Рішення

від 02.03.2023 по справі 914/1336/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.03.2023 Справа № 914/1336/22

м. Львів

Господарський суд Львівської області у складі судді Ростислава Матвіїва за участю секретаря судового засідання Лілії Бернацької розглянув матеріали позовної заяви

за позовом: заступника керівника Франківської окружної прокуратури міста Львова Львівської області, м. Львів,

до відповідача 1: Львівської міської ради, м. Львів,

до відповідача 2: Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап», с. Зелів, Яворівський район, Львівська область,

предмет позову: визнання недійсним рішення сільської ради № 4823 від 12.11.2020; скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку,

підстава позову: порушення порядку передачі у приватну власність земельної ділянки,

за участю представників:

прокуратури: Леонтьєва Наталія Теодорівна,

відповідача 1: Поліщук Ольга Степанівна,

відповідача 2: Медвідь Юлія Олегівна, Попов Денис Ігорович.

1. ПРОЦЕС

1.1. До Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява заступника керівника Франківської окружної прокуратури міста Львова Львівської області до Львівської міської ради та до Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» про визнання недійсним рішення сільської ради № 4823 від 12.11.2020; скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку; припинення речового права права приватної власності на земельну ділянку. Ухвалою суду від 27.06.2022 відкрито провадження у справі.

1.2. Ухвалою суду від 03.08.2022 за клопотанням відповідача 2 позовну заяву залишено без руху. Надані, 20.07.2022 відповідачем 1 подано відзив, 22.08.2022 відповідачем 2 подано відзив на позовну заяву, 27.10.2022 - клопотання про залишення позову без руху, у задоволенні якого судом відмовлено 15.12.2022; 14.12.2022 клопотання про залишення позову без розгляду, у задоволенні якого судом відмовлено 17.01.2023; 11.08.2022 позивачем подано заяву про зміну предмету позову, яку прийнято до провадження судом 12.10.2022; 27.12.2022 клопотання про долучення доказів, строк на подання яких судом не поновлено; в судовому засіданні 17.01.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

1.3. Відводів складу суду сторонами не заявлено.

1.4. У судовому засіданні 02.03.2023, до початку судових дебатів, представником відповідача 2 подано заяву про розподіл судових витрат.

1.5. У судовому засіданні 02.03.2023 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

2. СУТЬ СПОРУ ТА ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ СТОРІН

2.1. Прокурор як позивач стверджує, що згідно з містобудівною документацією м. Львова, а саме Генплану м. Львова, територія, на якій розміщена спірна земельна ділянка, відноситься до території міських та районних парків, а план зонування території за функціональним регламентом для земельної ділянки відсутній, в межі діючого генплану с. Рясне-Руська Яворівського району не входила, відтак і план зонування та детальний план території розроблені не були. Відповідно, спірне рішення про передачу гаражно-будівельному кооперативу земельної ділянки прийнято за відсутності встановлення такої можливості у затвердженій містобудівній документації, а значить всупереч ст. 41 Земельного кодексу України.

2.2. Крім цього, гаражно-будівельним кооперативам у в порядку, передбаченому ст. 41 Земельного кодексу України, земельні ділянки можуть надаватись лише для гаражного будівництва і лише з цільовим призначенням - землі житлової та громадської забудови. Натомість, оскаржуваним рішенням Рясне-Руської сільської ради № 4823 від 12.11.2020 відповідачу 2 передано у власність земельну ділянку за категорією земель - землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

2.3. Також позивач вважає, що всупереч судовій практиці проект відведення земельної ділянки кооперативу - відсутній, технічна документація щодо поділу та оспорюване рішенням Рясне-Руської сільської не містять жодних даних щодо необхідності забезпечення 3 членів Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» умовами для зберігання транспортних засобів (їх наявності, кількості тощо), а також обґрунтувань розміру земельної ділянки, яка необхідна для цих цілей площею 0, 1000 га (по 0, 0333 га для гаражного будівництва на кожного члена кооперативу), а статутні види діяльності кооперативу суперечать цілям задоволення мінімальних потреб членів кооперативу у забезпеченні місця для зберігання транспортного засобу.

2.4. Відповідач 1 вважає позовні вимоги обґрунтованими.. Відповідач погоджується з доводами позивача, що оскаржуваним рішенням Рясне-Руської сільської ради № 4823 від 12.11.2020 відповідачу 2 перадано у власність земельну ділянку за категорією земель - землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, за кодом КВЦПЗ 12.04 - для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства, що прямо суперечить ст. 41 Земельного кодексу України.

2.5. Відповідач 2 позовні вимоги заперечує, а також заперечує обгрунтованість права прокурора на звернення з позовом до суду із позовом у цій справі та із визначеним складом учасників справи. Відповідач вважає безпідставними доводи позивача щодо відсутності містобудівної документації і доводи щодо порушення вимог ст. 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», оскільки спірна земельна ділянка не розташована в межах зелених зон населених пунктів, внутрішньоквартальних територій (територій міжрайонного озеленення, елементів благоустрою, спортивних майданчиків, майданчиків відпочинку та соціального обслуговування населення) та не віднесена до категорії земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, що унеможливлює передачу такої земельної ділянки із земель комунальної власності до земель приватної власності.

