Рішення

від 27.03.2023 по справі 903/206/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10 E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

27 березня 2023 року справа №903/206/23

Господарський суд Волинської області у складі судді Войціховського Віталія Антоновича, за участі секретаря судового засідання Ведмедюка Михайла Петровича та за відсутності представників сторін у зв`язку з їх неявкою в судове засідання,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні Господарського суду Волинської області в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дойчагротех", м. Луцьк

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Ґанок", м. Луцьк

про стягнення 42 817,19 грн.,

встановив:

27 лютого 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Дойчагротех" обґрунтовуючи позовні вимоги неналежним виконанням зобов`язань щодо повернення грошових коштів, сплачених в якості попередньої оплати за товар, у зв`язку з неповним виконанням умов укладеного договору поставки №21/01/1, звернулось до господарського суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Ґанок" 42 817,19 грн., в тому числі, 37 453,20 грн. в повернення суми здійсненої попередньої оплати, 4 517,45 грн. суми інфляційних нарахувань та 846,54 грн. трьох процентів річних.

При цьому засвідчувалось на понесенні судових витрат в розмірі сплаченого за подання позову до суду судового збору 2 684 грн., а також на очікуваних (на суму 7 500 грн.) витратах по оплаті наданої професійної правничої допомоги, докази в підтвердження понесення котрих на ту чи іншу остаточну суму позивач зобов`язувався подати в порядку ч. 8 ст. 129 ГПК України.

Ухвалою від 28.02.2023р. (з врахуванням ухвали від 09.03.2023р. про виправлення описки) за позовом було відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, розгляд справи в судовому засіданні призначено на 27.03.2023р., запропоновано учасникам судового процесу вчинити певні дії та надати суду відповідні додаткові матеріали.

У визначений судом день та час позивач уповноваженого представника в судове засідання не направив, визначених положеннями ГПК України заяв та клопотань до суду не подав.

Відповідач, не дивлячись на створені судом для цього відповідні умови, своїм правом на участь в судовому розгляді не скористався, причини неявки свого представника в судове засідання суд не повідомив, хоча про день на час розгляду справи повідомлявся належним чином. Також відповідачем не було використано можливості висловити свої доводи та заперечення стосовно обставин справи, надати відзив чи пояснення стосовно позову, повідомити усі відомі йому обставини та подати усі можливі докази.

Ухвала суду про відкриття провадження у справі від 28.02.2023р. направлялась відповідачу за юридичною адресою ТОВ Фірма "Ґанок" (м. Луцьк, вул. Єршова, 7Г) рекомендованою кореспонденцією та була повернута до суду без вручення адресату з підстав: "адресат відсутній за вказаною адресою".

Ухвалою від 09.03.2023р. було виправлено допущені в ухвалі Господарського суду Волинської області від 28.02.2023р. про відкриття провадження у справі описки, зокрема, зазначено у тексті ухвали замість невірно визначеного найменування відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Ґанок" вірне найменування: Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма "Ґанок" (у відповідних відмінках).

Примірник ухвали від 09.03.2023р. про виправлення описки із примірником ухвали від 28.02.2023р. про відкриття провадження у справі було направлено ТОВ Фірма "Ґанок" за адресою: м. Луцьк, вул. Єршова, 7Г. Згідно інформації із офіційного сайту АТ "Укрпошта", станом на 27.03.2023р. поштове відправлення №4301040547937 перебуває у точці видачі/доставки відповідачу з 11.03.2023р.

Судом встановлено, що станом на день подання позову до суду, дати відкриття провадження у справі та на час проведення судового засідання 27.03.2023р. відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ТОВ Фірма "Ґанок" з кодом ЄДРПОУ 30659232 зареєстроване в якості юридичної особи за адресою: м. Луцьк, вул. Єршова, 7Г, в стані припинення юридичної особи чи у процесі провадження у справі про банкрутство не перебуває.

Визначена адреса відповідача вбачається також як із укладеного останнім із позивачем договору постачання №21/01/1, так із видаткових накладних на отримання товарів згідно угоди, підписаних відповідачем.

