Рішення

від 28.03.2023 по справі 918/1135/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" березня 2023 р. м. РівнеСправа № 918/1135/22

Господарський суд Рівненської області у складі судді А.Качура,

розглянув матеріали справи

за позовом: керівника Рівненської окружної прокуратури

в інтересах держави в особі: Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області

до відповідача 1: Дослідної станції епізоотії Інституту ветеринарної медицини Національної академії аграрних наук України

до відповідача 2: Приватного підприємства "Лутум"

про: визнання недійсним договору від 14 квітня 2022 року

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача: Національна академія аграрних наук України

секретар судового засідання: С.Коваль

представники:

від позивача: Є.Накопалов

представник прокуратури: І.Гіліс

від відповідача 1: не з`явився

від відповідача 2: не з`явився

СУТЬ СПОРУ

Керівник Рівненської окружної прокуратури звернувся до Господарського суду Рівненської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області до відповідача 1: Дослідної станції епізоотії Інституту ветеринарної медицини Національної академії аграрних наук України та до відповідача 2: Приватного підприємства "Лутум" про визнання недійсним договору від 14 квітня 2022 року та зобов`язання повернути майно, а саме земельні ділянки за кадастровим номером №5624683000:01:001:1392 площею 12,6652 га №5624683000:01:005:1137 площею 62,6 га, №5624683000:01:001:0992 площею 17,72 га.

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача

Позовні вимоги аргументовані тим, що ПП "Лутум" та Дослідною станцією епізоотології Інституту ветеринарної медицини Національної академії аграрних наук України уклали договір оренди землі від 14 квітня 2022 року. А проте, за твердженням прокурора, у Дослідної станції епізоотології Інституту ветеринарної медицини Національної академії аграрних наук України відсутні повноваження розпоряджатися землями, що перебувають у постійному користування відповідно до положень Розділу X "Перехідних положень" Земельного кодексу України (далі - ЗК України), шляхом передачі землі в оренду. А тому спірний правочин на момент його укладення суперечив чинному законодавству, що є підставою для визнання його недійсним.

Головним управлінням Держгеокадастру у Рівненській області подано пояснення щодо позову, в яких зазначено про підтримання позову в повному обсязі.

У своєму відзиві на позов ПП "Лутум" зазначило про безпідставність позовних вимог оскільки, на переконання відповідача, спірний договір укладено з дотриманням положень пункту 27 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України.

Процесуальні дії у справі

Ухвалою суду від 03 січня 2023 року відкрито провадження у справі, підготовче засідання призначено на 31 січня 2023 року.

26 січня 2023 року прокуратурою подано письмові пояснення.

30 січня 2023 року Головним управлінням Держгеокадастру у Рівненській області подано пояснення щодо позову.

Ухвалою суду від 31 січня 2023 року підготовче засідання відкладено на 14 лютого 2023 року.

Ухвалою суду від 14 лютого 2023 року підготовче засідання відкладено на 28 лютого 2023 року.

14 лютого 2023 року відповідачем (ПП "Лутум") подано відзив на позов.

17 лютого 2023 року прокуратурою подано відповідь на відзив.

27 лютого 2023 року відповідачем (ПП "Лутум") подано заперечення на відповідь на відзив.

Ухвалою суду від 28 лютого 2023 року закрито підготовче провадження, розгляд справи призначено на 14 березня 2023 року.

13 березня 2023 року відповідачем ПП "Лутум" подано клопотання про закриття провадження у справі зв`язку з відсутністю предмету спору.

Відповідач вказує, що 13 березня 2023 року ПП "Лутум" та Дослідною станцією епізоотії Інституту ветеринарної медицини Національної академії аграрних наук України укладено угоду про дострокове припинення дії договору оренди землі від 14 квітня 2022 року.

Згідно з умовами вказаної угоди сторони погодили дострокове припинення дії договору оренди землі від 14 квітня 2022 року з 13.03.2023 року. Також сторони засвідчили, що ПП "Лутум" повернув дослідній станції земельні ділянки за кадастровим номером №5624683000:01:001:1392 площею 12,6652 га №5624683000:01:005:1137 площею 62,6 га, №5624683000:01:001:0992 площею 17,72 га, а дослідна станція прийняла від орендаря зазначені земельні ділянки.

