Рішення

від 21.03.2023 по справі 904/4766/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.03.2023м. ДніпроСправа № 904/4766/22

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Мельниченко І.Ф. за участю секретаря судового засідання Лєшукової Н.М., розглянув спір

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ареал-Плюс", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Медуша", смт Слобожанське, Дніпровський р-н, Дніпропетровська обл.

про стягнення заборгованості у сумі 425 365,76 грн.

Представники:

від позивача: Щербатюк Н.В.

від відповідача: Дударенко А.Д.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ареал-Плюс" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом стягнення 380 000,00 грн., що складають заборгованість за договором транспортно-експедиційних послуг № ЕГ1034/22 від 02.08.2022; 2 030,14 грн. - річних, 9 500,00 грн. - інфляції грошових коштів, 33 835,62 грн. - пені.

Судові витрати позивач просить покласти на відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору транспортно-експедиційних послуг № ЕГ1034/22 від 02.08.2022 щодо своєчасної та повної оплати за надані транспортно-експедиційні послуги.

У відзиві на позов відповідача заперечує проти позовних вимог та вказує про те, що ним не укладався Договір № ЕГ1034/22 на транспортно-експедиційні послуги від 02.08.2022 з ТОВ Ареал-Плюс, не погоджувались будь-які заявки на надання послуг. Біль того, ТОВ Медуша не отримувало від ТОВ Ареал-Плюс жодних послуг.

Відповідач вказує про те, що надані позивачем копії спірного договору та заявки на перевезення, останнім не підписувались, вказані документи підроблені за допомогою технічних засобів, оригіналів даних документів не існує.

Крім того, відповідач наголошує на тому, що послуги перевезення за CMR накладними від 09.08.2022 надавались ФОП Гордійчуком В.П. ТОВ Медуша на підставі Договору № 1 перевезення вантажу від 01.08.2022, укладеного безпосередньо між ФОП Гордійчуком В.П. та ТОВ Медуша.

Вказані обставини такожпідтверджуються свідченнями ФОП Гордійчука В.П., викладеними в заяві свідка від 05.01.2023, посвідченій ПН Первомайського районного нотаріального округу Миколаївської області Мовчан А.С. за р. № 23.

Відповідач звертає увагу суду на те, що позивачем не надано до суду жодного доказу взаємовідносин між сторонами по організації та здійсненні перевезення вантажу 432 мішків булгуру загальною вагою 21 600 кг, транспортом за державними номерними знаками НОМЕР_1 / НОМЕР_2 та НОМЕР_3 / НОМЕР_4 за маршрутом м. Газіантеп (Туреччина) м. Дніпро (Україна).

Таким чином, позивач вважає, що між сторонами відсутні будь-які правовідносини та зобов`язання.

У відповіді на відзив позивач з доводами відповідача, викладеним у відзиві на позов, не погоджується та зазначає про те, що сторони обмінялися підписаними примірниками спірного Договору за допомогою засобів електронної пошти.

Відповідно до підписаного між позивачем та відповідачем договору, ТОВ Ареал-Плюс організувало міжнародне перевезення за маршрутом Туреччина, м. Газіантнп, вул. Бак Булвари, 28 Україна, м. Дніпро, вул. Будівельників, 34, вказано обставина підтверджується, окрім іншого перепискою менеджерів ТОВ Ареал-Плюс та ТОВ Медуша, з якої вбачається що ТОВ Медуша самостійно вирішило оплатити послуги перевізника, не оплачуючи послуги експедитора.

Крім того, позивач вказує про те, що свідчення ФОП Гордійчука В.П. не відповідають дійсності, оскільки у позивача є переписка з останнім, який на офіційну адресу ТОВ Ареал-Плюс відправив лист смена пункту допуска ДМС.docх щодо зміни пункту пропуску при перевезенні вантажу ТОВ Медуша, яке здійснювалось за маршрутом м. Ганзіатеп (Туреччина) м. Дніпро (Україна).

Також позивачем на електронну пошту ФОП Гордійчука В.П. 05.08.2022 надсилався договір та заявки на виконання перевезення за вищевказаним маршрутом вантажу булгур, а також виправлені заявки, проте після змови із відповідачем Гордійчук В.П. так їх і не підписав, мотивуючи тим, що позивач мав йому заплатити меншу ціну, а ніж відповідач сплатив безпосередньо останньому.

Також позивач звертає увагу суду на те, що водій ФОП Гордійчук В.П. скинув фото CMR накладної менеджері ТОВ Ареал-Плюс для пришвидшення процесу оплати послуг з перевезення, адже на той момент не було жодних заперечень від жодної сторони, стосовно того, що перевезення організовує саме експедитор ТОВ Ареал-Плюс.