Відтак, судом засвідчується на вжитті всіх необхідних заходів щодо належного повідомлення сторони у справі про дату, час та місце розгляду справи за його участі в якості відповідача.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що неотримання кореспонденції суду (ухвали від 28.02.2023р.) відповідачем та повернення останньої до суду з відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою", відсутністю дій відповідача, спрямованих на отримання ухвали суду про виправлення описки, є наслідками діяння (бездіяльності) відповідача щодо їх належного отримання, тобто його власною волею. Відтак, відповідач вважається повідомленим про відкриття провадження у справі належним чином, оскільки судом було виконано всі покладені на нього обов`язки, а відповідач, натомість, проявив протиправну процесуальну бездіяльність.

Відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. За таких обставин відповідач вважається належним чином повідомленим про час та місце судових засідань.

Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

До повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Судом враховується, що ухвалою від 28.02.2023р. явка в судове засідання представників сторін обов`язковою не визнавалась.

Згідно з приписами ч. 1 та п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Відповідно до ст. 178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Суд зауважує, що сторони зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи. У разі неподання учасником судового процесу з неповажних причин або без повідомлення причин матеріалів та інших доказів, витребуваних господарським судом, останній не позбавлений можливості здійснити розгляд справи за наявними в ній матеріалами та доказами.

Виходячи з практики Європейського суду з прав людини, справи мають бути розглянуті впродовж розумного строку.

В поняття "розумний строк" розгляду справи, Європейський суд з прав людини включає: складність справи; поведінку заявника; поведінку органів державної влади; важливість справи для заявника.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його правта обов`язків цивільного характеру. Право на справедливий судовий розгляд включає в себе право на доступ до суду та право на доступ до правосуддя в широкому розумінні.

Чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України згідно зі ст. 9 Конституції України. Пріоритетність застосування норм таких міжнародних договорів у господарському процесі встановлена ст.3 ГПК України.

Відповідно до Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основних свобод" від 17.07.1997р., дана Конвенція та Протоколи до неї № 2, 4, 7, 11 є частиною національного законодавства України.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ як джерело права Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини.

Конвенція на відміну від національного законодавства України не запроваджує чітких строків розгляду справи, проте посилання на строк містить ст. 6 Конвенції, яка постулює дефініцію розумного строку розгляду справи.

Критерій розумності строку розгляду справи також наведений в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 18.11.2003 р. №01-8/1427 (зі змінами та доповненнями, внесеними в останнє інформаційним листом ВГСУ від 24.07.2008р. №01-8/451). У цьому листі зазначено: "Критеріями оцінки розгляду справи упродовж розумного строку є складність справи, поведінка учасників процесу і поведінка державних органів (суду), важливість справи для заявника".

Визначаючи ці критерії, ВГСУ посилається на рішення Європейського суду з прав людини у справі "Красношапка проти України" № 23786/02 від 30.11.2006 р. (§ 51).

Аналізуючи практику Європейського суду з прав людини, можна дійти висновку, що критерії оцінки розумності строку розгляду справи має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумності строку розгляду справи можна застосовувати, коли стороною у спорі є орган державної влади.

Відповідно до ст. 2 ГПК України, одним із основних завдань господарського судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За таких обставин, беручи до уваги приписи ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно розгляду спору впродовж розумного строку та норми ч.ч. 1, 3 ст. 202 ГПК України, згідно з якими неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті і суд розглядає справу за відсутності такого учасника, враховуючи той факт, що сторони, зокрема, відповідач, відповідно до законодавства, належним чином були повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, а явка представників сторін обов`язковою судом не визнавалась, учасники справи мали достатньо часу для реалізації своїх процесуальних прав, зокрема, і на подання будь-яких пояснень чи інших заяв по суті справи, а у суду є всі необхідні матеріали (докази) для вирішення спору по суті, суд вважає, що спір належить вирішити по суті у відсутності представників сторін за матеріалами справи, запобігаючи, одночасно, безпідставному затягуванню розгляду спору та сприяючи своєчасному поновленню порушеного права, а також з огляду на необхідність дотримання розумних строків розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи, суд, оцінюючи подані докази за своїм переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов наступних висновків:

В силу ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Здійснюючи правосуддя, суд забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України, водночас, визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань і це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч. 5 ст. 55 Конституції України).

Конституція України визначає Україну як правову державу, в якій визнається і діє принцип верховенства права. Одним з основних фундаментальних елементів цього принципу є юридична визначеність (legal certainty). Юридичні норми мають бути чіткими, ясними і недвозначними, оскільки інше не може забезпечити їх однакове застосування.

