Постанова

від 14.02.2023 по справі 910/15842/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" лютого 2023 р. Справа№ 910/15842/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Скрипки І.М.

Михальської Ю.Б.

секретар судового засіданні: Бендюг І.В.,

за участю представників учасників справи: згідно протоколу судового засідання від 14.02.2023,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СВП Майстер"

на рішення

Господарського суду міста Києва

від 09.11.2021 (повний текст складено 23.11.2021)

у справі №910/15842/20 (суддя Борисенко І.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Едельвейс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "СВП Майстер"

про розірвання договору оренди, стягнення боргу, витребування майна,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма "Едельвейс" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "СВП Майстер" та просило:

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СВП Майстер" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Едельвейс" суму заборгованості простроченої орендної плати за період з травня 2020 року (включно) по вересень 2020 року (включно) в розмірі 349 434,70 грн, суму заборгованості по компенсації вартості комунальних послуг та експлуатаційних витрат за період з лютого 2020 року (включно) по червень 2020 року (включно) в сумі 20 769,75 грн згідно договору оренди нежитлових приміщень № 1/16 від 26.04.2016;

- розірвати договір оренди нежитлових приміщень № 1/16, укладений 26.04.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фірма "Едельвейс" з Товариством з обмеженою відповідальністю "СВП Майстер";

- витребувати від Товариства з обмеженою відповідальністю "СВП Майстер" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Едельвейс" нежитлові приміщення, що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Ахматової, 13 оф. 113, загальною площею 272,4 кв. м. у відповідності із плануванням згідно технічного паспорту від 22.11.2013 інвентарної справи № 4688;

- витребувати від Товариства з обмеженою відповідальністю "СВП Майстер" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Едельвейс" орендоване майно згідно переліку, наведеного в додатку № 1 до договору оренди нежитлових приміщень № 1/16 від 26.04.2016.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та його мотиви

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.03.2019 у справі №910/15842/20 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Едельвейс" задоволено частково.

Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "СВП Майстер" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Едельвейс" суму заборгованості простроченої орендної плати за період з травня 2020 року (включно) по вересень 2020 року (включно) в розмірі 349 434,70 грн, суму заборгованості по компенсації вартості комунальних послуг та експлуатаційних витрат за період з лютого 2020 року (включно) по червень 2020 року (включно) в сумі 20 769,75 грн згідно договору оренди нежитлових приміщень № 1/16 від 26.04.2016.

Розірвано договір оренди нежитлових приміщень № 1/16 укладений 26.04.2016 Товариством з обмеженою відповідальністю "Фірма "Едельвейс" з Товариством з обмеженою відповідальністю "СВП Майстер".

В решті вимог відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з встановлених обставин порушення відповідачем зобов`язань, передбачених договором оренди щодо своєчасної та у повному обсязі сплати орендної плати та компенсації позивачу комунальних та експлуатаційних платежів.

Крім того, враховуючи порушення відповідачем істотних умов оренди № 1/16 від 26.04.2016 та позбавлення позивача значною мірою, таким порушенням, того на що він розраховував при укладенні договору, суд визнав обґрунтованими вимоги позивача щодо розірвання договору оренди № 1/16 від 26.04.2016.

Відмовляючи у позові в частині вимог про витребування у відповідача нежитлового приміщення та майна суд зазначив, що позивачем суду не доведено підстави для задоволення даних вимог.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги, письмових пояснень та узагальнення їх доводів

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, просить скасувати оскаржуване рішення, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, мотивуючи свої вимоги тим, що рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник зазначає наступне:

- що судом першої інстанції прийнято рішення за відсутності представника відповідача, який завчасно повідомив суд про неможливість явки представника у судове засідання 09.11.2021 та надав відповідні докази на підтвердження викладених у клопотанні обставин;

- в оскаржуваному рішенні судом порушено положення статті 238 ГПК України;

- сторонами було підписано та скріплено печатками підприємств додаткову угоду про дострокове розірвання договору №1/16 з 30.11.2019 (відповідачем до суду надано та приєднано до матеріалів справи у якості письмового доказу). Натомість при постановленні оскаржуваного рішення, судом зроблено висновок про недійсність цієї угоди;

