Постанова

від 28.03.2023 по справі 700/313/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

28 березня 2023 року

м. Київ

справа № 700/313/20

провадження № 61-10352св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Головне управління Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру у Черкаській області, ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Наше Зерно Плюс», державний реєстратор Виконавчого комітету Мошнівської сільської ради Черкаського району Черкаської області Цьопа Богдан Анатолійович,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом Іванишиним Олександром Олеговичем, на рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 04 лютого 2021 року у складі судді Бесараб Н. В. та постанову Черкаського апеляційного суду від 25 травня 2021 року у складі колегії суддів: Єльцова В. О., Бородійчука В. Г., Карпенко О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області (далі - ГУ Держгеокадастру), ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Наше Зерно Плюс» (далі - ТОВ «Наше Зерно Плюс»), державного реєстратора Виконавчого комітету Мошнівської сільської ради Черкаського району Черкаської області Цьопи Б. А. (далі - державний реєстратор) про визнання незаконними та скасування рішень, визнання недійсним договору оренди землі та зобов`язання вчинити певні дії.

Позов обґрунтовано тим, що 19 липня 2019 року він звернувся до ГУ Держгеокадастру з клопотанням про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться на території Хижинської сільської ради Лисянського району Черкаської області за межами населених пунктів за рахунок земельної ділянки, кадастровий номер 7122887600:03:001:0336 (далі - спірна земельна ділянка).

Вказане клопотання 01 серпня 2019 року зареєстроване в ГУ Держгеокадастру за № С-5665/0/94-19.

За результатами розгляду клопотання ГУ Держгеокадастру видало наказ від 16 серпня 2019 року № 23-3029/14-19-СГ про надання йому дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки.

Він через свого представника уклав договір із сертифікованим інженером землевпорядником ОСОБА_3 на розроблення проєкту землеустрою.Після розроблення проєкт землеустрою був погоджений експертом державної експертизи ОСОБА_4 відповідно до висновку від 08 листопада 2019 року № 15050/82-19.

Через Управління надання адміністративних послуг 16 грудня 2019 року позивач подав до ГУ Держгеокадасту заяву з проханням затвердити вказаний проєкт землеустрою, до якої додав витяг з Державного земельного кадастру та погоджений проєкт землеустрою.

За результатами розгляду цієї заяви ГУ Держгеокадастру видало наказ від 02 січня 2020 року № 23-47/14-20-СГ, яким відмовило йому в затвердженні проєкту землеустрою та наданні у власність спірної земельної ділянки, у зв`язку з тим, що наказом ГУ Держгеокадастру від 28 грудня 2019 року № 23-6723/14-19-СГ затверджено документацію із землеустрою та надано земельну ділянку у власність зі зміною цільового призначення ОСОБА_2 .

Державний реєстратор на підставі договору оренди землі від 20 січня 2020 року ухвалив рішення від 27 січня 2020 року, індексний номер 50817056, про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, яким зареєстроване інше речове право - право оренди ТОВ «Наше Зерно Плюс» на спірну земельну ділянку.

Накази ГУ Держгеокадастру від 28 грудня 2019 року про передання ОСОБА_2 у власність земельної ділянки та від 02 січня 2020 року про відмову ОСОБА_1 у затвердженні проєкту землеустрою є незаконними, а право власності ОСОБА_2 та договір оренди землі - недійсними, оскільки вони виникли всупереч законодавству та порушують його права на отримання у власність спірної земельної ділянки.

Після звернення до ГУ Держгеокадастру із заявою від 19 грудня 2019 року у нього виникли «законні сподівання» щодо оформлення права власності на спірну земельну ділянку.

