Рішення

від 30.03.2023 по справі 916/460/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"30" березня 2023 р.м. Одеса Справа № 916/460/22

Господарський суд Одеської області у складі судді Невінгловської Ю.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними матеріалами справу

за позовом: Фізичної особи підприємця Попова Вячеслава Євгеновича ( АДРЕСА_1 ; адреса для листування: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ).

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю ОМЕГА-СТРОЙ-1 (65037, м. Одеса, вул. Приморська, буд. 2, офіс 3; код ЄДРПОУ 34398877);

про стягнення 10 193, 13 грн.

СУТЬ СПОРУ:

22.02.2021 позивач - ФОП Попов Вячеслав Євгенович звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою (вх. ГСХО №480/22) до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОМЕГА-СТРОЙ-1», в якій просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 7142, 18 грн., 3% річних у розмірі 895 грн. та інфляційні втрати у розмірі 2155, 95 грн., а також судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на несвоєчасність виконання відповідачем Рішення Господарського суду Одеської області від 12.04.2017 року.

Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 28.03.2022 було відкрито провадження у справі №916/460/22 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, в порядку ст. ст. 247-252 ГПК України.

Як вбачається з матеріалів справи, надіслана судом відповідачу рекомендованим листом з позначкою "Судова повістка" ухвала про відкриття провадження у справі була повернута поштовою установою з відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою".

Відповідачу ухвала про відкриття провадження у справі була надіслана в межах строку, встановленого Господарським процесуальним кодексом України, на його юридичну адресу, яка зазначена у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

За змістом статей 9, 14, 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" на підставі поданих юридичною особою документів у Єдиному державному реєстрі зазначаються відомості про її місцезнаходження.

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Тобто, офіційне місцезнаходження повідомляється особою для забезпечення комунікації з нею, зв`язку зацікавлених осіб, у тому числі контрагентів, органів державної влади тощо.

Суд зауважує, що згідно ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, в силу вищенаведених положень законодавства, день спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, який зареєстрований у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу відповідної ухвали суду.

Отже, оскільки ухвала суду про відкриття провадження у справі направлена судом за належною адресою відповідача і повернута поштою, суд доходить висновку, що відповідач повідомлений про відкриття провадження у справі та прийняття позовної заяви до розгляду.

Крім того, за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що відповідач мав доступ до судових рішень та мав можливість ознайомитись з ухвалою суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

За таких обставин суд доходить висновку, що неможливість вручення відправлень відповідачу є наслідком незабезпечення ним вимог законодавства щодо можливості реального вручення йому поштових відправлень за його офіційним місцезнаходженням, що розцінюється судом як фактична відмова від отримання адресованих йому поштових відправлень.

Отже, судом були вчинені всі передбачені законом заходи для належного повідомлення відповідача про розгляд справи, а неподання ним до суду відзиву не можна визнати таким, що обумовлене поважними причинами.

Згідно з ч.ч.5, 7 ст.252 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін від учасників справи до суду не надходило.

Водночас суд зауважує, що відповідно до пунктів 3 та 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідач своїм процесуальним правом на подання відзиву не скористався, жодних заперечень проти позову не надав, з огляду на що суд вважає за можливе відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Обставини справи, встановлені судом:

26.12.2016р. Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "ВУСО" звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОМЕГА-СТРОЙ-1", в якій позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь матеріальну шкоду в межах фактичних витрат в розмірі 10 261, 34 грн., а також 1 378, 00 грн. судових витрат.

При розгляді справи №916/3578/16 по суті судом було встановлено наступне.

Між сторонами у справі було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту № АІ 2889922 від 25.06.2014 року, за яким страховик застрахував майнові інтереси страхувальника, пов`язані з експлуатацією наземного транспортного засобу, а саме: автомобіля Краз 6510 Y7А65100060801614, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 .

11.12.2014 року в м. Тернівка Днепропетровськї обл. сталася дорожньо-транспортна пригода (далі ДТП), за участю автомобіля Краз 6510 - НОМЕР_3 , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 під управлінням водія ОСОБА_1 та автомобіля марки ВАЗ, д.н. НОМЕР_4 .

Згідно з довідкою про обставини ДТП, виданою ВДАІ та Постановою Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 25.12.2014 року, особою, винною в скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП "Порушення водіями правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажів, шляхів, шляхових споруд чи іншого майна", є водій ОСОБА_1 , що працює водієм на підприємстві страхувальника згідно Наказу № 47 від 20.03.2013 року.

