Постанова
від 29.03.2023 по справі 640/10893/22
ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/10893/22 Суддя першої інстанції: Іщук І.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2023 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Глущенко Я.Б.,

суддів Горяйнова А.М., Пилипенко О.Є.,

секретаря Височанської Н.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвест-Проект Будівництво» до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Державної інспекції архітектури та містобудування України, Державного підприємства «Дія», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, Національна академія наук України, Інститут електрозварювання ім. Є.О. Патона Національної академії наук України про визнання протиправними та скасування окремих положень містобудівних умов та обмежень, зобов`язання вчинити дії, за апеляційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвест-Проект Будівництво» та Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.10.2022, -

У С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвест-Проект Будівництво» (далі - позивач, ТОВ «Інвест-Проект Будівництво») звернулося у суд з позовом до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (також далі - відповідач-1, Департамент), Державної інспекції архітектури та містобудування України (далі - відповідач-2, ДІАМ України), Державного підприємства «Дія» (далі - відповідач-3, ДП «Дія»), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, Національна академія наук України (далі - третя особа-1, НАН України), Інститут електрозварювання ім. Є.О. Патона Національної академії наук України (далі - третя особа-2, Інститут), в якому просив:

1) визнати протиправними та скасувати окремі частини Містобудівних умов та обмежень, затверджених наказами Департаменту від 14.02.2022 №211, №212 та №215, зокрема:

- Розділ «Назва об`єкта будівництва» щодо Містобудівних умов та обмежень, затверджених наказами відповідача-1 від 14.02.2022 №212 та №215;

- Розділ «Гранично допустима висотність будинків, будівель та споруд у метрах»;

- Розділ «Максимально допустимий відсоток забудови земельної ділянки»;

- Розділ «Планувальні обмеження (охоронні зони пам`яток культурної спадщини, межі історичних ареалів, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару, в межах яких діє спеціальний режим їх використання, охоронні зони об`єктів природно-заповідного фонду, прибережні захисні смуги, зони санітарної охорони)»;

2) викласти окремі частини Містобудівних умов та обмежень, затверджених наказами Департаменту від 14.02.2022 №211, №212 та №215, зокрема:

- викласти Розділ «Назва об`єкта будівництва» Містобудівних умов та обмежень, затверджених наказом відповідача-1 від 14.02.2022 №212, «Будівництво адміністративно-побутових та наукових будівель на вул. Антоновича, 58 у Голосіївському районі м. Києва» у новій редакції: «Будівництво багатофункціонального комплексу на вул. Антоновича, 58 у Голосіївському районі м. Києва»;

- викласти Розділ «Назва об`єкта будівництва» Містобудівних умов та обмежень, затверджених наказом Департаменту від 14.02.2022 №215, «Будівництво адміністративно-побутових та наукових будівель на вул. Антоновича, 66 у Голосіївському районі м. Києва» у новій редакції: «Будівництво багатофункціонального комплексу на вул. Антоновича, 66 у Голосіївському районі м. Києва»;

- Розділ «Гранично допустима висотність будинків, будівель та споруд у метрах» у наступній редакції: «Гранично допустима висота об`єкта проектування більше 100 м, відповідно до містобудівної документації. Остаточну висоту визначити проектною документацією, розробленою згідно із вимогами будівельних норм ДБН В.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій», ДСТУ Б В.2.2-29:2011 «Будівлі підприємств. Параметри», ДБН В.2.2-28:2010 «Будинки адміністративного та побутового призначення», ДБН В.2.2.-9-2018 «Будинки і споруди. Громадські будинки та споруди. Основні положення». ДБН В.2.2-41:2019 «Висотні будівлі. Основні положення». Рекомендована поверховість житлової забудови від 25 до 31 поверхів та адміністративно-побутової частини від 9 до 31 поверхів включно за умов визначення остаточних показників поверховості багатофункціонального комплексу відповідно до погоджень отриманих забудовником до розробки проектної документації стадії «П», ДБН В.2.2-15:2019 «Будинки і споруди. Житлові будинки. Основні положення» та ДБН В.1.1.7-2016 «Пожежна безпека об`єктів будівництва»;

- Розділ «Максимально допустимий відсоток забудови земельної ділянки» викласти в наступній редакції: «При проектуванні об`єкта будівництва передбачити ефективне використання земельної ділянки та території з урахування узгоджених проектних рішень та рішень проекту Генерального плану міста Києва»;

- виключити з Розділу «Планувальні обмеження (охоронні зони пам`яток культурної спадщини, межі історичних ареалів, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару, в межах яких діє спеціальний режим їх використання, охоронні зони об`єктів природно-заповідного фонду, прибережні захисні смуги, зони санітарної охорони)» Містобудівних умов та обмежень, затверджених наказом Департаменту від 14.02.2022 №212, текст наступного змісту:

«- межі історичних ареалів - Земельна ділянка знаходиться в межах центральної планувальної зони, центрального історичного ареалу (згідно з Генеральним планом міста Києва та проектом планування його приміської зони на період до 2020, затвердженим рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 №370/1804, наказом Міністерства культури та інформаційної політики України від 02.08.2021 №599 «Про затвердження меж та режимів використання історичних ареалів Києва» -

- зони регулювання забудови - Земельна ділянка знаходиться в зоні регулювання забудови другої категорії (згідно з розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 17.05.2002 №979) -

- інше - Проектну документацію розробляти з урахуванням положень Законів України «Про охорону культурної спадщини, постанови Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 №318 «Про затвердження Порядку визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць» та розпорядження Київської міської державної адміністрації від 17.05.2002 №979 «Про внесення змін та доповнень до рішення виконкому Київської міської Ради народних депутатів від 16.07.1979 №920 «Про уточнення меж історико- культурних заповідників та зон охорони пам`яток історії та культури в м. Києві», наказом Міністерства культури та інформаційної політики України від 02.08.2021 №599 «Про затвердження меж та режимів використання території історичних ареалів Києва». У разі необхідності, отримати дозвіл на виконання будівельних робіт згідно з законодавством. Погодити в органах охорони культурної спадщини проект архітектурних перетворень згідно з пунктом 9 частини 1 статті 6 Закону України «Про охорону культурної спадщини» (за необхідності). Врахувати вимоги розділу 13 ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій» -»;

«- межі історичних ареалів - Земельна ділянка знаходиться в межах центральної планувальної зони, центрального історичного ареалу (згідно з Генеральним планом міста Києва та проектом планування його приміської зони на період до 2020, затвердженим рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 №370/1804, наказом Міністерства культури та інформаційної політики України від 02.08.202 і №599 «Про затвердження меж та режимів використання історичних ареалів Києва») -

- зони регулювання забудови - Земельна ділянка знаходиться в зоні регулювання забудови третьої категорії (згідно з розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 17.05.2002 №979) -

- інше - Проектну документацію розробляти з урахуванням положень Законів України «Про охорону культурної спадщини, постанови Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 №318 «Про затвердження Порядку визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць» та розпорядження Київської міської державної адміністрації від 17.05.2002 №979 «Про внесення змін та доповнень до рішення виконкому Київської міської Ради народних депутатів від 16.07.1979 №920 «Про уточнення меж історико-культурних заповідників та зон охорони пам`яток історії та культури в м. Києві», наказом Міністерства культури та інформаційної політики України від 02.08.2021 №599 «Про затвердження меж та режимів використання території історичних ареалів Києва». У разі необхідності, отримати дозвіл на виконання будівельних робіт згідно з законодавством. Погодити в органах охорони культурної спадщини проект архітектур них перетворень згідно з пунктом 9 частини 1 статті 6 Закону України «Про охорону культурної спадщини» (за необхідності). Врахувати вимоги розділу 13 ДБН Б.2.2- 12:2019 «Планування та забудова територій». -»;

«- охоронні зони пам`яток культурної спадщини - Земельна ділянка знаходиться в межах центральної планувальної зони, центрального історичного ареалу (згідно з Генеральним планом міста Києва та проектом планування його приміської зони на період до 2020, затвердженим рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 №370/1804, наказом Міністерства культури та інформаційної політики України від 02.08.2021 №599 «Про затвердження меж та режимів використання історичних ареалів Києва») -

- інше - На ділянці проектування розташований меморіальний будинок, в якому протягом 1929-1953 pp. працював Патон Є.О. , який є пам`яткою історії місцевого значення відповідно до рішення виконавчого комітету Київської міськрад народних депутатів від 27.01.1970 №159. Забезпечити збереження предмету охорони пам`ятки, її частин та елементів, як під час виконання будівельних робіт, так і при подальшій експлуатації -

- Розділи «Планувальні обмеження (охоронні зони пам`яток культурної спадщини, межі історичних ареалів, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару, в межах яких діє спеціальний режим їх використання, охоронні зони об`єктів природно-заповідного фонду, прибережні захисні смуги, зони санітарної охорони)» у Містобудівних умовах та обмеженнях, затверджених наказами Департаменту від 14.02.2022 №211, №212 та №215, доповнити текстом наступного змісту: «Вимог ДБН В.2.2- 15:2019 «Будинки і споруди. Житлові будинки. Основні положення», вимог та умов до багатофункціональної житлової та адміністративної забудови»;

3) визнати право ТОВ «Інвест-Проект Будівництво» на проектування, будівництво та експлуатацію об`єктів житлового, адміністративного та побутового призначення на земельних ділянках з кадастровими номерами: 8000000000:79:019:0001 по вулиці Антоновича, 58 в Голосіївському районі міста Києва, 8000000000:79:023:0001 по вулиці Антоновича, 66 в Голосіївському районі міста Києва та 8000000000:79:021:0001 по вулиці Антоновича, 69 в Голосіївському районі міста Києва;

4) зобов`язати відповідача-1 внести та зареєструвати в установленому законодавством порядку зміни до окремих частин та розділів Містобудівних умов та обмежень, затверджених наказами Департаменту від 14.02.2022 №211, №212 та №215, одночасно розмістивши такі зміни в Реєстрі будівельної діяльності електронної системи за посиланням https://e-construction.gov.ua;

5) зобов`язати ДІАМ України внести та зареєструвати в установленому законодавством порядку зміни до окремих частин та розділів Містобудівних умов та обмежень, затверджених наказами Департаменту від 14.02.2022 №211, №212 та №215, одночасно розмістивши такі зміни в Реєстрі будівельної діяльності електронної системи за посиланням https://e-construction.gov.ua;

6) зобов`язати ДП «Дія» внести Містобудівних умов та обмежень, затверджених наказами Департаменту від 14.02.2022 №211, №212 та №215, одночасно розмістивши такі зміни на офіційному Веб-сайті у мережі Інтернет за посиланням https://e-construction.gov.ua.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що оскаржувані положення Містобудівних умов та обмежень, затверджених наказами Департаменту від 14.02.2022 №211, №212 та №215, не відповідають законодавству України, будівельним нормам, стандартам і правилам, діючому містобудівному законодавству, обмежують права позивача та інших зацікавлених осіб, а також установлюють дискримінаційні вимоги.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.10.2022 позов задоволено частково.

Визнано протиправними та скасовано окремі частини Містобудівних умов та обмежень, затверджених наказами Департаменту від 14.02.2022 №211, №212 та №215, зокрема:

- Розділ «Гранично допустима висотність будинків, будівель та споруд у метрах» щодо Містобудівних умов та обмежень, затверджених наказами Департаменту від 14.02.2022 №211, №212 та №215;

- Розділ «Максимально допустимий відсоток забудови земельної ділянки» щодо Містобудівних умов та обмежень, затверджених наказами відповідача-1 від 14.02.2022 №211, №212 та №215;

Зобов`язано відповідача-1 внести зміни до Містобудівних умов та обмежень, затверджених наказами Департаменту від 14.02.2022 №211, №212 та №215, зокрема:

- викласти Розділ «Назва об`єкта будівництва» Містобудівних умов та обмежень, затверджених наказом від 14.02.2022 №212, «Будівництво адміністративно-побутових та наукових будівель на вул. Антоновича, 58 у Голосіївському районі м. Києва» в новій редакції: «Будівництво багатофункціонального комплексу на вул. Антоновича, 58 у Голосіївському районі м. Києва»;

- викласти Розділ «Назва об`єкта будівництва» Містобудівних умов та обмежень, затверджених наказом від 14.02.2022 №215, «Будівництво адміністративно-побутових та наукових будівель на вул. Антоновича, 66 у Голосіївському районі м. Києва» в новій редакції «Будівництво багатофункціонального комплексу на вул. Антоновича, 66 у Голосіївському районі м. Києва»;

- викласти Розділ «Гранично допустима висотність будинків, будівель та споруд у метрах» в новій редакції: «Гранично допустима висота об`єкта проектування більше 100 м, відповідно до містобудівної документації. Остаточну висоту визначити проектною документацією, розробленою згідно із вимогами будівельних норм ДБН В.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій», ДСТУ Б В.2.2-29:2011 «Будівлі підприємств. Параметри», ДБН В.2.2-28:2010 «Будинки адміністративного та побутового призначення», ДБН В.2.2.-9-2018 «Будинки і споруди. Громадські будинки та споруди. Основні положення». ДБН В.2.2-41:2019 «Висотні будівлі. Основні положення». Рекомендована поверховість житлової забудови від 25 до 31 поверхів та адміністративно-побутової частини від 9 до 31 поверхів включно за умов визначення остаточних показників поверховості багатофункціонального комплексу відповідно до погоджень, отриманих забудовником до розробки проектної документації стадії «П», ДБН В.2.2-15:2019 «Будинки і споруди. Житлові будинки. Основні положення» та ДБН В.1.1.7 -2016 «Пожежна безпека об`єктів будівництва»;

