Рішення

від 27.03.2023 по справі 911/2769/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"27" березня 2023 р. Справа № 911/2769/22

За позовом Приватного акціонерного товариства "ПРОСТО-страхування", 04050, місто Київ, вулиця Герцена, будинок 10

до Науково-інженерного центру "Матеріалообробка вибухом" Інституту електрозварювання ім. Є.О. Патона Національної академії наук України, 08631, Київська область, Васильківський район, селище міського типу Глеваха, вулиця Б.Хмельницького, будинок 5

про стягнення 105 536,35 грн страхового відшкодування

суддя Н.Г. Шевчук

без виклику сторін

суть спору:

Приватне акціонерне товариство "ПРОСТО-страхування" звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Науково-інженерного центру "Матеріалообробка вибухом" Інституту електрозварювання ім. Є.О. Патона Національної академії наук України про стягнення 105 536,35 грн страхового відшкодування.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що до нього перейшло право вимоги до відповідача як до особи, відповідальної за відшкодування збитків, спричинених транспортному засобу Fiat Tipo, реєстраційний номер НОМЕР_1 , внаслідок падіння гілки дерева на території відповідача.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 02.01.2023 відкрито провадження у справі № 911/2769/22. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини п`ятої статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв`язку з чим повідомлено/встановлено строки для вчинення сторонами у судовому процесі процесуальних дій (подача відзиву, відповіді на відзив, заперечень).

01 лютого 2023 року на електронну адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просить відмовити в задоволенні страхового відшкодування з підстав необґрунтованості та недоведеності позовних вимог. Також у відзиві викладено клопотання про поновлення строку на подачу відзиву у справі № 911/2769/22 та продовження строку підготовчого провадження на 20 днів.

В обґрунтування клопотання про поновлення строку на подачу відзиву відповідач зазначив, що матеріалів позовної заяви, окрім редакції ніж та що була повернута позивачу в межах справи № 911/2024/22 (суддя Рябцева О.О.) не отримував, а про наявність ухвали про відкриття провадження у справі № 911/2769/22 дізнався лише 12.01.2023 з Єдиного державного реєстру судових рішень, оскільки самої ухвали також не отримував.

Розглянувши клопотання про поновлення строку, суд зазначає наступне.

У відповідності до частини першої статті 113 Господарського процесуального кодексу України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства (частини перша - друга статті 114 Господарського процесуального кодексу України).

В силу частини першої статті 119 Господарського процесуального кодексу України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Як визначено частиною четвертою цієї ж статті, одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.

Відповідно до частини першої статті 251 Господарського процесуального кодексу України відзив подається протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Суд зауважує, що у зв`язку з відсутністю фінансування видатків Господарського суду Київської області на відправку кореспонденції, копії процесуальних документів надсилались судом лише в електронному вигляді на відомі суду електронні адреси сторін у судовому процесі.

Відтак, суд вважає за можливе поновити відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, оскільки це необхідно для забезпечення реалізації учасниками процесу своїх прав, а отже, і належної підготовки справи до розгляду по суті.

Стосовно клопотання відповідача про продовження строку підготовчого провадження на 20 днів, суд зазначає, що оскільки розгляд справи № 911/2769/22 здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження, яке не передбачає стадії підготовчого провадження, таке клопотання є безпідставним.

Згідно із частиною четвертою статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані документи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

встановив:

21 січня 2020 року в смт Глеваха Київської області на вулиці Богдана Хмельницького, буд. 5, на території Науково-інженерного центру "Матеріалообробка вибухом" Інституту електрозварювання ім. Є.О. Патона Національної академії наук України відбулося падіння гілки дерева на автомобіль, в результаті чого було пошкоджено транспортний засіб Fiat TIPO, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який застрахований згідно з умовами договору страхування серії PKS № 1901527 від 16.09.2019, укладеного між Приватним акціонерним товариством "ПРОСТО-страхування" (Страховик) та Товариством з обмеженою відповідальністю "НТП "Агро-Софт" (Страхувальник).

Цей Договір страхування укладено на підставі Правил добровільного страхування наземного транспорту (крім залізничного) № 2063 від 05.10.2009, Правил добровільного страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту № 3122 від 19.06.2008, Додатку № 1 до Правил добровільного страхування від нещасних випадків № 1023 від 19.06.2008 та ліцензій Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України.

