Рішення

від 29.03.2023 по справі 344/12086/22

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 344/12086/22

Провадження № 2/344/702/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2023 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області у складі:

головуючого судді Шамотайла О.В.

секретаря судового засідання Устинської Н.С.

з уч. представника позивача Іванчук Л.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Івано-Франківськ в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Загвіздянської сільської ради про встановлення факту спільного проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини та визнання права власності на спадкове майно, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів встановлення факту спільного проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини та визнання права власності на спадкове майно. Так, в обґрунтування позову сторона позивача вказала наступне. ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), про що свідчить Свідоцтво про смерть, видане 20.02.2019 року Департаментом охорони здоров`я штату Нью-Джерсі Сполучених Штатів Америки, Відділом запису актів громадянського стану та реєстрації. Після смерті ОСОБА_2 відкрилась спадщина, яка складається з земельної ділянки площею 0,04 га для садового використання в садівничому товаристві «За Мир», сад № НОМЕР_1 , ділянка № НОМЕР_2 , розташована на території Загвіздянської сільської ради, що підтверджується Державним актом на право приватної власності на землю, виданого громадянину України та зареєстровано в книзі записів Державних актів на право приватної власності на землю за ІФ № 13-11-21 1106. Єдиним спадкоємцем після смерті ОСОБА_2 є її донька ОСОБА_1 . Заявник звернулася до приватного нотаріуса Івано-Франківського міського нотаріального округу Галавай М.В. з метою прийняти спадщину після смерті матері ОСОБА_2 . Однак, нотаріусом надано ОСОБА_1 роз`яснення, що спадкова справа після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , не може бути заведена у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 пропущено встановлений ст. 1270 ЦК України строк для прийняття спадщини. Сторона позивача, вказує, що відповідно до статей 1216, 1217 Цивільного кодексу України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Згідно ч. 1 ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Згідно ст. 1223 ЦК України, право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261 - 1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом). Відповідно до положень ст. 1258 ЦК України, спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.Згідно з частиною третьої статті 1268 та частини першої статті 1269 ЦК України, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Отже, статтями 1268 та 1269 Цивільного кодексу України презюмується, що у разі, коли спадкоємець постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, то він вважається таким, що прийняв спадщину, якщо він не заявив про відмову від неї протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Тобто, дії. які свідчать про прийняття спадщини спадкоємцем, чітко визначені у частинах третій, четвертій статті 1268, статтях 1269, 1270 ЦК України. Отже, для підтвердження прийняття спадщини має значення встановлення факту постійного проживання спадкоємця за законом чи заповітом із спадкодавцем на час відкриття спадщини. Згідно до ч. 1 cт. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Згідно зі cт. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом. Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Відповідно до Свідоцтва про народження НОМЕР_3 від 03.01,1967р., ОСОБА_3 є донькою ОСОБА_2 . У зв`язку з укладенням шлюбу, ОСОБА_3 змінила прізвище на « ОСОБА_4 », що підтверджуються Свідоцтвом про укладення шлюбу НОМЕР_4 від 04.08.1990р. В подальшому, перебуваючи в Сполучених Штатах Америки, 22 грудня 2004 року ОСОБА_1 змінила прізвище на « ОСОБА_5 ». Даний факт засвідчує Клопотання про зміну імені від 15.06.2004 року. 21 вересня 2018 року заявник спільно з матір`ю. ОСОБА_2 , уклала договір оренди житла за адресою: АДРЕСА_1 . Зокрема, в п. 1 Договору оренди житла, вказано, що термін оренди починається з першого жовтня 2018 року та діє до 01 листопада 2022 року. З того часу ОСОБА_1 постійно проживала з матір`ю. ОСОБА_2 , та вела з нею спільне господарство. Також, Свідоцтво про смерть від 20.02.2019р. засвідчує, що ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на час смерті проживала за адресою: АДРЕСА_1 . Тобто, на час смерті ОСОБА_2 , її донька ОСОБА_1 постійно з нею проживала, а відповідно вважається такою, що прийняла спадщину. Якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини. Згідно п.5 ч.2 cт. 293 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Відповідно до ч. З cт.294 ЦПК України, справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Згідно ч.2 ст.315 ЦПК України, у судовому порядку можуть бути встановлені інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Згідно з пунктами 2, 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від ЗО травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними. Відповідно до ч. 1 cm. 1225 ЦК України, Право власності па земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення. Чинні ЦК України, ЦПК України, розділ X Закону України "Про міжнародне приватне право" регулюють особливості спадкування за участю іноземного елемента. Статтею 70 Закону України "Про міжнародне приватне право" передбачено, що з урахуванням положень статті 21, 72 цього Закону спадкові відносини регулюються правом держави, у якій спадкодавець мав останнє місце проживання, якщо спадкодавцем не обрано в заповіті право держави, громадянином якої він був. Вибір права спадкодавцем буде недійсним, якщо після складання заповіту його громадянство змінилося. Згідно зі статтею 71 цього Закону, спадкування нерухомого майна регулюється правом держави, на території якої знаходиться це майно, а майна, яке підлягає державній реєстрації в Україні, - правом України. Так, відповідно до пункту 2 частини першої статті І Закону України «Про міжнародне приватне право», іноземним елементом є. зокрема, ознака яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в такій формі: юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави. У листі Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 травня 2013 року № 24-754/0/4-13 «Про практику розгляду судами цивільних справ з іноземним елементом» зазначається, що поняття «іноземний елемент» наведено у пункті 2 частини першої статті 1 Закон) України «Про міжнародне приватне право». Іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм:

- хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою;

- об`єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави;

- юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави.

Науково-експертною радою з питань нотаріату при Департаменті нотаріату та реєстрації адвокатських об`єднань Міністерства юстиції України: «2.2. Якщо спадкодавець, якому належало майно на території України, має останнє місце проживання на території іноземної держави, місце відкриття спадщини визначається на підставі Закону України «Про міжнародне приватне право». Визначення підсудності справ з іноземним елементом залежить від категорії спору. При вирішенні питання про підсудність справ судам України також мають враховуватися вимоги загальної, альтернативної, договірної, виключної підсудності. Вирішуючи питання про підсудність цивільних справ з іноземним елементом, судам слід враховувати не тільки норми внутрішньодержавного права, але й колізійні норми, які містяться в конвенціях і двосторонніх договорах України та інших держав про правову допомогу. Правила про визначення міжнародної підсудності за законодавством України застосовуються, якщо міжнародним договором не встановлено інші. Слід зазначити, що правила підсудності, які передбачені в міжнародних договорах, мають пріоритет перед нормами внутрішнього права. При цьому, чинним законодавством України визначено перелік справ, які розглядаються виключно судами України. А саме, відповідно до статті 77 Закону України «Про міжнародне приватне право», підсудність судам України є виключною у таких справах з іноземним елементом, якщо нерухоме майно, щодо якого виник спір, знаходиться на території України, крім справ, що стосуються укладення, зміни, розірвання та виконання договорів, укладених в рамках державно-приватного партнерства, зокрема концесійних договорів, згідно з якими нерухоме майно є об`єктом такого партнерства, зокрема об`єктом концесії, а спір не стосується виникнення, припинення та реєстрації речових прав на такий об`єкт. Відповідно до ч. 2 ст. 27 ЦПК України, Позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Згідно ч. 1 ст. 30 ЦПК України, Позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Постановою Пленуму Верховного суду України N 7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» визначено, що при відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. ОСОБА_1 є єдиною донькою померлої ОСОБА_2 , а також єдиною її спадкоємицею. Також, Згідно Витягу зі спадкового реєстру № 70139770 від 26.09.2022 року, спадкова справа після смерті ОСОБА_2 не була заведена. Померла ОСОБА_2 була громадянкою України, громадянство іншої держави не приймала. Спадкове майно знаходиться на території України. Оскільки у даному випадку питання про право на спадщину не може бути вирішено в нотаріальному порядку шляхом видачі свідоцтва про право на спадщину, позивач ОСОБА_1 постійно проживала зі спадкодавцем, в тому числі на день смерті останньої, а відповідно вважається такою, що прийняла спадщину, тому це питання повинно бути вирішено у судовому порядку шляхом визнання права власності на вищевказане спадкове майно за позивачем у порядку спадкування. Отож сторона позивача просила суд позов ОСОБА_1 задоволити, встановити факт постійного проживання на час відкриття спадщини ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) ОСОБА_1 разом із спадкодавцем - ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_1 , а також визнати за ОСОБА_1 , РНОКШІ НОМЕР_5 . право власності на земельну ділянку площею 0,0400 гектарів для садового використання в садівничому товаристві «За Мир», сад № НОМЕР_1 , ділянка № НОМЕР_2 , розташована на території Загвіздянської сільської ради, яка належала ОСОБА_2 на праві приватної власності відповідно до Державного акту на право приватної власності на землю від 25.01.1996р., зареєстровано в книзі записів Державних актів на право приватної власності на землю за ІФ № 13-11-21 1106, в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою суду від 03 жовтня 2022 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі за даним позовом.

