Рішення

від 31.03.2023 по справі 910/6276/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

31.03.2023Справа № 910/6276/22

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Акціонерного товариства "Національна суспільна телерадіокомпанія України" (вул. Ю. Іллєнка 42, м. Київ, 04119)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Коворкінг Груп" (пров. Руслана Лужевського буд.14, м. Київ, 03039)

про стягнення 35 632,17 грн.

Представники сторін: не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство "Національна суспільна телерадіокомпанія України" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Коворкінг груп" про стягнення 35 632,17 грн., а саме 32 228,32 грн. боргу, 2 387,86 грн. пені, 214,00 грн. процентів річних та 801,99 грн. втрат від інфляції.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами Договору оренди нерухомого майна № 301-7/4 від 05.08.2021 року в частині своєчасної сплати орендної плати, внаслідок чого утворилась заборгованість у вказаній сумі, за наявності якої позивачем нараховані пеня, проценти річних та втрати від інфляції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.07.2022 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/6276/22, з огляду на характер спірних правовідносин, заявлені позивачем вимоги та предмет доказування у даній справі, враховуючи наявні в матеріалах справи докази та оскільки ціна позову у даній справі не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, суд прийшов до висновку про необхідність розгляду даної справи за правилами спрощеного провадження на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Суд зазначає, що згідно частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала господарського суду від 26.07.2022 року була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, а саме: пров. Руслана Лужевського буд. 14, м. Київ, 03039.

Проте, ухвала суду від 26.07.2022 року повернута відділенням поштового зв`язку 02.09.2022 року неврученою відповідачу у зв`язку з відсутністю адресата за вказаною адресою.

В той же час судом згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців встановлено відповідність адреси місцезнаходження відповідача ТОВ «Коворкінг Груп» зазначеній на конверті, що повернувся.

Інші дані (адреси), за якими можна встановити місцезнаходження відповідача, матеріали справи не містять та суду невідомі.

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Беручи до уваги конкретні обставини справи, вимоги процесуального законодавства та прецедентну практику Європейського суду з прав людини, суд звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на адресу, що відповідає місцезнаходженню відповідача згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, постанові від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/9, постанові від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, постанові від 18.03.2021 у справі № 911/3142/18).

Окрім того, згідно пункту 10 частини 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр) містяться, зокрема, відомості про місцезнаходження юридичної особи.

Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

При цьому судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.

Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив, зокрема, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Враховуючи наведе, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою суду про відкриття провадження у справі № 910/6276/22 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

З огляду на вищевикладене суд констатує, що ним вчинено всі необхідні та можливі заходи з метою встановлення місцезнаходження відповідача та повідомлення його про розгляд справи судом.

Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених статтями 165, частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 26.07.2022 року, відповідач мав подати відзив на позовну заяву.

Як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час розгляду справи до суду також не надходило.

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Суд звертає увагу, що сам лише факт не отримання стороною кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу суду про відкриття провадження у справі для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернута до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду та нереалізації своїх процесуальних прав, зокрема, в частині надання відзиву на позовну заяву, оскільки зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Наразі, від відповідача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відзиву та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 165 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.

З огляду на вищевикладене, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю «Коворкінг груп» не скористалося наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд, на підставі частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем суду не надано.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 05 серпня 2021 року між Акціонерним товариством «Національна суспільна телерадіокомпанія Україна» (позивач у справі, орендодавець за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Коворкінг Груп» (відповідач у справі, орендар за договором) укладено Договір оренди нерухомого майна №301-7/4 (далі - Договір), за умовами пункту 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нерухоме майно, загальною площею 33,50 кв.м, а саме: приміщення № 18 на третьому поверсі, приміщення № 16 на четвертому поверсі, приміщення № 15 на п`ятому поверсі згідно з технічним паспортом будівлі «Громадський (виробничий) будинок літ. «А»» (далі - орендовані приміщення, орендоване майно), розташованої за адресою: м. Київ вул. Бориса Грінченка, буд. 9 (далі - будівля), яка перебуває на балансі АТ «НСТУ» (далі - балансоутримувач), з усіма внутрішніми системами та комунікаціями, що існують на час укладення цього Договору.

