Постанова

від 21.03.2023 по справі 520/23554/21

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2023 р.Справа № 520/23554/21

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Русанової В.Б.,

Суддів: Перцової Т.С. , Жигилія С.П. ,

за участю секретаря судового засідання Пукшин Л.Т.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.02.2022 (головуючий суддя І інстанції: Зінченко А.В., повний текст складено 23.02.22 року) по справі № 520/23554/21

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Технобуд-Дор"

до Головного управління ДПС у Харківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Технобуд-Дор» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом, в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення ГУ ДПС у Харківській області від 12.10.2021:

- № 00217950728, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 2 427 070,00 грн;

- № 00218100728, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 975 313,75 грн.

В обґрунтування позову зазначило, що висновки податкового органу про безтоварність господарських операцій та порушення норм ПК України є необґрунтованими, оскільки договір, укладений з ТОВ «Будторг Постач» фактично виконаний, що підтверджується належними первинними та іншими документами бухгалтерського та податкового обліку, а тому наслідки таких правовідносин правомірно відображено в податковому обліку.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 17.02.2022 позов задоволено.

Головне управління ДПС у Харківській області (далі - відповідач), не погоджуючись з судовим рішенням, подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне та неповне дослідження судом першої інстанції доказів, встановлення обставин у справі та застосування норм матеріального та процесуального права, просило його скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог.

Скаржник зазначає, що суд першої інстанції не дослідив обставини справи та не надав оцінку доводам відповідача щодо нереальності господарських операцій, зважаючи на відсутність у контрагента позивача трудових ресурсів, транспортних засобів, основних економічних фондів, складських приміщень, виробничих приміщень та виробничих потужностей.

Також, просить врахувати, що мережева адреса, з якої здійснювалась реєстрація первинних документів відрізняється від податкової адреси що свідчить про неузгодженість даних та формальність оформлення таких документів.

Звертає увагу на неврахування судом першої інстанції узагальненої податкової інформації, відповідно до якої не підтверджено реальність придбання ТОВ «Будторг Постач» ТМЦ та послуг у контрагентів-постачальників та в подальшому їх реалізації контрагентам-покупцям за звітний період з липень - жовтень 2019 року.

Зауважує, що позивачем не надано доказів оформлення подорожніх листів на автомобілі та їх технічної придатності до перевезення вантажів з огляду на фізичні параметри товарно-матеріальних цінностей, а наявні в матеріалах справи товарно-транспортні накладні не містять відомості щодо адреси складських приміщень, куди доставлялись будматеріали.

Крім того, апелянт звертає увагу, що ТОВ «Будторг Постач» є учасником кримінального провадження № 42019000000002241 за фактом скоєння злочину, передбаченого ч. 3 ст. 191, ч. 2 ст. 212 Кримінального кодексу України.

Позивач подав суду додаткові пояснення, в яких зазначив, що господарські операції з ТОВ «Будторг Постач» є реальними, підтверджені первинними документами, які надавались суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 4 ст. 229, ч. 1 ст. 308 КАС України справа розглядається в межах доводів та вимог апеляційної скарги, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ГУ ДПС у Харківській області, на підставі наказів від 20.08.2021 «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки», прийнятого за заявою ТОВ «Технобуд-Дор» від 09.08.2021 про проведення документальної позапланової виїзної перевірки та від 31.08.2021 «Про продовження строку проведення документальної позапланової виїзної перевірки», направлень на перевірку в період з 25.08.2021 по 02.09.2021 проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Технобуд-Дор» з питань контролю за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати усіх, передбачених Податковим кодексом України податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства за період з 16.10.2018 по 30.06.2021 по фінансово-господарських операціях, зокрема, з ТОВ «Будторг Постач», за результатами якої складено акт № 15563/20-40-07-28-09/42555281 від 09.09.2021.

