Постанова

від 28.03.2023 по справі 750/14023/21

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

28 березня 2023 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 750/14023/21

Головуючий у першій інстанції Требух Н. В.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/75/23

№ 22-ц/4823/88/23

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Мамонової О.Є.,

суддів: Висоцької Н.В., Шитченко Н.В.,

із секретарем: Шкарупою Ю.В.

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідач: Чернігівський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи цивільну справу за апеляційними скаргами Чернігівського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 24 січня 2022 року (повний текст складено 28 січня 2022 року) та ОСОБА_1 на додаткове рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 23 лютого 2022 року (повний текст складено 31 травня 2022 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до Чернігівського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати,-

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Чернігівського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою (далі Ліцей), в якому, з урахуванням уточненої позовної заяви, просив:

1) визнати незаконними та скасувати наказ про відсторонення його від роботи №62-к від 08.11.2021 та поновити його на роботі;

2) зобов`язати відповідача виплатити йому невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи за період з 08.11.2021 по день винесення рішення суду про скасування наказу з розрахунку 572,29 грн за кожен день відсторонення;

3) стягнути судові витрати в повному обсязі.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що з 01.09.2010 працює у відповідача на посаді викладача предмету «Захист України». Відповідно до наказу Чернігівського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою від 08.11.2021 його відсторонено від роботи без збереження заробітної плати з 08.11.2021 у зв`язку з ухиленням від профілактичних щеплень від респіраторної хвороби COVID-19.

Позивач вважає, що наказ є незаконним, оскільки виключно Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб» № 1645-ІІІ від 06.04.2000 встановлюється перелік обовязкових щеплень, щеплення від COVID-19 не встановлено як обов`язкове.

Зазначає, що оспорюваинй наказ підлягає скасуванню, оскльки суперечить положенням ст. 43 Конституції України, ст. 46 КЗпП України.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 24 січня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ в.о.начальника Чернігівського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою від 08.11.2021 № 62-к про відсторонення ОСОБА_1 від роботи без збереження заробітної плати з 08.11.2021.

Стягнуто з Чернігівського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період з 08.11.2021 по 24.01.2022 включно у сумі 31475 грн 95 коп., виплату вказаної суми провести після утримання податків та інших обов`язкових платежів на короисть держави.

Вирішено питання про судові витрати.

26.01.2022 ОСОБА_1 звернувся із заявою про винесення додаткового рішення, в якій просив стягнути з відповідача на його користь 3000 грн на відшкодування понесених судових витрат у зв`язку з наданням професійної правничої допомоги.

Додатковим рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 23 лютого 2022 року у задоволенні вимог ОСОБА_1 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу відмовлено.

В апеляційній скарзі Чернігівський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі, посилаючись на порушення вимог процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що КМУ 09.12.2020 прийнято постанову № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», якою установлено з 19.12.2020 до 31.03.2022 на території України карантин. Юридичним наслідком такого рішення є покладення на громадян та інших суб`єктів позитивних обов`язків, які полягають в гарантуванні громадської безпеки, у тому числі, шляхом встановлення особливих умов та режиму праці.

З метою забезпечення контролю за дотриманням вимог з обов`язкової вакцинації окремих категорій працівників КМУ 20.10.2021 прийнято постанову № 1096, якою зобов`язано керівників підприємств, установ та організацій забезпечити контроль за проведенням обов`язкових щеплень працівниками, відсторонення їх від роботи у випадку відмови або ухилення від щеплень проти COVID-19, які визначені переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням.

Зазначені постанови, які в межах своєї компетенції видає Кабінет Міністрів України, МОЗ, є обов`язковими до виконання, вони є чинними та в установленому порядку не скасовувались і не визнавались недійсними.

Заявник звертає увагу на те, що позивач не надав доказів щодо наявності у нього абсолютних протипоказань до проведення вищевказаного профілактичного щеплення.

Зазначає, що відсторонення ОСОБА_1 від роботи грунтувалося на вимогах законодавства, здійснено в спосіб, передбачений законом та існували правові та фактичні підстави. Втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень грунтується на законодавстві, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети та цілком необхідним у демократичному суспільстві.

Указує, що відсутнє порушення права позивача на працю, оскільки за ним зберігається робоче місце, трудовий договір не припинений, обмеження було правомірним і відповідало пріоритету забезпечення безпеки життя, здоров`я і безпеки людей, зокрема, учасників освітнього процесу, якими є учні, педагогічні працівники, інші працівники закладу освіти, батьки учнів, асистенти дітей.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить її відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Уважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують факти, встановлені судом першої інстанції.

