Рішення

від 29.03.2023 по справі 367/1208/18

ІРПІНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 367/1208/18

Провадження № 2/367/446/2023

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2023 року Ірпінський міський суд Київської області у складі:

головуючого судді Мерзлого Л.В.,

при секретарі судових засідань Валюх В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Ірпінське земельно-кадастрове бюро» Ірпінської міської ради про поновлення на роботі та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу,-

в с т а н о в и в :

До Ірпінського міського суду Київської області звернулась ОСОБА_1 з позовом до Комунального підприємства «Ірпінське земельно-кадастрове бюро» Ірпінської міської ради про поновлення на роботі та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позову зазначено, що 15.04.2015 року ОСОБА_1 (надалі позивач) відповідно до наказу №10-К від 15.04.2015 року була прийнята на посаду інженера землевпорядника до Комунального підприємства «Ірпінське земельно-кадастрове бюро».

ІНФОРМАЦІЯ_1 позивач народила доньку - ОСОБА_2 , у зв`язку з чим, 13.07.2016 року позивачем було подано заяву про надання відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Наказом КП «Ірпінське земельно-кадастрове бюро» №22-К від 13 липня 2016 року позивачу було надано відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 13 липня по 28.05.2019 року включно та у зв`язку з двома невикористаними відпустками передбачено, що до роботи позивач має стати 29 липня 2019 року.

У січні 2018 року позивач випадково довідалася, що її ніби то було звільнено з Комунального підприємства «Ірпінське земельно-кадастрове бюро». З метою з`ясування достовірності інформації та у випадку підтвердження звільнення з метою встановлення причин та правових підстав такого звільнення, позивач 18.01.2018 року звернулася до Комунального підприємства «Ірпінське земельно-кадастрове бюро», де їй повідомили, що дійсно, відповідно до наказу №17-К (у копії наказу який видали позивач 18.01.2018 року дату зазначено 31 березня 2016 року) у зв`язку з реорганізацією (рішення про яку було скасовано 27 липня 2017 року) позивача звільнено в порядку переведення для подальшої роботи в КП «Ірпіньжитлоінвестбуд» з 31 березня 2017 року, однак позивачу не тільки не повідомили про наказ та про звільнення, а й взагалі не перевели для подальшої роботи до КП «Ірпіньжитлоінвестбуд».

18.01.2018 року позивачу повернули трудову книжку, в якій взагалі відсутній запис про звільнення позивача.

Своє звільнення вважає незаконним з наступних підстав.

Наказом Комунального підприємства «Ірпінське земельно-кадастрове бюро» №17-К передбачено, що підставою звільнення є ч. 5 ст. 36 ЗКпП України, хоча такого нормативного акту в Україні не існує.

Відповідно до наказу Комунального підприємства «Ірпінське земельно-кадастрове бюро» №5 від 23.02.2017 року, передбачалася необхідність повідомити працівників про переведення до Комунального підприємства «Ірпіньжитлобудінвест» та можливе звільнення згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України. Оскільки позивача не було переведено на роботу до Комунального підприємства «Ірпіньжитлобудінвест» вважає, що останню було звільнено на підставі ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Рішенням Ірпінської міської ради Київської області №2001-28-VII «Про реорганізацію юридичної особи Комунального підприємства «Ірпінське земельно-кадастрове бюро» було вирішено припинити діяльність юридичної особи - Комунального підприємства «Ірпінське земельно-кадастрове бюро» шляхом його приєднання до Комунального підприємства «Ірпіньжитлобудінвест». Про скорочення штатів в зазначеному рішенні не зазначено. Окрім того, 27 липня 2017 року Ірпінською міською радою було прийнято рішення №2532-36-VII, відповідно до якого визнано такими, що втратили чинність рішення Ірпінської міської ради від 23.02.2017 року №2001-28-VII «Про реорганізацію юридичної особи - Комунального підприємства «Ірпінське земельно-кадастрове бюро» та відновлено роботу комунального підприємства.

Позивач зазначає про те, що вона не тільки не була повідомлена за 2 місяці про реорганізацію та звільнення, а й взагалі до 18.01.2018 року нічого не знала про існування рішень та наказів, з якими позивача мали ознайомити завчасно.