Відповідно до пункту 1.2 Договору орендоване майно належить орендодавцю на праві власності.

Зокрема, згідно отриманої судом інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно 01.10.2018 року зареєстроване право власності позивача на частину будівлі літ. А та прибудову літ. А загальною площею 3154 кв.м за адресою м. Київ вул. Бориса Грінченка, буд. 9.

Розділами 1-15 Договору сторони узгодили предмет договору, умови передачі та повернення приміщення, орендна плата та порядок розрахунків, гарантійний платіж, права та обов`язки орендаря, права та обов`язки орендодавця, відповідальність сторін, форс-мажорні обставини, строк дії договору тощо.

Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Відповідно до пункту 13.1 Договору цей Договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів відбитками печаток (за наявності) сторін та діє до 04.08.2022 року (включно), а в частині сплати орендарем орендної плати, індексації орендної плати та інших витрат орендодавця, передбачених Договором, сплати неустойки (штрафів/пені) за порушення умов Договору, зобов`язань компенсації спричинених збитків до повного та належного виконання сторонами зобов`язань за ним.

Згідно п. 14.1 Договору сторони домовились, що норми Закону України «Про оренду державного та комунального майна» не застосовуються до правовідносин, які виникають із Договору.

Вказаний договір підписаний представниками орендаря, орендодавця та скріплений печатками юридичних осіб.

Судом встановлено, що укладений договір за своїм змістом та правовою природою є договором найму (оренди), який підпадає під правове регулювання норм глави 58 Цивільного кодексу України та §5 глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

В силу частини 6 названої статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Аналогічне визначення договору оренди міститься і в статті 759 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 760 Цивільного кодексу України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

Згідно з пунктом 1.1 Договору Об`єктом оренди є нерухоме майно, загальною площею 33,50 кв.м, а саме: приміщення № 18 на третьому поверсі, приміщення № 16 на четвертому поверсі, приміщення № 15 на п`ятому поверсі згідно з технічним паспортом будівлі «Громадський (виробничий) будинок літ. «А»», розташованої за адресою: м. Київ вул. Бориса Грінченка, буд. 9.

За умовами пункту 2.1 Договору орендоване майно надається орендарю для використання за його цільовим призначенням - офісні приміщення (коворкінг - центр).

За приписами статті 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов`язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк встановлений договором найму.

Пунктом 3.1 Договору передбачено, що орендодавець 05.08.2021 року передає, а орендар приймає у строкове платне користування орендоване майно на підставі Акта приймання - передачі орендованого майна від орендодавця до орендаря, викладеного в Додатку № 2 до цього Договору, що є його невід`ємною частиною. Орендоване майно вважається переданим орендодавцем орендарю від дати підписання Акта приймання - передачі орендованого майна від орендодавця до орендаря уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів відбитками печаток (за наявності) сторін.

Орендоване майно передається орендарю у платне користування строком з 05.08.2021 до 04.08.2022 (включно). Передача орендованого майна в оренду не призводить до виникнення в орендаря права власності на орендоване майно (пункт 3.2 Договору).

Як вбачається з матеріалів справи, у відповідності до умов Договору орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування нерухоме майно, загальною площею 33,50 кв.м, а саме: приміщення № 18 на третьому поверсі, приміщення № 16 на четвертому поверсі, приміщення № 15 на п`ятому поверсі згідно з технічним паспортом будівлі «Громадський (виробничий) будинок літ. «А», розташованої за адресою: м. Київ вул. Бориса Грінченка, буд. 9, з усіма внутрішніми системами та комунікаціями, що існують на час укладення цього Договору, на підтвердження чого 05 серпня 2021 року між орендарем та орендодавцем без зауважень було підписано та скріплено печатками Акт приймання-передачі орендованого майна (Додаток №2 до Договору), копія якого наявна в матеріалах справи.

Факт отримання нерухомого майна в оренду, його характеристики та подальше користування сторонами не заперечувались.