За змістом п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997р. №475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції" кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Отже, висловлювання "судом, встановленим законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини" від 12.07.2001р. зазначено, що право на доступ до суду, гарантоване п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

У відповідності до ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону. Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи мають право на судовий захист в Україні нарівні з громадянами і юридичними особами України. Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України. кожному гарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону. Кожен має право на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку в суді будь-якої інстанції.

Таким чином, конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст.13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

У відповідності до ст.12 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Як встановлено ст. 67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов`язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

У статтях 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Згідно ст. 174 ГК України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Загальні умови укладання договорів, що породжують господарські зобов`язання, наведені в ст. 179 ГК України, згідно з якою майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до ч. 2 ст. 180 ГК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 632 Цивільного кодексу України унормовано, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

У розумінні приписів наведеної норми, ціна є однією із найважливіших умов відплатного договору. Сторони мають право встановлювати ціну в договорі на власний розсуд.

В силу ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

При цьому відповідно до ст. 204 ЦК України, вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Згідно ст. 629 ЦК України, з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися лише при: - розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; - розірванні договору в судовому порядку; - відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; - припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; - недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю Фірма "Ґанок" (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дойчагротех" (Покупець) було укладено договір поставки №21/01/1, згідно з умовами котрого постачальник зобов`язується передавати у встановлений строк у власність покупця товари/послуги в асортименті, кількості та за ціною, узгодженою сторонами в видаткових накладних/актах наданих послуг, а покупець зобов`язується прийняти товар/послугу в асортименті, кількості та за ціною, узгодженою сторонами, і сплатити грошову суму, зазначену в видаткових накладних/актах наданих послуг.

Згідно п.п. 1.2.-1.4. договору №21/01/1, рахунки на оплату, видаткові накладні та акти виконаних робіт, що видаються постачальником, крім беззаперечного доказу одержання товару/послуги покупцем, мають силу специфікацій в розумінні ст. 266 ГК України.

Постачальник гарантує, що товар належить йому на праві власності, не перебуває під забороною відчуження, арештом, не є предметом застави та іншим засобом забезпечення виконання зобов`язань перед будь-якими фізичними або юридичними особами, державними органами і державою, а також не є предметом будь-якого іншого обтяження чи обмеження, передбаченого чинним в Україні законодавством.

Сторони підтверджують, що укладення та виконання ними цього договору не суперечить нормам чинного в Україні законодавства та відповідає його вимогам, не суперечить цілям діяльності сторін, положенням їх установчих документів чи інших локальних актів.

Згідно п. 2.1. договору №21/01/1, кількість і асортимент товару/послуги, що поставляється, визначається покупцем на підставі переліку товарів, що пропонуються постачальником для продажу, та вказуються в видаткових накладних та/або актах наданих послуг, які є невід`ємною частиною даного договору. Накладні/акти оформляються на кожну партію товару/послуги, що поставляється/надається. Загальна кількість товару/послуги, що постачається/надається за даним договором, визначається як наростаюча кількість по всіх поставках, проведених згідно оформлених накладних/актів.

Відповідно до п.п. 3.1.-3.5 договору №21/01/1, передача товару від постачальника покупцеві здійснюється зі складу постачальника (м. Луцьк, вул. Єршова, 7Г) покупцем самостійно за власний рахунок. За домовленістю сторін, поставка може здійснюватися на інших умовах. Така домовленість оформляється додатковою письмовою угодою до цього Договору.

Поставка кожної партії Товару може здійснюватися на підставі замовлення покупця. Замовлення надаються постачальникові за допомогою факсимільного зв`язку чи іншими способами зв`язку, або іншим способом, прийнятим для сторін. Замовлення вважається прийнятим постачальником від покупця у випадку, якщо протягом двох робочих днів після його отримання постачальник не сповістить покупця про свою незгоду з умовами замовлення або про неможливість його виконання.

Право власності на товар та ризики його випадкового знищення чи пошкодження переходить від постачальника до покупця в момент фактичної передачі товару покупцю, що підтверджується підписами обох сторін на видатковій накладній.

Датою поставки товару вважається дата підписання сторонами відповідної видаткової накладної.

