Рішення

від 29.03.2023 по справі 904/4726/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.03.2023м. ДніпроСправа № 904/4726/22

За позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях, м. Дніпро

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кміс", м. Дніпро

про стягнення заборгованості в сумі 46 483 грн 93 коп. за договором оренди від 08.01.2020 № 12/02-7012-ОД

Суддя Рудь І.А.

Без повідомлення (виклику) учасників справи.

СУТЬ СПОРУ:

Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом від 01.12.2022 № 10-12-04024, в якому просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кміс" заборгованість в сумі 46 483 грн 93 коп., з яких: 42 076 грн 88 коп. - заборгованість по орендній платі за період з 01.03.2021 по 21.12.2022, 1 273 грн 80 коп. - неустойка за період з 22.12.2022 по 23.12.2022, 3 133 грн 25 коп. - пеня, відповідно до умов договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності від 08.01.2020 № 12/02-7012-ОД.

Витрати позивача зі сплати судового збору в сумі 2 481 грн 00 коп. та витрати на пересилання поштової кореспонденції сторонам в сумі 30 грн 00 коп. просить покласти на відповідача.

Ухвалою господарського суду від 19.12.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд якої призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними в матеріалах справи документами.

04.01.2023 через систему «Електронний суд» позивач подав до суду заяву від 04.01.2023 № б/н, в якій зазначив, що фактично ним понесені витрати на пересилання поштової кореспонденції відповідачу в сумі 25 грн 22 коп. Посилання у позові на суму 30 грн 00 коп. є попереднім (орієнтовним) розрахунком таких витрат.

Відповідач вимоги суду не виконав та не надав витребувані судом документи.

Господарський суд наголошує на тому, що ухвала суду від 19.12.2022 завчасно надіслана відповідачу за його місцезнаходженням, згідно матеріалів справи та за інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

На адресу суду повернувся конверт з копією ухвали від 19.12.2022, що направлялася за місцем реєстрації відповідача, з відміткою відділення поштового зв`язку: «Адресат відсутній за вказаною адресою».

Відповідно до ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

За визначенням п. 4, 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

При цьому, господарським судом врахована правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 18.03.2021 у справі № 911/3142/19, відповідно до якої направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

З урахуванням вищевикладеного, господарський суд вважає можливим розглянути справу за наявними в ній матеріалами, відповідно до ч. 9 ст. 81, ч. 9 ст. 165 ГПК України.

Згідно зі ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Також судом враховано, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

У пункті 3 постанови № 11 від 17.10.2014 пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення" визначено, що розумним, зокрема вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс Проти Греції" від 05.02.2004).

При цьому, згідно з практикою Європейського суду з прав людини щодо тлумачення положення "розумний строк" вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ. Критеріями оцінки розумності строку є, зокрема складність справи та поведінка заявників.

З огляду на викладене, та приймаючи до уваги військовий стан в Україні, з метою дотримання принципів господарського судочинства, суд розглянув справу в межах розумного строку.

Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв`язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані докази, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

08.01.2020 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кміс" (орендар) укладений договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності № 12/02-7012-ОД (надалі - договір).

Згідно з п.п. 1.1, 1.2 договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно - нежитлове вбудоване приміщення (далі майно) загальною площею 81,49 кв.м (в тому числі площа загального користування 10,63 кв.м), реєстровий номер 00991686.1.АААДГЖ551, розміщене за адресою: м. Дніпро, вул.. Космічна, 35, та перебуває на балансі ДП «Дніпровське лісове господарство» (далі - балансоутримувач), вартість якого визначена згідно з висновком про вартість на 18.10.2019 і становить за незалежною оцінкою 566 380,00 грн.

Майно передається в оренду з метою розміщення офісного приміщення.

Відповідно до п. 2.1 договору орендар вступає у строкове платне користування державним майном у термін, вказаний в договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання - передавання майна.

Згідно з п.п. 3.1, 3.3, 3.6 договору орендна плата, визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 №786 (зі змінами), або за результатами конкурсу на право оренди державного майна, становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку вересень 2019 року 8 495 грн 70 коп.

Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

Орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 70% до 30% щомісячно не пізніше 15 числа місяця наступного за звітним, незалежно від наслідків господарської діяльності орендаря протягом дії договору, відповідно до пропорцій розподілу, установлених Методикою розрахунку і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.

У п. 3.7 договору сторони погодили, що орендна плата перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та балансоутримувачу у визначеному пунктом 3.6 співвідношення відповідно до чинного законодавства України, з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення перерахування орендної плати.

У разі припинення (розірвання) договору оренди орендар сплачує орендну плату до дня повернення майна за актом приймання-передавання включно. Закінчення строку дії договору оренди не звільняє орендаря від обов`язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, враховуючи санкції, до державного бюджету та балансоутримувачу (п. 3.10. договору).

Відповідно до п. 5.4 договору орендар зобов`язується своєчасно та у повному обсязі сплачувати орендну плату до державного бюджету та балансоутримувачу.

Пунктом 7.4. договору передбачений обов`язок орендодавця у разі, якщо орендар не сплачує розмір орендної плати (повністю або частково), яка підлягає перерахуванню до державного бюджету, протягом трьох місяців поспіль, вживати заходів відповідно до вимог законодавства щодо розірвання договору та стягнення заборгованості.

За умовами п. 10.1 договору цей договір укладено строком на 2 роки та 11 місяців, що діє з 08.01.2020 по 07.12.2022 включно.

На виконання умов договору орендодавцем за актом приймання-передачі від 08.01.2020 передано орендарю в оренду нерухоме майно - площею 81,49 кв.м., що знаходиться на балансі ДП «Дніпровське лісове господарство», за адресою: м. Дніпро, вул. Космічна, 35 (а.с. 16 (на звороті)).

Як зазначає позивач, у зв`язку із порушення відповідачем умов договору в частині своєчасної сплати орендної плати понад три місяці, орендодавець скористався правом, передбаченим ч. 2 ст. 782 ЦК України, та відмовився від спірного договору оренди, про що повідомив орендаря листом від 30.11.2021 № 11-07-07064 (а.с. 19), який отриманий останнім 22.12.2021 (а.с. 20).

Таким чином, договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності № 12/02-7012-ОД від 08.01.2020 є розірваним з 22.12.2021, а орендоване майно підлягає поверненню за актом балансоутримувачу, про що позивач повідомив відповідача листом від 10.01.2022 № 11-07-00077 (а.с. 21)

Згідно з актом приймання-передачі від 23.12.2021, складеним орендарем та балансоутримувачем, орендар передав, а балансоутримувач прийняв орендоване державне нерухоме майно нежитлове вбудоване приміщення площею 81,49 кв.м, розміщене за адресою: м. Дніпро, вул. Космічна, 35 (а.с. 22).

Матеріали справи також містять акт повернення з оренди нерухомого/іншого окремого індивідуально визначеного майна, що належить до державної власності, від 23.12.2021, в якому орендодавець, орендар та балансоутримувач підтвердили повернення з оренди нежитлового вбудованого приміщення площею 81,49 кв.м, розташованого за адресою: м. Дніпро, вул. Космічна, 35 та засвідчили, зокрема, що датою припинення договору оренди є 22.12.2021 (а.с. 23).

17.11.2022 позивач звернувся до відповідача із претензією від 16.11.2022 № 11-12-03822, в якій вимагав сплати заборгованість з орендної плати в сумі 42 076 грн 88 коп., пеню в сумі 3 133 грн 25 коп. та неустойку у розмірі 1 273 грн 80 коп. (а.с. 25).

Вказана претензія отримана відповідачем 19.11.2022, але залишена без відповіді та задоволення (а.с. 26, 27).

Позивач стверджує, що за відповідачем рахується заборгованість з орендної плати до державного бюджету у розмірі 42 076 грн 88 коп. за період з 01.03.2021 по 21.12.2022, а також неустойка в сумі 1 273 грн 80 коп. за період з 22.12.2022 по 23.12.2022, пеня у розмірі 3 133 грн 25 коп. за загальний період з 16.03.2020 по 21.12.2021, яка не сплачена відповідачем, що стало причиною звернення позивача із даним позовом до суду.

На час прийняття рішення у даній справі доказів оплати спірної заборгованості сторонами до матеріалів справи не надано.