В апеляційній скарзі на додаткове рішення ОСОБА_1 просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити заяву в повному обсязі, посилаючись на недодержання норм матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції дійшов хибних висновків, оскільки в матеріалах справи наявний договір про надання юридичних послуг, а також додатково надавався розрахунок витрат на правничу-допомогу, оригінал квитанції про оплату послуг та інші документи.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 . Чернігівський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою просить додаткове рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Указує, що у переліку наданих суду документів договору про надання правової допомоги або договору про надання юридичних послуг немає, тому однозначно можна заявляти, що твердження позивача про наявність у справі такого договору є надуманим.

Вислухавши суддю-доповідача, заслухавши пояснення позивача ОСОБА_1 та його представника адвоката Кашуби М.О., які заперечували проти задоволення апеляційної скарги на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 24.01.2021 та підтримали свою апеляційну скаргу на додаткове рішення, представника відповідача ОСОБА_3 , який підтримав апеляційну скаргу Ліцею та заперечував проти задоволення апеляційної скарги позивача, перевіривши доводи апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга Чернігівського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою підлягає частковому задоволенню, а апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1, 2, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно з ч. 4 ст. 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що у даній справі йдеться не про повноваження втручання держави у право на повагу до приватного життя позивача шляхом встановлення обовязку проходження вакцинації, а про спосіб втручання у право позивача на працю та своєчасне одержання винагроди за працю, який, на думку суду, не відповідає вимогам Конституції.

З висновком районного суду щодо наявності підстав для часткового задоволення позову апеляційний суд погоджується, але зазначеного суд першої інстанції дійшов із помилкових мотивів.

Судом встановлено, що з 01.09.2011 ОСОБА_4 працює в Чернігівському ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою, з 01.09.2015 - на посаді вчителя предмету «Захист Вітчизни», що підтверджується записами у трудовій книжці (а.с. 10-14).

03.11.2021 відповідачем складено лист попередження про необхідність профілактичного щеплення проти COVID-19, де зазначено що, у разі ненадання підтверджуючих документів, 08.11.2021 ОСОБА_1 підлягає відстороненню від роботи без збереження заробітної плати на підставі ст. 46 КЗпП України та ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфікційних хвороб» до усунення причин, що зумовили відсторонення (а.с. 49). Згідно акту про відмову поставити підпис про ознайомлення з повідомленням про профілактичне щеплення проти COVID-19 від 05.11.2011, ОСОБА_1 відмовився поставити підпис про ознайомлення із зазначеним повідомленням (а.с. 50).

Наказом в.о. начальника Чернігівського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою ОСОБА_5 № 62-к від 08.11.2021 позивача відсторонено від роботи з 08.11.2021 до усунення причин, що його зумовили, без збереження заробітної плати. Підставою наказу зазначено лист попередження про обовязкове профілактичне щеплення проти COVID-19 від 03.11.2011 (а.с. 8).

Матеріали справи не містять відповідних доказів про проведену позивачу вакцинацію від коронавірусної хвороби або висновку лікаря про наявність у нього протипоказань до вакцинації.

До суду апеляційної інстанції відповідачем надано:

- витяг з наказу Чернігівського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою про розподіл педагогічного навантаження працівників ліцею на 2021-2022 навчальний рік № 70 о/д від 30.08.2021, яким затверджено попередній розподіл трудового навантаження на 2021-2022 навчальний рік (а.с. 201);

- витяг з Додатку 1 до наказу від 30.08.2021 № 70 о/д, відповідно до якого навантаження ОСОБА_1 становить 23 год (а.с. 202);

- витяг з наказу Чернігівського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою про організацію освітнього процесу у формі дистанційного навчання № 36 а/г від 29.10.2021, відповідно до якого з 01.11.2021 по 05.11.2021 організовано освітній процес у формі дистанційного навчання (а.с. 203-204);

- витяг з наказу Чернігівського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою № 39 а/г від 12.11.2021, яким внесено зміни до вищезазначеного наказу, а саме з 01.11.2021 по 19.11.2021 організовано освітній процес у формі дистанційного навчання (а.с. 205);

- витяг з наказу Чернігівського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою про відновлення освітнього процесу в очній (денній) формі № 86 а/г від 18.11.2021, згідно якого відновлено освітній процес у очній (денній) формі навчання з 22.11.2021(а.с. 206).

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю.

Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції», а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання (стаття 21 КЗпП України).

Згідно з статтею 51 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до ч. 1 статті 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2022 у справі №130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) зазначено, що: «нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивачки від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети».

За змістом Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, який затверджений Наказом МОЗ № 2153 від 04.10.2021, обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16.09.2011 № 595.

Отже Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до вказаного Переліку останній не містить.

Велика Палата Верховного Суду уважає, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо.

Застосування до позивачки передбачених Переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим Наказом МОЗ № 2153 від 04.10.2021 та Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000 заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми. Суди не встановили жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивачки від роботи. Відповідач не стверджував, що, обіймаючи посаду чергової по переїзду, позивачка могла спричинити поширення коронавірусної інфекції серед працівників АТ «Укрзалізниця», учасників дорожнього руху тощо. Її відсторонили від роботи, позбавивши на час відсторонення заробітку, лише тому, що вона працювала в АТ «Укрзалізниця», всі працівники якого підлягали обов`язковому щепленню проти COVID-19 (тоді як для працівників підприємств багатьох інших галузей економіки України таке щеплення було добровільним). Таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самої позивачки.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й з оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як:

- кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

- форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

- умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів. Однак апеляційний суд залишив указані обставини поза увагою та не врахував, що відповідач не обґрунтовував необхідність відсторонення позивачки тим, що він, вона, працюючи черговою переїзду, створювала загрози, які б вимагали вжиття такого суворого заходу втручання у право на повагу до приватного життя, який позбавляв позивачку заробітку.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 17.04.2019 у справі № 682/1692/17 дійшов висновку, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я заінтересованих осіб є виправданою. Принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами особи, однак лише тоді, коли таке втручання має об`єктивні підстави та є виправданим. Аналогічний висновок зробив Верховний Суд і в Постановах від 10.03.2021 у справі № 331/5291/19 (провадження № 61-17335св20), від 20.03.2018 у справі № 337/3087/17 (провадження № К/9901/283/18), від 08.02.2021 у справі № 630/554/19 (провадження № 61-6307св20).

З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що при розгляді подібних справ суди повинні враховувати, що суспільні інтереси превалюють над особистими, однак лише тоді, коли втручання у відповідні права особи має об`єктивні підстави (передбачене законом, переслідує легітимну мету, є нагально необхідним і пропорційним такій меті)».

Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Так, при зверненні до суду з позовом ОСОБА_1 посилався на те, що його відсторонення від роботи з 08 листопада 2021 року на період карантину без збереження заробітної плати є незаконним і таким, що порушує його право на працю.

Суд встановив, що ОСОБА_1 працює в Чернігівському ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою на посаді вчителя предмета «Захист Вітчизни». Наказом Наказом в.о. начальника Чернігівського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою ОСОБА_5 № 62-к від 08.11.2021 позивача відсторонено від роботи до усунення причин, що його зумовили, без збереження заробітної плати.

Апеляційним судом встановлено, що при видачі наказу про відсторонення ОСОБА_1 від роботи, відповідач не посилався на жодні факти, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивача від виконання ним своїх посадових обов`язків.

Крім того, з огляду на посадову інструкцію учителя з предмету «Захист Вітчизни», затвердженої Начальником Чернігівського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою 08.01.2019, застосування до позивача такого заходу як відсторонення від роботи не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими працівниками закладу та дітьми, тощо. Тому таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самого позивача.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що районний суд зробив правильний висновок про задоволення позову ОСОБА_1 , проте, помилився щодо мотивів такого рішення.

Доводи апеляційної скарги з огляду на необхідність врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21, не містять підстав для її задоволення у повному обсязі, а також, для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Враховуючи зазначене, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга Чернігівського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою підлягає частковому задоволенню, а рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 24 січня 2022 року зміні в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи з викладенням його мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Щодо апеляційної скарги ОСОБА_1 на додаткове рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 23 лютого 2022 року.

Відповідно до частин першої, другої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Особиста участь у справі особи не позбавляє її права мати в цій справі представника.

Частиною першою статті 60 ЦПК України передбачено, що представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Згідно із частиною четвертою статті 62 ЦПК України повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

За приписами статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Ордер - письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об`єднанням та повинен містити підпис адвоката. Рада адвокатів України затверджує типову форму ордера.

Згідно з пунктами 1-5 Положення про ордер на надання правничої (правової) допомоги, затвердженого рішенням Ради адвокатів України від 12.04.2019 № 41 (далі Положення), дане Положення встановлює єдині для всіх адвокатів України, адвокатських об`єднань / адвокатських бюро правила виготовлення, оформлення, зберігання, обліку ордерів.

Ордер на надання правової допомоги - письмовий документ, що посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги у випадках і порядку, встановлених Законом України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та іншими законами України.

В Україні встановлюється єдина, обов`язкова для всіх адвокатів, типова форма ордера, яку затверджує Рада адвокатів України (зразок в Додатку 1).

Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро, адвокатським об`єднанням та повинен містити обов`язкові реквізити, передбачені цим Положенням.

Ордер встановленої форми є обов`язковим для прийняття усіма органами, установами, організаціями на підтвердження правомочності адвоката на вчинення дій, передбачених статтею 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Пунктом 11 Положення встановлено, що ордер встановленої цим Положенням форми є належним та достатнім підтвердженням правомочності адвоката на вчинення дій в інтересах клієнта.

Отже, ордер, який видано відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», є самостійним документом, що підтверджує повноваження адвоката.

Аналіз наведених положень законодавства дає підстави для висновку, що повноваження представника позивача, яким є адвокат, повинні бути підтверджені оригіналом ордеру, що виданий на ведення справи в суді, або довіреністю.

Слід також зазначити, що повноваження адвоката мають підтверджуватись домовленістю сторін у договорі про надання правової допомоги, який засвідчує існування між клієнтом та адвокатом домовленості стосовно об`єму наданих йому повноважень, шляхом окремого визначення такої дії у договорі.

Судом установлено, що матеріали справи не містять документу, передбаченого частиною четвертою статті 62 ЦПК України, на підтвердження повноважень на представництво позивача ОСОБА_1 у Деснянському районному суді м. Чернігова адвокатом Кашубою М.О., також у справі відсутній договір про надання правової допомоги, укладений між позивачем та адвокатом Кашубою М.О.

На підставі викладеного, районний суд правильно відмовив у задоволенні вимог ОСОБА_1 про стягнення з відповідача на його користь витрат на професійну правничу допомогу.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про наявність в матеріалах справи договору про надання юридичних послуг є голослівними, оскільки такі документи в матеріалах справи відсутні.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що доводи апеляційної скарги правильності висновків суду не спростовують, у зв`язку з чим, згідно ст. 375 ЦПК України, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а додаткове рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 23 лютого 2022 року - без змін.

Щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, у тому числі, витрати на професійну правничу допомогу (ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України).

Згідно зі ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Представництво інтересів ОСОБА_1 у суді апеляційної інстанції здійснював адвокат Кашуба М.О. відповідно до ордеру на надання правничої (правової) допомоги серія СВ № 1046443 від 28.03.2023 (а.с. 210).

У судовому засіданні представником позивача заявлено клопотання про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції, на підтвердження понесених витрат надано:

- розрахунок вартості наданих юридичних послуг, відповідно до якого адвокатом надано юридичну послугу, а саме участь у судовому засіданні в апеляційній інстанції 1000 грн (а.с. 208);

- квитанція № 049597 від 28.03.2023 відповідно до якої ОСОБА_1 сплатив адвокату Кашубі М.О. за юридичні послуги 1000 грн (а.с. 209);

- рекомендації щодо застосування мінімальних ставок адвокатського гонорару затверджені рішенням Ради адвокатів Чернігівської області від 17.03.2023 № 119 (а.с. 211).

Заявлені до відшкодування витрати на правничу допомогу, на переконання апеляційного суду, є розумними та такими, що відображають реальність адвокатських витрат (їх дійсність та необхідність), з урахуванням складності справи, необхідних процесуальних дій сторони, часу, витраченого адвокатом на надання правової допомоги.

Отже, аналізуючи обсяг правової допомоги адвоката у даній справі, а саме участь у судовому засіданні апеляційного суду, та надані на його підтвердження належні, допустимі та достатні докази, у законодавчо встановлені спосіб та строки колегія суддів вважає, що вказані витрати є документально підтвердженими, були понесені фактично, а їх сума описана та обґрунтована адвокатом у наданих документах.

З урахуванням викладеного, з Чернігівського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню 1000 грн у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

Керуючись ст. 141, 367, 374, 376 ч. 4, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Чернігівського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою - задовольнити частково.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 24 січня 2022 року змінити в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, виклавши мотиви у цій частині в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення суду - залишити без змін.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 23 лютого 2022 року залишити без задоволення.

Додаткове рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 23 лютого 2022 року залишити без змін.

Стягнути Чернігівського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою на користь ОСОБА_1 1000 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 30 березня 2023 року.

Головуюча О.Є. Мамонова

Судді: Н.В. Висоцька

Н.В. Шитченко