Ухвалою суду від 14 березня 2023 року розгляд справи відкладено на 28 березня 2023 року.

24 березня 2023 року прокуратурою подано письмові пояснення по справі в яких зазначено, що прокурор підтримує позов в частині визнання недійсним договору.

Щодо поданої заяви про закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмету спору суд відзначає наступне.

Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Під предметом спору розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Господарський суд закриває провадження у справі з підстав відсутності предмета спору, якщо наявними в матеріалах справи доказами підтверджується відсутність предмета спору, зокрема, у випадку припинення його існування (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 13/51-04 та постановах Касаційного господарського суду від 25 липня 2019 року у справі № 916/144/18, від 15 січня 2020 року у справі № 911/3197/17, від 14 травня 2020 року у справі № 907/737/18.

Водночас закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмету спору можливе лише у випадку коли між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

У своїй постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 911/3416/17 Верховний Суд вказує, що враховуючи, що сторона у справі заперечила відсутність предмета спору, апеляційний господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що предмет спору не припинив свого існування, оскільки між позивачем та відповідачем залишилися неврегульовані питання щодо предмета спору. За таких умов підстави для закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) - відсутні.

А отже, суд не знаходить підстав для закриття провадження у справі в частині вимог про визнання недійсним договору, оскільки позивач продовжує підтримувати такі вимоги та вважає, що між позивачем та відповідачами залишилися неврегульовані питання щодо предмету спору.

В судовому засіданні представник органу прокуратури та позивача підтримали позов.

В судове засідання представники відповідача 1 та відповідача 2 не з`явились, про місце дату та час розгляду справи відповідачі були повідомлені належним чином що стверджується поштовими повідомленнями про вручення поштових відправлень.

МОТИВИ СУДУ ПРИ ПРИЙНЯТТІ РІШЕННЯ

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представника позивача, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.

Як видно зі статуту Дослідної станції епізоотії Інституту ветеринарної медицини Національної академії аграрних наук України, станція підпорядкована Інституту ветеринарної медицини Національної академії аграрних наук України та перебуває у віданні Національної академії аграрних наук України як органу управління державним майном (пункт 5 статуту).

Дослідна станція є державною бюджетною, неприбутковою, науковою установою (пункт 1 статуту).

Станцію створено з метою проведення фундаментальних та прикладних досліджень в галузі ветеринарної медицини направлених на забезпечення ветеринарного благополуччя тваринництва України розробки наукових концепцій нових методичних підходів і рішень, які забезпечують прогрес ветеринарної науки та практики, збереження навколишнього середовища отримання екологічно чистої сільськогосподарської продукції.

Предметом діяльності станції є проведення випробувань і доопрацювання наукових розробок інституту, їх виробнича перевірка і впровадження у виробництво, розробка та впровадження високоефективних діагностичних, лікувальних та профілактичних препаратів і засобів, технологій їх виробництва, дослідження питань економіки ветеринарних заходів надання науково-методичних послуг тваринництву України, впровадження в сільське господарство наукової продукції і розроблених практичних пропозицій, проведення виробничої та господарської діяльності відповідно до профілю станції (пункт 7 статуту).

До основних напрямків діяльності станції відносить зокрема вирощування, переробка, закуп і реалізація сільськогосподарської продукції, лікарських рослин (пункт 8 статуту).

Станція заснована на державній власності. На балансі станції знаходиться майно, закріплене за нею академією на праві оперативного управління, придбане за рахунок коштів, загального або спеціального фондів державною бюджету. За станцією закріплені земельні ділянки, які використовуються для забезпечення наукової діяльності установи та надані їй на праві постійного користування, що посвідчується у встановленому законом порядку.

Вилучення земельних ділянок за припинення права постійного користування ними може здійснюватися лише за згодою Президії академії відповідно до Земельною кодексу України (пункт 10 статуту).

Державне майно, яке закріплене за станцією академією, належить їй на праві оперативного управління. Здійснюючи це право, станція може використовувати це майно для участі в цивільних відносинах, у тому числі для провадження некомерційної фінансово-господарської діяльності відповідно до статутних цілей та в межах своєї цивільної правоздатності (пункт 20 статуту).