25.10.2022 стороною відповідача подано до суду заяву в якій Загвіздянська сільська рада вказує, що сільська рада не ставила питання про визнання спадщини відумерлою, проте, звертає увагу суду на подані заявником документи, які ставлять під сумнів правову позицію заявника. Так паспорт громадянина України (у формі ІД карти) видано 18.08.2021р. на ім`я ОСОБА_1 . Закордонний паспорт виданий 14.08.2020р. на це саме ім`я. В той же час згідно клопотання про зміну імені від 15.06.2004р., яке було задоволено американським судом 22.12.2004р. ім`я заявника було змінено на ОСОБА_7 . Згідно типового договору оренди житла орендарем є ОСОБА_8 . Тобто, з поданих заявником документів, випливає, що для такої країни як США, дана фізична особа - ОСОБА_9 , а для України - ОСОБА_10 . Відповідно до ст. 28 ЦК України фізична особа набуває прав та обов`язків і здійснює їх під своїм ім`ям. Ім`я фізичної особи, яка є громадянином України, складається із прізвища, власного імені та по батькові, якщо інше не випливає із закону або звичаю національної меншини, до якої вона належить. Законодавство України не передбачає можливості фізичної особи одночасно мати два імені і одночасно бути учасником правовідносин з різними суб`єктами використовуючи різні імена. Фізична особа ідентифікується за іменем, яке має бути єдиним для всіх суб`єктів та всіх правових систем. Закон України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» передбачає: процедуру зміни імені для громадян України. По суті, подана заявником копія договору оренди свідчить, що померла спільно проживала з ОСОБА_11 , а з позовом звернулась інша особа, вказала, що предметом позову є визнання права власності на нерухоме майно розташоване на території Загвіздянської сільської ради, а саме земельну ділянку в садівничому товаристві «За мир», відповідно до ч. 1 ст. 30 ЦПК України позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов`язані між собою позовні вимоги пред`явлені одночасно шодо декількох об`єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об`єкта, вартість якого є найвищою, відтак вважає, що дана справа підсудна Тисменицькому районному суду. Також сторона відповідача справу просила розглядати без участі представника Загвіздянської сільської ради ради.(а.с. 42 зв а.с. 42).

Ухвалою суду від 06 грудня 2022 року клопотання представника позивача про виклик свідків задоволено, у судове засідання викликано свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_13 .

Допитана як свідок ОСОБА_13 показав суду, що позивачка є її невісткою, свідок перебуває з нею в добрих відносинах, вказує, що мама позивачки постійно проживала з дочкою, в ОСОБА_14 , інших дітей у ОСОБА_2 не було. На уточнене запитання суду щодо прізвища невістки свідок відповіла, що не знає, яке в невістки зараз прізвище.

Допитаний як свідок ОСОБА_12 , показав суду, що позивачка є його невісткою, а померла ОСОБА_2 була йому свахою, що сваха на момент своєї смерті проживала разом з своєю дочкою, і взагалі останнім часом весь час проживала з дочкою, вказав, що вона не є громадянкою США, має лише право на проживання, свідок думає, що в його невістки прізвище « ОСОБА_4 ».

Після оголошеної перерви, сторона позивача подала заяву про подлальший розгляд справи без участі представника.

Суд, заслухавши пояснення допитаних в судовому засіданні свідків, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на них, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до Свідоцтва про народження НОМЕР_3 від 03.01,1967р., ОСОБА_3 є донькою ОСОБА_2 (а.с. 16).

У зв`язку з укладенням шлюбу, ОСОБА_3 змінила прізвище на « ОСОБА_4 », що підтверджуються Свідоцтвом про укладення шлюбу НОМЕР_4 від 04.08.1990р.(а.с.18).

В подальшому, перебуваючи в Сполучених Штатах Америки, 22 грудня 2004 року ОСОБА_1 змінила прізвище на « ОСОБА_5 ». Даний факт засвідчує Клопотання про зміну імені від 15.06.2004 року.(а.с.19-20).

21 вересня 2018 року ОСОБА_8 уклала договір оренди житла за адресою: АДРЕСА_1 . Зокрема, в п. 1 Договору оренди житла, вказано, що термін оренди починається з першого жовтня 2018 року та діє до 01 листопада 2022 року, також за вказаною адресою проживала і ОСОБА_6 (а.с.21-28).

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), про що свідчить Свідоцтво про смерть, видане 20.02.2019 року Департаментом охорони здоров`я штату Нью-Джерсі Сполучених Штатів Америки, Відділом запису актів громадянського стану та реєстрації (а.с. 30-32).

24.11.2021 за №59/01-16 приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Галавай М.В. повідомив ОСОБА_1 , що в зв`язку із пропуском встановлених строків, спадкова справа не може бути заведена та рекомендовано звернутися до суду для визначення додаткового строку, достатнього для прийняття спадщини.

Натомість позивач звернулася до суду із позовом про встановлення факту спільного проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини та визнання права власності на спадкове майно.

