Рішення від 27.03.2023 по справі 757/10202/22-ц

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 757/10202/22-ц

Номер провадження2/711/517/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2023 року

м.Черкаси

Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючого судді Піковського В.Ю.,

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Россері» про стягнення заборгованості по заробітній платі,-

в с т а н о в и в :

28 квітня 2022 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Печерського районного суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Россері» про стягнення заборгованості із заробітної плати.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що він звернувся до відповідача з питанням працевлаштування. Відповідач погодився прийняти його на роботу з оплатою праці 1500,00 доларів США, які він зобов`язувався виплатити по курсу НБУ на день розрахунку. Трудові відносини оформлено між ними договором стажування № 89 від 15 січня 2022 року строком на 1 (один) місяць та з усною домовленістю про можливість продовжувати співпрацю у подальшому.

Вказує, що про характер трудових відносин, що виникли між ним та відповідачем свідчить зміст вказаного договору. Зокрема: в преамбулі договору зазначено, що сторони договору керуються Кодексом законів про працю, що режим роботи відбувається згідно Правил внутрішнього трудового розпорядку. Робочим місцем визначено офіс відповідача за адресою: м. Київ, вул. Мечнікова, 3, оф. 702. Частиною 2, пункту 7, розділу «Права та обов`язки сторін» договору стажування визначено, що стажист забезпечується необхідним обладнанням відповідно до правил і норм охорони праці, безпеки праці та виробничої санітарії.

Позивач звертає увагу, щодо оплатності договору стажування: він не є студентом (диплом магістра отримав ще в 2019 році), не перебував на обліку у Центрі зайнятості, не є державним службовцем жодних підстав укладати з ним договір стажування без належного оформлення трудових відносин у роботодавця не було. Водночас, він сприймав існуючі між ними відносини, як трудові та був переконаний, що його роботодавець виконає покладені на нього законом обов`язки (зокрема повідомити про його працевлаштування державну фіскальну службу, сплачувати ЄСВ) та виконувати інші зобов`язання по трудовому договору.

Зазначає, що за період роботи будь яких претензій до нього щодо якості роботи чи дотримання правил трудової дисципліни з боку роботодавця не було. Він щодня приходив на роботу в офіс та виконував роботу, яка належала до його трудових обов`язків в період з 15 січня 2022 року по 15 лютого 2022 року. Після закінчення строкового трудового договору він вирішив не продовжувати роботу, оскільки фінансові умови його не задовольняли (роботодавець повідомив про зменшення розміру заробітної плати до 800 доларів США за місяць).

Однак, на момент звільнення з`ясувалося, що роботодавець не подавав повідомлення про його працевлаштування позивача у податкову службу та не сплачував за нього ЄСВ, та не завів електронну трудову книжку. З цього приводу позивач звернувся з відповідною скаргою до Управління Держпраці.

Позивач вказує, що під час звільнення розрахунок з ним проведено частково, лише у розмірі 500,00 доларів США, що еквівалентно 14150 грн. 00 коп. на день розрахунку. З приводу залишку заборгованості по заробітній платі у сумі 1000,00 доларів США, то заступник директора ОСОБА_2 написав розписку, що зобов`язується вказану суму коштів виплатити. Однак, зобов`язання свої не виконав та відмовився здійснювати розрахунок.

В подальшому, почалися воєнні дії та він не міг своєчасно звернутися із відповідним позовом до суду. Через неправомірну поведінку відповідача у воєнний час, він залишився без засобів до існування. Мирні переговори з роботодавцем та намагання врегулювати ситуацію шляхом домовленостей не мали результату. Він залишився у місті Києві під обстрілами без власних зароблених коштів. При цьому, у розмовах відповідач постійно висловлював суперечливу позицію: з одного боку, що визнавав зобов`язання, з другого боку повідомляв, що розглядати питання виплати йому боргу буде після війни, або що розписку писав не директор, а заступник і вона не має юридичної сили, в подальшому повідомив, що він мав запізнення на роботу, тому виплачувати йому зароблені кошти не буде, в подальшому знову повідомляв, що не відмовляється від боргу т.д.

Вважає, що таку поведінку відповідача слід розцінювати як мародерство в умовах воєнного часу. Ставлення роботодавця, який отримав результат його роботи є принизливим. Розуміючи, що він залишився без засобів до існування, відповідач постійно обманював, гребуючи своєю репутацією.

