також Методологія передбачає, що організація біологічної меліорації на водних об`єктах, здебільшого, апріорі є справою заздалегідь збитковою, тобто тягне за собою значні витрати без отримання прибутку, оскільки не відповідає критеріям рибогосподарського бізнесу.

У 2020 році НДІ Держводекологія була розроблена програма Створення природно-штучного біомеліоративного комплексу для забезпечення ефективної експлуатації водних об`єктів Кілійського міжрайонного управління водного господарства (а.с.104-119, т.2), яка затверджена рішенням технічної ради Кілійського міжрайонного управління водного господарства, оформленим протоколом від 08.05.2020 № 3 (а.с. 129-131, т.2). Як вбачається з додатку до протоколу (а.с. 132-133, т.2), до переліку водних об`єктів, які увійшли в програму, включено, зокрема, формування ПШБК на підвідному каналі до н/ст ЗНС-1, ЗНС-1а. Також в матеріалах справи наявне Технічне завдання на розробку програми Створення природно-штучного біомеліоративного комплексу для забезпечення ефективної експлуатації підвідного каналу до н/ст ЗНС-1, ЗНС-1а Татарбунарської зрошувальної системи Кілійського міжрайонного управління водного господарства (а.с.96-103, т.2).

16.06.2020 між Кілійським міжрайонним управлінням водного господарства (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Дунайагросервіс (виконавець) був укладений договір № 335 по біологічному очищенню (біомеліорації) підвідного каналу до насосних станцій ЗНС-1, 1а Татарбунарської зрошувальної системи (а.с. 37-40, т.1; далі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору за завданням замовника виконавець зобов`язався на свій ризик виконати та здати замовнику в установлений договором строк роботи, а замовник зобов`язався надати виконавцю у часткове користування для цілей цього договору штучну водойму - підвідний канал до насосних станцій ЗНС-1, 1а Татарбунарської зрошувальної системи Кілійського міжрайонного управління водного господарства (фронт робіт) і прийняти від виконавця роботи та погодити визначену договором винагороду. Роботи, вказані у п. 1.1. договору, - це роботи з біомеліорації (біологічного очищення від водної рослинності та біоперешкод) підвідного каналу до насосних станцій ЗНС-1, 1а Татарбунарської зрошувальної системи, загальною площею водного дзеркала 3,6 га, шляхом забезпечення вселення, відтворення і життєдіяльності рослиноїдних риб-меліораторів, раків, іншої іхтіофлори і іхтіофауни, поліпшення умов їх існування та регулювання їх чисельності шляхом добування (вилову) для досягнення мети договору. При виконанні робіт сторони керуються програмою Створення природно-штучно біомеліоративного комплексу для забезпечення ефективної експлуатації водних об`єктів Кілійського міжрайонного управління водного господарства, розробленою на підставі патенту на корисну модель № 101959, зареєстрованого в Державному реєстрі патентів України на корисні моделі 12.10.2015 (надалі іменується Програма). Риби -меліоратори та раки в даному договорі є власністю виконавця і виступають інструментом матеріально-товарними цінностями (МТЦ) виконання робіт по досягненню мети договору.

Згідно з п. 1.2. договору його метою є максимальна можлива очистка каналу від надлишкової кількості водної рослинності, фіто- та зоопланктону, інших домішок біологічного походження з метою зменшення витрат при його експлуатації та витрат на подачу води водокористувачам, а також формування води високої якості і збереження об`ємів води.

За змістом п. 1.3., 1.4. договору склад, обсяги і строки робіт, що доручаються до виконання виконавцю, визначені календарним графіком робіт (додаток до договору № 1). Склад та обсяги робіт можуть бути переглянуті в процесі виконання робіт шляхом внесення змін до календарного графіку робіт.

Відповідно до п. 1.6. договору біоресурси не знаходяться у водосховищі в умовах природної волі та не підпадають під дію Закону України Про рибне господарство, Закону України Про аквакультуру.

