Рішення

від 16.03.2023 по справі 910/12641/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

16.03.2023Справа № 910/12641/22Господарський суд міста Києва у складі судді Полякової К.В., за участі секретаря судового засідання Саруханян Д.С., розглянувши за правилами загального позовного провадження матеріали справи

за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "2К Стандарт"

про стягнення 856884,55 грн.

за участі представників:

від позивача: Чикалов Р.Г., адвокат,

від відповідача: не з`явився,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство «Українська залізниця» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю « 2К Стандарт» про стягнення 856884,55 грн. винагороди за договором комерційної концесії від 18.04.2018 № ПК/ВЧ Київ-Пас-18/220д-ПКЮ за період з 12.07.2018 по 31.10.2018 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.11.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

Вказана ухвала суду направлена, зокрема, відповідачу рекомендованим листом із повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в позовній заяві та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 03141, м. Київ, вул. Амосова, буд. 4, оф. 10.

Проте конверт із копією вищенаведеної ухвали повернуто на адресу суду підприємством поштового зв`язку без вручення відповідачу за закінченням терміну зберігання.

Згідно з частиною 7 статті 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

Таким чином, ухвала суду про відкриття провадження у справі направлялася за адресою місцезнаходження відповідача згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за відсутності заяви про зміну його місцезнаходження.

За приписами частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

При цьому, судом також враховано, що згідно з частинами 1, 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Таким чином, відповідач мав право та можливість ознайомитися з ухвалою суду в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

За частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Аналогічна норма міститься у частині 9 статті 165 ГПК України.

Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів частини 9 статті 165 та частини 2 статті 178 ГПК України.

При розгляді справи судом враховано частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка визначає право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

18.04.2018 між позивачем, як правоволодільцем, та відповідачем, як користувачем, укладено Договір комерційної концесії №ПК/ВЧ Київ-Пас-18/220д-ПКЮ, згідно з п.1.1 якого Правоволоділець зобов`язується надати Користувачеві за винагороду, яка зазначена у Додатку 1 до Договору, право користування на території рухомого складу Правоволодільця, а саме: право на використання логотипу ПАТ «Укрзалізниця», комерційного досвіду та ділової репутації з метою надання послуг по забезпеченню харчуванням пасажирів відповідно до вимог Правил перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України (далі - Послуги).

Згідно Додатку №1 до Договору торгівля продуктами харчування здійснюється у поїздах наступних напрямків курсування: №81/82 Київ-Ужгород; №749/750; №7/8 Київ -Івано-Франківськ; вагон - буфет поїзду Київ-Маріуполь.

Відповідно до п. 1.2 Договору, за користування Правами на території рухомого складу та вагону-буфету, іцо передаються за цим Договором, Користувач сплачує Правовіолодільцю щомісячно винагороду та в залежності від показника населеності згідно із Додатком 1, що є невід`ємною частиною даного Договору, шляхом перерахування зазначених коштів на поточний рахунок Правоволодільця.

Згідно п.1.3 Договору Користувач починає користуватися своїми Правами на теритоії рухомого складу за сукупності наступних умов: через 50 днів з моменту підписання цього Договору; після підписання уповноваженими представниками сторін затвердженого технологічного процесу по наданню послуг по забезпеченню харчуванням пасажирів у пасажирських вагонах далекого сполучення; отримання доступу працівників Користувача до рухомого складу.

Відповідно до п.п.1.4, 1.4.1, 1.4.2, 1.4.3 Договору: до 11 числа місяця, наступного за звітним, Правоволоділець здійснює розрахунок щомісячної винагороди в залежності від показника населеності на підставі даних АСК ППУЗ у поїздах та направляє Користувачу на підпис Акт розрахунку винагороди. Акт розрахунку винагороди Користувач підписує протягом трьох робочих днів з моменту отримання. У разі незгоди з розрахунком винагороди Правоволодільця Акт повертається до Правоволодільця із зазначенням невідповідності розрахунків чи іншої інформації на корегування протягом доби. Після усунення розбіжностей підписується Правоволодільцем та направляється повторно на підпис Користувачу, але не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним.