В пункті 1.4 Договору зазначено дані про застрахований транспортний засіб: легковий автомобіль, марки Fiat, модель TIPO, колір синій, рік випуску 2019, реєстраційний номер НОМЕР_1 , № шасі НОМЕР_2 .

Згідно із пунктами 1.9.1, 1.10, 1.13 Договору страховими ризиками є пошкодження; страхова сума у разі пошкодження становить 344500,00 грн. Розмір безумовної франшизи при пошкодженні автомобіля 0,50% від страхової суми.

Строк дії договору з 17.09.2019 по 16.09.2020 (пункт 1.15 Договору).

У зв`язку із заподіянням власнику транспортного засобу Fiat TIPO, реєстраційний номер НОМЕР_1 матеріальних збитків, АТ "ПРОСТО-страхування" визнало дану подію страховим випадком.

Відповідно до виставленого офіційним дилером Fiat автомобілів в Україні "Італмоторс Україна" рахунку № УКК3016137/0000039371 від 23.01.2020 вартість відновлювального ремонту застрахованого автомобіля Fiat TIPO, реєстраційний номер НОМЕР_1 , склала 107 258,85 грн.

17 лютого 2020 року працівниками АТ "ПРОСТО-страхування" складено страховий акт № 142854, відповідно до якого розмір страхового відшкодування ТОВ "НТП "Агро-Софт" склало 105 536,35 грн.

Згідно платіжного доручення № 3098 від 17.02.2020 АТ "ПРОСТО-страхування" виплатило ТОВ "НТП "Агро-Софт" страхове відшкодування за ремонт транспортного засобу Fiat TIPO, реєстраційний номер НОМЕР_1 в розмірі 105 536,35 грн.

25 листопада 2021 року позивач звернувся до відповідача з претензією вих. № 04-2878, в якій відповідно до статті 27 Закону України "Про страхування" та статей 993, 1166, 1191 Цивільного кодексу України, просив сплатити суму страхового відшкодування згідно страхового акта № 142854 від 17.02.2020, оскільки останній відповідно до пункту 5.5 Правил утримання зелених насаджень у населених пунктах є відповідальною особою.

У зв`язку із незадоволенням відповідачем претензій позивача, останній звернувся до суду з цим позовом.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що до нього перейшло право вимоги до відповідача як до особи, відповідальної за відшкодування збитків, спричинених транспортному засобу Fiat Tipo, реєстраційний номер НОМЕР_1 , внаслідок падіння гілки дерева на території відповідача.

Позивач вказав, що в силу положень Закону України "Про автомобільні дороги", Закону України "Про дорожній рух" та постанови Кабінету Міністрів України від 30.03.1994 № 198 "Про затвердження Єдиних правил ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правил користування ними та охорони" Науково-інженерним центром "Матеріалообробка вибухом" Інституту електрозварювання ім. Є.О. Патона Національної академії наук України не дотримано чинних норм та стандартів, щодо утримання автомобільних доріг загального користування.

Заперечуючи проти заявленого позову відповідач посилався, зокрема, на те що він не є власником дорожніх об`єктів, не є дорожньо-експлуатаційною організацією і не зобов`язаний утримувати дорожні об`єкти біля власної території; позивачем не надано належних доказів, які підтверджують наявність цивільно-правової відповідальності відповідача; матеріали, що долучені до позову не встановлюють обставини щодо того, що ДТП відбулося на території відповідача, а не біля території, відсутня схема ДТП з відповідними прив`язками до дорожньо-транспортної інфраструктури, відсутні показання свідків, відсутній протокол та/або постанова Національної поліції/суду про притягнення відповідальної особи балансоутримувача зеленого насадження чи дорожньої інфраструктури на якій трапилася подія; більш того, відповідно до наказу відповідача № 96/1 від 06.11.2019 "Про впорядкуванню порядку заїзду автотранспорту", заборонено в`їзд на територію НІЦ "Матеріалообробка вибухом" ІЕЗ ім. Є.О. Патона НАН України транспортних засобів, які не належать працівникам НІЦ або обслуговуючого персоналу з якими укладено відповідний договір.

Відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Згідно зі статтею 224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Загальні підстави відповідальності за завдану позадоговірну майнову шкоду передбачені статтею 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Для відшкодування шкоди за правилами статті 1166 Цивільного кодексу України необхідно довести такі елементи:

1. Неправомірність поведінки особи. Неправомірною можна вважати будь-яку дію/бездіяльність, внаслідок якої завдано шкоду, якщо завдавач шкоди не був уповноважений на такі дії.

2. Наявність шкоди. Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров`я тощо).

3. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.

4. Вина особи, що завдала шкоду. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

Тож визначальним для вирішення спору у справі, що розглядається, є встановлення всієї сукупності елементів складу цивільного правопорушення.

Відповідно до абз. 1 статті 6 Закону України "Про страхування" добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.

Статтею 16 Закону України "Про страхування" визначено, що договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Згідно зі статтею 980 Цивільного кодексу України, предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані з:

1) життям, здоров`ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування);

2) володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування);

3) відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).

Статтею 979 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до статті 8 Закону України "Про страхування" страховий ризик - певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.

Страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов`язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Згідно зі статтею 20 Закону України "Про страхування" страховик зобов`язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Згідно із статтею 29 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Згідно із положеннями статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

У разі виплати страховою компанією страхового відшкодування до неї у межах фактичних витрат від потерпілої особи переходить право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки. В таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика (суброгація). Нового зобов`язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора, а саме потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за заподіяння шкоди.

Таким чином, за суброгацією відбувається лише зміна осіб у вже наявному зобов`язанні (зміна активного суб`єкта) зі збереженням самого зобов`язання. Це означає, що одна особа набуває прав і обов`язків іншої особи у конкретних правовідносинах. У процесуальному відношенні страхувальник передає свої права страховику на підставі договору і сприяє реалізації останнім прийнятих суброгаційних прав.

Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18).

Отже, до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, переходить право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки.

Як вбачається з матеріалів справи, у відповідності до умов договору страхування серії PKS № 1901527 від 16.09.2019, внаслідок настання страхового випадку (пошкодження) позивачем згідно із платіжним дорученням № 3098 від 17.02.2020 було сплачено на користь ТОВ "НТП "Агро-Софт" страхове відшкодування в розмірі 105 536,35 грн.

Отже, виплативши страхове відшкодування відповідно до умов договору страхування, позивач в силу приписів статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування" набув права вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду у межах фактичних витрат.

Позивач стверджує, що подія стахового випадку сталася на території Науково-інженерного центру "Матеріалообробка вибухом" Інституту електрозварювання ім. Є.О. Патона Національної академії наук України, який в силу положень Закону України "Про автомобільні дороги", Закону України "Про дорожній рух" та постанови Кабінету Міністрів України від 30.03.1994 № 198 "Про затвердження Єдиних правил ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правил користування ними та охорони" повинен здійснювати утримання автомобільних доріг загального користування.

Так, відповідно до положень статті 7 Закону України "Про автомобільні дороги" автомобільні дороги загального користування є складовою Єдиної транспортної системи України і задовольняють потреби суспільства в автомобільних пасажирських і вантажних перевезеннях.

Автомобільні дороги загального користування перебувають у державній власності і не підлягають приватизації.

Автомобільні дороги загального користування, які у зв`язку з розширенням меж територій міст стають частиною їх вулично-дорожньої мережі, можуть передаватися безоплатно в комунальну власність за рішенням Кабінету Міністрів України.

Автомобільні дороги загального користування поділяються на автомобільні дороги державного та місцевого значення (частина перша статті 8 Закону України "Про автомобільні дороги").

У частині першій статті 24 Закону України "Про дорожній рух"передбачено, що власники доріг, вулиць та залізничних переїздів або уповноважені ними органи несуть відповідальність за створення безпечних умов руху на дорогах, вулицях та залізничних переїздах, що знаходяться у їх віданні.

Однак, в даній ситуації підставою настання страхового випадку стало падіння гілки дерева, як стверджує позивач, яке відбулося на території підприємства відповідача, відповідно не доцільно застосовувати до спірних правовідносин норми, що регулюють утримання автомобільних доріг загального користування.