Згідно з п. 1.7. договору у виконавця не виникає прав власності на водний об`єкт, ця угода не приховує передачу його в оренду виконавцю.

Відповідно до п. 2.1. договору наслідком виконаних робіт за даним договором є біологічне очищення водойми від надлишкової рослинності та біоперешкод, пригнічення розвитку різних груп гідробіонтів та зниження трофності водойми.

Пунктами 4.1., 4.2., 4.3. договору передбачено, що виконавець розпочне виконання робіт протягом 10 днів з дня надання замовником водойми (фронту робіт) і завершить виконання робіт в термін, передбачений календарним графіком робіт. Невід`ємною частиною договору є календарний графік робіт, в якому визначаються дати початку та завершення етапів робіт, обумовлених договором. Датою завершення робіт вважається дата закінчення договору. Виконавець може достроково завершити деякі етапи виконання робіт і здати їх замовнику, якщо це не знизить якість робіт і не матиме негативного впливу на кінцевий результат ефективної експлуатації Природно-штучного біомеліоративного комплексу.

За змістом п. 6.1. договору водойма надається виконавцю в порядку, передбаченому договором і оформлюється відповідним актом приймання-передачі.

Згідно з п. 6.5., 6.6., 6.7. договору виконавець здійснює оновлення популяції біомеліораторів (вилучення старшовікових видів риб та раків). Терміни, обсяги, порядок вилучення, а також вселення риб-меліораторів, і раків та їх результати оформлюються актами. Виконавець з моменту укладання договору здійснює контрольні вилови з метою визначення кількісного, видового та вікового складу водних гідробіонтів. Вживає заходи з метою виявлення та попередження інфекційних та інвазійних захворювань гідробіонтів. Додаткова (надлишкова) кількість риб меліораторів і раків, отриманих в процесі біологічного очищення водойми є власністю виконавця і використовується для відшкодування своїх витрат при виконанні робіт, що і вважається винагородою виконавця за виконані роботи.

Пунктами 7.1., 7.6. договору сторони передбачили, що приймання-передача робіт проводиться в порядку, встановленому чинним законодавством України та договором і оформлюється актом приймання-передачі (додаток до договору). Роботи приймаються щороку, до 29 грудня року, в якому виконувались роботи.

У відповідності до п. 8.2.1. договору замовник зобов`язаний забезпечити своєчасну, згідно календарного графіка робіт, передачу виконавцю фронту робіт, передати у той же час інші необхідні для виконання договору вихідні дані відповідно до договору.

Згідно з п. 8.4.1., 8.4.2., 8.4.3., 4.4.17 договору виконавець зобов`язаний, зокрема: у строк, згідно з умовами договору, Програми, вимогами чинного законодавства та іншими вимогами, що звичайно ставляться до такого виду робіт, виконати передбачені договором роботи; одержати встановлені чинним законодавством України дозволи на виконання окремих видів робіт, за необхідності; забезпечувати дотримання правил експлуатації ПШБК, охорону майнової цілісності ПШБК; протягом дії договору відповідно до вимог Програми здійснювати вилов, з урахуванням біологічних показників для рослиноїдних риб та раків, а також, при необхідності, проводити вилов хижих та малоцінних видів риби, відповідно до вимог Програми.

Згідно з п. 11.1. договору він набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє до 31.12.2040, у разі, якщо до 01.05.2040 жодна із сторін письмово не заявить про намір закінчити договір, він вважається продовженим (пролонгованим) строком на 15 (п`ятнадцять) років на таких самих умовах.

