Рішення

від 21.03.2023 по справі 902/1368/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" березня 2023 р. Cправа № 902/1368/22

Господарський суд Вінницької області у складі судді Шамшуріної Марії Вікторівни,

за участю секретаря судового засідання Шейгець І.В.,

розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Ерідон", 08467, Київська обл., Переяслав-Хмельницький р-н, село Чопилки, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 35, ідентифікаційний код юридичної особи 43106699

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гущинецьке К", 22434, Вінницька обл., Калинівський р-н, село Гущинці, вулиця Шевченка, будинок 79, ідентифікаційний код юридичної особи 37695130

про стягнення 879 687,67 гривень

за участю представників:

від позивача - адвокат Нерода В.Ю., згідно ордеру;

від відповідача - не з`явився

В С Т А Н О В И В:

До Господарського суду Вінницької області 26.12.2022 надійшла позовна заява № б/н від 13.12.2022 (вх. № 1371/22 від 26.12.2022) Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Ерідон" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гущинецьке К" про стягнення 1 193 503,80 гривень заборгованості, що виникла внаслідок невиконання відповідачем зобов`язань за договором поставки № 91/22/25 від 16.11.2021 року, у тому числі 938 531,73 гривень основного боргу, 95 138,83 гривень пені, 91 333,28 гривень 48% річних, 68 499,96 гривень процентів за користування товарним кредитом.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.12.2022 справу розподілено судді Шамшуріній М.В.

Ухвалою від 30.12.2022 судом прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 902/1368/22 за правилами загального позовного провадження, підготовче судове засідання призначено на 31.01.2023 о 10:30 год.

У судовому засіданні 31.01.2023 року суд постановив ухвали про задоволення клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи та про відкладення підготовчого засідання у справі № 902/1368/22 на 21.02.2023 о 15:30 год., які занесено до протоколу судового засідання.

Ухвалою від 03.02.2023 сторони повідомлено про відкладення підготовчого засідання на 21.02.2023 о 15:30 год.

01.02.2023 на електронну адресу суду від представника позивача надійшла заява № б/н від 31.01.2023 (вх. № 01-34/998/23 від 01.02.2023) про зменшення розміру позовних вимог, стягнення 879 687,67 гривень заборгованості, у тому числі 624 715,60 гривень основного боргу, 95 138,83 гривень пені, 91 333,28 гривень 48% річних, 68 499,96 гривень процентів за користування товарним кредитом та про повернення судового збору у зв`язку зі зменшенням розміру позовних вимог.

20.02.2023 до суду від представника позивача надійшли пояснення № б/н від 14.02.2023 (вх. № 01-34/1597/23 від 20.02.2023) щодо суми боргу та зарахування оплат з додатками.

У судовому засіданні 21.02.2023 суд постановив ухвалу про прийняття заяви про зменшення розміру позовних вимог в частині основного боргу та здійснення подальшого розгляду справи з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог із вимогами про стягнення 879 687,67 гривень заборгованості, у тому числі 624 715,60 гривень основного боргу, 95 138,83 гривень пені, 91 333,28 гривень 48% річних, 68 499,96 гривень процентів за користування товарним кредитом, яку занесено до протоколу судового засідання.

Розглянувши клопотання представника позивача про повернення судового збору № б/н від 31.01.2023 (вх. № 01-34/998/23 від 01.02.2023) у зв`язку зі зменшенням розміру позовних вимог ухвалою Господарського суду Вінницької області від 21.02.2023 року у справі № 902/1368/22 клопотання представника позивача про повернення судового збору задоволено та ухвалено повернути позивачу з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 4 707,25 гривень.

Ухвалою від 21.02.2023 закрито підготовче провадження у справі № 902/1368/22, призначено справу № 902/1368/22 до судового розгляду по суті у судовому засіданні 21.03.2023 року об 11:00 год.

09.03.2023 до суду від представника позивача надійшла заява № б/н від 09.03.2023 (вх. №01-34/2279/23 від 09.03.2023) у якій останній повідомив про сплату відповідачем суми основного боргу у розмірі 624 715,60 гривень, на підтвердження сплати заборгованості надав копії платіжних доручень на вказану суму та просив закрити провадження у справі в частині стягнення суми основного боргу, вирішити питання про повернення судового збору щодо вказаних позовних вимог.

На визначену судом дату у судове засідання з`явився представник позивача. Відповідач правом участі у судовому засіданні уповноваженого представника не скористався, про дату, час та місце судового засідання повідомлений завчасно та належним чином ухвалою суду від 21.02.2023, яку було надіслано відповідачу за адресою його місцезнаходження згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та вручено останньому 01.03.2023, про що свідчить трекінг поштового відправлення № 2101803819643.