Як видно з матеріалів справи, 14 квітня 2022 року Приватне підприємство "Лутум" (відповідач 2, орендар) та Дослідна станція епізоотології Інституту ветеринарної медицини Національної академії аграрних наук України (відповідач 1, орендодавець) уклали договір оренди землі (надалі договір). Згідно із предметом договору орендодавець, відповідно до пункту 27 Розділу "Перехідні положення" ЗК України, надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельні ділянки сільськогосподарського призначення для здійснення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Рівненської міської громади Рівненського району Рівненської області (на території колишньої Городищенської сільської ради Рівненського району Рівненської області).

Згідно з умовами пункту 2 договору, в оренду передаються земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 92,9852 га, в тому числі:

- земельна ділянка кадастровий номер 5624683000:01:001:1392 площею 12,6652 га;

- земельна ділянка кадастровий номер 5624683000:01:005:1137 площею 62,6 га;

- земельна ділянка кадастровий номер 5624683000:01:001:0992 площею 17,72 га.

Вказані земельні ділянки належать орендодавцю на праві постійного користування землею. Передача земельної ділянки в оренду не тягне за собою передачі права власності на неї.

Строк дії договору 1 рік до 11 квітня 2023 року (п. 8 договору).

Право оренди земельної ділянки, переданої в оренду, не підлягає державній реєстрації. Договір оренди землі, а також зміни до нього, договір про розірвання такого договору підлягає державній реєстрації. державна реєстрація договору оренди здійснюється районною військовою адміністрацією. Право оренди земельної ділянки виникає з дня державної реєстрації договору оренди земельної ділянки. Договір оренди землі не може бути поновлений, укладений на новий строк і припиняється зі спливом строку, на який його укладено.

Згідно з умовами пункту 9 договору, орендна плата вноситься у грошовій формі у розмірі 8% від нормативної грошової оцінки земельних ділянок що становить 163 192,75 грн в рік рівними частинами не пізніше 25 числа кожного місяця.

За актом приймання - передачі земельної ділянки від 14 квітня 2022 року орендодавець передав, а орендар прийняв земельні ділянки загальною площею 92,9852 га.

Згідно з відомостями із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, земельні ділянки за кадастровим номером 5624683000:01:005:1137, 5624683000:01:001:0992 та 5624683000:01:001:1392 перебувають у Дослідної станція на праві постійного користування. Власником даних земельних ділянок є держава в особі Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області.

Позивач вказує, що у Дослідної станції епізоотології Інституту ветеринарної медицини Національної академії аграрних наук України відсутні повноваження розпоряджатися землями, що перебувають у постійному користуванні відповідно до положень Розділу X "Перехідних положень" ЗК України, шляхом передачі землі в оренду, оскільки підпункт 8 пункту 27 Розділу Х "Перехідні положення" ЗК України містить застереження, що таке право (право передачі земельної ділянки в оренду) не поширюється на державні чи комунальні підприємства, установи, організації, а отже спірний правочин на момент його укладення суперечив чинному законодавству, що є підставою для визнання його недійсним.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

З наведених обставин встановлено, що спірні правовідносини за своїм змістом стосуються умов договору, який просить визнати недійсним прокурор в особі позивача з тих підстав, що цей договір укладено з порушенням актів цивільного законодавства. Спірні правовідносини у даній справі також стосуються питань використання земельних ділянок переданих державній установі на праві постійного користування.

Водночас відповідач (ПП "Лутум") вважає, що укладений договір відповідає вимогам чинного на момент його укладення законодавства України.

Згідно з нормами статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з чинним законодавством, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 202 ЦК України).

За вимогами частин 1-5 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчиняться в формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

За умовами статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 4 статті 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі, зокрема, вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Нормами статті 215, частини 1 статті 216 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність установлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, установлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, установлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про оренду землі", оренда це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до статті 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно з приписами статті 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об`єднання), установи та організації; в) релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про оренду землі", статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статті 122 ЗК України, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Згідно з пунктом 5.6 рішення Конституційного Суду України у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу X "Перехідні положення" ЗК України від 22.09.2005 справі №1-17/2005, суб`єктивне право постійного користування земельною ділянкою суттєво відрізняється від суб`єктивного права власності на землю та суб`єктивного права оренди. Хоча власники землі та орендарі поряд із повноваженнями щодо володіння та користування наділяються повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками (оренді частині передачі земель у суборенду за згодою власника), а постійні користувачі такої можливості позбавлені.