Також між відповідачами були підписані додатки до договору, зокрема:

- додаток №1 - Календарний графік робіт - Графік формування ПШБК на підвідному каналі до насосних станцій ЗНС-1, 1а Татарбунарської зрошувальної системи (а.с. 41-44, т.1);

- додаток № 3 Акт вселення риб біомеліораторів в підвідний канал до насосних станцій ЗНС-1, 1а (а.с. 45, т.1);

- додаток № 5 акт прийому-передачі фронту робіт (а.с. 205 зворотна сторінка, т. 2), згідно з яким замовник передав, а виконавець прийняв водойму, площею водного дзеркала біля 3,6 га, підвідного каналу до н/ст ЗНС-1, 1а ТЗС (фронт робіт) для виконання робіт по договору;

- додаток № 7 - Формування ПШБК на підвідному каналі до насосних станцій ЗНС-1, 1а Татарбунарської зрошувальної системи (а.с. 47-49, т.1), яким визначено, що підвідний канал до насосної станції ЗНС-1, 1а Татарбунарської зрошувальної системи проходить територією Мирнівської с/р Кілійського району Одеської області, бере початок із каналу Дунайський і закінчується аванкамерою насосної станції ЗНС-1,1а ТЗС, довжина каналу 1200 м, ширина по дну 21 м, по верху 30 м (3,6 га). Крім цього, підписанням даного додатку № 7 сторони погодили нормативні показники формування ПШБК на Підвідному каналі до насосних станцій ЗНС-1, 1а Татарбунарської зрошувальної системи та зазначили, що у наступні роки вселення відбуватиметься за результатами іхтіологічних, гідрохімічних та гідробіологічних досліджень. Також сторони погодили, що наступні роки відбувається обов`язкова заміна старшовікових особин риб-вселенців наважкою від двох кілограмів та вище, з метою уникнення канібалізму, заморів та перезариблення водного об`єкту; вилучення старшовікових груп вселенців відбуватиметься на третій рік від першого року вселення водних біоресурсів; вилучення старшовікових туводних хижих видів риб (окунь, щука, судак, сом тощо), які можуть нести загрозу для молоді вселених видів, відбуватиметься постійно, в спосіб та знаряддями лову, що зазначені в розділі 11.

30.09.2022 між відповідачами було укладено та підписано Угоду №1 про внесення змін до договору № 335 по біологічному очищенню (біомеліорації) підвідного каналу до насосних станцій ЗНС-1, 1а Татарбунарської зрошувальної системи (а.с. 229, т.2), якою контрагенти виклали деякі пункти договору та додатків до договору в новій редакції наступного змісту:

- п.1.1. За завданням замовника виконавець зобов`язується на свій ризик виконати та здати замовнику в установлений договором строк роботи, а замовник зобов`язується надати виконавцю безперешкодний доступ до штучної водойми Підвідний канал до насосних станцій ЗНС-1, 1а Татарбунарської зрошувальної системи Кілійського міжрайонного управління водного господарства для цілей цього договору (фронт робіт) і прийняти від виконавця роботи та погодити визначену договором винагороду.;

- п.4.1. Виконавець розпочне виконання робіт з дня забезпечення безперешкодного доступу виконавця до водойми (фронту робіт) і завершить виконання робіт в термін, передбачений календарним графіком роботи.;

- п. 8.2.1. Забезпечити своєчасний, безперешкодний доступ виконавця до водойми (фронту робіт), передати у той же час інші необхідні вихідні дані відповідно до договору;

- доповнено договір п. 8.3.4., який викладено в такій редакції: Безперешкодного доступу до водойми (фронту робіт) для виконання предмету договору на весь період дії договору;

- викладено шостий (останній) абзац Додатку № 5 до договору Акт прийому-передачі фронту робіт у наступній редакції: Замовник надає виконавцю безперешкодний доступ до водойми, площею водного дзеркала біля 3,6 га підвідного каналу н/ст ЗНС-1,1а ТЗС (фронт робіт) для виконання робіт відповідно до договору.

18.01.2022 Одеська обласна прокуратура звернулась до Ізмаїльської районної державної адміністрації з листом за №12-77вих-22 (а.с. 26-30, т.1), в якому прокурор повідомив позивача щодо здійснення ним заходів із встановлення підстав для представництва інтересів держави в суді у сфері охорони навколишнього природного середовища та просив повідомити обласну прокуратуру про обізнаність райдержадміністрації щодо укладання Кілійським МУВГ договорів по біологічному очищенню (біомеліорації) штучних водойм, в тому числі спірного у цій справі, а також про вжиті заходи щодо визнання цих договорів недійсними.