Направлення судом ухвали рекомендованою кореспонденцією на чинну адресу учасника є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання кореспонденції адресатом перебуває поза межами контролю суду. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постанові Верховного Суду від 18.03.2021 по справі №911/3142/19.

Відзиву відповідачем до суду не надано, будь-яких заяв, клопотань не надходило.

Частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно пункту 1 частини 3 статті 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Згідно частини 2 статті 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідно до вимог статті 242 ГПК України сторони було належним чином повідомлено про судові засідання у справі та на засадах відкритості і гласності судового процесу сторонам створено всі необхідні умови для захисту їх прав та охоронюваних законом інтересів, а відповідач у свою чергу не скористався наданим йому правом участі у судовому засіданні і його неявка у судове засідання не є перешкодою для розгляду справи, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника відповідача за наявними матеріалами у відповідності до приписів частини 9 статті 165 та частини 2 статті 178 ГПК України.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримала з урахуванням заяви про закриття провадження у справі в частині стягнення з відповідача 624 715,60 гривень суми основного боргу, решту заявлених позовних вимог підтримала та просила задовольнити позовні вимоги щодо стягнення пені, процентів за користування товарним кредитом та 48% річних.

За наслідками розгляду справи, у судовому засіданні 21.03.2023 року суд оголосив про вихід до нарадчої кімнати для прийняття рішення по справі та орієнтовний час повернення.

На оголошення вступної та резолютивної частин рішення представники сторін не з`явилися, у зв`язку з чим вступна та резолютивна частина рішення долучена до матеріалів справи без її проголошення.

Суть спору:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма Ерідон" звернулось до Господарського суду Вінницької області із позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гущинецьке К" 1 193 503,80 гривень заборгованості, у тому числі 938 531,73 гривень основного боргу 95 138,83 гривень пені, 91 333,28 гривень 48% річних, 68 499,96 гривень процентів за користування товарним кредитом.

Позовна заява обґрунтована неналежним виконанням відповідачем договору поставки № 91/22/25 від 16.11.2021 року в частині оплати за поставлений товар на суму 938 531,73 гривень. У зв`язку із простроченням виконання відповідачем грошового зобов`язання позивачем заявлено до стягнення 95 138,83 гривень пені, 91 333,28 гривень 48% річних, 68 499,96 гривень процентів за користування товарним кредитом.

Під час розгляду справи позивачем подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, стягнення 879 687,67 гривень заборгованості, у тому числі 624 715,60 гривень основного боргу, 95 138,83 гривень пені, 91 333,28 гривень 48% річних, 68 499,96 гривень процентів за користування товарним кредитом, яку прийнято судом.

Таким чином, предметом розгляду є вимога про стягнення з відповідача 879 687,67 гривень заборгованості, у тому числі 624 715,60 гривень основного боргу, 95 138,83 гривень пені, 91 333,28 гривень 48% річних, 68 499,96 гривень процентів за користування товарним кредитом, що нараховані у зв`язку із несвоєчасною оплатою поставленого позивачем товару за договором поставки № 91/22/25 від 16.11.2021.

Відповідач своїм процесуальним правом надання відзиву на позов не скористався, будь-яких заяв, клопотань або заперечень по суті заявлених вимог за час розгляду справи не заявляв.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

16 листопада 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фірма Ерідон" (далі - постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Гущинецьке К" (далі - покупець, відповідач) укладено договір поставки № 91/22/25 (далі - договір).

Згідно пунктів 1.1., 1.2. договору сторони визначили, що в порядку та на умовах цього договору постачальник зобов`язується поставити покупцю продукцію виробничо-технічного призначення (надалі - товар), а покупець зобов`язується прийняти та оплатити вартість такого товару. Найменування, асортимент та кількість товару, який підлягає поставці за цим договором, зазначаються в додатках, які є його невід`ємною частиною.

Відповідно до пункту 2.1 договору ціна товару в національній валюті та її еквівалент в іноземній валюті (долар США або Євро) зазначається у додатках до цього договору.

Загальна вартість товару, що постачається за цим договором (ціна договору), визначається додатками та видатковими накладними, з врахуванням пункту 3.2. договору. У випадку розбіжності даних у додатках та у видаткових накладних щодо кількості, асортименту, ціни товару, перевагу має видаткова накладна (пункт 2.3 договору).

Умови оплати врегульовано сторонами у розділі 3 договору.