- судом не надано мотивованої оцінки опису орендованого майна від.28.11.2019 як доказу, а зроблено висновки, які не відповідають фактичним обставинам справи, про відсутність доказів, які б підтверджували недобросовісне ухилення позивача від завершення документального оформлення дострокового розірвання договору;

- суд не надав мотивованої оцінки показанням свідка ОСОБА_1 , а також поданим відповідачем доказам, які підтверджують фактичні обставини вчинення ним усіх можливих дій, пов`язаних з достроковим розірванням договору;

- постанова Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.08.2021 у справі №910/592/20 не може мати преюдиційного значення, оскільки під час розгляду цієї справи не було взято до уваги наявність додаткової угоди від 01.11.2019 про дострокове розірвання договору з 30.11.2019, підписаної сторонами договору;

Підсумовуючи свої доводи, відповідач вказує, що ним вжито усіх заходів для дострокового розірвання договору, водночас, матеріалами справи підтверджується недобросовісність дії орендодавця по перешкоджанню в достроковому розірванні договору, оскільки настання цих обставин було йому невигідно, зобов`язання відповідача по договору припинились 30.11.2019.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та заперечень проти пояснень відповідача

У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує проти її вимог, а доводи відповідача, викладені у скарзі, вважає суперечливими, необґрунтованими та надуманими. При цьому, за переконанням Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Едельвейс" висновки суду першої інстанції повністю відповідають матеріалам справи, у зв`язку з чим позивач просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Обставини справи встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Матеріалами справи підтверджено, що 26 квітня 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фірма "Едельвейс" (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "СВП Майстер" (орендар) був укладений договір оренди нежитлових приміщень № 1/16 (далі - договір), відповідно до пункту 1.1. якого орендодавець зобов`язується передати, а орендар прийняти в оренду нежитлові приміщення, що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Анни Ахматової, 13 офіс 113, загальною площею 272,4 м.кв.

Умовами договором передбачено:

- повний перелік орендованого майна визначається в Додатку № 1 до цього договору (п.1.2 договору);

- орендоване майно призначене для розміщення в ньому офісу (п.1.3.);

- стан орендованого майна, на момент його передачі в оренду, придатний для використання відповідно до цільового призначення, визначеного у п. 1.3 договору (п. 1.4 договору);

- орендодавець протягом двох днів з дня набрання чинності цим договором передає, а орендар приймає у користування орендоване майно, що оформлюється відповідним актом передачі - приймання, який підписується сторонами та є невід`ємною частиною цього договору ( п.2.1 договору);

- обчислення строку оренди за цим договором починається з дня підписання акту, зазначеного у п. 2.1. ( п.2.3 договору);

- орендар в день закінчення строку оренди передає, а орендодавець приймає орендоване майно, що оформлюється відповідним актом передачі - приймання, який підписується сторонами, та є невід`ємною частиною даного договору (п.2.6 договору);

- з дня підписання акту, зазначеного у п.2.6 договору строк оренди припиняється (п. 2.7 договору)

- визначена орендна плата, з розрахунку 200 грн за 1 м.кв. та становить 54480, 00 грн за один місяць (п. 3.1 договору);

- орендна плата сплачується орендарем у національній валюті України в безготівковому порядку, шляхом перерахування суми, визначеної у п. 3.1 договору, на поточний рахунок орендодавця не пізніше 2 - го числа кожного місяця за поточний місяць (п.3.2 договору);

- орендар сплачує орендодавцеві вартість комунальних послуг та експлуатаційних витрат на підставі виставлених Орендодавцем рахунків. Орендар зобов`язаний оплатити спожиті комунальні послуги протягом двох банківських днів з дня виставлення відповідного рахунку (п.3.7 договору).

В матеріалах справи наявний акт передачі - приймання орендованого майна від 26.04.2016, згідно з яким позивач передав, а відповідач прийняв орендоване майно без жодних претензій до орендодавця.

У подальшому, 12.04.2017 сторонами укладено додаткову угоду про зміну договору оренди нежитлових приміщень № 1/16 від 26.04.2016, відповідно до п. 1 якої сторони досягли згоди зробити перерахунок плати за оренду приміщень, встановивши її в розмірі 60309, 36 грн. з розрахунку 221,4 грн. за 1 м.кв., у зв`язку з чим п. 3.1 основного договору, викладено в новій редакції.