Листом від 31.01.2022 за №01/01-33/146/335 Ізмаїльська районна державна адміністрація Одеської області у відповідь на лист прокуратури від 18.01.2022 повідомила, що за результатами проведеної роботи Ізмаїльська районна державна адміністрація направила матеріали до Ізмаїльської окружної прокуратури для проведення перевірки законності дій посадових осіб Кілійського міжрайонного управління водного господарства в частині укладання договорів біомеліорації, законних підстав розпорядження державним майном та вжиття заходів реагування в межах наданих компетенції (а.с.31, т.1).

Як зазначає прокурор, станом на час звернення останнього до суду з позовом, що розглядається в межах цієї справи, позивач не надав відповіді прокурору щодо вжитих ним заходів, направлених на захист інтересів держави шляхом ініціювання питання про визнання спірного договору недійсним. У зв`язку з цим, 13.07.2022 Ізмаїльською окружною прокуратурою в порядку ст. 23 Закону України Про прокуратуру було направлено Ізмаїльській районній державній адміністрації повідомлення №59-3053вих-22 (а.с.32-33, т.1) щодо встановлення прокурором підстав для представництва інтересів держави в особі Ізмаїльської районної державної адміністрації в суді у спірних правовідносинах сторін цієї справи.

Предметом позову у цій справі є вимоги прокурора про визнання недійсним укладеного між відповідачами договору № 335 по біологічному очищенню (біомеліорації) підвідного каналу до насосних станцій ЗНС-1,1а Татарбунарської зрошувальної системи від 16.06.2020 та зобов`язання відповідача-2 звільнити штучну водойму - підвідний канал до насосних станцій ЗНС-1,1а Татарбунарської зрошувальної системи, площею 3,6 га, що знаходиться на території Кілійської міської ради Ізмаїльського району Одеської області.

У позовній заяві прокурор посилається на те, що укладений між відповідачами договір має ознаки удаваного правочину, оскільки відповідачі мали намір приховати правовідносини позички, враховуючи, що умовами спірного договору передбачено фактичну передачу права користування земельною ділянкою під водним об`єктом з метою здійснення підприємницької діяльності відповідачем-2 (вирощування та реалізація риби), що призвело до передачі земельної ділянки з розташованим на ній підвідним каналом до насосних станцій ЗНС-1,1а Татарбунарської зрошувальної системи у строкове безоплатне користування відповідача-2.

Приймаючи оскаржуване рішення місцевий господарський суд дійшов висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог та відмовив у їх задоволенні.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду з цього приводу зазначає таке.

Приписами частини першої статті 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, згідно з якою, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

При цьому зміст договору як дво- чи багатостороннього правочину становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору (статті 628 Цивільного кодексу України).

Тобто правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків.

Водночас, якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили. Правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, є удаваним (стаття 235 Цивільного кодексу України).

Верховний Суд неодноразово зазначав, що за удаваним правочином сторони умисно оформлюють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. У такій ситуації існують два правочини: один - удаваний, а інший - той, який сторони дійсно мали на увазі. Отже, удаваний правочин своєю формою прикриває реальний правочин.

Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинений з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним. Відповідні висновки викладені, зокрема, у постанові Верховного Суду Верховний Суд у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.06.2018 у справі № 916/933/17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 522/14890/16-ц та постановах Верховного Суду від 08.09.2021 у справі № 915/857/20, від 02.02.2022 у справі № 927/1099/20, від 03.11.2021 у справі № 918/1226/20.

Отже, вирішуючи питання щодо наявності підстав для визнання спірного договору недійсним, перш за все, вважає за необхідно надати оцінку правовій природі спірного договору, у зв`язку з чим колегія суддів зазначає наступне.

