Рішення

від 23.03.2023 по справі 920/680/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

23.03.2023м. СумиСправа № 920/680/22

Господарський суд Сумської області у складі судді Яковенка В.В., за участю секретаря судового засідання Балицького В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Господарського суду Сумської області матеріали справи №920/680/22

за позовом Приватного підприємства Аванта-Трейд (проспект Науки, буд. 40, офіс 323, м. Харків, Харківська область, 61166, код ЄДРПОУ 32563558)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Меркурій-К (вул. Котляревського, буд. 2/3, кв.50, м. Суми, Сумська область, 40013, код ЄДРПОУ 38602272)

про стягнення 1742607 грн 98 коп.

представники сторін:

позивача Руденко А.О.;

відповідача Тітаренко О.О.

ВСТАНОВИВ:

06.09.2022 позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість у загальній сумі 3001148 грн 74 коп., з яких: 2163908 грн 64 коп заборгованість, 331921 грн 51 коп пеня, 25904 грн 35 коп 3% річних, 263023 грн 38 коп. інфляційні втрати, 216390 грн 86 коп штраф, за неналежне виконання зобов`язань за Договором поставки № 00209 від 17.01.2022; а також судовий збір у сумі 45017 грн 24 коп.

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.09.2022 справу розподілено судді Заєць С.В.

Ухвалою суду від 12.09.2022 призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання на 13.10.2022.

01.11.2022 позивачем надано до суду заяву про зменшення позовних вимог.

Ухвалою суду від 01.11.2022 задоволено заяву позивача та відповідача про врегулювання спору за участю судді у справі №920/680/22 за позовом Приватного підприємства Аванта-Трейд до Товариства з обмеженою відповідальністю Меркурій-К про стягнення 3001148 грн 74 коп, провадження у справі 920/680/22 зупинено, призначено спільну нараду сторін.

27.12.2023 представник позивача подав до суду заяву про зменшення розміру позовних вимог, в якій зазначив, що відповідачем частково погашається сума основного боргу, тому сума основного зобов`язання складає 1350762,27 грн, сума штрафних санкцій - 863439,89 грн.

Ухвалою суду від 27.12.2021 постановлено припинити врегулювання спору за участю судді; передати справу № 920/680/22 для визначення судді в порядку, встановленому статтею 32 ГПК України.

Відповідно до протоколу повторного автоматичного розподілу судової справи між суддями від 28.12.2022 справу 920/680/22 розподілено судді Яковенку В.В.

Ухвалою від 29.12.2022 суд постановив призначити підготовче засідання на 26.01.2023 о 10:40.

Через загрозу безпеці учасників справи у зв`язку з тим, що з 07:19 у Сумській області була оголошена повітряна тривога (повідомлення Telegram каналу, що інформує про повітряну тривогу Тривога. Сумська область), судове засідання у справі 26.01.2023 не відбулось, про що складено акт суду від 26.01.2023.

Ухвалою від 26.01.2023 суд постановив призначити підготовче засідання на 14.02.2023.

14 лютого 2023 року представник позивача подав заяву про зменшення позовних вимог, в якій зазначив, що сума основного боргу становить 1079168,09 грн, сума штрафних санкцій- 863,439,89 грн.

Ухвалою від 14.02.2023 суд постановив заяву представника позивача про зменшення розміру позовних вимог прийняти до розгляду; закрити підготовче провадження у справі №920/680/22; призначити її до судового розгляду по суті на 28.02.2023.

28 лютого 2023 року представник позивача подав до суду заяву про зменшення розміру позовних вимог, в якій зазначив, що відповідачем частково погашається сума основного боргу, тому сума основного зобов`язання складає 979168,09 грн, а сума штрафних санкцій не змінилася.

У судовому засіданні 28.02.2023 оголошено перерву до 09.03.2023.

09.03.2023 представник позивача подав до суду заяву про зменшення розміру позовних вимогу зв`язку з частковим погашеням суми основного боргу, що складає 879168,09 грн.

У судовому засіданні 09.03.2023 оголошено перерву до 23.03.2023.

Згідно зі статтею 194 ГПК України завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

Статтею 114 ГПК України визначено, що суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Ураховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позицій по справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом у межах наданих йому повноважень створені належні умови для реалізації учасниками процесу своїх прав.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.

17 січня 2022 року між Приватним підприємством «Аванта-Трейд» (далі Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Меркурій-К» (далі Покупець) був укладений договір поставки № 00209.

