Постанова

від 29.03.2023 по справі 193/352/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/3623/23 Справа № 193/352/20 Суддя у 1-й інстанції - Шумська О.В. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2023 року м.Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Бондар Я.М.

суддів Зубакової В.П., Остапенко В.О.

секретар судового засідання Гладиш К.І.

сторони справи :

позивач - ОСОБА_1

відповідач-Селянське (фермерське) господарство «Олександро-Володимирівське»

третя особа-Вакулівська сільська рада Софіївського району Дніпропетровської області,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача Селянського (фермерського) господарства «Олександро-Володимирівське» адвоката Каправчука Володимира Леонідовича на рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 21 листопада 2022 року, ухваленого суддею Шумською О.В. у смт.Софіївка, Софіївського району Дніпропетровської області, повний текст судового рішення складений 30 листопада 2022 року,

ВСТАНОВИВ

У березні 2020 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Селянського (фермерського) господарства «Олександро-Володимирівське», третя особа: Вакулівська сільська рада Софіївського району Дніпропетровської області про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним та припинення права оренди земельної ділянки.

В обгрунтування позову зазначила, що ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 7,75 га, кадастровий номер 1225285200:02:002:0024, з цільовим призначенням - ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована в межах Вакулівської сільської ради Софіївського району Дніпропетровської області.

У 2008 році ОСОБА_2 досягла усної домовленості про використання даної земельної ділянки, належної їй на праві приватної власності, строком по 2018 рік включно із засновниками СФГ «Олександро-Володимирівське» - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

При цьому, таке використання письмово не оформлювалося жодним належним чином.

Домовленість була досягнута усно зі співзасновником СФГ «Олександро-Володимирівське» ОСОБА_3 , у перемовинах щодо якої також приймала участь його дружина - ОСОБА_4 , яка є керівником СФГ «Олександро-Володимирівське».

Також ОСОБА_3 є засновником СТОВ «Земля», що підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (загальнодоступні публічні відомості).

Як гарантію виконання даної домовленості ОСОБА_3 попросив передати йому на зберігання правовстановлюючі документи на вказану земельну ділянку (державний акт), які не повернув та позивач вимушена була поновлювати такі.

При цьому, за усною домовленістю між позивачем та засновниками відповідача, останні отримували у користування вказану належну позивачу земельну ділянку з 2008 року по 2018 рік, сплативши при цьому плату за таке на 10 років вперед.

Жодного договору оренди між позивачем та відповідачем не укладалося, існувала лише усна домовленість між позивачем і подружжям ОСОБА_5 , та позивач вважала, що вони користуються належної їй земельною ділянкою поза обліком такого речового права.

Як з`ясувалося ж на теперішній час, без будь-яких належних документів, земельною ділянкою позивача спочатку користувалося СТОВ «ЗЕМЛЯ», а згодом - СФГ «Олександро- Володимирівське».

Дана обставина підтверджується відомостями ГУ ДПС у Дніпропетровській області, згідно яких дані юридичні особи сплачували податок на доходи фізичних осіб за ОСОБА_2 , як з доходу отриманого від надання майна в оренду, хоча жодних доходів у дійсності не виплачували, як і не укладали жодних договорів з позивачем.

У 2018 року позивач ОСОБА_2 попередила родину ОСОБА_5 про те, що після 2018 року вона бажає обробляти самостійно належну їй земельну ділянку та попросила повернути правовстановлюючий документ (державний акт) на неї. На таке прохання вони їй повідомили, що документ було втрачено, а земельну ділянку вони не повернуть та позивач нічого не зможе зробити щоб повернути її.

У зв`язку із втратою правовстановлюючого документу (державного акту) на земельну ділянку площею 7,75 га, кадастровий номер 12.25285200:02:002:0024, з цільовим призначенням - ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована в межах Вакулівської сільської ради Софіївського району Дніпропетровської області, позивач вимушена була займатися відновленням втрачених правовстановлюючих документів, в ході чого 23.05.2019 року, при отриманні інформації з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на належну їй земельну ділянку та інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відносно даної земельної ділянки, вона дізналася про зареєстроване 01.03.2016 року право оренди на дану земельну ділянку за відповідачем строком на 49 років за договором оренди земельної ділянки від 09.02.2016 року, що підтверджується копіями даної інформації, які додаються до позову.