Згідно зі статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Так, статтею 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

За умовами ч.1 ст. 902 ЦК України Виконавець повинен надати послугу особисто.

Згідно з частиною першою статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Договір про надання послуг є двостороннім, оскільки виконавець і замовник наділені як правами, так і обов`язками. На виконавця покладено обов`язок надавати послугу і надано право одержувати відповідну плату. Замовник, у свою чергу, зобов`язаний оплатити послугу і наділений правом вимагати належного надання послуг з боку виконавця. Тобто замовник здійснює оплату фактично наданих послуг, якщо сторони не домовилися про інше.

В свою чергу частинами 1, 2 статті 837 ЦК України передбачено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Згідно з приписами статті 843 Цивільного кодексу України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Якщо у договорі підряду не встановлено ціну роботи або способи її визначення, ціна встановлюється за рішенням суду на основі цін, що звичайно застосовуються за аналогічні роботи з урахуванням необхідних витрат, визначених сторонами. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу.

Частинами 1 та 3 статті 827 ЦК України передбачено, що за договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов`язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку. До договору позички застосовуються положення глави 58 цього Кодексу.

Отже, предметом договору про надання послуг є вчинення виконавцем певних дій або здійснення певної діяльності. Предметом договору є надання послуг різного роду за завданням замовника. Специфічні характеристики послуги відрізняють її від товару. Для послуги характерна непомітність (її не можна взяти в руки, зберігати, транспортувати, складувати); послуга є невичерпною (незалежно від кількості разів її надання її власні кількісні характеристики не змінюються). Всім послугам властива одна спільна ознака - результату передує здійснення дій, які не мають матеріального змісту, тобто під час надання послуг продається не сам результат, а дії, які до нього призвели.

Послуги відрізняються також від робіт. Якщо у зобов`язаннях підрядного типу результат виконаних робіт завжди має речову форму, то у зобов`язаннях про надання послуг результат діяльності виконавця не має речового змісту. Корисний ефект від діяльності з надання послуги полягає не у вигляді певного осяжного матеріального результату, як це має місце при виконанні роботи, а полягає в самому процесі надання послуги. Сама ж послуга споживається у процесі її надання, тому її визначають як діяльність, спрямовану на задоволення будь-яких потреб.

Натомість своєрідність договору позички полягає в тому, що передаючи річ у користування, позичкодавець не отримує зустрічного задоволення, прямої вигоди.

На відміну від договорів про надання послуг / підряду, договір позички укладається для отримання можливості користуватися земельною ділянкою (в тому числі землями, зайнятими об`єктом водного фонду) з використанням її корисних властивостей.

Надаючи правову оцінку умовам договору, правам та обов`язкам сторін, з метою визначення спрямованості їх дій та правових наслідків, колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону, а у статті 13 Конституції України серед іншого визначено, що земля та водні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу, від імені якого відповідні права здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування у визначених межах.

У відповідності до статті 3 Водного кодексу України (далі - ВК України) усі води (водні об`єкти) на території України становлять її водний фонд. До водного фонду України належать:1) поверхневі води: природні водойми (озера); водотоки (річки, струмки); штучні водойми (водосховища, ставки) і канали, крім каналів на зрошувальних і осушувальних системах; інші водні об`єкти; 2) підземні води та джерела; 3) внутрішні морські води та територіальне море.

Згідно зі статтею 6 ВК України води (водні об`єкти) є виключно власністю Українського народу і надаються тільки у користування. Український народ здійснює право власності на води (водні об`єкти) через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим і місцеві ради. Окремі повноваження щодо розпорядження водами (водними об`єктами) можуть надаватися відповідним органам виконавчої влади та Раді міністрів Автономної Республіки Крим.

До земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водоймами, болотами, а також островами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів (частина перша статті 58 ЗК України, стаття 4 ВК України).

