Постанова
від 28.03.2023 по справі 211/2559/22
ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/3337/23 Справа № 211/2559/22 Суддя у 1-й інстанції - Сарат Н. О. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2023 року м.Кривий Ріг

справа № 211/2559/22

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Остапенко В.О.,

суддів Бондар Я.М., Зубакової В.П.

секретар судового засідання Гладиш К.І.

сторони:

позивач ОСОБА_1

відповідач Акціонерне товариство «Українська залізниця»

розглянувши увідкритому судовомузасіданні вм.Кривому Розі,в режимівідеоконференції,в порядкуспрощеного позовногопровадження, апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 грудня 2022 року, яке ухвалено суддею Сарат Н.О. у м. Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 21 грудня 2022 року,

УСТАНОВИВ:

У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом доакціонерного товариства «Українська залізниця» (далі АТ «Українська залізниця») про стягнення недоплаченої частки заробітної плати, мотивуючи тим, що він працює на підприємстві відповідача машиністом електровоза. За період з 2018 року по 2022 рік йому надавалась щорічна тарифна відпустка із виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення.

Посилаючись на те, що згідно пункту 3.1.5 колективного договору, що діє на підприємстві, матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника у розмірі 40% ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги, в той же час, всупереч положень колективного договору, матеріальна допомога йому надавалася не в повному обсязі, просив суд першої інстанції стягнути з відповідача на свою користь недоплачену частку заробітної плати в розмірі 9617,88 грн. (матеріальної допомоги на оздоровлення) за 2018-2022 роки (включно) та зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втраченої частини доходів у зв`язку з несвоєчасною виплатою цих сум в порядку, передбаченому Законом № 2050 «Про компенсацію громадянам частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159.

Рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 грудня 2022 року позовні вимоги задоволено.

Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_2 недоплачену матеріальну допомогу на оздоровлення, за період з 2018 року по 2022 рік, в розмірі 9617 гривень 88 копійок та компенсацію за втрату частини заробітної плати (матеріальної допомоги на оздоровлення) у зв`язку із порушенням термінів її виплати у розмірі 3 121 гривен 83 копійок.

Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь держави судовий збір в розмірі 992,40 гривень.

В апеляційнійскарзі відповідач АТ «Українська залізниця» просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального права.

Апелянтом зазначено, що дійсно, пунктом 3.1.5 Колективного договору на 2011-2012 роки, укладеного між відокремленим структурним підрозділом «Криворізьке локомотивне депо» та спільним представницьким органом профспілок залізничників і транспортних будівельників України та Вільної профспілки машиністів, в особі їх виборного органу, зареєстрованого за № 60/11 від 24 жовтня 2011 року, встановлено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника у розмірі 40% відсотків ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги.

Однак,з прийняттямЗакону України«Про внесеннязмін дозаконодавчих актівУкраїни» від06грудня 2016року,було визначено,що мінімальназаробітна платапісля набраннячинності цимЗаконом незастосовується,як розрахунковавеличина уколективних договорахта угодахусіх рівнів. Сторонам, які уклали колективні договори і угоди, у тримісячний строк привести їх норми у відповідність із цим Законом згідно із законодавством. До внесення змін до колективних договорів і угод усіх рівнів щодо незастосування мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини, вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

При цьому, на переконання апелянта, з урахуванням положень статей 203 та 215 ЦК України, умови пункту 3.1.5 Колективного договору є недійсними з моменту прийняття Закону України «Про внесення змін до законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року та не створюють для відповідача обов`язку зі сплати матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги.

Апелянт вказує й на те, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року змінено підхід до визначення розмірів посадових окладів і заробітної плати працівників, а також інших виплат (наприклад, для розрахунку розміру плати за надання адміністративних послуг, у колективних договорах та угодах усіх рівнів), тобто цим Законом запроваджено нову розрахункову величину для визначення розмірів тих чи інших виплат, шляхом заміни мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що з прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» в Україні було змінено підхід щодо застосування мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини, не лише при визначенні посадових окладів, а й щодо розрахунку всіх виплат, де раніше застосовувалася, як розрахункова величина, мінімальна заробітна плата.Аналіз такого правового регулювання дає підстави зробити висновок про те, що законодавець заборонив застосовувати для визначення розмірів посадових окладів розмір мінімальної заробітної плати, про що зазначено у Постанові Великої Палати Верховного Суду України від 04 листопада 2020 у справі № 200/9195/19-а.