Відповідно до п.1.1 договору Постачальник зобов`язується поставити та передати у власність Покупцю Товар, а Покупець зобов`язується прийняти та своєчасно здійснити оплату його вартості в порядку і на умовах, визначених цим Договором.

Згідно з п.3.1 договору Постачальник поставляє Товар на склад Покупця та/або у торгівельну точку за адресою, яка вказана у Довіреності (Додаток №1) окремими партіями протягом всього терміну дії Договору в кількості, що зазначається в попередніх Замовленнях Покупця на поставку Товару.

У відповідності до до п. 4.1 договору оплата Товару проводиться Покупцем в національній валюті України, у розмірі повної вартості поставленої партії Товару в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника.

На підставі п.4.3 договору оплата кожної поставленої партії Товару здійснюється на умовах відстрочки платежу терміном в 28 (двадцять вісім) календарних днів з моменту отримання Товару і підписання накладної.

Відповідно до умов договору постачальник поставив на адресу покупця товар за видатковими накладними, а Покупець, в особі уповноважених довіреністю представників, товар прийняв. Проте покупець не виконав свої зобов`язання у частині оплати поставлених партій товару.

15.07.2022 відповідачу була направлена претензія на суму 3043217 грн 62 коп., що підтверджується накладною від Укрпошти із описом поштового вкладення та фіскальним чеком. Ця претензія була отримана відповідачем, жодних дій направлених на повне погашення боргу з його боку здійснено не було.

Таким чином, позивач повністю виконав свої зобов`язання за договором перед відповідачем, проте відповідач не виконав свої зобов`язання по оплаті поставленого товару, через що заборгованість перед позивачем, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, становить 879168,09 грн.

Частина 1 статті 193 ГПК України передбачає, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Так, частина 1 та пункт 2 частини 2 статті 11 ЦК України встановлюють, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, в тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За ст. 174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до частини 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно зі ст. 179 ГК України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

Частиною 1 статті 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Отже, правові відносини, що склалися між позивачем та відповідачем, є правовідносинами з поставки товару, згідно з якими у відповідача, внаслідок передання йому позивачем товару, виник обов`язок оплатити його вартість.

Факт передачі позивачем відповідачеві товару за вищевказаним договором повністю підтверджується матеріалами справи та визнано відповідачем.

Позивач свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі.

Проте відповідач повністю не розрахувався за отриманий товар, у зв`язку з чим утворилась заборгованість, яка з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог дорівнює 879168,09грн.

Разом з тим ч.1 ст. 530 ЦК України встановлює, що якщо в зобов`язанні встановлений строк (дата) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (дату).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Відтак, вимога щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за поставлений товар у розмірі 879168,09 грн заявлена правомірно та підлягає задоволенню.

Як згадувалося раніше 09.03.2023 представник позивача подав до суду заяву про зменшення розміру позовних вимог, оскільки відповідач 28.02.2023 частково сплатив борг у сумі 100 000 грн.

У відповідності до п.2 ч.2 ст.46 ГПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Ураховуючи, що розгляд справи по суті розпочався 28.02.2023, суд вважає що заява про зменшення позовних вимог фактично є відмовою позивача про стягнення боргу в частині 100000,00 грн.

Відповідно до ч. 3 ст. 191 ГПК України у разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.

За вказаних обставин провадження у справі в частині стягнення суми основного боргу розмірі 100000,00 грн слід закрити.

У відповідності до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.

Частиною шостою статті 232 ГК України, визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 8.2 договору у випадку порушення покупцем терміну оплати, передбаченого п. 4.3 цього договору, покупець сплачує постачальнику пеню, що дорівнює подвійній обліковій ставці НБУ від суми простроченого платежу за кожен день такого прострочення до повного погашення боргу.

Пунктом 8.3 у випадку порушення покупцем терміну повної оплати поставленого товару більше ніж на 1 місяць покупець сплачує постачальнику штраф, що складає 10% від суми простроченого платежу за кожен окремий випадок такого прострочення.

Позивачем заявлено до стягнення пеню в сумі 325827,31 грн, виходячи з суми заборгованості по кожній накладній, з урахуванням строків розрахунків, визначених договором та штраф у розмірі 10% від суми прострочених платежів, що становить 230311,44 грн.