Даний договір позивач не укладала з відповідачем та тим паче не підписувала його. У подальшому позивач стала з`ясовувати звідки в реєстрах з`явилися відомості про право оренди за відповідачем ще й на такий строк. Сам відповідач та його працівники не пояснювали нічого та стали уникати спілкування з позивачем.

Правовстановлюючий документ, який отримав на зберігання ОСОБА_3 , було оголошено втраченим та недійсним.

Після цього 19.07.2019 року позивач відновила правовстановлюючі документи про право власності на земельну ділянку площею 7,75 га, кадастровий номер 1225285200:02:002:0024, з цільовим призначенням - ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована в межах Вакулівської сільської ради Софіївського району Дніпропетровської області, про що отримала Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Позивач ОСОБА_2 неодноразово наголошувала відповідачу про те, що вимагає повернення належної їй земельної ділянки у 2018 році після збору врожаю мирним шляхом, але відповідач вів себе зухвало та вочевидь не збирається повертати земельну ділянку мирним шляхом.

З`ясовуючи походження договору оренди, позивач після поновлення правовстановлюючих документів, коли точно саме вже не пам`ятає отримала у державного реєстратора копію договору оренди земельної ділянки від 09.02.2016 року, згідно якого належна їй на праві приватної власності земельна ділянка площею 7,75 га, кадастровий номер 1225285200:02:002:0024, з цільовим призначенням - ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована в межах Вакулівської сільської ради Софіївського району Дніпропетровської області (раніше - Жовтнева сільська рада), була передана в оренду СФГ «Олександро-Володимирівське» строком на 49 років.

Оскільки позивач даний договір не укладала та про його існування дізналася лише 23.05.2019 року, то відповідно вона не має його примірника в оригіналі. Оригінальні примірники повинні бути у відповідача і такий примірник повинен бути в реєстраційній справі на об`єкт нерухомого майна, яка може перебувати або в Софіївській РДА при якій на час вчинення реєстрації функціонував ЦНАП, або у третьої особи, при якій діє ЦНАП за місцем розташування земельної ділянки.

Відповідно, позивач і не отримувала орендної платні від відповідача за користування даною земельною ділянкою, хоча податки від сплати такої, як з`ясувалося, згідно даних ГУ ДПС у Дніпропетровській області, відповідач сплачував у період з 2017 по 2018 рік.

Державну реєстрацію права оренди за зазначеним договором оренди земельної ділянки від 09.02.2016 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було здійснено 01.03.2016 року державним реєстратором Софіївського районного управління юстиції Дніпропетровської області Профатіловою Мариною Сергіївною за записом номер 13585711.

Позивач просила суд визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 09.02.2016 року, укладений між ОСОБА_2 та Селянським (фермерським) господарством «Олександро-Володимирське» та припинити право оренди земельної ділянки, що належить позивачу на праві приватної власності.

Рішенням Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 21 листопада 2022 року позовна заява ОСОБА_1 до Селянського (фермерського) господарства «Олександро-Володимирівське», третя особа: Вакулівська сільська рада Криворізького (Софіївського) району Дніпропетровської області, про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним та припинення права оренди земельної ділянки задоволена.

Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки від 09.02.2016 року, укладений між ОСОБА_2 та Селянським (фермерським) господарством «Олександро-Володимирівське», який було зареєстровано 01.03.2018 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майко державним реєстратором Софіївського районного управління юстиції Дніпропетровськії області Профатіловою Мариною Сергіївною з записом №13585711.

Припинено право оренди земельної ділянки Селянського (фермерського) господарства «Олександро-Володимирівське» на земельну ділянку площею 7,75 га, кадастровий номер 1225285200:02:002:0024, з цільовим призначенням - ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована в межах Вакулівської сільської ради Криворізького (Софіївського) району Дніпропетровської області, що належить на праві приватної власності ОСОБА_2 .

Стягнуто з Селянського (фермерського) господарства «Олександро-Володимирівське» на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 1681,60 гривень.

Селянське (фермерське) господарство «Олександро-Володимирівське», від імені та в інтересах якого діє адвокат Каправчук В.Л., подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність оскаржуваного судового рішення, ухваленого з порушенням норм матеріального і процесуального права, просить його скасувати, ухвалити нове судове рішення про відмову ОСОБА_1 в задоволенні її позовних вимог в повному обсязі.