Апелянт наполягає на тому, що, застосовуючи розрахунковий розмір матеріальної допомоги на оздоровлення у вигляді 125 % прожиткового мінімуму, АТ «Українська залізниця» не порушується будь-який інший Закон, а, навпаки, вбачається саме дотримання вимог Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VІІІ від 06 грудня 2016 року.

Також апелянт посилається на те, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення змінено предмет позову з позовної вимоги немайнового характеру зобов`язати вчинити певні дії, на позовну вимогу майнового характеру стягнути суму, в той час як позивач по справі не подавав заяви про зміну предмету позову, що свідчить про те, що суд самостійно змінив предмет позову.

Крім того апелянт посилається на те, що вимога позивача щодо стягнення компенсації втраченої частини доходів у зв`язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати або її частини не підпадає під дію Закону № 2050 «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та не застосовується у даних правовідносинах, оскільки компенсація втрати частини доходів провадиться у разі затримки виплати доходів, які нараховані, але не виплачені, проте спірна сума недоплаченої частки матеріальної допомоги на оздоровлення за 2017-2022 роки в сумі 10479,38 грн. нарахована не була. Суд першої інстанції ухвалюючи рішення не визначив правове значення наданих позивачем документів, які б підтверджували сплачу частини доходів, чим не встановлено юридичний факт як підставу для застосування нарахувань сум компенсації.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Заслухавши суддю-доповідача, представника АТ «Українська залізниця» - Савчука О.С., в режимі відеоконференції, який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.

Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 працює машиністом електровоза в структурному підрозділі «Криворізьке локомотивне депо» регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця».

Пунктом 3.1.5 Колективного договору на 2011-2012 роки, укладеного між відокремленим структурним підрозділом «Криворізьке локомотивне депо» та спільним представницьким органом профспілок залізничників і транспортних будівельників України та Вільної профспілки машиністів в особі їх виборного органу, зареєстрованого за № 60/11 від 24 жовтня 2011 року, який є чинним станом на 2020 рік, встановлено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника у розмірі 40% відсотків ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги.

Згідно з п. 1.4 Колективного договору, зміни і доповнення до колективного договору, що не погіршують соціального та економічного становища працівників депо, вносяться протягом строку його дії за погодженням сторін на спільному засіданні керівництва депо і профспілкових комітетів, а всі іншіна конференції трудового колективу депо.

Відповідно до спільної Постанови керівництва Регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці Букреєва О.В. № Н32/20, П-4-5г від 31.03.2017 року постановлено застосовувати з 01 квітня 2017 року замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом».

З 21 травня 2018 року по 24 червня 2018 року, з 08 грудня 2019 року по 14 січня 2019 року, з 15 травня 2020 року по 20 червня 2020 року, з 01 лютого 2021 року по 20 березня 2021 та з 01 січня 2022 року по 11 лютого 2022 рокупозивачу надавались щорічні тарифні відпустки згідно графіку.

У зазначений вище період, при наданні відпустки, позивач звертався з особистою заявою до керівника з проханням надати їй матеріальну допомогу на оздоровлення відповідно до п. 3.1.5 Колективного договору, яка повинна складати не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги.

Відповідно до вище вказаних заяв, позивачу була виплачена матеріальна допомога на оздоровлення: у 2018 році 2202,50 грн., 2019 році 2627,50 грн., 2020 році 2995,12 грн., 2021 році 2991 грн., у 2022 роц 4962 (а.с.13-17).