В акті перевірки зазначено про порушення позивачем:

- пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 135.1 ст. 135 ПК України, п. 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 № 290, в результаті чого встановлено заниження суми доходів, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування декларації з податку на прибуток на загальну суму 4 334 725 грн, у тому числі за 2019 рік на суму 4 334 725 грн;

- пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 135.1 ст. 135 ПК України, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток на загальну суму 780 251 грн, у тому числі за 2019 рік на суму 780 251 грн.;

- п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, пп. «а» п. 198.1, абзаців 1, 2 п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України в результаті чого занижено податкові зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 11 649 грн, у тому числі за квітень 2020 року на суму 5 162 грн., за жовтень 2020 на суму 6 487 грн., та завищення податкового кредиту всього у сумі 1 930 007 грн., у тому числі у вересні 2019 року у сумі 1 930 007 грн., що призвело до заниження суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету, у розмірі 1 941 656 грн, у тому числі у вересні 2019 у сумі 1 930 007 грн, у травні 2020 року у сумі 5 162 грн. та у травні 2021 року у сумі 6 487 грн.

12.10.2021 податковим органом прийняті податкові повідомлення-рішення:

- № 00217950728, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 2 427 070,00 грн (в тому числі основний платіж -1 941 656,00 грн та фінансові санкції - 485 414,00 грн);

- № 00218100728, яким підприємству збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток на загальну суму 975 313,75 грн (в тому числі за основним платежем 780 251,00 грн та фінансові санкції 195 062,75 грн).

Не погоджуючись з податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем підтверджено реальність здійснення господарських операцій з ТОВ «Будторг Постач» належними первинними документами, а відповідач, як суб`єкт владних повноважень не довів правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядок їх адміністрування, права, обов`язки платників податків та зборів, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України (далі- ПК України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до п. 14.1.36 ст. 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно п. 22.1 ст. 22 ПК України, об`єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об`єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов`язує виникнення у платника податкового обов`язку.

Згідно з пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень розділу III Податкового кодексу України.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Статтею 135 ПК України визначено, що базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

Згідно з п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Зі змісту наведених положень вбачається, що витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. При цьому фінансовий результат до оподаткування визначається платником податку на прибуток у фінансовій звітності відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності з урахуванням відповідних коригувань.

Пунктом 200.1 ст. 200 вказаного Кодексу встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

В свою чергу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно п. 198.1 ст. 198 виникає, окрім іншого, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. При цьому, відповідно до п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.

Згідно з п. 44.2 ст. 44 ПК України для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування. Платники податку, які відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" застосовують міжнародні стандарти фінансової звітності, ведуть облік доходів і витрат та визначають об`єкт оподаткування з податку на прибуток за такими стандартами з урахуванням положень цього Кодексу. Такі платники податку при застосуванні положень цього Кодексу, в яких міститься посилання на положення (стандарти) бухгалтерського обліку, застосовують відповідні міжнародні стандарти фінансової звітності.

Відповідно до п. 85.2 ст. 85 ПК України платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. Такий обов`язок виникає у платника податків після початку перевірки.

Відповідно до п. 6 ПСБО 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 р. №318, витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону №996-XIV, первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Відповідно до ч.1 ст. 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

За змістом ч.2 ст. 9 Закону № 996-ХIV первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Правилу цієї норми Закону №996-ХIV кореспондує зміст пункту 2.4 Положення №88.

Таким чином, визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку, та підтвердження відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Аналізуючи наведені норми права, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 липня 2022 року (справа №160/3364/19), що підлягає врахуванню відповідно до вимог частини третьої статті 341 КАС України, дійшла наступних висновків.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами (пункт 63 Постанови).

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції (пункт 64 Постанови).

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат чи податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не було встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними (пункт 65 Постанови).

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (пункт 66 Постанови).

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу (пункт 67 Постанови).

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що основними видами діяльності ТОВ «Технобуд-Дор» є: 23.99 виробництво неметалевих мінеральних виробів, н. в. і. у. (основний); 23.63 виробництво бетонних розчинів, готових для використання, що підтверджується даними з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

В перевіряємому періоді позивач мав господарські взаємовідносини з ТОВ «Будторг Постач».