- викласти Розділ «Максимально допустимий відсоток забудови земельної ділянки» в новій редакції: «При проектуванні об`єкта будівництва передбачити ефективне використання земельної ділянки та території з урахування угоджених проектних рішень та рішень проекту Генерального плану міста Києва»;

- виключити з Розділу «Планувальні обмеження (охоронні зони пам`яток культурної спадщини, межі історичних ареалів, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару, в межах яких діє спеціальний режим їх використання, охоронні зони об`єктів природно-заповідного фонду, прибережні захисні смуги, зони санітарної охорони)» Містобудівних умов та обмежень, затверджених наказом від 14.02.2022 №212 текст наступного змісту:

межі історичних ареалів - Земельна ділянка знаходиться в межах центральної планувальної зони, центрального історичного ареалу (згідно з Генеральним планом міста Києва та проектом планування його приміської зони на період до 2020 року, затвердженим рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 №370/1804, наказом Міністерства культури та інформаційної політики України від 02.08.2021 №599 «Про затвердження меж та режимів використання історичних ареалів;

зони регулювання забудови - Земельна ділянка знаходиться в зоні регулювання забудови другої категорії (згідно з розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 17.05.2002 №979) - інше - Проектну документацію розробляти з урахуванням положень Законів України «Про охорону культурної спадщини, постанови Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 №318 «Про затвердження Порядку визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць» та розпорядження Київської міської державної адміністрації від 17.05.2002 №979 «Про внесення змін та доповнень до рішення виконкому Київської міської Ради народних депутатів від 16.07.1979 №920 «Про уточнення меж історико- культурних заповідників та зон охорони пам`яток історії та культури в м. Києві», наказом Міністерства культури та інформаційної політики України від 02.08.2021 №599 «Про затвердження меж та режимів використання території історичних ареалів Києва». У разі необхідності, отримати дозвіл на виконання будівельних робіт згідно з законодавством. Погодити в органах охорони культурної спадщини проект архітектурних перетворень згідно з пунктом 9 частини 1 статті 6 Закону України «Про охорону культурної спадщини» (за необхідності). Врахувати вимоги розділу 13 ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій»;

- виключити з Розділу «Планувальні обмеження (охоронні зони пам`яток культурної спадщини, межі історичних ареалів, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару, в межах яких діє спеціальний режим їх використання, охоронні зони об`єктів природно-заповідного фонду, прибережні захисні смуги, зони санітарної охорони)» Містобудівних умов та обмежень, затверджених наказом від 14.02.2022 №215 текст наступного змісту:

«межі історичних ареалів - Земельна ділянка знаходиться в межах центральної планувальної зони, центрального історичного ареалу (згідно з Генеральним планом міста Києва та проектом планування його приміської зони на період до 2020 року, затвердженим рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 №370/1804, наказом Міністерства культури та інформаційної політики України від 02.08.202 і №599 «Про затвердження меж та режимів використання історичних ареалів Києва») - зони регулювання забудови - Земельна ділянка знаходиться в зоні регулювання забудови третьої категорії (згідно з розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 17.05.2002 №979) - інше - Проектну документацію розробляти з урахуванням положень Законів України «Про охорону культурної спадщини, постанови Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 №318 «Про затвердження Порядку визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць» та розпорядження Київської міської державної адміністрації від 17.05.2002 №979 «Про внесення змін та доповнень до рішення виконкому Київської міської Ради народних депутатів від 16.07.1979 №920 «Про уточнення меж історико-культурних заповідників та зон охорони пам`яток історії та культури в м. Києві», наказом Міністерства культури та інформаційної політики України від 02.08.2021 №599 «Про затвердження меж та режимів використання території історичних ареалів Києва». У разі необхідності, отримати дозвіл на виконання будівельних робіт згідно з законодавством. Погодити в органах охорони культурної спадщини проект архітектур них перетворень згідно з пунктом 9 частини 1 статті 6 Закону України «Про охорону культурної спадщини» (за необхідності). Врахувати вимоги розділу 13 ДБН Б.2.2- 12:2019 «Планування та забудова територій»;

- виключити з Розділу «Планувальні обмеження (охоронні зони пам`яток культурної спадщини, межі історичних ареалів, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару, в межах яких діє спеціальний режим їх використання, охоронні зони об`єктів природно-заповідного фонду, прибережні захисні смуги, зони санітарної охорони)» Містобудівних умов та обмежень, затверджених наказом від 14.02.2022 №211 текст наступного змісту:

«охоронні зони пам`яток культурної спадщини - Земельна ділянка знаходиться в межах центральної планувальної зони, центрального історичного ареалу (згідно з Генеральним планом міста Києва та проектом планування його приміської зони на період до 2020 року, затвердженим рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 №370/1804, наказом Міністерства культури та інформаційної політики України від 02.08.2021 №599 «Про затвердження меж та режимів використання історичних ареалів Києва») - зони регулювання забудови - Земельна ділянка знаходиться в зоні регулювання забудови другої категорії (згідно з розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 17.05.2002 №979) - інше - На ділянці проектування розташований меморіальний будинок, в якому протягом 1929-1953 pp. працював Патон Є.О. , який є пам`яткою історії місцевого значення відповідно до рішення виконавчого комітету Київської міськрад народних депутатів від 27.01.1970 №159. Забезпечити збереження предмету охорони пам`ятки, її частин та елементів, як під час виконання будівельних робіт, так і при подальшій експлуатації - інше - Проектну документацію розробляти з урахуванням положень Законів України «Про охорону культурної спадщини, постанови Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 №318 «Про затвердження Порядку визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць» та розпорядження Київської міської державної адміністрації від 17.05.2002 №979 «Про внесення змін та доповнень до рішення виконкому Київської міської Ради народних депутатів від 16.07.1979 №920 «Про уточнення меж історико- культурних заповідників та зон охорони пам`яток історії та культури в м. Києві», наказом Міністерства культури та інформаційної політики України від 02.08.2021 №599 «Про затвердження меж та режимів використання території історичних ареалів Києва». У разі необхідності, отримати дозвіл на виконання будівельних робіт згідно з законодавством. Погодити в органах охорони культурної спадщини проект архітектурних перетворень згідно з пунктом 9 частини 1 статті 6 Закону України «Про охорону культурної спадщини» (за необхідності). Врахувати вимоги розділу 13 ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій»;

У задоволенні решти позову відмовлено.

Не погоджуючись із судовим рішенням, позивач і відповідач-1 подали апеляційні скарги.

Позивач, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні вимог щодо визнання права ТОВ «Інвест-Проект Будівництво» на проектування, будівництво та експлуатацію об`єктів житлового, адміністративного та побутового призначення на земельних ділянках з кадастровими номерами 8000000000:79:019:0001 по вулиці Антоновича, 58 в Голосіївському районі міста Києва, 8000000000:79:023:0001 по вулиці Антоновича, 66 в Голосіївському районі міста Києва та 8000000000:79:021:0001 по вулиці Антоновича, 69 в Голосіївському районі міста Києва, та постановити в цій частині нове рішення, яким указану вимогу задовольнити. Свою позицію обґрунтовує тим, що задовольнивши вказану вимогу суд забезпечить ефективний захист порушених прав позивача.

Відповідач-1, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Свою позицію обґрунтовує тим, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, а також надана їм помилкова правова оцінка. Стверджує, що оскаржувані положення Містобудівних умовах та обмежень складені у відповідності до вимог законодавства, а тому правові підстави для визнання їх протиправними, скасування та/або зміни відсутні.

У відзиві на апеляційну скаргу позивача Департамент наголошує, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимог щодо визнання права ТОВ «Інвест-Проект Будівництво» на проектування, будівництво та експлуатацію об`єктів житлового, адміністративного та побутового призначення на вказаних земельних ділянках є законним та обґрунтованим, а тому підстави для його скасування в цій частині відсутні.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідача-1 ТОВ «Інвест-Проект Будівництво» уважає її безпідставною.

Розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження на підставі пункта 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарг, колегія суддів уважає, що апеляційну скаргу позивача потрібно залишити без задоволення, натомість апеляційну скаргу відповідача-1 - задовольнити частково, а рішення суду - скасувати в частині, з таких підстав.

Судом установлено, що постановою Бюро Президії НАН України від 27.10.2017 №280 «Про будівництво (реконструкцію) житла та інших об`єктів нерухомості в НАН України» з метою реалізації Концепції розвитку НАН України на 2014-2023 роки, рекомендовано установам НАН України вирішувати питання забезпечення житлом своїх працівників та покращення матеріально-технічної бази шляхом будівництва (реконструкції) житла та інших об`єктів на можливих для забудови земельних ділянках, що знаходяться у їх постійному користуванні, із залученням суб`єктів господарювання приватного сектору економіки на підставі договорів, укладених відповідно до законодавства України.

Третя особа-1, як суб`єкт управління державним майном, відповідно до Закону України «Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу», з метою забезпечення житлом працівників погодила забудову земельних ділянок з кадастровими номерами 8000000000:79:019:0001 по вулиці Антоновича, 58 в місті Києві, 8000000000:79:023:0001 по вулиці Антоновича, 66 в місті Києві та 8000000000:79:021:0001 по вулиці Антоновича, 69 в місті Києві , що належать на праві постійного користування Інституту із залученням для такого будівництва інвестора - ТОВ «Інвест-Проект Будівництво».

Так, між позивачем та третьою особою-2 укладено договір, умовами якого передбачено будівництво на вищевказаних земельних ділянках - житлових та/або нежитлових будинків, будівель, споруд, допоміжних приміщень, інженерних споруд та/або мереж, вхідні/в`їзні групи.

З метою реалізації умов зазначеного договору, як частину вихідних даних для проектування об`єкту будівництва, наказами Департаменту від 14.02.2022 №211, №212 та №215 затверджено відповідні Містобудівні умови та обмеження.

Уважаючи вказані Містобудівні умови та обмеження в частині протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем-1 не доведено, що оскаржувані положення Містобудівних умов та обмежень відповідають вимогам законодавства. Водночас позовні вимоги про зобов`язання внести та зареєструвати в установленому законодавством порядку визначені в рішенні зміни до Містобудівних умов та обмежень, а також про визнання права ТОВ «Інвест-Проект Будівництво» на проектування, будівництво та експлуатацію об`єктів житлового, адміністративного та побутового призначення на земельних ділянках місцевий суд визнав передчасними.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів приходить до наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові та організаційні основи містобудівної діяльності встановлені Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 №3038-VI (далі - Закон №3038-VI), який спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

Згідно з пунктом 8 частини 1 статті 1 Закону №3038-VI містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки (далі - містобудівні умови та обмеження) - документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об`єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією.

Відповідно до статті 6 Закону №3038-VI управління у сфері містобудівної діяльності здійснюється Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері містобудування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, органами державного архітектурно-будівельного контролю, іншими уповноваженими органами містобудування та архітектури, місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування.

Водночас правові та організаційні засади здійснення архітектурної діяльності визначені Законом України «Про архітектурну діяльність» від 20.05.1999 №687-XIV (далі - Закон №687-XIV), який спрямований на формування сприятливого життєвого середовища, досягнення естетичної виразності, економічної доцільності і надійності будинків, споруд та їх комплексів.

Статтею 13 Закону №687-XIV передбачено, що до уповноважених органів містобудування та архітектури належать:

- центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері архітектури;

- центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері архітектури;

- орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань архітектури;

- структурні підрозділи обласних, районних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій з питань архітектури;

- виконавчі органи сільських, селищних, міських рад з питань архітектури.

Відповідно до статті 22 Закону №687-XIV архітектор під час проектування і будівництва об`єктів архітектури має право зокрема:

- без попереднього дозволу розробляти проектні пропозиції щодо забудови будь-якої земельної ділянки для визначення можливості і умов здійснення на ній будівництва об`єкта архітектури;

- вільно обирати засоби і способи реалізації архітектурного рішення.

Частиною 1 статті 1 Закону №3038-VI встановлено, що:

- генеральний план населеного пункту - одночасно містобудівна документація на місцевому рівні та землевпорядна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту;

- містобудівна документація - затверджені текстові та графічні матеріали з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій;

- містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки (далі - містобудівні умови та обмеження) - документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об`єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією.

Правові, економічні, соціальні та організаційні засади містобудівної діяльності в Україні визначені Законом України «Про основи містобудування» від 16.11.1992 №2780-XII (далі - Закон №2780-XII), який спрямований на формування повноцінного життєвого середовища, забезпечення при цьому охорони навколишнього природного оточення, раціонального природокористування та збереження культурної спадщини.

Згідно з частиною 1 статті 5 Закону №2780-XII передбачено, що при здійсненні містобудівної діяльності повинні бути забезпечені:

- розробка містобудівної документації, проектів конкретних об`єктів згідно з вихідними даними на проектування, з дотриманням норм і правил;

- розміщення і будівництво об`єктів відповідно до затверджених у встановленому порядку містобудівної документації та проектів цих об`єктів;

- раціональне використання земель та територій для містобудівних потреб, підвищення ефективності забудови та іншого використання земельних ділянок

- урахування державних та громадських інтересів при плануванні та забудові територій;

- урахування законних інтересів та вимог власників або користувачів земельних ділянок та будівель, що оточують місце будівництва.

