Рішення

від 23.03.2023 по справі 903/140/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10 E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

23 березня 2023 року справа №903/140/23

Господарський суд Волинської області у складі судді Войціховського Віталія Антоновича, за участі секретаря судового засідання Ведмедюка Михайла Петровича

та за присутності:

від позивача: Лотоцька О.Б. - адвокат (ордер серія ВХ №1038769 від 04.01.2023р.)

участь представника у судовому засіданні забезпечена в режимі відеоконференції згідно ухвали від 06.03.2023р.

від відповідача: Хомич О.В. - адвокат (ордер серія АС №1054763 від 27.02.2023р.),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні Господарського суду Волинської області в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітагро партнер", м. Волочиськ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Гор-агро", с. Підгайці

про стягнення 37 116,12 грн.,

встановив:

06 лютого 2023 року на адресу Господарського суду Волинської області надійшла та була зареєстрована позовна заява за підписом адвоката Лотоцької О.Б. (ордер серії ВХ №1038769 від 04.01.2023р.), у котрій, посилаючись на укладення договору поставки №В16-11/22ВЛ від 29.10.2021р. із додатками (специфікаціями) №№1, 2, 3 від 29.10.2021р., відпуск кредитором згідно видаткових накладних №9318 від 29.10.2021р. на суму 91 868,16 грн., №9319 від 29.10.2021р. на суму 11 328 грн., №9320 від 29.10.2021р. на суму 66 945,84 грн. товарно-матеріальних цінностей та їх отримання боржником, несвоєчасне (із простроченням) проведення останнім розрахунків по оплаті товарів, ТОВ "Вітагро партнер" просить суд стягнути на його користь з ТОВ "Гор-агро" 97 023,60 грн., в тому числі, 59 907,48 грн. курсової різниці від ціни товару, здійсненої нарахуванням відповідно до п.п. 2.3.2., 2.3.3. договору №В16-11/22ВЛ від 29.10.2021р., 34 028,40 грн. штрафу, нарахованого відповідно до п.п. 7.2.1 договору №В16-11/22ВЛ від 29.10.2021р. в розмірі 25% від суми простроченої заборгованості, а також 3 087,72 грн. 36% річних нарахованих, відповідно до п. 7.2.3. договору №В16-11/22ВЛ від 29.10.2021р. Сплачена сума судового збору за подання позову становить 2 684 грн.

Ухвалою від 07.02.2023р. за позовом було відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, розгляд справи в судовому засіданні призначено на 06.03.2023р., запропоновано учасникам судового процесу вчинити певні дії та надати суду відповідні додаткові матеріали.

01 березня 2023 року до суду за підписом представника ТОВ "Гор-агро" адвоката Хомич О.В. (ордер серія АС №1054763 від 27.02.2023р.) надійшов відзив від 24.02.2023р. в якому товариство просило суд відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог щодо стягнення суми курсової різниці, зменшити розмір заявлених до стягнення сум штрафу, відсотків річних.

Відображеною в протоколі засідання від 06.03.2023р. ухвалою, постановленою за результатами проведеного у справі за участю представників сторін судового засідання, судом, не приступаючи до розгляду справи по суті, було оголошено перерву в судовому засіданні до 23.03.2023р., встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив відповідача, встановлено відповідачу строк для подання заперечень на відповідь на відзив, забезпечено ТОВ "Вітагро партнер" участь представника в судовому засіданні 23.03.2023р. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

13 березня 2023 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив відповідача у котрій сторона, дорлучивши відповідні документи, позовні вимоги підтримала в повному обсязі.

20 березня 2023 року до суду за підписом представника ТОВ "Гор-агро" адвоката Хомич О.В. надійшла заява від 20.03.2023р. в якій товариство за результатами відповіді позивача на відзив погоджується із здійсненим перерахунком курсової різниці у зазначеному розмірі, засвідчує, що на безготівковий рахунок позивача курсову різницю в розмірі 59 907,48 грн. було сплачено в повному обсязі відповідно до платіжної інструкції №230 від 17.03.2023р. Відтак, ТОВ "Гор-агро" позовні вимоги визнає в повному обсязі та просить суд зменшити відсотки річних з 36% до 3% та нараховані штрафні санкції.