02.09.2019 між ТОВ «Технобуд-Дор» (покупець) та ТОВ «Будторг Постач» (постачальник) укладено договір поставки № 2019.09.02, за умовами якого постачальник зобов`язується передати у власність покупця, а покупець у порядку та на умовах, передбачених даним договором, зобов`язується приймати та оплачувати будівельні матеріали, номенклатура, асортимент, кількість та вартість яких визначається сторонами у замовленнях (заявках) та/або рахунках, та/або накладних.

Постачальник зобов`язаний поставити товар покупцю на умовах, визначених у заявках.

Разом із товаром постачальник зобов`язаний передати покупцю відповідні документи на товар.

Строк та місце поставки товару узгоджується сторонами у заявках (розділ 3 Договору).

Згідно п. 4.1 Договору передача постачальником товару покупцю фіксується шляхом підписання відповідної накладної, у якій зазначається асортимент (номенклатура), кількість та вартість товару, що передається постачальником покупцю.

Приймання товару за якістю, асортиментом, комплектністю, кількістю здійснюється покупцем в момент фактичного отримання товару та підпису уповноваженою особою покупця накладної (п. 4.2 Договору).

На виконання договору, ТОВ «Будторг Постач» у вересні 2019 року поставило позивачу Гранвідсів 0- 5, Щебінь фр. 5-10 мм, Щебінь фр. 10-20 мм, на загальну суму 11 580 042,00 грн. (в тому числі ПДВ 1 930 007,00 грн).

На підтвердження факту поставки товару позивач надав видаткові накладні, товарно-транспорті накладні, податкові накладні.

Перевезення товару здійснювалося автоперевізником ТОВ «Техдор» за замовленням позивача на виробничий об`єкт ТОВ «Технобуд-Дор» Асфальтобетонний завод «Мильці», розташований за адресою: Полтавська обл., Полтавський р-н, с. Мильці, с/рада Супрунівська, 1.

Як зазначив позивач, та не спростував відповідач на території об`єкту наявні площі та виробничі приміщення для складання та заготівлі сировини і розташування технологічного обладнання (заводу). Технологічне обладнання (завод) призначене для приготування асфальтобетонних сумішей, що застосовуються в дорожньому будівництві.

Придбаний товар (грандвідсів та щебінь) розвантажений уповноваженими працівниками ТОВ «Технобуд-Дор» на зберігання в окремий відвал, з якого по мірі виробничої необхідності останні використані як сировина для виготовлення асфальтобетону з метою провадження власної господарської діяльності.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що надані до перевірки і суду документи оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та в повній мірі відображають зміст і характер вчинених господарських операцій.

З акту перевірки вбачається, що висновки, які стали підставою для винесення податкових повідомлень-рішень, ґрунтуються на узагальненій податковій інформації, та зводяться до відсутності у контрагента необхідних ресурсів, обсягів основних засобів та трудових ресурсів.

Твердження апелянта про те, що контрагент позивача не мав необхідних ресурсів для провадження господарської діяльності, обґрунтовано відхилено судом першої інстанції, оскільки вони не підтверджені належними та допустимими доказами, ґрунтуються виключно на припущеннях, які, в свою чергу, базуються на узагальненій податковій інформації без проведення контрольних заходів щодо постачальника позивача та дослідження первинних документів.

Більше того, колегія суддів уважає за необхідне звернути увагу на висновок Верховного Суду, висловлений, зокрема, в постановах від 13 серпня 2020 року у справі № 520/4829/19, від 21 жовтня 2020 року у справі № 140/1845/19, від 13 липня 2022 року у справі № 320/6224/19 згідно з яким відсутність у контрагента матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу.

До того ж, Верховний Суд у своїх постановах неодноразово зазначав, що податкова інформація, яка наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів суб`єкта господарювання по ланцюгах постачання, а також податкова інформація надана іншими контролюючими органами, в тому числі і складена з причин неможливості проведення зустрічної звірки, носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону (постанови від 08.12.2021 у справі № 810/3514/17, від 05.08.2021 у справі № 813/5824/15, від 16.09.2020 у справі № 520/4150/19).