Так, відповідно до статті 25 Закону України "Про рослинний світ" охорона рослинного світу передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження просторової, видової, популяційної та ценотичної різноманітності і цілісності об`єктів рослинного світу, охорону умов їх місцезростання, збереження від знищення, пошкодження, захист від шкідників і хвороб, а також невиснажливе використання. Охорона рослинного світу здійснюється центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, власниками та користувачами (в тому числі орендарями) земельних ділянок, на яких знаходяться об`єкти рослинного світу, а також користувачами природних рослинних ресурсів.

Відповідно до пункту 3 Порядку видалення дерев, кущів, газонів і квітників у населених пунктах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2006 № 1045, видалення зелених насаджень на території населеного пункту здійснюється: за рішенням виконавчого органу сільської, селищної, міської ради (далі - компетентний орган) на підставі ордера (крім випадків, передбачених пунктами 7-10 цього Порядку) на підставі документів, визначених статями 35-37 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Відповідно до пункту 5.5. Правил утримання зелених насаджень у населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства від 10.04.2006 № 105, відповідальними за збереження зелених насаджень і належний догляд за ними на територіях установ, підприємств, організацій та прилеглих територіях є установи, організації, підприємства.

Статтями 15, 16 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини першої статті 74, частини першої статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За змістом статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до частин першої та другої статті 80 Господарського процесуального кодексу України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Вирішуючи спір, суд враховує, що у разі звернення до суду за захистом своїх прав позивач повинен надати суду (додати до позову, подати через канцелярію суду з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи) відповідні докази наявності обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог.

Разом з тим, відповідно до документів наявних в матеріалах справи, в них відсутні докази на встановлення вини відповідача, а відтак у Науково-інженерного центру "Матеріалообробка вибухом" Інституту електрозварювання ім. Є.О. Патона Національної академії наук України не виникає обов`язку відшкодувати позивачу збитки.

На підтвердження викладених в позовній заяві обставин, позивачем додано до позовної заяви, зокрема, копію повідомлення про подію, що має ознаки страхового випадку (№ справи 142854) від 21.01.2020, в якій відображено схему події, однак такий доказ не може слугувати достовірним доказом визначення неправомірної поведінки особи, внаслідок якої завдано шкоду, оскільки повідомлення складено в односторонньому порядку та підписане лише представником ТОВ "НТП "АГРОСОФТ".

В матеріалах справи немає жодних доказів, які підтверджують факт настання події пошкодження застрахованого транспортного засобу Fiat TIPO, реєстраційний номер НОМЕР_1 саме на території Науково-інженерного центру "Матеріалообробка вибухом" Інституту електрозварювання ім. Є.О. Патона Національної академії наук України.

Зокрема, протоколу/постанови Національної поліції, рішення суду чи визнання вини відповідача, матеріали справи не містять.

Відображена схема події в повідомленні про подію, що має ознаки страхового випадку (№ справи 142854) від 21.01.2020 не містить жодної прив`язки до місцезнаходження автомобіля на території відповідача.

Також, позивач посилається на Висновок начальника СРПП № 1 Васильківського ВП ГУНП України в Київській області від 08.02.2020.

Водночас, відповідно до змісту означного Висновку, національною поліцією повідомлено заявника про закінчення перевірки обставин по факту пошкодження автомобіля Fiat TIPO реєстраційний номер НОМЕР_1 та відсутності ознак кримінального та адміністративного правопорушення.

Також позивач надав в матеріали справи копію страхового акта № 142854 від 17.02.2020, на підставі якого здійснено страхову відшкодування за ремонт автомобіля Fiat TIPO, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Разом з тим, в даному акті у розділі 5 зазначено: "наявність винної особи, до якої може бути подано регресний позов не визначено".

Отже, позивачем належним чином не доведено складу цивільного правопорушення, а відтак неможливо встановити вину відповідача, про яку вказує позивач, у зв`язку з чим суд доходить висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, а тому задоволенню не підлягають.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, що складаються із судового збору та витрат на правничу допомогу покладаються на позивача.

Керуючись статтями 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України суд

вирішив:

У позові відмовити повністю.

Дане рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 256-257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Н.Г. Шевчук

Рішення складено та підписано: 27.03.2023