Предметом доказування у справі є обставини, пов`язані з наявністю підстав щодо: сплати відповідачем заборгованості з орендної плати; стягнення з нього неустойки в порядку ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України та пені в порядку п. 3.8. договору.

При цьому щодо стягнення неустойки в порядку частини другої статті 785 Цивільного кодексу України, як подвійної плати за користування орендованим майном після спливу строку дії договору оренди, предметом доказування є, зокрема, обставини невжиття орендарем належних заходів щодо повернення орендодавцю об`єкта оренди за наслідком припинення орендних правовідносин за відсутності умов, які б перешкоджали орендарю вчасно повернути майно орендодавцю у визначений договором оренди строк (умисне ухилення орендаря від обов`язку щодо повернення орендодавцю об`єкта оренди; утримання орендованого майна у володінні орендаря та перешкоджання орендарем у доступі орендодавця до належного йому об`єкта оренди; відсутності з боку орендодавця бездіяльності та невчинення ним дій, спрямованих на ухилення від обов`язку прийняти орендоване майно від орендаря та оформити повернення наймачем орендованого майна тощо).

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Відносини, що виникли між сторонами у справі на підставі договору оренди, є господарськими зобов`язаннями, тому, згідно положень ст.ст. 4, 173-175 і ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до цих відносин мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до частини першої статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно з частиною першою статті 795 Цивільного кодексу України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором.

Зав приписами частини першої статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до статті 286 Господарського кодексу України орендна плата це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Згідно з частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, заборгованість відповідача перед позивачем за користування об`єктом оренди у період з 01.03.2021 по 21.12.2022 складає 42 076 грн 88 коп.

З урахуванням положень п. 3.6. договору, строк оплати орендних платежів є таким, що настав.

Станом на час розгляду справи доказів сплати заборгованості у повному обсязі сторонами до суду не надано.

Відповідач доказів належного виконання своїх зобов`язань на момент розгляду спору до господарського суду не надав. Крім того, відповідач не скористався наданим йому правом на судовий захист, наведених позивачем обставин не спростував.

За встановлених обставин, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати в сумі 42 076 грн 88 коп. є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно з частиною першою статті 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором (стаття 764 Цивільного кодексу України).

Статтею 785 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Згідно з частиною другою статті 795 Цивільного кодексу України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Отже, виходячи із змісту частини першої статті 759 та частини першої статті 785 Цивільного кодексу України, договір найму (оренди) зумовлює право наймача (орендаря) користуватися орендованим майном упродовж строку дії договору зі сплатою наймодавцю (орендодавцю) орендної плати, погодженої умовами договору оренди; припинення договору найму зумовлює обов`язок наймача негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною у постанові від 24.10.2019 у справі № 904/3315/18, у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.12.2019 у справі № 910/20370/17.

Подібні за змістом правові приписи містяться і в Законі України № 2269-XII від 10.04.1992 "Про оренду державного та комунального майна" (далі Закон № 2269-XII), чинного до 01.02.2020, де зазначено, що:

договір оренди вважається укладеним з моменту досягнення домовленості з усіх істотних умов і підписання сторонами тексту договору (частина перша статті 12 Закону України "Про оренду державного та комунального майна");

передача об`єкта оренди орендодавцем орендареві здійснюється у строки і на умовах, визначених у договорі оренди (частина перша статті 13 Закону № 2269-XII).

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 17 Закону № 2269-XII термін договору оренди визначається за погодженням сторін. Термін договору оренди не може бути меншим, ніж п`ять років, якщо орендар не пропонує менший термін.

У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов`язки за договором, має переважне право, за інших рівних умов, на укладення договору оренди на новий термін, крім випадків, якщо орендоване майно необхідне для потреб його власника. У разі якщо власник має намір використовувати зазначене майно для власних потреб, він повинен письмово попередити про це орендаря не пізніше ніж за три місяці до закінчення терміну договору.

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 157-IX від 03.10.2019 «Про оренду державного та комунального майна» (далі Закон № 157-IX), введеного в дію з 01.02.2020, договори оренди державного або комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, продовжуються в порядку, передбаченому законодавством, яке діяло до дати набрання чинності цим Законом, до дати, яка наступить раніше: набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України чи рішенням представницького органу місцевого самоврядування (щодо договорів оренди комунального майна, розташованого в межах відповідної територіальної громади), передбаченим частини другої статті 18 цього Закону, або 1 липня 2020 року.

Відтак, положення як Цивільного кодексу України, так і Законів України "Про оренду державного та комунального майна" передбачають можливість та умови продовження договору оренди на той самий термін і на тих самих умовах за відсутності заяви (повідомлення) однієї зі сторін про припинення чи зміну умов договору протягом місяця після закінчення терміну його дії.

При цьому заява (повідомлення) орендодавця про припинення договору оренди за закінченням строку договору є одностороннім правочином, який відображає волевиявлення орендодавця у спірних правовідносинах, що не потребує узгодження з орендарем в силу прямої норми закону, і є підставою для припинення відповідних зобов`язальних правовідносин.

Повідомлення орендодавцем орендаря про припинення договору є юридично значимою дією, яка засвідчує наявність такого волевиявлення та забезпечує своєчасну обізнаність з ним іншої сторони, є передумовою для настання обумовлених таким одностороннім правочином наслідків також для іншої особи за правилами абзацу третього частини третьої статті 202 Цивільного кодексу України, згідно з якою односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.

Правове регулювання процедури припинення орендних правовідносин, що наведене у статті 764 Цивільного кодексу України та у частині другій статті 17 Закону № 2269-XII, спрямовано на досягнення справедливого балансу між правом орендодавця як власника майна володіти, користуватися та розпоряджатися майном на власний розсуд і правом орендаря очікувати на стабільність та незмінність його майнового становища. У контексті наведених вище норм настання наслідків у вигляді припинення чи продовження договору є пов`язаним з дотриманням сторонами орендних правовідносин добросовісної та послідовної поведінки, обумовленої змістом укладеного договору, положеннями господарського законодавства, а також усталеними звичаями ділового обороту та документообігу.

Подібна правова позиція сформована Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду, що викладена у постанові від 05.08.2020 у справі № 921/163/19 (п.п. 6.10, 6.17).

Слід відзначити, що відповідно до умов договору та змісту наведених законодавчих приписів сторони не обмежені у праві заявити про припинення або зміну договору як протягом одного місяця після закінчення договору, так і в будь-який час протягом строку дії такого договору.

Викладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у його постановах від 02.07.2019 у справі № 906/742/18, № 906/743/18, № 906/746/18, від 16.07.2019 у справі №906/744/18, від 13.08.2019 у справі № 906/740/18, від 26.12.2019 у справі № 904/342/19.

Стверджуючи про припинення спірного договору оренди, позивач у справі посилається на звернення до відповідача листом № 11-07-07064 від 30.11.2021.

З огляду на дату отримання відповідачем вказаного листа позивача та в силу приписів частин першої та другої статті 782 Цивільного кодексу України, спірний договір є припиненим з 22.12.2021.

Згідно частини другої статті 785 Цивільного кодексу України якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.

Так, позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача неустойки за період з 22.12.2021 по 23.12.2021 в розмірі 1 273 грн 80 коп.

Пунктом 10.9 договору передбачено, що у разі припинення або розірвання цього договору майно протягом трьох робочих днів повертається орендарем балансоутримувачу.

З огляду на наявність в матеріалах справи акту від 23.12.2021 про повернення орендованого майна балансоутримувачу та положення пункту 10.9 договору, суд вважає помилковими висновки позивача про наявність правових підстав для стягнення з відповідача неустойки на підставі статті 785 Цивільного кодексу України. Повернення майна орендарем відбулось в межах встановленого договором строку.

Отже, судом не встановлені, а позивачем не підтверджені належними доказами обставини щодо невжиття орендарем належних заходів щодо повернення орендодавцю об`єкта оренди за наслідком припинення орендних правовідносин за відсутності умов, які б перешкоджали орендарю вчасно повернути майно орендодавцю у визначений договором оренди строк (умисне ухилення орендаря від обов`язку щодо повернення орендодавцю об`єкта оренди; утримання орендованого майна у володінні орендаря та перешкоджання орендарем у доступі орендодавця до належного йому об`єкта оренди; відсутності з боку орендодавця бездіяльності та невчинення ним дій, спрямованих на ухилення від обов`язку прийняти орендоване майно від орендаря та оформити повернення наймачем орендованого майна тощо).

За вказаних обставин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог про стягнення неустойки у розмірі 1 273 грн 80 коп.

Як зазначалось раніше, позивач нарахував та заявив до стягнення пеню в розмірі 3 133 грн 25 коп. за загальний період з 16.03.2020 по 21.12.2021.

Пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

В пункті 3.7 договору зазначено, що орендна плата перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та балансоутримувачу у визначеному пунктом 3.6 співвідношення відповідно до чинного законодавства України, з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

Приписами частини 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Зазначеною нормою права передбачено період часу, за який нараховується пеня, і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Умови договору про сплату пені за кожний день прострочення, не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.03.2020 у справі №907/65/18, від 22.08.2019 у справі №914/508/17 та від 07.06.2019 у справі №910/23911/16.

В даному випадку, іншого строку нарахування пені, ніж передбачений частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України, сторонами в договорі оренди нерухомого майна, що належить до державної власності не визначено, а умова за кожен день прострочення, не може розцінюватися як установлення іншого строку, відтак правомірним є нарахування пені за порушення строків сплати орендних платежів протягом шести місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до наданих розрахунків, позивач нараховував пеню на суми боргу з орендної плати без дотримання вимог пункту 6 статті 232 Господарського кодексу України. Нарахування пені відбувалось на суми боргу, що склались з початку дії договору оренди, а не лише за звітний місяць. Позивач не дотримувався вимог Господарського кодексу України щодо нарахування пені протягом лише 6 місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Суд не має можливості самостійно здійснити перерахунок суми пені за визначений позивачем період, з огляду на невизначеність позивачем належних розмірів сум боргу, що мали бути основою для нарахування пені.

Враховуючи викладене, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог пені в розмірі 3 133 грн 25 коп.

Згідно із ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

За приписами ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із положеннями ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідач не скористався своїм правом на надання заперечень проти позову, вимоги позивача належними та допустимими доказами не спростував.

За встановлених обставин, відповідач неналежним чином виконав свої, визначені договором, майново-господарські зобов`язання перед позивачем з оплати орендної плати, чим порушив умови укладеного із позивачем договору та вищевказані приписи чинного законодавства, тому позовні вимоги позивача про примусове стягнення з відповідача 42 076 грн 88 коп. заборгованості з орендної плати за період з 01.03.2021 по 21.12.2022 - є обґрунтованими та підлягають задоволенню. У решті позовних вимог слід відмовити.

Щодо покладення на відповідача заявлених позивачем судових витрат, у тому числі 25 грн 22 коп. за пересилання поштової кореспонденції, суд зазначає таке.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи (частина 1 статті 124 Господарського процесуального кодексу України ).

За змістом частини другої статті 128 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат, пов`язаних з розглядом справи чи підготовкою до розгляду, встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України ).

На підтвердження цих витрат позивач суду надав фіскальний чек на суму 25 грн 22 коп. (а.с. 10).

Під час звернення до суду позивач сплатив судовий збір у сумі 2 481 грн 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням №1500 від 05.12.2022 (а.с. 12).

З урахуванням викладеного та відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України на відповідача покладаються судові витрати пропорційно задоволеним позовним вимогам, а саме: судовий збір у сумі 2 245 грн 78 коп. та судові витрати, пов`язані з пересиланням поштової кореспонденції , у сумі 23 грн 13 коп.

Керуючись ст. ст. 2, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 165, 232, 233, 236-238, 240, 241, 327 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кміс" (49000, м. Дніпро, вул. О. Оцупа, буд. 4а, код ЄДРПОУ 35607152) на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях (49000, м. Дніпро, вул. Центральна, буд. 6, код ЄДРПОУ 42767945) 42 076 грн 88 коп. (сорок дві тисячі сімдесят шість грн 88 коп.) заборгованості з орендної плати за період з 01.03.2021 по 21.12.2022, 2 245 грн 78 коп. (дві тисячі двісті сорок п`ять грн 78 коп.) витрат зі сплати судового збору, 23 грн 13 коп. (двадцять три грн. 13 коп.) витрат на пересилання поштової кореспонденції.

У решті позову відмовити.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складання повного судового рішення і може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено 29.03.2023

Суддя І.А. Рудь