Доводи апелянта про те, що нереальність господарських операцій позивача підтверджена дослідженням ланцюга постачання між ТОВ «Будторг Постач» та, відповідно, його контрагентами, колегія суддів відхиляє, оскільки відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Навіть якщо контрагент (постачальник по ланцюгу) і порушив вимоги податкового законодавства, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку (покупця товарів, робіт, послуг) права на від`ємне значення або відшкодування ПДВ за правочином з таким контрагентом у разі, якщо платник податку виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування, сплатив за виконані послуги і має документальне підтвердження розміру свого податкового кредиту та здійснених витрат.

Жодною нормою законодавства України не передбачається обов`язку платників податків - одержувачів товарів вимагати від контрагентів-постачальників будь-яких відомостей щодо повноти сплати ними податків за окремою операцією придбання товарів, відомостей щодо третіх осіб (постачальників у ланцюгу), перевіряти додержання чи порушення ними законодавчих приписів, а також наявність у цих контрагентів умов для належного здійснення господарської діяльності, оскільки податкове законодавство не ставить в залежність додатковий облік певного платника податків від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, а також від господарських та виробничих можливостей контрагента.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 20 жовтня 2022 року у справі № 200/5836/19-а.

Правовідносини контрагентів із третіми особами у ланцюгах постачання, з якими позивач не вступав у господарські відносини, самі по собі, за відсутності інших об`єктивних та підтверджених даних про порушення позивачем податкового законодавства, не можуть бути самостійною та достатньою підставою для висновку про нереальність господарських взаємовідносин.

Доводи апеляційної скарги щодо формального складання первинних документів, з посиланням на те, що мережева адреса, з якої здійснювалась реєстрація первинних документів відрізняється від податкової адреси, колегія суддів оцінює критично, оскільки вказане не заборонено діючим законодавством.

Колегія суддів зазначає, що законодавством не встановлено будь-яких обмежень щодо подання платником податків звітності з Ір-адреси, дислокація якої не збігається із податковою адресою юридичної особи.

При цьому, апелянт не зазначає джерело отримання в законний спосіб інформації про відповідні IP - адреси контрагентів та дислокацію пристрою, докази в підтвердження вказаних обставин, отже достовірність такої інформації нічим не підтверджується.

Щодо доводів апелянта про ненадання до перевірки доказів оформлення подорожніх листів на автомобілі та їх технічної придатності до перевезення вантажів колегія суддів зазначає, що останні не є первинними документами щодо господарських операцій з поставки товару (такими є податкові накладні, видаткові накладні).

Відсутність у платника податків документів на перевезення придбаного товару у межах договору поставки не може бути достатньою підставою для позбавлення такого платника права на податковий кредит. Так само відсутність певних документів чи незначні недоліки в їх оформленні не є підставою для визнання господарських операцій нереальними, якщо інші дані свідчать про фактичний рух активів або зміну у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку із його господарською діяльністю. Перевагу варто надавати реальності здійснення господарської операції та її економічному змісту, а не оформленню такої операції. У свою чергу, реальність господарської операції визначається фактом руху активів.

Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду викладеній в постанові від 18.11.2022 по справі № 821/2986/15-а.

Доводи апелянта, що відсутності у товарно-транспортних накладних адреси складських приміщень, куди доставлялись будматеріали, спростовуються наявними в справах ТТН, які містять вказані відомості, а саме: пункт розвантаження Полтавська обл., Полтавський р-н, с. Мильці.

Посилання апелянта на наявність кримінального провадження № 42019000000002241 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 191, ч. 2 ст. 212 Кримінального кодексу України стосовно ТОВ «Будторг Постач», що на думку останнього свідчить про безтоварність господарських операцій , колегія суддів вважає помилковими, оскільки сам факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень), в рамках такої кримінальної справи, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами.

Крім того, належними доказами можуть бути лише встановлені вироком суду обставини, у тому числі щодо причетності або обізнаності позивача у цьому.