Відповідно до п. 5 додаткової угоди сторони погодили, що додаткова угода набирає чинності з 01.05.2017.

11.01.2018 сторонами укладено додаткову угоду про зміну договору оренди нежитлових приміщень № 1/16 від 26.04.2016, відповідно до п.1 якої сторони досягли згоди зробити перерахунок плати за оренду приміщень, встановивши її в розмірі 65193, 49 грн з розрахунку 239, 33 грн/1 м.кв., у зв`язку з чим п. 3.1 основного договору, викладено в новій редакції.

Відповідно до п. 5 додаткової угоди сторони погодили, що додаткова угода набирає чинності з 01.02.2018.

Далі, 14.11.2018 сторонами укладено додаткову угоду про зміну договору оренди нежитлових приміщень № 1/16 від 26.04.2016, відповідно до п.1 якої сторони досягли згоди зробити перерахунок плати за оренду приміщень, встановивши її в розмірі 69886, 94 грн з розрахунку 256,56 грн/1 м.кв., у зв`язку з чим п. 3.1 основного договору, викладено в новій редакції.

Відповідно до п. 5 додаткової угоди сторони погодили, що додаткова угода набирає чинності з 16.11.2018.

Позивач вказує, що відповідно до даних його бухгалтерського обліку, Орендар протягом грудня 2018 року - вересня 2019 року кожного місяця систематично порушував строки сплати орендної плати, а з жовтня 2019 року взагалі не сплатив орендної плати, чим порушив умови договору оренди № 1/16. Також, позивач зазначає, що орендарем в порушення умов договору оренди не компенсовано орендодавцю також комунальні платежі, починаючи з листопада 2019 року по дату звернення до суду.

Як вбачається з матеріалів справи, 16.12.2019 Товариством з обмеженою відповідальністю "Фірма "Едельвейс" отримано від Товариства з обмеженою відповідальністю "СВП Майстер" лист з описом, до якого останнім вкладено акт прийому-передачі орендованого майна № 1 (майно яке було прийняте без зауважень зі сторони орендодавця) без зазначення дати, акт прийому-передачі орендованого майна № 2 (майно до якого є зауваження зі сторони орендодавця) без зазначення дати, акт прийому-передачі орендованого майна № 3 (меблі які відсутні) без зазначення дати та акт приймання передачі орендованого майна, датованого 15.11.2019.

На згаданий лист позивачем направлено відповідь, згідно змісту якої вказано, що надіслані орендарем вказані вище акти передачі - приймання орендованого майна не створюють жодних правових наслідків, пов`язаних із достроковим розірванням договору оренди № 1/16 чи його припиненням з огляду на те, що такі акти не приймаються та не погоджуються орендодавцем (позивачем) в силу того, що відповідачем самовільно без письмового погодження позивача, як того вимагає спірний договір оренди, здійснено перепланування нежитлового приміщення, яке є предметом оренди, а також не відновлено пошкоджене майно, передане в оренду на підставі даного договору оренди.

03.03.2020 позивачем повторно направлено на адресу ТОВ "СВП Майстер" вимогу про відновлення пошкодженого майна та втраченого майна, сплату заборгованості та штрафних санкцій за договором оренди нежитлових приміщень від 20.04.2016 № 1/16.

Виконання вказаної вимоги позивача у матеріалах справи відсутні.

За таких обставин, судом встановлено з поданих до справи доказів, що внаслідок неналежного виконання зобов`язань за договором оренди нежитлових приміщень №1/16 від 26.04.2016, непогашеною станом на час розгляду справи відповідачем залишилась:

- заборгованість по сплаті орендних платежів за період з травня 2020 року (включно) по вересень 2020 року (включно) в сумі 349 434, 70 грн, яка розраховується наступним чином: 69 886, 94 грн/один місяць X 5 місяців;

- заборгованість по компенсації вартості комунальних послуг та експлуатаційних витрат за період з лютого 2020 року (включно) по червень 2020 року (включно) в сумі 20 769, 75 грн.