Додає, що він розраховував тими коштами, які заробив, оплатити власні першочергові потреби в умовах воєнного стану (харчування, медицина, проїзд), однак не зміг цього зробити через непорядність відповідача. Він пережив стрес через таке нелюдське та принизливе поводження свого роботодавця. Таким діями відповідача позивачу заподіяно моральну шкоду, яку він оцінює у розмірі 750,00 доларів США, що еквівалентно 22316 грн. 00 коп. за курсом НБУ на день звернення до суду.

Таким чином позивач просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість по заробітній платі у розмірі 1000,00 доларів США, що еквівалентно 29255 грн. 00 коп. за курсом НБУ на день звернення до суду, моральну шкоду у розмірі 750,00 доларів США, що еквівалентно 22316 грн. 00 коп. за курсом НБУ на день звернення до суду, а також усі судові витрати та витрати на правничу допомогу у розмірі 2000 грн. 00 коп. покласти на відповідача.

02 травня 2022 року ухвалою Печерського районного суду м. Києва цивільну справу передано на розгляд до Придніпровського районного суду м. Черкаси за підсудністю.

23 червня 2022 року цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Россері» про стягнення заборгованості по заробітній платі надійшла до Придніпровського районного суду м. Черкаси.

05 серпня 202 року представником позивача ОСОБА_1 , адвокатом Матвійчуком Д.В. подано заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до якої просить поновити строк на пред`явлення вимоги за порушення строків розрахунку при звільненні; стягнути з ТзОВ «Россері» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у розмірі 1000,00 доларів США, що еквівалентно 36568 грн. 00 коп. за курсом НБУ на день збільшення позовних вимог; заподіяну моральну шкоду у розмірі 750,00 доларів США, що еквівалентно 27426 грн. 45 грн. за курсом НБУ на день збільшення позовних вимог; середній заробіток за час затримки розрахунку та видачі наказу про звільнення на суму 220783 грн. 03 коп.; судової витрати та витрати на правничу допомогу у розмірі 10000 грн. 00 коп.

26 вересня 2022 року представник відповідача ТзОВ «Россері», адвокат Прядка В.М. подав відзив на позовну заяву про стягнення заборгованості по заробітній платі та стягнення моральної шкоду відповідно до якого вказує, що з позовними вимогами ОСОБА_1 не погоджується, вважає їх необґрунтованими та заперечує проти їх задоволення в повному обсязі. Звертає увагу суду на те, що обставини викладені у позовній заяві не відповідають дійсним обставинам справи. Поросить поновити строк на подання відзиву на позовну заяву, прийняти до розгляду відзив на позовну заяву. У задоволенні вимог позивача відмовити повністю.

17.01.2023 року ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси відмовлено представнику відповідача ТОВ «Россері», адвокату Прядці В.М. про перехід із спрощеного позовного провадження до загального провадження з призначенням підготовчого судового засідання.

20 березня 2023 року ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси відмовлено представнику відповідача ТОВ «Россері», адвокату Прядці В.М. про призначення у цивільній справі судової почеркознавчої експертизи та технічної експертизу

Відповідь на відзив позивачем подано не було.

Адвокат Матвійчук Д.В. в судове засідання призначене 20.03.203 не з`явився, подав клопотання в якому просив провести судове засідання, яке призначене о 15 год. 00 хв. 20.03.2023 без участі позивача та представника позивача. Позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

В судове засідання, яке призначене 20.03.2023 адвокат Прядка В.М. не з`явився, причину неявки не повідомив, про час, дату та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Відповідно до частини другої статті 247 Цивільного процесуального кодексу України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Судове засідання з розгляду справи було призначене на 20.03.2023, проте, у зв`язку з неявкою всіх учасників справи, судове засідання з розгляду справи не проводилось, а розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження на підставі ч.13 ст.7, ч.9 ст.10, ст.11, ч.2 ст.247 ЦПК України, внаслідок чого, відповідно встановлених приписів ч.5 ст.268 ЦПК України, датою ухвалення рішення у його вступній частині зазначено не дату судового засідання, на яку було призначено судовий розгляд (20.03.2023), а дату складання повного тексту рішення 27.03.2023 (враховуючи календарні вихідні), що відповідає правовій позиції, сформованої Об`єднаною ПалатоюКасаційного цивільногосуду ускладі ВерховногоСуду впостанові від05.09.2022у справі№1519/2-5034/11.Положення ЦПК України дає можливість, з метою економії процесуального часу та забезпечивши права сторін по справі, здійснити розгляд справи в письмовому провадженні, що було забезпечено в даному випадку, підстав неможливості переходу до розгляду справи в даному порядку не встановлено.