21 березня 2023 року судом була зареєстрована заява за підписом представника ТОВ "Вітагро партнер" адвоката Лотоцької О.Б. від 21.03.2023р. про зменшення пред`явлених позивачем до відповідача позовних вимог в частині стягнення суми 59 907,48 грн. курсової різниці від ціни товару, у зв`язку із повною сплатою суми відповідачем згідно платіжної інструкції №230 від 17.03.2023р. після подання позову до суду.

При цьому, посилаючись на положення ст. 46 ГПК України, позивач просить суд прийняти відповідну заяву та за результатами судового розгляду справи стягнути з відповідача 34 028,40 грн. штрафу, а також 3 087,72 грн. 36% річних, а всього 37 116,12 грн.

Присутня в судовому засіданні представник позивача заяву від 21.03.2023р. про зменшення пред`явлених до відповідача позовних вимог підтримала, просила суд її задовольнити. Присутня в засіданні суду представник відповідача щодо відповідної заяви заперечень не висловила.

За наслідками розгляду в судовому засіданні заяви позивача про зменшення розміру пред`явлених позовних вимог судом постановлено ухвалу (відображена в протоколі судового засідання від 23.03.2023р.) про задоволення відповідного клопотання та продовження подальшого розгляду справи виходячи із нової ціни позову та предмету спору: стягнення 37 116,12 грн., в тому числі, 34 028,40 грн. штрафу, а також 3 087,72 грн. 36% річних

При цьому враховано, що відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 46 ГПК України, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 163 ГПК України, ціна позову визначається у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог розуміється відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. У разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір.

Присутня в судовому засіданні представник позивача, з врахуванням задоволення судом клопотання про зменшення позовних вимог, з посиланнями на обставини, викладені у позовній заяві, відповіді на відзив, а також на докази, долучені до справи, пред`явлені вимоги підтримала на загальну суму 37 116,12 грн. Стосовно зменшення розміру відсотків річних та штрафних санкцій заперечила.

Присутня в судовому засіданні представник відповідача позовні вимоги на загальну суму 37 116,12 грн. визнала в повному обсязі, зауважила, що розмір заявлених до стягнення відсотків та санкцій є неспівмірним із розміром завданих позивачу збитків, а також те, що позивачем не надано жодних доказів наявності у товариства збитків у зв`язку з порушенням відповідачем зобов`язань за договором, не обґрунтовано розміру збитків, відтак, просила суд зменшити розмір відсотків річних з 36% до 3% та штрафу.

В обґрунтування заяви про зменшення розміру заявлених до стягнення та визнаних стороною у встановленому порядку сум засвідчила, що відповідач виконав зобов`язання за договором у повному обсязі та сплатив повністю курсову різницю, період прострочення виконання зобов`язання є не значний, тривав в межах місяця, причини прострочення виконання зобов`язань не залежали від волі відповідача, а виникли в результаті форс-мажорних обставин: збройної агресії на території країни, запровадження військового стану, у зв`язку з чим відбувся спад виробництва та реалізації продукції, зауважила на необхідності сплати підприємством першочергово обов`язкових податків, платежів та зборів до бюджету, виплати заробітної плати працівникам.

Заслухавши пояснення представника відповідача про визнання позову на загальну суму 37 116,12 грн., суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 75 ГПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Відповідно до ч. 6 ст. 46 ГПК України, суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Згідно з ч. 1 ст. 191 ГПК України, позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Відповідно до ч. 4 ст. 191 ГПК України, у разі визнання відповідачем позову, суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

За таких обставин, судом прийнято визнання позову відповідачем.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення, клопотання представників сторін, суд, оцінюючи подані докази за своїм переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов наступних висновків:

В силу ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Здійснюючи правосуддя, суд забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України, водночас, визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань і це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч. 5 ст. 55 Конституції України).