При цьому скаржник зазначає, що сторона відповідача після ознайомлення з матеріалами справи встановила, що судові засідання по справі не проводились судом більше 5-ти місяців та суддя Шумська О.В. 21 листопада 2022 року в порушення норм ст.156 ЦПК України не постановивши ухвалу про закінчення підготовки справи до судового розгляду та не визначивши дату розгляду справи по суті винесла незаконне судове рішення. Вказує, що в матеріалах справи відсутні докази про те, що сторона відповідача та їх представник були належним чином повідомленні про дату судового засідання.

Представник відповідача наголошує на тому, що позивач просила суд визнати недійсним договір оренди належної їй земельної ділянки, посилаючись на те, що між нею та відповідачем була лише усна домовленість про користування земельною ділянкою і договір оренди строком на 49 років вона не погоджувала і не підписувала з відповідачем і фактично позивач наполягає на поверненні їй земельної ділянки, вважаючи, що спірна земельна ділянка знаходиться у користуванні відповідача без установлених законом підстав.

Сторона відповідача вважає, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту порушеного права та вказує, що у даному випадку ефективним способом захисту порушеного права є усунення перешкод у користуванні належною позивачу земельною ділянкою, шляхом її витребування.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Заслухавши суддю-доповідача, думку позивача ОСОБА_1 та її представника адвоката Перепелицю Л.Л., які, кожна окремо заперечували проти задоволення апеляційної скарги сторони відповідача, просили рішення суду першої інстанції залишити без змін, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, щоОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 7,75 га, кадастровий номер 1225285200:02:002:0024, з цільовим призначенням - ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована в межах Вакулівської сільської ради Софіївського району Дніпропетровської області, що підтверджено витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №174860404 від 23.07.2019 року та витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку і відомостями про право власності право постійного користування та технічною документацією із землеустрою щодо даної земельної ділянки.

Також дана обставина підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, копії якої додаються до позову.

У 2008 році ОСОБА_2 досягла усної домовленості про використання даної земельної ділянки, належної їй на праві приватної власності, строком по 2018 рік включно із засновниками СФГ «Олександро-Володимирівське» - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . При цьому, таке використання письмово не оформлювалося жодним належним чином. Домовленість була досягнута усно зі співзасновником СФГ «Олександро-Володимирівське» ОСОБА_3 .

Як гарантію виконання даної домовленості ОСОБА_3 попросив передати йому на зберігання правовстановлюючі документи на вказану земельну ділянку (державний акт), які не повернув та позивач вимушена була поновлювати такі.

При цьому, за усною домовленістю між позивачем та засновниками відповідача, останні отримували у користування вказану належну позивачу земельну ділянку з 2008 року по 2018 рік, сплативши при цьому плату за таке на 10 років вперед.

Жодного договору оренди між позивачем та відповідачем не укладалося, існувала лише усна домовленість між позивачем і подружжям ОСОБА_5 , та позивач вважала, що вони користуються належної їй земельною ділянкою поза обліком такого речового права.

23.05.2019 року, при отриманні інформації з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на належну їй земельну ділянку та інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відносно даної земельної ділянки, вона дізналася про зареєстроване 01.03.2016 року право оренди на дану земельну ділянку за відповідачем строком на 49 років за договором оренди земельної ділянки від 09.02.2016 року, що підтверджено копіями даної інформації, які додані до позову.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 .

11 лютого 2022 року суддею Софіївського районного суду Дніпропетровської області залучено ОСОБА_1 , як правонаступника померлої, позивача ОСОБА_2 .

15.07.2021 року проведено судову почеркознавчу експертизу.

Згідно висновку експерта №2607-21, "Підписи від імені ОСОБА_2 , у вигляді рукописних записів " ОСОБА_6 ", що розміщені в графі "Орендодавець" договору оренди земельної ділянки від 09.02.2016 року та акті приймання-передачі об`єкту оренди б/д - виконані не ОСОБА_2 , а іншою особою.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про повне задоволення позовних вимог правонаступника померлої позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_1 керувався нормами статей 203, 215, 321, 386, 391, 626, 638, 651, 792 ЦК України, й виходив з того, що позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки висновком експерта встановлено, що позивач ОСОБА_2 договір оренди земельної ділянки та акт приймання-передачі об`єкту оренди не підписувала.