Пунктами 4.1-.4.4. договору сторони погодили, що ціна на товар/послугу встановлюється в національній валюті України - гривні, узгоджується сторонами та зазначається в видаткових накладних або актах наданих послуг. Валюта розрахунку за цим договором - гривня. Загальна сума за цим договором складається з повної вартості товару/послуги, переданих постачальником покупцю, та визначається шляхом складання всіх сум, вказаних у видаткових накладних та/або актах наданих послуг по всім партіям поставленого товару та/або наданої послуги, за весь період дії цього договору, з чим сторони погоджуються.

Покупець оплачує товар/послугу шляхом перерахування на поточний рахунок постачальника грошових коштів у національній валюті України (гривні). При цьому, Сторони погодили, що оплата здійснюється покупцем на умовах попередньої оплати.

Зобов`язання покупця по оплаті вважаються виконаними з моменту зарахування коштів на поточний рахунок постачальника.

Судом встановлено, що на виконання п. 4.3. договору №21/01/1 позивач, на підставі виставлених ТОВ Фірма "Ґанок" рахунків на оплату по замовленню №3285 від 30.12.2021р. на суму 142 807,09 грн. та №43 від 13.01.2022р. на суму 2 864,40 грн., виконав зобов`язання щодо здійснення попередньої оплати в загальному розмірі 145 671,49 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №49 від 28.01.2022р. на суму 142 807,09 грн. та №51 від 28.01.2022р. на суму 2 864,40 грн.

На виконання умов договору ТОВ Фірма "Ґанок" у лютому 2022 року було поставлено, а ТОВ "Дойчагротех", прийнято, товарно-матеріальних цінностей загальною вартістю 108 218,29 грн., в тому числі, згідно видаткових накладних №444 від 21.02.2022р. на суму 105 218,29 грн. та №457 від 22.02.2022р. на суму 3 000 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма "Ґанок" взяті на себе згідно договору поставки №21/01/1 зобов`язання в частині відпуску товарів на залишкову суму здійсненої попередньої оплати 37 453,20 грн., а згодом також зобов`язання щодо повернення залишку здійсненої попередньої оплати не виконало, коштів у зазначеному розмірі ТОВ "Дойчагротех" не повернуло.

З метою досудового врегулювання господарського спору щодо неналежного виконання ТОВ Фірма "Ґанок" своїх зобов`язань за договором поставки №21/01/1, позивачем 25.05.2022р. на адресу ТОВ Фірма "Ґанок" було направлено претензію за №11 від 25.05.2022р. з вимогою поставити (передати у власність) ТОВ "Дойчагротех" оплачений товар або повернути суму попередньої оплати в розмірі 37 453,20 грн. Зазначену вимогу було залишено боржником без відповіді та належного реагування.

Невиконання відповідачем своїх зобов`язань в частині відпуску товарів на залишкову суму здійсненої попередньої оплати та неповернення грошових коштів відповідачем в розмірі 37 453,20 грн. виступило підставою для його звернення до господарського суду з позовом про примусове стягнення з відповідача грошових коштів в розмірі 37 453,20 грн. При цьому до розміру пред`явлених позовних вимог позивачем було включено вимоги стосовно стягнення на його користь з відповідача 4 517,45 грн. суми інфляційних нарахувань та 846,54 грн. трьох процентів річних, нарахованих згідно із ст. 625 ЦК України.

Відповідно до ст.ст. 174, 181 ГК України, господарські зобов`язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акту, що регулює господарську діяльність, з акту управління господарською діяльністю, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно положень ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У відповідності до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтями 692, 693 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Відповідно до ст. 670 ЦК України, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми. Якщо продавець передав покупцеві більшу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець зобов`язаний повідомити про це продавця. Якщо в розумний строк після одержання такого повідомлення продавець не розпорядиться товаром, покупець має право прийняти весь товар, якщо інше не встановлено договором. Якщо покупець прийняв більшу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, він зобов`язаний оплатити додатково прийнятий товар за ціною, встановленою для товару, прийнятого відповідно до договору, якщо інша ціна не встановлена за домовленістю сторін.

В даному випадку, відносини між сторонами носять договірний характер, укладений між ТОВ Фірма "Ґанок" та ТОВ "Дойчагротех" договір поставки №21/01/1 предметом судових розглядів не виступав, недійсним судом не визнавався, договірними сторонами розірваний чи змінений не був.