Згідно пункту 3.1. договору оплата товару здійснюється покупцем в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника в порядку, на умовах та в строки, визначені цим договором та додатками до нього. У випадку поставки товару на умовах попередньої оплати, допускається оплата та поставка товару на підставі рахунку на попередню оплату, що містить істотні умови поставки, без укладення додатків до цього договору. Датою оплати товару вважається день зарахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника.

Оформлення видаткових накладних на товар, який поставляється на умовах відстрочення оплати здійснюється за цінами, визначеними на дату формування видаткової накладної з дотриманням умов пунктів 3.2. цього договору (пункт 3.4. договору).

Положеннями пункту 3.7 договору сторони встановили, що здійснюючи оплату товару, покупець зобов`язаний зазначати у платіжному дорученні за яким саме додатком до цього договору та/або рахунком на оплату та/або видатковою накладною, а також, у разі необхідності, за який саме товар здійснюється оплата. У разі відсутності такої інформації, а також у разі порушення покупцем грошових зобов`язань за цим договором, отриманий платіж зараховується постачальником на власний розсуд.

Згідно пункту 5.1 договору умови та строки поставки товару зазначаються у додатках до цього договору або у рахунку на оплату, який містить істотні умови поставки.

Перехід права власності на товар від постачальника до покупця, а також приймання товару по кількості та якості, здійснюється в момент передачі товару за видатковою накладною. Датою передачі товару є дата оформлення видаткової накладної, яка підписується представником покупця. Підпис представника покупця у видатковій накладній може бути завірений відтиском печатки покупця та свідчить про отримання товару покупцем: по кількості - відповідно до кількості (одиниць виміру), вказаної у видатковій накладній; по якості - відповідно до показників та характеристик, зазначених у документах про якість та походження товару (пункт 5.3 договору).

У розділі 6 сторони врегулювали умови відповідальності сторін за договором.

У пункті 9.1 договору сторони зазначили, що підписанням цього договору сторони засвідчують, що вони ознайомились та погоджуються з усіма умовами, що викладені на всіх сторінках цього договору та своїм підписом підтверджують розуміння та схвалення всіх умов цього договору без виключення.

Відповідно до п. 9.2. договору, договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін та діє до 31.12.2022, а в частині проведення розрахунків за поставлений товар - до моменту проведення остаточних розрахунків. Закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мале місце під час дії цього договору.

Судом встановлено, що договір підписано уповноваженими представниками сторін та скріплено печатками сторін.

На підтвердження виконання зобов`язань за договором № 91/22/25 від 16.11.2021 позивачем надано первинні документи з передання, отримання та часткової оплати відповідачем отриманого товару.

Позивач зазначає, що заявлена до стягнення заборгованість виникла у зв`язку із неповною оплатою відповідачем товару поставленого на підставі додатку № 91/22/25/1-мд/о від 15.02.2022 до договору поставки № 91/22/25 від 16.11.2021.

Судом встановлено, що 15.02.2022 року між сторонами договору було підписано додаток № 91/22/25/1-мд/о до договору.

Згідно пункту 2 додатку № 91/22/25/1-мд/о від 15.02.2022 до договору поставки № 91/22/25 від 16.11.2021 (далі - додаток до договору) загальна вартість товару за цим додатком включаючи ПДВ складає 2 694 060,00 грн. (два мільйони шістсот дев`яносто чотири тисячі шістдесят гривень 00 копійок).

Пунктом 3 додатку до договору визначено, що оплата повної вартості товару, який постачається на умовах цього додатку, здійснюється покупцем з дотриманням умов пунктів 3.2.-3.3. договору поставки в наступному порядку:

- 20,00% від загальної вартості товару покупець сплачує на умовах попередньої оплати в строк до 21.02.2022р. Для проведення попередньої оплати покупець отримує у постачальника "рахунок на оплату", термін дії якого складає 3 (три) банківських дні, враховуючи дату його оформлення.

- 80,00% від загальної вартості товару покупець сплачує на умовах відстрочення оплати в строк до 30.09.2022р.

На виконання умов договору поставки № 91/22/25 від 16.11.2021, додатку № 91/22/25/1-мд/о від 15.02.2022 до договору поставки позивач передав, а відповідач отримав обумовлений умовами договору товар, про що свідчать підписані та скріплені печатками сторін видаткові накладні.

Так, за видатковою накладною № 9553 від 23.02.2022 р. поставлено товару на суму 738 720,00 грн. та за видатковою накладною № 9688 від 23.02.2022 р. на суму 774 540,00 грн. Загальна вартість відвантаженого товару за додатком до договору складає 1 513 260,00 гривень.