За заявою власника пошкодженого автомобіля, страховиком було вжито заходів щодо врегулювання страхового випадку та оцінки розміру заподіяної шкоди. Так, згідно Висновку № 077/1/15 від 04.06.2015 року вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля склала 15 903, 60 грн.

Після отримання всіх документів ДТП від 11.12.2014 року була визнана позивачем страховим випадком, у зв`язку із чим на користь ОСОБА_2 сплачено страхове відшкодування, визначене в розмірі 10 261, 34 грн., що підтверджується страховим актом № 667-24 від 10.02.2016 року та платіжним дорученням № 1938 від 10.02.2016 року.

Суд встановив, що позивач про дорожньо-транспортну пригоду, що мала місце 11.12.2014 року, відповідачем був повідомлений лише 02.12.2015 року за вх. № 2243, таким чином у позивача виникло право регресної вимоги до відповідача, внаслідок невиконання останнім обов`язків, передбачених ст. 33 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно- правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Рішенням господарського суду Одеської області від 12.04.2017 суду у справі №916/3578/16 позов Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО" задоволено повністю, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ОМЕГА-СТРОЙ-1" на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО" суму завданої матеріальної шкоди в межах фактичних витрат в розмірі 10 261 (десять тисяч двісті шістдесят одна) грн. 34 коп. та судовий збір у сумі 1378 (одна тисяча триста сімдесят вісім) грн.

На примусове виконання вищевказаного рішення 03.05.2017р. Господарським судом Одеської області було видано відповідний наказ.

Згідно з ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказується при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини.

За змістом наведеної процесуальної норми, неодмінною умовою її застосування є участь тих самих осіб або особи, щодо якої встановлено ці обставини, як у справі, що розглядається господарським судом, так і у справі зі спору, що вирішувався раніше, і в якій встановлено певні обставини, що мають значення для справи, що розглядається.

Вищевказані обставини встановлені рішенням суду, що набрало законної сили, у справі де брали участь ті ж самі особи, що і у даній справі, а тому вони не повинні доводитися знову у даній справі.

Преюдиціальні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Як встановлено судом, 25.10.2018р. між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "ВУСО" (первісний кредитор) та Фізичною особою-підприємцем Поповим Вячеславом Євгеновичем (новий кредитор) укладено договір №25/10/2018 про відступлення права вимоги.

Відповідно до п.2 договору первісний кредитор передає (відступає) новому кредитору свої права вимоги до боржників, а новий кредитор набуває права вимоги первісного кредитора за укладеними договорами страхування та сплачує первісному кредитору за відступлення права вимоги грошові кошти у сумі, що дорівнює ціні договору у порядку та строки, встановлені цим договором.

Пунктом 2.1 договору передбачено, що загальний розмір заборгованостей боржників, права вимоги до яких відступається згідно цього договору, складає 1 465 737, 49 грн., згідно реєстру прав вимог, який складається сторонами в паперовому та електронному вигляді за формою, що наведена у додатку 1 до цього договору. Реєстр прав вимог на паперовому носії (з основною інформацією за Договорами страхування) підписується сторонами і скріплюється печатками.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно Додатку №1 до Договору №25/10/2018 про відступлення права вимоги від 25.10.2018р. (т. 2 а.с.9-11), новий кредитор - Фізична особа-підприємець Попов Вячеслав Євгенович отримав право вимоги первісного кредитора, зокрема, за Договором (полісом) №АІ/2889922, укладеним позивачем з Товариством з обмеженою відповідальністю "ОМЕГА-СТРОЙ-1", та за яким сума заборгованості складає 11 872, 13 грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 28.11.2018 заяву Фізичної особи-підприємця Попова Вячеслава Євгеновича за вх.№2-5879/18 від 19.11.2018р. про заміну стягувача по справі №916/3578/16 - задоволено. Замінено стягувача з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Вусо" на Фізичну особу-підприємця Попова Вячеслава Євгеновича в наказі Господарського суду Одеської області від 03.05.2017р. у справі №916/3578/16, виданого на примусове виконання рішення суду від 12.04.2017р. щодо стягнення суми завданої матеріальної шкоди в межах фактичних витрат в розмірі 10 261 /десять тисяч двісті шістдесят одна/ грн. 34 коп. та судового збору у сумі 1 378 /одна тисяча триста сімдесят вісім/ грн. 00 коп. з боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю "ОМЕГА-СТРОЙ-1" (65037, м. Одеса, вул. Приморська, буд. 2, оф.3, код ЄДРПОУ 34398877).

Другим Приморським ВДВС у місті Одесі відповідно до платіжного доручення №8300 від 20.05.2021 здійснено на користь позивача погашення страхового відшкодування в розмірі 11 639,34 грн. за судовим рішенням у справі №916/3587/16.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що у зв`язку з несвоєчасним виконанням відповідачем грошового зобов`язання за договором, встановленого рішенням Господарського суду міста Києва від 12.04.2017 у справі №916/3578/16, позивач має право на захист майнових прав та інтересів пов`язаних з відшкодуванням матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, на отримання компенсації (плати) від відповідача за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати позивачу, а також на нарахування пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання.

Позиція суду:

Щодо стягнення суми пені:

Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 979 Цивільного кодексу України, за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

До обов`язків страховика, у відповідності до ст. 988 ЦК України, входить, зокрема, відшкодувати витрати, понесені страхувальником у разі настання страхового випадку з метою запобігання або зменшення збитків, якщо це встановлено договором.

У разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов`язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом. (ст. 992 ЦК України).

Вказане узгоджується з п. 36.5 ст. 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", відповідно до якого, за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.

За таких обставин, обов`язок щодо несвоєчасної сплати страхового відшкодування законодавець покладає саме на страховика, а відтак, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача пені за період з 26.10.2018 по 19.05.2020 у розмірі 7142,18 грн. є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо стягнення втрат від інфляції та процентів річних:

Статтею 993 ЦК передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Статтею 625 ЦК встановлено відповідальність за порушення грошового зобов`язання. Частиною 2 цієї статті передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певних дій, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом стст.524 та 533 ЦК, грошовим є зобов`язання, яке виражається в грошових одиницях України (або грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов`язання щодо сплати коштів. Статтею 979 ЦК встановлено, що в разі настання страхового випадку страховик зобов`язаний виплатити страхувальнику грошову суму (страхову виплату).

Таким чином, правовідношення, в якому страховик у разі настання страхового випадку зобов`язаний здійснити страхову виплату, є грошовим зобов`язанням. А правовідношення щодо відшкодування шкоди в порядку регресу, які склалися між сторонами у справі, котра розглядається, також є грошовим зобов`язанням.

Стаття 625 ЦК розміщена в розділі «Загальні положення про зобов`язання» кн.5 ЦК, а тому визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання й поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань.

Відповідно до ст.509 ЦК зобов`язання виникають із підстав, установлених ст.11 ЦК.

Згідно з ст.11 ЦК підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

За нормою ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо іншій розмір не встановлено законом.

З аналізу викладеного, слід дійти висновку, що страховик набуває право зворотної вимоги до страхувальника з моменту відшкодування шкоди, однак, строк виконання такого зобов`язання виникає з моменту пред`явлення вимоги до винної особи, з цього часу право вимоги страховика переходить в обов`язок страхувальника задовольнити вимоги страховика.

Таким чином, грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема й факту завдання майнової шкоди іншій особі.

Отже, зважаючи на юридичну природу таких правовідносин сторін, як грошові зобов`язання, суд доходить висновку, що на них поширюється дія положень ч.2 ст.625 ЦК.

Як встановлено ст. 530 ЦК України, Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як вже було зазначено вище, рішенням господарського суду Одеської області від 12.04.2017 суду у справі №916/3578/16 позов Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО" задоволено повністю, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ОМЕГА-СТРОЙ-1" на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО" суму завданої матеріальної шкоди в межах фактичних витрат в розмірі 10 261 (десять тисяч двісті шістдесят одна) грн. 34 коп. та судовий збір у сумі 1378 (одна тисяча триста сімдесят вісім) грн.

25.10.2018р. між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "ВУСО" (первісний кредитор) та Фізичною особою-підприємцем Поповим Вячеславом Євгеновичем (новий кредитор) укладено договір №25/10/2018 про відступлення права вимоги.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 28.11.2018 заяву Фізичної особи-підприємця Попова Вячеслава Євгеновича за вх.№2-5879/18 від 19.11.2018р. про заміну стягувача по справі №916/3578/16 - задоволено. Замінено стягувача з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Вусо" на Фізичну особу-підприємця Попова Вячеслава Євгеновича в наказі Господарського суду Одеської області від 03.05.2017р. у справі №916/3578/16, виданого на примусове виконання рішення суду від 12.04.2017р. щодо стягнення суми завданої матеріальної шкоди в межах фактичних витрат в розмірі 10 261 /десять тисяч двісті шістдесят одна/ грн. 34 коп. та судового збору у сумі 1 378 /одна тисяча триста сімдесят вісім/ грн. 00 коп. з боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю "ОМЕГА-СТРОЙ-1" (65037, м. Одеса, вул. Приморська, буд. 2, оф.3, код ЄДРПОУ 34398877).

Другим Приморським ВДВС у місті Одесі відповідно до платіжного доручення №8300 від 20.05.2021 здійснено на користь позивача погашення страхового відшкодування в розмірі 11 639,34 грн. за судовим рішенням у справі №916/3587/16.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Проте, саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання.

Отже, чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження щодо його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків. Тобто, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов`язання.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18.

Згідно з частиною 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на наведене, саме з 26.10.2018 по 19.05.2021 позивач мав право вимагати стягнення з відповідача втрат від інфляції та процентів річних.

Перевіривши розрахунки втрат від інфляції у розмірі 2155,95 грн. та 3% річних у розмірі 895 грн., наданих позивачем, суд дійшов висновку про їх відповідність вимогам чинного законодавства, а відтак приймає їх за основу при винесенні рішення та задовольняє відповідні вимоги.

Також суд враховує відсутність відповідних заперечень, наданих з боку відповідача або контррозрахунку.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Підсумовуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про наявність фактичних та правових підстав для часткового задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 2155,95 грн. втрат від інфляції та 895 грн. 3% річних.

Щодо стягнення судових витрат:

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приймаючи до уваги часткове задоволення позовних вимог, витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Також позивачем, крім стягнення витрат по сплаті судового збору, було заявлено про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4500 грн., щодо яких суд зазначає таке.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Частинами першою, третьою статті 131-2 Конституції України визначено, що для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура, засади організації і діяльності якої та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначаються законом.

Зазначеним приписам Конституції України кореспондує стаття 16 ГПК України, положеннями якої передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою, а представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Положеннями ч. 1-3 ст. 126 ГПК України встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При цьому розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 ГПК України).

Водночас за змістом ч. 4 ст. 126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).

При застосуванні критерію у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15 липня 2021 року у справі № 904/1169/17 та від 05.03.2020 у справі № 911/471/19.

Згідно ч.1 ст.26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті 1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За умовами частини третьої статті 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

В силу статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до положень статті 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення глави 63 «Послуги. Загальні положення» цього Кодексу можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

З огляду на предмет договору про надання юридичної допомоги об`єктом оплати за договором є надані адвокатом юридичні послуги, зокрема, у зв`язку із вирішенням спору в суді.

Втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 Цивільного кодексу України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.

Аналогічна правова позиція викладена в додатковій постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19 липня 2021 року у справі №910/16803/19.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини. Разом з тим чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу: як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Такої правової позиції дійшла Велика Палата Верховного Суду згідно додаткової постанови від 07 липня 2021 року у справі № 910/12876/19.

Водночас суд відзначає, що для включення всієї суми гонору у відшкодування за рахунок відповідача, відповідно до положень ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічних висновків дійшов також Європейський суд з прав людини, рішення якого, відповідно до ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини можуть бути використані судом в якості джерела права.

Так, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, п.п. 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, п. 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004р. заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

На підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, останній надав суду такі документи:

- копію договору про надання правової допомоги від 30.01.2019 № 30/01/19;

- копію додаткової угоди №1 до договору-доручення про надання правової допомоги від 04.02.2022;

- копію акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 04.02.2022;

- копію розрахунку суми гонорару за надану правову допомогу;

- копії платіжних доручень від 07.02.2022 на загальну суму 4000 грн.;

Судом встановлено, що 30.01.2019 між адвокатом Самойленко П.М. та ФОП Поповим В.Є. (Клієнт) було укладено договір про надання правової допомоги № 30.01.2019, предметом якого є надання Адвокатом правової допомоги Клієнту, з метою захисту та відновлення порушених, невизнаних, оспорюваних прав та законних інтересів Клієнта, які виникли у останнього на підставі Договорів про відступлення права вимоги та інших, укладених ФОП Поповим В.Є.

Пунктом 3.1 вказаного договору визначено, що цей договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань. « 31» грудня 2024 року.

Відповідно до п. 4.1 договору про надання правової допомоги, детальний перелік послуг, а також розмір та порядок оплати Клієнтом Адвокату гонорару та фактичних витрат пов`язаних із виконанням даного договору, погоджується за взаємною згодою сторін та оформляється Додатковою Угодою (угодами) до цього Договору.

04.02.2022 між Клієнтом та Адвокатом було укладено Додаткову угоду №1 до вказаного договору, згідно з п. 1 якої сторони за цією Додатковою Угодою домовились, що вартість послуг (гонорар) Адвоката за Договором про надання правової допомоги N830/01/19 від 30.01.2019 року, по справі, що пов`язана зі стягненням з Товариства з обмеженою відповідальністю «ОМЕГА СТРОЙ-1» суми пені, інфляційних втрат та трьох процентів річних від простроченої суми боргу, становить 4 500, що сплачується Клієнтом Адвокату за надання останнім послуг, які визначені п. 2 цієї Додаткової угоди.

Пунктом 2 цієї Додаткової угоди визначено найменування та вартість послуг, які надаються Клієнту Адвокатом по даній справі, а саме: аналіз судової практики та обговорення з Клієнтом правової позиції по справі 1500 грн.; написання позовної заяви та підготовка документів для подання позову до суду 2000 грн.; супровід судової справи (подання клопотань, заяв, звернень до відділів ДВС) 1000 грн.

Пунктом 3 цієї Додаткової угоди додатково до гонорару Клієнт за заявою Адвоката, оплачує останньому додаткові (фактичні) витрати з надання послуг (витрати пов`язані з переїздом до місця проведення судового засідання та/або вчинення процесуальної дії по справі що визначена п.1 цієї Додаткової Угоди, у якій приймає участь Адвокат, тощо), що є необхідним для виконання умов Договору про надання правової допомоги А630/01/19 від 30.01.2019 року.

Відповідно до акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 04.02.2022, ФОП Попов В.Є. отримав правову допомогу у вигляді наступних послуг: аналіз судової практики та обговорення з Клієнтом правової позиції по справі 1500 грн.; написання позовної заяви та підготовка документів для подання позову до суду 2000 грн.;

Перераховані вище послуги виконані повністю. Клієнт претензій відносно обсягу, якості та терміну надання послуг до Адвоката не має.

Крім того, Клієнтом було здійснено авансування послуг Адвоката для здійснення супроводу судової справи в розмірі 1 000 (одна тисяча) грн. 00 коп.

Згідно з платіжними дорученнями від 07.02.2022, позивачем сплачено витрати на правничу допомогу у повному обсязі.

Суд зазначає, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Даний висновок повністю узгоджується з правовою позицією об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною в постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

Заперечень відповідача стосовно співмірності заявлених витрат на професійну правничу допомогу позивача до суду не надходило.

Між тим, суд звертає увагу, що витрати на професійну правничу допомогу підлягають розподілу разом із іншими судовими витратами та судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, отже, оскільки позов задоволено частково, суд встановив, що понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4500 грн. підлягають розподілу між сторонами спору пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення заяви позивача про розподіл судових витрат по справі, на підставі чого витрати на професійну правничу допомогу, понесені позивачем, підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача у розмірі 1346,85 грн.

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приймаючи до уваги часткове задоволення позовних вимог, витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ОМЕГА-СТРОЙ-1» (65037, м. Одеса, вул. Приморська, буд. 2, офіс 3; код ЄДРПОУ 34398877) на користь Фізичної особи - підприємця Попова Вячеслава Євгеновича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) інфляційні втрати у розмірі 2155 (дві тисячі сто п`ятдесят п`ять) грн. 95 коп., 3% річних у розмірі 895 (вісімсот дев`яносто п`ять) грн., а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 742 (сімсот сорок дві) грн. 56 коп. та 1346 (одна тисяча триста сорок шість) грн. 85 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

3.В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та підлягає оскарженню до Південно-західного апеляційного господарського суду в порядку ст.256 ГПК України.

Рішення підписано 30 березня 2023 р.

Суддя Ю.М. Невінгловська