Згідно до частин першої-другої статті 4 Цивільного процесуального кодексу УкраїниЗгідно частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 5 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом.

Відповідно до частини першої статті 13 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно до статті 1218 Цивільного кодексу України, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Стаття 1261 Цивільного кодексу України передбачає, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Частиною першою статті 1268 Цивільного кодексу України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Частинами першою-другою статті 1269 Цивільного кодексу України встановлено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.

Частиною першою статті 1270 Цивільного кодексу України визначено, що для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Відповідно до статті 1221 Цивільного кодексу України, місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходження основної частини рухомого майна. В особливих випадках місце відкриття спадщини встановлюється законом.

Згідно з положеннями пункту 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», особа, яка не прийняла спадщину в установлений законом строк, може звернутися до суду з позовною заявою про визначення додаткового строку для прийняття спадщини відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК. Зазначене положення застосовується до спадкоємців, в яких право на спадкування виникло з набранням чинності зазначеним Кодексом. Суди відкривають провадження в такій справі у разі відсутності письмової згоди спадкоємців, які прийняли спадщину (частина друга статті 1272 ЦК), а також за відсутності інших спадкоємців, які могли б дати письмову згоду на подання заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини. Відповідачами у такій справі є спадкоємці, які прийняли спадщину. Визначаючи спадкоємцеві додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини, суд не повинен вирішувати питання про визнання за ним права на спадщину. Спадкоємець після визначення йому додаткового строку для прийняття спадщини має право прийняти спадщину в порядку, установленому статтею 1269 ЦК, звернувшись в нотаріальну контору, після чого вважається таким, що прийняв спадщину. Вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. У резолютивній частині рішення суд повинен вказати відповідно певний період часу з моменту набрання судовим рішенням законної сили, протягом якого спадкоємець може подати заяву про прийняття спадщини, а не конкретну календарну дату, до якої спадкоємець може подати заяву про прийняття спадщини. Додатковий строк, достатній для подання заяви про прийняття спадщини, не може перевищувати шестимісячного строку, встановленого статтею 1270 ЦК України для прийняття спадщини.

Згідно із частиною п`ятою статті 1268 Цивільного кодексу України, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини та відповідно до частини третьої статті 1296 Цивільного кодексу України, відсутність свідоцтва про право па спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Відповідно до частини першої статті 1272 Цивільного кодексу України, якщо спадкоємець протягом шестимісячного строку не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

Проте положенням частини третьої цієї ж статті визначено, що за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

В той же час позивач звернулася до суду із позовом про встановлення факту спільного проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини та визнання права власності на спадкове майно, а не із заявою про встановлення додаткового строку, достатнього для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Судом встановлено, що 22 грудня 2004 року ОСОБА_1 змінила прізвище на « ОСОБА_5 », при цьому в доданих до матеріалів справи копіях документів вбачається також, що в органи державної влади, нотаріату в Україні позивач і надалі обліковується та звертається, як ОСОБА_1 , а не ОСОБА_3 . Так, паспорт громадянина України (у формі ІД карти) видано 18.08.2021р. на ім`я ОСОБА_1 , закордонний паспорт виданий 14.08.2020р. на ім`я ОСОБА_1 , згідно ж клопотання про зміну імені від 15.06.2004р., яке було задоволено американським судом 22.12.2004р. ім`я заявника було змінено на ОСОБА_7 , згідно типового договору оренди житла орендарем є ОСОБА_8 . Отож суд погоджується з посиланням відповідача, що з поданих позивачем документів, випливає, що для такої країни як США, дана фізична особа виступає, як ОСОБА_7 , а для України як ОСОБА_1 . В той же час відповідно до ст. 28 ЦК України фізична особа набуває прав та обов`язків і здійснює їх під своїм ім`ям. Ім`я фізичної особи, яка є громадянином України, складається із прізвища, власного імені та по батькові, якщо інше не випливає із закону або звичаю національної меншини, до якої вона належить. Процедура зміни імені для громадян України передбачено Законом України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану». Законодавство України не передбачає можливості фізичної особи одночасно мати два імені (різних та не пов`язнаних між собою ) і одночасно бути учасником правовідносин з різними суб`єктами використовуючи різні імена. Фізична особа ідентифікується за іменем, яке має бути єдиним для всіх суб`єктів та всіх правових систем. Отож по суті, подана позивачем копія договору оренди свідчить, що померла ОСОБА_2 проживала спільно з ОСОБА_11 , а до нотаріуса і в суд зверталась інша особа, а саме ОСОБА_1 .

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 3, 4, 5, 12, 13, 76-81, 133, 141, 258-259, 263-265, 273, 354-355, Цивільного процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В :

В задоволенні вимог позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Івано-Франківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Шамотайло О.В