Таким чином, позивач стверджує, що оскільки, вона перебувала у відпустці по вагітності і пологах, звільнити її за ініціативою роботодавця, у тому числі, скоротивши її посаду, роботодавець не мав права.

Вказує про те, що у зв`язку з поновленням на роботі, на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Позивач також вважає, що має право просити відшкодування моральної шкоди, оскільки відповідачем порушено законні права при звільненні з роботи, поновлення яких вимагає додаткових зусиль, позивач змушена витрачати час для захисту своїх прав в суді, хоча на її утриманні перебуває неповнолітня дитина, а звільнення з роботи позбавило позивача постійного джерела прибутків. Враховуючи характер та обсяг страждань, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у житті позивача, а також та обставина, що позивач змушена витрачати час не на свою маленьку доньку, а на пошуки захисника та на відстоювання справедливості у судах, та з урахуванням інших обставин, просить суд стягнути з відповідача на її користь моральну шкоди в розмірі 5 000 грн, виходячи з вимог розумності та справедливості.

Враховуючи викладене, з урахуванням заяви представника позивача, просить суд визнати незаконним та скасувати наказ Комунального підприємства «Ірпінське земельно-кадастрове бюро» №17-К від 31 березня 2017 року.

Поновити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на посаді інженера землевпорядника 1 категорії відділу з питань оформлення права оренди, постійного користування, відведення землі Комунального підприємства «Ірпінське земельно-кадастрове бюро» Ірпінської міської ради з 31 березня 2017 року.

Стягнути з Комунального підприємства «Ірпінське земельно-кадастрове бюро» Ірпінської міської ради (ідентифікаційний код 24886089) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , середньомісячну заробітну плату за час вимушеного прогулу та 5 000 грн. в порядку відшкодування моральної шкоди.

Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на посаді інженера землевпорядника 1 категорії відділу з питань оформлення права оренди, постійного користування, відведення землі Комунального підприємства «Ірпінське земельно-кадастрове бюро» Ірпінської міської ради та стягнення заробітної плати в межах суми платежу за один місяць допустити до негайного виконання.

Стягнути з відповідача Комунального підприємства «Ірпінське земельно-кадастрове бюро» Ірпінської міської ради (ідентифікаційний код 24886089) на користь держави судовий збір.

Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 19.02.2018 відкрито загальне позовне провадження.

Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 20.01.2020 справу прийнято до провадження судді Оладько С.І.

Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 01.03.2021 справу прийнято до провадження судді Мерзлого Л.В.

17.05.2018 до суду від представника відповідача надходив відзиву на позовну заяву, згідно якого зазначено наступне.

Представник відповідача визнає факт прийняття ОСОБА_1 на посаду інженера землевпорядника 1 категорії відділу з питань оформлення права оренди, постійного користування, відведення землі Комунального підприємства «Ірпінське земельно-кадастрове бюро» згідно наказу №10-К від 15.04.2015; визнає факт надання позивачу відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку згідно наказу №22-К від 13.07.2016 в період з 13.07.2016 по 28.05.2019; визнає той факт того, що на сесії Ірпінської міської ради Київської області було прийнято Рішення №2001-28-VII від 23.02.2017 про реорганізацію юридичної особи - КП «Ірпінське земельно-кадастрове бюро» Ірпінської міської ради шляхом його приєднання до КП «Ірпіньжитлобудінвест».

01.06.2017 Рішенням Ірпінської міської ради Київської області №2323-34-VII було внесено зміни в додаток до Рішення №2001-28-VII від 23.02.2017. В подальшому, вищезазначені рішення були скасовані та Рішенням Ірпінської міської ради Київської області №2532-36-VII від 27.07.2017 відновлено роботу Комунального підприємства «Ірпінське земельно-кадастрове бюро».

Представник відповідача заперечує щодо неповідомлення позивача про проведення реорганізації Комунального підприємства «Ірпінське земельно-кадастрове бюро», а також не повідомлення про звільнення працівників в порядку переведення, оскільки зазначає про те, що працівників вказаного підприємства було ознайомлено з текстом Рішення №2001-28-VII від 23.02.2017 згідно наказу №5/К від 23.02.2017, що стверджується підписом в зазначеному наказі. Зазначають також про те, що на момент реорганізації на посаді заступника начальника Комунального підприємства «Ірпінське земельно-кадастрове бюро» працював чоловік позивача - ОСОБА_3 та був ознайомленим із зазначеним рішенням. Таким чином, представник відповідача стверджує, що слід вважати, що ОСОБА_1 як дружина ОСОБА_3 була повідомлена про звільнення працівників, проте, з незрозумілих причин не звернулася вчасно до членів комісії, які проводили реорганізацію для вирішення питань переведення. У зв`язку чим, вважають, що позивач, завідомо знаючи про реорганізацію та переведення працівників на інше підприємство, цілеспрямовано ухилялась від будь яких дій на вирішення даного питання. Щодо невнесення запису про звільнення до трудової книжки позивача зазначає про те, що члени комісії з реорганізації повинні були повідомити всіх працівників та забезпечити оформлення звільнення в порядку переведення згідно чинного законодавства, проте, дані зобов`язанні не були виконанні належним чином. Таким чином, вказує про те, що байдужість позивача та безвідповідальність членів комісії з реорганізації призвели до того, що позивачу не здійснили відповідні записи до трудової книжки. Разом з тим, зазначає також, що відповідачу не відомо ким було видано трудову книжку позивачу та коли. Щодо поновлення позивача на роботі та виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зазначають про те, що у зв`язку з реорганізацією Комунального підприємства «Ірпінське земельно-кадастрове бюро», керуючись Рішенням №2001-28-VII від 23.02.2017 та на підставі наказу № 17-К від 31.03.2017, позивача повинні були обов`язково працевлаштувати в КП «Ірпіньжитлобудінвест». Таким чином, вказує про те, що позивач на даний час повинна бути працевлаштована в КП «Ірпіньжитлобудінвест», а отже підлягає поновленню на роботі в КП «Ірпіньжитлобудінвест». Разом з тим, зазначає, що працівники, які були звільнені в порядку переведення до КП «Ірпіньжитлобудінвест» належним чином, в подальшому, за їхньою згодою, були повернені на роботу до Комунального підприємства «Ірпінське земельно-кадастрове бюро». Крім того, зазначає про те, що оскільки позивач знаходилась у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, не отримувала заробітної плати, у зв`язку з чим їй не підлягає виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Враховуючи викладене, представник відповідача просить в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

В судове засідання позивач та її представник не з`явились, до суду від представника позивача надійшла заява, згідно якої заявлені вимоги підтримав в повному обсязі та просив позов задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про місце, дату та час судового розгляду справи повідомлені належним чином.

Суд, проаналізувавши матеріали справи, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах заявлених позовних вимог, вислухавши думку представника відповідача, виходив з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 4, частини 1 статті 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Частиною 2 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів.

Судом встановлено, що 15.04.2015 року ОСОБА_1 відповідно до наказу №10-К від 15.04.2015 року була прийнята на посаду інженера землевпорядника до Комунального підприємства «Ірпінське земельно-кадастрове бюро».

Згідно наказу КП «Ірпінське земельно-кадастрове бюро» №22-К від 13 липня 2016 року ОСОБА_1 надано відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 13 липня 2016 року по 28 травня 2019 року включно. До роботи стати 29 травня 2019 року.

Рішенням Ірпінської міської ради Київської області №2001-28-VII «Про реорганізацію юридичної особи Комунального підприємства «Ірпінське земельно-кадастрове бюро» було вирішено припинити діяльність юридичної особи - Комунального підприємства «Ірпінське земельно-кадастрове бюро» шляхом його приєднання до Комунального підприємства «Ірпіньжитлобудінвест». Про скорочення штатів в зазначеному рішенні не зазначено.

П.1 наказу Комунального підприємства «Ірпінське земельно-кадастрове бюро» № 5 від 23.02.2017 надано вказівку ознайомити працівників із текстом рішення про реорганізацію Комунального підприємства «Ірпінське земельно-кадастрове бюро» шляхом приєднання до Комунального підприємства «Ірпіньжитлобудінвест».

П.2 зазначеного наказу зобов`язано повідомити працівників про переведення до Комунального підприємства «Ірпіньжитлобудінвест» та можливе звільнення.

Представником відповідача до суду також надано копію наказу №17-К від 31.03.2016, згідно якого ОСОБА_1 звільнено в порядку переведення для подальшої роботи в Комунальному підприємстві «Ірпіньжитлобудінвест» з 31.03.2017 за п. 5 ст. 36 КЗпП у зв`язку з реорганізацією. Не зрозумілою в даному наказі є дата цього наказу. З наказом ОСОБА_1 не ознайомлено.

Представником відповідача до суду також надано розписку з назвою: з наказом ознайомлений (а), де навпроти прізвища ОСОБА_1 стоїть підпис, проте, згідно розписки не можливо встановити з яким саме наказом ознайомлювали працівників підприємства.

27 липня 2017 року Ірпінською міською радою Київської області було прийнято рішення №2532-36-VII, відповідно до якого визнано такими, що втратили чинність рішення Ірпінської міської ради Київської області від 23.02.2017 року №2001-28-VII «Про реорганізацію юридичної особи- Комунального підприємства «Ірпінське земельно-кадастрове бюро» та відновлено роботу комунального підприємства.

Згідно копії трудової книжки НОМЕР_1 від 15.04.2015, у ній відсутній запис щодо переведення ОСОБА_1 на іншу посаду чи звільнення з посади.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до ст. 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з ч. 3ст. 24 Конституції України держава забезпечує створення умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовий захист, матеріальну і моральну підтримку материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.

Відповідно до ст. 36 КЗпП України у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації дія трудового договору працівника продовжується.

Відповідно до ч. 3 ст. 184 КЗпП України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - якщо дитина потребує домашнього догляду, і жінці надана відпустка без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку за ч. 6ст. 179 КЗпП України) з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов`язковим працевлаштуванням.

Так, згідно з ч. 4 ст. 2 Закону України "Про відпустки" право на відпустки забезпечується гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади).

У зв`язку з цим на період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трьох років, яка надається відповідно до норм статті 18 Закону України "Про відпустки", за працівником зберігається місце роботи (посада).

Відповідно до статті 179 КЗпП України та статті 18 Закону України "Про відпустки" після закінчення відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами за бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. За бажанням жінки у період перебування її у відпустці для догляду за дитиною вона може працювати на умовах неповного робочого часу або вдома. При цьому за нею зберігається право на одержання допомоги в період відпустки для догляду за дитиною.

У разі коли у працівника закінчилась відпустка для догляду за дитиною або ж такий працівник виявив бажання приступити до роботи на умовах неповного робочого часу, перебуваючи у цій відпустці, то він виходить на посаду, яку обіймав до отримання цієї відпустки.

Згідно норм діючого законодавства, при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

За змістом ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Саме до такого розуміння цих норм зводяться правові висновки Верховного Суду України, викладені в постановах від: 1 квітня 2015 року справі № 6-40цс15, 1 липня 2015 року у справі № 6-491цс15, 25 травня 2016 року у справі № 6-3048цс15, які є обов`язковими для усіх судів України.

Згідно роз`яснень п. 19Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за п. 1ст. 40 КЗпП, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Згідно зі статтею 235 КЗпП України підставою для поновлення працівника на роботі є його звільнення без законних підстав. Тому поновлено на роботі може бути лише працівника, якого звільнено незаконно, з порушенням процедури звільнення чи за межами підстав, передбачених законом чи договором, або за відсутності підстав для звільнення.

У разі якщо працівника звільнено обґрунтовано, з додержанням процедури звільнення, підстав для поновлення працівника на роботі немає.

Крім того, у відповідності до абз. 5 п. 4.1. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29.07.1993, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення.

Таким чином, наявними в матеріалах справи доказами доведено, що звільнення ОСОБА_1 відбулося під час її перебування у відпустці по догляду за дитиною, про звільнення з роботи ОСОБА_1 не була попереджена, а також не була ознайомлена з наказами про реорганізацію підприємства, відповідні записи до трудової книжки ОСОБА_1 роботодавцем не вносились, відповідач, в свою чергу, обґрунтовуючи свої заперечення на позов у відзиві, в тому числі, посилався на халатність членів комісії з реорганізації, а отже, суд приходить до висновку, що відповідачем було грубо порушено вимоги трудового законодавства, тому позовні вимоги про поновлення на роботі підлягають задоволенню в повному обсязі.

У зв`язку з поновленням на роботі на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок). На це вказує, зокрема, Верховний Суд України у постанові від 14.01.2014 (справа № 21-395а13).

З урахуванням цих норм, зокрема, абзацу 3 п. 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника та в інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.

Згідно з п. 3 Порядку при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.

Відповідно до п. 5 Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно із п. 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

На підставі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

Згідно ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (зокрема, наприклад, справа "Суханов та Ільченко проти України" заяви № 68385/10 та 71378/10, а також справа "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини", заява N9 42527/98 тощо) "майно" може являти собою "існуюче майно" або засоби, включаючи "право вимоги" відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні "законне сподівання"/ "правомірне очікування" (legitimateexpectation) стосовно ефективного здійснення права власності.

Європейський Суд неодноразово вказував, що володінням, на яке поширюються гарантії ст. 1 Протоколу №1 є також майнові інтереси, вимоги майнового характеру, соціальні виплати, щодо яких особа має правомірне очікування, що такі вимоги будуть задоволені.

У відповідності до частини 1 статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Враховуючи викладене, оскільки позивачем належними та допустимими доказами доведено обставини, на які вона посилається в позові, відповідачем, в свою чергу, не спростовано доводів позивача належним чином, суд задовольняє позовні вимоги в частині поновлення на роботі та виплати заробітної плати за час вимушеного прогулу в повному обсязі.

Щодо стягнення моральної шкоди з відповідача в розмірі 5000,00 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої.

Згідно із ч. 3 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Частиною 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Крім того, відповідно до положень п. 5 Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995р., відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні.

Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» з послідуючими змінами: «... у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується».

Згідно п. 9 даної Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових витрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з врахуванням інших обставин. Зокрема, враховується стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Відповідно до ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Враховуючи вищезазначене, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач, як на підставу для задоволення позову в частині стягнення моральної шкоди не підтверджені висновками медичних установ, в тому числі висновків соціально-психологічних досліджень, суд відмовляє позивачу у задоволені вимоги щодо відшкодування моральної шкоди.

Згідно з ч.6 ст. 141 ЦПК України стягненню з відповідача підлягає також судовий збір на користь держави.

Керуючись ст. ст. 36, 49-2, 184, 235? КЗпП України, Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29.07.1993, положеннями Закону України "Про відпустки", ст. ст. 12, 81, 89, 141, 229, 258, 263-265, 280 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Ірпінське земельно-кадастрове бюро» Ірпінської міської ради про поновлення на роботі та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу, - задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ Комунального підприємства «Ірпінське земельно-кадастрове бюро» №17-К від 31 березня 2017 року.

Поновити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на посаді інженера землевпорядника 1 категорії відділу з питань оформлення права оренди, постійного користування, відведення землі Комунального підприємства «Ірпінське земельно-кадастрове бюро» Ірпінської міської ради Київської області з 31 березня 2017 року.

Стягнути з Комунального підприємства «Ірпінське земельно-кадастрове бюро» Ірпінської міської ради Київської області (ідентифікаційний код 24886089) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , середньомісячну заробітну плату за час вимушеного прогулу.

Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на посаді інженера землевпорядника 1 категорії відділу з питань оформлення права оренди, постійного користування, відведення землі Комунального підприємства «Ірпінське земельно-кадастрове бюро» Ірпінської міської ради та стягнення заробітної плати в межах суми платежу за один місяць допустити до негайного виконання.

Стягнути з Комунального підприємства «Ірпінське земельно-кадастрове бюро» Ірпінської міської ради Київської області (ідентифікаційний код 24886089) на користь держави судовий збір в розмірі 704,80 грн.

В іншій частині позову - відмовити.

З текстом рішення можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланнямhttp://reyestr.court.gov.ua.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подачі у 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Суддя Л.В.Мерзлий