Згідно відповіді начальника СП «Криворізьке локомотивне депо» від 26 листопаджа 2020 року за № 1200, голову профспілки повідомлено про те, що матеріальна допомога на оздоровлення під час щорічної відпустки працівникам депо нараховується в розмірі 40,0 відсотків тарифної ставки (посадового окладу), але не нижче 125,0 відсотків прожиткового мінімуму, станом на дату надання чергової відпустки. Порядок нарахування матеріальної допомоги на оздоровлення, виходячи з прожиткового мінімуму, вимагає чинне законодавство. На підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VІІІ від 06 грудня 2016 року, а саме п. 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» - мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. Пунктом 5 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цього Закону не застосовується як розрахункова величина у колективних договорах та угодах усіх рівнів. Оскільки. структурний підрозділ «Криворізьке локомотивне депо» не є юридичною особою, а є виробничим підрозділом Регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Укрзалізниця» і здійснює свою діяльність у межах доведених контрольних завдань з основних фінансово-економічних показників, розпоряджень, вказівок щодо органів товариства відповідно до спільної вказівки голови правління ПАТ «Укрзалізниця» В. Бальчуна, члена ОСОБА_3 та голови Профспілки залізничників і транспортних будівельників України Бубняка В.М. від 29 березня 2017 № Ц/6-25/713-17 прийнято спільну постанову керівництва Регіональної філії «Придніпровська залізниця» і президії Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці № Н32/20, П-4-5г від 31 березня 2017 року, щодо застосування в діючому колективному договорі з 01.04.2017 замість величини «Мінімальна заробітна плата» розрахункової величини «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб».

Звертаючись до суду з позовом про стягнення з відповідача недоплаченої суми матеріальної допомоги на оздоровлення, позивач посилався на те, що відповідачем по справі були порушені умови Колективного договору щодо виплати працівнику матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі, встановленому п. 3.1.5 Колективного договору.

Задовольняючи частково позовні вимоги позивача, суд першої інстанції виходив з того, що прийняття 31 березня 2017 року спільної Постанови керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці Букреєва О.В. № Н32/20, П-4-5г від 31 березня 2017 року про застосовування з 01 квітня 2017 року, замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат, передбачених колективними договорами, величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом» є діями, що погіршували становище працівників порівняно із законодавством та вказана постанова повинна була прийматися не за погодженням сторін на спільному засіданні керівництва депо і профспілкових комітетів, а на конференції трудового колективу депо, оскільки на момент прийняття вказаної постанови, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3200 грн., отже вказана сума є більшою за 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, який становив 2000 грн., тому при визначенні позивачу розміру матеріальної допомоги на оздоровлення підлягає застосуванню не спільна Постанова керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці Букреєва О.В. № Н32/20, П-4-5г від 31 березня 2017 року, яка погіршує становище працівників, а п. 3.1.5 Колективного договору. При цьому, суд дійшов висновку, що прийняття Закону України «Про внесення змін до законодавчих актів України» № 1774-УІІІ від 06 грудня 2016 року не створює юридичних наслідків щодо застосування п. 3.1.5 Колективного договору, укладеного між відокремленим структурним підрозділом «Криворізьке локомотивне депо» Державного підприємства «Придніпровська залізниця» та спільним представницьким органом залізничників і транспортних будівельників України та Вільної профспілки машиністів виборного органу, зареєстрованого за № 60/11 від 24 жовтня 2011 року, в частині виплати допомоги на оздоровлення, оскільки питання виплати матеріальної допомоги на оздоровлення, умови виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, обставини, за яких вона виплачується, а також кому саме вона може бути виплачена першочергово, визначається, в даному випадку, Колективним договором.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно ст. 10 КЗпП України, колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Відповідно до ст.13КЗпП України та ст.7Закону України «Про колективні договори і угоди», зміст колективного договору визначається сторонами.

Статтею 13 КЗпП України визначено, що у колективному договорі встановлюються взаємні обов`язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т.і.) Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.

Згідност.18 КЗпП України, положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов`язковими для роботодавця та працівника.