Традиційно право володіння розуміється як належність об`єкта певному суб`єкту, фактичне панування суб`єкта над об`єктом, право користування як процес виробничого застосування і споживання корисних властивостей об`єкта, а також створених за його допомогою благ.

Будучи специфічним правом, право постійного користування характеризується обмеженим суб`єктно - об`єктними складом, об`єктом права власності можуть бути лише земельні ділянки державної або комунальної форми власності, суб`єктами - лише юридичні особи, визначені законом.

Право постійного користування є одним з двох можливих титулів, що надає право користуватися землею, глава 15 ЗК України передбачає право користування землею на праві постійного користування та на праві оренди землі.

Права землекористувачів визначені статтею 95 ЗК України, відповідно до якої землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: а) самостійно господарювати на землі; б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об`єкти, а також інші корисні властивості землі; г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

Таким чином, саме Дослідна станція епізоотії Інституту ветеринарної медицини Національної академії аграрних наук України наділена правом постійного користування земельними ділянками.

Землекористувачі зобов`язані забезпечувати використання землі за цільовим призначенням та за свій рахунок приводити її у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком випадків незаконної зміни рельєфу не власником такої земельної ділянки (ч.1 ст. 96 ЗК України).

Отже, правовий статус постійних землекористувачів визначається статтями 92, 95, 96 ЗК України, якими передбачено права постійного землекористувача передавати земельну ділянку у вторинне користування.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21 червня 2019 року у справі № 910/22880/17, від 1 жовтня 2020 року у справі № 910/21935/17.

Державний акт на право постійного користування не є тим документом, який надає право користувачу земельної ділянки надавати третім особам земельну ділянку, тобто розпоряджатися нею у тому числі шляхом надання в оренду чи у спільну діяльність оскільки цим правом наділений відповідний орган, уповноважений державою на здійснення цих функцій.

Така ж правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 915/166/17, від 17 січня 2019 року у справі № 923/241/18, від 21 травня 2019 року у справі № 925/550/18, від 06 листопада 2019 року у справі № 916/1424/18, від 07 липня 2021 року у справі № 903/601/20.

Згідно з нормами статті 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Отже, наукові установи та державні підприємства дослідного господарства Академії не можуть передавати в оренду земельні ділянки, які перебувають у їх постійному користуванні, оскільки це заборонено законодавством України.

Водночас судом враховано, що спірний договір укладено з посиланням на положення пункту 27 Розділу Х "Перехідні положення" ЗК України.

Відповідно до указу Президента України №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан.

Згідно із редакцією підпункту 8 пункту 27 Розділу Х "Перехідні положення" ЗК України (яка була чинна станом на час укладення спірного договору), під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням таких особливостей: землекористувачі, які використовують земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної, комунальної власності на праві постійного користування (крім державних, комунальних підприємств, установ, організацій), емфітевзису, можуть передавати такі земельні ділянки в оренду строком до одного року для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. У разі передачі постійним користувачем земельної ділянки в оренду відповідно до цього підпункту право постійного користування зберігається, а вимоги частини п`ятої статті 116 цього Кодексу, абзацу третього частини четвертої статті 102-1 цього Кодексу щодо передачі такої земельної ділянки в оренду не застосовуються.

Договір оренди земельної ділянки, що передається в оренду постійним користувачем, емфітевтом відповідно до цього підпункту, укладається в електронній формі. Такий договір, а також зміни до нього, договір про розірвання такого договору оренди підлягають державній реєстрації, що здійснюється районною військовою адміністрацією в порядку, визначеному підпунктом 10 цього пункту.

Право оренди земельної ділянки, яке виникає відповідно до цього підпункту, не підлягає державній реєстрації. Право оренди земельної ділянки виникає з дня державної реєстрації договору оренди землі.

Орендар земельної ділянки, переданої в оренду відповідно до цього підпункту, набуває прав та обов`язків орендаря з урахуванням особливостей, передбачених підпунктом "б" підпункту 2 цього пункту.

Договір оренди, укладений відповідно до цього підпункту, може передбачати передачу в оренду декількох земельних ділянок одним орендодавцем.

Договір оренди землі, укладений відповідно до цього підпункту, не може бути поновлений, укладений на новий строк і припиняється зі спливом строку, на який його укладено.

