Постанова

від 21.03.2023 по справі 922/2435/13

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2023 року

м. Київ

cправа № 922/2435/13

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Білоуса В.В. - головуючого, Жукова С.В., Погребняка В.Я.

за участю секретаря судового засідання - Кондратюк Л.М.;

за участю представників сторін:

скаржника - Кривка С.М.

ліквідатора ТОВ "Сателіт" - Авраменко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Дата Фінанс"

на постанову Східного апеляційного господарського суду

від 17.05.2021

та на ухвалу Господарського суду Харківської області

від 28.01.2021

у справі № 922/2435/13

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Сателіт"

про банкрутство,

ВСТАНОВИВ:

1. В провадженні Господарського суду Харківської області перебуває справа № 922/2435/13 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Сателіт".

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 28.01.2021 відмовлено в заяві ліквідатора від 27.04.2018 про витребування майна з урахуванням заяви про уточнення вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння.

3. Скасовано заходи забезпечення заяви ліквідатора ТОВ "Сателіт" арбітражного керуючого Чупруна Є.В. про витребування майна, вжиті ухвалою Господарського суду Харківської області від 24.11.2020, а саме скасовано заборону відчуження у будь-який спосіб майна, перелік якого наведено у резолютивній частині ухвали.

4. Не погодившись із вказаною ухвалою, арбітражний керуючий Чупрун Є.В. звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

5. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 17.05.2021 апеляційну скаргу залишено без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції - без змін.

Рух касаційної скарги

6. 10.06.2021 Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Дата Фінанс" звернулось до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Східного апеляційного господарського суду від 17.05.2021 та на ухвалу Господарського суду Харківської області від 28.01.2021 у справі № 922/2435/13, підтвердженням чого є накладна відділення поштового зв`язку на конверті, в якому надійшла касаційна скарга.

7. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Дата Фінанс" у справі № 922/2435/13 визначено колегію суддів у складі: головуючого судді - Білоуса В.В., судді - Погребняка В.Я., судді - Жукова С. В., що підтверджується витягом з протоколу передачі судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 17.06.2021.

8. Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 02.08.2021 № 29.3-02/2328, у зв`язку з відпусткою судді Погребняка В.Я., призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 922/2435/13.

9. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Дата Фінанс" у справі № 922/2435/13 визначено колегію суддів у складі: головуючого судді - Білоуса В.В., судді - Ткаченко Н.Г., судді - Жукова С. В., що підтверджується протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 02.08.2021.

10. Ухвалою Верховного Суду від 25.06.2021 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Дата Фінанс" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 17.05.2021 та на ухвалу Господарського суду Харківської області від 28.01.2021 у справі № 922/2435/13, залишено без руху на підставі частини другої статті 292 Господарського процесуального кодексу України. Надано скаржнику строк для усунення недоліків касаційної скарги до 16 липня 2021 року шляхом надання суду оригіналу документу, що підтверджує сплату судового збору за подання касаційної скарги на постанову Східного апеляційного господарського суду від 17.05.2021 та на ухвалу Господарського суду Харківської області від 28.01.2021 у справі № 922/2435/13.

11. На виконання вимог ухвали Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Дата Фінанс" надійшло клопотання від 05.07.2021 про усунення недоліків касаційної скарги, до якої долучено оригінал документу (квитанція № 371 від 30.06.2021), що підтверджує сплату судового збору у розмірі 33 632,00 грн. за подання касаційної скарги на постанову Східного апеляційного господарського суду від 17.05.2021 та на ухвалу Господарського суду Харківської області від 28.01.2021 у справі № 922/2435/13.

12. Ухвалою Верховного Суду від 10.08.2021 відкрито касаційне провадження у справі № 922/2435/13 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Дата Фінанс" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 17.05.2021 та на ухвалу Господарського суду Харківської області від 28.01.2021 у справі № 922/2435/13, призначено розгляд касаційної скарги на 05.10.2021 о 10:15 год.

13. Ухвалою Верховного Суду від 05.10.2021 у складі колегії суддів Білоуса В.В. - головуючого, Жукова С.В., Ткаченко Н.Г. зупинено касаційне провадження у справі № 922/2435/13 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Дата Фінанс" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 17.05.2021 та на ухвалу Господарського суду Харківської області від 28.01.2021 до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 908/976/19 та оприлюднення повного тексту судового рішення ухваленого за результатами такого розгляду.

14. Верховний Суд у складі Великої Палати Верховного Суду ухвалив постанову у справі № 908/976/19, повний текст якої оприлюднено 16.02.2023, до розгляду якої було зупинено касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

15. Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 21.02.2023 № 29.3-02/429 у зв`язку із припиненням повноважень судді Ткаченко Н.Г. відповідно до приписів Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 № 30 (зі змінами та доповненнями), призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 922/2435/13.

16. Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.02.2023 справу № 922/2435/13 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Дата Фінанс" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 17.05.2021 та на ухвалу Господарського суду Харківської області від 28.01.2021 розподілено колегії суддів Касаційного господарського суду у складі: Білоуса В.В. - головуючого, Погребняка В.Я., Жукова С.В.

17. Ухвалою Верховного Суду від 23.02.2023 прийнято касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Дата Фінанс" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 17.05.2021 та на ухвалу Господарського суду Харківської області від 28.01.2021 у справі № 922/2435/13, колегією суддів Касаційного господарського суду у складі: Білоуса В.В. - головуючого, Жукова С.В., Погребняка В.Я. до свого провадження. Поновлено касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Дата Фінанс" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 17.05.2021 та на ухвалу Господарського суду Харківської області від 28.01.2021 у справі № 922/2435/13, призначено розгляд касаційної скарги на 21 березня 2023 року о 10:15 год.

Короткий зміст вимог касаційної скарги з узагальненими аргументами особи, яка подала касаційну скаргу.

18. Не погоджуючись з ухваленою постановою, Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Дата Фінанс" подано касаційну скаргу в якій останнє просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та ухвалу суду першої інстанції і ухвалити нове рішення яким задовольнити заяву ліквідатора про витребування майна боржника з чужого незаконного володіння.

19. Касаційну скаргу мотивовано наступним.

19.1 Судами попередніх інстанцій не враховано правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 01.08.2018 у справі № 908/431/14 про те, що визнання недійсними результатів аукціону є підставою для витребування майна.

19.2 Судами попередніх інстанцій не враховано правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 10.06.2020 у цій справі щодо того, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, а наслідком визнання недійсними результатів аукціону недійсними є повернення проданого майна до ліквідаційної маси.

19.3 Судами попередніх інстанцій не враховано правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 09.10.2018 у справі № 922/2621/17 щодо того, що у разі визнання недійсними результатів аукціону, недійсним є сам правочин, укладений за результатами проведення такого аукціону.

19.4 Суд апеляційної інстанції всупереч приписів частини третьої статті 55 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" дійшов помилкового висновку про відсутність у нього повноважень, в межах розгляду цієї заяви, щодо надання оцінки недійсності договорів, які укладені за наслідками аукціону, результати якого визнані недійсними. При цьому, судом апеляційної інстанції не враховано правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 01.08.2018 у справі № 908/431/14.

19.5 Судами попередніх інстанцій не враховано, що витребування майна з незаконного володіння третіх осіб на користь боржника у цьому випадку не є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки втручання у право мирно володіти майном за заявленими ліквідатором вимогами є законним заходом який переслідує як особистий законний інтерес боржника, спрямований на захист його порушеного права власності на майно, так і суспільний інтерес, спрямований на утвердження в державі суспільного правопорядку щодо недопустимості незаконного позбавлення осіб їх прав власності на майно і є пропорційним до цілей, переслідуваних таким втручанням.

20. Представник скаржника в судовому засіданні 21.03.2023 підтримала касаційну скаргу з підстав викладених у ній.

Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі

21. Ліквідатором боржника подано відзив на касаційну скаргу в якому останній просить задовольнити касаційну скаргу.

22. Представник ліквідатора боржника в судовому засіданні 21.03.2023 підтримав касаційну скаргу.

Розгляд клопотань Верховним Судом

23. Ліквідатором боржника подано заяви про відмову від частини вимог заяви про витребування майна з чужого незаконного володіння, а саме вимог, звернених до ТОВ "Сіос", ОСОБА_1 , ТОВ "Рентекс Плюс".

24. Представник ліквідатора боржника в судовому засіданні 21.03.2023 підтримав вказані заяви.

25. Представник скаржника в судовому засіданні 21.03.2023 не заперечила проти вказаних заяв.

26. Розглянувши вказані заяви колегія суддів дійшла наступних висновків.

26.1 Згідно статей 46, 191 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі відмовитися від позову на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або окремій письмовій заяві.

26.2 З огляду на положення частини шостої статті 46, частин другої, п`ятої статті 191 Господарського процесуального кодексу України суд зобов`язаний перевірити наявність повноважень у представника на вчинення відповідної дії та з`ясувати чи не суперечать його дії інтересам особи, яку він представляє.

26.3 Вказані заяви про відмову від позову подано ліквідатором боржника.

26.4 Згідно положень статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства банкрутство - визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедури санації та реструктуризації і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Кодексом, грошові вимоги кредиторів інакше, ніж через застосування ліквідаційної процедури.

26.5 За змістом статей 61, 62, 63, 64 Кодексу України з процедур банкрутства ліквідатор з дня свого призначення, зокрема, проводить інвентаризацію та визначає початкову вартість майна банкрута, формує ліквідаційну масу з усіх видів майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлених в ході ліквідаційної процедури, за рахунок коштів, одержаних від продажу якого (майна та майнових активів боржника), здійснюється задоволення вимог кредиторів.

26.6 Ліквідація боржника - це припинення існування суб`єкта підприємницької діяльності, визнаного господарським судом банкрутом. Ліквідаційна процедура, як стадія провадження у справі про банкрутство, є однією з найбільш ймовірних та прогнозованих процедур, які застосовуються до неплатоспроможного боржника та є механізмом виведення з ринку нерентабельних та неперспективних підприємств.

26.7 Обов`язком ліквідатора є здійснення всієї повноти заходів спрямованих на виявлення активів боржника, при цьому ні у кого не повинен виникати обґрунтований сумнів, щодо їх належного здійснення.

26.8 Під час ліквідаційної процедури, ліквідатор має здійснювати заходи спрямовані на пошук, виявлення і повернення майна, яке перебуває у третіх осіб. Крім того, ліквідатор має вчиняти обґрунтовані і логічні дії.

26.9 Тобто вчинення ліквідатором дії щодо відмови від позову, підлягає дослідженню судом в контексті норм Кодексу України з процедур банкрутства, враховуючи те, що повторне звернення з позовом після відмови від нього, не допускається.

26.10 Процедура банкрутства щодо боржника переслідує публічний та приватний інтерес. Захист публічного інтересу, зокрема, знаходить свій вияв у недопущенні фіктивного банкрутства, а також недопущення доведення боржника до банкрутства. Захист приватного інтересу, в свою чергу, полягає в максимальному задоволенні вимог кредиторів, відновленні платоспроможності боржника або його ліквідації та продажу його майна у ліквідаційній процедурі з метою погашення вимог кредиторів. Однією з основних функцій господарського суду під час провадження у справі про банкрутство є дотримання балансу захисту публічного та приватного інтересів.

26.11 Частина друга статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства визначає підсудність спорів одному господарському суду, який акумулює усі майнові вимоги, стороною яких є боржник.

26.12 Таким чином, розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи. Аналогічна правова позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.02.2020 у справі № 918/335/17 (провадження № 12-160гс19).

26.13 Звернення боржника із майновим позовом в межах справи про банкрутство має на меті збільшення активу такого боржника, яке в подальшому може вплинути на наповнення ліквідаційної маси або надасть можливість погасити вимоги кредиторів в процедурі санації.

26.14 Верховний Суд зауважує, що оцінюючи заяву представника позивача про відмову від позову, поданого в межах справи про банкрутство позивача, на предмет суперечності такої заяви інтересам особи, яку представляє представник, суд має також враховувати дотримання балансу публічного та приватного інтересу в контексті процедури банкрутства щодо такого позивача. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.06.2022 у справі № 924/1277/20 (924/636/21).

26.15 Позовні вимоги боржника в цьому випадку спрямовані на доведення факту вибуття майна з його володіння з порушенням вимог чинного законодавства та витребування такого майна. Зважаючи на подання такої заяви в межах справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Сателіт" та враховуючи наведені мотиви вбачається, що боржник намагається захистити власні активи з метою наповнення ліквідаційної маси для погашення вимог кредиторів.

26.16 Вказані обставини свідчать про безпідставність поданих заяв, наслідком задоволення яких буде позбавлення позивача можливості захистити права, що в свою чергу може призвести до зменшення ліквідаційної маси та утруднення задоволення вимог кредиторів. Тому, такі дії не можуть бути розцінені як такі, що спрямовані на збереження активів боржника та суперечать його інтересам, оскільки можуть призвести до погіршення його фінансового становища в умовах процедур банкрутства.

26.17 Відповідно до частини п`ятої статті 191 Господарського процесуального кодексу України суд не приймає відмову позивача від позову у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.

26.18 З огляду на викладене, вказана відмова від позову не приймається судом.

Позиція Верховного Суду

27. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

28. Відповідно статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

29. Суд касаційної інстанції саме в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.

30. Відповідно до частин першої та другої статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

31. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 Цивільного кодексу України).

32. Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України, звертаючись до суду, позивач на власний розсуд обирає спосіб захисту свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

33. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Однак якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 Господарського процесуального кодексу України).

34. Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).

35. Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суди повинні зважати й на його ефективність з погляду Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У § 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Сполученого Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

36. У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції залежить, зокрема, від характеру скарг заявника. Однак засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ від 5 квітня 2005 року у справі "Афанасьєв проти України" (заява № 38722/02)).

37. Іншими словами, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

38. Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою матеріального права, або може скористатися можливістю вибору між декількома іншими способами захисту, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальними нормами конкретні способи захисту не встановлені, то особа має право обрати спосіб із передбачених статтею 16 Цивільного кодексу України з урахуванням специфіки порушеного права й характеру правопорушення.

39. Тож у кожному конкретному спорі суд насамперед повинен оцінювати застосовувані способи захисту порушених прав, які випливають із характеру правопорушень, визначених спеціальними нормами права, а також ураховувати критерії ефективності таких засобів захисту та передбачені статтею 13 Цивільного кодексу України обмеження щодо недопущення зловживання свободою при здійсненні цивільних прав будь-якою особою.

40. Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині другій статті 16 Цивільного кодексу України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац дванадцятий частини другої вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, постанови від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17).

41. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 52)).

42. За змістом статті 658 Цивільного кодексу України, право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, установлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

43. Отже, якщо продавець продав товар, який належить іншій особі на праві власності, і при цьому продавець не мав права його відчужувати, то покупець не набуває права власності на товар, крім випадків, коли власник не має права вимагати його повернення. Зокрема, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадках, установлених статтею 388 Цивільного кодексу України.

44. Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 Цивільного кодексу України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама чи придбала його в особи, яка не мала права відчужувати це майно.

45. За частиною першою статті 49 Закону про банкрутство (чинного на час реалізації спірного майна) продаж майна боржника в провадженні у справі про банкрутство здійснюється у порядку, встановленому цим Законом, шляхом проведення торгів у формі аукціону, за винятком майна, продаж якого відповідно до законодавства України здійснюється шляхом проведення закритих торгів.

46. Відповідно до частини третьої статті 55 Закону про банкрутство результати аукціону, проведеного з порушенням вимог закону, можуть бути визнані в судовому порядку недійсними.

47. Стала судова практика Верховного Суду відносить до підстав для визнання в судовому порядку аукціону та результатів аукціону недійсними порушення встановлених законодавством правил проведення аукціону, визначених Законом про банкрутство, які визначають процедуру підготовки та проведення аукціону; правил, які регулюють сам порядок проведення аукціону; правил, які стосуються оформлення кінцевих результатів аукціону.

48. Відповідно до предмета доказування недійсності результатів аукціону з таких підстав входить установлення обставин недотримання ліквідатором та організатором аукціону вимог, які ставляться Законом про банкрутство до його підготовки та проведення, зокрема: щодо порядку отримання згоди заставного кредитора на продаж майна банкрута, що є предметом забезпечення (стаття 42); щодо порядку оприлюднення оголошення про проведення аукціону певного змісту, письмового повідомлення про проведення аукціону власника майна, замовника та інших осіб, визначених замовником (статті 58, 59); допуску до участі в аукціоні (стаття 61); допуску до місця проведення аукціону (стаття 63); порядку проведення аукціону (статті 64- 68); оформлення кінцевих результатів аукціону (стаття 50).

49. Велика Палата Верховного Суду раніше вже робила висновки про те, що виходячи з аналізу правової природи процедури реалізації майна на прилюдних торгах, яка полягає у продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернуто стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів, та враховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, реалізація майна на прилюдних торгах є правочином. Такий висновок узгоджується і з нормами статей 650, 655 та частини четвертої статті 656 Цивільного кодексу України, які відносять до договорів купівлі-продажу купівлю-продаж на біржах, конкурсах, аукціонах, публічних торгах та визначають, що до таких договорів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункти 6.17, 6.18), від 7 липня 2020 року у справі № 438/610/14-ц (пункти 38, 39) та від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 32)).

50. Установлення відповідним судовим рішенням незаконності аукціону (порушення порядку його організації та проведення) невідворотно викликає необхідність його повторного проведення у справі про банкрутство з метою реалізації майна боржника, якщо воно не було передане покупцю або було витребуване на користь боржника. Тому визнання недійсними результатів аукціону (та, відповідно, укладених за цими результатами договорів) не відновить прав на спірне майно.

51. У рішенні від 20 травня 2021 року у справі "Атіма лімітед проти України" ЄСПЛ зазначив (пункти 42- 44): "Посилаючись на національне законодавство, суди обґрунтували визнання недійсним права власності підприємства "Н." на акції (зокрема, підприємство "К." було приватизоване, а згодом його акції були продані з порушенням вимог національного законодавства). Тоді як таке обґрунтування могло виправдовувати втручання у право власності підприємства "Н.", підстав для втручання в право власності підприємства-заявника, третьої особи та добросовісного набувача, якій підприємство "Н." перепродало частину акцій, не було. У зв`язку із цим Суд зазначає, що, як випливає з тлумачення національними судами вищих інстанцій національного законодавства (див. пункти 22- 27 та 36), витребування акцій від підприємства-заявника, добросовісного набувача, якому були перепродані акції, могло бути можливим лише шляхом подання проти нього віндикаційного позову на підставі частини першої статті 388 Цивільного кодексу України. Таким чином, згідно з національним законодавством останнє положення могло бути єдиною правовою підставою для позбавлення підприємства-заявника його власності. Однак у цій справі проти підприємства-заявника такого позову подано не було. У результаті суди, вочевидь, не могли ухвалити рішення щодо прав власності підприємства-заявника та застосувати вказане положення proprio motu, тобто за відсутності такої вимоги прокурора до підприємства-заявника".

52. Зважаючи на наведене та враховуючи, зокрема, що рішення національних судів, які вплинули на право власності підприємства-заявника, не містили правових підстав для втручання у це право, ЄСПЛ констатував, що таке втручання не було законним у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

53. Визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням господарського (цивільного) судочинства, наведеним у частині першій статті 2 Господарського процесуального кодексу України.

54. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна із чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 Цивільного кодексу України, є неефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункт 125), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 146), від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (пункт 6.43), від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (пункт 92), від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (пункт 44)).

55. За загальним правилом, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи (стягнення з неї) нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову щодо такого майна, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння, є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за кінцевим набувачем, який є відповідачем (див., зокрема постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункти 98, 123), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 115, 116), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (пункт 80), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункти 63, 74), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146)), незалежно від того, чи таке витребування відбувається у порядку віндикації (статті 387, 388 Цивільного кодексу України), чи в порядку, визначеному для повернення майна від особи, яка набула його за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (статті 1212- 1215 Цивільного кодексу України), чи в порядку примусового виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 38)).

56. З огляду на викладене, аргументи скаржника (пункти 19.1, 19.2, 19.3, 19.4 постанови) визнаються колегією суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду безпідставними та необґрунтованими, а тому відхиляються Судом.

57. Щодо аргументів скаржника (пункт 19.5 постанови) колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначає наступне.

58. На час реалізації спірного майна згідно із частиною першою статті 2 Закону про банкрутство провадження у справах про банкрутство регулювалося цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України. Стаття 9 Закону про банкрутство визначала, що справи про банкрутство розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

59. За змістом положень частин першої та четвертої статті 42 і частин першої та третьої статті 46 Закону про банкрутство, законодавець передбачив певну сукупність дій, яку необхідно вчинити в ході ліквідаційної процедури, та перелік додатків до звіту ліквідатора, які подаються суду разом із зазначеним звітом та є предметом дослідження в судовому засіданні за підсумками ліквідаційної процедури, яке проводиться за участю кредиторів (комітету кредиторів); подання звіту та ліквідаційного балансу здійснюється ліквідатором за наслідком усіх проведених ним дій у ході ліквідаційної процедури, розгляд та затвердження ліквідаційного балансу судом є обов`язковим предметом судового засідання, за наслідком якого приймається рішення про ліквідацію (припинення) юридичної особи боржника.

60. Продаж майна боржника в провадженні у справі про банкрутство здійснюється у порядку, встановленому цим Законом, шляхом проведення торгів у формі аукціону, за винятком майна, продаж якого відповідно до законодавства України здійснюється шляхом проведення закритих торгів (частина перша статті 49 Закону про банкрутство).

61. Так, законодавець передбачив, що процедура проведення аукціону у справі про банкрутство складається з чотирьох етапів її організації: 1) передпідготовка проведення аукціону (призначення ліквідатора, отримання згоди заставного кредитора на реалізацію заставного майна, вибір організатора аукціону, оформлення проєкту договору на проведення аукціону); 2) підготовка до проведення аукціону (укладення договору з організатором аукціону, публікація оголошення, прийняття заяв на участь в аукціоні, внесення гарантійних внесків учасників аукціону); 3) проведення аукціону; 4) оформлення його результатів.

62. Особливістю вирішення спорів про банкрутство є те, що вони розглядаються та вирішуються господарським судом без порушення нових справ, що узгоджується із загальною спрямованістю Закону про банкрутство, який передбачає концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси, у тому числі майна, яке безпідставно вибуло з володіння банкрута, для забезпечення повного або часткового задоволення вимог кредиторів та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення таких вимог.

63. Ще однією особливістю у процедурі банкрутства щодо примусового продажу майна у справі про банкрутство є те, що банкрут свою волю не виявляє, незалежно від того, хто ініціював провадження у справі про банкрутство - боржник чи кредитор (хоча воля власника майна часто може бути у такому спорі на стороні ініціатора процедури), оскільки його правосуб`єктність обмежена законом, а продаж здійснюється арбітражним керуючим та під контролем суду. Натомість зацікавленість і в боржника, і в кредитора є спільною - реалізувати майно за найвищою ціною на аукціоні для формування ліквідної маси.

64. Іншими словами, поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, тобто боржник повинен мати на меті добросовісно виконати всі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав і правомірних інтересів кредитора.

65. Воля власника майна - боржника вже при відкритті справи про банкрутство обмежується як у силу закону, так і шляхом призначення спеціального суб`єкта - арбітражного керуючого. Обмеження правосуб`єктності у цьому випадку відбувається на підставі прямих, імперативних законодавчих приписів, що пов`язується з особливими завданнями та цілями правового регулювання відносин банкрутства (неспроможності), що виходять з інтересів підтримки усталеного господарського обігу, недопуску серйозних економічних потрясінь, з необхідності захисту інтересів не тільки боржника, а й осіб, пов`язаних із ним. Одним з наслідків визнання боржника банкрутом є припинення повноважень органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном, якщо цього не було зроблено раніше, а також припинення повноваження власника (органу, уповноваженого управляти майном) майна банкрута.

66. В свою чергу, відповідно до статті 107 Закону про банкрутство арбітражні керуючі несуть за свої дії та заподіяну третім особам шкоду цивільно-правову, адміністративну, дисциплінарну та кримінальну відповідальність у порядку та обсягах, установлених законом.

67. У такому контексті питання наявності (відсутності) волі власника майна у процедурі банкрутства є подібним до інших процедур відчуження майна особи з обмеженою правосуб`єктністю. Воля такої особи формується її представником, яким є спеціальний суб`єкт (арбітражний керуючий, виконавець тощо). Тому добросовісний набувач, який відплатно придбав майно у такій процедурі, не може бути позбавлений цього майна за критерієм вибуття цього майна з володіння за волею чи поза волею боржника.

68. Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинне бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинне забезпечити справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть.

69. Прийняття рішення, за наслідком якого добросовісний набувач всупереч приписам статті 388 Цивільного кодексу України втрачає такий статус, а відтак втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятним та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар. Адже не може добросовісний набувач відповідати у зв`язку з порушеннями інших осіб (продавця чи осіб, які його представляють у силу вимог закону), допущеними в межах процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайству при вчиненні правочинів з нерухомим майном, крім випадків передбачених у статті 388 Цивільного кодексу України.

70. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що метою реалізації майна на прилюдних торгах є продаж майна за найвищою ціною внаслідок конкуренції покупців; для успішної конкуренції покупців необхідно, щоб добросовісні покупці були впевнені в тому, що в разі перемоги на прилюдних торгах вони отримають майно вільним від обтяжень і вимог інших осіб (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17, пункт 7.6). Тому в разі якщо право власності належало не боржнику, а іншій особі, це не може бути протиставлене покупцю (навіть якщо майно вибуло з володіння такої особи поза її волею), але лише за умови добросовісності покупця.

71. Якщо спірне майно є об`єктом нерухомості, то для визначення добросовісності його набувача, крім приписів Цивільного кодексу України, слід застосовувати спеціальну норму пункту 1 частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункти 37), від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункт 6.45), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 53)). Отже, якщо добросовісна особа, тобто та, яка не знала та не могла знати про існування обтяжень речових прав на це майно або про наявність на нього речових прав третіх осіб, придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, то вона вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

72. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не могла знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Такі висновки сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункти 37, 38), від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (пункти 46.1, 46.2), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункти 7.15, 7.16), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 54).

73. Отже, вирішуючи питання про витребування спірного майна, суди повинні передусім перевіряти добросовісність набувача майна. Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України). Обидві сторони правочину, починаючи зі стадії, яка передує його вчиненню, мають поводитися правомірно, зокрема добросовісно (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (пункт 37), від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20 (пункт 40)). На необхідності оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна неодноразово наголошувала Велика Палата Верховного Суду (пункт 51 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц, пункт 46.1 постанови від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, пункт 6.43 постанови від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19).

74. Саме при вирішенні питання про витребування майна, здійснюється перевірка добросовісності набувача цього майна, у тому числі з`ясуванню підлягає й те, чи знав або міг знати такий набувач про недобросовісну поведінку продавця, зокрема за наявності зв`язків із ліквідатором продавця (їхню спільну участь в діяльності інших юридичних осіб). Вказане має значення для застосування як критерію законності втручання держави у право набувача на мирне володіння майном, так і критерію пропорційності такого втручання легітимній меті останнього (постанова Великої Палати Верховного Суду від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16, пункт 52).

75. Не може вважатися добросовісною особа, яка набула майно на прилюдних торгах, якщо вона знала чи могла знати про порушення порядку реалізації майна або знала чи могла знати про набуття нею майна всупереч закону, зокрема пов`язана особа (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 61), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 55)).

76. Судові рішення, постановлені за відсутності перевірки добросовісності / недобросовісності набувача, що суттєво як для застосування положень статей 387, 388 Цивільного кодексу України, так і положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції, не можуть вважатися такими, що відповідають вимозі законності втручання у право мирного володіння майном.

77. Згідно із частиною другою статті 388 Цивільного кодексу України майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. У постанові від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц Велика Палата Верховного Суду вже робила висновок про те, що на підставі частини другої статті 388 Цивільного кодексу України майно не можна витребувати від добросовісного набувача, якщо воно було примусово реалізоване у порядку, встановленому саме для примусового виконання судових рішень (пункт 84).

78. При цьому, продаж майна боржника під час процедури банкрутства не є продажем у порядку, встановленому для виконання судових рішень, порядок виконання яких визначається Законом України "Про виконавче провадження". Водночас за ознакою наявності (відсутності) волі боржника як власника майна у процедурі банкрутства такий продаж подібний до інших процедур відчуження майна особи з обмеженою правосуб`єктністю.

79. Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 908/976/19, до розгляду якої зупинялося касаційне провадження у цій справі № 922/2435/13 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Дата Фінанс".

80. Згідно частини першої статті 317 Господарського процесуального кодексу України постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

81. Відповідно до частини першої статті 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

82. Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 236 Господарського процесуального кодексу України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.

83. Тож призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом, і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок, у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах із зазначенням обставин, які потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, не нав`язуючи при цьому судам нижчого рівня результат вирішення конкретної судової справи.

84. Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

85. Разом з тим, в оскаржуваних судових рішеннях не досліджувалося питання добросовісності набувача спірного майна та те чи знав або міг знати такий набувач про недобросовісну поведінку продавця.

86. Згідно пункту 2 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

87. З огляду на вищенаведене, враховуючи те, що Суд дійшов висновку про необхідність дослідження та встановлення фактичних обставин справи, зокрема щодо добросовісності/недобросовісності набувача спірного майна та того чи знав або міг знати такий набувач про недобросовісну поведінку продавця, що в силу вимог статті 300 Господарського процесуального кодексу України виходить за межі повноважень Верховного Суду, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення касаційної скарги та про необхідність скасування оскаржуваних судових рішень та направлення справи у скасованій частині на новий розгляд до Господарського суду Харківської області.

88. Оскільки Касаційний господарський суд дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення у справі № 922/2435/13 підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, то розподіл судових витрат, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судом не здійснюється.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 304, 308, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 15.01.2020 № 460-IX, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Дата Фінанс" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 17.05.2021 та на ухвалу Господарського суду Харківської області від 28.01.2021 у справі № 922/2435/13 задовольнити частково.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 17.05.2021 та ухвалу Господарського суду Харківської області від 28.01.2021 у справі № 922/2435/13 скасувати.

3. Справу № 922/2435/13 у скасованій частині направити на новий розгляд до Господарського суду Харківської області.

4. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. В. Білоус

Судді С. В. Жуков

В. Я. Погребняк