На виконання умов договору позивачем надавалися відповідачу рахунки №1106 від 31.07.2018 на суму 64941,46; №1241 від 31.08.2018 на суму 425182,73 грн; №1315 від 30.09.2018 на суму 188246,76 та №1379 від 31.10.2018 на суму 178 513,60 грн. та акти наданих послуг №1 від 15.07.2018, №2 від 31.07.2018, №3 від 31.08.2018, №4 від 30.09.2018 року, №5 від 31.10.2018 для підписання

У свою чергу, відповідачем підписано акти №1 від 15.07.2018, №2 від 31.07.2018 та за доводами позивача фактично здійснено оплату за актом №1.

При цьому, акти №3-5 та рахунки направлялися відповідачу як додаток до листа №ПКВЧ-1-2/2439 від 09.11.2018, проте такі акти не були повернуті відповідачем та залишилися не оплаченими.

Таким чином, за відповідачем утворилась заборгованість із винагороди за надані послуги по забезпеченню харчування пасажирів за період з 12.07.2018 по 31.10.2018 у сумі 856 884,55 грн.

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 1115 Цивільного кодексу України визначено, що за договором комерційної концесії одна сторона (правоволоділець) зобов`язується надати другій стороні (користувачеві) за плату право користування відповідно до її вимог комплексом належних цій стороні прав з метою виготовлення та (або) продажу певного виду товару та (або) надання послуг. Відносини, пов`язані з наданням права користування комплексом прав, регулюються цим Кодексом та іншим законом.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 366 Господарського кодексу України, за договором комерційної концесії одна сторона (правоволоділець) зобов`язується надати другій стороні (користувачеві) на строк або без визначення строку право використання в підприємницькій діяльності користувача комплексу прав, належних правоволодільцеві, а користувач зобов`язується дотримуватися умов використання наданих йому прав та сплатити правоволодільцеві обумовлену договором винагороду. Договір комерційної концесії передбачає використання комплексу наданих користувачеві прав, ділової репутації і комерційного досвіду правоволодільця в певному обсязі, із зазначенням або без зазначення території використання щодо певної сфери підприємницької діяльності.

Предметом договору комерційної концесії є право на використання об`єктів права інтелектуальної власності (торговельних марок, промислових зразків, винаходів, творів, комерційних таємниць тощо), комерційного досвіду та ділової репутації. Договором комерційної концесії може бути передбачено використання предмета договору із зазначенням або без зазначення території використання щодо певної сфери цивільного обороту (ч. ч. 1, 2 ст. 1116 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 369 Господарського кодексу України винагорода за договором комерційної концесії може виплачуватися користувачем правоволодільцеві у формі разових або періодичних платежів або в іншій формі, передбаченій договором.Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що на виконання умов договору позивачем надані послуги згідно з актами наданих послуг №1 від 15.07.2018, №2 від 31.07.2018, №3 від 31.08.2018, №4 від 30.09.2018 року, №5 від 31.10.2018 із рахунками №1106 від 31.07.2018 на суму 64941,46; №1241 від 31.08.2018 на суму 425182,73 грн; №1315 від 30.09.2018 на суму 188246,76 та №1379 від 31.10.2018 на суму 178 513,60 грн.

Утім, відповідачем зобов`язання з оплати наданих послуг виконані частково по акту № 1, з огляду на що за відповідачем утворився борг у розмірі 856 884,55 грн.

При цьому, відповідач у порушення п. 1.4.1 договору не повернув надіслані позивачем примірники актів виконаних робіт № 3-5, про незгоду з розрахунками винагороди у порядку, визначеному п. 1.4.2 Договору також не повідомляв.

Суд зауважує, що відповідачем на спростування вказаних обставин жодних доказів не надано.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18).

Ураховуючи викладене, оскільки сума боргу відповідача в розмірі 856 884,55 грн. підтверджена належними доказами, наявними в матеріалах справи, і останній на момент прийняття рішення не надав документи, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість позовної вимоги про стягнення з відповідача вказаної суми боргу, у зв`язку з чим позов підлягає задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судові витрати зі сплати судового збору згідно з вимогами статті 129 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 86, 129, 232, 236-241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Акціонерного товариства "Українська залізниця" задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "2К Стандарт" (03141, м. Київ, вул. Амосова, буд. 4, оф. 10; ідентифікаційний код 37145709) на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, буд. 5; ідентифікаційний код 40075815) 856884 (вісімсот п`ятдесят шість тисяч вісімсот вісімдесят чотири) грн. 55 коп. основного боргу, а також 12853 (дванадцять тисяч вісімсот п`ятдесят три) грн. 27 коп. витрат зі сплати судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повне судове рішення складено: 27.03.2023 року.

Суддя К.В. Полякова