Відповідно до ч. 2 ст. 97 КЗпП України, форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Як вбачається із матеріалів справи, пунктом 3.1.5 Колективного договору на 2011-2012 роки, укладеного між відокремленим структурним підрозділом «Криворізьке локомотивне депо» та спільним представницьким органом профспілок залізничників і транспортних будівельників України та Вільної профспілки машиністів в особі їх виборного органу, зареєстрованого за № 60/11 від 24 жовтня 2011 року, який є чинним станом на 2020 рік, встановлено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника у розмірі 40% відсотків ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги.

Відповідно до спільної Постанови керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці Букреєва О.В. № Н32/20, П-4-5г від 31 березня 2017 року постановлено застосовувати з 01 квітня 2017 року замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом».

Згідно з п. 1.4 Колективного договору, зміни і доповнення до колективного договору, що не погіршують соціального та економічного становища працівників депо, вносяться протягом строку його дії за погодженням сторін на спільному засіданні керівництва депо і профспілкових комітетів, а всі інші на конференції трудового депо.

Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2017 рік»прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, був встановлений на рівні 1600 грн., тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2000 грн., мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3200 грн.

Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2018 рік»прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, був встановлений на рівні 1762 грн., тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2205,50 грн., мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3723 грн.

Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2019 рік»прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, був встановлений на рівні 2007 грн., тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2508,75 грн. мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 4173 грн.

Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік»прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, був встановлений на рівні 2270 грн., тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2837,50 грн., мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 4 723 грн.

Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2021 рік»прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, був встановлений на рівні 2270 грн., тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2837,50 грн., мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 6000 грн.

Відповідно доЗакону України«Про державний бюджет України на 2022 рік», мінімальна заробітна плата по Україні з 01 січня 2022 року була встановлена на рівні 6 500 грн.

Таким чином, прийняття 31 березня 2017 року спільної Постанови керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці Букреєва О.В. № Н32/20, П-4-5г від 31 березня 2017 року про застосовування з 01 квітня 2017 року замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат, передбачених колективними договорами, величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом» є діями, що погіршували становище працівників порівняно із законодавством та вказана постанова повинна була прийматися не за погодженням сторін на спільному засіданні керівництва депо і профспілкових комітетів, а на конференції трудового колективу депо, оскільки на момент прийняття вказаної постанови, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3200 грн., отже вказана сума є більшою за 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, який становив 2000 грн., тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що при визначенні позивачу розміру матеріальної допомоги на оздоровлення підлягає застосуванню не спільна Постанова керівництва Регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці Букреєва О.В. № Н32/20, П-4-5г від 31 березня 2017 року, яка погіршує становище працівників, а п. 3.1.5 Колективного договору, й доводи апеляційної скарги в цій частині є неприйнятними та не спростовують наведеного.

При цьому,судом першоїінстанції вірновраховано положеннястатті 9КЗпП України, згідно якої умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними, та констатовано, що вказана правова норма не вимагає будь-якої процедури визнання недійсними умов договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством, адже вона безпосередньо оголошує такі умови недійсними і не вимагають судової процедури визнання їх недійсними.

Колегією суддів не приймаються доводи апеляційної скарги відповідача про те, що пунктом 5 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VIII установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим законом не застосовується, як розрахункова величина у колективних договорах та угодах усіх рівнів. Сторонам, які уклали колективні договори і угоди, утримісячний строк привести їх норми у відповідність із цим Законом згідно із законодавством. До внесення змін до колективних договорів і угод усіх рівнів щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Так, стаття 58 Конституції України передбачає, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Стаття 22 Конституції України гарантує, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Проаналізувавши у сукупності положення ст.ст.22, 58 Конституції України, ст. 9 КЗпП України, колегія суддів дійшла висновку, що нові Закони, які погіршують становище працівників, зокрема, призводять до зменшення певних виплат, розмір яких врегульований до прийняття цих Законів, договорами про працю, не мають зворотньої сили.

Як вже зазначалося вище, відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2018 рік»прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, був встановлений на рівні 1762 грн., тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2205,50 грн., мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3723 грн.

Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2019 рік»прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, був встановлений на рівні 2007 грн., тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2508,75 грн. мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 4173 грн.

Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік»прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, був встановлений на рівні 2270 грн., тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2837,50 грн., мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 4 723 грн.

Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2021 рік»прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, був встановлений на рівні 2270 грн., тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2837,50 грн., мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 6000 грн.

Відповідно доЗакону України«Про державний бюджет України на 2022 рік», мінімальна заробітна плата по Україні з 01 січня 2022 року була встановлена на рівні 6 500 грн.

Таким чином, Закон України «Про внесення змін до законодавчих актів України» погіршив становище позивача та інших працівників підприємства щодо розміру матеріальної допомоги, звузив її право на матеріальну допомогу, а тому не має зворотньої сили та не може бути застосований при визначення розміру цієї допомоги.

Твердження ж відповідача про те, що після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року, фактичний розмір матеріальної допомоги на оздоровлення не змінювався, а змінилась лише розрахункова величина, колегією суддів не приймаються, так як вказані зміни потягли зміну реального розміру допомоги, про що зазначено вище.

Не можна погодитись й з посиланнями відповідача в апеляційній скарзі на положення статтей 203, 215 ЦК України, як підставу для визнання недійсним колективного договору, як такого, що суперечить умовам пункту 5 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», з вищенаведених підстав.

До того ж, у даному випадку, варто зауважити й на тому, що Верховний Суд України у Постанові від 24 червня 2015 року у справі № 6-530цс15 дійшов висновку, що «враховуючи, що відповідно до статті 21 КЗпП України предметом трудового договору (контракту) є праця (трудова функція) особи, яка є об`єктом саме трудових правовідносин, які повною мірою врегульовані трудовим законодавством (зокрема статтями 3, 7, 9, 91 , 44 КЗпП України) положення ЦК України щодо умов дійсності правочину та правових наслідків недійсності правочину не підлягають застосуванню для регулювання суспільних відносин, які виникають у зв`язку з укладенням трудового договору (контракту). Установивши наявність між сторонами договору трудових правовідносин, які регулюються нормами трудового й спеціального законодавства, та факт укладення цього договору саме у зв`язку з існуванням трудових правовідносин, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що укладений договір не є правочином у розумінні статті 202 ЦК України, на який поширюються передбачені нормами статей 203, 215 цього Кодексу загальні вимоги щодо чинності правочину та який може бути визнаний недійсним із передбачених ЦК України підстав із застосуванням наслідків недійсності правочину». Подібного висновку дійшов і Верховний Суд у Постанові від 22 травня 2019 року у справі № 757/49315/16-ц, провадження № 61-28768св18.

За такихобставин,колегія суддівпогоджується звисновком судупершої інстанціїпро те,що прийняття Закону України «Про внесення змін до законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року не створює юридичних наслідків щодо застосування п. 3.1.5 Колективного договору, укладеного між відокремленим структурним підрозділом «Криворізьке локомотивне депо" Криворізького локомотивного депо» та спільним представницьким органом залізничників і транспортних будівельників України та Вільної профспілки машиністів виборного органу, зареєстрованого за № 60/11 від 24 жовтня 2011 року, в частині виплати допомоги на оздоровлення, оскільки питання виплати матеріальної допомоги на оздоровлення, умови виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, обставини, за яких вона виплачується, а також кому саме вона може бути виплачена першочергово, визначається, в даному випадку, колективним договором, п. 3.1.5 якого визначено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника у розмірі 40% відсотків ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги, а прийнята 31.03.2017 року спільна Постанова керівництва Регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці Букреєва О.В. № Н32/20, П-4-5г від 31 березня 2017 року про застосовування з 01 квітня 2017 року замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом», прийнята з порушенням вимог Колективного договору, отже не підлягає застосуванню при визначні розміру матеріальної допомоги на оздоровлення.

Виходячи з наведеного вище колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що дії відповідача щодо невиплати позивачу частини матеріальної допомоги на оздоровлення, у період з 2018 року по 2022 рік, у розмірі 9617,88 грн. є неправомірними, тому заявлені позивачем позовні вимоги підлягають задоволенню.