Просив суд: визнати незаконним та скасувати наказ ГУ Держгеокадастру від 02 січня 2020 року № 23-47/14-20-СГ «Про відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки», яким йому відмовлено у затвердженні проєкту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки та наданні її у власність; визнати незаконним та скасувати наказ ГУ Держгеокадастру від 28 грудня 2019 року № 23-6723/14-19-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність із зміною цільового призначення», яким затверджено проєкт землеустрою щодо відведення спірної земельних ділянок та надано її у власність ОСОБА_2 ; визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора від 13 січня 2020 року, індексний номер 50626043, про державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку за ОСОБА_2 та визнати припиненим право власності ОСОБА_2 на неї; визнати недійсним договір оренди землі, укладений 20 січня 2020 року між ОСОБА_2 і ТОВ «Наше Зерно Плюс» щодо спірної земельної ділянки; визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права оренди на спірну земельну ділянку за ТОВ «Наше Зерно Плюс», визнати припиненим право оренди ТОВ «Наше Зерно Плюс» на неї; зобов`язати ГУ Держгеокадастру видати наказ про затвердження ОСОБА_1 проєкту землеустрою щодо відведення у власність спірної земельної ділянки та надання її у власність.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

РішеннямЛисянського районного суду Черкаської області від 04 лютого 2021 року, яке залишене без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 25 травня 2021 року, позов задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ ГУ Держгеокадастру від 02 січня 2020 року № 23-47/14-20-СГ «Про відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки», яким ОСОБА_1 відмовлено у затвердженні проєкту землеустрою щодо відведення у власність спірної земельної ділянки та наданні цієї земельної ділянки у власність.

Визнано незаконним і скасовано наказ ГУ Держгеокадастру від 28 грудня 2019 року № 23-6723/14-19-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність із зміною цільового призначення», яким затверджено проєкт землеустрою щодо відведення спірної земельних ділянок та надано її у власність ОСОБА_2 .

Визнано незаконним іскасовано рішення державного реєстратора від 13січня 2020 року, індексний номер 50626043, про державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку за ОСОБА_2 .

Визнано недійсним договір оренди землі, укладений 20 січня 2020 року між ОСОБА_2 іТОВ «Наше Зерно Плюс» щодо спірної земельної ділянки.

Визнано незаконним іскасовано рішення державного реєстратора від 27 січня 2020року, індексний номер 50817056, про державну реєстрацію права оренди на спірну земельну ділянку за ТОВ «Наше Зерно Плюс».

В іншій частині позову відмовлено.

Задовольнивши позов частково, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що після проходження позивачем усіх законодавчо визначених етапів безоплатної приватизації земельної ділянки та звернення до ГУ Держгеокадастру іззаявою про затвердження проєкту землеустрою у нього виникли легітимні сподівання на отримання земельної ділянки у власність, які були порушені переданням у власність та надалів оренду цієї ж земельної ділянки іншій особі. Позивач із відповідною заявою до ГУ Держгеокадастру звернувся раніше, ніж ОСОБА_2 , його дії щодо оформлення права на земельну ділянку були послідовними, своєчасними, добросовісними, з дотриманням вимог законодавства, ГУ Держгеокадастру фактично надало необґрунтовану перевагу у відведенні земельної ділянки іншій особі.

Оскільки рішення ГУ Держгеокадастру є незаконним, визнання недійсним договору оренди землі, який укладено 20 січня 2020 року між особою, що незаконно набула прав на землю, ОСОБА_2 , і ТОВ «Наше Зерно Плюс» щодо спірної земельної ділянки, є належним способом захисту прав позивача.

Оскільки на час розгляду справи в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо спірної земельної ділянки наявний запис про реєстрацію права власності за ОСОБА_2 та права оренди за ТОВ «Наше Зерно Плюс», правомірною є вимоги позивача про скасування рішення державного реєстратора.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2021 року ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Іванишин О. О., звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 04 лютого 2021 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 25 травня 2021 року, просив їх скасувати в частині часткового задоволення позову, ухвалити нове рішення про відмову в позові. В іншій частині рішення судів першої та апеляційної інстанції залишити без змін.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що дозволи на розроблення проєкту землеустрою щодо однієї і тієї ж земельної ділянки ГУ Держгеокадастру були видані ОСОБА_1 і ОСОБА_2 в один день, що не суперечить вимогам законодавства. ОСОБА_2 першим пройшов усі етапи безоплатної приватизації земельної ділянки та першим отримав легітимні сподівання на набуття майна у власність.

Суд повиненнадати оцінку всім діям кожного із претендентів на спірну земельну ділянку, які передували прийняттю ГУ Держгеокадастру рішення про затвердження проєкту землеустрою.

Позивач допустив зволікання із розробкою та поданням власного проєкту на затвердження ГУ Держгеокадастру.

Згідно з правовими висновками Верховного Суду вирішення питання щодо визнання законним чи протиправним рішення про затвердження проєкту землеустрою та надання земельної ділянки у власність одній із декількох заінтересованих осіб не може залежати тільки від однієї обставини - порядку черговості подання такими особами своїх відповідних заяв, без оцінки поведінки всіх учасників правовідносин.

Принцип належного урядування передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і найбільш послідовний спосіб.

Суди не вирішили спір щодо набуття у власність земельної ділянки, а допустили правову невизначеність та зумовили необхідність звернення сторін до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

Державний реєстратор не є належним відповідачем у справі, а тому у задоволенні позову в цій частині необхідно відмовити.

Відповідно до усталеноїпрактики Європейського суду з прав людини особа не може відповідати за помилки державних органів при виконанні ними своїх повноважень, якщо такі мали місце, а державні органи не можуть вимагати повернення до попереднього стану, посилаючись на те, що вони при виконанні своїх повноважень припустилися помилки.

Його позбавлено права на мирне володіння майном.

Суди попередніх інстанцій не застосували правових висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц, від 05 травня 2020 року у справі № 750/3917/17, від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, від 13 жовтня 2020 року у справі № 369/10789/14-ц, від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16, від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15, від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17, від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15, від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц, від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, від 16 січня 2019 року у справі № 755/9555/18, від 21 серпня 2019 року у справі № 805/2857/17, від 15 січня 2020 року у справі № 587/2326/16, від 26 лютого 2020 року у справі № 287/167/18, від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16, від 08 липня 2020 року у справі № 363/2968/16-ц; у постановах Верховного Суду від 27 жовтня 2020 року у справі № 686/24410/17, від 11 листопада 2020 року у справі № 570/4524/17, від 11 листопада 2020 року у справі № 472/1282/17, від 04 вересня 2019 року у справі № 527/2036/18, від 06 березня 2019 року у справі № 1640/2594/18, від 24 січня 2020 року у справі № 316/979/18, від 30 серпня 2019 року у справі № 817/586/17, від 02 червня 2021 року у справі № 707/2237/18, від 18 лютого 2021 року у справі № 570/2301/17, від 28 листопада 2018 року у справі № 820/4219/17, від 03 лютого 2021 року у справі № 686/10381/16.

Аргументи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу позивач зазначає, що завершальним етапом процедури безоплатної приватизації земельних ділянок є затвердження проєкту землеустрою та передача (надання) земельної ділянки у власність.

Реальні законні сподівання на оформлення права власності на земельну ділянку виникають не після отримання дозволу на розроблення проєкту землеустрою чи погодження проєкту в порядку статті 186-1 ЗК України, а в момент звернення до компетентного органу із заявою про затвердження погодженого проєкту землеустрою та передання земельної ділянки у власність.

ОСОБА_1 розпочав процедуру приватизаці, на етапі, коли йому гарантовано право на отримання земельної ділянки у власніть, з огляду на першочерговість його звернення для затвердження проєкту землеустрою.

Незаконність наказів ГУ Держгеокадастру про відмову відповідачу у затвердженні проєкту землеустрою не встановлена у судовому порядку, а тому обраний позивачем спосіб є ефективним.

У позивача виникли правомірні очікування на реалізацію законного права на отримання земельної ділянки.

Під час вирішенні справи необхідно враховувати висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 02 червня 2021 року у справі № 700/316/20-ц, провадження № 61-3508св21.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи. Задоволено клопотання ОСОБА_2 , подане адвокатом Іванишиним О. О., про зупинення дії рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 04 лютого 2021 року та постанови Черкаського апеляційного суду від 25 травня 2021 року. Зупинено дію рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 04 лютого 2021 року та постанови Черкаського апеляційного суду від 25 травня 2021 року до закінчення касаційного розгляду справи.

У липні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи

Згідно з частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Касаційне провадження відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що згідно з наказом ГУ Держгеокадастру від 16 серпня 2019 року № 23-3029/14-19-СГ ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки у власність.

Згідно з договором від 01 жовтня 2019 року № 589 фізична особа - підприємець ОСОБА_3 розробив проєкт землеустрою щодо відведення земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 55,3800, зокрема позивачу на спірну земельну ділянку.

Через Управління надання адміністративних послуг 16 грудня 2019 року ОСОБА_1 подав до ГУ Держгеокадасту заяву про затвердження вказаного проєкту землеустрою та переданняземельної ділянки у власність.

Відповідно до наказуГУ Держгеокадастру від 02 січня 2020 року №23-47/14-20-СГпозивачу відмовлено у затвердженні проєкту землеустрою та наданні спірної земельної ділянки у власність, з огляду на те, що наказом ГУ Держгеокадастру затверджено проєкт землеустрою та передано цю земельну ділянку у власність іншій особі.

Наказом ГУДержгеокадастру від 16 серпня 2019 року № 23-2998/14-19-СГ ОСОБА_2 надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки.

В один день ГУ Держгеокадастру надалодозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки у власність двом різним особам.

Згідно зреєстраційними номерамивказаних наказів, в один день спочатку надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою ОСОБА_2 (№ 23-2998/14-19-СГ), а потім ОСОБА_1 (№ 23-3029/14-19-СГ).

Після того, як 16 грудня 2019 року ОСОБА_1 подав заяву про затвердження проєкту землеустрою та передання спірної земельної ділянки у власність, 17 грудня 2019 року таку заяву на цю ж земельну ділянку подав ОСОБА_2 (через представника).

ГУ Держгеокадастру 28 грудня 2019 року видало наказ № 23-6723/14-19-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність із зміною цільового призначення», яким затвердило проєкт землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки зі зміною цільового призначення - для ведення особистого селянського господарства, та надало її у власність ОСОБА_2 .

Наказом від 02 січня 2020 року № 23-47/14-20-СГ ГУ Держгеокадастру відмовило ОСОБА_1 у затвердженні проєкту землеустрою щодо відведення у власність спірної земельної ділянки та наданні її у власність.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Спір у цій справі виник між фізичними особами щодо безоплатного отримання у власність земельної ділянки, яким орган виконавчої влади надав дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення однієї і тієї ж самої земельної ділянки.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до частин першої, другої статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю) (частина першастатті 81 ЗК України).

Відповідно до пункту «а» частини третьої статті 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Згідно з пунктом «в» частини третьої статті 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок зі земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства не більше 2,00га (пункт «б» частини першої статті 121 ЗК України).

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, погодження проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та повноваження органів виконавчої влади в частині погодження цих проєктів регулюються статтями 118, 186-1 ЗК України.

Відповідно до частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з частиною сьомою статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проєктів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розробленняпроєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є вичерпним, відповідний орган у разіухвалення рішення про відмову у наданні такого дозволу зобов`язаний належним чином мотивувати причини цієї відмови.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність (частина дев`ята статті 118 ЗК України).

Відповідно до частин четвертої, п`ятої та шостої статті 186-1 ЗК України розробник проєкту землеустрою подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Орган, зазначений в частині першій цієї статті, зобов`язаний протягом десяти робочих днів з дня одержання проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проєкту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері. Підставою для відмови у погодженні проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

Згідно з частиною першою статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проєктами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Відповідно до частини першої статті 50 Закону України «Про землеустрій» проєкти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються лише у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.

Дозвіл на розроблення проєкту землеустрою означає дозвіл власника земельної ділянки здійснити певні дії на землі власника, щоб мати змогу у подальшому точно визначити предмет оренди. Отже, цей дозвіл наділяє заінтересовану особу повноваженням ідентифікувати на землі власника земельну ділянку, яку ця особа бажає отримати в оренду у майбутньому.

Рішення про надання дозволу на розробленняпроєкту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку (постановиВеликої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16-ц, провадження № 14-301цс18, від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц, провадження № 14-28 цс 20).

Добросовісність та розумність належать до фундаментальних засад цивільного права (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).

Верховний Суд зазначає, що на будь-якому етапі надання земельної ділянки у власність чи користуваннясторони повинні діяти правомірно, зокрема, поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності.

Подібніправові висновки ВеликаПалата Верховного Суду сформулювала у постанові від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц, провадження № 14-28цс20, на яку посилались суди попередніх інстанцій, що неможливо надати єдину універсальну відповідь на питання про те, чи є поведінка органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який надав дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки кільком особам, правомірною чи неправомірною. Відповідь на це питання залежить від оцінки такої поведінки як добросовісної чи недобросовісної, і така оцінка має здійснюватися у кожній справі окремо,виходячи з конкретних обставин справи.

Звернення особи до органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з метою отримання земельної ділянки в оренду зумовлене інтересом особи на отримання цієї земельної ділянки, за відсутності для цього законних перешкод.

Отже, рішення про надання дозволу на розробленняпроєкту землеустрою є стадією процесу отримання права власності чи користування на земельну ділянку. Звернення особи до органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з метою отримання земельної ділянки у власність чи користування зумовлене інтересом особи на отримання цієї земельної ділянки, за відсутності для цього законних перешкод. Зазначений інтерес, у разі формування земельної ділянки за заявою такої особи та поданими документами, підлягає правовому захисту. Погодження та затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, яка раніше сформована на підставі проєкту землеустрою іншої особи, порушує законний інтерес такої особи щодо можливості завершити розпочату ним відповідно до вимог чинного законодавства процедуру приватизації земельної ділянки та суперечить вимогам землеустрою. За наявності двох або більше бажаючих отримати земельну ділянку державної чи комунальної власності у власність при безоплатній передачі земельних ділянок в межах встановлених норм (стаття 121 ЗК України), першочергове право на таке отримання має особа, на підставі проєкту землеустрою якої сформована відповідна ділянка, якщо для цього немає законних перешкод.

Суди встановили, що ГУ Держгеокадастру 16 серпня 2019 року розглянуло заяви ОСОБА_1 і ОСОБА_2 та цього ж дня надало їм дозволи на розроблення проєктів землеустрою щодо відведення однієї і тої ж земельної ділянки, накази № № 23-3029/14-19-СГ, 23-2998/14-19-СГ відповідно.

Згідно з реєстраційними номерамивказаних наказів ГУ Держгеокадастру спочатку надало дозвіл на розроблення проєкту землеустрою ОСОБА_2 , а потім ОСОБА_1 .

Відповідно до матеріалів справи на час звернення ОСОБА_1 і ОСОБА_2 до ГУ Держгеокадастру спірну земельну ділянку було сформовано, присвоєно кадастровий номер.

Суди встановили, що ГУ Держгеокадастру 19 грудня 2019 року зареєструвало заяву ОСОБА_1 про затвердження проєкту землеустрою та передання землі, вхідний номер С-9902/0/94-19, і заяву ОСОБА_2 вхідний номер Ж-9984/0/94-19.

Згідно з нумерацією реєстрації заяв про затвердження проєкту землеустрою та передання землі, заява ОСОБА_1 , вхідний номер С-9902/0/94-19, зареєстрована раніше, ніж заява ОСОБА_2 , вхідний номер Ж-9984/0/94-19.

З огляду на викладене суди на підставі належно оцінених доказів правильно виходили з того, що, видавши наказ від 28 грудня 2019 року № 23-6723/14-19-СГ, яким спірну земельну ділянку передано у власність саме ОСОБА_2 , ГУ Держгеокадастру фактично надало необґрунтовану перевагу у відведенні земельної ділянки іншій особі, заява якої була зареєстрована пізніше за заяву ОСОБА_1 (згідно з вхідною нумерацією прийому заяв).

За таких обставин Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про незаконність оспорюваних наказів ГУ Держгеокадастру від 02 січня 2020 року № 23-47/14-20-СГ і від 28 грудня 2019 року № 23-6723/14-19-СГ.

Згідно з частиною першою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Верховний Суд вважає обґрунтованимивисновки судів про недійсність договору оренди землі, укладеного 20 січня 2020 року між ОСОБА_2 і ТОВ «Наше Зерно Плюс», об`єктом оренди за яким є спірна земельна ділянка, з огляду на відсутність законної підстави набуття її у власність.

Під час передання у власність ОСОБА_2 спірної земельної ділянки ГУ Держгеокадастру не дотримало вимог, передбачених Конституцією України та ЗаконамиУкраїни, що є правовою підставою для визнання оспорюваногодоговору оренди землі недійсним.

Щодо доводів ОСОБА_2 , що він першим звернувся до ГУ Держгеокадастру із проханням затвердити проєкт землеустрою та надати йому земельну ділянку у власність, необхідно зазначити таке.

Відповідно до матеріалів справи ОСОБА_2 звертався до ГУ Держгеокадастру із заявами від 24 вересня 2019 року № Ж-7326/0/94-19, від 21 листопада 2019 року № Ж-8700/0/94-19 (через представника ОСОБА_6 ) про затвердження проєкту землеустрою, проте згідно з наказами ГУ Держгеокадастру від 07 жовтня 2019 року № 23-4277/14-19-СГ та від 29 листопада 2019 року № 23-5612/14-19-СГ, йому було відмовлено з огляду на недоліки проєкту землеустрою (т. 1, а. с. 70 - 71).

Верховний Суд зауважує, що відповідно до статті 118 ЗК України завершальним етапом отримання земельної ділянки шляхом безоплатної приватизації є саме затвердження проєкту землеустрою та передача (надання) земельної ділянки у власність на підставі погодженого проєкту землеустрою, розробленого відповідно до вимог законодавства. Подання проєкту, який має істотні недоліки, не є належним зверненням для його затвердження відповідно до вимог статтей 118, 122, 186-1 ЗК України.

Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що на відміну від ОСОБА_2 , ОСОБА_1 першим подав належно оформлену заяву про затвердження проєкту землеустрою, тому першим отримав легітимні сподівання та правомірні очікування на законне завершення такої процедури - прийняття ГУ Держгеокадастру рішення про затвердження проєкту землеустрою та надання йому спірної земельної ділянки у власність.

У касаційній скарзі заявник посилається на неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах, зазначених у доводах касаційної скарги, на підставі яких відкрито касаційне провадження.

Щодо визначення подібності правовідносин, то Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений у мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20, від 08 лютого 2022 року у справі № 2-7763/10, провадження № 14-197цс21, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Доводи касаційної скарги щодо неврахування судами висновків, сформульованих у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц, провадження № 14-28цс20, спростовуються змістом оскаржуваних судових рішень, які містять посилання на вказану постанову Великої Палати Верховного Суду.

Щодо способу захисту порушеного права, необхідно зазначити таке.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, від 05 травня 2020 року у справі № 750/3917/17, від 13 жовтня 2020 року у справі № 369/10789/14-ц сформульовано загальний висновок про те, що суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права.Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Верховний Суд вважає необґрунтованими доводи касаційної скарги про те, що суди не вирішили спір щодо набуття у власність земельної ділянки, а допустили правову невизначеність та зумовили необхідність звернення сторін до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

Обраний спосіб захисту порушеного права є ефективним, оскільки за наслідками судового розгляду справи розпорядник землі відповідно до вимог закону зобов`язаний розглянути заяву позивача про затвердження проєкту землеустрою і передання землі у власність й прийняти відповідне рішення.

Таким чином, ухвалені у справі судові рішення не зумовлюють виникнення нового судового спору.

Щодо доводів касаційної скарги про те, що державний реєстратор не є належним відповідачем у справі, а тому у задоволенні позову в цій частині необхідно відмовити, Верховний Суд виходить з такого.

Сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника (частина перша статті 58 ЦПК України).

Суди визнали незаконними та скасували рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку за ОСОБА_2 та про державну реєстрацію права оренди на цю земельну ділянку за ТОВ «Наше Зерно Плюс».

Державний реєстратор не оскаржував судових рішень у справі в цій частині та не уповноважував ОСОБА_2 на вчиненні таких дій від його імені.

З огляду на межі касаційного розгляду справи Верховний Суд не досліджує чи є державний реєстратор належним відповідачем у справі за доводами касаційної скарги ОСОБА_2 . У зв`язку з наведеним, посилання в касаційній скарзі на постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16, від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15, від 21 листопада 2018 року у справі № 127/92/17-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17, від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15, від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц, від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, від 16 січня 2019 року у справі № 755/9555/18, від 21 серпня 2019 року у справі № 805/2857/17, від 15 січня 2020 року у справі № 587/2326/16, від 26 лютого 2020 року у справі № 287/167/18, від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16, від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, від 27 листопада 2019 року у справі № 815/1915/18, постанови Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у справі № 686/10381/16, не дають підстав для скасування судових рішень у справі.

Правові висновки Верховного Суду,викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 820/4219/17, постановах Верховного Суду від 27 жовтня 2020 року у справі № 686/24410/17, від 11 листопада 2020 року у справі № 472/1282/17, від 04 вересня 2019 року у справі № 527/2036/18, від 06 березня 2019 року у справі № 1640/2594/18, від 24 січня 2020 року у справі № 316/979/18, від 30 серпня 2019 року у справі № 817/586/17, від 11 листопада 2020 року у справі № 570/4524/17, від 02 червня 2021 року у справі № 707/2237/18, від 18 лютого 2021 року у справі № 570/2301/17, сформульовані за інших фактичних обставин, а тому не є застосовними у справі, що переглядається.

Верховний Суд звертає увагу, що у подібних справах Верховний Суд сформульював правовий висновок про задоволення позову у аналогічних правовідносинах, зокрема у постановах від 11 листопада 2021 року у справі № 700/482/20, провадження № 61-3391св21, від 24 листопада 2021 року у справі № 700/302/20,провадження № 61-3355св21, від 26 січня 2022 року у справі № 700/317/20, провадження № 61-5406св21, від 08 вересня 2021 року у справі № 700/311/20, провадження № 61-7747св21, від 15 лютого 2023 року у справі № 700/304/20, провадження № 61-8529св21 та ін.

Інші доводи касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

З огляду на те, що ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2021 року зупинено дію Лисянського районного суду Черкаської області від 04 лютого 2021 року та постанови Черкаського апеляційного суду від 25 травня 2021 року до закінчення касаційного розгляду справи, згідно із статтею 436 ЦПК України їх дія підлягає поновленню.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргуОСОБА_2 , подану адвокатом Іванишиним Олександром Олеговичем, залишити без задоволення.

Рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 04 лютого 2021 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 25 травня 2021 року залишити без змін.

Поновити дію рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 04 лютого 2021 року та постанови Черкаського апеляційного суду від 25 травня 2021 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

О. В. Ступак

В. В. Яремко