2.6. Відповідно до Статуту відповідача 2 первинним завданням кооперативу є будівництво та експлуатація гаражних комплексів; посилання позивача на приписи ст. 121 Земельного кодексу України є безпідставним, так як відповідна норма стосується громадян.

3. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ІЗ МАТЕРІАЛІВ СПРАВИ

3.1. Ухвалою Львівської міської ради № 2588 від 16.11.2017 затверджено меморандум про порозуміння між Львівською міською радою та Рясне-Руською сільською радою від 03.11.2017, метою якого є вирішення багаторічного конфлікту між містом і село, спричиненого непорозумінням у частині погодження меж міста і села від 1988 року.

3.2. Ухвалою Львівської міської ради № 2677 від 07.12.2017 внесено зміни до ухвал міської ради від 14.07.2015 № 4968 та від 01.10.2015 № 5143, та, зокрема, доручено Рясне-Руській сільській раді Яворівського району вилучити з меж м. Львова території, загальною площею 209,0 га, та передати їх сільській раді. Ухвалено надати дозвіл Управлінню земельних ресурсів департаменту містобудування на розроблення технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель орієнтовно площею 209,0 га, що розташовані на території м. Львова.

3.3. На підставі вказаної ухвали від 07.12.2017 виконано роботи з інвентаризації земель, орієнтовно площею 209,0 га, що розташовані на території м. Львова, про що Центром ринкових досліджень складено технічну документації із землеустрою.

3.4. Ухвалою Львівської міської ради № 4647 від 14.02.2019 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації частини земель м. Львова орієнтовно, площею 209,0 га (території, які межують із Рясне-Руською сільською радою), у тому числі земельної ділянки № НОМЕР_1 , площею 91,1650 га, з кадастровим № 4610136300:06:012:0003 (п. 1.13 ухвали), у тому числі площею 4,4411 га у межах червоних ліній вулиці, (код КВЦПЗ 16.00 землі запасу) за рахунок земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

3.5. Згідно із розпорядженням Львівської обласної державної адміністрації від 23.08.2019 у державну власність прийнято земельні ділянки із земель комунальної власності Львівської міської ради.

3.6. Згодом, згідно із розпорядженням Львівської обласної державної адміністрації від 13.12.2019 до земель комунальної власності Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області передано земельні ділянки державної власності.

3.7. Рішенням № 3365 Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області від 18.12.2019 «Про земельних ділянок з державної власності у комунальну власність» прийнято до земель комунальної власності земельні ділянки державної власності згідно з переліком, у тому числі площею 91,1650 га (кадастровий № 4610136300:06:012:0003, код КВЦПЗ 16.00, обмеження у використанні земельної ділянки: охоронна зона навколо (вздовж) об`єкта транспорту площами 2,1634 га, 2,2777 га, санітарно-захисна зона навколо об`єкта площами 3,2366 га, 49,1517 га, 12,1899 га, 0,1417 га, охоронна зона навколо (вздовж) об`єкта енергетичної системи площами 7,5199 га, 6,0951 га, 0,7703 га, 0,0582 га, 0,0337 га) за рахунок земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

3.8. Відповідно до рішення Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області № 3432 від 03.01.2020 надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу восьми земельних ділянок, зокрема, й ділянки з кадастровим номером 4610136300:06:012:0003 на 13 земельних ділянок. А відповідно до рішення № 3698 від 19.05.2020 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, площею 91,1650 га на 13 земельних ділянок. Крім цього, рішенням № 4584 від 22.10.2020 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, площею 21,8466 га, внаслідок чого виокремлено земельну ділянку, площею 0,1000 га, кадастровий номер 4610137500:12:005:0167, та вирішено щодо земельних ділянок зареєструвати право комунальної власності за Рясне-Руською сільською радою.

3.9. Право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4610137500:12:005:0167 зареєстровано за Рясне-Руською сільською радою 23.10.2020.

3.10. Рішенням № 4823 від 12.11.2020 Рясне-Руська сільська рада Яворівського району Львівської області вирішила передати Обслуговуючому кооперативу «Гаражно - будівельний кооператив «Пікап» земельну ділянку, площею 0,1000 га (кадастровий номер 4610137500:12:005:0167), Львівська область, місто Львів, (територія, що межує з Рясне - Руською сільською радою) у власність для будівництва та обслуговування гаражів, код КВЦПЗ 16.00 землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам) за рахунок земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, із земель запасу, що не надані у власність або користування громадянам чи іншим юридичним особам.

3.11. Згідно з п. 2 вказаного рішення Обслуговуючому кооперативу «Гаражно - будівельний кооператив «Пікап» забезпечити: виготовлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку та зареєструвати їх відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»; цілодобовий доступ до існуючих на території ділянки інженерних мереж для їх ремонту та обслуговування, дотримуватись правил використання земель в охоронній зоні згідно з вимогами інженерних служб міста і не чинити перешкод при будівництві нових інженерних мереж.

3.12. До позовної заяви долучено 12 рішень Рясне-Руська сільської ради від 12.11.2020, відповідно до яких передано Обслуговуючому кооперативу «Гаражно - будівельний кооператив «Пікап» окремі земельні ділянки у власність. Проте, такі не стосуються спірної земельної ділянки у справі, що розглядається.

