Постанова

від 28.03.2023 по справі 460/37295/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2023 рокуЛьвівСправа № 460/37295/22 пров. № А/857/2173/23

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючої судді Хобор Р.Б.,

суддів Бруновської Н.В., Шавеля Р.М.

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2022 року, прийняте суддею Зозулею Д.П. в м. Рівне, за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у справі № 460/22325/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області про визнання протиправними дії та рішення, зобов`язання вчинення певних дій,

В С Т А Н О В И В:

Позивачка звернулася в суд з позовом до відповідача, в якому просила:

1) визнати протиправною бездіяльність відповідача, щодо не нарахування та не виплати доплати до пенсії, відповідно до ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-ХІІ (далі - Закон № 796-ХІІ);

2) зобов`язати відповідача здійснити нарахування та виплату з 07.10.2022 року доплату до пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плат, відповідно до статті 39 Закону № 796-ХІІ, з урахуванням раніше виплачених сум.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2022 року в задоволенні позову відмовлено.

Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка не має права на доплату до пенсії, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 07.10.2022 року.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції його оскаржила позивачка, подавши апеляційну скаргу, в якій просить це рішення скасувати та задовольнити позов.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказує на те, що розмір і порядок отримання соціальних виплат визначається статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не постановою Кабінету Міністрів України.

Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволені позову відмовити в повному обсязі.

Заслухавши суддю доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд при розгляді цієї справи виходить з наступних міркувань.

Суд першої інстанції встановив, що позивачка є потерпілою від Чорнобильської катастрофи (ІV категорії).

Позивачка проживає в населеному пункті, який, відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року № 106, віднесений до зони гарантованого добровільного відселення.

Із заявою про перерахунок пенсії до відповідача не зверталася.

Надаючи правову оцінку правильності вирішення судом першої інстанції даного публічно правового спору, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Стаття 39 Закону № 796-ХІІ у редакції, чинній до 01 січня 2015 року, була викладена так:

" 1. Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:

- у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;

- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;

- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.

Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.

Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України".

28 грудня 2014 року Верховною Радою України прийнятий Закон України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" № 76-VIII (далі - Закон № 76-VІІІ), підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесені зміни до Закону № 796-ХІІ шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45. Вказаний Закон набрав чинності 1 січня 2015 року.

4 лютого 2016 року прийнятий Закон України "Про внесення зміни до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" № 987-VIII (далі - Закон № 987-VІІІ), який згідно з розділом ІІ "Прикінцеві положення" набрав чинності з 1 січня 2016 року, а також включив до Закону № 796-ХІІ статтю 39 наступного змісту: "Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України".

Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 указав, що обмеження чи скасування Законом № 76-VІІІ пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, фактично є відмовою держави від її зобов`язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов`язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон № 76-VІІІ у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність.

При цьому, в рішенні Конституційного Суду України встановлений порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 Закону № 796-ХІІ у редакціях, чинних до внесення змін Законом № 76-VІІІ, проте застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону № 796-ХІІ вказане рішення не містить.

Конституційний Суд України у рішенні від 13 травня 1997 року № 1-зп висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.

Таким чином, з 17 липня 2018 року відновила дію редакція статті 39 Закону № 796-ХІІ, яка була чинною до 1 січня 2015 року. Ця редакція статті за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено у редакції Закону № 987-VІІІ, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням статті 39 Законом № 987-VІІІ.

Стаття 39 у редакції Закону № 987-VІІІ, яка чинна з 1 січня 2016 року, врегульовує питання доплат виключно особам, які працюють у зоні відчуження. Однак, редакція статті 39, яка була чинна до 1 січня 2015 року, врегульовувала питання здійснення доплат таким категоріям громадян: 1) особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного (обов`язкового) відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю); 2) непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях; 3) студентам, які там навчаються; 4) пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення; 5) громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів.