Статтею 95 ЗК України встановлено права землекористувачів, якими визначено, що землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: а) самостійно господарювати на землі; б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об`єкти, а також інші корисні властивості землі; г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

Наявними матеріалами справи підтверджується, що земельна ділянка, на якій розташований Підвідний канал до насосної станції ЗНС-1,1а Татарбунарської зрошувальної системи, знаходиться у постійному користуванні Кілійського міжрайонного управління водного господарства. Цей підвідний канал проходить територією Мирнівської с/р Кілійського району Одеської області та забезпечує транспортування Дунайської прісної води до насосної станції ЗНС-1,1а Татарбунарської зрошувальної системи. Вказані обставини під час розгляду справи учасниками справи не заперечувались.

Визначаючи зміст права користування, колегія суддів зауважує, що надання у користування певного об`єкту передбачає обмеження прав особи, що передає такий об`єкт у користування, та відповідно виникнення прав, у особи, яка набуває право користування.

Натомість в даному випадку, як встановлено судом з аналізу умов договору, жодних прав та обов`язків щодо земельної ділянки разом з розташованим на ній водним об`єктом відповідачу 2 передано не було, а Кілійське МУВГ продовжує володіти та користуватися підвідним каналом до насосних станцій ЗНС-1,1а Татарбунарської зрошувальної системи.

Окрім того, з наданих учасниками справи пояснень та поданих доказів, вбачається виконання відповідачем 2 визначених у договорі робіт / послуг, які фактично споживаються Кілійським міжрайонним управлінням водного господарства.

Так, пунктом 1.3. договору встановлено, що склад, обсяги і строки робіт, що доручаються до виконання виконавцю, визначені календарним графіком робіт, з якого вбачається, що ним встановлено Графік формування ПШБК (природно-штучного біомеліоративного комплексу) на Підхідному каналі до насосної станції ЗНС-1,1а ТЗС, зокрема, терміни вселення певних видів та кількості біомеліорантів. Такі терміни встановлені у періоди квітень-травень та жовтень-листопад.

Як вбачається з матеріалів справи (а.с. 45, т.1), 24.11.2020 на виконання умов спірного договору відбулось вселення риб-біомеліораторів в Підхідний канал до насосної станції ЗНС-1,1а ТЗС, про що між сторонами договору був складений відповідний акт.

Додатком № 7 до договору передбачені нормативні показники формування ПШБК та нормативи вилучення старшовікових груп риб на третій рік функціонування ПШБК на каналі, які відповідає вищезазначеній Програмі. При цьому, вилучення старшогрупових груп вселенців передбачено лише на третій рік від першого року вселення водних біоресурсів і ця заміна старшовікових особин риб-вселенців є обов`язковою з метою уникнення канібалізму, заморів і перезариблення водного об`єкту. Програмою і, відповідно, умовами договору передбачене постійне вилучення лише старшовікових туводних хижих видів риб, з огляду на те, що вони можуть нести загрозу для молоді вселених видів водних біоресурсів.

Також, додатком № 6 спірного договору встановлено календарний план ефективної експлуатації ПШБК на 2020-2023 роки, з якого, зокрема, вбачається, що: для визначення фізичного стану риб-біомеліораторів та складової частини кормової бази передбачено постійне візуальне обстеження та щодекадні контрольні лови; для збереження риб-меліораторів передбачені постійні охоронні заходи; для регулювання та ротації чисельності риб-меліораторів передбачено постійне вилучення старшевікових туводних видів риб (окунь, щука, судак).

З огляду на таке, постійне виконання певних робіт по вищевказаному календарному плану ефективності експлуатації ПШБК не свідчить про те, що підхідний канал знаходиться в користуванні у відповідача-2, оскільки наслідком очистки водосховища від надлишкової кількості водної рослинності, фіто- та зоопланктону, інших домішок біологічного походження є можливість ефективної експлуатації цього водосховища саме Кілійським міжрайонним управлінням водного господарства для подачі води водокористувачам.