Відповідно до ст. 173 ГК України та ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з положеннями ст. 193 ГК України, ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором, не випливає із суті зобов`язання. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 530 ЦК України унормовано, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця. Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №910/5444/17, від 20.02.2019 у справі №912/2275/17, від 27.08.2019 в справі №911/1958/18.

Судом встановлено, що позивачем 25.05.2022р. на адресу ТОВ Фірма "Ґанок" було направлено претензію за №11 від 25.05.2022р. з вимогою допоставити (передати у власність) ТОВ "Дойчагротех" оплачений товар або повернути суму попередньої оплати в розмірі 37 453,20 грн. Доказами направлення вимоги виступають опис вкладення у цінний лист від 25.05.2022р. та поштова накладна від 25.05.2022р. №4302607384062.

Доказів щодо дати отримання направленої позивачем претензії №11 від 25.05.2022р. позивачем суду не надано, відомості із офіційного сайту АТ "Укрпошта" відсутні, відтак суд, виходячи з Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених Наказом Міністерства інфраструктури України 28.11.2013р. №958, щодо дати отримання претензії ТОВ Фірма "Ґанок" дійшов наступних висновків:

Відповідно до п.п. 1 п. 1 розділу ІІ Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, нормативний строк пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв`язку (без урахування вихідних днів об`єктів поштового зв`язку) місцевої - Д+2, пріоритетної - Д+1 (де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об`єкті поштового зв`язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання; 1, 2, 3, 4, 5 - кількість днів, протягом яких пересилається поштове відправлення).

При пересиланні рекомендованої письмової кореспонденції зазначені в пункті 1 цього розділу нормативні строки пересилання збільшуються на один день.

Судом враховується, що норми законодавства не встановлюють обов`язку вручати претензію безпосередньо адресату чи перевіряти факт такого отримання.

Суд вважає, що позивач належним чином виконав свій обов`язок щодо доведення інформації про наявність у нього претензій до ТОВ Фірма "Ґанок", надіславши йому претензію листом відповідно до вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №270 від 05 березня 2009 року.

Враховуючи те, що претензія була здана до відділення поштового зв`язку 25.05.2022р. (про що свідчить відбиток штемпеля поштового відділення на описі вкладення у цінний лист), суд вважає, що датою її отримання відповідачем є 30 травня 2022 року (враховуючи методику пересилання місцевої кореспонденції Д+2+1=4, а також те, що 29.05.2022р. є вихідним днем), відповідно до п.п. 1 п. 1 розділу ІІ Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, а з 31.05.2022р. розпочався семиденний строк на виконання зобов`язання визначений ст. 530 ЦК України.

Згідно ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

У відповідності до ч. 5 ст. 254 ЦК України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

З огляду на викладене, суд констатує, строк виконання грошового зобов`язання у відповідача є таким, що настав, починаючи з 31 травня 2022 року боржник вважається таким, що прострочив зобов`язання.

Виходячи з викладеного, суд дійшов висновку що позивач вправі вимагати повернення здійсненої ним на користь відповідача передплати за договором, оскільки відповідач свої договірні зобов`язання належним чином не виконав, товар за договором не поставив.

За змістом статей 509, 524, 533-535 та 625 ЦК України, грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11.04.2018р. у справі № 758/1303/15-ц (провадження №14-68цс18), від 16.05.2018р. у справі №686/21962/15-ц (провадження №14-16цс18).

Верховний Суд в постанові від 18.10.2018р. у справі №910/11965/16 вказав: "Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц, у постановах Верховного Суду від 31.01.2018 у справі №910/8399/17, від 03.09.2018у справі №910/5811/16.

Таким чином, будь-яке зобов`язання, яке зводиться до сплати грошей, є грошовим (зазначене відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 01.10.2014 №6-113цс14)".

Аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.02.2018р. у справі №910/12382/17).

З огляду на викладене, враховуючи укладення між сторонами договору, здійснення позивачем на виконання його умов перерахування коштів відповідачу в якості попередньої оплати товарів, отримання цих коштів ТОВ Фірма "Ґанок" та не проведення при цьому всіх належних зустрічних поставок і відпусків товарно-матеріальних цінностей, неповернення відповідачем залишку попередньої оплати, суд дійшов висновку про існування у ТОВ Фірма "Ґанок" перед ТОВ "Дойчагротех" відповідної заборгованості та підставність пред`явленого позивачем до відповідача позову в частині стягнення коштів в розмірі 37 453,20 грн.