У відзиві та запереченнях на відповідь на відзив відповідач просить суд зменшити розмір нарахованих штрафних санкцій (пені та штрафу), а в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат відмовити з огляду на безпідставність їх нарахування.

В обґрунтування клопотання відповідач вказує на те, що:

- позивач не зазнав збитків співмірних з розміром нарахованих санкцій;

- відповідач систематично виконує перед позивачем зобов`язання щодо сплати коштів за поставлений товар, відповідачем здійснено оплату на загальну суму 3878537,05 грн, тобто 67,6% від загального розміру вартості поставленого товару;

- відповідачем вживаються активні заходи щодо здійснення сплати коштів за поставлений товар.

Розглянувши вказане клопотання відповідача, суд дійшов наступного висновку.

Стосовно клопотання в частині відмови щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних суд зазначає, що за своїми ознаками індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв`язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов`язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов`язань.

Беручи до уваги те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційних нарахувань та трьох процентів річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Положеннями ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України не передбачено право суду на зменшення нарахованих відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України інфляційних втрат та 3% річних.

Відповідно до ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

На підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Зі змісту вищезазначених норм вбачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, тому він, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку підстав, за яких можливе її зменшення.

Суд звертає увагу, що суд враховує не тільки фінансовий стан сторін, а й ступінь виконання боржником зобов`язань за договором.

Оцінюючи наявні у матеріалах справи докази та доводи відповідача, суд зазначає, що нараховані позивачем штрафні санкції підлягають стягненню за сам факт допущення споживачем порушення незалежно від того, чи завдано постачальнику у зв`язку з цим збитків, оскільки позивач є господарюючим суб`єктом, як і відповідач, та несе відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності.

Надавши оцінку обставинам, викладеним у клопотанні відповідача, суд констатує відсутність достатнього обсягу доказів на підтвердження обставин, які мають істотне значення та які можуть бути підставою для зменшення розміру пені та штрафу. При цьому суд бере до уваги ті обставини, що відповідачем умови договору щодо строків проведення розрахунків були порушені, пеня та штраф нараховані у зв`язку з несвоєчасною сплатою ним грошових коштів за поставлений товар загальною вартістю 5734008,68 грн.

Крім того розмір нарахованої позивачем до стягнення пені та штрафу передбачений договором № 00209 від 17.01.2022, є співрозмірним з допущеним відповідачем порушенням, не є надмірно великим, зокрема, приймаючи до уваги несвоєчасно сплачену вартість за договором поставленого товару в загальному розмірі понад 2 млн. грн, що в майбутньому стимулюватиме відповідача належним чином виконувати взяті на себе зобов`язання.

Тому суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вказаного клопотання відповідача.

Ураховуючи встановлений судом факт неналежного виконання відповідачем договірних зобов`язань щодо своєчасної та повної оплати отриманого товару, а також те, що право позивача щодо стягнення з відповідача пені та штрафу передбачене діючим законодавством України та умовами договору, суд вважає обґрунтованими, правомірними і такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення з відповідача пені в сумі 325827,31 грн та штрафу в сумі 230311,44 грн.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді нарахування на суму боргу трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

За прострочення виконання грошового зобов`язання відповідачеві нараховані 3% річних в загальній сумі 26001,14 грн та інфляційні втрати в загальній сумі 281300,00 грн.

Перевіривши розрахунки позивача, суд дійшов висновку про вірність здійсненого розрахунку та правомірність заявлених до стягнення 281300,00 грн інфляційних втрат та 26001,14 грн 3% річних нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Підсумовуючи викладені вище фактичні обставини, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства та матеріалів справи в цілому, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Посилання відповідача на наявність форс-мажорних обставин суд вважає безпідставними з огляду на таке.

Відповідно до листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 визнано форс-мажорною обставиною військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану 24.02.2022. Торгово-промислова палата України підтвердила, що зазначені обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків, згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт та ситуації, що з ним пов`язані (включаючи, але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, ембарго, діями іноземного ворога): загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибухи, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані положеннями відповідних рішень або актами державних органів влади, закриття морських проток, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також обставини, викликані винятковими погодними умовами чи стихійним лихом - епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха, тощо (ч. 2 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»).

Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Згідно зі ст. 218 ГК України у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Таким чином, звільнення від відповідальності можливе за невиконання, а не від виконання в цілому. В будь-якому разі сторона зобов`язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду і у постанові від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18, зазначивши, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку.