Вимоги цього Кодексу та Закону України "Про оренду землі" щодо мінімального строку договору оренди землі не застосовуються до договорів, укладених відповідно до цього підпункту.

У разі передачі земельної ділянки в оренду в порядку, визначеному цим підпунктом, кадастровий номер якій не присвоєно, у договорі оренди такої земельної ділянки кадастровий номер не зазначається.

Суд встановив, що землекористувач (Дослідна станція епізоотології Інституту ветеринарної медицини Національної академії аграрних наук України) є державною установою, а тому положення підпункту 8 пункту 27 Розділу Х "Перехідні положення" ЗК України не можуть бути застосовані при укладенні спірного договору.

Навпаки, положення зазначеного пункту містять пряме застереження щодо осіб котрі можуть передавати такі земельні ділянки в оренду під час дії воєнного стану: крім державних, комунальних підприємств, установ, організацій.

Таким чином, у порушення вимог закону, сторони під час укладення спірного договору не дотримали визначеного правовими нормами порядку передачі земельних ділянок в оренду. Такі обставини дозволяють суду зробити висновок про укладання договору із порушенням вимог ЗК України.

Суд підкреслює, що підпунктом 8 пункту 27 Розділу Х "Перехідні положення" ЗК України не передбачено право землекористувача, який є державною установою (який використовує земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності на праві постійного користування) на передачу такої земельної ділянки в оренду.

Визнання правочину (господарського договору) недійсним господарським судом є наслідком його вчинення з порушенням закону, а не заходом відповідальності сторін.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен установити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Зважаючи на встановлені обставини справи та враховуючи наведені положення діючого законодавства, суд дійшов висновку про наявність достатніх правових підстав для визнання недійсними договору оренди землі від 14 квітня 2022 року, що укладений між Дослідною станцією епізоотії Інституту ветеринарної медицини Національної академії аграрних наук України та Приватним підприємством "Лутум", оскільки такий договір суперечить положенням статей 92, 95, 116 та підпункту 8 пункту 27 Розділу Х "Перехідні положення" ЗК України.

Крім того суд вважає за необхідне зазначити правовий висновок щодо участі органу прокуратури у даній справі.

Наявність правових підстав участі прокурора у судовому процесі була предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі №912/2385/18 (постанова від 26.05.2020 у справі №912/2385/18).

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України №1697-VII "Про прокуратуру". Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя).

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абз. 1-3 ч. 4). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (ч. 7).

Тобто, за приписами частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Водночас, прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (пункт 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18).

Як наголосив Верховний Суд України у рішенні по справі № 6-2510цс15 від 16.12.2015, прийняття рішення про передачу земель державної чи комунальної власність позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей володільця землі в тому обсязі, який дозволяє її статус. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 14, 19 Конституції України).

Отже, правовідносини, пов`язані з користуванням землями державної чи комунальної власності, а також із передачею їх у користування із порушенням порядку та вимог встановлених законом становлять "суспільний", "публічний" інтерес.

"Суспільним", "публічним" інтересом звернення місцевої прокуратури до суду з вимогою про визнання недійсним договору є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - захисту суспільних інтересів загалом та права власності на землю Українського народу зокрема.

Важливим обов`язком фізичних та юридичних осіб, органів влади, що здійснюють діяльність на території України, є обов`язок додержуватися Конституції України та законів України. Даний обов`язок можна вважати основоположним для всіх інших юридичних обов`язків, який являє собою встановлену державою міру і спосіб необхідної поведінки, що закріплена в нормативно-правовому порядку відповідно до індивідуальних і суспільних інтересів. Він є формою вираження відповідальності перед державою та суспільством.

Поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Статтею 80 ЗК України, суб`єктами права власності на землі державної власності є держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади.

Відповідно до статті 84 ЗК України, у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Згідно з Положенням про Головне управління Держгеокадастру у Рівненській області, затвердженого наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру № 248 від 21 травня 2021 року, головне управління здійснює державний нагляд (контроль) у частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності, в тому числі за дотримання вимог земельного законодавства в процесі укладення цивільно-правових договорів, передачі у власність, надання у користування, в т.ч, в оренду, вилучення (викуп) земельних ділянок.