3.13. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 302383405 від 09.06.2022 земельна ділянка з кадастровим номером 4610137500:12:005:0167 зареєстрована на праві приватної власності Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» (номер запису про право власності / довірчої власності: 39294876) на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 55259178 від 20.11.2020, на підставі для державної реєстрації - рішення органу місцевого самоврядування, серія та номер 4823, виданий 12.11.2020, видавник Рясне-Руська сільська рада.

3.14. Тобто з 23.10.2020 до 20.11.2020 земельна ділянка перебувала у комунальній власності (власник Рясне-Руська сільська рада) і Рясне-Руська сільська рада розпоряджалась нею.

3.15. Відповідно до відомостей з Державного земельного кадастру 21.10.2020 земельна ділянка з кадастровим номером 4610137500:12:005:0167 зареєстрована Відділом у м. Львові Головного управління Держгеокадастру у Львівській області на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок, 09.10.2020. Цільове призначення 16.00 землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам), 12.04 для розміщення та експлуатації будівель і спору автомобільного транспорту та дорожнього господарства.

3.16. Згідно з відповіддю Управління архітектури та урбаністики Департаменту містобудування Львівської міської ради від 16.06.2022 земельна ділянка з кадастровим номером 4610137500:12:005:0167 відповідно до експлікації генерального плану міста Львова (основне креслення масштабу 1:10 000), затвердженого ухвалою Львівської міської ради від 30.09.2010 № 3924, розташована в межах території міських та районних парків. Відповідно до плану зонування території Залізничного району, затвердженого ухвалою Львівської міської ради від 21.05.2015 № 4657, за функціональним регламентом (базове зонування) функціональне зонування для земельної ділянки з кадастровим номером № 4610137500:12:005:0167 не визначено. Згідно зі схемою зонування за планувальним регламентом плану зонування території Залізничного району вказана земельна ділянка розташована в межах підзони VI - периферійної зони з коефіцієнтом цінності 0.37, а також згідно з санітарно-гігієнічним регламентом в межах підзони САН-1 - санітарно-захисні зони підприємств та поза межами підзон за природно-заповідним, історико-архітектурним та інженерно-геологічним регламентами. В межі опрацювання містобудівної документації с. Рясне-Руське земельна ділянка з кадастровим номером № 4610137500:12:005:0167 не входить, оскільки розташована на території міста Львова.

3.17. Відповідно до ухвали Львівської міської ради № 6 від 29.12.2020 «Про функціонування Львівської міської територіальної громади» визначено Львівську міську територіальну громаду правонаступником всього майна, прав та обов`язків територіальних громад, територія яких включена до території Львівської міської територіальної громади, а саме Брюховицької, Винниківської, Рудненської, Грибовицької (Жовківський район), Грядівської (Жовківський район), Дублянської міської ради (Жовківський район), Зашківської (Жовківський район), Малехівської (Жовківський район), Лисиничівської (Пустомитівський район), Рясне-Руської (Яворівський район) відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядуваннявУкраїні».

3.18. Відповідно до ухвали Львівської міської ради № 7 від 29.12.2020 «Про припинення місцевих рад шляхом приєднання до Львівської міської ради» (п. 1.10) припинено шляхом приєднання до Львівської міської ради Рясне-Руську сільську раду (код ЄДРПОУ 04373138). Встановлено, що Львівська міська рада є правонаступником всього майна, прав та обов`язків місцевих рад, зазначених у пункті 1 цієї ухвали.

4. ВИСНОВКИ СУДУ

4.1. Щодо підстав звернення прокурора з позовом у цій справі з визначеним складом учасників справи, то суд, розглядаючи клопотання відповідача 2 про залишення позову без розгляду з таких підстав, уже дав оцінку доводам сторін та виклав відповідні мотиви відмови у задоволенні клопотання в ухвалі від 17.01.2023.

4.1.1. Додатково щодо тверджень відповідача 2 про те, що прокурор мав звернутись в інтересах держави в особі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, Державної екологічної інспекції у Львівській області чи Львівської обласної місцевої державної адміністрації, то суд зауважує, що визначення відповідачів, предмета та підстав позову є правом позивача. Натомість установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який він виконує під час розгляду справи.

4.1.2. Як вказує Верховний Суд у постанові від 08.02.2019 у справі № 915/20/18, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 зі справи N 806/1000/17). В контексті правовідносин у даній справі, інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які відносяться до їх компетенції, а також захист прав та свобод місцевого самоврядування, яке не носить загальнодержавного характеру, але направлене на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до їх відання. Органи місцевого самоврядування є рівними за статусом носіями державної влади, як і державні органи.

4.1.3. Згідно зі ст. 12 Земельного кодексу України розпорядження землями комунальної власності територіальних громад і передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу належать до повноважень сільських, селищних, міських рад. Під час розгляду справи суд визнав обґрунтованими підстави звернення прокурора із заявленими позовними вимогами до визначених ним відповідачів з урахуванням того, що здійснюється захист інтересів територіальної громади, представником якої є Львівська міська рада, та яка через оскарження рішення органу місцевого самоврядування (правонаступником якого є Львівська міська рада) не може набувати статусу позивача у цій справі, але яка є уповноваженим органом для здійснення захисту інтересів держави в межах спору про право користування земельною ділянкою комунальної власності несільськогосподарського призначення. Наявність інших органів з повноваженнями щодо контролю за дотриманням земельного законодавства за відсутності обґрунтувань прокуратурою порушення прав та інтересів таких органів не підтверджує позиції відповідача 2 про те, що позов мав бути поданий в інтересах згаданих суб`єктів.