Суд, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на них, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ст.55 Конституції України та ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст.5 ЦПК України).

Відповідно до положень ст.ст.12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч.ч.3, 4 ст.77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.2 ст.78 ЦПК України).

Отже, суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Правові засади і гарантії здійснення громадянами права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено КЗпП України.

Відповідно до вимог частини третьої статті 24 Кодексу законів про працю України, якою передбачено, що працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Судом встановлено, що у січні 2022 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю «Россері» про можливість стажування у напрямку ВЕБ дизайну, що підтверджує відповідним укладеним документом.

З дослідженого в судовому засіданні оригіналу договору № 89 про стажування від 15 січня 2022 року, між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ТзОВ «Россері» в особі директора Карчинського Костянтина Вільгельмовича, що діє на підставі статуту підприємства, 15 січня 2022 року було укладено договір № 89 про стажування (а.с. 82-84).

Відповідно до частини 1, предметом договору є стажування навиків роботи в напрямку ВЕБ дизайну на посаді менеджера з продажу.

Частиною 2 договору передбачено, що строк стажування становить з 15 січня 2022 року по 15 лютого 2022 року.

Передбачено також, що режим стажування повний робочий день згідно з правилами внутрішнього розпорядку підприємства (п.3 договору про стажування).

Місце проходження стажування за адресою: м. Київ, вул. Мечнікова, 3, оф. 702.

Також, договором № 89 від 15 січня 2022 року передбачені права, обов`язки та відповідальність сторін, які уклади цей договір.

Пунктом 7 частини 7 договору визначено, що у разі виконання стажистом професійних робіт, передбачених індивідуальною програмою стажування за встановленими нормами, менеджер з продажу забезпечити вчасну їх оплату в сумі 1500 доларів США по курсу продажу АТ КБ «Приват Банк», а також від 6 % до 10% за кожного залученого клієнта, в залежності від типу клієнта та суми договору в місяць на підставі акта здавання-приймання робіт.

Сторони договору обумовили, що він вступає в силу з моменту його підписання сторонами, термін проходження стажування становить з 15.01.2022 року та діє до 15.02.2022 року.

Відповідно до статті 29 Закону України "Про зайнятість населення" для створення умов щодо здобуття студентами вищих, учнями професійно-технічних навчальних закладів у вільний від навчання час досвіду практичної роботи за обраною спеціальністю та сприяння їх працевлаштуванню після завершення навчання їм надано можливість проходити стажування за професією (спеціальністю), за якою здобувається освіта.

Студенти вищих та учні професійно-технічних навчальних закладів, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем "кваліфікований робітник", "молодший спеціаліст", "бакалавр", "спеціаліст" та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні, мають право проходити стажування за професією (спеціальністю), на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, на умовах, визначених договором про стажування у вільний від навчання час.

Метою стажування є удосконалення професійних знань, умінь та навичок, вивчення та засвоєння нових технологій, техніки, набуття додаткової компетенції та досвіду з виконання професійних завдань та обов`язків.

Стажування здійснюється на умовах, визначених договором між стажистом і роботодавцем.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що стажування можуть проходити особи, які потребують практичного досвіду, закріплення теоретичних знань на практиці та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні.

Аналогічні висновки висловлені у постановах Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі №540/635/19 та від 30 жовтня 2018 року у справі №804/330/17.

Порядок укладення договору про стажування та типова форма такого договору затверджена постановою КМУ від 16 січня 2013 р. № 20.

Окрім того, громадяни, які мають офіційний статус безробітного можуть проходити стажування професійне навчання працівників на виробництві, на тому чи іншому підприємстві, після закінчення якого, підприємство зобов`язується працевлаштувати такого працівника. У всіх інших випадках роботодавець зобов`язаний оформити працівника на роботу у встановленому порядку з першого дня виконання ним трудової функції.