Таким чином, позивач вважає, що належними та допустимими доказами на підтвердження наявності правовідносин між позивачем та відповідачем є: підписаний сторонами і направлений засобами електронної пошти Договорі № ЕГ1034/22 на транспортно-експедиційні послуги від 02.08.2022; наявність листування щодо укладання договору та супутніх документів між сторонами у мессенджері вайбер та на офіційній електронній пошті позивача; наявність листування між позивачем та ФОП Гордійчук В.П. щодо перевезення вантажу відповідача на офіційній пошті позивача.

У запереченнях на відповідь на відзив відповідач вказує про те, що факсимільний зв`язок та електронна пошта це принципово різні способи зв`язку, а тому документи надіслані електронною поштою не можуть вважатись такими, що надіслані засобами факсимільного зв`язку. А отже, Договір № ЕГ1034/22 на транспортно-експедиційні послуги від 02.08.2022 та заявки на надання послуг не вважається погодженими за допомогою факсимільного зв`язку.

Крім того, відповідач наголошує на тому, що електронний документ, на підставі якого між сторонами виникають права та обов`язки, має відповідати положенням Закону України Про електронні документи та електронний документообіг.

Надані до суду позивачем зображення спірного договору та заявок на надання послуг, не підпадають під розуміння електронних документів, оскільки відсутні докази на підтвердження того, що вищезазначені документи підписувались сторонами в електронному вигляді електронними цифровими підписами сторін.

Також відповідач вказує про те, що роздруківки із зображеннями листування невідомих осіб із застосунку вайбер та електронної пошти, не є належними та допустимими доказами, які б давали підстави вважати, що ТОВ Ареал-Плюс надавало ТОВ Медуша будь-які послуги, або, що ТОВ Медуша взагалі зверталось до ТОВ Ареал-Плюс за отриманням таких послуг.

Позивачем подані письмові пояснення в яких останній вказує про те, що до матеріалів позову позивачем була додана засвідчена паперова копія електронного документу, оскільки відповідач відмовився направити на адресу позивача підписаний в паперовій формі примірник Договору № ЕГ1034/22, мотивуючи це тим, що жодних правовідносин з позивачем ніколи не мав.

Ухвалою від 20.12.2022 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Ареал-Плюс" залишено без руху у зв`язку з тим, що остання подана без додержання вимог, викладених у статтях 164, 172 Господарського процесуального кодексу України.

22.12.2022 від позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою суду від 27.12.2022 відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою суду від 16.01.2023 розгляд справ вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 07.02.2023, з наступним його відкладенням до 21.02.2023.

Під час підготовчого провадження господарським судом вирішені питання, визначені частиною 2 статті 182 ГПК України, у зв`язку з чим господарським судом закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 31.01.2023, про що постановлено ухвалу від 09.01.2023.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

21.03.2023 у судовому засіданні оголошені вступна та резолютивна частини рішення (стаття 240 Господарського процесуального кодексу України).

Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані докази, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд, -

УСТАНОВИВ:

Предметом доказування у справі є обставини укладання договору транспортно-експедиційних послуг № ЕГ1034/22 від 02.08.2022, підписання заявок на перевезення автомобільним транспортом, наявність/відсутність підстав для стягнення заборгованості.

Звертаючись з даним позовом позивач вказує про те, що 02.08.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ареал-Плюс" (Експедитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Медуша" (Замовник) укладено Договір № ЕГ1034/22 на транспортно-експедиційні послуги.

Згідно з частиною 1 статті 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов`язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов`язання, пов`язані з перевезенням.

На виконання вимог вказаного договору сторонами було погоджено і підписано заявки на перевезення № 1 від 02.08.2022 на суму 200 000,00 грн. та № 2 від 02.08.2022 на суму 180 000,00 грн.

Експедитор виконав свої зобов`язання відповідно до спірного договору та організував міжнародне перевезення товару Замовника, про що свідчать погоджені і підписані заявки на перевезення.

12.08.2022 Експедитор надіслав на електронну адресу Замовника рахунок-фактуру № СФ0000158 від 12.08.2022, акт № ОУ0000224 здачі-приймання робіт (надання послуг), рахунок-фактуру № СФ0000159 від 12.08.2022, акт № ОУ0000225 здачі-прийняття робіт (надання послуг).

В свою чергу, відповідач мав оплатити послуги надані позивачем протягом п`ятнадцяти банківських днів після підписання акту здачі приймання наданих послуг і отримання від позивача оригіналу рахунку на оплату.