Вказані обставини слугували підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Імперативними приписами статті 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла до висновку щодо відсутності підстав для задоволення апеляційної скарги, з огляду на наступне.

Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно із статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтею 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами договір 1/16 від 26.04.2016 за своєю правовою природою є договором оренди.

Відповідно до частини 1 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно частиною 6 статті 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 759 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Проте, як встановлено судом, всупереч умовам вищезазначених договору та додаткових угод, відповідач взяті на себе зобов`язання щодо оплати орендної плати належним чином та у повному обсязі не виконав.

Матеріалами справи підтверджено, що сума заборгованості відповідача перед позивачем за договором оренди нежитлового приміщення № 1/16 від 26.04.2016 за період з травня 2020 по вересень 2020 складає 370 204, 45 грн, з яких:

- заборгованість по орендній платі за період з травня 2020 року (включно) по вересень 2020 року (включно) в сумі 349 434, 70 грн.

- заборгованість по компенсації вартості комунальних послуг та експлуатаційних витрат за період з лютого 2020 року (включно) по червень 2020 року (включно) в сумі 20769,75 грн.

Так, відповідно до статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином та відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Договір, відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина 1 статті 530 Цивільного кодексу України).

Суми, заявлені позивачем до стягнення, відповідають погодженим сторонами базовим розрахункам.

Таким чином, станом на момент розгляду справи у суді першої інстанції, заборгованість відповідача у сумі 349434,70 грн по орендній платі є доведеною.

Факт наявності заборгованості відповідачем не спростовано, доказів сплати вказаних платежів відповідачем суду не надано.

Отже, вимога позивача про стягнення з відповідача 349434,70 грн заборгованості з орендної плати за договором № 1/16 від 26.04.2016 є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 20769,75 грн за період з лютого по червень 2020 року заборгованості з компенсації комунальних послуг та експлуатаційних витрат, слід зазначити таке.

Пунктом 3.7 договору сторони погодили, що орендар компенсує орендодавцеві вартість комунальних послуг та експлуатаційних витрат на підставі виставлених орендодавцем рахунків. Орендар зобов`язаний оплатити спожиті комунальні послуги протягом двох банківських днів з дня виставлення відповідного рахунку.

Наданими суду доказами доведено сплату позивачем вартості комунальних послуг та експлуатаційних витрат, а саме належним чином засвідченими платіжними дорученнями №2416 від 26.02.2020, №2425 від 13.03.2020, № 2424 від 13.03.2020, №2409 від 13.02.2020, №2437 від 04.05.2020, №2437 від 04.05.2020, №2436 від 04.05.2020, №2430 від 13.04.2020, №2438 від 04.05.2020, №2445 від 27.05.2020, №2444 від 27.05.2020, №2454 від 12.06.2020, №2453 від 12.06.2020 про сплату позивачем 20769,75 грн. за період з лютого 2020 року по червень 2020 року.

В матеріалах справи також наявні рахунки на компенсацію витрат та акти надання послуг та докази їх направлення на адресу відповідача.

За таких обставин, в силу укладеного між сторонами договору відповідач зобов`язаний компенсувати комунальні та експлуатаційні витрати по спірному договору по виставлених позивачем рахунках.

Відтак, позовні вимоги про щодо стягнення з відповідача заборгованості по компенсації вартості комунальних послуг та експлуатаційних витрат за період з лютого 2020 року (включно) по червень 2020 року (включно) в сумі 20769,75 грн згідно договору оренди нежитлових приміщень № 1/16 від 26.04.2016 є обґрунтованими та підлягають задоволенню у заявленому позивачем обсязі.

Щодо вимоги про розірвання договору нежитлових приміщень № 1/16 укладений 26.04.2016, суд зазначає таке.

За пунктом 1 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема розірвання договору.

Відповідно до частин 1, 2 статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Частиною 1 статті 763 Цивільного кодексу України передбачено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Відповідно до п. 5.1. договору цей договір набуває чинності з моменту підписання та скріплення печатками сторін цього договору та акта передачі-приймання, визначеного у п.2.1 цього договору, і діє один календарний рік.

Оскільки акт приймання-передачі об`єкту оренди підписано сторонами 26.04.2016, а договір не посвідчений нотаріально, то строк дії договору - до 26.04.2017.