Як вбачається з матеріалів справи та й не заперечується самим позивачем, останній не студент, у 2019 році закінчив Київський національний університет імені Тараса Шевченка та здобув кваліфікацію бакалавр, що підтверджується копією диплома бакалавра В19 № НОМЕР_1 , який доданий до позовної заяви (а.с.17), не перебував на обліку у Центрі зайнятості та не державний службовець.

Із тексту позовної заяви слідує, що позивач, на момент укладення договору, знав, що він не тягне за собою жодних наслідків, а вважав, що його оформлянь у відповідності до чинного законодавства про працю, однак про написання з даного приводу заяв нічого не вказує.

В свою чергу, законодавством не передбачено укладення між суб`єктом господарювання та найманим працівником договору на стажування та прийняття працівника на стажування.

З метою перевірки відповідності працівника роботі, яка йому доручається, керівником може встановлюватись випробування. Відповідно до ст. 26 КЗпП, умова про випробування повинна бути застережена в наказі (розпорядженні) про прийняття цього працівника на роботу. У період випробування на таких працівників поширюється всі вимоги законодавства про працю.

Трудовий договір між ФОП і найманим працівником укладається виключно у письмовій формі. Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу та повідомлення ДПС про прийняття працівника на роботу.

За вимогами частини першої статті 21 Кодексу законів про працю України, трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Статтею 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України "Про оплату праці" та іншими нормативно-правовими актами.

Частиною першою статті 21 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Відповідно до статті 29 Закону України «Про оплату праці» при укладанні працівником трудового договору (контракту) роботодавець доводить до його відома умови оплати праці, розміри, порядок і строки виплати заробітної плати, підстави, згідно з якими можуть провадитися відрахування у випадках, передбачених законодавством.

Згідно ст.97 КЗпП України, оплата праці працівників здійснюється за погодинною, відрядною або іншими системами оплати праці. Оплата може провадитися за результатами індивідуальних і колективних робіт. Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються власником або уповноваженим ним органом з урахуванням вимог, передбачених частиною другою цієї статті. Власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами. Оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

Заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата (ст.115 КЗпП України).

Відповідно до ст. 24 Закону України «Про оплату праці», виплата заробітної плати здійснюється за місцем роботи. За особистою письмовою згодою працівника виплата заробітної плати може здійснюватися через установи банків, поштовими переказами на вказаний ними рахунок (адресу) з обов`язковою оплатою цих послуг за рахунок роботодавця. Своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.

В силу вимог ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи організації, проводиться в день звільнення.

Вимоги працівника про стягнення належної йому заробітної плати в судовому порядку відповідно до ч.2 ст.233 КЗпП України не обмежені будь-яким строком.

18 березня 2022 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держпраці у Київській області із звернення про притягнення ТзОВ «Россері» до встановленої законом відповідальність.

Інформації про результати розгляду звернення від 18 березня 2022 року суду не надано.

Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Отже, суд не встановив, що позивач перебував у трудових відносинах із відповідачем у період з 15.01.2022 року по 15.02.2022 року, належних та допустимих доказів, які б свідчили, що договір про стажування має ознаки трудових і дані правовідносини повинні врегульовуватися за правилами КЗпП України, позивачем не надано. Натомість у матеріалах справи міститься розписка від 18.02.2022 року про обов`язок ОСОБА_2 виплатити суму в розмірі 1000 доларів США (а.с. 14), на яку посилається позивач як підтвердження трудових відносин.

Разом із тим, суд не встановив, а позивачем не доведено, фактичний допуск його до роботи, що також вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилася за розпорядженням чи з відома власника або уповноваженого ним органу. Отже, виконання позивачем трудових функцій в напрямку ВЕБ-дизайну у відповідача в період з 15.01.2022 року по 15.02.2022 року судом не встановлено.

Таким чином, з`ясувавши обставини справи та дослідивши наявні докази, суд вважає, що у задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі, оскільки заявлені вимоги є необґрунтованими і безпідставними.

На підставі викладеного та, керуючись ЦК України, ст.ст. 3, 4, 5, 10, 12, 13, 19, 76-82, 141, 259,263-265,268,273, 280, 281-284, 353 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

В задоволенні позову ОСОБА_1 доТовариства зобмеженою відповідальністю«Россері» простягнення заборгованостіпо заробітнійплаті відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено безпосередньо до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Головуючий: В. Ю. Піковський

Повний текст рішення складено 27 березня 2023 року.