Доказів, які б свідчили про наявність такого, що набрав законної сили вироку суду відносно позивача та/або контрагента, який би набрав законної сили, під час розгляду справи, контролюючим органом не надано.

При цьому відступивши від висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові від 01 грудня 2015 року (справа № 21-3788а15), Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 липня 2022 року у справі № 160/3364/19 не зробила висновку, що обставини щодо діяльності контрагента платника податків, на які посилається контролюючий орган як на доказ нереальності господарської операції, не входять до предмета доказування.

Недотримання контрагентом позивача податкової дисципліни (що у спірних правовідносинах не доведено відповідачем) має правові наслідки саме для цього контрагента, оскільки порушення платником вимог податкового законодавства тягне застосування заходів відповідальності саме до такого платника та не може негативно впливати на податковий облік інших осіб (зокрема, його контрагентів) за відсутності факту причетності останніх до таких правопорушень та за наявності факту здійснення господарської операції.

Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 12.10.2022 у справі № 640/26224/19.

Відтворення у тексті акту перевірки, так і в апеляційній скарзі факту наявності кримінального провадження щодо контрагента по ланцюгу постачання не може бути покладено в основу висновків перевірки про відсутність реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, та як наслідок, в основу - податкових-повідомлень рішень.

Саме такий правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 02.08.2022 у справі № 640/14930/20.

Отже, сукупність наданих позивачем і до перевірки, і до суду першої та апеляційної інстанції первинних документів та доказів, що стосуються поставки товару за вказаними вище господарськими операціями, свідчить про реальний характер правочинів.

У свою чергу, податковим органом не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться у цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі. При цьому, податкова інформація не є носієм доказовості про порушення позивачем вимог податкового законодавства, а тому не може бути підставою вважати правочин нікчемним.

Відповідач правильно вказує, що несприятливі наслідки недостатньої обережності у підприємницькій діяльності покладаються на особу, якою укладено відповідні правочини, та не можуть бути перенесені на бюджет шляхом зменшення податкових зобов`язань та провадження необґрунтованих виплат. У випадку недобросовісності контрагентів покупець несе ризик своєї бездіяльності не лише по виконанню господарсько-правових зобов`язань, але і в рамках податкових правовідносин, позаяк в силу вимог податкового законодавства позбавляється можливості скористатися пільговим порядком обчислення бази оподаткування у зв`язку з відсутністю належним чином оформлених первинних документів.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що податковим органом, не наведено доводів та надано доказів тому, що позивач діяв без належної обачності та був обізнаним про допущення його контрагентом певних порушень законодавства при веденні господарської діяльності, оскільки, укладаючи угоду зі своїми контрагентом, позивач мав всі підтвердження господарської правосуб`єктності контрагента: здійснювати господарську діяльність, реалізовувати господарську компетенцію, мати зобов`язання, нести за ними відповідальність тощо.

Контролюючим органом не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, а також не зазначено про здійснення позивачем розглядуваних операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.

Не подано відповідачем і жодних доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податку на додану вартість.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Податковим органом під час судового розгляду справи, не наведено будь-яких переконливих доводів та не надано належних доказів, які б ставили під сумнів реальність здійснених позивачем господарських операцій, та/або свідчили б про невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, та/або про наявність інших обставин що підтверджують недобросовісність позивача, як платника податків.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що досліджені господарські операції по правочинам між позивачем та ТОВ «Будторг Постач» були реально здійснені, що повністю підтверджується наявністю належним чином оформлених первинних документів, такі операції пов`язані з господарською діяльністю підприємства, всі учасники господарських операцій володіли спеціальною податковою правосуб`єктністю, а висновок відповідача про безтоварність укладеного правочину є таким, що не відповідає дійсності, та не ґрунтується на належних доказах.

За таких обставин, податкові повідомлення-рішення від 12.10.2021 є протиправними та правомірно скасовані судом.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно - правовим обґрунтуванням, у зв`язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.02.2022 по справі № 520/23554/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя В.Б. РусановаСудді Т.С. Перцова С.П. Жигилій Повний текст постанови складено 28.03.2023 року