Сума заборгованості 37 453,20 грн. повністю підтверджується наявними в матеріалах справи документами, у встановленому порядку не була спростована чи заперечена відповідачем.

Стосовно позовних вимог ТОВ "Дойчагротех" про стягнення з відповідача 4 517,45 грн. суми інфляційних нарахувань та 846,54 грн. трьох процентів річних, суд зазначає наступне:

У відповідності до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд відзначає, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Здійснюючи перевірку нарахованих позивачем сум інфляційних втрат судом було здійснено особисті розрахунки відповідно до котрих, на переконання суду, позивачем відповідні нарахування з врахуванням встановлених фактичних обставин справи могли здійснюватися з врахуванням вимог передбачених ст. 530 ЦК України у наступний період та на відповідну суму:

- з 07.06.2022р. по 24.02.2023р. із суми заборгованості 37 453,20 грн. на суму 4 811,25 грн.

Позивачем, в даному випадку, заявлено до стягнення з відповідача меншу суму (4 517,45 грн.), котра, на переконання суду, знаходиться в площині здійснених судом особистих розрахунків, є підставною та такою, що підлягає стягненню в судовому порядку з відповідача.

Також згідно з наданими розрахунками, позивачем відповідно до ст. 625 ЦК України було нараховано відповідачу 843,47 грн. трьох процентів річних (за період з 26.05.2022р. по 24.02.2023р. по кожній накладній окремо).

Так, із врахуванням отримання вимоги 30.05.2022р. та перебігу семиденного строку на виконання зобов`язання котрий визначений ст. 530 ЦК України, судом було здійснено особисті розрахунки відсотків річних відповідно до котрих, на переконання суду, позивачем відповідні нарахування з врахуванням встановлених фактичних обставин справи могли здійснюватися у наступний період та на відповідну суму:

- за період з 07.06.2022р. по 24.02.2023р. включно із суми заборгованості 37 453,20 грн. на суму відсотків 809,60 грн.

Відтак, як встановлено судом, сума трьох відсотків річних за визначених судом можливих нарахувань становить 809,60 грн. В позові в частині стягнення з відповідача 33,87 грн. трьох відсотків річних слід відмовити у зв`язку з безпідставністю нарахування.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, прийняття судом рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд вважає, що витрати, пов`язані з поданням позовної заяви до суду та розглядом справи в суді (сплата судового збору), котрі поніс позивач, слід відшкодувати йому у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України за рахунок відповідача (пропорційно розміру підставних та задоволених судом позовних вимог).

Судом засвідчується, що позивачем, окрім засвідчення у позові очікуваних витрат по оплаті наданої професійної правничої допомоги (орієнтовною сумою 7 500 грн.), а також запевненням про надання відповідних матеріалів в підтвердження понесення таких витрат та їх остаточного розміру в порядку ч. 8 ст. 129 ГПК України, долучення до матеріалів позовної заяви договору про надання правової допомоги від 23.02.2023р., укладеного із Адвокатським об`єднанням "АФК", та додатку №1 до договору - Вартість наданих послуг, в порядку, визначеному положеннями ГПК України відповідної заяви до ухвалення рішення у справі здійснено не було, у зв`язку з чим питання розподілу відповідних витрат судом не вирішується.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 13, 73, 74, 75, 76-80, 129, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Ґанок" (м. Луцьк, вул. Єршова, 7Г, код ЄДРПОУ 30659232) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дойчагротех" (м. Луцьк, вул. Єршова, 11, код ЄДРПОУ 44248113) 37 453,20 грн. в повернення суми здійсненої попередньої оплати, 4 517,45 грн. суми інфляційних втрат та 809,60 грн. трьох процентів річних, а всього 42 780,25 грн., а також 2681,68 грн. витрат по сплаті судового збору.

3. В позові в частині стягнення 33,87 грн. трьох процентів річних, відмовити.

4. Наказ на виконання рішення суду видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду

З врахуванням положень ст.ст. 253, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення

складено 29.03.2023р.

Суддя В. А. Войціховський

рішення направити:

- ТОВ "Дойчагротех" (ІНФОРМАЦІЯ_1);

- ТОВ Фірма "Ґанок" (м. Луцьк, вул. Єршова, 7Г).