Конституція України визначає Україну як правову державу, в якій визнається і діє принцип верховенства права. Одним з основних фундаментальних елементів цього принципу є юридична визначеність (legal certainty). Юридичні норми мають бути чіткими, ясними і недвозначними, оскільки інше не може забезпечити їх однакове застосування.

За змістом п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997р. №475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції" кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Отже, висловлювання "судом, встановленим законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини" від 12.07.2001р. зазначено, що право на доступ до суду, гарантоване п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

У відповідності до ст. 7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону. Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи мають право на судовий захист в Україні нарівні з громадянами і юридичними особами України. Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України. кожному гарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону. Кожен має право на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку в суді будь-якої інстанції.

Таким чином, конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

У відповідності до ст. 12 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Як встановлено ст. 67 ГК України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов`язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

У статтях 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Згідно ст. 174 ГК України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Загальні умови укладання договорів, що породжують господарські зобов`язання, наведені в ст. 179 ГК України, згідно з якою майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ч. 2 ст. 180 ГК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 632 Цивільного кодексу України унормовано, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

У розумінні приписів наведеної норми, ціна є однією із найважливіших умов відплатного договору. Сторони мають право встановлювати ціну в договорі на власний розсуд.

В силу ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

При цьому судом також засвідчується, що відповідно до ст. 204 ЦК України, вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Згідно ст. 629 ЦК України, з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися лише при: - розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; - розірванні договору в судовому порядку; - відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; - припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; - недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 29 жовтня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Вітагро партнер" (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Гор-агро" (Покупець) було укладено договір поставки №В16-11/22ВЛ, згідно з умовами котрого, в строки визначені договором, постачальник зобов`язується передати у власність покупця засоби захисту рослин, регулятори росту рослин та/або мікродобрива, насіння тощо (товар), а покупець зобов`язується прийняти і оплатити його вартість.

Згідно п. 1.2. договору №В16-11/22ВЛ сторони визначили, найменування товару, його кількість, ціна за одиницю, термін поставки покупцю та базис поставки, вартість товару, термін оплати, а також інші умови будуть визначені в специфікаціях-додатках до договору, які є невід`ємними частинами договору.

Відповідно до п.п. 2.2.-2.3.6. договору від 29.10.2021р., покупець проводить оплату вартості товару шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника у банківській установі. Термін та схема оплати кожної партії товару будуть обговорюватися сторонами в кожному конкретному випадку окремо та відображатися у відповідних додатках, які є невід`ємними частими цього договору. Сторони встановлюють, що протягом строку дії договору, грошові зобов`язання покупця існують і підлягають сплаті у гривнях.

Сторони встановлюють, що постачальник визначає у видатковій накладній вартість товару із розрахунку множення грошового еквівалента ціни товару в іноземній валюті, вказаній в додатках до договору, на курс продажу іноземної валюти на дату формування видаткової накладної. Однак, сторони погоджуються, що ця умова не застосовується, якщо курс продажу іноземної валюти на дату формування видаткової накладної, менший (нижчий) або рівний курс, який був встановлений на день підписання додатку, в цьому випадку вартість товару визначається за ціною, яка була встановлена на момент підписання відповідного додатку до договору.

Сума у гривнях, яку покупець повинен сплатити постачальнику як оплату вартості товару, визначається шляхом множення грошового еквівалента ціни товару (її неоплаченої частини) в іноземній валюті, вказаній в додатках до договору на курс продажу іноземної валюти відповідно до п. 2.3.3. договору

Однак, сторони погодили, що ця умова не застосовується, якщо курс продажу іноземної валюти, на банківський день, що передує дню здійснення такої оплати покупцем, менший (нижчий) або рівний курсу, який був визначений у видатковій накладній на товар, який оплачується, в цьому випадку оплата здійснюється за ціною, яка була встановлена на момент формування видаткової накладної.

Правило визначення курсу валют за договором - курс валют визначається за даними сайту http://finance.ua, виходячи із курсу продажу долару США або Євро до гривні, встановленому на Міжбанківському валютному Ринку України на момент закриття торгів в день, що передує дню здійснення кожної операції за договором.