При цьому кінцевою метою послуг, що надаються, відповідно до умов договору, є очистка каналу від надлишкової кількості водної рослинності та інших домішок біологічного походження, в тому числі з метою формування води високої якості, збереження її об`ємів.

Вказані обставини свідчать про те, що спірний договір містить ознаки договору надання послуг та договору підряду.

Щодо тверджень прокурора про відсутність у спірному договорі зобов`язань відповідача-2 по здійсненню оплати відповідачу-1 за виконану роботу (надані послуги), тобто невизначення ціни роботи (надання послуги), яка є істотною умовою для таких видів договорів, колегія суддів зазначає, що конструкція ст.903 Цивільного кодексу України не вимагає обов`язкової оплатності наданих послуг, тобто, вказана норма ЦК України передбачає можливість безоплатного надання послуг.

При цьому певною комерційною вигодою від надання послуг сторони договору визначили можливість для відповідача-2 здійснювати вилов певного виду та кількості риб.

В свою чергу положеннями ч.2 ст. 843 ЦК України визначено, що якщо у договорі підряду не встановлено ціну роботи або способи її визначення, ціна встановлюється за рішенням суду на основі цін, що звичайно застосовуються за аналогічні роботи з урахуванням необхідних витрат, визначених сторонами.

Тобто, вказаною нормою також передбачено можливість не встановлення у договорі підряду ціни роботи, а передбачено можливість її визначення за рішенням суду.

На думку колегії суддів, не доведеною з боку прокуратури також є наявність у визначеній в договорі діяльності відповідача ознак аквакультури (рибництва).

Так, за визначенням термінів, наведених у статті 1 Закону України "Про аквакультуру", аквакультура (рибництво) - це сільськогосподарська діяльність із штучного розведення, утримання та вирощування об`єктів аквакультури у повністю або частково контрольованих умовах для одержання сільськогосподарської продукції (продукції аквакультури) та її реалізації, виробництва кормів, відтворення біоресурсів, ведення селекційно-племінної роботи, інтродукції, переселення, акліматизації та реакліматизації гідробіонтів, поповнення запасів водних біоресурсів, збереження їх біорізноманіття, а також надання рекреаційних послуг.

Частиною 1 статті 13 зазначеного Закону встановлено, що за напрямами діяльності аквакультура може здійснюватися з метою: отримання товарної продукції аквакультури та її подальшої реалізації (товарна аквакультура); штучного розведення (відтворення), вирощування водних біоресурсів; надання рекреаційних послуг.

Водночас матеріали справи не містять та прокурором не доведено обставини отримання відповідачем 2 товарної продукції аквакультури та її подальшої реалізації (товарна аквакультура).

Окрім того, матеріали справи також не містять доказів того, що спірний договір був укладений з метою отримання вищевказаної аквапродукції та її подальшої реалізації (товарна аквакультура) відповідачами по справі, оскільки будь-яких підтверджень вилову і реалізації відповідачами риб-меліорантів та раків третім особам до матеріалів справи не надано.

Крім того, прокурором не доведено обставини здійснення відповідачем-2 сільськогосподарської діяльності із штучного розведення, утримання та вирощування об`єктів аквакультури, при цьому вселення різноманітних видів біомеліоранта проводиться ТОВ Дунайагросервіс виключно на виконання і у відповідності до умов договору, з метою надання послуги з очищення каналу та води.

Твердження прокурора про обсяги водних біоресурсів, які матиме змогу отримувати щорічно відповідач 2, на переконання колегії суддів, є припущеннями, які не ґрунтуються на належних та достовірних доказах, при цьому право відповідача-2 на вилучення старшевікових видів риб та вилов хижих та малоцінних видів риб ґрунтується на умовах договору та проводиться з метою уникнення канібалізму, заморів і перезариблення водного об`єкту, при цьому вилучення старшовікових туводних хижих видів риб є обов`язковим з огляду на те, що вони можуть нести загрозу для молоді вселених видів водних біоресурсів.