Відповідно до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Статтею 762 Цивільного кодексу України та статтею 286 Господарського кодексу України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму; плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Частинами 1, 4 статті 286 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Відповідно до пункту 4.1 Договору загальний розмір орендної плати за один календарний місяць користування орендованим майном становить 12 615,00 грн. з ПДВ (далі - орендна плата).

Згідно з пунктом 4.2 Договору орендна плата нараховується, починаючи з дати передачі орендованого майна орендарю за Актом приймання передачі орендованого майна від орендодавця до орендаря та сплачується орендарем орендодавцю щомісяця на підставі Договору до п`ятнадцятого числа кожною поточного місяця, за який сплачується орендна плата.

Відповідно до пункту 4.4 Договору орендна плата не включає вартість комунальних послуг, охорони, експлуатаційних та інших витрат, що безпосередньо пов`язані із орендованим майном. Компенсація вартості таких послуг здійснюється орендарем, щомісячно на підставі договору про відшкодування витрат на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг.

Нарахування орендної плати здійснюються за весь час фактичного користування орендованим майном (пункт 4.6 Договору).

Поряд з цим, між сторонами у справі було укладено Додаткову угоду № 1 від 11.10.2021 року до Договору, відповідно до пункту 1 якої з метою автоматизації процесів електронного документообігу між орендодавцем та орендарем, що передбачає підписання, надсилання, отримання та зберігання електронних документів, сторони домовились з 11.10.2021 року здійснювати обмін документами у вигляді електронних документів із застосуванням до них електронного цифрового підпису (КЕП) засобами телекомунікаційного зв`язку за допомогою онлайн-сервісу електронного документообігу «Вчасно» за посиланням https://vchasno.ua (далі - Сервіс).

Відповідно до пункту 2 Додаткової угоди №1 до Договору сторони домовилися, що в електронному документообігу будуть застосовуватися наступні види електронних документів: рахунки на оплату; акти здачі-приймання наданих послуг з оренди нежитлового приміщення.

За умовами пункту 3 Додаткової угоди №1 до Договору сторони погодили, що факт належного надання орендодавцем послуг з оренди нежитлового приміщення засвідчується підписанням сторонами в акті здачі-приймання наданих послуг з оренди нежитлового приміщення, який оформляється орендодавцем у вигляді електронного документу за допомогою сервісу та передається на підпис орендарю до 5 числа місяця, що слідує за місяцем в якому були надані послуги.

Крім того, відповідно до укладеної між сторонами у справі Додаткової угоди № 2 від 12.04.2022 року до Договору сторони домовились у зв`язку з введенням на території України воєнного стану, що унеможливлює належне виконання кожною стороною своїх зобов`язань за Договором, з 24.02.2022 року по 24.04.2022 року (включно) тимчасово призупинити зобов`язання по Договору (пункт 1 Додаткової угоди №2 до Договору).

Судом встановлено за матеріалами справи, що на виконання умов Договору та в порядку, передбаченому Додатковою угодою №1 до Договору, між орендарем та орендодавцем за допомогою онлайн-сервісу електронного документообігу «Вчасно» були підписані із використанням електронного підпису Акти здачі-приймання наданих послуг з оренди нежитлового приміщення за період 01.02.2022 - 16.06.2022 року на загальну суму 32 228,32 грн., а саме:

Акт здачі-приймання наданих послуг від 14.04.2022 року на суму 10 362,00 грн. (за період 01.02.2022 - 28.02.2022);

Акт здачі-приймання наданих послуг від 15.04.2022 року на суму 0,00 грн. (за період 01.03.2022 - 31.03.2022);

Акт здачі-приймання наданих послуг від 30.04.2022 року на суму 2 523,00 грн. (за період 25.04.2022 - 30.04.2022);

Акт здачі-приймання наданих послуг від 31.05.2022 року на суму 12 615,00 грн. (за період 01.05.2022 - 31.05.2022);

Акт здачі-приймання наданих послуг від 16.05.2022 року на суму 6 728,00 грн. (за період 01.06.2022 - 16.06.2022), копії яких наявні в матеріалах справи.

Вказані акти підписані без зауважень та претензій повноважними представниками орендаря і орендодавця.

При цьому, як вбачається зі змісту останніх, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання орендодавцем умов Договору в частині надання в оренду нежитлового приміщення на час розгляду справи відсутні.