Сторони погодили, що уразі відсутності за даними сайту http://finance.ua курсу продажу іноземних валют чи в силу будь-яких інших обставин, курс продажу іноземних валют не може бути доступним сторонам, в такому разі діє офіційний курс продажу іноземної валюти ВАТ "Ощадбанк" (МФО 315784).

У випадку, коли покупець не оплатить товар (відповідну (ні) партію (тії) товару) за договором у строки та на умовах, які передбачені договором, і постачальник буде вирішувати спір в судовому порядку, постачальник має право визначити розмір заборгованості покупця станом на дату звернення з позовом до суду про стягнення заборгованості, відповідно до ціни товару, яка може збільшитися у випадку, якщо курс продажу іноземної валюти станом на дату (робочу дату), що передує даті звернення постачальника з позовом до суду, по відношенню до гривні збільшиться в порівнянні з курсом, визначеним у додатках та видаткових накладних на товар.

Датою виконання грошових зобов`язань покупця за даним договором, є дата зарахування в повному обсязі відповідної необхідної суми грошових коштів на банківський рахунок постачальника.

Відповідно до Додатків (специфікацій) №№1, 2, 3 від 29.10.2021р. до договору поставки від 29.10.2021р. №В16-11/22ВЛ, підписаних між договірними сторонами, було погоджено:

- найменування товару триатлон, 0,5 кг. імпорт, кількість 16, ціну 3917,55 грн., грошовий еквівалент ціни 148,73 доларів США, загальна вартість товару 75 216,96 грн., еквівалент загальної вартості 2 855,62 доларів США , термін поставки до 01.04.2022р.; найменування товару альфа-стандарт, 10л, кількість 40, ціну 346,90 грн., грошовий еквівалент ціни 13,17 доларів США, загальна вартість товару 16 651,20 грн., еквівалент загальної вартості 632,16 доларів США , термін поставки до 01.04.2022р. Календарний графік погашення платежів, суми 91 868,16 грн. еквівалент 3487,78 доларів США, що складає 100% вартості товару з строком оплати до 01.10.2022р.

- найменування товару органо-мінеральне добриво EnerGreen Premium B (20 л), кількість 80, ціну 118 грн., грошовий еквівалент ціни 4,48 доларів США, загальна вартість товару 11 328 грн., еквівалент загальної вартості 430,07 доларів США, термін поставки до 01.04.2022р. Календарний графік погашення платежів, суми 11 328 грн. еквівалент 430,07 доларів США, що складає 100% вартості товару з строком оплати до 01.10.2022р.

- найменування товару фуріл, 5л., кількість 80, ціну 443,83 грн., грошовий еквівалент ціни 1685 доларів США, загальна вартість товару 42 607,68 грн., еквівалент загальної вартості 1617,60 доларів США , термін поставки до 01.04.2022р.; найменування товару шокер, 5л., кількість 20, ціну 1014,09 грн., грошовий еквівалент ціни 16,85 доларів США, загальна вартість товару 24338,16 грн., еквівалент загальної вартості 924 доларів США, термін поставки до 01.04.2022р. Календарний графік погашення платежів, суми 66 945,84 грн. еквівалент 2541,6 доларів США, що складає 100% вартості товару з строком оплати до 01.10.2022р.

На виконання умов договору позивачем у жовтні місяці 2021 року було відпущено, а ТОВ "Гор-агро", прийнято, товарів загальною вартістю 170 142 грн., в тому числі, згідно видаткових накладних №9318 від 29.10.2021р. на суму 91 868,16 грн., №9319 від 29.10.2021р. на суму 11 328 грн., №9320 від 29.10.2021р. на суму 66 945,84 грн.

Відповідно до ст.ст. 1, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999р. (з наступними змінами та доповненнями), господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після їх закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Відповідно до ч. 3 ст. 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах несе власник або уповноважений орган, який здійснює керівництво підприємством.