Посадові особи Головного управління в межах своїх повноважень мають право, окрім іншого, звертатись до суду з позовом щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк використання яких закінчився.

Згідно із правовою позицією Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду, викладеної в постанові від 23 жовтня 2018 року у справі № 906/240/18, положення вказаних нормативно-правових актів не можуть визначати конкретні предмети і підстави позовів, з якими уповноважений орган має право звернутися до суду, оскільки зазначене було б неправомірним обмеженням повноважень такого органу у визначенні способу захисту та забезпеченні здійснення судового захисту інтересів держави.

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 червня 2021 року у справі 925/929/19, суд вказав, що органи Держгеокадастру можуть звертатись до суду, якщо це необхідно для здійсненні їхніх повноважень з нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі з позовами про визнання недійним правочинів.

Власником земельних ділянок, є Головне управління Держгеокадастру у Рівненській області.

У грудні 2022 року керівник Рівненської окружної прокуратури звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області з листом в якому зазначив про наявні підстави для визнання спірного договору недійсним, та з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді, просив надати відомості щодо вжитих заходів.

У відповідь на вказаний лист ГУ Держгеокадастру у Рівненській області повідомило прокуратуру про те, що управління не має змоги звернутись до суду з відповідним позовом з огляду на відсутність коштів на сплату судового збору.

У зв`язку з наведеним листом від 27 грудня 2022 року керівник Рівненської окружної прокуратури повідомив Головне управлінням Держгеокадастру у Рівненській області про подання відповідного позову до суду.

Відповідно до приписів частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з вимогами статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до положень статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Також, згідно з нормами статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Правилами статті 13 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Висновки суду

Суд установив обставини щодо обґрунтованості позовних вимог про визнання недійсним укладеного відповідачами договору оренди землі від 14 квітня 2022 року. Підставою для визнання недійсним спірного договору є порушення відповідачами вимог земельного законодавства стосовно порядку передачі земельних ділянок в оренду та визначених законодавцем обмежень щодо можливості оренди земельних ділянок державної власності, котрі перебувають у постійному користуванні державних підприємств, установ, організацій під час воєнного стану.

Розподіл судових витрат

Згідно з положеннями статті 129 ГПК України, судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги позивача задоволено, судові витрати в розмірі 2 481,00 грн покладаються на відповідачів в рівних частинах по 1 240,50 грн.

Керуючись статтями 73, 74, 76-79, 91, 120, 123, 129, 233, 238, 241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити.

2. Визнати недійсним договір оренди землі від 14 квітня 2022 року, укладений Дослідною станцією епізоотії Інституту ветеринарної медицини Національної академії аграрних наук України та Приватним підприємством "Лутум".

3. Стягнути з Дослідної станції епізоотії Інституту ветеринарної медицини Національної академії аграрних наук України (33028, м. Рівне, вул. Князя Володимира 16/18, код ЄДРПОУ 39121449) на користь на користь Рівненської обласної прокуратури (33028, Рівненська обл., місто Рівне, вул. 16 Липня , будинок 52, код ЄДРПОУ 02910077) судовий збір в сумі 1 240 (одна тисяча двісті сорок) грн 50 коп.

4. Стягнути з Приватного підприємства "Лутум" (35400, Рівненська область, Рівненський район, смт. Гоща, вул. Незалежності 45, код ЄДРПОУ 40913289) на користь Рівненської обласної прокуратури (33028, Рівненська обл., місто Рівне, вул. 16 Липня, будинок 52, код ЄДРПОУ 02910077) судовий збір в сумі 1 240 (одна тисяча двісті сорок) грн 50 коп.

Стягувач: Рівненська обласна прокуратура (33028, Рівненська обл., місто Рівне, вул. 16 Липня , будинок 52, код ЄДРПОУ 02910077).

Боржник: Приватне підприємство "Лутум" (35400, Рівненська область, Рівненський район, смт. Гоща, вул. Незалежності 45, код ЄДРПОУ 40913289).

Боржник: Дослідна станція епізоотології Інституту ветеринарної медицини Національної академії аграрних наук України (33028, м. Рівне, вул. Князя Володимира 16/18, код ЄДРПОУ 39121449).

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).

Інформацію по справі, що розглядається, можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.

Повне рішення складено та підписано 29 березня 2023 року.

Суддя Андрій Качур