Посилання в апеляційній скарзі на правові висновки, викладені у Постанові Великої Палати Верховного Суду України від 04 листопада 2020 року у справі № 200/9195/19-а, а також правові висновки Верховного Суду, викладені в Постановах у справах № 820/3145/17, № 520/94/19 та № П/811/1009/17, колегією суддів не приймаються, так як ці рішення не стосуються норм права при виконанні умов Колективних договорів, а стосуються суддівської винагороди, тобто інших правовідносин, тоді як, відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права.

Колегія суддів також не приймає до уваги доводи апеляційної скарги про те, що стягнення компенсації втраченої частини доходів у зв`язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати або її частини не підпадає під дію Закону № 2050 «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та не застосовується у даних правовідносинах, з огляду на наступне.

Пунктами 2,3 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати» передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, в тому числі і заробітна плата.

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Згідно із Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 (пункт 4) сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається.Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.

За змістом статті 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

01 січня 2016 року набули чинності зміни до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", якими у частину 1 статті 4 внесено зміни згідно із Законом №911-VIII від 24 грудня 2015 року та її редакція викладена таким чином: Індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

У статтях 1-3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» зазначено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Відповідно допостанови КМУ №159 від 21 лютого 2001 рокусума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

У Рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013р. №9-рп/2013 у справі № 118/2013 за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положення ч. 2 ст. 233 КЗпП України викладено наступний правовий висновок: в аспекті конституційного звернення положення ч.2 ст.233 КЗпП України слід розуміти так, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмежень будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем (п. 1 резолютивної частини рішення).

Крім того, є також наступна судова практика з цього питання. Так, ВСУ роз`яснив, що Закон України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159, не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. ВСУ зауважив, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Використане у статті 3 Закону та пункті 4 Порядку формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення (постанова ВСУ від 11.07.2017 року у справі № 21-2003а16).

З урахуванням наведених вище норм права, колегія суддів відхиляє доводи відповідача про те, що позовні вимоги про стягнення компенсації втрати частини доходів в сумі 3121,83 грн. не підлягають задоволенню, оскільки ця сума не була нарахована і відповідно не була виплачена, оскільки невиплачений грошовий дохід можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення, що і було проведено судом першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги відповідача АТ «Українська залізниця» про те, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення змінено предмет позову з позовної вимоги немайнового характеру зобов`язати вчинити певні дії, на позовну вимогу майнового характеру стягнути суму, в той час як позивач по справі не подавав заяви про зміну предмету позову, тобто суд змінив предмет позову, колегія суддів вважає необґрунтованими, з огляду на таке.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі №917/1739/17, провадження №12-161гс19 вказано, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Предметом позову у даній справі є стягнення з відповідача недоплаченої частки заробітної плати (матеріальної допомоги на оздоровлення) за період 2017-2022 роки та виплата компенсації, втраченої частини доходів у зв`язку з несвоєчасною виплатою сум матеріальної допомоги на оздоровлення.

Матеріалами справи встановлено, що 17 жовтня 2022 року, вже після відкриття провадження по справі, суд першої інстанції виніс ухвалу про залишення позову без руху для проведення позивачем розрахунку виплат компенсації втраченої частини доходів, в порядку передбаченому Законом № 2050 «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків їх виплати за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту ІСЦ у відсотках із зазначенням суми такої компенсації (а.с.35).

На виконання ухвали суду, 19 жовтня 2022 року стороною позивача суду надано обґрунтований розрахунок сум за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту ІСЦ у відсотках з зазначенням суми такої компенсації станом на жовтень 2022 року, яка склала 2784,82 грн. (а.с.37).

При цьому, 13 вересня 2022 року відповідачем суду направлено відзив на позовну заяву, в якому сторона відповідача виклала свою позицію з приводу заявлених позовних вимог і просила відмовити у їх задоволенні в повному обсязі з підстав, викладених у відзиві (а.с.27-29).