Як зазначає позивач, відповідач за надані транспортно-експедиційні послуги за спірним договором не розрахувався, у зв`язку з чим останній звернувся до господарського суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За змістом частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 ГК України).

Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів (ч. 1 ст. 181 ГК України).

Позивач у позовній заяві, вказуючи про укладення договору № ЕГ1034/22 від 02.08.2022 транспортно-експедиційних послуг та заявок на перевезення № 1 від 02.08.2022 на суму 200 000,00 грн. та № 2 від 02.08.2022 на суму 180 000,00 грн., з позовною заявою надав їх копії, завірені представником позивача.

Проте, як у відзиві на позов та і в підготовчому засіданні представник відповідача наполягав на тому, що ТОВ "Медуша" не укладався Договір № ЕГ1034/22 на транспортно-експедиційні послуги від 02.08.2022 з ТОВ Ареал-Плюс, не погоджувались будь-які заявки на надання послуг, та останнє не отримувало від ТОВ Ареал-Плюс жодних послуг.

На запитання представника відповідача про наявність у позивача оригіналів письмових доказів вказаних документів, представник позивача вказав про їх відсутність з посиланням на те, що спірний договір та заявки на надання послуг, підписані за допомогою факсимільного зв`язку, як то передбачено умовами п.8.5 спірного договору.

На виконання вимог даного пункту договору, вказує позивач у відповіді на відзив, позивач та відповідач обмінялися підписаними примірниками договору засобами електронної пошти ( докази отримання підписаного договору від відповідача, позивач залучив до відповіді на відзив).

Враховуючи вищенаведені доводи, суд вважає необхідним зазначити про те, що правочин може вчиняться усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (ч. 1 ст. 205 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Суд зазначає, що офіційна електронна адреса - це адреса електронної пошти юридичної особи та фізичної особи-підприємця, що використовується для офіційного листування в електронному вигляді та є незмінною до внесення запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи, припинення підприємницької діяльності фізичної особи.

Цивільним Кодексом України (ч. 1 ст. 207) передбачена можливість укладання правочину в електронній формі, зокрема правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Так, ч. 3 ст. 207 ЦК України використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Суд, при оцінці обставин цієї справи та доданих матеріалів, керується нормами Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", яким встановлено вимоги до електронних документів та їх достовірності.

У відповідності до ст. 1 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" адресат - фізична або юридична особа, якій адресується електронний документ; дані - інформація, яка подана у формі, придатній для її оброблення електронними засобами; посередник - фізична або юридична особа, яка в установленому законодавством порядку здійснює приймання, передавання (доставку), зберігання, перевірку цілісності електронних документів для задоволення власних потреб або надає відповідні послуги за дорученням інших суб`єктів електронного документообігу; обов`язковий реквізит електронного документа - обов`язкові дані в електронному документі, без яких він не може бути підставою для його обліку і не матиме юридичної сили; автор електронного документа - фізична або юридична особа, яка створила електронний документ; суб`єкти електронного документообігу - автор, підписувач, адресат та посередник, які набувають передбачених законом або договором прав і обов`язків у процесі електронного документообігу.

Електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа (ст. 5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг").

Згідно з приписами ст. 6 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Відносини, пов`язані з використанням електронних цифрових підписів, регулюються законом. Використання інших видів електронних підписів в електронному документообігу здійснюється суб`єктами електронного документообігу на договірних засадах.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис".

Статтею 1 Закону України "Про електронний цифровий підпис" передбачено, що електронний підпис - дані в електронній формі, які додаються до інших електронних даних або логічно з ними пов`язані та призначені для ідентифікації підписувача цих даних; електронний цифровий підпис - вид електронного підпису, отриманого за результатом криптографічного перетворення набору електронних даних, який додається до цього набору або логічно з ним поєднується і дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати підписувача. Електронний цифровий підпис накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

З врахуванням вищевикладеного суд зауважує, що електронний документ, на підставі якого між сторонами виникають права та обов`язки, повинен мати електронний цифровий підпис та бути відправленим з офіційної електронної адреси сторони уповноваженою на те особою.

З огляду на викладене господарський суд вказує про те, що надані позивачем копії договору, заявок та скріншоти переписки не можуть вважатися електронним документом, оскільки не містять будь-яких електронних даних, які слід було б вважати електронним цифровим підписом (з можливістю ідентифікувати підписантів договору) в розумінні вищенаведених приписів законодавства.

При цьому, суд також відхиляє доводи позивача з посиланням на пункт 8.5, в якому передбачено, що факсимільні копії документів стосовно даного договору мають юридичну силу та можуть бути представлені в суді в якості належних доказів, з огляду на те, що невстановленим є сам факт укладення цього Договору загалом, а відтак і цієї умови як його складової.

Так, враховуючи, що електронного цифрового підпису жодної із сторін вказаний договір не містить, суд доходить висновку, що цей правочин міг вступити в силу виключно після його фізичного підписання сторонами та скріплення печатками у паперовому вигляді - створення оригіналу Договору транспортно-експедиційних послуг, якого створено не було.

Господарський суд погоджується з запереченнями відповідача і про те, що позивачем не надано до суду жодного доказу на підтвердженн того, що перевезення вантажу 432 мішків булгуру загальною вагою 21 600 кг, транспортом за державними номерними знаками НОМЕР_1 / НОМЕР_2 та НОМЕР_3 / НОМЕР_4 за маршрутом м. Газіантеп (Туреччина) м. Дніпро (Україна) здійснювалося за участю ТОВ "Ареал-Плюс".

В той час, надані відповідачем докази, свідчать про те, що послуги перевезення за CMR накладними від 09.08.2022 надавались ФОП Гордійчуком В.П. ТОВ Медуша на підставі Договору № 1 перевезення вантажу від 01.08.2022, укладеним безпосередньо між ФОП Гордійчуком В.П. та ТОВ Медуша.

В підтвердження зазначеного, відповідачем до матеріалів справи залучено також акти приймання-здачі виконаних робіт №№ 16,17 від 22.08.2022, рахунки-фактури №№ 16,17 від 22.08.2022 та платіжні доручення №№ 221, 222 від 23.08.2022.

Вказані обставини також підтверджуються свідченнями ФОП Гордійчука В.П., викладеними в заяві свідка від 05.01.2023, посвідченій ПН Первомайського районного нотаріального округу Миколаївської області Мовчан А.С. за р. № 23.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

В частині третьої статті 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин третьої-четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

До того ж, господарський суд наголошує на тому, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша). Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зі статтею 77 вказаного кодексу обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина перша).

Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи заборона використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Шабельник проти України" (заява № 16404/03) від 19.02.2009 зазначається, що хоча стаття 6 (Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) гарантує право на справедливий судовий розгляд, вона не встановлює ніяких правил стосовно допустимості доказів як таких, бо це передусім питання, яке регулюється національним законодавством (див. рішення у справі "Шенк проти Швейцарії" від 12.07.1998 та у справі "Тейшейра ді Кастру проти Португалії" від 09.06.1998).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 ГПК України).

Принцип належності доказів полягає втому, що господарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Верховний Суд відзначає, що правило належності доказів обов`язкове не лише для суду, а й для осіб, які є суб`єктами доказування (сторони, треті особи), і подають докази суду. Питання про належність доказів остаточно вирішується судом.

Відповідно до приписів статті 91 ГПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Учасники справи мають право подавати письмові докази в електронних копіях, посвідчених електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до закону. Електронна копія письмового доказу не вважається електронним доказом. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який заходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

Згідно з частиною першою статті 96 ГПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо). Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу (частина друга статті 96 ГПК України).

Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом (частина третя статті 96 ГПК України).

Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу (частина четверта статті 96 ГПК України).

Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги (частина п`ята статті 96 ГПК України).

Враховуючи описані вимоги процесуального законодавства та здійснивши аналіз положень законодавства, зокрема, статей 73, 77, 91, 96 ГПК України, господарський суд дійшов висновку, що учасник справи на обґрунтування своїх вимог і заперечень має право подати суду електронний доказ в таких формах: 1) оригінал; 2) електронна копія, засвідчена електронним цифровим підписом; 3) паперова копія, посвідчена в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 ГПК України), який, в свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 ГПК України). Таким чином подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу.

Господарський суд зазначає, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.3 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Враховуючи наведене, повно і всебічно з`ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, господарський суд дійшов висновку, що позов не є достатньо обґрунтованим, оскільки позивачем належними та допустимими доказами не доведено правомірності та законності позовних вимог.

При викладених обставинах, у суду відсутні підстави для задоволення вимог позивача.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судових рішеннях у справі, питання вичерпності висновків судів, суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

З урахуванням вказаного, суд зазначає, що інші доводи, міркування учасників процесу, судом розглянуті, але до уваги та врахування при вирішенні даної справи не приймаються, оскільки на результат вирішення спору не впливають.

Враховуючи відмову у задоволенні позовних вимог та відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

Керуючись нормами статей Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, ст. 3, 4, 13, 41, 42, 74, 76-80, 86, 91, 129, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Ареал-Плюс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Медуша" про стягнення заборгованості у сумі 425 365,76 грн. відмовити.

Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Повне рішення складено 31.03.2023.

Суддя І.Ф. Мельниченко