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.11.2021 у справі № 913/785/17 визначено (п. 74-77) наступне.

Частиною першою статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» встановлено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Тобто сертифікат видається торгово-промисловою палатою за зверненням однієї зі сторін спірних правовідносин (сторін договору), яка (сторона) оплачує (за винятком суб`єктів малого підприємництва) послуги торгово-промислової палати. Водночас інша сторона спірних правовідносин (договору) позбавлена можливості надати свої доводи і вплинути на висновки торгово-промислової палати.

Таке засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) може вважатися достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин для сторін договору, якщо вони про це домовилися, але не пов`язує суд у випадку виникнення спору між сторонами щодо правової кваліфікації певних обставин як форс-мажорних.

Звідси об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначає, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі № 905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 30.11.2021 у справі № 913/785/17 визначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21.07.2021 у справі № 912/3323/20 зазначено, що суди попередніх інстанцій вважали, що єдиним доказом існування форс-мажорних обставин є довідка Торгово-промислової палати, втім ця позиція є помилковою. Існування обставин форс-мажору щодо порушення/невиконання зобов`язань, які виникли внаслідок укладення договору оренди між резидентами України, може доводитися будь-якими доказами.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 вказав, що сертифікат видається торгово-промисловою палатою за зверненням однієї зі сторін спірних правовідносин (сторін договору), яка (сторона) оплачує (за винятком суб`єктів малого підприємництва) послуги торгово-промислової палати. Водночас інша сторона спірних правовідносин (договору) позбавлена можливості надати свої доводи і вплинути на висновки торгово-промислової палати. Таке засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) може вважатися достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин для сторін договору, якщо вони про це домовилися, але не пов`язує суд у випадку виникнення спору між сторонами щодо правової кваліфікації певних обставин як форс-мажорних. Звідси Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду зазначає, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі № 905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.

З урахуванням наведеної правової позиції слід визнати, що воєнний стан на території України сам по собі не означає, що Відповідач не може здійснювати свою підприємницьку діяльність, отримувати прибуток та здійснювати розрахунки з контрагентами. Підтвердженням протилежного в даному випадку могли б бути обставини, за яких усі працівники (чи їх частина), керівник підприємства, інші посадові особи мобілізовані та перебувають у складі Збройних Сил України, тимчасово не виконують професійні обов`язки у зв`язку з воєнними діями, або все, чи частина виробничого обладнання підприємства знищена, пошкоджена, або задіяна в тих чи інших заходах, які пов`язані з воєнними діями, що б перешкоджало Відповідачу здійснювати свою підприємницьку діяльність під час введення воєнного стану.

З урахуванням відсутності, неподання у справу зазначених доказів, слід визнати, що відповідач не довів, що виникнення відповідних форс-мажорних обставин мало для нього наслідком неможливість виконання свого зобов`язання з оплати поставленої позивачем продукції, тобто, не доведено, що це порушення сталось внаслідок вказаної обставини непереборної сили, що виключає підстави для звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов`язання.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, враховуючи задоволення позову, судовий збір у розмірі 27639,12 грн має бути покладено на відповідача.

Керуючись статтями 123, 129, 191, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Меркурій-К (вул. Котляревського, буд. 2/3, кв.50, м. Суми, Сумська область, 40013, код ЄДРПОУ 38602272) на користь Приватного підприємства Аванта-Трейд (проспект Науки, буд. 40, офіс 323, м. Харків, Харківська область, 61166, код ЄДРПОУ 32563558) 879168 грн 09 коп. (вісімсот сімдесят дев`ять тисяч сто шістдесят вісім гривень 09 копійок) основного боргу, 26001 грн 14 коп. (двадцять шість тисяч одна гривня 14 копійок) 3% річних, 281300 грн (двісті вісімдесят одна тисяча триста гривень) інфляційних втрат, 325827 грн 31 коп. (триста двадцять п`ять тисяч вісімсот двадцять сім гривень 31 копійка) пені, 230311 грн 44 коп. (двісті тридцять тисяч триста одинадцять гривень 44 копійки) штрафу, 27639 грн 12 коп. (двадцять сім тисяч шістсот тридцять дев`ять гривень 12 копійок) судового збору.

3. Провадження в частині стягнення 100000,00 грн закрити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено 29.03.2023.

Згідно зі статтею 241 Господарського процесуального кодексу України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.

СуддяВ.В. Яковенко