Доказів пред`явлення відповідачем заперечень щодо ціни та обсягів наданих послуг, відмови відповідача від приймання наданих позивачем послуг оренди та підписання вищезазначених актів, а також претензій щодо повного та належного виконання позивачем умов Договору в частині, зазначеній у вказаних актах на суму 32 228,32 грн. до суду не надходило.

Окрім цього докази опротестування відповідачем актів здачі - приймання наданих послуг на момент реалізації сторонами орендних правовідносин та під час розгляду спору судом в матеріалах справи відсутні.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивачем виконано прийняті на себе зобов`язання щодо надання нерухомого майна в оренду у відповідності до умов Договору та в обсягах, зазначених в актах акти здачі-приймання наданих послуг, а відповідачем, свою чергу, прийнято надані послуги оренди у вказаних обсягах без будь - яких зауважень.

При цьому як вбачається з матеріалів справи, відповідач у визначені Договором строки сплату орендної плати не здійснив, у зв`язку з чим станом на дату звернення позивача до суду за відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю «Коворкінг Груп» обліковується прострочена заборгованість з орендної плати в загальній сумі 32 228,32 грн.

Суд зазначає, що укладення між сторонами Договору оренди було спрямоване на отримання відповідачем права на користування нежитловими приміщеннями, що, в свою чергу, породжує обов`язок відповідача сплачувати плату за користування орендованим нерухомим майном.

Зобов`язанням, згідно зі статті 509 Цивільного кодексу України є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до положень частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 251 Цивільного кодексу України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

За приписами статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи та зазначено позивачем, відповідач свої зобов`язання щодо здійснення в повному обсязі оплати оренди нежитлових приміщень за період 01.02.2022 - 16.06.2022 року у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору не виконав, в результаті чого у відповідача утворилась прострочена заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у загальному розмірі 32 228,32 грн., яку останній просив суд стягнути в поданій позовній заяві.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу за Договором та письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

Суд звертає увагу, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсним Договору оренди нерухомого майна № 301-7/4 від 05.08.2021 року та/або його окремих положень суду також не надано.

В свою чергу, зважаючи на відсутність будь-яких заперечень відповідача щодо визначення розміру заборгованості на час розгляду даної справи, суд здійснював розгляд справи виходячи з наявних матеріалів та визначав розмір заборгованості за оренду приміщення на підставі наданих позивачем доказів.

Відповідно до частини 1 статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною 3 статті 291 Господарського кодексу України договір оренди може бути розірваний за згодою сторін.

Судом за матеріалами справи встановлено, що 16.06.2022 року між сторонами у справі було укладено Додаткову угоду б/н до Договору №301-7/4 від 05.08.2021 року, відповідно до пункту 1 якої сторони вирішили відповідно до пункту 13.4 Договору достроково 16.06.2022 року розірвати Договір оренди нерухомого майна від 05.08.2021 року №301-7/4.

Пунктом 2 Додаткової угоди від 16.06.2022 року сторони погодили, що орендар повертає нерухоме майно, загальною площею 33,50 м.кв., а саме: приміщення № 18 на третьому поверсі, приміщення № 16 на четвертому поверсі, приміщення № 15 на п`ятому поверсі згідно з технічним паспортом будівлі «Громадський (виробничий) будинок літ. «А», розташованої за адресою: м. Київ вул. Бориса Грінченка, буд. 9 (будівля), яка перебуває на балансі АТ «НСТУ», орендодавцю на підставі Акта приймання-передачі орендованого майна від орендаря до орендодавця, що підлягає підписанню сторонами.

У відповідності до пункту 1 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України розірвання договору є підставою для припинення зобов`язання.

Згідно з частиною 2 статті 653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.

Згідно з частиною 4 статті 291 Господарського кодексу України правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.

У відповідності до приписів статті 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Так, 16.06.2022 року у зв`язку з розірванням Договору оренди нерухомого майна від 05.08.2021 року №301-7/4 сторонами складено Акт приймання-передачі орендованого майна від 16.06.2022 року, відповідно до якого орендодавець прийняв, а орендар передав із строкового платного користування нерухоме майно, загальною площею 33,50 кв.м, а саме: приміщення № 18 на третьому поверсі, приміщення № 16 на четвертому поверсі, приміщення № 15 на п`ятому поверсі згідно з технічним паспортом будівлі «Громадський (виробничий) будинок літ. «А», розташованої за адресою: м. Київ вул. Бориса Грінченка, буд. 9, з усіма внутрішніми системами та комунікаціями, що існували на час укладення цього Договору оренди та були передані орендодавцем орендарю за Актом приймання-передачі орендованого майна від 05.08.2021 року.

Вказаний Акт приймання-передачі підписаний повноважними представниками орендаря та орендодавця та скріплений печатками сторін.

Суд зазначає, що законодавство у сфері орендних правовідносин пов`язує припинення обов`язків орендаря щодо сплати орендної плати та інших платежів з фактом повернення об`єкта договору оренди, тобто з моментом підписання акта приймання-передачі.

Відтак, зважаючи на встановлені судом обставини звільнення орендованого приміщення орендарем, які підтверджуються наведеним вище Актом приймання-передачі (повернення) від 16.06.2022 року, зобов`язання відповідача як орендаря сплачувати орендну плату та компенсувати комунальні платежі, за висновками суду, припиняються з 17.06.2022 року.

Разом з цим суд відзначає, що з урахуванням умов пункту 13.1 Договору та положень статті 599 Цивільного кодексу України спірний Договір продовжує свою дію в частині виконання зобов`язань орендаря щодо повної оплати заборгованості з орендної плати за Договором, а також неустойки (штрафу/пені) за порушення умов Договору.

Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання відповідачем зобов`язань за Договором у встановлений строк, розмір основної заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів повної оплати орендних платежів відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 32 228,32 орендної плати за вказаним Договором підлягає задоволенню.

Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, виходячи з положень частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно частини 1 статті 546 та статті 547 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 статті 548 Цивільного кодексу України).

У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Так, за умовами пункту 10.2 Договору при порушенні орендарем строків виконання грошових зобов`язань, визначених дим Договором, зокрема, щодо сплати орендної плати орендар зобов`язаний сплатити орендодавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожен день прострочення, від суми, яка підлягає сплаті.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Враховуючи вищевикладене та у зв`язку з порушенням відповідачем зобов`язань зі своєчасної оплати товару за Договором, позивачем нараховано та пред`явлено до стягнення пеню в сумі 2 387,86 грн. за період з 16.02.2022 року по 11.07.2022 року, а також на підставі статті 625 Цивільного кодексу України 214,00 грн. процентів річних та 801,99 грн. втрат від інфляції за період з 16.02.2022 року по 11.07.2022 року, які останній просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.

З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Тобто, визначаючи розмір заборгованості за Договором, зокрема, в частині пені, відсотків річних та інфляційних втрат суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості та нарахувань), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.

За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявленої до стягнення пені, процентів річних та втрат від інфляції судом встановлено, що розмір процентів річних, пені та втрат від інфляції, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства та в межах визначеного позивачем періоду прострочення, відповідає вимогам зазначених вище норм законодавства, умовам Договору та є арифметично вірним, тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача 2 387,86 грн. пені, 214,00 грн. процентів річних та 801,99 грн. втрат від інфляції підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ч. 5 ст. 29, ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Коворкінг Груп" (пров. Руслана Лужевського буд.14, м. Київ, 03039; код ЄДРПОУ 42316626) на користь Акціонерного товариства "Національна суспільна телерадіокомпанія України" (вул. Ю. Іллєнка 42, м. Київ, 04119; код ЄДРПОУ 23152907) 32 228 (тридцять дві тисячі двісті двадцять вісім) грн. 32 коп. основного боргу, 2 387 (дві тисячі триста вісімдесят сім) грн. 86 коп. пені, 214 (двісті чотирнадцять) грн. 00 коп. процентів річних, 801 (вісімсот одну) грн. 99 коп. інфляційних втрат та 2 481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одну) грн. 00 коп. судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано 31 березня 2023 року.

Суддя А.М. Селівон