Отже, на час подачі відзиву на позов, відповідач був обізнаний з вимогами позивача про стягнення недоплаченої частини матеріальної допомоги на оздоровлення за період 2017-2022 роки в сумі 9617,88 грн. та компенсації втраченої частини доходів у зв`язку з несвоєчасною виплатою цих сум, однак без визначення розміру компенсації, проте, колегія суддів вважає, що сторона позивача, виконавши ухвалу без руху та провівши відповідний розрахунок компенсаційних виплат, розрахувавши розмір цих виплат 2784,82 грн., на час подачі заяви про усунення недоліків, не змінила предмет позову, а привела позовну заяву у відповідність вимогам ст.185 ЦПК України.

При цьому колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що дійсно, суд першої інстанції, отримавши заяву про усунення недоліків, у відповідності з положеннями ч.12 ст.187 ЦПК України, повинен був постановити ухвалу про продовження розгляду справи, що судом першої інстанції зроблено не було, проте, таке порушення норм цивільного процесуального права не призвело до неправильного вирішення справи, а тому не може бути підставою для зміни чи скасування рішення суду.

Колегія суддів зауважує, що аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів. Проте, відповідно до вимогст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, постановив ухвалу, яка відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані, підтверджуються письмовими доказами та не спростовуються доводами, викладеними в апеляційній скарзі.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін з доповненням рішення суду першої інстанції абзацем наступного змісту: Рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 грудня 2022 року, в частині стягнення компенсації втрати частини заробітної плати в сумі 3 121 (три тисячі сто двадцять одна) грн. 83 коп., не підлягає виконанню протягом дії Закону України «Про державний бюджет України на 2023 рік».

Разом з тим, при ухваленні оскаржуваного рішення, судом першої інстанції не було враховано Закон України «Про державний бюджет України на 2023 рік», Прикінцевими положеннями якого, з 01.01.2023 року, зупинено дію Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».

Згідно п.1ч.7ст.265ЦПКУкраїни визначено,що,у разінеобхідності врезолютивній частинітакож вказуєтьсяпро порядок і строк виконання рішення.

За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне змінити рішення суду на підставі п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України та зазначити про те, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення компенсації втрати частини заробітної плати в розмірі 3121,83 грн. не підлягає виконанню протягом дії Закону України «Про державний бюджет України на 2023 рік».

Оскільки дія оскаржуваного рішення була зупинена ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 06 лютого 2023 року, та у зв`язку із залишенням судового рішення суду першої інстанції без змін, необхідно поновити його дію.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» - залишити без задоволення.

Рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 грудня 2022 року змінити, шляхом доповнення його резолютивної частини абзацом наступного змісту.

Рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 грудня 2022 року, в частині стягнення компенсації втрати частини заробітної плати в сумі 3 121 (три тисячі сто двадцять одна) грн. 83 коп., не підлягає виконанню протягом дії Закону України «Про державний бюджет України на 2023 рік».

Поновити дію рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 грудня 2022 року.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повне судове рішення складено 29 березня 2023 року.

Головуючий:

Судді:

Дата ухвалення рішення28.03.2023
Оприлюднено30.03.2023

Судовий реєстр по справі —211/2559/22

Постанова від 28.03.2023

Цивільне

Дніпровський апеляційний суд

Остапенко В. О.

Постанова від 28.03.2023

Цивільне

Дніпровський апеляційний суд

Остапенко В. О.

Ухвала від 24.03.2023

Цивільне

Дніпровський апеляційний суд

Остапенко В. О.

Ухвала від 07.03.2023

Цивільне

Дніпровський апеляційний суд

Остапенко В. О.

Ухвала від 06.02.2023

Цивільне

Дніпровський апеляційний суд

Остапенко В. О.

Ухвала від 01.02.2023

Цивільне

Дніпровський апеляційний суд

Остапенко В. О.

Ухвала від 17.10.2022

Цивільне

Довгинцівський районний суд м.Кривого Рогу

Сарат Н. О.

Ухвала від 02.08.2022

Цивільне

Довгинцівський районний суд м.Кривого Рогу

Сарат Н. О.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмТелеграмВайберВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовахліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні