Рішення

від 27.03.2023 по справі 903/156/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10 E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

27 березня 2023 року cправа № 903/156/23

Господарський суд Волинської області у складі судді Войціховського Віталія Антоновича, за участі секретаря судового засідання Ведмедюка Михайла Петровича та за відсутності представників сторін у зв`язку з їх неявкою в судове засідання,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні Господарського суду Волинської області в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинська облспоживспілка", м. Луцьк

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцький ринок", м. Луцьк

про стягнення 279 870,85 грн.,

встановив: 08 лютого 2023 року на адресу Господарського суду Волинської області за підписом адвоката Сороки В.Г. із засвідченням сплати судового збору на суму 4 198,06 грн. та обставин можливості здійснення розгляду судової справи в порядку спрощеного позовного провадження, надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинська облспоживспілка" від 07.02.2023р. до Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцький ринок" про стягнення 279 870,85 грн., в тому числі 207 000 грн. заборгованості по оплаті товарно-матеріальних цінностей, відпущених на виконання умов укладеного між сторонами договору купівлі-продажу від 22.10.2021р., 38 318,18 грн. пені, нарахованої за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань за період з 01.12.2021р. по 31.01.2023р., а також 30 028,45 грн. суми інфляційних за період з 01.12.2021р. по 06.02.2023р., 4 524,22 грн. трьох відсотків річних за період з 01.12.2021р. по 06.02.2023р., нарахованих згідно із ст. 625 ЦК України.

Ухвалою від 13.02.2023р. за позовом було відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження, розгляд справи в судовому засіданні призначено на 13.03.2023р., запропоновано сторонам вчинити певні дії та надати додаткові матеріали.

Означена ухвала направлялась відповідачу за адресою, яка зазначена у позовній заяві та відображена безпосередньо боржником в укладеному договорі купівлі-продажу від 22.10.2021р. юридичну адресу ТОВ "Луцький ринок": м. Луцьк, вул. Глушець, 1, рекомендованою кореспонденцією та була повернута до суду без вручення адресату з підстав: "адресат відсутній за вказаною адресою".

У зв`язку з поверненням поштової кореспонденції без вручення, ухвала суду від 13.02.2023р. була направлена судом із супровідним листом від 24.02.2023р. №903/156/23/1321/23 повторно на юридичну адресу відповідача рекомендованою кореспонденцією.

Судом зауважується, що відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ТОВ "Луцький ринок" з кодом ЄДРПОУ 44297658 зареєстроване в якості юридичної особи за адресою: м. Луцьк, вул. Глушець, 1, в стані припинення юридичної особи чи у процесі провадження у справі про банкрутство не перебуває.

13 березня 2023 року до суду від ТОВ "Луцький ринок" за підписом адвоката Веремчука В.В. (ордер серія АС №1042900 від 11.08.2022р.) надійшло клопотання від 13.03.2023р. про відкладення розгляду справи на іншу дату та надання можливості підготувати відзив на позов у зв`язку з тим, що товариство ухвалу від 13.02.2023р. не отримувало, а випадково дізналося про справу з веб-порталу судової влади України в мережі інтернет 10.03.2023р.

Відображеною в протоколі від 13.03.2023р. ухвалою, постановленою за результатами проведеного у справі за участю представника позивача судового засідання, судом, не приступаючи до розгляду справи по суті, з огляду на клопотання відповідача від 13.03.2023р. було відкладено розгляд справи на 27.03.2023р.; поновлено відповідачу та встановлено строк до 23.03.2023р. включно для подання суду та позивачу відзиву на позовну заяву; встановлено позивачу строк до 27.03.2023р. для подання суду та відповідачу відповіді (за наявності) на відзив відповідача на позовну заяву.

Про процесуальні дії, вчинені в судовому засіданні 13.03.2023р., ТОВ "Луцький ринок" було повідомлено ухвалою від 13.03.2023р., котра направлялась відповідачу рекомендованою кореспонденцією та 23.03.2023р. повернулась до суду без вручення адресату.

Судом, з метою належного повідомлення ТОВ "Луцький ринок" про розгляд справи за його участю в якості відповідача, на офіційному сайті судової влади України 14.03.2023р. було опубліковане відповідне інформаційне повідомлення.

27 березня 2023 року судом було зареєстроване клопотання ТОВ "Волинська облспоживспілка" від 27.03.2023р. про розгляд справи за відсутності представника позивача та підтримання позовних вимог в повному обсязі.

У визначений судом день та час сторони уповноважених представників в судове засідання не направили.

Відповідач, не дивлячись на створені судом для цього відповідні умови, своїм правом на участь в судовому розгляді не скористався, причини неявки свого представника в судове засідання суд не повідомив, хоча про день на час розгляду справи повідомлявся належним чином. Також відповідачем не було використано можливості висловити свої доводи та заперечення стосовно обставин справи, надати відзив чи пояснення стосовно позову, повідомити усі відомі йому обставини та подати усі можливі докази.

Судом засвідчується, на вжитті всіх необхідних заходів щодо належного повідомлення сторони у справі про дату, час та місце розгляду справи за його участі в якості відповідача, з огляду також і на ту обставину, що за клопотанням представника ТОВ "Луцький ринок" адвоката Веремчука В.В. було відкладено судове засідання призначене на 13.03.2023р.

Судом враховується, що ухвалами від 13.02.2023р. та від 13.03.2023р. явка в судове засідання представників сторін обов`язковою не визнавалась.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що відповідач вважається повідомленим про відкриття провадження у справі належним чином, оскільки судом було виконано всі покладені на нього обов`язки, а відповідач, натомість, проявив протиправну процесуальну бездіяльність.

Згідно з приписами ч. 1 та п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Відповідно до ст. 178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Суд зауважує, що сторони зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи. У разі неподання учасником судового процесу з неповажних причин або без повідомлення причин матеріалів та інших доказів, витребуваних господарським судом, останній не позбавлений можливості здійснити розгляд справи за наявними в ній матеріалами та доказами.

Виходячи з практики Європейського суду з прав людини, справи мають бути розглянуті впродовж розумного строку.

В поняття "розумний строк" розгляду справи, Європейський суд з прав людини включає: складність справи; поведінку заявника; поведінку органів державної влади; важливість справи для заявника.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його правта обов`язків цивільного характеру. Право на справедливий судовий розгляд включає в себе право на доступ до суду та право на доступ до правосуддя в широкому розумінні.

Чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України згідно зі ст. 9 Конституції України. Пріоритетність застосування норм таких міжнародних договорів у господарському процесі встановлена ст.3 ГПК України.

Відповідно до Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основних свобод" від 17.07.1997р., дана Конвенція та Протоколи до неї № 2, 4, 7, 11 є частиною національного законодавства України.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ як джерело права Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини.

Конвенція на відміну від національного законодавства України не запроваджує чітких строків розгляду справи, проте посилання на строк містить ст. 6 Конвенції, яка постулює дефініцію розумного строку розгляду справи.

Критерій розумності строку розгляду справи також наведений в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 18.11.2003 р. №01-8/1427 (зі змінами та доповненнями, внесеними в останнє інформаційним листом ВГСУ від 24.07.2008р. №01-8/451). У цьому листі зазначено: "Критеріями оцінки розгляду справи упродовж розумного строку є складність справи, поведінка учасників процесу і поведінка державних органів (суду), важливість справи для заявника".

Визначаючи ці критерії, ВГСУ посилається на рішення Європейського суду з прав людини у справі "Красношапка проти України" № 23786/02 від 30.11.2006 р. (§ 51).

Аналізуючи практику Європейського суду з прав людини, можна дійти висновку, що критерії оцінки розумності строку розгляду справи має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумності строку розгляду справи можна застосовувати, коли стороною у спорі є орган державної влади.

Відповідно до ст. 2 ГПК України, одним із основних завдань господарського судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За таких обставин, беручи до уваги приписи ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно розгляду спору впродовж розумного строку та норми ч.ч. 1, 3 ст. 202 ГПК України, згідно з якими неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті і суд розглядає справу за відсутності такого учасника, враховуючи той факт, що сторони, зокрема, відповідач, відповідно до законодавства, належним чином були повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, а явка представників сторін обов`язковою судом не визнавалась, учасники справи мали достатньо часу для реалізації своїх процесуальних прав, зокрема, і на подання будь-яких пояснень чи інших заяв по суті справи, а у суду є всі необхідні матеріали (докази) для вирішення спору по суті, суд вважає, що спір належить вирішити по суті у відсутності представників сторін за матеріалами справи, запобігаючи, одночасно, безпідставному затягуванню розгляду спору та сприяючи своєчасному поновленню порушеного права, а також з огляду на необхідність дотримання розумних строків розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи, суд, оцінюючи подані докази за своїм переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов наступних висновків:

В силу ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Здійснюючи правосуддя, суд забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України, водночас, визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань і це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч. 5 ст. 55 Конституції України).

Конституція України визначає Україну як правову державу, в якій визнається і діє принцип верховенства права. Одним з основних фундаментальних елементів цього принципу є юридична визначеність (legal certainty). Юридичні норми мають бути чіткими, ясними і недвозначними, оскільки інше не може забезпечити їх однакове застосування.

За змістом п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997р. №475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції" кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Отже, висловлювання "судом, встановленим законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини" від 12.07.2001р. зазначено, що право на доступ до суду, гарантоване п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

У відповідності до ст. 7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону. Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи мають право на судовий захист в Україні нарівні з громадянами і юридичними особами України. Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України. кожному гарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону. Кожен має право на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку в суді будь-якої інстанції.

Таким чином, конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

У відповідності до ст. 12 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Як встановлено ст. 67 ГК України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов`язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

У статтях 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Згідно ст. 174 ГК України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Загальні умови укладання договорів, що породжують господарські зобов`язання, наведені в ст. 179 ГК України, згідно з якою майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ч. 2 ст. 180 ГК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 632 Цивільного кодексу України унормовано, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

У розумінні приписів наведеної норми, ціна є однією із найважливіших умов відплатного договору. Сторони мають право встановлювати ціну в договорі на власний розсуд.

В силу ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину відповідно до котрої, вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

У статті 629 ЦК України закріплено поняття обов`язковості договору, відповідно до котрого, з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися лише при: - розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; - розірванні договору в судовому порядку; - відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; - припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; - недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Судом зауважується, що згідно постанови XXI (позачергового) з`їзду Волинської обласної спілки споживчих товариств від 02 лютого 2022 року "Про реорганізацію Волинської обласної спілки споживчих товариств", Волинську облспоживспілку було реорганізовано шляхом перетворення в Товариство з обмеженою відповідальністю "Волинська облспоживспілка. 26.05.2022р. були внесені зміни до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців відповідно до котрих ТОВ "Волинська облспоживспілка" є правонаступником Волинської обласної спілки споживчих товариств, а код ЄДРПОУ залишається без змін.

З матеріалів справи вбачається , 22 жовтня 2021 року між Волинською обласною спілкою споживчих товариств (на даний час Товариство з обмеженою відповідальністю "Волинська облспоживспілка") (Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Луцький ринок" (Покупець) було укладено договір купівлі-продажу, згідно з умовами котрого продавець зобов`язується передати у власність покупцю, а покупець зобов`язується прийняти майно, і сплатити за нього обумовлену грошову суму, а саме холодильні камери з холодильними агрегатами в кількості 15 штук.

Згідно п.п. 1.2.-1.3. договору від 22.10.2021р., майно, що відчужується за даним договором, розташоване за адресою: Волинська область, м. Луцьк, вул. Глушець, 1. Відчужуване майно оглянуте покупцем. Недоліків, які перешкоджають використанню майна за цільовим призначенням, на момент огляду не виявлено. Претензій до продавця щодо якісних характеристик відчужуваного майна покупець не має.

Відповідно до п. 2.1. договору від 22.10.2021р., продаж майна за домовленістю сторін вчиняється за 207 000 грн., в тому числі ПДВ, а саме холодильні камери з холодильними агрегатами в кількості 15 штук - 207 000 грн., в тому числі ПДВ.

Пунктами 3.1.-3.3 договору сторонами визначено, що розрахунки за придбане майно здійснюються покупцем рівними частинами щомісячно до 31 жовтня 2022 року. Сума оплати в місяць складає 17 250 грн. Покупець має право здійснити оплату достроково.

Розрахунки за придбане майно здійснюються покупцем у безготівковій формі, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок продавця. Сторони вправі змінити форму, вид, порядок розрахунків за цим договором шляхом укладання додаткових угод.

Згідно розділу 4 "Права та обов`язки сторін" договору від 22.10.2021р. обов`язки продавця: передати покупцю майно у стані, що відповідає санітарним та технічним нормам і умовам цього договору. Передати покупцю одночасно з переданням майна ключі та всі документи, що стосуються майна та підлягають переданню разом із ним згідно чинним в Україні законодавством та вимогами, що звичайно ставляться.

Права продавця: вимагати повного перерахування на його рахунок ціни договору за відчужуване майно відповідно до умов цього договору. Вимагати прийняття відчужуваного майна покупцем в термін та на умовах визначених цим договором шляхом підписання акту приймання-передачі.

Обов`язки покупця: провести оплату, визначену цим договором за придбане майно, відповідно до умов цього договору. Прийняти майно у стані, що відповідає санітарним та технічним нормам і умовам цього договору.

Права покупця: вимагати від продавця передачі майна у стані, що відповідає санітарним та технічним нормам й умовам цього договору.

Інші права та обов`язки сторін встановлюються та виконуються згідно з чинним законодавством.

Пунктом 6.1. договору купівлі-продажу від 22.10.2021р. сторони погодили, що цей договір не засвідчується в нотаріальній формі. Право власності на майно у покупця виникає з моменту підписання сторонами даного договору і акту приймання-передачі.

Відповідно до п. 7.1. договору від 22.10.2021р., передача майна продавцем і прийняття майна покупцем посвідчується актом прийому передачі, який підписується сторонами.

Даний договір підписано сторонами та скріплено відтисками печаток господарюючих суб`єктів.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору купівлі-продажу від 22.10.2021р., позивачем у жовтні місяці 2021 року було передано, а відповідачем прийнято визначених угодою товарно-матеріальних цінностей загальною вартістю 207 000 грн., зокрема, згідно акту приймання-передачі від 22.10.2021р. та видаткової накладної №20 від 22.10.2021р. на суму 207 000 грн.

Відповідно до ст.ст. 1, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999р. (з наступними змінами та доповненнями), господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після їх закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Відповідно до ч. 3 ст. 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах несе власник або уповноважений орган, який здійснює керівництво підприємством.

Судом встановлено, що означений вище акт приймання-передачі від 22.10.2021р. та видаткова накладна №20 від 22.10.2021р. підписані уповноваженими представниками сторін, скріплені відтисками печаток покупця та продавця/постачальника, містять всі визначені законодавством обов`язкові реквізити, в повному об`ємі відображають зміст та обсяги здійсненої сторонами на їх підставі, згідно умов договору купівлі-продажу майна від 22.10.2021р. господарської операції.

Суд повторно зазначає, що пунктом 3.1. договору від 22.10.2021р. сторонами було визначено, що розрахунки за придбане майно здійснюються покупцем рівними частинами щомісячно до 31 жовтня 2022 року. Сума оплати в місяць складає 17 250 грн.

Проте, ТОВ "Луцький ринок" взяті на себе згідно договору від 22.10.2021р. зобов`язання в частині проведення з позивачем належних розрахунків по оплаті придбаного майна (у строки, порядку та розмірах, визначених угодою) не виконало, його вартість не оплатило у зв`язку з чим заборгувало ТОВ "Волинська облспоживспілка" 207 000 грн.

З метою досудового врегулювання господарського спору щодо невиконання ТОВ "Луцький ринок" своїх зобов`язань за договором купівлі-продажу майна від 22.10.2021р., позивачем 24.11.2022р. було направлено на адресу боржника вимогу від 23.11.2022р. №213 про проведення належних розрахунків та погашення заборгованості 207 000 грн. котру було залишено боржником без відповіді та реагування. Непроведення відповідачем розрахунків з позивачем виступило підставою для його звернення до суду з позовом про примусове стягнення суми існуючого боргу.

Відповідно до ст. 144 ГК України, майнові права та майнові обов`язки суб`єктів господарювання виникають з угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В даному випадку, відносини між сторонами носять договірний характер, укладений між останніми договір купівлі-продажу майна від 22.10.2021р. предметом судових розглядів не виступав, недійсним судом не визнавався, сторонами розірваний чи змінений не був.

Відповідно до ст. 173 ГК України та ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ст. 193 ГК України, ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором, не випливає із суті зобов`язання. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

З огляду на викладене, враховуючи укладення між сторонами договору купівлі-продажу, передачу позивачем на виконання умов угоди відповідачу майна, отримання його ТОВ "Луцький ринок" та непроведення при цьому розрахунків і платежів, суд дійшов висновку про підставність пред`явленого позову в частині стягнення суми боргу 207 000 грн., котра повністю підтверджується наявними в матеріалах справи документами, у встановленому порядку не була спростована/заперечена відповідачем.

Згідно із ст. 546 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (п. 1 ст. 549 ЦК України). Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

У відповідності до ст.ст. 230, 231 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно з ч. 2 ст. 343 ГК України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно п. 5.1. договору від 22.10.2021р., за порушення строку виконання зобов`язань визначеного у підпункті 2.1. та 3.1. цього договору покупець сплачує продавцеві пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє на момент порушення, від суми несвоєчасно сплачених коштів за кожен день прострочення.

Враховуючи викладені положення договору та наявний факт прострочення відповідачем оплати отриманого майна, позивачем при зверненні до суду з позовом про стягнення суми основної заборгованості було включено до ціни позову вимоги щодо стягнення з боржника 38 318,18 грн. пені, нарахованої за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань за період з 01.12.2021р. по 31.01.2023р.

Договір купівлі-продажу майна від 22.10.2021р., недійсним чи зміненим, зокрема, в частині п. 5.1., не визнавався. На момент звернення до суду з позовом відповідач зобов`язання щодо оплати поставленого майна не виконав, тому сплата пені є його договірним зобов`язанням.

Розглянувши позовні вимоги ТОВ "Волинська облспоживспілка" щодо стягнення з відповідача 38 318,18 грн. пені, перевіривши методику її нарахування, суд встановив, що вказану санкцію позивачем нараховано з врахуванням умов укладеного між сторонами договору в частині порядку та строків здійснення обов`язкових платежів, дати виникнення тієї чи іншої суми боргу. Наведені позивачем розрахунки суми пені, а відтак і відповідні вимоги, судом визнаються арифметично вірними та обґрунтованими.

У відповідності до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд відзначає, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно з наданими розрахунками позивачем відповідно до ст. 625 ЦК України було нараховано відповідачу 30 028,45 грн. суми інфляційних нарахувань за період з 01.12.2021р. по 06.02.2023р. та 4 524,22 грн. трьох відсотків річних за аналогічний період

Розглянувши позовні вимоги в частині стягнення сум інфляційних та процентів річних, перевіривши методику та періоди їх нарахування, суд вважає, що останні підставні, відповідають фактичним обставинам справи, є арифметично вірними, а відтак підлягають до задоволення у визначених позивачем розмірах.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи здійснені висновки про підставність позову, доведення спору до суду з вини відповідача, суд вважає, що витрати, пов`язані з розглядом справи (сплата судового збору), котрі поніс позивач, слід відшкодувати йому відповідно до ст. 129 ГПК України повністю за рахунок ТОВ "Луцький ринок".

Керуючись ст.ст. 13, 14, 73-80, 129, 232, 236-240 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцький ринок" (м. Луцьк, вул. Глушець, 1, код ЄДРПОУ 44297658) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинська облспоживспілка" (м. Луцьк, вул. Ковельська, 13, код ЄДРПОУ 01743401) 207 000 грн. заборгованості, 38 318,18 грн. пені, 30 028,45 грн. інфляційних втрат, 4524,22 грн. трьох відсотків річних, а всього 279 870,85 грн. та 4198,06 грн. в повернення витрат по сплаті судового збору.

3. Наказ на виконання рішення суду видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду

З врахуванням положень ст.ст. 253, 256, 257 ГПК України, апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення

складено 31.03.2023р.

Суддя В. А. Войціховський

рішення направити:

- ТОВ "Волинська облспоживспілка" (coopvolyn@gmail.com; sorokav2006@ukr.net);

- ТОВ "Луцький ринок" (м. Луцьк, вул. Глушець, 1, info@lutskrynok.com.ua, veremchuk000@gmail.com).