Рішення

від 29.03.2023 по справі 420/1962/23

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/1962/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2023 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Танцюри К.О., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу,-

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління ДПС в Одеській області №Ф-9218-54У від 17.11.2020 про стягнення єдиного соціального внеску у розмірі 35 588,74грн., з урахуванням уточненої позовної заяви від 04.02.2023.

Ухвалою суду від 09.02.2023 відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

В обґрунтування позовних вимог позивач у позовній заяві зазначила, що не погоджується із прийняттям вимоги про сплату боргу №Ф-9218-54У від 17.11.2020 про стягнення єдиного соціального внеску у розмірі 35 588,74грн. та просить її скасувати. Позивач, посилаючись на практику Верховного Суду вказала, що якщо фізична особа-підприємець є найманим працівником та роботодавець здійснює відрахування збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, то такий обов`язок у особи як підприємця, відсутній. Як вказала позивач, ОСОБА_1 , розпочинаючи із 20.03.2006 року була зареєстрована як фізична особа-підприємець, вид діяльності роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах, однак підприємницької діяльності вона не здійснювала, доходу не отримувала. Позивач зазначила, що як вбачається із Єдиного кабінету платника податків, розміщеного на платформі ДПС України, фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 нараховано борг по сплаті єдиного соціального внеску за період: 2018 рік- 15819,54 грн, 2019 рік- 10719,72 грн; 2020 рік - 9049,48 грн., 2021 рік -2200 грн. Поряд з цим, позивач наголосила, що як вбачається із індивідуальної відомості про застраховану особу, сформованої із Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (Форма ОК-5), ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах: у 2018 році страхувальником позивачки були ОДЕСЬКА ДЕРЖАВНА АКАДЕМІЯ БУДІВНИЦТВА ТА АРХІТЕКТУРИ (код 02071033), а також ПРИВАТНЕ ПІДПРИЄМСТВО "ОДЕСАКНИГА"(код 37946225); у 2019 році ПРИВАТНЕ ПІДПРИЄМСТВО "ОДЕСАКНИГА" (код 37946225); АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО "ОДЕСАГАЗ" (код 03351208); у 2020 році АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО "ОДЕСАГАЗ" (код 03351208); у 2021 році АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО "ОДЕСАГАЗ" (код 03351208). У зв`язку з викладеним та вказавши, що позивач є особою застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, відповідно вимога №Ф9218-54У від 17.11.2020 року є незаконною, оскільки відповідач вимагає подвійну сплату безпосередньо особою, в той час, коли роботодавцем вже сплачено такий внесок, позивач просить суд її скасувати.

24.02.2023 до суду від Головного управління ДПС в Одеській області надійшов відзив на позовну заяву у якому відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі, вказавши, що за даними інформаційної системи ДПС фізична особа - підприсмець ОСОБА_1 з 20.03.2006 року по 26.01.2023 року перебувала на обліку у Головному управлінні ДПС у Одеській області, Южненській державній податковій інспекції як фізична особа - підприємець на загальній системі оподаткування здійснюючи діяльність згідно обраного основного виду діяльності «Роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах». Відповідач вказав, що станом на 23.02.2023 року в інтегрованій картці платника рахується заборгованість зі сплати єдиного внеску у сумі 35 067, 78 грн. та на підставі цих даних Головне управління ДПС в Одеській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-9218-54У від 17.11.2020 року, відповідно до вимог чинного законодавства. Відповідач зазначив, що відповідно до ч. 4 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» особи, зазначені у п.4.ч.1.ст.4 звільняються від сплати за себе ЄСВ, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Тобто, як вказав відповідач, якщо фізична особа-підприємець року застосовує загальну систему оподаткування і не є пенсіонером за віком або інвалідом, то він не звільняється від обов`язку нараховувати, обчислювати та сплачувати ЄСВ на загальних підставах.

Дослідивши письмові докази по справі, судом встановлено наступне.

Згідно інформації з Єдиного державного реєстру фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 з 20.03.2006 року зареєстрована фізичною особою -підприємцем та перебувала на обліку у Головному управлінні ДПС у Одеській області (Южненська ДПІ).

Головним управлінням ДПС в Одеській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-9218-54У від 17.11.2020 року, якою за ОСОБА_1 визначено заборгованість зі сплати єдиного внеску у розмірі 35 588,74грн.(а.с.6).

Як вбачається з матеріалів справи фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 нараховано борг по сплаті єдиного соціального внеску за період: 2018 рік у розмірі 15819,54 грн, 2019 рік у розмірі 10719,72 грн; 2020 рік у розмірі 9049,48 грн., 2021 рік у розмірі 2200 грн.

Відповідно до вимог ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 08.07.2010 № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI), який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Пунктами 3 і 10 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI надано визначення поняттям: застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок; страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу 1 п. 1 та п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці, та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом №2464-VI не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Відповідно, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Отже, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного, суд приходить до висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Таким чином, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 27.11.2019 (справа №160/3114/19), від 23.01.2020 (справа №480/4656/18), від 02.04.2020 (справа №620/2449/19), від 22.07.2021 (справа №320/2655/20).

Судом встановлено, що за період з 2018 року по 2021 рік позивачу в автоматичному режимі нараховано заборгованість зі сплати єдиного внеску у загальному розмірі 35 588,74грн. При цьому, докази отримання позивачем у ці періоди доходів від провадження господарської діяльності до суду не надано.

Разом з цим, як вбачається з матеріалів справи, а саме Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (Форма ОК-5), ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах: у 2018 році страхувальником позивачки були ОДЕСЬКА ДЕРЖАВНА АКАДЕМІЯ БУДІВНИЦТВА ТА АРХІТЕКТУРИ (код 02071033) та ПРИВАТНЕ ПІДПРИЄМСТВО "ОДЕСАКНИГА"(код 37946225); у 2019 році ПРИВАТНЕ ПІДПРИЄМСТВО "ОДЕСАКНИГА" (код 37946225); АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО "ОДЕСАГАЗ" (код 03351208); у 2020 році АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО "ОДЕСАГАЗ" (код 03351208); у 2021 році АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО "ОДЕСАГАЗ" (код 03351208)(а.с.23-27).

За даних обставин, враховуючи, що позивач у період, за який податковим органом було нараховано до сплати суму єдиного соціального внеску, протягом певного часу працювала на підприємствах, які, у свою чергу, сплачували за нього такий внесок, нарахування ОСОБА_1 , як фізичній особі-підприємцю боргу зі сплати ЄСВ за періоди: 2018 рік; січень-квітень 2019 року і листопад грудень 2019 року, 2020рік; 2021рік свідчить про подвійний характер оподаткування, що не відповідає меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

У свою чергу, щодо періоду часу, протягом якого позивач не отримувала доходу від господарської діяльності та не була найманим працівником (травень-жовтень 2019 року), суд зазначає, що, з огляду на викладені вище норми законодавства, позивач була зобов`язана самостійно нараховувати та сплачувати єдиний страховий внесок у розмірі, не менше мінімального.

Застосування окремих положень порядку нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, та визначення процедури нарахування і сплати фінансових санкцій та стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів податковими органами врегульовує Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449.

Відповідно до абз. 2 п. 2 розділу VІ Інструкції № 449 у разі виявлення податковим органом своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий податковий орган обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.

Відповідно до ч.4 ст. 25 України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає в паперовій та/або електронній формі платникам єдиного внеску вимогу про сплату недоїмки з єдиного внеску.

Згідно п. 3 розділу VІ Інструкції № 449 податкові органи надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску податковими органами; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій. У випадку, передбаченому абзацом другим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) приймається відповідним податковим органом протягом 15 робочих днів з дня, що настає за днем вручення платнику акта перевірки, а за наявності заперечень платника єдиного внеску до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки. Податковий орган надсилає (вручає) вимогу про сплату боргу (недоїмки) платнику єдиного внеску протягом трьох робочих днів з дня її винесення. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційно-телекомунікаційних систем ДПС (далі - ІТС) на суму боргу, що перевищує 10 гривень.

Системний аналіз положень Інструкції № 449, а також норм Закону № 2464-VI свідчить про те, що у випадку несплати платниками єдиного внеску сум страхових внесків, обчислення недоїмки з несплати єдиного страхового внеску, застосування штрафних санкцій та винесення вимоги про сплату боргу (недоїмки) належить до повноважень податкового органу, в якому платник ЄСВ перебуває на обліку.

Суд звертає увагу, що Верховним Судом неодноразово висловлювалась позиція, відповідно до якої суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість акта індивідуальної дії, яке визнається протиправним та скасовується, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень (постанова Верховного Суду від 20.05.2022 року по справі №480/4827/20).

Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Наділивши державні органи дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення. Аналіз норм Кодексу адміністративного судочинства України свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, оскільки ключовим його завданням є здійснення правосуддя.

Відтак, визначення/коригування розміру недоїмки зі сплати єдиного страхового внеску за відповідний період, обчислення суми пені та штрафу, а також складення та направлення платнику ЄСВ за результатом вказаних дій вимоги про сплату боргу (недоїмки) є виключно компетенцією податкового органу, а підміна судом повноважень відповідача є втручанням в його дискреційні повноваження.

З огляду на зазначене, враховуючи, що у період, за який податковим органом було нараховано до сплати суму єдиного соціального внеску, позивач протягом тривалого часу офіційно працював у ОДЕСЬКІЙ ДЕРЖАВНІЙ АКАДЕМІЇ БУДІВНИЦТВА ТА АРХІТЕКТУРИ (код 02071033), ПП "ОДЕСАКНИГА"(код 37946225); АТ "ОДЕСАГАЗ" (код 03351208), які, у свою чергу, сплачували за нього такий внесок; відповідачем не доведено та судом не встановлено отримання позивачем доходів від провадження господарської діяльності як фізичної особи-підприємця у 2018 2021 роках; обчислення або коригування суми заборгованості зі сплати єдиного соціального внеску за період, протягом якого позивач не був найманим працівником, належить до дискреційних повноважень податкового органу та не може бути здійснено судом, суд приходить до висновку, що при прийнятті оскаржуваної вимоги про сплату боргу Головне управління ДПС в Одеській області діяло необґрунтовано, тобто без врахування всіх обставин, які мають значення при прийнятті рішення, а відтак спірне рішення відповідача є протиправним та підлягає скасуванню.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов є таким, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи те, що суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог позивача та оскільки вимозі про зобов`язання відповідача вчинити певні дії передує вимога про встановлення порушення прав, свобод та інтересів позивача, судовий збір за другу(похідну) вимогу позивача не стягувався, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача судового збору у розмірі 1073,60 грн.

В прохальній частині позовної заяви позивач просить суд стягнути з Головного управління ДПС в Одеській області на користь позивача витрати на правничу допомогу у розмірі 8000,00 грн., обґрунтувавши підстави щодо реальності понесення вказаних витрат тим, що відповідно до витягу із угоди «На правову допомогу», яка укладена між адвокатом Єфімовою Л.Я. та позивачем ОСОБА_1 розрахунок витрат на правничу допомогу становить 8000,00 грн.

Згідно із ч.1 ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно із п.3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частинами 4, 5 ст. 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Положеннями ч.3-5 ст.143 КАС України передбачено, що якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, передбаченому частиною третьою цієї статті, суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу.

Згідно із ч.ч. 6, 7 ст. 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

В обґрунтування підстав для стягнення з відповідача судових витрат на правову допомогу у розмірі 8000,00 грн. представником позивача додано до позовної заяви копії: ордеру про надання правничої допомоги від 31.01.2023, витягу із угоди «На правову допомогу» від 31.01.2023, квитанції від 31.01.2023 про сплату судового збору у розмірі 8000,00грн.

Суд зазначає, що вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, суд має враховувати складність справи, час витрачений адвокатом на виконання робіт, обсяг наданих послуг та ціну позову.

Визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Враховуючи вищевикладне, суд, з урахуванням категорії та складності справи, вважає, що розмір понесених позивачем витрат на правничу допомогу адвоката у розмірі 8000,00 грн. є необґрунтованим та завищеним.

З урахуванням зазначеного, характеру спірних правовідносин, складності справи, обсягу доказів у справі, а також те, що розгляд справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи, суд вважає за можливе зменшити розмір таких витрат до 2000,00 грн та саме такий розмір витрат на професійну правничу допомогу є пропорційним до предмета спору.

Керуючись ст.ст. 241-246, 250, 255, 295,382 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС в Одеській області (код ЄДРПОУ 44069166, м.Одеса, вул. Семінарська,5) про сплату боргу (недоїмки) №Ф-9218-54У від 17.11.2020.

Стягнути з Головного управління ДПС в Одеській області (код ЄДРПОУ ВН 44069166, м.Одеса, вул. Семінарська,5) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 1073,60 грн (одна тисяча сімдесят три гривні шістдесят копійок) та витрати на правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн (дві тисячі гривень).

Рішення набирає законної сили згідно ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295 та п. 15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя К.О. Танцюра