З огляду на наведене вище, суд вважає, що відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта - статті 39 Закону № 796-ХІІ до внесення змін Законом № 76-VІІІ спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність із 1 січня 2016 року статті 39 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 987-VІІІ. І ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3, 8 Конституції України та стаття 6 КАС України) в частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав.

Такий підхід до розуміння наслідків визнання неконституційними нормативно-правових актів (або окремих положень) та усунення колізії, що виникла внаслідок цього, забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність дії Конституції України, її верховенство як Основного Закону держави на всій території України.

Отже, з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 відновлено право позивачки на отримання доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ.

Водночас, вирішуючи питання про належний до виплати розмір вказаної доплати, суд керується таким.

Відповідно до статті 63 Закону № 796-ХІІ, фінансування витрат, пов`язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного і місцевого бюджетів та інших джерел, не заборонених законодавством.

Правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства визначені у Бюджетному кодексі України (далі - БК України).

Відповідно до частини першої статті 23 БК України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачене законом про Державний бюджет України.

1 січня 2015 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" від 28 грудня 2014 року № 79-VIII (далі - Закон № 79-VІІІ), пунктом 63 якого розділ VI "Прикінцеві та перехідні положення" БК України доповнений пунктом 26, яким установлено, що норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону № 796-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

При цьому, суд вважає за необхідне наголосити, що вказані вище положення Закону № 79-VІІІ не були визнанні неконституційними.

Таким чином, 1 січня 2015 року Кабінету Міністрів України були надані повноваження щодо визначення розміру і порядку виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ.

Водночас, надання Законом № 79-VIII Кабінету Міністрів України повноважень щодо визначення розміру і порядку виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, не означає, що йому надано право їх зменшувати або скасовувати. Уряд не має права приймати будь-які підзаконні акти, які суперечать Закону №796-ХІІ. Оскільки ж стаття 39 Закону №796-ХІІ (в чинній з 17.07.2018 редакції, а саме в редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»» від 06.06.1996 №230/96-ВР) не уповноважує Кабінет Міністрів України встановлювати розміри доплат для осіб, які працюють у зонах безумовного та гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю, а також розміри підвищення до пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, натомість самостійно і чітко визначає такі розміри, то застосуванню підлягає саме норма статті 39 Закону №796-ХІІ, яка є самодостатньою в цьому питанні, і безсумнівно наділена вищою юридичною силою.

Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 18 березня 2020 року по зразковій справі № 240/4937/18.

Таким чином, апеляційний суд вважає, що позивачка, як непрацюючий пенсіонер, з 07.10.2022 року має право на щомісячне отримання доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як установлено статтею 39 Закону № 796-ХІІ. Тому, суд дійшов висновку, що відмова відповідача у нарахуванні та виплаті позивачці вказаної доплати з 07.10.2022 року, є протиправною.

Такий висновок є підставою для задоволення позову.

Відповідно до частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:

1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов до переконання в тому, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з порушенням норм матеріального права.

Таким чином, апеляційний суд вважає доводи апеляційної скарги підставними та такими, що спростовують висновки суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу необхідно задовольнити, оскаржене рішення суду першої інстанції скасувати та задовольнити адміністративний позов.

Що стосується розподілу судових витрат, то апеляційний суд зазначає таке.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Апеляційний суд встановив те, що за подання позову позивачка сплатила 992,40 грн., а за подання апеляційної скарги 1488,60 грн.

Отже, на користь позивачки, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача необхідно стягнути 2481 грн.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2022 року в справі № 460/37295/22 скасувати та прийняти постанову, якою адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 доплати до пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плат.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Рівненській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 з 07.10.2022 року доплату до пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плат.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області сплачений судовий збір в сумі 2481,00 грн. (дві тисячі чотириста вісімдесят одна гривня 00 копійок).

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, за наявності яких постанова може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуюча суддя Р. Б. Хобор судді Н. В. Бруновська Р. М. Шавель Постанова складена 28.03.2023 року