Статтею 19 Закону №2780-XII встановлено, що при розробці та реалізації містобудівної документації суб`єкти містобудівної діяльності зобов`язані дотримуватись основних завдань та заходів щодо забезпечення сталого розвитку населених пунктів та екологічної безпеки територій.

Сталий розвиток населених пунктів передбачає соціально, економічно і екологічно збалансований їх розвиток, спрямований на створення економічного потенціалу, повноцінного життєвого середовища для сучасного та наступних поколінь на основі раціонального використання ресурсів, технологічного переоснащення і реструктуризації підприємств, удосконалення соціальної, виробничої, транспортної, комунікаційно-інформаційної, інженерної інфраструктури.

Екологічна безпека територій передбачає дотримання встановлених природоохоронним законодавством вимог щодо охорони навколишнього природного середовища, збереження та раціонального використання природних ресурсів, санітарно-гігієнічних вимог щодо охорони здоров`я людини, здійснення заходів для нейтралізації, утилізації, знищення або переробки всіх шкідливих речовин і відходів.

Відповідно до частин 2, 3 статті 8 Закону №3038-VI планування та забудова земельних ділянок здійснюється їх власниками чи користувачами в установленому законодавством порядку. Рішення з питань планування та забудови територій приймаються сільськими, селищними, міськими радами та їх виконавчими органами, районними, обласними радами, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями в межах визначених законом повноважень з урахуванням вимог містобудівної документації.

Згідно з положеннями статті 26 Закону №3038-VI забудова територій здійснюється шляхом розміщення об`єктів будівництва. Суб`єкти містобудування зобов`язані додержуватися містобудівних умов та обмежень під час проектування і будівництва об`єктів. Виконавчий орган сільської, селищної, міської ради вживає заходів щодо організації комплексної забудови територій відповідно до вимог цього Закону. Право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.

У частині 5 цієї статті визначено, що проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: отримання замовником або проектувальником вихідних даних; розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; затвердження проектної документації; виконання підготовчих та будівельних робіт; прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів; реєстрація права власності на об`єкт містобудування.

Відповідно до частини 1 статті 29 Закону №3038-VI основними складовими вихідних даних є: містобудівні умови та обмеження; технічні умови; завдання на проектування.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що містобудівні умови та обмеження є складовою вихідних даних, отримання яких є необхідною умовою для набуття власниками земельних ділянок або землекористувачами права на забудову земельної ділянки. Містобудівні умови та обмеження є видом містобудівної документації та визначають комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва, дотримання яких є обов`язковим для всіх суб`єктів містобудівної діяльності, а також є частиною містобудівної документації, зокрема її графічної та текстової складової частини і повинні містити однакові для усіх отримувачів адміністративної послуги умови і вимоги.

Частинами 2, 3 статті 29 Закону №3038-VI передбачено, що фізична або юридична особа, яка має намір щодо забудови земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні такої особи, повинна одержати містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва.

Містобудівні умови та обмеження надаються відповідними уповноваженими органами містобудування та архітектури на підставі містобудівної документації на місцевому рівні на безоплатній основі за заявою замовника (із зазначенням кадастрового номера земельної ділянки).

Згідно з частиною 5 статті 29 Закону №3038-VI містобудівні умови та обмеження містять: 1) назву об`єкта будівництва, що повинна відображати вид будівництва та місце розташування об`єкта; 1-1) ідентифікатор об`єкта будівництва або закінченого будівництвом об`єкта (для об`єктів нового будівництва та закінчених будівництвом об`єктів, яким присвоєно ідентифікатор об`єкта будівництва до видачі містобудівних умов та обмежень); 2) інформацію про замовника; 3) відповідність на дату надання містобудівних умов та обмежень цільового та функціонального призначення земельної ділянки містобудівній документації на місцевому рівні; 4) гранично допустиму висотність будинків, будівель та споруд у метрах (з урахуванням обмежень використання приаеродромних територій, встановлених відповідно до Повітряного кодексу України); 5) максимально допустимий відсоток забудови земельної ділянки; 6) максимально допустиму щільність населення в межах житлової забудови відповідної житлової одиниці (кварталу, мікрорайону); 7) мінімально допустимі відстані від об`єкта, що проектується, до червоних ліній, ліній регулювання забудови, існуючих будинків та споруд; 8) планувальні обмеження (охоронні зони пам`яток культурної спадщини, межі історичних ареалів, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару, в межах яких діє спеціальний режим їх використання, охоронні зони об`єктів природно-заповідного фонду, прибережні захисні смуги, зони санітарної охорони, планувальні обмеження використання приаеродромних територій, встановлені відповідно до Повітряного кодексу України); 9) охоронні зони об`єктів транспорту, зв`язку, інженерних комунікацій, відстані від об`єкта, що проектується, до існуючих інженерних мереж. Перелік зазначених умов є вичерпним.

Містобудівні умови та обмеження є чинними до завершення будівництва об`єкта незалежно від зміни замовника.

Внесення змін до містобудівних умов та обмежень може здійснювати орган, що їх надав, за заявою замовника або за рішенням суду.

Зі змісту наведеної правової норми вбачається, що внесення змін до містобудівних умов та обмежень за наявності для цього правових підстав, включаючи невідповідність окремих положень містобудівних умов та обмежень вимогам містобудівної документації, законодавству України, може здійснюватися, у тому числі на виконання рішення суду.

Відповідно до статті 22-1 Закону №3038-VI єдина державна електронна система у сфері будівництва (далі - електронна система) - єдина інформаційно-телекомунікаційна система у складі містобудівного кадастру, що забезпечує створення, перегляд, відправлення, прийняття, збирання, внесення, накопичення, обробку, використання, розгляд, зберігання, захист, облік та надання інформації у сфері будівництва, а також електронну взаємодію між фізичними та юридичними особами, державними органами, органами місцевого самоврядування, центрами надання адміністративних послуг, з метою отримання визначених цим Законом послуг у сфері будівництва.

Електронна система складається з:

1) Реєстру будівельної діяльності;

2) електронного кабінету користувача електронної системи (далі - електронний кабінет);

3) порталу електронної системи.

Невід`ємною архівною складовою частиною Реєстру будівельної діяльності є єдиний реєстр документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів.

Держателем електронної системи є центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування, який вживає організаційних заходів, пов`язаних із забезпеченням функціонування електронної системи.

Технічним адміністратором електронної системи (далі - технічний адміністратор) є визначене Кабінетом Міністрів України в Порядку ведення електронної системи державне унітарне підприємство, яке належить до сфери управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері інформатизації, електронного урядування, формування і використання національних електронних інформаційних ресурсів, розвитку інформаційного суспільства.

Технічний адміністратор здійснює заходи із створення та супроводження програмного забезпечення електронної системи, відповідає за технічне і технологічне забезпечення електронної системи, збереження та захист інформації (даних), що містяться в електронній системі, забезпечує надання та анулювання доступу до електронної системи, проводить навчання роботі з електронною системою.

Якщо інформація та документи, що підлягають внесенню до електронної системи, внесені до неї, такі інформація та документи вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Відповідно до частин 1, 2 статті 22-2 Закону №3038-VI реєстр будівельної діяльності є компонентом електронної системи, який забезпечує створення, збирання, накопичення, обробку, захист, облік такої інформації, зокрема, містобудівних умов та обмежень.

З використанням Реєстру будівельної діяльності створюються такі електронні документи (крім документів, які містять відомості, що становлять державну таємницю) та здійснюються такі дії, зокрема, містобудівні умови та обмеження, зміни до них, відмова у їх наданні, скасування містобудівних умов та обмежень.

Оригіналом документів, визначених цією частиною, є їх примірник в електронній формі, виготовлений за допомогою Реєстру будівельної діяльності.

Створення документів та проведення дій, визначених цією частиною, з використанням Реєстру будівельної діяльності здійснюються особами, до повноважень яких віднесено прийняття рішень про видачу відповідних документів та вчинення відповідних дій.

Згідно з пунктом 59 Порядку ведення Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.06.2021 №681 (далі - Порядок №681) Реєстр будівельної діяльності електронної системи є компонентом електронної системи, який забезпечує створення, збирання, накопичення, обробку, захист, облік, зокрема, містобудівних умов та обмежень.

Пунктом 60 Порядку №681 визначено, що виключно з використанням Реєстру будівельної, діяльності електронної системи створюються такі електронні документи (крім документів, які містять відомості, що становлять державну таємницю), зокрема, містобудівні умови та обмеження, зміни до них та відмова в їх наданні, скасування містобудівних умов та обмежень.

За приписами пункту 158 Порядку №681 через електронний кабінет посадової особи уповноваженого органу містобудування та архітектури здійснюється, зокрема, видача та реєстрація містобудівних умов та обмежень, зміни до них, відмова в їх наданні, видача листів про те, що містобудівні умови не надаються, облік відомостей про їх зміну, скасування або зупинення.

З огляду на викладене Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) є уповноваженим законодавством органом, на якого покладено функції щодо внесення змін до містобудівних умов та обмежень, у тому числі на виконання рішення суду.

У Містобудівних умовах та обмеженнях, затверджених наказами Департаменту від 14.02.2022 №212 та №215, у розділі «Назва об`єкта будівництва» зазначено «Будівництво адміністративно-побутових та наукових будівель», що, на думку позивача, не відповідає намірам забудови, передбаченими проектною документацією та умовами укладеного договору».

Водночас, відповідно до затвердженої та чинної містобудівної документації в межах кварталу існуючої забудови розташовані житлові будинки, громадські будівлі та споруди, об`єкти промислового призначення.

Згідно з п. 3.3 ДБН В.2.2.-9.2018 Громадські будинки та споруди. - Багатофункціональні будинки і комплекси - це будинки і комплекси, які формуються з приміщень, їх груп, будинків та споруд різного громадського і житлового призначення.

Як встановлено пунктом 1 постанови Бюро Президії НАН України від 27.10.2017 №280 «Про будівництво (реконструкцію) житла та інших об`єктів нерухомості в НАН України», установам, організаціям і підприємствам НАН України рекомендовано вирішувати питання забезпечення житлом своїх працівників та покращення матеріально-технічної бази шляхом будівництва (реконструкції) житла та інших об`єктів на можливих для забудови земельних ділянках, що знаходяться у їх постійному користуванні, із залученням суб`єктів господарювання приватного сектору економіки на підставі договорів, укладених відповідно до законодавства України.

Відповідно до пункту 3 розділу «Визначення термінів» Договору від 22.04.2020 «об`єктом» є житлові та/або нежитлові будинки, будівлі, споруди, допоміжні приміщення, інженерні споруди та/або мережі, вхідні/в`їздні групи тощо, що розташовані на земельних ділянках. Характеристики та параметри об`єкта визначаються Проектною документацією. Остаточна площа Об`єкта та його складових визначається з даними технічної інвентаризації після введення Об`єкту в експлуатацію.

Як вже зазначалось, містобудівні умови та обмеження надаються відповідними уповноваженими органами містобудування та архітектури на підставі містобудівної документації на місцевому рівні на безоплатній основі за заявою замовника (із зазначенням кадастрового номера земельної ділянки).

Колегія суддів звертає увагу, що в порушення вимог частини 2 статті 77 КАС України Департаментом не надано суду заяви ТОВ «Інвест-Проект Будівництво» як замовника об`єктів будівництва, щодо яких відповідачем-1 видано оскаржувані Містобудівні умови та обмеження, та які б містили назву розділу оскаржуваних Містобудівних умов та обмежень «Назва об`єкта будівництва».

Водночас про помилкове викладення Департаментом розділу «Назва об`єкта будівництва» у Містобудівних умовах та обмеженнях, затверджених наказами від 14.02.2022 №212 та №215, свідчать положення постанови Бюро Президії НАН України від 27.10.2017 №280 «Про будівництво (реконструкцію) житла та інших об`єктів нерухомості в НАН України» та Договору від 22.04.2020, оскільки з наявних матеріалів справи вбачається, що проектування об`єктів будівництва за адресами м. Київ, вул. Антоновича 58 та 66 спрямоване не виключно на будівництво адміністративно-побутових та наукових будівель, а і на будівництво інших об`єктів, зокрема, приміщень, їх груп, будинків та споруд різного громадського і житлового призначення, поєднання яких обумовлене експлуатаційними потребами, економічною доцільністю і містобудівними вимогами, що і стало метою для запровадження такого будівництва.

Таким чином, ураховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог в частині визнання протиправними та скасування розділів «Назва об`єкта будівництва» Містобудівних умов та обмежень, затверджених наказами від 14.02.2022 №212 та №215, та зобов`язання відповідача-1 викласти цей розділ Містобудівних умов та обмежень як «Будівництво багатофункціонального комплексу на вул. Антоновича, 58 у Голосіївському районі м. Києва» замість «Будівництво адміністративно-побутових та наукових будівель на вул. Антоновича, 58 у Голосіївському районі м. Києва», а Містобудівних умов та обмежень, затверджених наказом від 14.02.2022 №215, - «Будівництво багатофункціонального комплексу на вул. Антоновича, 66 у Голосіївському районі м. Києва» замість «Будівництво адміністративно-побутових та наукових будівель на вул. Антоновича, 66 у Голосіївському районі м. Києва».

У спірних Містобудівних умовах та обмеженнях в розділі «Гранично допустима висотність будинків, будівель та споруд у метрах» зазначено - « 27 м (Відповідно до затвердженої містобудівної документації. Остаточну висоту визначити проектною документацією, розробленою відповідно до вимог ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій», ДБН В.2.2.-9:2018 «Будинки і споруди. Громадські будинки та споруди. Основні положення», ДБН В.1.1.-7:2016 «Пожежна безпека об`єктів будівництва. Загальні вимоги», з урахуванням вимог містобудівної документації та пам`яткоохоронного законодавства, із дотриманням нормативно-побутових і протипожежних розривів, забезпеченням нормативної інсоляції та освітленості приміщень об`єкта та суміжної забудови)».

У силу наведених вище нормативних приписів пункту 8 частини 1 статті 1, частин 2, 4 статті 26 та частини 8 статті 29 Закону №3038-VI, реалізовуючи своє право на забудову земельної ділянки, позивач зобов`язаний додержуватись усіх вимог, визначених у спірних містобудівних умовах та обмеженнях, оскільки недотримання таких вимог є підставою для притягнення останнього до відповідальності як забудовника.

Аналізуючи вказаний розділ, колегія суддів звертає увагу, що в ДБН В.2.2-41:2019 «Висотні будівлі. Основні положення», що діють з 01.01.2020 зазначено, що ці будівельні норми застосовують для проектування та будівництва висотних житлових будинків і громадських будівель з умовною висотою понад 73,5 м відповідно до ДБН В1.1-7, в тому числі житлових будинків до 100 м включно та громадських будівель висотою до 150 м включно.

При цьому за Містобудівними умовами та обмеженнями, затвердженими наказами Департаменту від 14.02.2022 №211, №212 та №215, з урахуванням викладених вище висновків суду, за адресами м. Київ, вул. Антоновича, 58, 66 та 69, у Голосіївському районі міста Києва планується будівництво багатофункціонального комплексу.

Державними будівельними нормами, на які посилається відповідач-1 під час видачі оскаржуваних Містобудівних умов та обмежень, передбачено наступне.

Пунктом 3.7. ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій» визначено, що багатофункціональні споруди - це будинки і комплекси, які формуються з приміщень, їх груп, різного громадського, житлового та іншого призначення, поєднання яких обумовлене економічною доцільністю і містобудівними вимогами.

Пунктом 3.3 ДБН В.2.2.9:2018 «Будинки і споруди. Громадські будинки та споруди. Основні положення» передбачено, що багатофункціональні будинки і комплекси формуються з приміщень, їх груп, будинків та споруд різного громадського і житлового призначення.

Зважаючи на те, що спірні Містобудівні умови та обмеження видані для проектування багатофункціонального комплексу, до складу якого входитимуть об`єкти житлового та громадського призначення, гранично допустима висотність відповідно до ДБН Б.2.2-12:19 «Планування та забудова територій», ДБН В.2.2-9:2018 «Будинки і споруди. Громадські будинки та споруди. Основні положення» та ДБН В.2.2-41:2019 «Висотні будівлі. Основні положення» має бути більше 100 м.

Оскільки проектування висотних будинків необхідно виконувати згідно з вимогами чинних будівельних норм та з урахуванням додаткових вимог щодо особливостей висотного будівництва, визначених у ДБН В.2.2-41:2019 «Висотні будівлі. Основні положення», відповідачем-1 безпідставно визначено у Містобудівних умовах та обмеженнях верхню межу гранично допустимої висоти забудови 27 м, як наслідок, безпідставно обмежено гранично допустиму висоту об`єкту будівництва, що свідчить про протиправність вказаної вимоги містобудівних умов.

Водночас колегія суддів звертає увагу на те, що відповідачем в одному кадастровому кварталі із об`єктом позивача та при подібній містобудівній ситуації була встановлена у Містобудівних умовах та обмеженнях від 24.02.2015 №102/15/12-3/009-15 поверховість - 24 поверхи, а в Містобудівних умовах та обмеженнях від 12.08.2015 №553/15/12-3/009-15 - 22 поверхи, тобто є вищими ніж 27 м.

Отже, Департамент при видачі оскаржуваних Містобудівних умов та обмежень необґрунтовано встановив допустиму висоту забудови в 27 м, а тому апеляційний суд уважає правильним висновок місцевого суду щодо необхідності викладення цього розділу в наступній редакції: «Гранично допустима висота об`єкта проектування більше 100 м, відповідно до містобудівної документації. Остаточну висоту визначити проектною документацією, розробленою згідно із вимогами будівельних норм ДБН В.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій», ДСТУ Б В.2.2-29:2011 «Будівлі підприємств. Параметри», ДБН В.2.2-28:2010 «Будинки адміністративного та побутового призначення», ДБН В.2.2.-9-2018 «Будинки і споруди. Громадські будинки та споруди. Основні положення». ДБН В.2.2-41:2019 «Висотні будівлі. Основні положення». Рекомендована поверховість житлової забудови від 25 до 31 поверхів та адміністративно-гюбутової частини від 9 до 31 поверхів включно за умов визначення остаточних показників поверховості багатофункціонального комплексу відповідно до погоджень, отриманих забудовником до розробки проектної документації стадії «П», ДБН В.2.2-15:2019 «Будинки і споруди. Житлові будинки. Основні положення» та ДБН В.1.1.7-2016 «Пожежна безпека об`єктів будівництва».

Також у Містобудівних умовах та обмеженнях в розділі «Максимально допустимий відсоток забудови земельної ділянки» зазначено «Визначити відповідно до ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій», ДБН В.2.29:2018 «Будинки і споруди. Громадські будинки та споруди. Основні положення», ДБН В. 1.1-7:2016 «Пожежна безпека об`єктів будівництва. Загальні вимоги», із дотриманням нормативних-побутових і протипожежних розривів, забезпеченням нормативної інсоляції та освітленості приміщень об`єкта та суміжної забудови. При розрахунку відсотку забудови земельної ділянки врахувати розміщення автостоянок (згідно з розрахунком необхідної кількості машиномісць) в межах відведеної земельної ділянки».

З аналізу зазначених вище норм статті 22 Закону №687-XIV, частини 1 статті 1 Закону №3038-VI, частини 1 статті 5 та статті 19 Закону №2780-XII вбачається, що метою встановлення максимально допустимого відсотку забудови земельної ділянки є ефективне використання земельної ділянки та територій з урахуванням узгоджених проектних рішень та рішень проекту Генерального плану міста Києва, а тому позовні вимоги в частині визнання протиправними та скасування оскаржуваних Містобудівних умов та обмежень, затверджених наказами Департаменту від 14.02.2022 №211, №212 та №215 в частині Розділу «Максимально допустимий відсоток забудови земельної ділянки» також є обґрунтованими. При цьому апеляційний суд погоджується із висновком місцевого суду, що належним способом захисту порушеного парва позивача в цьому випадку буде викладення вказаного розділу в наступній редакції: «При проектуванні об`єкта будівництва передбачити ефективне використання земельної ділянки та території з урахування угоджених проектних рішень та рішень проекту Генерального плану міста Києва».

У Містобудівних умовах та обмеженнях від 14.02.2022 №212 та №215 в розділі «Планувальні обмеження» зазначено наступне:

- інше - Проектну документацію розробляти з урахуванням положень Законів України «Про охорону культурної спадщини, постанови Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 №318 «Про затвердження Порядку визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць» та розпорядження Київської міської державної адміністрації від 17.05.2002 №979 «Про внесення змін та доповнень до рішення виконкому Київської міської Ради народних депутатів від 16.07.1979 №920 «Про уточнення меж історико-культурних заповідників та зон охорони пам`яток історії та культури в м. Києві», наказом Міністерства культури та інформаційної політики України від 02.08.2021 №599 «Про затвердження меж та режимів використання території історичних ареалів Києва». У разі необхідності, отримати дозвіл на виконання будівельних робіт згідно з законодавством. Погодити в органах охорони культурної спадщини проект архітектурних перетворень згідно з пунктом 9 частини першої статті 6 Закону України «Про охорону культурної спадщини» (за необхідності). Врахувати вимоги розділу 13 ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій» -».

При цьому в Містобудівних умовах та обмеженнях від 14.02.2022 №215 вказано, що земельна ділянка знаходиться в зоні регулювання забудови третьої категорії.

У Містобудівних умовах та обмеженнях від 14.02.2022 №211 в розділі «Планувальні обмеження (охоронні зони пам`яток культурної спадщини, межі історичних ареалів, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару, в межах яких діє спеціальний режим їх використання, охоронні зони об`єктів природно-заповідного фонду, прибережні захисні смуги, зони санітарної охорони)» зазначено:

інше - На ділянці проектування розташований меморіальний будинок, в якому протягом 1929-1953 pp. працював Патон Є.О. , який є пам`яткою історії місцевого значення відповідно до рішення виконавчого комітету Київської міськрад народних депутатів від 27.01.1970 №159. Забезпечити збереження предмету охорони пам`ятки, її частин та елементів, як під час виконання будівельних робіт, так і при подальшій експлуатації -

інше - Проектну документацію розробляти з урахуванням положень Законів України «Про охорону культурної спадщини, Постанови Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 №318 «Про затвердження Порядку визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць» та Розпорядження Київської міської державної адміністрації від 17.05.2002 №979 «Про внесення змін та доповнень до рішення виконкому Київської міської Ради народних депутатів від 16.07.1979 №920 «Про уточнення меж історико-культурних заповідників та зон охорони пам`яток історії та культури в м. Києві», наказом Міністерства культури та інформаційної політики України від 02.08.2021 №599 «Про затвердження меж та режимів використання території історичних ареалів Києва». У разі необхідності, отримати дозвіл на виконання будівельних робіт згідно з законодавством. Погодити в органах охорони культурної спадщини проект архітектурних перетворень згідно з пунктом 9 частини першої статті 6 Закону України «Про охорону культурної спадщини» (за необхідності). Врахувати вимоги розділу 13 ДБН Б.2.2- 12:2019 «Планування та забудова територій» -».

Уважаючи Містобудівні умови та обмеження в цій частині протиправними, позивач наголошує, що він виконує функції замовника будівництва та за рахунок якого здійснюється фінансування будівництва, зобов`язаний проектну документацію розробляти з урахуванням положень Закону України «Про охорону культурної спадщини» та постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць» від 13.03.2002 №318.

Щодо знаходження земельних ділянок по вулиці Антоновича, 58, 66 та 69 в місті Києві в межах, центрального історичного ареалу, колегія суддів зазначає наступне.

На обґрунтування протиправності містобудівних умов та обмежень у цій частині позивач посилається на те, що межі та режими використання історичних ареалів міста Києва не затверджено у встановленому законом порядку, з чим апеляційний суд не погоджується, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 11 Конституції України держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури.

Статтею 54 Конституції України громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв`язку з різними видами інтелектуальної діяльності (частина перша цієї статті).

Частинами 4, 5 вищенаведеної норми Основного Закону України встановлено, що культурна спадщина охороняється законом. Держава забезпечує збереження історичних пам`яток та інших об`єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами.

Конституція України також закріплює за кожним обов`язок не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки (стаття 66).

Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь регулює Закон України «Про охорону культурної спадщини» у преамбулі до якого зазначено, що об`єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, у межах її територіального моря та прилеглої зони, охороняються державою. Охорона об`єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини»:

- історичне населене місце - населене місце, яке зберегло повністю або частково історичний ареал і занесене до Списку історичних населених місць України;

- історичний ареал населеного місця - частина населеного місця, що зберегла старовинний вигляд, розпланування та форму забудови, типові для певних культур або періодів розвитку;

- об`єкт культурної спадщини - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов`язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об`єкти (об`єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об`єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність;

- пам`ятка культурної спадщини - об`єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, або об`єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (невключення) об`єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України; історичний ареал населеного місця - частина населеного місця, що зберегла об`єкти культурної спадщини і пов`язані з ними розпланування та форму забудови, які походять з попередніх періодів розвитку, типові для певних культур або періодів розвитку.

Законом України «Про ратифікацію Рамкової конвенції Ради Європи про значення культурної спадщини для суспільства» від 19 вересня 2013 року № 581-VII Україною ратифіковано Рамкову конвенцію Ради Європи про значення культурної спадщини для суспільства.

Відповідно до преамбули до Рамкової конвенції Ради Європи про значення культурної спадщини для суспільства Сторони цієї Конвенції, у тому числі й Україна, наголошуючи, зокрема, на значенні й потенціалі розумного використання культурної спадщини як ресурсу сталого розвитку та якості життя в постійно мінливому суспільстві, посилаючись на різні документи Ради Європи, особливо на Європейську культурну конвенцію (1954 року), Конвенцію про охорону архітектурної спадщини Європи (1985 року), Європейську конвенцію про охорону археологічної спадщини (переглянуту) (1992 року) та Європейську ландшафтну конвенцію (2000 року), домовилась: визнавати індивідуальну та колективну відповідальність стосовно культурної спадщини; наголошувати на тому, що збереження культурної спадщини та її стале використання спрямовані на розвиток людського потенціалу та якості життя; уживати необхідних заходів для застосування положень Конвенції стосовно:

- ролі культурної спадщини у створенні мирного та демократичного суспільства, а також у процесах сталого розвитку культурного різноманіття та сприяння йому;

- найліпшої ефективної реалізації повноважень усіх відповідних громадських, інституційних та приватних учасників (пункти b), c), d) статті 1 Конвенції).

Згідно із статтею 5 Рамкової конвенції Ради Європи про значення культурної спадщини для суспільства Сторони зобов`язуються, зокрема: визнавати громадський інтерес до культурної спадщини відповідно до її значення для суспільства; підвищувати цінність культурної спадщини через її виявлення, вивчення, тлумачення, захист, збереження та представлення; сприяти захистові культурної спадщини як важливого фактору для спільних цілей сталого розвитку, культурного різноманіття й сучасної творчості; визнавати цінність культурної спадщини, яка знаходиться на територіях під їхньою юрисдикцією, незалежно від її походження; розробляти інтегровані стратегії для сприяння виконанню положень цієї Конвенції ( пункти a), b), e), f), g) цієї статті Конвенції).

Отже, згідно з вищенаведеними приписами правових норм національного законодавства і положень актів міжнародного права, ратифікованих Україною, культурна спадщина перебуває під охороною закону, а держава забезпечує збереження об`єктів, що становлять культурну цінність, до яких Закон України «Про охорону культурної спадщини» відносить й території, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність, зокрема, історичні ареали населених місць.

Збереження об`єктів культурної спадщини, їх охорона, яка полягає, у тому числі, у запобіганні їхньому руйнуванню або заподіянню шкоди, зокрема, у результаті здійснення несанкціонованої господарської діяльності, забезпеченні захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь є одним із пріоритетних та головних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

При цьому Україною взято міжнародне зобов`язання визнавати громадський інтерес до культурної спадщини відповідно до її значення для суспільства, сприяти захистові культурної спадщини як важливого фактору для спільних цілей сталого розвитку, культурного різноманіття й сучасної творчості, визнавати цінність культурної спадщини, яка знаходиться на її території як в цілому, так і у певних населених пунктах - історичних населених містах України.

З метою захисту традиційного характеру середовища населених місць України та на виконання статті 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.2001 №878 затверджено Список історичних населених міст України (міста і селища міського типу), до якого внесено і місто Київ.

Абзацами 1 - 3 пункту 2 вказаної постанови Кабінету Міністрів України Державному комітетові будівництва, архітектури та житлової політики разом з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями постановлено забезпечити протягом 2001- 2003 років розроблення та затвердження науково-проектної документації з визначення меж історичних ареалів населених місць, включених до зазначеного Списку.

28.03.2002 на IX сесії XXIII скликання Київською міською радою було прийнято рішення №370/1804 «Про затвердження Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020».

При цьому норми Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», Порядку розроблення історико-архітектурного плану населеного пункту, затвердженого наказом Мінрегіону від 02.06.2011 №64, та ДБН Б.2.2-3:2012 не були чинними на час ухвалення вищевказаного рішення Київською міською радою, однак на той час діяли, зокрема, Закон України від 20.04.2000 №1699-III «Про планування і забудову територій» та Закон України від 16.11.1992 №2780-XII «Про основи містобудування».

Зокрема, відповідно до частин 1, 2 статті 10 Закону України «Про планування і забудову територій» (тут і далі у тексті в редакції, чинній станом на 28.03.2002) планування територій на місцевому рівні забезпечується відповідними місцевими радами та їх виконавчими органами, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями відповідно до їх повноважень, визначених законом, і полягає у розробленні та затвердженні генеральних планів населених пунктів, схем планування територій на місцевому рівні та іншої містобудівної документації, регулюванні використання їх територій, ухваленні та реалізації відповідних рішень про дотримання містобудівної документації.

Розроблення, погодження та експертиза містобудівної документації провадяться згідно зі встановленими державними стандартами, нормами та правилами в порядку, визначеному законодавством.

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України «Про планування і забудову територій», генеральний план населеного пункту - містобудівна документація, яка визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту.

Серед основних завдань планування і забудови територій стаття 2 вищезгаданого Закону визначала, зокрема: урахування державних, громадських і приватних інтересів під час планування, забудови та іншого використання територій; визначення і раціональне розташування, в тому числі, історико-культурних та інших територій і об`єктів; визначення територій, що мають особливу історико-культурну цінність, встановлення передбачених законодавством обмежень на їх планування, забудову та інше використання.

За змістом статті 12 Закону України «Про планування і забудову територій» генеральним планом населеного пункту визначаються, окрім іншого: потреби в територіях для забудови та іншого використання; межі функціональних зон, пріоритетні та допустимі види використання та забудови територій; території, які мають будівельні, санітарно-гігієнічні, природоохоронні та інші обмеження їх використання.

При здійсненні планування і забудови територій на місцевому рівні врахування громадських інтересів полягає у визначенні потреби територіальної громади в територіях, необхідних для розташування, утримання об`єктів житлово-комунального господарства, соціальної, інженерно-транспортної інфраструктури, вирішення інших завдань забезпечення сталого розвитку населеного пункту (частина перша статті 18 Закону України «Про планування і забудову територій»).

Правові, економічні, соціальні та організаційні засади містобудівної діяльності в Україні станом на момент затвердження Київською міською радою Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 визначались Законом України «Про основи містобудування», який відповідно до преамбули до цього Закону спрямований на формування повноцінного життєвого середовища, забезпечення при цьому охорони навколишнього природного оточення, раціонального природокористування та збереження культурної спадщини.

Збереження пам`яток культурної спадщини у розумінні приписів статті 2 Закону України «Про основи містобудування» є одним з головних напрямів містобудівної діяльності, до яких також належать й планування, забудова та інше використання територій.

Абзацами 1 - 5 статті 5 Закону України «Про основи містобудування» встановлено, що при здійсненні містобудівної діяльності повинні бути забезпечені охорона культурної спадщини, збереження традиційного характеру середовища населених пунктів.

Затвердження відповідно до законодавства місцевих містобудівних програм, генеральних планів відповідних населених пунктів, іншої містобудівної документації статтею 12 вищенаведеного Закону віднесено до компетенції сільських, селищних, міських рад у сфері містобудування на їх території.

Станом на момент затвердження Генерального плану міста Києва до 2020 вимоги до складу, змісту, порядку розроблення, погодження і затвердження містобудівної документації з планування території міст і селищ, зокрема, генеральних планів, встановлювалися ДБН Б.1-3-97 «Склад, зміст, порядок розроблення, погодження та затвердження генеральних планів міських населених пунктів», затверджених наказом Держбуду України 25.09.1997 №164.

За змістом визначення, наведеного у пункті 1.1 вищевказаних ДБН, генеральний план міста, селища є основним планувальним документом, який встановлює в інтересах населення та з врахуванням державних завдань напрямки і межі територіального розвитку населеного пункту, функціональне призначення і будівельне зонування території, містить принципові рішення, в тому числі, щодо охорони природи та історико-культурної спадщини.

З приписів пункту 1.3 ДБН Б.1-3-97 також вбачається, що матеріали генерального плану використовуються як вихідні дані, у тому числі, при розробленні схем і програм охорони пам`яток історії і культури.

Генеральний план повинен відповідати вимогам щодо збереження історико-культурної спадщини (абзаци 1, 8 пункту 1.4 ДБН Б.1-3-97).

Згідно з положеннями абзацу 1 пункту 1.5 цих же ДБН генеральний план є комплексним планувальним документом. Його положення базуються на аналізі і прогнозуванні й історико-культурних факторів і орієнтовані виключно на вирішення питань планування території населеного пункту.

Відповідно до підпункту 3.5.1 ДБН Б.1-3-97 в аналітичній частині генерального плану містяться дані, зокрема, про економіко-географічні та соціально-демографічні передумови розвитку, функціонально-планувальні зв`язки з іншими населеними пунктами, адміністративний статус населеного пункту, його історико-культурна спадщина.

Залежно від особливостей населених пунктів (природних, історико-культурних, інженерно-геологічних, планувальних тощо) в складі генерального плану виконуються додаткові матеріали, а саме: історико-архітектурний та історико-містобудівний плани; схеми магістралей міського та зовнішнього транспорту, інженерного обладнання, заходів з інженерної підготовки територій; схема планувальної структури та економіко-містобудівного районування населеного пункту тощо (примітка 1 до таблиці 1 пункту 3.8 ДБН Б.1-3-97).

Схема планувальних обмежень виконується на топографічній основі. На кресленні відображаються території, до яких законодавством та державними нормами встановлені відповідні обмеження на їх використання, зокрема, охоронні зони природних заповідників, пам`яток природи, архітектури, історії і культури та зони регулювання забудови, ландшафтів, які охороняються (підпункт «К» пункту 3.10 ДБН Б.1-3-97).

Підпунктом «й» пункту 3.12 вказаних ДБН також визначено, що на основному кресленні генерального плану вказують існуючий стан та пропозиції щодо архітектурно-планувальної організації і функціонального зонування, використання та забудови територій населеного пункту, а саме природоохоронні, оздоровчі, рекреаційні, історико-культурні території.

Як встановлено пунктом 5.6 ДБН Б.1-3-97, в залежності від умов фінансування генеральний план може виконуватися в один або декілька етапів, на яких здійснюється: - розроблення плану існуючого населеного пункту (опорний план), історико-архітектурного та історико-містобудівного опорних планів, схеми планувальних обмежень, пояснювальної записки (характеристика сучасного стану), концепції генерального плану (при розробленні цього розділу у складі генерального плану).

Дані про матеріали охоронних зон та зон регулювання забудови пам`яток історії і культури, опорні історико-архітектурний та історико-містобудівний плани (за даними управління (відділу) культури, управління містобудування і архітектури держадміністрації органу місцевого самоврядування) включаються й до складу завдання на розробку генерального плану міста, як це передбачено підпунктом «е» пункту 6.2 розділу 6 ДБН Б.1-3-97.

За правилами пункту 2.5 розділу 1 та пункту 11.7 розділу 11 ДБН 360-92** «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень», затверджених наказом Держкоммістобудування 17.04.1992 №44, удосконалення і розвиток планувальної структури міста слід пов`язувати з історичною зоною міста, його історико-архітектурним опорним планом і зонами охорони пам`яток історії, культури і природи (розділ 11 «Охорона історичного середовища, пам`яток історії та культури»).

Проекти планування і забудови міст, селищ і сільських поселень з цінною історико-культурною спадщиною можуть виконуватися тільки після відповідних передпроектних досліджень, на основі яких складаються історико-архітектурні плани і проекти зон охорони пам`яток історії та культури цих поселень. Ці документи як обов`язкові входять до складу генеральних планів.

Такі приписи ДБН 360-92** також були чинними станом на момент затвердження Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020.

Вищевикладені положення законодавства дають підстави для висновку, що Генеральний план міста Києва є основним планувальним документом, який містить принципові рішення, в тому числі, щодо охорони природи та історико-культурної спадщини та повинен відповідати вимогам щодо збереження історико-культурної спадщини.

Ураховуючи особливий правовий статус міста Києва як міста з цінною історико-культурною спадщиною, занесеного до Спису історичних населених міст України, у його складі повинні обов`язково виконуватися додаткові матеріали, а саме: історико-архітектурний та історико-містобудівний плани, у яких з метою захисту традиційного характеру середовища визначаються, зокрема, території, що мають особливу історико-культурну цінність, у тому числі й історичні ареали міста Києва, позначаються межі цих територій у вигляді графічних матеріалів.

Відповідно до розділу 7 «Збереження та охорона історико-культурної спадщини» текстової частини Генерального плану міста Києва до 2020, затвердженого рішенням Київської міської ради №370/1804 від 28.03.2002, на історико-містобудівному плані позначено: межі історичних районів та історичних ареалів міста, історико-архітектурних та історико-культурних заповідників.

Графічний матеріал Генерального плану - додаток до Генерального плану міста Києва «Історико-містобудівний опорний план міста», міститься також в загальному доступі в мережі Інтернет.

На підставі вищезазначеного колегія суддів доходить висновку, що межі історичного ареалу міста Києва були закріплені на нормативному рівні згідно з історико-містобудівним опорним планом міста Києва, який входить до складу «Генерального плану міста Києва» та проекту планування його приміської зони на період до 2020», затвердженого рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 №370/1804.

Генеральний план міста Києва до 2020 є нормативно-правовим актом, який офіційно оприлюднено, а історико-архітектурні опорні плани, у яких визначено межі історичних ареалів, є науково-проектною документацією, яка розробляється у складі генеральних планів історичних населених місць, є основою для проектних рішень у генеральних планах та детальних планах територій історичних населених місць. Проєкти реконструкції забудови та території історичних ареалів населених пунктів базуються на матеріалах історико-архітектурних опорних планів як науково-проектної документації з визначенням меж та режимів використання зон охорони пам`яток культурної спадщини.

Варто наголосити й на тому, що розробці та затвердженню Генерального плану міста Києва як нормативно - правового акта органу місцевого самоврядування передує його публічне обговорення із внесенням пропозицій до нього фізичними та юридичними особами і такий акт приймається в інтересах територіальної громади відповідного населеного пункту з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

Територіальна громада міста відповідно до частини 1 статті 7 Закону України від 21.05.1997 №280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» визнається первинним суб`єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень.

Місцеве самоврядування в Україні здійснюється на принципах, зокрема, підзвітності та відповідальності перед територіальними громадами їх органів та посадових осіб (стаття 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Суть цього принципу розкривається у статтях 74, 75 вищевказаного Закону, за змістом яких органи та посадові особи місцевого самоврядування несуть відповідальність за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами. Органи та посадові особи місцевого самоврядування є підзвітними, підконтрольними і відповідальними перед територіальними громадами.

Проаналізувавши викладені вище норми Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Верховний Суд у постанові від 05.03.2020 (справа №806/179/16) дійшов висновку про те, що ухилення від обов`язку захищати інтереси відповідної громади може бути розцінено як невиконання органом місцевого самоврядування та його посадовими особами своїх функціональних обов`язків.

Конституційний Суд України у своєму Рішенні №6-рп/2002 від 26.03.2002 визначив політико-правову природу органів місцевого самоврядування, які не є органами державної влади, а є представницькими органами, через які здійснюється право територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення, тобто такі, які пов`язані передусім з життєдіяльністю територіальних громад.

У Рішенні Конституційного Суду України №12-рп/2002 від 18.06.2002 містяться висновки про те, що положеннями частини першої статті 140 Конституції України визначено місцеве самоврядування як право територіальної громади (первинного суб`єкта місцевого самоврядування, основного носія його функцій і повноважень) вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Конституційний Суд України, даючи офіційне тлумачення нормам статті 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», якою визначено загальну компетенцію сільських, селищних, міських рад, у абзацах третьому, четвертому пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 16.04.2009 №7-рп/2009 також навів такі правові позиції:

«Гарантоване державою місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи і передбачає правову, організаційну та матеріально-фінансову самостійність, яка має певні конституційно-правові межі, встановлені, зокрема, приписами статей 19, 140, 143, 144, 146 Основного Закону України. З аналізу вказаних конституційних положень вбачається, що ці органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу і самостійно вирішуючи питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та приймаючи рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Такі ж положення закріплені у статті 4 Європейської хартії місцевого самоврядування, яка встановлює, що головні повноваження і функції органів місцевого самоврядування визначаються конституцією або законом; органи місцевого самоврядування в межах закону мають повне право вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене із сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручене жодному іншому органу; повноваження, якими наділяються органи місцевого самоврядування, як правило, мають бути повними і виключними.

В Основному Законі України передбачено форми та засоби реалізації права територіальних громад на місцеве самоврядування і вказано, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території (частина перша статті 144). На основі цього положення Конституції України в Законі визначено, що у формі рішень рада приймає нормативні та інші акти (частина перша статті 59). Проаналізувавши функції і повноваження органів місцевого самоврядування, врегульовані Конституцією України та іншими законами України, Конституційний Суд України дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб`єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію. Такий висновок узгоджується із правовими позиціями Конституційного Суду України, викладеними у рішеннях від 27.12.2001 №20-рп/2001 у справі про укази Президії Верховної Ради України щодо Компартії України, зареєстрованої 22.07.1991 (абзац перший пункту 6 мотивувальної частини), від 23.06.1997 №2-зп у справі про акти органів Верховної Ради України (абзац четвертий пункту 1 мотивувальної частини)».

Отже, розробляючи, приймаючи та затверджуючи Генеральний план міста Києва, Київська міська рада діяла як представницький орган місцевого самоврядування (такий статус визначено частиною 1 статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні») та представляла територіальну громаду, здійснювала закріплені за нею повноваження щодо планування території міста від імені громади та в її інтересах, зокрема, у сфері охорони культурної спадщини.

Оскільки Генеральний план міста Києва є нормативно-правовим актом органу місцевого самоврядування з питань планування території населеного пункту, він є обов`язковим для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об`єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території, як це встановлено частиною першою статті 73 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Необхідно враховувати й те, що з огляду на предмет спору, спірними у цій справі правовідносинами охоплюються не лише відносини у сфері охорони культурної спадщини, а й відносин у сфері містобудівної діяльності, які регламентовані нормами спеціального законодавства, зокрема, Законом України «Про архітектурну діяльність», частина 1 якого визначає, що будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об`єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, норм і правил у порядку, визначеному Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Обов`язковість дотримання вимог містобудівної документації, зокрема й вимог генеральних планів населених пунктів, всіма суб`єктами містобудування визначалась й частиною 5 статті 3 Закону України «Про планування і забудову територій» (чинного станом на час затвердження генерального плану), а також встановлена статтею 5 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», чинного станом на момент оформлення відповідачем спірного припису щодо негайного припинення проведення земляних та будь-яких інших будівельних робіт на об`єкті будівництва.

У силу вимог частини 1 статті 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» позивач як суб`єкт містобудування під час проектування об`єкта будівництва й отримання документа, який дає право на виконання підготовчих і будівельних робіт, а також при виконанні цих робіт, був зобов`язаний додержуватися положень Генерального плану м. Києва.

При цьому обов`язковість виконання вимог генерального плану, у складі якого виконано історико-містобудівний план із визначенням меж історичного ареалу міста Києва, а отже і виконання цієї частини генерального плану, виникає у момент його затвердження Київською міською радою. Визначення меж такого ареалу і затвердження історико-архітектурних опорних планів як науково-проектної документації повинно відбуватись до затвердження самого генерального плану.

Згідно з положеннями частини 4 статті 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» на охоронюваних археологічних територіях, у межах зон охорони пам`яток, історичних ареалів населених місць, занесених до Списку історичних населених місць України, забороняються містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини.

Частиною 1 статті 37-1 цього ж Закону також установлено, що об`єкти всесвітньої спадщини, що розташовані на території України, є предметом особливої охорони.

Відповідно до статті 53 та статті 54 Земельного кодексу України до земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані пам`ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби.

Землі історико-культурного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Навколо історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій, музеїв просто неба, меморіальних музеїв-садиб, пам`яток культурної спадщини, їх комплексів (ансамблів) встановлюються зони охорони пам`яток із забороною діяльності, що шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання таких земель.

Порядок використання земель історико-культурного призначення визначається законом.

Відповідно до пункту 17 частини 2 статті 5 Закону України «Про охорону культурної спадщини» до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, належить, зокрема, надання дозволів на проведення робіт на пам`ятках національного значення, об`єктах всесвітньої спадщини, їх територіях, в зонах охорони, буферних зонах, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць.

Згідно з пунктом 1 Положення про Міністерство культури та інформаційної політики України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2014 №495, Мінкультури є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику, зокрема, у сфері охорони культурної спадщини.

Зі змісту наведених правових норм убачається, що в зонах охорони пам`яток, історичних ареалів населених місць, занесених до Списку історичних населених місць України, встановлено особливий режим регулювання забудови. Зокрема, у таких зонах забороняється проведення будівельних робіт без попереднього отримання дозволу в органах охорони культурної спадщини, зокрема, Міністерства культури та інформаційної політики України як центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини.

Висновок суду першої інстанції про те, що межі історичного ареалу міста Києва не були визначені у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, колегія суддів уважає помилковим, оскільки прийнята на виконання статті 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» постанова Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 №318, якою затверджено Порядок визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць, не набрала чинності станом на момент прийняття Київською міською радою рішення, яким було затверджено Генеральний план міста Києва.

Порядок №318 офіційно опубліковано в Офіційному віснику України 05.04.2002 та в Урядовому кур`єрі 30.04.2002.

У силу вимог абзацу 2 пункту 5 розділу IV Тимчасового реґламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.06.2000 №915, Порядок визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць набирав чинності не раніше дня його опублікування в Офіційному віснику України, а саме - 05.04.2002.

Межі історичного ареалу міста Києва були визначені науково-проектною документацією - «Історико-містобудівний опорний план міста», затвердженою у складі Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 до набрання чинності вищевказаним Порядком.

Отже, вимога норми абзацу 3 частини 3 статті 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» щодо визначення у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, меж історичного ареалу міста Києва, не могла бути виконана Київською міською радою з об`єктивних причин, оскільки станом на момент прийняття рішення про затвердження генерального плану міста Києва такий порядок чинності ще не набув.

Більше того, нормами Порядку №318 не вимагалось подання на погодження відповідним органам місцевого самоврядування та затвердження Мінкультури вже існуючих (діючих) і визначених науково-проектною документацією меж історичних ареалів як і не встановлювалось строку для здійснення таких дій.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 14.02.2023 у справі №640/24975/21.

Крім того на підставі аналізу положення статті 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» у сукупності з положеннями Порядку №318 Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 31.01.2023 у справі №640/8728/21 сформулював такі правові висновки:

- обов`язковість виконання вимог генерального плану населеного пункту, у складі якого виконано історико-містобудівний план із визначенням меж історичного ареалу цього населеного пункту, а отже і виконання цієї частини генерального плану, виникає у момент його затвердження;

- незатвердження науково-проектної документації з визначення меж історичного ареалу відповідно до статті 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» не зумовлює автоматично нечинності Генерального плану або його скасування, не нівелює вимоги законодавства стосовно обов`язковості цього документа і врахування його вимог під час провадження містобудівної діяльності;

- незатвердження науково-проектної документації із визначенням меж історичного ареалу відповідно до статті 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» не можуть скасовувати закріпленого на нормативному рівні правового статусу відповідної території як об`єкта культурної спадщини, виводити її з під державної охорони (охорони законом) й порушувати баланс інтересів, досягнутий при затвердженні Генерального плану міста Києва, який розробляється та затверджується в інтересах відповідної територіальної громади з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів, є чинним і обов`язковим до виконання, надавати необґрунтовану перевагу приватним інтересам над громадським інтересом територіальної громади міста Києва до культурної спадщини відповідно до її значення для суспільства, який визнається Україною згідно з домовленостями Сторін, досягнутими у Рамковій конвенції Ради Європи про значення культурної спадщини для суспільства;

- оскільки на час виникнення спірних правовідносин і прийняття рішення у справі Генеральний план міста Києва та проект планування його приміської зони на період до 2020, у якому наявний історико-архітектурний опорний план (науково-проектна документація) з інформацію про зони охорони і межі історичного ареалу, є діючим, ніким не скасованим, а також враховуючи, що станом на час прийняття Генерального плану міста Києва, Порядок визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць, який визначає процедуру розробки та затвердження зон охорони і меж історичного ареалу, не набув чинності, визначені у Генеральному плані міста Києва зони охорони і межі історичного ареалу м. Києва слід визнавати затвердженими й такі повинні враховуватись суб`єктами господарювання під час здійснення містобудівної діяльності;

- відповідно до імперативних вимог пункту 17 частини 2 статті 5 Закону України «Про охорону культурної спадщини» будівельні та будь-які інші роботи в межах історичного ареалу населеного пункту не можуть здійснюватися без отримання дозволу від центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини.

З огляду на вищезазначене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність затверджених у встановленому порядку меж історичного ареалу м. Києва станом на момент виникнення спірних правовідносин та відповідно безпідставно виснував відсутність правових підстав уважати, що земельні ділянки, які розташовані за адресами: м. Київ, вул. Антоновича, 58, 66 та 69, на яких планується будівництво багатофункціональних комплексів, знаходяться в межах історичного ареалу, як це зазначено відповідачем-1 в абзаці першому «Межі історичних ареалів» в розділі «Планувальні обмеження (охоронні зони пам`яток культурної спадщини, межі історичних ареалів, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару, в межах яких діє спеціальний режим їх використання, охоронні зони об`єктів природно-заповідного фонду, прибережні захисні смуги, зони санітарної охорони)» оскаржуваних Містобудівних умов та обмежень.

З приводу зони регулювання забудови апеляційний суд зазначає наступне.

Як вже зазначалось вище, у Містобудівних умовах та обмеженнях, затверджених наказами Департаменту від 14.02.2022 №212 та №211, визначено, що земельні ділянки знаходяться в зоні регулювання забудови другої категорії (згідно з розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 17.05.2002 №979), а в Містобудівних умовах та обмеженнях, затверджених наказом від 14.02.2022 №215, - в зоні регулювання забудови третьої категорії.

Однак у розпорядженні Київської міської державної адміністрації від 17.05.2002 №979 відсутнє посилання на вулицю Антоновича, з огляду на що остання не відноситься до зони регулювання забудови ані другої, ані третьої категорії.

Своєю чергою відповідач-1 не довів належними та достатніми доказами, що вулиця Антоновича (58, 66, 69) у Голосіївському районі входить до переліку ділянок зони регулювання забудови другої чи третьої категорії.

Відповідно до частини 1 статті 32 Закону №1805-III з метою захисту традиційного характеру середовища окремих пам`яток, комплексів (ансамблів) навколо них повинні встановлюватися зони охорони пам`яток: охоронні зони, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару.

Межі та режими використання зон охорони визначаються науково-проектною документацією, що складається за результатами проведених досліджень.

Рішення про затвердження науково-проектної документації з визначення меж і режимів використання зони охорони приймається:

центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, - щодо зон охорони пам`яток національного значення, історико-культурних заповідників державного значення, історико-культурних заповідних територій;

органом охорони культурної спадщини Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями - щодо пам`яток місцевого значення; історико-культурних заповідників місцевого значення.

Режим використання зон охорони встановлює обмеження діяльності у використанні відповідної території (земель).

Порядок визначення меж і режимів використання зон охорони, затвердження науково-проектної документації та внесення змін до неї встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 1.4 Порядку визначення меж зон охорони пам`яток, затвердженого наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 26.02.2001 №41 (в редакції чинній станом на 17.05.2002) передбачено, що відповідальними за визначення та затвердження зон охорони пам`яток є Державний комітет будівництва, архітектури та житлової політики України та вповноважені ним органи охорони культурної спадщини - щодо пам`яток архітектури та містобудування, садово-паркового мистецтва, ландшафтних, монументального мистецтва (пов`язаних з архітектурними пам`ятками, комплексами, ансамблями); Міністерство культури і мистецтв України - щодо пам`яток археології, історії, монументального мистецтва (не пов`язаних з архітектурними пам`ятками, комплексами, ансамблями).

З аналізу наведених норм, у редакції, чинній на момент прийняття Київською міською державною адміністрацією розпорядження від 17.05.2002 №979 «Про внесення змін та доповнень до рішення Виконкому Київської міської ради народних депутатів» від 16.07.1979 №920 «Про уточнення меж історико-культурних заповідників і зон охорони пам`яток історії та культури в м. Києві» вбачається, що межі та режими використання зон охорони пам`яток (зон регулювання забудови) визначалися відповідною науково-проектною документацією, яка затверджувалася центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини або уповноваженими ними органами охорони культурної спадщини.

Із зазначеного висновується, що Київська міська державна адміністрація не є уповноваженим органом охорони культурної спадщини у розумінні Закону №1805-III для встановлення меж і режимів використання зон охорони культурної спадщини.

Водночас пунктом 14 частини 2 статті 5 Закону №1805-III передбачено, що до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, належить, зокрема, погодження програм та проектів містобудівних, архітектурних та ландшафтних перетворень, меліоративних, шляхових, земляних робіт на пам`ятках національного значення, їх територіях, в історико-культурних заповідниках, на історико-культурних заповідних територіях, у зонах охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, а також програм і проектів, реалізація яких може позначитися на об`єктах культурної спадщини.

Пункт 9 частини 1 статті 6 Закону №1805-III встановлює, що до повноважень органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій відповідно до їхньої компетенції належить, зокрема, погодження відповідних програм та проектів містобудівних, архітектурних і ландшафтних перетворень, меліоративних, шляхових, земляних робіт, реалізація яких може позначитися на стані пам`яток місцевого значення, їх територій і зон охорони.

Отже, до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, яким є Міністерство культури та інформаційної політики України, та до повноважень Департаменту охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) належить саме погодження програм та проектів містобудівних, архітектурних та ландшафтних перетворень, тобто містобудівної документації, але не проектної документації на будівництво об`єктів.

Щодо охоронних зон пам`яток культурної спадщини відносно Містобудівних умов та обмежень, затверджених наказом Департаменту від 14.02.2022 №211, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до абзацу 3 частини 1 статті 32 Закону №1805-III (у редакції, чинній на момент прийняття Міністерством культури і туризму України наказу «Про затвердження науково-проектної документації щодо меж і режимів використання зон охорони пам`яток та історичних ареалів та занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України» від 03.02.2010 №58/0/16-10) порядок визначення та затвердження меж і режимів використання зон охорони пам`яток та внесення змін до них встановлюється центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини.

Згідно з абзацом 3 частини 1 статті 32 Закону №1805-III (у редакції, чинній на момент прийняття Департаментом охорони культурної спадщини наказу від 18.12.2019 №86) порядок визначення та затвердження меж і режимів використання зон охорони пам`яток та внесення змін до них встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини.

З аналізу наведеної норми, в редакції, чинній як станом на 03.02.2010, так і станом на 18.12.2019, вбачається, що визначення та затвердження меж і режимів використання зон охорони пам`яток здійснюється згідно з Порядком, встановленим центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини (центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини).

Водночас наказом Державного комітету України з будівництва та архітектури від 21.11.2002 №79 скасовано наказ Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України «Про затвердження Порядку визначення меж зон охорони пам`яток» від 26.02.2001 №41.

У подальшому (після 21.11.2002) центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини не встановлювався (затверджувався) новий Порядок визначення та затвердження меж і режимів використання зон охорони пам`яток та внесення змін до них.

Таким чином, як на момент прийняття Міністерством культури і туризму України наказу від 03.02.2010 №58/0/16-10, так і на момент прийняття Департаментом охорони культурної спадщини наказу від 18.12.2019 №86, був відсутній Порядок визначення та затвердження меж і режимів використання зон охорони пам`яток.

Такий Порядок був відсутнім як на момент затвердження Містобудівних умов та обмежень наказом від 14.02.2022 №211, так і на дату звернення до суду з цим позовом.

З огляду на викладене відсутність передбаченого законом порядку визначення та затвердження меж і режимів використання зон охорони пам`яток робить незаконним будь-яке затвердження таких зон охорони пам`яток та режимів їх використання.

Водночас згідно з вимогами статті 32 Закону №1805-III саме лише віднесення певної території до зони охорони пам`яток, без визначення меж та режимів використання цієї зони відповідною науково-проектною документацією та без їх затвердження відповідним органом охорони культурної спадщини, не наділяє тим обсягом правового захисту, що передбачений чинним законодавством для зон охорони пам`яток.

Верховний Суд у постанові від 26.02.2020 по справі №826/9175/18 дійшов аналогічного висновку, зазначивши про те, що віднесення певної території до зони охорони пам`яток без визначення меж та режимів використання цієї зони відповідною науково-проектною документацією та без їх затвердження відповідним органом охорони культурної спадщини, не наділяло її тим обсягом правового захисту, що передбачений чинним законодавством для зон охорони пам`яток.

Крім того, згідно з частиною 1 статті 25 Закону №3038-VI режим забудови територій, визначених для містобудівних потреб, встановлюється у комплексних планах, генеральних планах населених пунктів, планах зонування та детальних планах територій.

Відповідно до частин 2, 3 статті 16 Закону №3038-VI містобудівна документація на місцевому рівні може бути оновлена за рішенням місцевих рад. Внесення змін до містобудівної документації на місцевому рівні здійснюється у порядку, визначеному законодавством для її розроблення та затвердження.

Згідно з частиною 14 статті 17 Закону №3038-VI генеральні плани населених пунктів та зміни до них розглядаються і затверджуються відповідними сільськими, селищними, міськими радами протягом трьох місяців з дня їх подання.

Зі змісту наведених норм убачається, що внесення змін до містобудівної документації на місцевому рівні відбувається лише на підставі рішення місцевої ради та у порядку, визначеному законодавством для її розроблення та затвердження.

Водночас такий спосіб внесення змін до містобудівної документації на місцевому рівні, як встановлення наказом Міністерства культури і туризму України від 03.02.2010 №58/0/16-10 та/або наказом Департаменту охорони культурної спадщини від 18.12.2019 №86 вимог до планування, забудови та іншого використання певної території м. Києва (Голосіївського району), тобто встановлення режимів забудови такої території, законом не передбачено.

Також апеляційним судом установлено, що вулиця Антоновича (58, 66, 69) у Голосіївському районі міста Києва не віднесена до переліку об`єктів культурної спадщини м. Києва, що заносяться до Державного реєстру нерухомих пам`яток України за категорією місцевого значення (Додаток 25 до Наказу Міністерства культури і туризму України від 03.02.2010 №58/0/16-10).

Зазначені висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 22.09.2021 у справі №640/3418/20 та від 27.02.2019 у справі №809/721/18.

Наведене свідчить про те, що Київською міською радою не вносились зміни до містобудівної документації, а саме до Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року у зв`язку із прийняттям наказу Міністерства культури і туризму України від 03.02.2010 №58/0/16-10 та наказу Департаменту охорони культурної спадщини від 18.12.2019 №86.

Частиною 3 статті 29 Закону №3038-VI визначено, що містобудівні умови та обмеження надаються відповідними уповноваженими органами містобудування та архітектури на підставі містобудівної документації на місцевому рівні на безоплатній основі за заявою замовника (із зазначенням кадастрового номера земельної ділянки).

Аналізуючи наведену норму, вбачається, що планувальні обмеження встановлюються в Містобудівних умовах та обмеженнях лише на підставі містобудівної документації.

Ураховуючи той факт, що у Київської міської державної адміністрації на момент прийняття розпорядження від 17.05.2002 №979 були відсутні повноваження затверджувати межі та режими використання «Зон регулювання забудови», на території м. Києва, а також, що Київською міською радою не вносились зміни до Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року у зв`язку із прийняттям наказу Міністерства культури і туризму України від 03.02.2010 №58/0/16-10 та наказу Департаменту охорони культурної спадщини від 18.12.2019 №86, а також те, що як станом на 03.02.2010, так і станом на 18.12.2019, був відсутній Порядок визначення та затвердження меж і режимів використання зон охорони пам`яток, що робить незаконним будь-яке затвердження зон охорони пам`яток та режимів їх використання, необхідно зробити висновок про відсутність правових підстав уважати, що земельна ділянка по вулиці Антоновича, 69 в місті Києві знаходиться в зоні регулювання забудови другої категорії та відноситься до охоронних зон пам`яток культурної спадщини, як це зазначено відповідачем-1 в оскаржуваних Містобудівних умовах та обмеженнях.

Щодо зазначення в Містобудівних умов та обмежень, затверджених наказом від 14.02.2022 №211, що на ділянці проектування розташований меморіальний будинок, в якому працював Патон Є.О. , який є пам`яткою історії місцевого значення, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пункту 6 частини 2 статті 5 Закону №1805-III до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, зокрема, належить занесення об`єктів культурної спадщини місцевого значення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України та внесення змін до нього щодо пам`яток місцевого значення.

Частиною 1 статті 13 Закону №1805-III визначено, що об`єкти культурної спадщини незалежно від форм власності відповідно до їхньої археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України за категоріями національного та місцевого значення пам`ятки. Порядок визначення категорій пам`яток встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з частиною 4 статті 13 Закону №1805-III державний реєстр нерухомих пам`яток України включає геопросторові дані, метадані та сервіси, оприлюднення, інша діяльність з якими та доступ до яких здійснюються у мережі Інтернет згідно із Законом України «Про національну інфраструктуру геопросторових даних».

За приписами статті 14 Закону №1805-III занесення об`єкта культурної спадщини до Реєстру та внесення змін до нього (вилучення з Реєстру, зміна категорії пам`ятки) провадяться відповідно до категорії пам`ятки:

а) пам`ятки національного значення - постановою Кабінету Міністрів України: за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, протягом одного року з дня одержаїння подання;

б) пам`ятки місцевого значення - рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, за поданням відповідних органів охорони культурної спадщини або за поданням Українського товариства охорони пам`яток історії та культури, інших громадських організацій, до статутних завдань яких належать питання охорони культурної спадщини, протягом одного місяця з дня одержання подання.

Порядком обліку об`єктів культурної спадщини, затвердженим наказом Міністерства культури України від 11.03.2013 №158, (далі - Порядок №158) визначено єдину систему обліку об`єктів культурної спадщини незалежно від їх видів та типів.

Відповідно до пункту 1 розділу 1 Порядку №158 Державний реєстр нерухомих пам`яток України - банк даних, сформованих за єдиними ознаками та принципами, що містить відомості про пам`ятки культурної спадщини (далі - Реєстр).

Об`єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності Законом - об`єкт культурної спадщини, який набув статус пам`ятки відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності Законом, в тому числі відповідно до законодавства Союзу РСР і Української РСР.

Пунктом 3 розділу 1 Порядку №158 встановлено, що система обліку об`єктів культурної спадщини включає комплекс заходів із взяття на облік об`єкта культурної спадщини, оформлення облікової документації, занесення чи незанесення об`єкта культурної спадщини до Реєстру, ведення Реєстру, інвентаризації об`єктів культурної спадщини, включення до Реєстру об`єкта культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності Законом, формування облікових справ та внесення змін до Реєстру (зміна категорії пам`ятки та вилучення пам`ятки з Реєстру).

Відповідно до пункту 5 розділу 1 Порядку №158 суб`єктами прийняття рішення про занесення об`єкта культурної спадщини до Реєстру, внесення змін до відомостей Реєстру, передбачених абзацами другим-п`ятим пункту 1 розділу V цього Порядку, внесення змін до Реєстру відповідно до категорії пам`яток є: Кабінет Міністрів України - щодо пам`яток національного значення; Мінкультури - щодо пам`яток місцевого значення.

Пунктом 8 розділу 5 Порядку №158 визначено, що відомості Реєстру, є відкритими і загальнодоступними за винятком обмежень, визначених законодавством, та публікуються на офіційному веб-сайті Мінкультури з можливістю їх безоплатного пошуку, перегляду та скачування матеріалів.

Зокрема, Порядком №158 передбачено особливості включення до Реєстру об`єктів культурної спадщини, які взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності Законом України «Про охорону культурної спадщини».

Згідно з пунктом 1 розділу 9 Порядку №158 Мінкультури забезпечує включення до Реєстру об`єктів культурної спадщини, які взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності Законом:

пам`яток всесоюзного, республіканського значення - за категорією національного значення шляхом підготовки проекту постанови Кабінету Міністрів України про занесення пам`ятки до Реєстру за категорією національного значення; інших пам`яток - за категорією місцевого значення шляхом прийняття рішення про занесення таких пам`яток до Реєстру за категорією місцевого значення.

Аналізуючи вищевказані норми діючого законодавства України, вбачається, що об`єкт культурної спадщини, визначений як такий до набрання чинності Законом №1805-III (дата набрання чинності 12.07.2000) або після, набуває статусу пам`ятки місцевого значення, за умови його включення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, що розміщений на офіційному сайті Міністерства культури та інформаційної політики України.

На офіційному сайті Міністерства культури та інформаційної політики України за посиланням розміщені два реєстри пам`яток місцевого та національного значення.

Так, у Реєстрі пам`яток місцевого значення (https://mkip.gov.ua/files/pdf/Miscevogoznachennia/%D0%BC.%20%D0%9A%D0%B8%D1%97%D0%B2.pdf) станом на момент звернення до суду розміщена інформація про 929 пам`ятки по місту Києву, серед яких відсутня пам`ятка історії місцевого значення - меморіальний будинок, в якому протягом 1929-1953 працював Патон Є.О. , розташований по вулиці Антоновича, 69 в місті Києві .

У Реєстрі пам`яток національного значення (https://mkip.gov.ua/Nacionalznachenia) відповідна інформація про пам`ятку історії, розташовану по вулиці Антоновича, 69 в місті Києві , також відсутня.

За таких обставин апеляційний суд уважає, що відповідач-1 діяв всупереч вищевикладеним положенням, у зв`язку з чим обмежив позивача в правах щодо забудови земельної ділянки по вулиці Антоновича, 69 в місті Києві , шляхом зазначення в Містобудівних умовах та обмеженнях, затверджених наказом Департаменту від 14.02.2022 №211, інформації про те, що на ділянці проектування розташований меморіальний будинок, який є пам`яткою історії місцевого значення.

Щодо отримання дозволу на виконання будівельних робіт колегія суддів зазначає наступне.

В оскаржуваних Містобудівних умовах та обмеженнях зазначено «У разі необхідності отримати дозвіл на виконання будівельних робіт згідно з законодавством».

Згідно із статтею 5 Закону №1805-III до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, належить, зокрема, надання дозволів на проведення робіт на пам`ятках національного значення, об`єктах всесвітньої спадщини, їх територіях, в зонах охорони, буферних зонах, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць.

Відповідно до пункту 1 Положення про Міністерство культури та інформаційної політики України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2019 №885, (далі - Положення №885) Міністерство культури та інформаційної політики України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини.

Законом України «Про Перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності» дозвіл на виконання будівельних робіт (позиція 32 Переліку) визначено як такий, що надається відповідно до положень Закону №3038-VI.

Так, відповідно до частини 2 статті 37 Закону №3038-VI, прийнятого пізніше за часом порівняно із Законом №1805-III, дозвіл на виконання будівельних робіт видається органами державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі протягом десяти робочих днів з дня реєстрації заяви.

За наявності дозволу на виконання будівельних робіт отримання замовником та генеральним підрядником чи підрядником (у разі якщо будівельні роботи виконуються без залучення субпідрядників) інших документів дозвільного характеру для виконання будівельних робіт та видалення зелених насаджень у межах будівельного майданчика не вимагається.

Частиною 3 статті 6 Закону №3038-VI передбачено, що до органів державного архітектурно-будівельного контролю належать:

1) структурні підрозділи з питань державного архітектурно-будівельного контролю Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій;

2) виконавчі органи з питань державного архітектурно-будівельного контролю сільських, селищних, міських рад.

Органом державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду.

Згідно з пунктом 2 Розділу «Прикінцеві положення» Закону №3038-VI закони та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, діють у частині, що не суперечить цьому Закону.

Зі змісту наведених норм права вбачається, що видача дозволів на виконання будівельних робіт належить до компетенції органів державного архітектурно-будівельного контролю. Своєю чергою, органи охорони культурної спадщини не належать до органів державного архітектурно-будівельного контролю, а тому до їх компетенцій не відноситься видача дозволів на виконання будівельних робіт.

Відповідно до Положення №885 до сфери компетенції Міністерства культури України як центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, належить надання дозволів на проведення археологічних досліджень, пошукових робіт, ремонтно-реставраційних робіт на пам`ятках культурної спадщини національного значення та земляних робіт на територіях, визначених Законом №1805-III.

Отже, видача дозволів на проведення будівельних робіт до компетенції Міністерства культури України не належить.

Таким чином, відповідачем-1 безпідставно в Містобудівних умовах та обмеженнях в розділі «Планувальні обмеження» зазначено про необхідність отримання дозволу на виконання будівельних робіт в органах охорони культурної спадщини, оскільки в силу закону до компетенції останніх не належить видача таких дозволів.

Водночас у даному випадку мова йде про необхідність отримання дозволу на виконання будівельних робіт саме в органах охорони культурної спадщини, оскільки про необхідність отримання такого дозволу відповідачем-1 зазначено в розділі «Планувальні обмеження (охоронні зони пам`яток культурної спадщини, межі історичних ареалів, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару, в межах яких діє спеціальний режим їх використання, охоронні зони об`єктів природно-заповідного фонду, прибережні захисні смуги, зони санітарної охорони)» спірних Містобудівних умов та обмежень.

Щодо погодження архітектурних перетворень апеляційний суд зазначає наступне.

У Містобудівних умовах та обмеженнях серед іншого, визначено необхідність погодити в органах охорони культурної спадщини проект архітектурних перетворень згідно з пунктом 9 частини 1 статті 6 Закону №1805-III, врахувати вимоги розділу 13 ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій».

Відповідно до частини 1 статті 31 Закону №3038-VI проектна документація на будівництво об`єктів розробляється у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування, з урахуванням вимог містобудівної документації та вихідних даних і дотриманням вимог законодавства, будівельних норм і правил та затверджується замовником.

Згідно з положеннями частини 6 статті 31 Закону №3038-VI проектна документація на будівництво об`єктів не потребує погодження державними органами, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, юридичними особами, утвореними такими органами.

Частиною 3 статті 7 Закону №687-XIV передбачено, що проектна документація на будівництво об`єктів, розроблена відповідно до містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, не підлягає погодженню з відповідними органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, органами охорони культурної спадщини, державної санітарно-епідеміологічної служби і природоохоронними органами.

Зі змісту наведених норм містобудівного законодавства вбачається, що проектна документація на будівництво об`єктів не підлягає погодженню з державними органами, в т.ч. з органами охорони культурної спадщини.

Пунктом 9 частини 1 статті 6 Закону №1805-III встановлено, що до повноважень органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій відповідно до їхньої компетенції, зокрема, належить погодження відповідних програм та проектів містобудівних, архітектурних і ландшафтних перетворень, меліоративних, шляхових, земляних робіт, реалізація яких може позначитися на стані пам`яток місцевого значення, їх територій і зон охорони.

Згідно з підпунктом 5.18 пункту 5 Положення про Департамент охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), затвердженого розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 07.03.2018 №381, завданнями Департаменту є погодження відповідних програм та проектів містобудівних, архітектурних і ландшафтних перетворень, меліоративних, шляхових, земляних робіт, реалізація або виконання яких може позначитися на стані пам`яток місцевого значення, їх територій і зон охорони у порядку, встановленому законодавством.

Отже, до повноважень Департаменту охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) належить саме погодження програм та проектів містобудівних, архітектурних та ландшафтних перетворень, тобто містобудівної документації, але не проектної документації на будівництво об`єктів.

Зокрема, у висновках Верховного Суду, викладених в постанові від 22.09.2021 у справі №640/3418/20, зазначено, що до повноважень Міністерства культури України належить саме погодження програм та проектів містобудівних, архітектурних та ландшафтних перетворень, тобто містобудівної документації, а не проектної документації на будівництво об`єктів.

Отже, проектна документація на будівництво об`єктів не потребує погодження іншими органами.

Зважаючи на викладене, вимога в Містобудівних умовах та обмеженнях щодо погодження в органах охорони культурної спадщини проекту архітектурних перетворень згідно з пунктом 9 частини 1 статті 6 Закону №1805-III, врахування вимоги розділу 13 ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій» є протиправною та підлягає скасуванню.

Зважаючи на вищезазначене, позиція відповідача-1 щодо розроблення позивачем проектної документації з урахуванням положень Закону №1805-III, Порядку №318, розпорядження Київської міської державної адміністрації від 17.05.2002 №979 «Про внесення змін та доповнень до рішення виконкому Київської міської Ради народних депутатів від 16.07.1979 №920 «Про уточнення меж історико-культурних заповідників та зон охорони пам`яток історії та культури в м. Києві», наказу Міністерства культури та інформаційної політики України «Про затвердження меж та режимів використання території історичних ареалів Києва» від 02.08.2021 №599 є необґрунтованою, а тому позовні вимоги в частині щодо виключення вказаного розділу з оскаржуваних Містобудівних умов та обмежень підлягають задоволенню.

Щодо визначеного позивачем способу задоволення його позовних вимог шляхом внесення змін до Містобудівних умов та обмежень необхідно зазначити, що враховуючи наведені вище положення чинного законодавства України, повноваженнями по внесенню змін до них наділений виключно відповідач-1. Тобто вони належать до його виключної компетенції.

Водночас, оскільки внесення змін до Містобудівних умов та обмежень може здійснювати орган, що їх надав, у тому числі за рішенням суду, апеляційний суд уважає правильним висновок місцевого суду, що з метою належного та повного захисту порушених прав та інтересів позивача необхідним є зобов`язання відповідача-1 внести до Містобудівних умов та обмежень, затверджених наказами від 14.02.2022 №211, №212 та №215 відповідні зміни.

Водночас позовні вимоги щодо визнання права ТОВ «Інвест-Проект Будівництво» на проектування, будівництво та експлуатацію об`єктів житлового, адміністративного та побутового призначення на земельних ділянках апеляційний є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки відповідно до вимог КАС України адміністративний суд не уповноважений на вчинення таких дій.

Крім того в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідачами заперечується (оспорюється) наявність у позивача такого права.

За пунктом 114 Порядку ведення Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.06.2021 №681, внесення відомостей/здійснення дій у Реєстрі будівельної діяльності електронної системи на підставі судових рішень, які передбачають зміну відомостей в Реєстрі будівельної діяльності електронної системи, та рішення про заборону (скасування заборони) вчинення дій замовниками, уповноваженими органами містобудування та архітектури, органами державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду здійснюється відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду не пізніше наступного робочого дня з дня отримання такого судового рішення.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 23.12.2020 №1340 утворено ДІАМ України як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку громад та територій і який реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду.

Водночас, за приписами пункту 8 Порядку №681 технічним адміністратором є ДП «Дія», що належить до сфери управління Мінцифри.

Разом з тим оскільки діяльність щодо реєстрації змін до оскаржуваних Містобудівних умов та обмежень, до якої залучені відповідачі 2 та 3, можуть мати місце виключно після безпосереднього внесення таких змін відповідачем-1 на підставі рішення суду, а тому позовні вимоги щодо зобов`язання цих осіб вчинити дії не підлягають задоволенню, оскільки є передчасними.

Відповідно до пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при прийнятті рішення неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, та неправильно застосовано норми матеріального права, що зумовило неправильне вирішення справи в частині.

Частинами 1, 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 6 цієї правової норми закріплено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Правові засади справляння судового збора, платники, об`єкти та розміри ставок судового збора, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збора визначені положеннями Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 №3674-VI у відповідній редакції (далі - Закон).

Відповідно до пункта 1 частини 3 статті 4 Закону у редакції, чинній на момент подання позову до суду першої інстанції, ставка судового збора за подання адміністративного позову немайнового характера, який подано юридичною особою, складала 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2481,00 грн).

Оскільки апеляційним судом частково скасовано судове рішення, відповідно розподіл судових витрат підлягає зміні, а саме, позивачу мають бути відшкодовані понесені судові витрати у розмірі 4962,00 грн, замість 7368,57 грн.

Керуючись статтями 33, 34, 139, 243, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвест-Проект Будівництво» залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) задовольнити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.10.2022 скасувати в частині задоволення позовних вимог про зобов`язання Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації):

- виключити з Розділу «Планувальні обмеження (охоронні зони пам`яток культурної спадщини, межі історичних ареалів, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару, в межах яких діє спеціальний режим їх використання, охоронні зони об`єктів природно-заповідного фонду, прибережні захисні смуги, зони санітарної охорони)» Містобудівних умов та обмежень, затверджених наказом від 14.02.2022 №212 текст наступного змісту:

- виключити з Розділу «Планувальні обмеження (охоронні зони пам`яток культурної спадщини, межі історичних ареалів, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару, в межах яких діє спеціальний режим їх використання, охоронні зони об`єктів природно-заповідного фонду, прибережні захисні смуги, зони санітарної охорони)» Містобудівних умов та обмежень, затверджених наказом від 14.02.2022 №215 текст наступного змісту:

- виключити з Розділу «Планувальні обмеження (охоронні зони пам`яток культурної спадщини, межі історичних ареалів, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару, в межах яких діє спеціальний режим їх використання, охоронні зони об`єктів природно-заповідного фонду, прибережні захисні смуги, зони санітарної охорони)» Містобудівних умов та обмежень, затверджених наказом від 14.02.2022 №211 текст наступного змісту:

У задоволенні позову в цій частині відмовити.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.10.2022 в частині стягнення судових витрат змінити.

Стягнути з Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвест-Проект Будівництво» понесені ним судові витрати у розмірі 4962,00 грн (чотири тисячі дев`ятсот шістдесят дві гривні нуль копійок).

У решті рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.10.2022 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Я.Б. Глущенко

Судді А.М. Горяйнов

О.Є. Пилипенко


Дата ухвалення рішення	29.03.2023
Оприлюднено	03.04.2023
Номер документу	109910454
Судочинство	Адміністративне

Глущенко Яна Борисівна

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовахліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Постановавід 29.03.2023 по справі 640/10893/22ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Судовий реєстр по справі —640/10893/22

Постанова від 29.03.2023

Постанова
від 29.03.2023 по справі 640/10893/22
ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД