Рішення

від 27.03.2023 по справі 369/10428/21

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/10428/21

Провадження № 2/369/759/23

РІШЕННЯ

Іменем України

27.03.2023 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Фінагеєвої І.О.,

при секретарі Світлак Ю.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Орган опіки та піклування Борщагівської сільської ради Київської області про встановлення факту нецільового використання аліментів та внесення частини аліментів на особистий рахунок дитини,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту нецільового використання аліментів та внесення частини аліментів на особистий рахунок дитини.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 06 травня 0211 року між ним та ОСОБА_2 було укладено шлюб. У шлюбі у них народилася спільна дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Києво-Святошинського районного суд Київської області від 23 вересня 2020 року у справі № 369/15996/19 шлюб між позивачем та ОСОБА_2 було розірвано.

Києво-Святошинський районний суд рішенням від 27 серпня 2020 року у справі № 369/3241/20 стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 у розмірі частини від доходу (заробітку) батька.

Позивач вказує, що не припинив щомісячно та у встановлений строк сплачувати аліменти на користь відповідача у розмірі, що значно перевищує прожитковий мінімум для дитини відповідного віку. Зокрема, у період з червня 2020 року до червня 2021 року позивач щомісячно перераховував кошти у розмірі від 8 000,00 грн (під час літніх канікул, оскільки не здійснювалася оплата шкільного закладу) до 25 000,00 грн. Таким чином, за вищевказаний період позивач сплатив на користь відповідачки грошові кошти на загальну суму 260 071,00 грн.

Позивач також зауважує, що крім аліментів купує дитині одяг, взуття, іграшки для розвитку та навчання дитини, приймає участь у її оздоровленні.

ОСОБА_1 вважає, що не всі кошти, які він перераховує, а це близько 20 000,00 грн на місяць, спрямовуються на утримання дитини, в зв`язку з чим вважає за необхідне, щоб невикористана частина коштів вносилася на особовий рахунок дитини, відкритий у банку.

Позивач переконаний у нецільовому використанні аліментів у зв`язку з тим. що на письмову прохання надати звіт про використання коштів за період з червня 2020 року до травня 2021 року відповідач надала підтвердження понесених витрат на суму 86 200,00 грн, що значно менше від суми перерахованих аліментів. Крім того, за період з червня 2020 року до травня 2021 року позивачем були направлені відповідачу грошові кошти у розмірі 148 871,00 грн, проте відповідач не надала ОСОБА_1 доказів на підтвердження витрат, спрямованих на утримання доньки. Водночас, ОСОБА_2 повідомила позивачу, що перераховані кошти витрачала шляхом розрахунку готівкою або шляхом переказу готівки на карткові рахунки.

Позивач вказує, що на його прохання обговорити з відповідачкою використання аліментів в період літніх канікул остання виявила невдоволення та почала висловлювати різного роду погрози на адресу ОСОБА_1 . Крім того, після перерахунку аліментів за червень 2021 року відповідачка почала звинувачувати позивача у сплаті аліментів у меншому розмірі, ніж від його доходу.

Додатковою підставою нецільового використання аліментів ОСОБА_1 вважає той факт, що відповідачка є безробітною, не отримує жодних доходів, а отже не приймає участь в утриманні дитини, натомість використовує перераховані позивачем кошти на власні потреби.

Позивач також переконаний в тому, що відповідачка не має у власності нерухомого майна, шляхом здачі в оренду якого могла б отримувати інший дохід.

Єдиним нерухомим майном, яким володіє відповідачка, є квартира, яка перебуває у спільній сумісній власності позивача та відповідача. в якій відповідачка з дочкою проживають, а позивач витрачає кошти на утримання вказаного нерухомого майна.

Позивач також звертався до Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області щодо перевірки цільового використання аліментів відповідачкою, проте станом на час звернення з позовом відповіді не отримав.

Враховуючи вищенаведене, ОСОБА_1 просить суд:

1.встановити факт нецільового використання ОСОБА_2 аліментів, стягнутих за рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 серпня 2020 року;

2.зобов`язати ОСОБА_2 щомісячно вносити суму невикористаних аліментів, перерахованих ОСОБА_1 , на особистий рахунок дитини ОСОБА_3 , відкритий у відділенні Державного ощадного банку України, починаючи з дня набрання рішенням суду законної сили і до досягнення дитиною повноліття;

3.зобов`язати ОСОБА_2 щоквартально направляти платнику аліментів документально підтверджений звіт про витрати коштів на утримання дитини;

4.вирішити питання про розподіл судових витрат.

Києво-Святошинський районний суд Київської області ухвалою від 06 вересня 2021 року відкрив провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначив проведення підготовчого засідання.

16 жовтня 2021 року судом отримано відзив ОСОБА_4 на позовну заяву ОСОБА_1 . Відзив мотивований тим, що на переконання відповідачки всі дії позивача спрямовані на реалізацію особистих цілей. Також ОСОБА_2 зазначає, що має додатковий заробіток, зокрема за відкритим рахунком у цінних паперах у ТОВ «Фрідом Фінанс України» за період з 01 січня 2020 року до 31 грудня 2020 року тощо. Крім того, відповідачка також перебувала на обліку у Державному центрі зайнятості, за що також отримувала дохід.

Відповідачка наголошує на тому, що позивач такими своїми діями порушує права відповідачки та дитини шляхом утиску їх права на свободу, вільне приватне життя, чинить стосовно них психологічне та економічне насилля. В зв`язку з цим відповідачка вважає позовні вимоги необґрунтованими та у їх задоволенні просить відмовити.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 грудня 2021 року підготовче провадження в справі було закрито та справу призначено до розгляду по суті.

Позивач та його представник в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце слухання справи були сповіщені належним чином, причини неявки не повідомили. Зазначають, що позовні вимоги підтримують у повному обсязі та просять суд їх задовольнити.

Відповідач в судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце слухання справи була сповіщена належним чином, вважає позовні вимоги необґрунтованими та просить у їх задоволенні відмовити у повному обсязі.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, заслухавши доводи представника позивача, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

За змістом частини першої статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права.

Згідно з положеннями статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в шлюбі з 06 травня 2011 року.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду від 23 вересня 2020 року у справі № 369/15996/19 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано. Відповідно до додаткового рішення цього ж суду від 04 січня 2021 року після розірвання шлюбу відновлено ОСОБА_2 дошлюбне прізвище « ОСОБА_2 ».

Рішенням Києво-Святошинського районного суду від 27 серпня 2020 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 у розмірі частини всіх видів доходів, але не менше 50% прожиткового мінімуму щомісячно до досягнення дитиною повноліття, починаючи з 12 березня 2020 року.

Відповідно до частини першої статті 141 СК України мати батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Згідно зі статтею 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно зі статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідності до положень частин першої та другої статті 3 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Згідно з положеннями статті 18 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Крім того, відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції про права дитини держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно з частинами першою та другою статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до статті 179 СК України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини.

Право на звернення до суду з позовом про встановлення нецільового використання аліментів передбачене положеннями статті 186 СК України, за змістом якої контроль за цільовим витрачанням аліментів здійснюється органом опіки та піклування у формі інспекційних відвідувань одержувача аліментів, порядок та періодичність здійснення яких визначаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері усиновлення та захисту прав дітей. За заявою платника аліментів (крім тих, які мають заборгованість зі сплати аліментів) інспекційні відвідування одержувача аліментів здійснюються органом опіки та піклування позапланово, але не більше одного разу на три місяці. У разі нецільового витрачання аліментів платник має право звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів або про внесення частини аліментів на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України.

Згідно з частиною третьою статті 19 СК України звернення за захистом до органу опіки та піклування не позбавляє особу права на звернення до суду. Тобто, обов`язок перевіряти цільове витрачання аліментів покладений на орган опіки та піклування, проте правом на звернення до суду заявник може скористатися і без попереднього звернення до органів опіки та піклування, особисто зібравши необхідні докази, які підтверджують нецільове використання аліментних платежів.

Разом з тим, статтею 19 СК України передбачена участь органу опіки та піклування у захисті сімейних прав та інтересів.

Порядок здійснення органами опіки та піклування контролю за цільовим витрачанням аліментів на дитину затверджено наказом Міністерства соціальної політики України від 15 листопада 2018 року № 1713, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 28 січня 2019 року за № 102/33073 (далі - Порядок).

Так, вказаним Порядком встановлено, що:

?у ході проведення інспекційного відвідування здійснюється обстеження умов проживання дитини з метою визначення рівня задоволення її індивідуальних потреб. При цьому береться до уваги розмір аліментів, що сплачуються на дитину (пункт 8 Порядку);

?у разі якщо розмір аліментів, що сплачується на дитину, не перевищує розміру двох прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку (на кожну дитину), оцінюється рівень забезпечення базових потреб дитини, а саме: забезпечення харчуванням, необхідними ліками у разі потреби, одягом та взуттям відповідно до сезону, іграшками та іншими засобами для розвитку та навчання дитини відповідно до її віку (пункт 9 Порядку);

?у разі якщо розмір аліментів складає понад два прожиткових мінімуми для дитини відповідного віку (на кожну дитину), підтвердженням цільового використання аліментів на дитину можуть бути: наявність облаштованих відповідними меблями та речами місць для сну та відпочинку дитини; її розвитку та навчання; приміщень для прийняття їжі та санітарно-гігієнічних потреб; обладнання для занять спортом; музичних інструментів; відвідування дитиною навчальних курсів, гуртків та секцій; відкриття на ім`я дитини банківського рахунку; витрати на оздоровлення та лікування дитини, придбання засобів реабілітації тощо (пункт 10 Порядку);

?під час проведення інспекційного відвідування звертається увага на зовнішній вигляд дитини, її загальний стан та самопочуття, інші ознаки, що можуть свідчити про неналежний рівень задоволення її індивідуальних потреб з урахуванням віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку (хворобливий вигляд, невідповідність ваги та зросту віку дитини, занедбаність, відсутність продуктів харчування тощо) (пункт 11 Порядку);

?у разі якщо дитина досягла такого віку та рівня розвитку, що може висловити свою думку, проводиться бесіда з дитиною з метою з`ясування рівня задоволення її індивідуальних потреб, зокрема у харчуванні, забезпеченні необхідним одягом, іншими речами та засобами, необхідними для її належного догляду та розвитку (пункт 12 Порядку).

При цьому, пунктом 14 Порядку встановлено, що чеки, квитанції, довідки та інші документи для підтвердження цільового використання коштів одержувач аліментів може надати виключно за власним бажанням та за умови їх наявності. Також виключно за власним бажанням одержувач аліментів може надати письмове пояснення щодо цільового використання аліментів, яке долучається до висновку за результатами проведення інспекційного відвідування.

Згідно з пунктом 15 Порядку протягом 5 робочих днів після проведення інспекційного відвідування складається висновок за результатами інспекційного відвідування щодо цільового витрачання аліментів на дитину за формою згідно із додатком до цього Порядку, копії якого, завірені в установленому порядку, надсилаються рекомендованими листами з повідомленням про вручення платнику та одержувачу аліментів. У разі неотримання копії висновку поштою платник та одержувач аліментів мають право звернутися за його отриманням до служби у справах дітей.

Отже, факт нецільового витрачання аліментів може бути виявлено також у ході перевірки органом опіки та піклування та відображено у складеному ним висновку.

Матеріали справи не містять висновку Органу опіки та піклування щодо встановлення факту нецільового використання аліментів відповідачкою. Надані позивачем до суду копії звернень до Бучанської районної державної адміністрації Київської області та до Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області в розумінні статті 80 ЦПК України не є достатніми доказами щодо предмету позову. Такі документи не є актами компетентного державного органу, які містять складений у передбаченому законом порядку висновок про нецільове використання аліментів, а отже не можуть слугувати засобом підтвердження обставин, на які посилається ОСОБА_1 як на підставу своїх позовних вимог.

Суд дослідив також інші документи, надані позивачем на підтвердження позовних вимог, та дійшов такого висновку.

Обґрунтовуючи свою вимогу, ОСОБА_1 виходить з тих міркувань, що ним було за період з червня 2020 року до червня 2021 року перераховано суму грошових коштів у розмірі 260 071,00 грн, а також кошти у розмірі 148 871,00 грн за період з червня 2020 року до травня 2021 року, на підтвердження чого надає квитанції про перерахування коштів на загальну суму 284 842,37 грн з зазначенням в графі призначення платежів «… на утримання ОСОБА_3 …», «Платіж за електропостачання…» чи інші комунальні послуги тощо.

Відповідно до вимог статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

За змістом частини третьої статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Положеннями статті 185 СК України передбачено, що той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно.

Таким чином визначена Сімейним кодексом правова конструкція обов`язку з утримання дитини стосовно того з батьків, хто проживає окремо від дитини, включає у себе обов`язок зі сплати аліментів на утримання дитини, а також обов`язок фінансування додаткових витрат на дитину.

З поданих позивачем до суду доказів вбачається, що кошти на утримання ОСОБА_3 сплачувалися позивачем протягом періоду з червня 2020 року до червня 2021 року у різних розмірах від 8 000,00 до 25 000,00 грн.

Оскільки спір стосується встановлення факту нецільового використання аліментів, а сторонами визнається певна сума коштів понесених відповідачкою фактичних витрат, пов`язаних з утриманням дитини, то суду належить з`ясувати розмір аліментів, які мав сплачувати позивач за рішенням суду, та співвіднести суму сплачених позивачем аліментів з понесеними відповідачем та визнаними сторонами витратами.

Під час такого порівняння слід також врахувати те, що батьки відповідно до статті 141 СК України мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Києво-Святошинського районного суду рішенням від 27 серпня 2020 року у справі № 369/3241/20 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 у розмірі частини від доходу (заробітку) батька.

Тобто, за зобов`язанням зі сплати аліментів, яке склалося між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , батько мав сплачувати аліменти у грошовій сумі, яка дорівнювала частини його доходу щомісячно, з цільовим призначенням на утримання дитини ОСОБА_3 .

Таким чином, рішенням суду не було визначено фіксовану суму у зобов`язанні, яку мав сплачувати ОСОБА_1 .

У позові про встановлення факту нецільового використання аліментів ОСОБА_1 заявляє, що відповідач ОСОБА_2 частину із перерахованих ним коштів використовує не за призначенням, а саме на власні потреби.

Позивач стверджує, що сума витрачених відповідачкою грошових коштів у розмірі 86 200,00 грн, яка документально підтверджена відповідачкою, є значно меншою за суму сплачених ним аліментів. Саме такі обставини на переконання відповідача свідчать про факт нецільового використання аліментів, які були ним перераховані, а саме про витрати відповідачкою у своїх інтересах грошових коштів, які становлять різницю між сумою перерахованих ним аліментів та сумою підтверджених відповідачкою витрат.

Позивач зазначає, що відповідачка на його вимогу надала підтвердження щодо витрачених коштів на суму 86 200,00 грн, тобто не заперечує цю суму, а отже в контексті вимог статті 82 ЦПК України ця обставина, яка визнається сторонами, не підлягають доказуванню.

Водночас, в матеріалах справи відсутні докази щодо розміру доходу ОСОБА_1 за визначений ним період, а саме з червня 2020 року до червня 2021 року, в зв`язку з чим у суду відсутня процесуальна можливість обчислити розмір аліментів, сплачених позивачем за зазначений ним період згідно з рішенням суду у розмірі від доходу позивача. Внаслідок наведених обставин неможливо співвіднести реальний розмір аліментів, які мав сплатити позивач, з витратами відповідачки на утримання дитини,

Враховуючи вищенаведене, суд позбавлений можливості піддати аналізу суму аліментів з вирахуванням з них витрат в інтересах дитини у розмірі 86 200,00 грн, для встановлення факту нецільового використання відповідачкою понад вказану суму, не визначивши суму аліментів, яку ОСОБА_1 слід було сплатити за період з червня 2020 року до червня 2021 року.

Суд надає оцінку наданим позивачем копіям квитанцій про перерахування коштів щомісячно платежами у розмірі від 8 000,00 грн до 25 000,00 грн, та наголошує на тому, що з вищезазначених обставин відсутні підстави стверджувати, що перераховані кошти обсязі складали собою аліменти на утримання дитини, оскільки в матеріалах справи відсутні докази щодо доходу позивача за період з червня 2020 року до червня 2021 року, які дозволять визначити реальний розмір аліментів, що підлягали сплаті щомісячно за рішенням суду.

Позивач не довів, що перераховані ним суми коштів складалися виключно з аліментів та не включали в себе додаткові витрати на утримання дитини, передбачені законом, що додатково спростовує позовні вимоги на предмет нецільового використання аліментів відповідачкою.

В матеріалах справи відсутній висновок Органу опіки та піклування з приводу виявлення факту нецільового використання аліментів відповідачкою, що також спростовує позовні вимоги ОСОБА_1 .

Таким чином, позивачем не доведено у передбачений законом спосіб факт нецільового використання аліментів, доводи ОСОБА_1 зводяться до припущень стосовно нецільового використання відповідачкою аліментів, а суд не уповноважений вважати доведеними обставини на підставі припущень, а тому у задоволенні цієї позовної вимоги слід відмовити.

Стосовно позовних вимог про зобов`язання ОСОБА_2 щомісячно вносити суму невикористаних аліментів, перерахованих ОСОБА_1 , на особистий рахунок дитини ОСОБА_3 , відкритий у відділенні Державного ощадного банку України, починаючи з дня набрання рішенням суду законної сили і до досягнення дитиною повноліття, а також зобов`язання ОСОБА_2 щоквартально направляти платнику аліментів документально підтверджений звіт про витрати коштів на утримання дитини слід зазначити, що ці вимоги є похідними від підтвердження факту нецільового використання аліментів, а тому у зв`язку з недоведеністю попередньої позовної вимоги задоволенню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 48, 51, 76, 81, 258, 259, 263, 265, 268 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Орган опіки та піклування Борщагівської сільської ради Київської області про встановлення факту нецільового використання аліментів та внесення частини аліментів на особистий рахунок дитини.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через Києво-Святошинський районний суд Київської області або безпосередньо до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено удень його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: І. О. Фінагеєва