Сторонами, у пункті 5.2. договору визначено, що якщо жодна зі сторін за 30 днів до закінчення строку оренди письмово не заявить про намір припинити цей договір, строк оренди автоматично вважається продовженим на один рік на таких самих умовах.

Відповідно до п. 5.3 договору, якщо одна із сторін, яка не має наміру продовжувати дію цього договору, попередить про це іншу сторону не менше ніж за 30 днів до спливу строку договору, то строк дії цього договору припиняється через 30 календарних днів з дня повідомлення однією зі сторін іншої сторони про відсутність наміру продовжувати дію договору.

Наявний у матеріалах справи лист відповідача від 15.10.2019 за № 196 про продовження договору до 01.11.2019, свідчать що спірний договір діяв у 2019 році.

У подальшому, оскільки, в матеріалах справи відсутні письмові докази заявлення сторонами за 30 днів до закінчення строку оренди до 26.04.2020 про намір припинити цей договір, відповідно до п. 5. 2 договору, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про те, що строк оренди автоматично продовжувався на один рік на таких самих умовах - до 26.04.2021, до 26.04.2022.

Відповідно до п. 2.6 договору орендар в день закінчення строку оренди передає, а орендодавець приймає орендоване майно, що оформлюється відповідним актом передачі-приймання, який підписується сторонами та є невід`ємною частиною цього договору.

З дня підписання акту, зазначеного у п.2.6 договору строк оренди припиняється (п. 2.7. договору).

Водночас, матеріали справи не містять доказів передачі та приймання орендованого майна, а саме відповідного акту передачі-приймання, підписаного сторонами.

Таким чином, на момент винесення рішення по справі, спірний договір є чинним.

Суд критично ставиться до наданих відповідачем доказів: копії листа директора ТОВ «Фірма «Едельвейс» ОСОБА_2 від 22.10.2019 № 04/19, копії додаткової угоди від 01.11.2019 про дострокове розірвання договору з 30.11.2019 та копії рахунку на оплату № 23 від 22.11.2019, які на думку відповідача підтверджують розірвання спірного договору в 2019 році, з огляду на наступне.

По - перше, суд відхиляє як безпідставні твердження відповідача про те, що спірний договір оренди достроково розірваний, з огляду на положення частини 4 статті 75 ГПК України, відповідно до якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.08.2021 у справі № 910/592/20 за позовом ТОВ «Фірма «Едельвейс» до ТОВ «СВП Майстер» про стягнення заборгованості було встановлено, що спірний договір оренди не припинив свою дію, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості по сплаті орендних платежів за період з жовтня 2019 року по квітень 2020 року в розмірі 489 208, 58 грн та заборгованості зі сплати компенсації за комунальні послуги за період з листопада 2018 року по січень 2020 року в розмірі 29 984, 07 грн. правомірно задоволено Господарським судом Житомирської області.

З огляду на зазначені обставини, що встановлені вказаною постановою Північно-західного апеляційного господарського суду, доводи відповідача про те, що спірний договір оренди достроково розірвано з 30.11.2019 на підставі додаткової угоди від 01.11.2019 про дострокове розірвання договору є суперечливими та безпідставними.

Крім того, як слідує із заяви свідка ОСОБА_2 , посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рижковим С.І. 07.10.2021 та зареєстрованої в реєстрі за № 818, між директором ТОВ «Фірма «Едельвейс» ОСОБА_2 та директором ТОВ «СВП Майстер» В.П. протягом вересня - жовтня 2019 року велися переговори щодо дострокового розірвання спірного договору оренди, в ході яких ОСОБА_2 було підготовлено та надіслано на адресу ТОВ «СВП Майстер» згадані лист № 04/19 від 22.10.2019, до якого додано проект підписаної ним додаткової угоди від 01.11.2019 про дострокове розірвання договору оренди нежитлових приміщень та іншого майна від 26.04.2016.

Предметом проекту даної додаткової угоди було те, що ТОВ «СВП Майстер» зобов`язується протягом трьох днів повернути все орендоване майно на підставі акту приймання-передачі, а спірний договір оренди достроково вважатиметься розірваним з 30.11.2019.