Штучним розведенням (відтворенням) водних біоресурсів, відповідно до положень ч.1 ст. 1 Закону України "Про аквакультуру", є діяльність з розведення (відтворення), вирощування об`єктів аквакультури, пов`язана з їх подальшим вселенням у водні об`єкти (їх частини) для відновлення природних популяцій, поповнення запасів водних біоресурсів та збереження їх біорізноманіття.

Натомість належними та допустимими доказами прокурором не доведено здійснення відповідачем 2 сільськогосподарської діяльності із штучного розведення, утримання та вирощування об`єктів аквакультури. При цьому вселення різноманітних видів біомеліоранта проводиться відповідачем-2 виключно на виконання і у відповідності до умов договору, з метою надання послуги з очищення каналу та води.

Крім того, погодження сторонами у договорі видів біомеліорантів (білий товстолобик, білий амур, короп, строкатий товстолобик та раки), а також видів риб, які можуть бути вилучені (окунь, щука, судак, сом), як такі, що можуть нести загрозу для молоді вселених риб, також свідчить про відсутність в діях відповідача-2 ознак діяльності з розведення аквакультури.

Твердження прокурора про наявність у відповідача 2 можливості щорічно здійснювати вилов водних біоресурсів в обсягах, що відповідають показникам самостійного господарства із вирощування рибних ресурсів, колегією суддів також до уваги не приймаються, оскільки ґрунтуються на припущеннях щодо можливого вилову та в матеріалах справи відсутні жодні докази на підтвердження обсягів (показників), що відповідають самостійному господарству із розведення рибних ресурсів.

За визначенням термінів, наведених у статті 1 Закону України "Про аквакультуру", рекреаційні послуги у сфері аквакультури - діяльність, пов`язана з організацією відпочинку, в тому числі з наданням права на здійснення любительського та спортивного добування (вилову) об`єктів аквакультури, а також створенням умов для спостереження за гідробіонтами з метою задоволення естетичних і пізнавальних потреб.

Не містять матеріали справи також доказів надання відповідачем-2 рекреаційних послуг.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що прокурором не надано належних та допустимих доказів спрямованості волі сторін спірного договору на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені даним договором, та настання між сторонами такого договору інших прав та обов`язків ніж ті, які передбачені оспорюваним договором, з огляду на що відсутні правові підстави для визнання правочину недійсним.

Колегія суддів також відзначає, що з матеріалів справи не вбачається, що поведінка сторін договору може викликати сумніви щодо реальності їх намірів на досягнення мети договору, адже укладенню договору передували вчинення дій, зокрема, щодо затвердження Кілійським міжрайонним управлінням водного господарства технічного завдання на розробку Програми, а також розроблення цієї програми Науково-дослідним інститутом Держводекологія.

З огляду на вищевикладене колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду з приводу необґрунтованості заявлених позовних вимог та відмови у їх задоволенні.

Окрім того, оскільки вимога прокурора про зобов`язання ТОВ Дунайагросервіс звільнити штучну водойму підвідний канал до насосних станцій ЗНС-1,1а Татарбунарської зрошувальної системи площею 3,6 га, яка знаходиться на території Кілійської міської ради Ізмаїльського району Одеської області є похідною від вимоги про визнання недійсним договору, у задоволенні якої судом першої інстанції обґрунтовано відмовлено, у задоволенні цієї похідної позовної вимоги також слід відмовити.

Згідно з статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відтак, колегія суддів вважає, що наведені скаржником порушення допущені судом першої інстанції не знайшли свого підтвердження, а тому підстави для скасування рішення Господарського суду Одеської області від 19.12.2022 відсутні, що зумовлює залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення без змін.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення Господарського суду Одеської області від 19.12.2022 по справі №916/1714/22 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови складено та підписано 27.03.2023.

Головуючий суддя Аленін О.Ю.

Суддя Таран С.В.

Суддя Філінюк І.Г.