Судом встановлено, що видаткові накладні №9318 від 29.10.2021р. на суму 91 868,16 грн., №9319 від 29.10.2021р. на суму 11 328 грн., №9320 від 29.10.2021р. на суму 66 945,84 грн. на відпуск ТОВ "Вітагро партнер" відповідачу товару та його отримання ТОВ "Гор-агро" підписані уповноваженими представниками сторін, містять в собі всі визначені законодавством обов`язкові реквізити, в повному об`ємі відображають зміст та обсяги здійснених сторонами на їх підставі, згідно умов підписаного договору поставки від 29.10.2021р. №В16-11/22ВЛ господарських операцій.

Суд констатує, що ТОВ "Гор-агро" взяті на себе згідно договору від 29.10.2021р. №В16-11/22ВЛ зобов`язання в частині проведення з позивачем розрахунків по оплаті відпущених товарів виконало на суму 170 142 грн. (банківська виписка про рух коштів з 11.04.2022р. по 18.11.2022р.)

Проте, у зв`язку із порушенням ТОВ "Гор-агро" строків оплати обумовлених платежів позивач нарахував до стягнення з відповідача 97 023,60 грн., в тому числі, 59 907,48 грн. курсової різниці від ціни товару, здійсненої нарахуванням відповідно до п.п. 2.3.2., 2.3.3. договору №В16-11/22ВЛ від 29.10.2021р., 34 028,40 грн. штрафу, нарахованого відповідно до п.п. 7.2.1 договору №В16-11/22ВЛ від 29.10.2021р. в розмірі 25% від суми простроченої заборгованості, а також 3 087,72 грн. 36% річних нарахованих, відповідно до п. 7.2.3. договору №В16-11/22ВЛ від 29.10.2021р.

Відповідно до ст. ст. 174, 181 ГК України, господарські зобов`язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акту, що регулює господарську діяльність, з акту управління господарською діяльністю, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно положень ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У відповідності до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Суд встановив, що в даному випадку, відносини між ТОВ "Вітагро партнер" та ТОВ "Гор-агро" носять договірний характер, укладений між ними договір поставки №В16-11/22ВЛ від 29.10.2021р. предметом судових розглядів не виступав, недійсним судом не визнавався, договірними сторонами розірваний чи змінений не був.

Відповідно до ст. 173 ГК України та ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з положеннями ст. 193 ГК України, ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором, не випливає із суті зобов`язання. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

З огляду на викладене, враховуючи укладення між сторонами договору, відпуск позивачем на виконання його умов відповідачу товарно-матеріальних цінностей, його отримання ТОВ "Гор-агро" та не проведення в строки оплати обумовлених платежів, суд дійшов висновку про підставність (на момент звернення до суду) пред`явленого позивачем до відповідача позову в частині стягнення 59 907,48 грн. курсової різниці від ціни товару, здійсненої нарахуванням відповідно до п.п. 2.3.2., 2.3.3. договору №В16-11/22ВЛ від 29.10.2021р.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем після звернення позивача з позовом до суду (02.02.2023р.) та після відкриття судом провадження у справі (07.02.2023р.) було проведено із позивачем розрахунків на загальну суму 59 907,48 грн. курсової різниці від ціни товару, що стверджується платіжною інструкцією від 17.03.2023р. №230 та не заперечується позивачем з огляду на клопотання від 21.03.2023р. про зменшення розміру позовних вимог на суму стягнення 59 907,48 грн. курсової різниці.

Згідно із ст. 546 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (п. 1 ст. 549 ЦК України). Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

У відповідності до ст.ст. 230, 231 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно п. 7.2.1. договору №В16-11/22ВЛ від 29.10.2021р., за затримку з оплатою постачальнику за поставлений товар, сплачується штраф в розмірі 25% від суми (його неоплаченої частини) на перший день прострочення платежу.

Враховуючи викладені положення договору та наявний факт прострочення відповідачем оплати отриманих товарів, позивачем при зверненні до суду з позовом було включено до ціни позову вимогу щодо стягнення з боржника штрафу в розмірі 25% від суми неоплаченої у строки (простроченої оплатою) частини товару 136 113,60 грн., що становить 34 028,40 грн.

Судом встановлено, що відповідно до додатків (специфікацій) №№1, 2, 3 від 29.10.2021р. до договору поставки від 29.10.2021р. №В16-11/22ВЛ строк оплати за товар встановлений до 01 жовтня 2022 року, розрахунки по означених додатках (специфікаціях) були здійснені 11.04.2022р. на суму 34 028,40 грн. (в межах термінів), 26.10.2022р. на суму 136 113,60 грн. (з протермінуванням), відтак зазначені додатки (специфікації) були оплачені з пропуском строку їх оплати.

Договір поставки від 29.10.2021р. №В16-11/22ВЛ недійсним чи зміненим, зокрема, в частині п. 7.2.1., не визнавався.

Судом встановлено, що штраф в розмірі 34 028,40 грн. нарахований у відповідності до фактичних обставин справи, положень законодавства та укладеного між сторонами договору, а відтак підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача в судовому порядку в повному розмірі. При цьому враховується, що нарахована санкція визнається боржником повністю в запереченнях/заяві від 20.03.2023р. та в судовому засіданні 23.03.2023р.

Водночас, відповідачем відповідно до положень законодавчих актів України реалізоване відповідне право та, шляхом подання відзиву на позовну заяву від 24.02.2023р. та заперечень/заяви від 20.03.2023р., здійснено заяву про зменшення розміру нарахованої до стягнення суми штрафу посилаючись при цьому, зокрема та поруч з іншим, на те, що штрафні санкції, на думку сторони, є надмірно великими порівняно зі збитками кредитора.

Відповідно до ст. 233 ГК України, у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Разом з цим, наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено і в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013р. №7-рп/2013.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки), майновий стан сторін. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.01.2022р. у справі №910/488/21.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема, від 03.07.2019р. у справі №917/791/18, від 22.10.2019р. у справі №904/5830/18, від 13.01.2020р. у справі №902/855/18, від 04.02.2020р. у справі №918/116/19, від 29.09.2020р. у справі №909/1240/19 (909/1076/19), від 24.12.2020р. у справі №914/1888/19, від 26.01.2021р. у справі №916/880/20, від 26.01.2021р. у справі №916/880/20.

При цьому, виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (пені) до її розумного розміру (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30.03.2021р. у справі №902/538/18).

Нормами законодавства України не визначено розмір, на який суд може зменшити неустойку, а тому при вирішенні цього питання суди мають забезпечувати дотримання балансу інтересів сторін у справі з урахуванням правового призначення неустойки, на що Верховний Суд неодноразово вказував.

Конституційний Суд України в рішенні від 11.07.2014р. №7-рп/2013 у справі №1-12/2013 сформував правову позицію, що наявність у кредитора можливості стягувати зі споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Вказаний правовий висновок Конституційного Суду України знаходить своє відображення і в практиці Верховного Суду. Зокрема, в постанові від 16.03.2021р. у справі №922/266/20 Верховний Суд зазначає, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним із принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Неустойка спрямована на забезпечення компенсації майнових втрат постраждалої сторони. Для того, щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було би передбачити.

У постанові від 24.02.2021р. у справі №924/633/20 Верховний Суд зазначає, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призвести до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора (така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020р. у справі №902/417/18).

Враховуючи положення діючого законодавства, з огляду на всі фактичні обставини справи, враховуючи важливість збереження господарської діяльності відповідача, приймаючи до уваги відсутність доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків саме в результаті порушення відповідачем умов договору поставки від 29.10.2021р. №В16-11/22ВЛ, відсутність в діях відповідача прямого умислу, спрямованого на порушення зобов`язання, повне визнання позову відповідачем, повну оплату стороною суми курсової різниці 59 907,48 грн. після відкриття судом провадження у справі, період прострочення, який є незначним, причини неналежного виконання зобов`язання відповідачем до сьогоднішнього дня (введення воєнного стану на території України з 24.02.2022р. зумовило зниженням інтенсивності роботи та зменшення прибутків), суд з власної ініціативи на підставі ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України вважає за можливе зменшити розмір заявленої до стягнення суми штрафу на 80% та стягнути її з ТОВ "Гор-агро" на користь ТОВ "Вітагро партнер" в розмірі 20 відсотків від заявленої суми, зокрема, 6 805,68 грн.

Відтак, в частині стягнення штрафу в розмірі 27 222,72 грн. в задоволенні позову суд відмовляє у зв`язку із зменшенням судом розміру штрафу.

Разом з цим, зменшуючи розмір штрафу на 80%, судом враховується принцип збалансованості майнових інтересів обох сторін та нарахування позивачем курсової різниці від ціни товару у справі та відсотків річних.

Суд також враховує позицію Конституційного Суду України від 11.07.2013р. №7-рп/2013, з мотивувальної частини рішення якої вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом наведеної норми закону, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 07.04.2020р. (справа №910/4590/19), зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (п. 43 мотивувальної частини постанови).

Відтак, суд констатує, що законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу та три відсотки річних за весь час прострочення виконання зобов`язання, однак, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. При цьому позивач, як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання (аналогічний правовий висновок, викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23 жовтня 2018 року у справі №913/70/18).

Судом наголошується, що положеннями п. 7.2.3. договору поставки від 29.10.2021р. №В16-11/22ВЛ сторонами було узгоджено, що відповідно до вимог ст. 625 ЦК України за порушення грошового зобов`язання, покупець зобов`язується сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та тридцять шість відсотків річних від простроченої (неоплаченої) суми.

Визначені положення угоди стосовно встановлення іншого (36%), ніж передбаченого законом (3%) розміру відсотків річних відповідають положенням законодавчих актів, сторонами зміненими не були, договір в цій частині недійсним не визнавався, як встановлено судом, відповідач свої зобов`язання в частині сплати належних платежів (у строки, розміру та порядку, визначених угодою) не виконав, допустив прострочення платежів та існування у ті чи інші періоди тих чи інших сум заборгованостей, у зв`язку з чим сплата відсотків річних на рівні 36% є його договірним зобов`язанням.

Відтак, позивачем, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України та з урахуванням п. 7.2.3. договору від 29.10.2021р. №В16-11/22ВЛ, при зверненні до суду з відповідним позовом, було нараховано відповідачу 3 087,72 грн. 36% річних від простроченої суми сплати 136 113,60 грн.

Розглянувши позовні вимоги в частині стягнення суми 36 відсотків річних, перевіривши методику та періоди її нарахування, проаналізувавши надані позивачем при поданні позову до суду, розрахунки, суд вважає, що останні відповідають фактичним обставинам справи, є арифметично вірними, а відтак підставними.

Судом встановлено та зауважується, що нарахування 36 відсотків річних у визначеному позивачем розмірі розпочинається з 03.10.2022р. та завершується 25.10.2022р. з врахуванням боргу 136 113,60 грн.

При цьому, вирішуючи питання задоволення відповідних позовних вимог ТОВ "Вітагро партнер", здійснюючи аналіз поданих відповідачем на адресу суду клопотань (відображені у відзиві від 24.02.2023р. на позовну заяву та у запереченнях/заяві від 20.03.2023р.), судом зауважується наступне:

У постанові від 14.04.2021р. у справі №922/1716/20 щодо можливості встановлення сторонами договору більшого відсотка річних, ніж передбаченого ст. 625 ЦК України, Верховний Суд зазначив, що стаття 625 ЦК України надає можливість кредитору боржника, якщо він прострочив виконання грошового зобов`язання, встановити інший, ніж три проценти річних, розмір процентів за користування чужими грошовими коштами.

За змістом частини четвертої статті 236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд має враховувати висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Норма щодо трьох процентів річних, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов`язання, є диспозитивною та застосовуються у разі, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В даному випадку, сторони у пункті п. 7.2.3. договору поставки від 29.10.2021р. №В16-11/22ВЛ інший розмір процентів річних, передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України, - 36% річних від суми прострочених платежів.

Разом з тим, закріпивши принцип свободи договору у ЦК України, законодавець також визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до абзацу другого частини третьої статті 6 та статті 627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства, зокрема, всупереч принципам справедливості, добросовісності, розумності.

Згідно з правовим висновком, що сформульований у постанові від 18.03.2020р. у справі №902/417/18 (провадження № 12-79гс19), щодо можливості зменшення (відмови у стягненні) судом загального розміру процентів річних, виходячи із принципів розумності, справедливості та пропорційності, Велика Палата Верховного Суду зазначила наступне:

- справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин (пункт 8.20);

- закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах (пункт 8.26);

- господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань (пункт 8.32);

- якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора (пункт 8.33);

- відповідно до положень статті 611, частини 3 статті 692, статті 625 ЦК України, які регулюють відповідальність за порушення грошового зобов`язання, стягувана сума річних у визначеному за договором розмірі від несплаченої загальної вартості товару є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання (пункт 8.34);

- звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, позивач не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов`язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру (пункт 8.36);

- з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві та виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених у статті 233 ГК України, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання (пункти 8.37 -8.38).

Відтак, суд вважає, що з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді 36 процентів річних, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, обмежити розмір процентів до 3%, а тому, на думку суду, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягатиме сума відсотків річних (на рівні 3% від простроченої до оплати суми) 257,31 грн.

В решті відповідних позовних вимог 2830,41 грн. в позові слід відмовити.

При цьому судом враховуються також і обставини, за котрих відповідачем в повній мірі визнаються пред`явлені позовні вимоги, не заперечуються вимоги стосовно розмірів, періодів нарахування відсотків річних, вчинялись дії, спрямовані на погашення існуючої суми заборгованості по курсовій різниці, врегулювання спірних питань шляхом розрахунків.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим, у разі, коли суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Водночас, частиною 1 статті 130 ГПК України встановлено, що у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

З огляду на викладене та враховуючи повне визнання відповідачем позову до початку розгляду справи по суті, приймаючи до уваги, що спір до суду було доведено з вини відповідача, суд вважає, що витрати, пов`язані з поданням позовної заяви до суду та розглядом справи в суді (сплата судового збору), котрі поніс позивач, слід відшкодувати йому у відповідності до ст. 129 ГПК України в розмірі 50% від суми сплаченого судового збору 2 684 грн. за рахунок ТОВ "Гор-агро".

Згідно ч. 3 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

З огляду на викладене, у господарського суду виникають обставини для вирішення питання про повернення ТОВ "Вітагро партнер" з Державного бюджету України згідно ст. 7 ЗУ "Про судовий збір" 1 342 грн. судового збору, сплаченого згідно платіжного доручення №125 від 30.01.2023р. на суму платежу 2 684 грн.

Керуючись ст. 7 Закону України "Про судовий збір", ст.ст. 13, 14, 73-80, 129, 232, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гор-агро" (с. Підгайці, вул. Дубнівська, 14А, код ЄДРПОУ 34214727) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітагро партнер" (м. Волочиськ, вул. Котляревського, 7, код ЄДРПОУ 37993500) 6 805,68 грн. штрафу, 257,31 грн. процентів річних, а всього 7062,99 грн. та 1342 грн. витрат, пов`язаних з оплатою судового збору.

3. В позові в частині стягнення 27 222,72 грн. штрафу та 2830,41 грн. процентів річних відмовити.

4. Головному управлінню державної казначейської служби України у Волинській області повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Вітагро партнер" (м. Волочиськ, вул. Котляревського, 7, код ЄДРПОУ 37993500) з Державного бюджету України судовий збір в розмірі 1342 грн., сплачений при поданні позовної заяви до Господарського суду Волинської області згідно платіжного доручення №125 від 30.01.2023р. на суму платежу 2684 грн., відповідно до ст. 7 Закону України "Про судовий збір".

5. Підставою для повернення судового збору є дане рішення, підписане суддею та засвідчене гербовою печаткою Господарського суду Волинської області.

6. Наказ на виконання рішення суду видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду

З врахуванням положень ст.ст. 253, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення

складено 28.03.2023р.

Суддя В. А. Войціховський

рішення направити:

- представнику ТОВ "Вітагро партнер", адвокату Лотоцькій О.Б. (ІНФОРМАЦІЯ_3; ІНФОРМАЦІЯ_4);

- представнику ТОВ "Гор-агро", адвокату Хомич О.В. ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_2 ).