Проте, відповідно до цієї ж заяви свідка ОСОБА_2 Товариством з обмеженою відповідальністю «СВП Майстер» відповіді на вказаний лист № 04/19 від 22.01.2019 надано не було, додаткову угоду про дострокове розірвання договору оренди також не було підписано та не було повернуто Товариству з обмеженою відповідальністю «Фірма «Едельвейс», акт приймання передачі орендованого майна не було підписано, а орендоване майно фактично з оренди не поверталося. Оскільки протилежного ані матеріали справи, ані матеріали апеляційної скарги не містять, то спірний договір оренди продовжував свою дію та був обов`язковим як для ТОВ «Фірма «Едельвейс», так і для ТОВ «СВП Майстер».

Зазначене узгоджується із положеннями законодавства, що регулюють спірні правовідносини, та висновками щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду від 17.12.2018 у справі № 912/1883/17, відповідно до яких загальний порядок укладення договорів врегульований положеннями, зокрема, статей 205, 207, 638-642 Цивільного кодексу України та статті 181, 188 Господарського кодексу України.

З аналізу зазначених норм убачається, що за загальним правилом договір є укладеним у випадку повного і безумовного прийняття (акцепту) однією стороною пропозиції іншої сторони про укладення договору (оферти). При цьому укладання господарських договорів допускається у спрощений спосіб шляхом обміну листами, прийняття до виконання замовлень тощо. Зокрема, прийняттям пропозиції відповідно до частини 2 статті 642 Цивільного кодексу України є вчинення особою, яка одержала оферту, відповідних конклюдентних дій (надання послуг, сплата коштів тощо). Зазначена правова норма не містить вичерпного переліку можливих конклюдентних дій.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на ті обставини, що згідно наданих відповідачем 03.02.2021 до суду першої інстанції пояснень, викладених у відзиві на позов (том 1, а.с. 169-179), відповідач не згадує про укладення додаткової угоди, і вказує, що договір є достроково розірваний з 02.11.2019 на підставі пункту 5.7. договору, а згодом - 18.05.2022 подає проект додаткової угоди до матеріалів справи (том 2, а.с. 4-7) і наполягає на тих обставинах, що договір розірвано з 30.11.2019.

На підтвердження обставин розірвання договору з 02.11.2019 відповідачем подано в якості доказу також заяву свідка - ОСОБА_1 . Разом з тим, колегія суддів критично відноситься до наданих даним свідком пояснень, оскілки вони є суперечливими відносно позиції самого відповідача, крім того не підтверджують обставин, що мають значення для правильного вирішення даного спору.

У даних діях відповідача вбачається непослідовність і суперечливість у висловленні його правової позиції щодо відносин, які виникли між сторонами, і відповідно суперечливості наданих відповідачем доказів.

При цьому, частиною 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Вказане стосується і у викладенні учасниками справи у заявах по суті обставин, на які вони посилаються на підтвердження своїх доводів.

Таким чином, відсутність в матеріалах справи доказів, підтверджуючих прийняття відповідачем пропозиції позивача про дострокове розірвання спірного договору оренди шляхом підписання згаданої вище додаткової угоди від 01.11.2019 та її надання (надсилання) позивачу, чи вчинення відповідачем будь-яких конклюдентних дій, пов`язаних із повернення орендованого майна позивачу, вказують про недосягнення сторонами згоди щодо такого дострокового розірвання спірного договору оренди, а тому такий договір продовжував свою дію на час існування спірних правовідносин, та є обов`язковим для відповідача в тому числі.

Послання апелянта на те, що судом першої інстанції визнано додаткову угоду про розірвання договору недійсною є безпідставним, оскільки як зазначено вище судом не встановлено обставин укладення даної угоди.

Крім того, суд апеляційної інстанції відхиляє доводи скаржника стосовно того, що постанова Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.08.2021 у справі № 910/592/20 не має преюдиціального значення у даній справі, з огляду на те, що під час розгляду цієї справи не було взято до уваги наявність додаткової угоди від 01.11.2019 про дострокове розірвання договору з 30.11.2019, підписаної сторонами договору, оскільки, як зазначено вище, сторонами не досягнуто згоди щодо дострокового розірвання спірного договору оренди шляхом укладення додаткової угоди.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Позивач просить суд розірвати договір оренди нежитлових приміщень № 1/16 від 26.04.2016, у зв`язку з істотним порушенням відповідачем договору в частині несплати орендної плати на підставі частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України.

Так, згідно частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Укладаючи договір оренди №1 /16 від 26.04.2016, позивач мав на меті отримувати оренду плату.

Однак, судом встановлено, що за договором № 1/16 від 26.04.2016 відповідачем систематично порушено зобов`язання в частині сплати орендної плати та плати по комунальних та експлуатаційних платежах.

Судом також встановлено, позивач неодноразово звертався до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача про стягнення заборгованості по орендній платі та комунальним платежах по правовідносинах які виникли за договором оренди нежитлових приміщень № 1/16 від 26.04.2016, зокрема (за період з жовтня 2019 року по квітень 2020 року), що було предметом розгляду справи № 910/592/20. У даній справі судом визнано обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за спірним договором.

Отже, не виконавши своїх зобов`язань, відповідач істотно порушив умови договору оренди № 1/16 від 26.04.2016, оскільки таке порушення призвело до того, що позивач значною мірою позбавився того, на що він розраховував при укладенні договору.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

За вказаних обставин, враховуючи порушення відповідачем істотних умов оренди № 1/16 від 26.04.2016 та позбавлення позивача значною мірою, таким порушенням, того на що він розраховував при укладенні договору, вимоги позивача щодо розірвання договору оренди № 1/16 від 26.04.2016р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фірма "Едельвейс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "СВП Майстер", є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Водночас, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги позивача щодо витребування у відповідача нежитлове приміщення та орендованого майна, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Анни Ахматової, 13 офіс 113, загальною площею 272,4 м.кв. та орендованого майна згідно переліку, наведеного в додатку №1 до договору оренди нежитлових приміщень від 26.04.2016 № 1/16, не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 41 Конституції України та статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Частиною 1 статті 317 Цивільного кодексу України встановлено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно із статтею 16 Цивільного кодексу України та частиною 2 статті 20 господарського кодексу України кожна особа має право на захист своїх прав та законних інтересів.

Для захисту права власності передбачені речові та зобов`язальні способи захисту, відповідно до глави 29 Цивільного кодексу України.

Зобов`язальні способи захисту права власності випливають із договорів та інших видів зобов`язань і мають конкретний характер.

До речових способів захисту права власності належать позови про витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов), позови про захист права власності від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння, і позови про визнання права власності.

Право на пред`явлення позову про витребування майна з незаконного володіння, унормовано статтею 387 Цивільного кодексу України, за приписами якої власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно з положеннями статті 388 Цивільного кодексу України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Позивачем за віндикаційним позовом є неволодіючий власник. Відповідачем за віндикаційним позовом виступає незаконний володілець майна, який може і не знати про неправомірність і незаконність свого володіння та утримання такого майна. Незаконним володільцем визнається така особа, яка здійснює володіння майном без належних правових підстав.

Предметом доказування у справах за позовами про витребування майна з чужого незаконного володіння становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому індивідуально-визначеного майна з чужого незаконного володіння, як то факти, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, перебування його в натурі у відповідача та інше.

Підставою віндикаційного позову є обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна із чужого незаконного володіння, зокрема факти, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, знаходження його в натурі у відповідача, які і становлять предмет доказування.

Таким чином, звертаючись з даним позовом, позивач має довести факт права власності на спірне майно, індивідуальні ознаки майна, що витребовується, наявність майна у незаконному володінні відповідача, а також відсутність в останнього правових підстав для володіння цим майном.

Між сторонами по даній справі №910/15842/20 існують інші правовідносини, за договором оренди нежитлових приміщень від 26.04.2016 №1/16.

Позивач звернувся до суду з позовом про витребування у відповідача нежитлове приміщення та майна без правового обґрунтування своїх вимог.

Відтак, позивачем суду не доведено підстави для задоволення вимог про витребування у відповідача нежитлове приміщення та майна, у зв`язку з чим в задоволенні заявлених вимог в цій частині слід відмовити.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог.