У письмових поясненнях позивач зазначив, що у відповідності до пункту 3.3. договору в рахунок оплати за додатком № 91/22/25/1-мд/о від 15.02.2022 було здійснено зарахування здійснених відповідачем переказів коштів за наступними платіжними дорученнями № 382 від 22.12.2021 - на суму 6 242,77 гривень, № 383 від 22.12.2021 - на суму 6 138,42 гривень, № 84 від 23.02.2022 - на суму 539 000,00 гривень, № 102 від 23.03.2022 - на суму 9 798,65 гривень, №105 від 24.03.2022 - на суму 5 577,94 гривень, № 109 від 25.03.2022 - на суму 5 577,94 гривень, № 2397 від 30.03.2022 - на суму 8 530,97 гривень, № 2395 від 30.03.2022 на суму 7 677,71 гривень, всього на суму 588 544,40 гривень (т. 1 а.с. 63).

21.12.2022 року згідно платіжного доручення № 2806 від 21.12.2022 року відповідач здійснив часткове погашення заборгованості за договором в сумі 300 000,00 гривень.

У зв`язку із неналежним виконанням відповідачем грошового зобов`язання за договором позивач, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог просить стягнути з відповідача 879 687,67 гривень заборгованості, у тому числі 624 715,60 гривень основного боргу, 95 138,83 гривень пені, 91 333,28 гривень 48% річних, 68 499,96 гривень процентів за користування товарним кредитом.

Судом встановлено, що після звернення позивача з позовом відповідач погасив решту основного боргу у розмірі 624 715,60 гривень, здійснивши 28.02.2023 переказ на суму 384 000,00 гривень та 07.03.2023 - на суму 240 715,60 гривень.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог з огляду на таке.

Предметом спору у цій справі є матеріально-правова вимога позивача про стягнення з відповідача за договором поставки № 91/22/25 від 16.11.2021 року 879 687,67 гривень заборгованості, що складається з 624 715,60 гривень основного боргу, 95 138,83 гривень пені, 91 333,28 гривень 48% річних, 68 499,96 гривень процентів за користування товарним кредитом.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом частини 1 статті 174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно частини 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно положень статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 11 ЦК України договір є однією з підстав виникнення цивільних прав і обов`язків (зобов`язань).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина 1 статті 626 ЦК України).

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

Положеннями статті 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Проаналізувавши умови укладеного між сторонами договору, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою укладений між cторонами договір є договором поставки, правовідносини за яким врегульовано відповідними положеннями Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

За змістом частини 1 статті 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.

Згідно зі статтею 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Як передбачено пунктом 2 частини 1 статті 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (статті 632 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Судом встановлено, що на виконання умов договору позивачем відповідно до додатку до договору від 15.02.2022 року № 91/22/25/1-мд/о та видаткових накладних здійснено на користь відповідача поставку товару на загальну суму 1 513 260,00 гривень.

Додаток та видаткові накладні містять підписи уповноважених представників сторін, які скріпленні печатками сторін.

Судом встановлено, що матеріали справи не містять доказів пред`явлення відповідачем позивачу будь-яких претензій щодо неналежного виконання умов договору, а також доказів повернення позивачу товару, зміни умов придбання та оплати отриманого товару.

У додатку від 15.02.2022 року № 91/22/25/1-мд/о сторонами було погоджено графік оплати товару, отриманого згідно цього додатку, який передбачав попередню оплату та граничну дату остаточного розрахунку - 30.09.2022 року.

Із матеріалів справи вбачається, що позивачем відповідно до умов пунктів 2.3., 3.7. договору було зараховано 588 544,40 гривень в рахунок часткової оплати товару за додатком до договору від 15.02.2022 року № 91/22/25/1-мд/о зі сплачених відповідачем коштів, а саме - за платіжним дорученням № 382 від 22.12.2021 - на суму 6 242,77 гривень, № 383 від 22.12.2021 - на суму 6 138,42 гривень, № 84 від 23.02.2022 - на суму 539 000,00 гривень, № 102 від 23.03.2022 - на суму 9 798,65 гривень, №105 від 24.03.2022 - на суму 5 577,94 гривень, № 109 від 25.03.2022 - на суму 5 577,94 гривень, № 2397 від 30.03.2022 - на суму 8 530,97 гривень, № 2395 від 30.03.2022 на суму 7 677,71 гривень.

Також згідно платіжного доручення № 2806 від 21.12.2022 року відповідач здійснив часткове погашення заборгованості за договором в сумі 300 000,00 гривень.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідачем порушено умови договору в частині повної та своєчасної сплати заборгованості, а тому позивач обгрунтовано звернувся до суду з позовом про стягнення несплаченої суми основного боргу.

Водночас, судом встановлено, що після звернення позивача з позовом відповідач здійснив повне погашення решти суми основного боргу у розмірі 624 715,60 гривень здійснивши 28.02.2023 переказ на суму 384 000,00 гривень та 07.03.2023 - на суму 240 715,60 гривень.

Положеннями пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України встановлено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Приймаючи до уваги подані позивачем під час розгляду справи докази сплати суми основного боргу у розмірі 624 715,60 гривень, викладене у заяві № б/н від 09.03.2023 (вх. №01-34/2279/23 від 09.03.2023) клопотання представника позивача про закриття провадження у справі в частині стягнення суми основного боргу підлягає задоволенню, провадження у справі в частині стягнення 624 715,60 гривень основного боргу підлягає закриттю на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України.

Відповідно до частини 3 статті 231 ГПК України, у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Позивачем також заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача 95 138,83 гривень пені, 91 333,28 гривень 48% річних, 68 499,96 гривень процентів за користування товарним кредитом нарахованих відповідачу у зв`язку із несвоєчасною оплатою за договором.

Щодо позовних вимог про стягнення пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, 48% річних та 36 % процентів за користування товарним кредитом судом враховане таке.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 611 ЦК України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором.

Відповідно до положень статей 546, 548 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися у відповідності до закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити у разі порушення зобов`язання.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частинами 1, 2 статті 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до вимог частини 1 статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

У свою чергу, статтею 230 ГК України передбачено обов`язок учасника господарських відносин сплатити неустойку, штраф, пеню у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

При цьому штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно частини четвертої статті 231 ГК України якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно з частиною 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Положеннями пункту 6.2. договору сторони погодили, що за несвоєчасну оплату товару покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України за кожний день прострочення від вартості неоплаченого товару за кожний день прострочення.

У пункті 6.8. договору сторони погодили, що нарахування та стягнення штрафних санкцій (пені, штрафу, процентів) за договором поставки відповідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України не обмежується строком нарахування та припиняється в день виконання стороною зобов`язання, а строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій, у відповідності до ст. 259 Цивільного кодексу України, продовжується до 3 років. При цьому вказаний пункт (положення) вважається двосторонньою угодою сторін цього договору про збільшення строків позовної давності та строків нарахування та стягнення штрафних санкцій (пені, штрафу, процентів).

Зважаючи на встановлене судом прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, вимога про стягнення пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення від вартості неоплаченого товару відповідає чинному законодавству, положенням договору та заявлена правомірно.

Як вбачається із розрахунку пені здійсненого позивачем, розрахунок пені здійснено на залишок суми заборгованості у розмірі 938 531,73 гривень за період з 01.10.2022 по 13.12.2022 у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за 74 днів. Сума нарахованої позивачем пені складає 95 138,83 гривень.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, що нарахована в межах визначеного позивачем періоду прострочення, суд дійшов висновку, що при розрахунку пені позивачем допущено помилку в сумі заборгованості.

З огляду на здійснене зарахування за додатком до договору здійснених відповідачем оплат у розмірі 588 544,40 гривень заборгованість відповідача за додатком до договору № 91/22/25/1-мд/о від 15.02.2022 за період з 01.10.2022 по 13.12.2022 становила 924 715,60 гривень.

Перевіривши за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "LІGA 360" здійснений позивачем розрахунок пені, що нарахована на суму основного боргу за договором в межах визначеного позивачем періоду прострочення з урахування вірної суми заборгованості, суд дійшов висновку, що пеня складає 93 738,29 гривень.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення пені є обгрунтованими в сумі 93 738,29 гривень.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог про стягнення пені в сумі 1 400,54 гривень слід відмовити у зв`язку із безпідставністю заявлених вимог у цій частині.

Щодо позовних вимог про стягнення 48 % річних суд виходить з наступного.

Відповідно до вимог статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова КГС ВС від 14.01.2020 року № 924/532/19).

Положення статті 625 ЦК України щодо встановлення в договорі іншого, ніж три проценти річних, розміру процентів від простроченої суми є диспозитивними.

Приписами частин другої та третьої статті 6 та статті 627 ЦК України встановлено, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Особам надається право вибору: використати вже існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на свій розсуд. Відтак цивільний (господарський) договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, виявляє автономію волі сторін щодо врегулювання їхніх правовідносин на власний розсуд (у межах, встановлених законом), тобто є актом встановлення обов`язкових правил для сторін договору, регулятором їх відносин.

Як встановлено судом, пунктом 6.7. договору сторони узгодили, що в разі невиконання покупцем зобов`язань щодо оплати товару, покупець, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, сплачує на користь постачальника компенсаційний платіж у розмірі 48% річних. Річні нараховуються на загальну суму простроченої оплати. Для уникнення непорозумінь, сторони погодили, що сплата коштів, передбачених цим пунктом, є особливим видом цивільно-правової відповідальності, передбаченим ст. 625 Цивільного кодексу України та не відноситься до неустойки (штрафу чи пені).

Враховуючи встановлене судом прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, нараховані позивачем до стягнення 48% річних від простроченої суми заборгованості відповідають вимогам чинного законодавства, положенням договору та заявлені правомірно.

Як вбачається із розрахунку 48% річних здійсненого позивачем, розрахунок здійснено на залишок суми заборгованості у розмірі 938 531,73 гривень за період з 01.10.2022 по 13.12.2022 року у розмірі 48% за 74 днів. Сума нарахованих позивачем 48% річних складає 91 333,28 гривень.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок 48% річних, що нараховані на заборгованість за договором в межах визначеного позивачем періоду прострочення, суд дійшов висновку, що при розрахунку 48% річних позивачем допущено помилку в сумі заборгованості. З огляду на здійснене зарахування за додатком до договору здійснених відповідачем оплат у розмірі 588 544,40 гривень заборгованість відповідача за додатком до договору № 91/22/25/1-мд/о від 15.02.2022 за період з 01.10.2022 по 13.12.2022 становила 924 715,60 гривень.

Здійснивши за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "LІGA 360" розрахунок 48 % річних, суд дійшов висновку, що сума нарахованих річних складає 89 988,76 гривень.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача 48 % річних є обгрунтованими в сумі 89 988,76 гривень.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог про стягнення 48 % річних в сумі 1 344,52 гривень слід відмовити у зв`язку із безпідставністю заявлених вимог у цій частині.

Щодо позовних вимог про стягнення 36 % річних за користування товарним кредитом судом взято до уваги таке.

Відповідно до статті 694 ЦК України договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу, а у частині п`ятій цієї статті визначено, що якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.

Статтею 536 ЦК України визначено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Проценти річних, про які йдеться у частині другій статті 625 ЦК України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 названого Кодексу.

Так, стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов`язання і одночасно, як зазначалося, способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов`язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі за користування товарним кредитом (частина п`ята статті 694 ЦК України).

Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством. Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв`язку з користуванням чужими коштами. Положення ж частини другої статті 625 ЦК України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов`язання. Саме тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 ЦК України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов`язання.

Судом встановлено, що у пункті 5 додатку до договору №91/22/25/1-мд/о від 15.02.2022 сторони погодили, що у разі порушення покупцем зобов`язань щодо оплати отриманого товару на строк більше 15 (п`ятнадцять) календарних днів, покупець, відповідно до вимог ст. 536 та ч. 5 ст. 694 Цивільного кодексу України, зобов`язаний сплатити на користь постачальника плату за користування товарним кредитом у розмірі 36 % (тридцять шість відсотків) річних, нараховану на вартість отриманого, але неоплаченого покупцем товару. Нарахування відсотків за користування товарним кредитом здійснюється від дня, коли товар підлягав оплаті за умовами цього додатку та закінчується днем повної оплати вартості отриманого товару.

Відсотки за користування товарним кредитом за своєю правовою природою є процентами за користування чужими грошовими коштами і стягнення відповідних процентів не є ні видом забезпечення виконання зобов`язань, ані штрафною санкцією.

Враховуючи встановлене судом прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, нараховані позивачем до стягнення 36 % річних за користування товарним кредитом відповідають вимогам чинного законодавства, положенням договору та заявлені правомірно.

Як вбачається із розрахунку плати за користування товарним кредитом у розмірі 36 % річних здійсненого позивачем, розрахунок здійснено на залишок суми заборгованості у розмірі 938 531,73 гривень за період з 01.10.2022 по 13.12.2022 року у розмірі 36% річних за 74 днів. Сума нарахованих позивачем 36% річних за користування товарним кредитом складає 68 499,96 гривень.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок 36% річних за користування товарним кредитом, що нараховані на заборгованість за договором в межах визначеного позивачем періоду прострочення, суд дійшов висновку, що при розрахунку 36% річних за користування товарним кредитом позивачем допущено помилку в сумі заборгованості.

З огляду на здійснене зарахування за додатком до договору здійснених відповідачем оплат у розмірі 588 544,40 гривень заборгованість відповідача за додатком до договору № 91/22/25/1-мд/о від 15.02.2022 за період з 01.10.2022 по 13.12.2022 становила 924 715,60 гривень.

Здійснивши перевірку за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "LІGA 360" розрахунок плати за користування товарним кредитом у розмірі 36 % річних, суд дійшов висновку, що сума нарахованих 36% річних за користування товарним кредитом складає 67 491,57 гривень.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача 36 % річних за користування товарним кредитом є обгрунтованими у сумі 67 491,57 гривень.

У задоволенні позовних вимог про стягнення 1 008,39 гривень 36 % річних за користування товарним кредитом слід відмовити у зв`язку із безпідставністю заявлених вимог у цій частині.

Відповідно до частини 3 статті 509 ЦК України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно вимог статті 233 ГК України суд має право зменшити розмір санкцій у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з частиною третьою статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

За змістом зазначених норм, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Таким чином, аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

У рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 зазначено, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

При цьому, слід враховувати, що правила статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

Відтак, інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткового співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статті 86 ГПК України на власний розсуд та внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.

Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статті 86 ГПК України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судом фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.

Чинним законодавством не врегульований розмір можливого зменшення штрафних санкцій. При цьому, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Подібний за змістом висновок щодо застосування норм права, а саме статті 551 ЦК України та 233 ГК України, неодноразово послідовно викладався Верховним Судом у постановах, зокрема, але не виключно, від 10.02.2020 у справі № 910/1175/19, від 19.02.2020 у справі № 910/1303/19, від 26.02.2020 у справі № 925/605/18, від 17.03.2020 № 925/597/19, від 18.06.2020 у справі № 904/3491/19.

Згідно частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру штрафних санкцій та 48% річних, що підлягають стягненню з боржника за прострочення грошового зобов`язання, суд звертається до правових висновків викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року під час розгляду справи № 902/417/18.

У пунктах 8.20.-8.22 цієї постанови Великою Палатою Верховного Суду зазначено, що справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

У пунктах 8.33, 8.35.-8.36 цієї постанови зазначено, що якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

У пункті 8.38. постанови зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення Суду у справі "Олюджіч проти Хорватії" від 05.02.2009, заява № 22330/05).

Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (див. рішення Суду у справах "Мала проти України" від 03.07.2014, заява № 4436/07, "Богатова проти України" від 07.10.2010, заява № 5231/04).

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для зменшення розміру пені та 48% річних суд враховує ступінь виконання зобов`язань за укладеним договором та те, що відповідачем сплачено основний борг за договором у повному обсязі, позивачем не подано доказів, які би свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності та підтверджували факт понесення позивачем збитків у зв`язку з простроченням оплати поставленого товару та їх розміру.

Суд також враховує, що пеня є санкцією за невиконання зобов`язання, а не основним боргом, а тому при зменшенні її розміру позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому становищі з урахуванням сплати суми основної заборгованості відповідачем у повному обсязі.

Враховуючи у сукупності встановлені судом обставини та докази, які містяться у матеріалах справи, з урахуванням засад справедливості, добросовісності, розумності та пропорційності, суд вважає за можливе зменшити розмір пені та 48% річних, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача на 50%, що є співмірним у контексті балансу інтересів обох сторін та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для обох сторін спору.

Приймаючи до уваги, що судом визнано обгрунтованим нарахування пені у розмірі 93 738,29 гривень та 48 % річних у розмірі 89 988,76 гривень, з урахуванням зменшення розміру пені та 48% річних на 50%, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає пеня в сумі 46 869,15 гривень та 48% річних в сумі 44 994,38 гривень, у стягненні решти пені та 48% річних слід відмовити з підстав їх зменшення судом.

Положеннями частин 1-4 статті 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно вимог 1 статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 1 статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до вимог частини 2 статті 76 ГПК України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. (частини 1-2 статті 86 ГПК України).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Дослідивши фактичні обставини справи, що входять до предмету доказування у цій справі та стосуються кваліфікації спірних відносин, суд дійшов висновку, що відповідачем не спростовано позовних вимог, а судом не виявлено на підставі наявних доказів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, у зв`язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню частково у розмірі 159 355,10 гривень, у тому числі: 46 869,15 гривень - пені, 44 994,38 - 48% річних, 67 491,57 гривень - 36 % річних за користування товарним кредитом, в іншій частині позову слід відмовити.

Провадження у справі в частині стягнення 624 715,60 гривень основного боргу підлягає закриттю у зв`язку з відсутністю предмета спору в цій частині.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд виходить з наступного.

Відповідно до пункту 12 частини третьої статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно вимог статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно частини 2 статті 123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України "Про судовий збір".

Підпунктом 1 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" визначено, що за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

При зверненні до суду позивачем із позовними вимогами про стягнення 1 193 503,80 гривень заборгованості згідно платіжного доручення № 99898 від 20.12.2022 сплачено судовий збір у розмірі 17 902,57 гривень.

Ціна позову, з урахування заяви про зменшення позовних вимог становить - 879 687,67 гривень.

Сума судового збору за позовними вимогами у зв`язку із їх зменшенням становить 13 195,32 гривень (879 687,67 гривень х 1,5% = 13 195,32 гривні).

09.03.2023 до суду від представника позивача надійшла заява № б/н від 09.03.2023 (вх. №01-34/2279/23 від 09.03.2023) у якій останній просив закрити провадження у справі в частині стягнення 624 715,60 гривень основного боргу та вирішити питання про повернення судового збору щодо вимог в частині 624 715,60 гривень основного боргу.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Враховуючи, що провадження у справі в частині стягнення 624 715,60 гривень основного боргу підлягає закриттю на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України, а також враховуючи наявність клопотання про повернення позивачу сплаченого судового збору, суд дійшов висновку про повернення позивачу частини сплаченого судового збору в сумі 9 370,73 гривень (624 715,60 гривень (сума вимог провадження у справі № 902/1368/22 щодо яких закрито на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України) х 1,5 % = 9 370,73 гривень.

Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 21.03.2023 року у справі № 902/1368/22 клопотання представника позивача про повернення судового збору задоволено та ухвалено повернути позивачу з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 9 370,73 гривень.

Нерозподілений судовий збір складає 3 824,59 гривень.

В силу приписів пункту 2 частини 1 статті 129 України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав - покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В частині зменшення суми судом неустойки витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача у повному обсязі відповідно до частини 9 статті 129 ГПК України, так як спір виник внаслідок неправильних дій відповідача.

Згідно пункту 4.3. постанови Пленуму ВГСУ "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" № 7 від 21.02.2013 (яка хоча і стосується попередньої редакції ГПК України та наразі є чинною) у разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Приймаючи до уваги, що позовні вимоги задоволені частково, судові витрати зі сплати судового збору в сумі 3 768,34 гривень покладаються на відповідача, судові витрати зі сплати судового збору в сумі 56,25 гривень слід залишити за позивачем.

За наслідком розгляду усного клопотання представника позивача про залишення без розгляду вимоги щодо стягнення заявлених до стягнення 35 000,00 гривень судових витрат на професійну правничу допомогу, суд без виходу до нарадчої кімнати у судовому засіданні постановив ухвалу про залишення вимоги про стягнення 35 000,00 гривень судових витрат на професійну правничу допомогу без розгляду, яку занесено до протоколу судового засідання.

На підставі викладеного, керуючись статтями 13, 86, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

1. Провадження у справі № 902/1368/22 в частині стягнення 624 715,60 гривень основного боргу закрити.

2. Позов в частині стягнення 254 972,07 гривень задовольнити частково.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гущинецьке К" (22434, Вінницька обл., Калинівський р-н, село Гущинці, вулиця Шевченка, будинок 79, ідентифікаційний код юридичної особи 37695130) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Ерідон", 08467, Київська обл., Переяслав-Хмельницький р-н, село Чопилки, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 35, ідентифікаційний код юридичної особи 43106699) 159 355,10 гривень (сто п`ятдесят дев`ять тисяч триста п`ятдесят п`ять гривень 10 копійок) заборгованості, у тому числі 46 869,15 гривні пені, 44 994,38 гривень 45% річних, 67 491,57 гривень процентів за користування товарним кредитом та 3 768,34 гривень (три тисячі сімсот шістдесят вісім гривень, 34 копійки) судових витрат на сплату судового збору.

4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

5. У задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача 48 269,68 гривень пені, 46 338,90 гривень 48% річних, 1 008,39 гривень процентів за користування товарним кредитом - відмовити.

6. Витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви в сумі 56,25 гривень залишити за позивачем.

7. Згідно з приписами статті 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

8. Відповідно до положень частини 1 статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

9. Копію судового рішення направити сторонам рекомендованим листом та засобами електронного зв`язку на відомі суду електронні адреси: позивача - office@eridon.ua.

Повний текст рішення складено та підписано 31 березня 2023 р.

Суддя Шамшуріна М.В.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу, 08467, Київська обл., Переяслав-Хмельницький р-н, село Чопилки, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 35, office@eridon.ua;

3 - відповідачу, 22434, Вінницька обл., Калинівський р-н, село Гущинці, вулиця Шевченка, будинок 79.