4.1.4. Верховний Суд в постанові від 08.02.2019 у справі № 915/20/18 зазначає, що «інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які відносяться до їх компетенції, а також захист прав та свобод місцевого самоврядування, яке не носить загальнодержавного характеру, але направлене на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до їх відання. Органи місцевого самоврядування є рівними за статусом носіями державної влади, як і державні органи».

4.1.5. Крім цього, як вказує Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.07.2022 у справі № 911/5201/19 за позовом заступника прокурора міста Києва в інтересах держави до Київської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Енерджі-ВМ", ОСОБА_1, про визнання незаконним та скасування рішення, позов у справі «поданий в межах спору про право користування земельною ділянкою, у якому територіальна громада міста Києва є учасником цивільних відносин та стороною спору. Територіальна громада здійснює свої цивільні права та обов`язки через орган місцевого самоврядування в межах його компетенції, встановленої законом, - Київраду, замість якої й діє прокурор, а не в межах відносин, зазначених у статті 1 Закону N 963-IV».

4.1.6. Закон України N 963-IV це Закон України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», відповідно до ст. 1 якого до державного контролю за використанням та охороною земель належать заходи, спрямовані на раціональне використання земель, запобігання необґрунтованому вилученню земель сільськогосподарського призначення для несільськогосподарських потреб, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, підвищення продуктивності земель лісового фонду, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення. Проте, позов у справі, що розглядається, подано прокурором не в межах заходів, які належать до державного контролю за використанням та охороною земель, передбачених в ст. 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», а в межах спору про право користування земельною ділянкою комунальної власності несільськогосподарського призначення. Тому органи Держгеокадастру згідно з ч. 4 ст. 122 та ст. 15-1 Земельного кодексу України, не уповноважені державою здійснювати захист її інтересів в спорі, що виник внаслідок прийняття оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування.

4.1.7. Враховуючи наведене, прокурор у цій справі не виступає як альтернативний суб`єкт звернення до суду, а правомірно та відповідно до закону захищає інтереси держави.

4.2. Щодо категорії та цільового призначення спірної земельної ділянки з кадастровим номером 4610137500:12:005:0167, суд зазначає, що сторонами не заперечується і така на час відчуження мала КВЦПЗ 16.00 землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам) за рахунок земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, із земель запасу, що не надані у власність або користування громадянам чи іншим юридичним особам. Одночасно в оскаржуваному рішенні вказано про зміну виду використання земельної ділянки з КВЦПЗ 16.00 землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам) на КВЦПЗ 12.04 - для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства (для розміщення та обслуговування гаражного кооперативу).

4.2.1. Крім цього, на час реєстрації земельної ділянки, відповідно до відомостей про земельну ділянку з ДЗК така з кадастровим номером 4610137500:12:005:0167 мала цільове призначення 16.00, землі запасу, 12.04, для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства.

4.2.2. Земельний кодекс України (ст. 19) в редакції на 20.10.2020 передбачав, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії як, зокрема, б) землі житлової та громадської забудови; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

4.2.3. Відповідно до встановлених обстави справи земельна ділянка на час відчуження була віднесена до категорії земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення та перебувала в межах земель запасу, а згідно з оскаржуваним рішенням - для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства.

4.2.4. Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23 липня 2010 року № 548 затверджено Класифікацію видів цільового призначення земель. КВЦПЗ застосовується для використання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, організаціями, підприємствами, установами для ведення обліку земель та формування звітності із земельних ресурсів. КВЦПЗ визначає поділ земель на окремі види цільового призначення земель, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, типами забудови, типами особливо цінних об`єктів.

4.2.5. Так, землі житлової та громадської забудови - землі житлової забудови (землі, які використовуються для розміщення житлової забудови (житлові будинки, гуртожитки, господарські будівлі та інше); землі, які використовуються для розміщення гаражного будівництва), і таким присвоєно коди 02.05 - для будівництва індивідуальних гаражів і 02.06 - для колективного гаражного будівництва. Натомість код 12.04 передбачений для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства із земель транспорту (землі, надані підприємствам, установам та організаціям залізничного, автомобільного транспорту і дорожнього господарства, морського, річкового, авіаційного, трубопровідного транспорту та міського електротранспорту для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту і розвитку об`єктів транспорту). Код 16.00 присвоєний землям запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам), які входять до земель запасу, резервного фонду та загального користування.

4.2.6. Тобто, для розміщення гаражного будівництва можуть використовуватись саме землі житлової забудови з КВЦПЗ 02.05 - для будівництва індивідуальних гаражів і 02.06 - для колективного гаражного будівництва. Натомість, спірна земельна ділянка не мала жодного із допустимих цільових призначень, а віднесена до 12.04 - для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства, які одночасно перебували в землях запасу. Тому надання відповідачу 2 для будівництва гаражів вказаної земельної ділянки не відповідає вимогам чинного законодавства.

4.3. Стосовно статусу відповідача 2, суд звертає увагу, що відповідно до ст. 2 Закону України «Про кооперацію» обслуговуючий кооператив - кооператив, який утворюється шляхом об`єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їх господарської діяльності. Обслуговуючі кооперативи надають послуги іншим особам в обсягах, що не перевищують 20 відсотків загального обороту кооперативу.

4.3.1. Установчими зборами Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» від 10.09.2020 за участю ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 вирішено створити Обслуговуючий кооператив «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» для провадження спільної обслуговуючої, виробничої, інвестиційної, трудової та іншої господарської діяльності у сфері будівництва та експлуатації гаражних комплексів з супутньою інфраструктурою для обслуговування автотранспортних засобів.

4.3.2. Відповідно до Статуту, затвердженого протоколом № 01 Установчих зборів засновників обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» від 10.09.2020, Обслуговуючий кооператив «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» є юридичною особою (гаражним кооперативом), утворюється шляхом об`єднання фізичних осіб для провадження ними спільної обслуговуючої, виробничої, інвестиційної, трудової та будь-якої іншої не забороненої чинним законодавством України господарської діяльності у сфері будівництва та експлуатації гаражних комплексів з супутньою інфраструктурою для обслуговування автотранспортних засобів.

4.3.3 Тип Кооперативу - обслуговуючий кооператив. Напрям діяльності Кооперативу гаражний кооператив (п. 1.6 Статуту). Метою Кооперативу є задоволення потреб його членів та мешканців прилеглих територій шляхом здійснення будівництва гаражів та супутніх споруд для обслуговування автотранспорту та провадження господарської діяльності на збудованих об`єктах (п. 2.1 Статуту).

4.3.4 У подібній справі № 911/261/20 (постанова від 2 березня 2021) Верховний Суд вказав, що статтею 41 Земельного кодексу України передбачено можливість безоплатної передачі земельних ділянок у власність юридичної особи для здійснення житлового будівництва за наявності таких умов: така особа створена як житлово-будівельний кооператив; його члени - громадяни потребують поліпшення житлових умов та перебувають на квартирному обліку в даному населеному пункті. За змістом частини 1 статті 41 Земельного кодексу України місцевій раді надано право передати земельну ділянку безоплатно у власність саме житлово-будівельним кооперативам, які створені відповідно до статті 133, 134, 137 Житлового кодексу Української РСР, Примірного статуту ЖБК, а не будь-яким, в тому числі обслуговуючим кооперативам.

4.3.5. Разом із тим, для повного та всебічного вирішення спору суд не застосовує саме вказану позицію Верховного Суду, а враховує й інші обставини справи в їх співвідношенні із нормами законодавства.

4.4. Щодо порядку набуття у власність земель із комунальної власності гаражно-будівельними кооперативами, суд зазначає таке.

4.4.1. До земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об`єктів загального користування (ст. 38 Земельного кодексу України), а землями промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення визнаються земельні ділянки, надані в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності (ст. 65 Земельного кодексу України).

4.4.2. Статтею 41 Земельного кодексу України передбачено підстави набуття земельних ділянок житлово-будівельних (житлових) і гаражно-будівельних кооперативів. Так, житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації.

4.4.3. Крім цього, підстави набуття права на землю із земель державної та комунальної власності регламентовані ст. 116 Земельного кодексу України. Так, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

4.4.4. Статтею 134 Земельного кодексу України передбачено випадки обов`язкового продажу земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них на конкурентних засадах (земельних торгах). Земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об`єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Відповідно до ч. 2 вказаної статті не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі, зокрема, будівництва, обслуговування та ремонту об`єктів інженерної, транспортної, енергетичної інфраструктури, об`єктів зв`язку та дорожнього господарства (крім об`єктів дорожнього сервісу). Саме на вказаний припис здійснює посилання відповідач 2, обґрунтовуючи наявність у нього права отримання земельної ділянки без проведення земельних торгів.

4.4.5. Аналізуючи твердження відповідача 2, суд зауважує, що гараж чи гаражний комплекс, який мав намір збудувати відповідача на отриманій земельній ділянці, не є об`єктом транспортної інфраструктури. Транспортною інфраструктурою є сукупність об`єктів (підприємств, закладів), які займаються ремонтом, будівництвом та реконструкцією, а також експлуатаційним утриманням доріг, мостів та інших дорожніх шляхів. Транспортна інфраструктура забезпечує наявність рівних та якісних доріг, а також зберігання їх у гарному стані. Транспортна інфраструктура - економічно збалансована сукупність шляхів сполучення, рухомого складу, засобів управління і зв`язку, що забезпечує роботу всіх видів транспорту. Транспортна інфраструктура це також сукупність споруд, системи мереж сполучень усіх видів транспорту, що задовольняють потреби населення та виробництва у перевезеннях пасажирів і вантажів. До складу транспортної інфраструктури належать залізниці, залізничні вузли й станції, автомобільні дороги, автомагістралі, вулиці, авіалінії та аеропорти, річкові шляхи й порти, морські порти, канатні дороги, монорейкові шляхи, складські та ремонтні заклади, вантажні термінали.

4.4.6. Враховуючи зазначене та відсутність у відповідача 2 жодного випадку, передбаченого ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України, вбачається, що передати у приватну власність земельну ділянку комунальної власності гаражному кооперативу можна було на конкурентних засадах (земельних торгах), чого здійснено не було. Разом з тим, стосовно отримання земельної ділянки у спеціальний спосіб, передбачений ст. 41 Земельного кодексу України, суд зазначає таке.

4.4.7. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 906/260/21 (постанова від 13 вересня 2022 року) вказав, що питання щодо застосування положень статей 41, 134 Земельного кодексу України вже було предметом розгляду Верховного Суду, зокрема, у постанові від 30.05.2018 у справі № 910/9373/17, у спорі щодо набуття гаражно-будівельним кооперативом на підставі статті 41 Земельного кодексу України земельних ділянок для гаражного будівництва. Так, Верховий Суд у постанові від 30.05.2018 у справі № 910/9373/17 констатував, що системне тлумачення статті 41 Земельного кодексу України у поєднанні з іншими положеннями Земельного кодексу України (зокрема статтею 134 Земельного кодексу України - щодо продажу земельних ділянок на торгах) дає підстави для висновку про винятковість можливості передання гаражно-будівельним кооперативам на підставі статті 41 Земельного кодексу України земельних ділянок безоплатно у власність, тобто таке передання повинно бути обумовлене особливими (виключними) цілями, що випливають зі змісту діяльності гаражно-будівельного кооперативу та кооперативу в цілому - задоволення економічних, соціальних та інших потреб його членів - та конкретного предмету (напрямку) його діяльності.

4.4.8. При вирішенні питання щодо передання безоплатно у власність гаражно-будівельного кооперативу земельної ділянки, яку такий кооператив просить передати для гаражного будівництва в порядку статті 41 Земельного кодексу України, наявність у суб`єкта звернення статусу, що відповідає передбаченим даною статтею положенням (гаражно-будівельний кооператив), не є достатньою підставою для передання безоплатно у власність кооперативу земельної ділянки будь-якого розміру. Натомість заявник повинен довести та обґрунтувати, а орган, що здійснює розпорядження земельною ділянкою, повинен перевірити наявність чи відсутність тих обставин, що членам гаражно-будівельного кооперативу для задоволення їх мінімальних потреб у забезпеченні місця для зберігання транспортного засобу (гараж) необхідні відповідні (конкретно заявлені) земельні ділянки, тобто документація землеустрою повинна містити в тому числі належне обґрунтування (розрахунок) щодо необхідності виділення членам кооперативу відповідних земельних ділянок відповідної площі.

4.4.9. Суд враховує вказану позицію та зазначає, що жодним із відповідачів не доведено, що при прийнятті оскаржуваного рішення органом місцевого самоврядування здійснювалося дослідження обґрунтованості передання відповідачу 2 у складі трьох засновників земельної ділянки саме для будівництва та обслуговування гаражів і саме в розмірі 21, 4649 га. Крім цього, статутні види діяльності кооперативу суперечать цілям задоволення мінімальних потреб членів кооперативу у забезпеченні місця для зберігання транспортного засобу. Більше того, як встановлено судом вище, відповідачем 1 було допущено також порушення щодо розпорядження земельною ділянкою із відповідним цільовим призначенням, що є самостійним порушенням приписів ст. 41 Земельного кодексу України.

4.5. Суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» генеральний план населеного пункту - містобудівна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту (пункт 2 частина 1 статті 1). Відповідно до статті 17 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» генплан населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту. Генплан населеного пункту розробляється та затверджується в інтересах відповідної територіальної громади з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

4.5.1. Стаття 24 Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності» регламентує особливості регулювання земельних відносин при здійсненні містобудівної діяльності. Саме про її порушення стверджує позивач. Відповідно до ч. 3 вказаної статті у разі відсутності плану зонування або детального плану території, затвердженого відповідно до вимог цього Закону, передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб забороняється, крім випадків: 1) розташування на земельній ділянці будівлі (споруди), що перебуває у власності фізичної або юридичної особи; 2) приватизації громадянином земельної ділянки, наданої йому в користування відповідно до закону; 3) надання земельної ділянки, розташованої на території зони відчуження чи зони безумовного (обов`язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; 4) надання земельної ділянки для розміщення лінійних об`єктів транспортної та енергетичної інфраструктури (доріг, мостів, естакад, ліній електропередачі, зв`язку); 5) буріння, влаштування та підключення нафтових і газових свердловин за межами населених пунктів; 6) будівництва, експлуатації військових та інших оборонних об`єктів. Проте, наявність будь-якого із перелічених випадків у спірній ситуації не було, а матеріали справи не містять доказів внесення змін у Генеральний план та розробки іншої містобудівної документації (план зонування, детальний план території) після передачі спірної земельної ділянки у власність Рясне-Руської селищної ради чи внесення до генплану с. Рясне-Руська Яворівського району спірної земельної ділянки.

4.5.2. Наступною частиною 4 ст. 24 Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачається, що передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у випадках, визначених цією частиною, за відсутності плану зонування або детального плану території не допускається, якщо земельна ділянка: розташована в межах зелених зон населених пунктів, внутрішньоквартальних територій (територій міжрайонного озеленення, елементів благоустрою, спортивних майданчиків, майданчиків відпочинку та соціального обслуговування населення); віднесена до категорії земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного призначення, рекреаційного призначення (крім земель для дачного будівництва), лісогосподарського призначення.

4.5.3. Відповідач 2 доводить відсутність обмежень щодо передачі земельної ділянки навіть за відсутності плану зонування або детального плану території, оскільки спірна земельна ділянка не розташована в межах зелених зон населених пунктів, внутрішньоквартальних територій, не віднесена до категорії земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення. Так, відповідно до обставин справи спірна земельна ділянка розташована в межах території міських та районних парків та поза межами підзон за природно-заповідним, історико-архітектурним та інженерно-геологічним регламентами, проте, як правильно вказує відповідач 2, не розташована в межах зелених зон населених пунктів, внутрішньоквартальних територій, не віднесена до категорії земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення. Разом із тим, доводити відсутність випадків, визначених ч. 4 ст. 24 Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності», є недоцільним у спірній ситуації. Адже відсутність таких має значення за обставин, коли допускається передача земель за відсутності плану зонування. Тому заперечення відповідача 2 в цій частині не є обґрунтованими.

4.6. Щодо способу захисту, обраного прокурором (позивачем)

4.6.1. Відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

4.6.2. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

4.6.3. Державна реєстрація прав у випадках, передбачених цією частиною, проводиться у порядку, визначеному цим Законом, крім випадку скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію на підставі рішення Міністерства юстиції України, що виконується посадовою особою Міністерства юстиції України відповідно до статті 37 цього Закону.

4.6.4. Так як підставою для реєстрації права власності за відповідачем 2 на спірну земельну ділянку було саме рішення органу місцевого самоврядування від 12.11.2020, то, незважаючи на наявність інших способів захисту права власності, відповідно до приписів ст. 26 вказаного вище закону і скасування відповідної реєстрації прав і визнання недійсними рішення Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області 4823 від 12.11.2020 є також передбаченими законом способами захисту та відновлення порушених прав територіальної громади.

4.6.5. Велика Палата Верховного Суду у справі № 469/1044/17 (постанова від 15 вересня 2020 року) стверджує, що «з огляду на цільове призначення спірної земельної ділянки як ділянки водного фонду, що не могла передаватися у приватну власність з іншою метою, ніж визначена у частині другій статті 59 ЗК України, суди попередніх інстанцій правильно виснували про те, що і передання цієї ділянки у приватну власність нібито із земель сільськогосподарського призначення, і подальша зміна її цільового призначення на землі громадської забудови є протиправними. Вимоги прокурора про визнання рішень № 10 і № 31 незаконними та скасування у частині є ефективним способом захисту правомірного інтересу власника. Задоволення судами цих вимог є ефективним способом захисту такого права, оскільки усуває стан юридичної невизначеності щодо цільового призначення земельної ділянки».

4.6.6. Велика Палата Верховного Суду 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц акцентує, що неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі N 338/180/17 (провадження N 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі N 905/1926/16 (провадження N 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі N 569/17272/15-ц (провадження N 14-338цс18), від 02 липня 2019 року у справі N 48/340 (провадження N 12-14звг19), від 22 жовтня 2019 року у справі N 923/876/16 (провадження N 12-88гс19) та багатьох інших.

4.6.7. Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі N 910/3009/18 (провадження N 12-204гс19, пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі N 916/1415/19 (провадження N 12-80гс20, пункт 6.13), від 16 лютого 2021 року у справі N 910/2861/18 (провадження N 12-140гс19, пункт 98).

4.6.8. Метою звернення із позовом до суду в цій справі є захист інтересів територіальної громади та припинення незаконного володіння спірною земельною ділянкою суб`єктом, який не має такого права і отримав таку земельну ділянку у спосіб, що не відповідає закону. За наслідками вирішення справи у разі задоволення позову земельна ділянка має повернутися у стан, що існував до моменту чинення порушення прийняття органом місцевого самоврядування оскаржуваного рішення. Зазначені вище приписи ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» дозволяють досягнути такого результату. Тому підстав вважати неправильним чи неефективним обраний прокуратурою спосіб захисту у суду немає.

4.6.9. Крім цього, як відомо, відповідно до рішення Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року №7рп/2009 ненормативні правові акти місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вони вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання. Органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.

4.6.10. Більше того, підставами позову не є доведення позивачем наявності саме у нього прав власника, що дозволяло б звертатися із віндикаційним позовом. Крім цього, умовою застосування статті 388 Цивільного кодексу України є вибуття майна, у конкретному випадку - земельної ділянки, поза волею її власника, який уособлює у спірних правовідносинах орган місцевого самоврядування - рада. У спірному випадку земельна ділянка, яка перебувала у власності територіальної громади, вибула з власності громади за її волею, вираженою органом місцевого самоврядування як представницьким органом у межах його повноважень, так як земельна ділянка була передана у власність відповідача 2 за рішенням місцевої ради, і цей факт ніким не оспорюється.

4.6.11. Суд обізнаний з позицією Великої Палати Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц про те, що вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою. Проте, суд зауважує, що неефективність оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, стосується ситуації для витребування майна; такі висновки зроблені не за наявності аналогічних фактичних обставин у справі, що розглядається, адже позовної вимоги про витребування майна в справі № 914/1336/22 немає, і захист порушених інтересів територіальної громади здійснюється саме у спосіб, передбачений ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», першочерговою та основною є саме позовна вимога про визнання недійсним рішення місцевої ради, на підставі якого здійснено державну реєстрацію права власності за відповідачем 2. І саме скасування такого рішення є законодавчою підставою для припинення речового права і повернення у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, що відповідає меті поданого позову у цій справі.

4.6.12. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. За наслідками визнання недійсним оскаржуваного рішення як документа, на підставі якого проведено державну реєстрацію права власності, і скасування державної реєстрації права власності Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» на земельну ділянку за кадастровим № 4610137500:12:005:0167, буде припинено речове право відповідача 2 і відбудеться повернення до стану, що існував раніше. Тому задоволення позову, навіть не у спосіб витребування майна, призведе до досягнення мети позову та захисту прав і інтересів у ситуації, що виникла.

4.6.13. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц звернула увагу, що «Повернення державі земельної ділянки, незаконно відчуженої фізичній особі органом місцевого самоврядування, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням»; «Не вбачається порушення справедливого балансу в разі витребування майна від недобросовісного набувача без будь-якої компенсації. Протилежний підхід стимулював би неправомірне та свавільне заволодіння чужим майном та фактично передбачав би винагороду за порушення законодавства і прав інших осіб. Крім того, недобросовісне заволодіння чужим майном не відповідає критерію мирного володіння майном. Натомість таке заволодіння є порушенням мирного володіння інших осіб».

4.6.14. Відповідно до рішення ЄСПЛ від 2 листопада 2004 року в справі «Трегубенко проти України» втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес». Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися, як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними із цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

4.6.15. Суд зауважує, що за результатами дослідження та оцінки обставин справи втручання держави у право власності відповідача 2 у ситуації, що виникла, не є незаконним і непропорційним, адже відповідач 2 набув безоплатно право власності на землі власності територіальної громади з порушеннями приписів законодавства. Враховуючи тривалість, стадійність процедури набуття у власність майна комунальної власності та вчинення аналогічних дій стосовно декількох земельних ділянок, такі порушення допускалися внаслідок поведінки як органом місцевого самоврядування, так і набувача, тому поведінка гаражного кооперативу як зацікавленої в безоплатному отриманні у власність земельних ділянок особи не могла не бути усвідомленою чи без особистого волевиявлення. Суд вважає, що у спосіб безоплатної передачі земель територіальної громади для діяльності гаражного кооперативу в складі трьох осіб за відсутності будь-якої містобудівної документації на підтвердження здійснення такої діяльності у спірній ситуації порушено суспільний справедливий баланс. Тому заявлений прокурором позов про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яким відчужено земельну ділянку, скасування державної реєстрації речового права щодо незаконно відчуженої земельної ділянки, переслідує легітимну мету здійснення контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів усього суспільства.

4.6.16. Враховуючи встановлені вище обставини справи та зроблені висновки щодо порушення відповідачами порядку набуття відповідачем 2 у власність земель із комунальної власності, суд зазначає про обгрунтованість позовних вимог і необхідність їх задоволення у повному обсязі. Спосіб захисту відповідає пунктам 4 і 10 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України, згідно з якими способами захисту цивільних прав й інтересів можуть бути, зокрема, відновлення становища, яке існувало до порушення, та визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб.

4.7. Щодо розподілу судових витрат

4.7.1. Судовий збір сплачено при поданні позову як за три немайнові, за результатами зміни предмету позову ми розглядали дві немайнові вимоги. Тому сплачений судовий збір у розмірі 2 481,00 грн за клопотання особи, що його сплатила, може бути повернутий ухвалою суду. Судовий збір за дві вимоги немайнового характеру, які були предметом розгляду в цій справі, суд покладає на відповідачів порівну.

4.7.2. Відповідач 2 відповідно до поданої 02.03.2023 заяви про розподіл судових витрат заявив до стягнення з позивача 50 000,00 грн витрат на правову допомогу, до якої долучив договір про надання правової допомоги № 01/20/09-2021 від 20.09.2021, додаткову угоду № 1 до договору від 22.08.2022, акт № 3 виконаних робіт (надання правничої допомоги) від 27.02.2023 та квитанцію від 03.01.2023 на суму 50 000,00 грн. Проте, суд звертає увагу, що відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи (одним із видів яких є витрати на професійну правничу допомогу згідно з ч. 2 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України), покладаються у разі задоволення позову на відповідача.

Керуючись ст. ст. 74, 76-80, 126, 129, 237, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1.Позовні вимоги задовольнити повністю.

2.Визнати недійсним рішення Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області № 4823 від 12.11.2020 «Про передачу у власність ОК «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» земельної ділянки».

3.Скасувати державну реєстрацію права власності Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» (ідентифікаційний код юридичної особи 43815360, 81083, Львівська область, Яворівський район, село Зелів, вул. Центральна, будинок 347) на земельну ділянку за кадастровим № 4610137500:12:005:0167, площею 0,1000 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2204819546101, номер запису про право власності / довірчої власності: 39294876.

4.Стягнути з Львівської міської ради (ідентифікаційний код юридичної особи 04055896, 79008, Львівська обл., місто Львів, пл. Ринок, будинок 1) на користь Львівської обласної прокуратури (ідентифікаційний код юридичної особи 02910031, 79005, Львівська обл., місто Львів, проспект Шевченка, будинок 17/19) 2 481,00 грн в рахунок відшкодування сплаченого судового збору.

5.Стягнути з Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» (ідентифікаційний код юридичної особи 43815360, 81083, Львівська область, Яворівський район, село Зелів, вул. Центральна, будинок 347) на користь Львівської обласної прокуратури (ідентифікаційний код юридичної особи 02910031, 79005, Львівська обл., місто Львів, проспект Шевченка, будинок 17/19) 2 481,00 грн в рахунок відшкодування сплаченого судового збору.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 30.03.2023.

Суддя Матвіїв Р.І.