Доводи апелянта про те, що оскаржуване рішення прийнято судом за відсутності відповідача, який завчасно повідомив суд про неможливість явки представника у судове засідання 09.11.2021 та надав відповідні докази на підтвердження викладених у клопотанні обставин, колегія суддів вважає необґрунтованими, з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.10.2020 відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати у порядку загального позовного провадження з проведенням підготовчого засідання на 26.11.2020.

Судові засідання у суді першої інстанції неодноразово відкладалися, зокрема за клопотаннями відповідача.

Зокрема, перед двома крайніми засіданнями, які відбулись 26.10.2021 та 09.11.2021, відповідачем було подано клопотання про понесення судового засідання.

Судом визнано поважними причини неявки в судове засідання 26.10.2021 представника відповідача і ухвалою суду від 26.10.2021 відкладено судове засіданні на 09.11.2021.

Разом з тим, 08.11.2021 від відповідача надійшла заява про відкладення судового засідання мотивована тим, що наказом Товариства з обмеженою відповідальністю "СВП Майстер" від 08.11.2021 № 13-к усіх працівників Товариства з обмеженою відповідальністю "СВП Майстер" переведено на карантин (самоізоляцію) з 08.11.2021 по 22.11.2021. Також вказано, що представник відповідача - адвокат Стригун А.А. 09.11.2021 задіяний у Київському апеляційному суді у розгляді апеляційної скарги у кримінальному провадженні, яке призначене на 16:30 год.

Господарський суд міста Києва, розглянувши клопотання відповідача, дійшов висновку про його необґрунтованість та безпідставність, у зв`язку з чим не задовольнив клопотання відповідача про відкладення судового засідання та у даному судовому засіданні прийняв рішення.

Колегія суддів визнає висновки суду щодо розгляду справи за відсутності відповідача, з огляду на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно частини 1 статті 216 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 202 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку, зокрема, у разі першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

Згідно пункту 2 частини 2 статті 42 Господарського процесуального кодексу України учасники справи зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи.

До клопотання про перенесення судового засідання додано оригінал вказаного наказу від 08.11.2021 № 13-к, водночас, доказів участі адвокат Стригуна А.А. у кримінальному провадженні не надано. Крім того, жодних підстав, встановлених процесуальним законом відповідачем не наведено.

Наданий відповідачем наказ про переведення співробітників Товариства з обмеженою відповідальністю "СВП Майстер" на віддалену форму роботи, проте доказів того, що адвокат Стригун А.А. є співробітником вказаного підприємства суду не надано та відповідно матеріали справи не містять. Більш того, вказаний адвокат представляє інтереси відповідача на підставі Ордера про надання правової допомоги серії КВ № 358112, виписаного відповідно до угоди (договору) про надання правової допомоги № 21/01/11 від 11.01.2021.

Доказів розірвання договору про надання правової допомоги між відповідачем та зазначеним адвокатом матеріали справи не містять.

Як зазначено вище, доказів неможливості прибуття адвоката Стригуна А.А. у судове засідання 09.11.2021 матеріали справи не містять.

Отже, як вірно зазначив суд першої інстанції, відповідач завчасно був повідомлений про місце, дату та час судового засідання, а вказані відповідачем підстави для відкладення судового засідання призначеного на 09.11.2021, як і саму неявку до судового засідання, судом обґрунтовано визнано безпідставними.

Судом також враховано ті обставини, що відповідач належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи, докази чого наявні у матеріалах справи, а також прийнято до уваги факт систематичної подачі відповідачем клопотань про перенесення судового засідання, при цьому, явка відповідача обов`язковою судом не визнавалась.

За таких обставин, колегія суддів не вбачає порушень судом першої інстанції норм процесуального права при розгляді справи за відсутності відповідача, повідомленого належним чином про місце, дату та час судового розгляду справи.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п. 29).

Отже, з огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

При цьому, слід зазначити, що іншим доводам апелянта оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 19.03.2019 у справі №910/15842/20 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв`язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 280, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СВП Майстер" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.03.2019 у справі №910/15842/20 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 19.03.2019 у справі №910/15842/20 залишити без змін.

Матеріали справи №910/15842/21 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст складено: 27.03.2023.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді І.М. Скрипка

Ю.Б. Михальська