Однак, колегія суддів не може у повному обсязі погодитися із висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

За вимогами ст.ст. 263,264 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності на підставі закону, що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд зобов`язаний з`ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов`язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Проте суд першої інстанції не з`ясував у повній мірі всі обставини, які мають значення для справи, та не виконав усі вимоги цивільного судочинства, у зв`язку із чим рішення в даній справі неможна повністю визнати законним і обґрунтованим.

Судом першої інстанції повно та достеменно встановлені обставини справи, за якими спірний договір оренди земельної ділянки від 09.02.2016 позивач ОСОБА_2 , правонаступником якої є ОСОБА_1 , не підписувала та, відповідно, продовження терміну дії строку оренди на 49 років не погоджувала.

За змістомстатті11ЦКУкраїницивільні праватаобов`язкивиникаютьіздій осіб,щопередбаченіактами цивільногозаконодавства,атакожіз дійосіб,щонепередбачені цимиактами,алезааналогією породжуютьцивільніправата обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із частиною першою статті 202ЦКУкраїни правочиномєдіяособи,спрямованананабуття,зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво - чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Частиною третьою статті 203ЦКУкраїни передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодоволевиявленняучасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним не виникли.

За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно із частиною першою статті 627ЦКУкраїни і відповідно до статті 6цьогоКодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

Разом із цим суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

Судом першої інстанції встановлено, що спірний договір оренди землі ОСОБА_2 не підписувала та, відповідно, продовження терміну дії строку оренди на 49 років не погоджувала.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими.

Велика Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі №145/2047/16-ц відступила від висновку, висловленого у постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі №6-48цс15, зазначивши, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено) не підлягає визнанню недійсним. У такому випадку власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою, спростовуючи факт укладення ним договору оренди земельної ділянки у мотивах негаторного позову та, виходячи з дійсного змісту правовідносин, які склалися у зв`язку із фактичним використанням земельної ділянки.

Таким чином, враховуючи підстави позову, наведені позивачем у позовній заяві, позивач у цій справі наполягає на поверненні їй земельної ділянки, вважаючи, що належна позивачу земельна ділянка знаходяться у фактичному користуванні відповідача без установлених законом підстав. Зайняття земельної ділянки фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є повязаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. У цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельної ділянки, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення земельної ділянки. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.

Колегія суддівна підставінаведеного вищедійшла висновку,що оскільки правочин, який не вчинено (договір, який не укладено) не підлягає визнанню недійсним, суд першої інстанції повинен був відмовити у позові з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту.

Відмова у задоволенні позову через обрання неефективного (неналежного) способу захисту не позбавляє позивача права заявити позов про повернення належної їй спірної земельної діляноки.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційну скаргу відповідача СФГ «Олександро-Володимирівське» слід задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове судове рішення про відмову ОСОБА_1 в задоволенні її позовних вимог з підстав неналежно обраного способу захисту порушеного права.

Оскільки рішення суду підлягає скасуванню з підстав обрання позивачем неналежного способу захисту порушеного права, колегія суддів не входить в обговорення інших доводів апеляційної скарги.

Відповідно до ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Згідно ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, відповідно здійснюється перерозподіл судових витрат.

Так як, судом апеляційної інстанції позивачу відмовлено в задоволенні позовних вимог, понесені ОСОБА_1 судові витрати покладаються на неї, тоді, як понесені відповідачем судові витрати зі сплати судового збору за перегляд справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 2522,40 грн., підлягають стягненню з позивача на користь відповідача.

Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 381,382 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу представника відповідача Селянського (фермерського) господарства «Олександро-Володимирівське» адвоката Каправчука Володимира Леонідовича задовольнити.

Рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 21 листопада 2022 року скасувати, ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Відмовити позивачу ОСОБА_1 в задоволенні її позовних вимог, заявлених до Селянського (фермерського) господарства «Олександро-Володимирівське» про визнання договору оренди земельної ділянки недійсною та припинення права оренди земельної ділянки.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Селянського (фермерського) господарства «Олександро-Володимирівське» витрати за сплату судового збору за подачу апеляційної скарги в розмірі 2522,40 грн. (дві тисячі п`ятсот двадцять дві гривні сорок копійок).

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 29 березня 2023 року.

Головуючий:

Судді: