Постанова

від 30.03.2023 по справі 166/1288/21

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 166/1288/21 Головуючий у 1 інстанції: Фазан О. З. Провадження № 22-ц/802/18/23 Доповідач: Матвійчук Л. В.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 березня 2023 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Матвійчук Л. В.,

суддів - Федонюк С. Ю., Осіпука В. В.,

з участю секретаря судового засідання Губарик К. А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Річицького ліцею Забродівської сільської ради про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення, допущення до роботи та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Ратнівського районного суду Волинської області від 03 лютого 2022 року,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що вона працює на посаді педагога-організатора у Річицькому ліцеї Забродівської сільської ради.

Позивач зазначала, що з жовтня 2021 року відповідач почав вимагати від неї інформацію щодо вакцинації від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. 08 листопада 2021 року роботодавцем їй було вручено наказ № 69-к/тр про відсторонення від роботи з підстав відсутності щеплення від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Позивач також вказувала, що наказ про відсторонення її від роботи є незаконним та таким, що підлягає скасуванню. Законодавством України кожному гарантується право на працю, обов`язкові щеплення передбачені виключно Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», а тому відсторонення її від роботи у зв`язку з відсутністю необов`язкового щеплення є незаконним. Крім того, законодавством не встановлено порядку відсторонення від роботи осіб, у яких відсутні щеплення, а перелік підстав для відсторонення працівника від роботи передбачено ст. 43 КЗпП України, у якій така підстава відсутня.

Ураховуючи наведене, позивач ОСОБА_1 просила суд визнати протиправним та скасувати наказ від 08 листопада 2021 року № 69-к/тр Річицького ліцею Забродівської сільської ради про відсторонення її від роботи та зобов`язати відповідача допустити її до роботи з виплатою їй невиплаченої заробітної плати за час незаконного відсторонення від роботи.

Рішенням Ратнівського районного суду Волинської області від 03 лютого 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 , покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким її позов задовольнити.

Відзиву на апеляційну скаргу відповідач не подавав.

Сторони по справі, будучи належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явились. Від представника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2 23 березня 2023 року, а також від представника відповідача Річицького ліцею Забродівської сільської ради Трофімук В. А. 27 березня 2023 року на адресу апеляційного суду надійшли заяви у яких вони просять розглядати справу у їх відсутності.

Колегія суддів вважає можливим проводити розгляд справи за відсутності учасників справи відповідно до вимог ст. 372 ЦПК України, оскільки їх неявка в судове засідання апеляційної інстанції не перешкоджає розгляду справи та причини неявки учасників справи суд апеляційної інстанції визнає неповажними.

У зв`язку з неявкою в судове засідання учасників справи фіксування судового засідання у відповідності до вимог ст. 247 ЦПК України не здійснюється.

За змістом частин 4 та 5 ст. 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Датою прийняття постанови у цій справі є 30 березня 2023 року - дата складення повного судового рішення.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову, виходячи з таких мотивів.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 працює на посаді педагога-організатора у Річицькому ліцеї Забродівської сільської ради, що підтверджується копією трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 15 вересня 2011 року (а.с.7).

28 жовтня 2021 року відповідачем Річицьким ліцеєм Забродівської сільської ради видано письмове повідомлення позивачу ОСОБА_1 про необхідність подати у строк до 05 листопада 2021 року документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення від COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV- 2 або довідку про абсолютні протипоказання відповідно до переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 595 та роз`яснено, що у разі неподання таких документів з 08 листопада 2021 року її буде відсторонено від роботи без збереження заробітної плати на підставі ст. 46 КЗпП України та ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», на строк до усунення причин, що зумовили причини такого відсторонення (а.с.11). Попередження ґрунтується на таких нормативно-правових актах: наказі МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням»; постанові Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

З вказаним повідомленням позивач ОСОБА_1 ознайомилася під підпис 28 жовтня 2021 року, зазначивши у ньому, що документ про профілактичне щеплення від COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання вона не надала.

Наказом Річицького ліцею Забродівської сільської ради № 69-к/тр від 08 листопада 2021 року «Про відсторонення від роботи ОСОБА_3 » позивача, педагога-організатора, відсторонено від роботи з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати (а.с.6). Підставою для видачі наказу зазначено повідомлення з відмовою про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 ОСОБА_4 від 28 жовтня 2021 року.

Зазначений наказ виданий відповідно до ст. 46 КЗпП України, ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», Наказу МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», п. 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції свої висновки мотивував тим, що ОСОБА_1 є працівником закладу освіти, а тому підлягає обов`язковій вакцинації, від проведення якої відмовилась, і медичного висновку про наявність у неї протипоказань до вакцинації проти COVID-19 не надала, а тому наявні підстави для висновку про правомірність дій відповідача, який відсторонив останню від роботи без збереження заробітної плати. Право позивача на працю у шкільному навчальному закладі було тимчасово обмежено у зв`язку з ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19. Однак втручання у вказані права позивача ґрунтується на законі і є необхідним для захисту здоров`я учасників освітнього процесу. Досягнення цієї цілі є пріоритетним та виправдовує втручання у право позивача на повагу до приватного життя та право на працю. Тому втручання у право позивача на працю ґрунтується на законі, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети та цілком необхідним у демократичному суспільстві.

Однак з такими висновками суду не можна погодитись.

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю (ст. 43 Конституції України).

Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції», а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання (ст. 21 КЗпП України).

Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (ст. 51 КЗпП України).

Відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством (ч. 1 ст. 46 КЗпП України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) зазначено, що

«нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивачки від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

За змістом Переліку № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 595. Отже, Перелік №2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 останній не містить.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) вказано, що:

«застосування до позивача передбачених Переліком № 2153 та Законом №1645-ІІІ заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми. Суди не встановили жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивачки від роботи. Відповідач не стверджував, що, обіймаючи посаду чергової по переїзду, позивачка могла спричинити поширення коронавірусної інфекції серед працівників АТ «Укрзалізниця», учасників дорожнього руху тощо. Її відсторонили від роботи, позбавивши на час відсторонення заробітку, лише тому, що вона працювала в АТ «Укрзалізниця», всі працівники якого підлягали обов`язковому щепленню проти COVID-19 (тоді як для працівників підприємств багатьох інших галузей економіки України таке щеплення було добровільним). Таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самої позивачки.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як:

кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів. Однак апеляційний суд залишив указані обставини поза увагою та не врахував, що відповідач не обґрунтовував необхідність відсторонення позивачки тим, що вона, працюючи черговою по переїзду, створювала загрози, які б вимагали вжиття такого суворого заходу втручання у право на повагу до приватного життя, який позбавляв позивачку заробітку».

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини 1-3 ст. 89 ЦПК України).

Наведене також узгоджується із правовим висновком, який викладений у постанові Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі № 166/1321/21 (провадження № 61-5514св22).

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач посилалася на те, що її відсторонення від роботи з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати є незаконним і таким, що порушує її право на працю.

Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з відповідачем на посаді педагога-організатора, а наказом відповідача від 08 листопада 2021 року № 69-к/тр її відсторонено від роботи з 08 листопада 2021 року на період відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати.

Однак при відмові у задоволенні позову суд не врахував, що застосування до позивача такого заходу як відсторонення від роботи не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми або можливості організації для позивача дистанційної роботи. Суд не встановив жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивача від роботи. Тому таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самої ОСОБА_1 , у зв`язку з чим наказ Річицького ліцею Забродівської сільської ради № 69-к/тр від 08 листопада 2021 року «Про відсторонення від роботи ОСОБА_3 » підлягає визнанню незаконним та скасуванню, а позивача необхідно допустити до роботи на посаді педагога-організатора.

Враховуючи ту обставину, що відсторонення позивача ОСОБА_1 від роботи є незаконним, тому вона має право на компенсацію втраченої частини заробітної плати.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більше як за один рік.

У п. 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз`яснено, що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.

Аналогічне положення міститься в абз. 3 п. 2 розділу 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року.

За приписами пп. б п. 4 розділу 3 вказаного Порядку при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються: одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).

Пунктом 8 розділу 3 Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, проводяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, а у випадку, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середній заробіток. Середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів, а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз. 2 п. 8 розділу 4 Порядку).

З довідки про доходи від 08 листопада 2021 року № 169, виданої Забродівською сільською радою, встановлено, що розмір заробітної плати ОСОБА_1 у вересні 2021 року становив 19 080 грн 37 коп., а у жовтні 2021 року 12 880 грн 37 коп. (а.с.12)

Розмір середньоденної заробітної плати позивача за останні два місяці роботи становить 760 грн 97 коп. (19 080 грн 37 коп. + 12 880 грн 37 коп. / 42 робочі дні).

Ураховуючи ту обставину, що наказом МОЗ України від 25 лютого 2022 року № 380, який опублікований 28 лютого 2022 року, зупинено дію наказу МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» до завершення воєнного стану в Україні, тому позивач підлягала допуску роботодавцем до роботи з 01 березня 2022 року.

Виходячи з вищенаведеного, період відсторонення позивача від роботи слід обраховувати з 08 листопада 2021 року по 01 березня 2022 року. Кількість робочих днів за цей період становить 78 днів.

Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу за час відсторонення позивача від роботи складає: 760 грн 97 коп. (середньоденна заробітна плата за два місяці перед відстороненням) х 78 днів (робочі дні за період з 08 листопада 2021 по 01 березня 2022 року) = 59 355 грн 66 коп.

Отже, з відповідача Річицького ліцею Забродівської сільської ради на користь позивача ОСОБА_1 підлягає стягненню 59 355 грн 66 коп. середнього заробітку за час відсторонення від роботи.

Рішення про стягнення середнього заробітку за один місяць відповідно до ч. 1 ст. 430 ЦПК України підлягає негайному виконанню.

За таких обставин, на думку колегії суддів, суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, а його висновки не відповідають обставинам справи, у зв`язку з чим оскаржуване рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених п. п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, необхідно скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити з наведених вище підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з частинами 1, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційним судом у цій справі ухвалюється нове судове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 , тому з відповідача Річицького ліцею Забродівської сільської ради на користь позивача підлягають стягненню понесені нею судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у розмірі 908 грн та за подання апеляційної скарги у розмірі 1 362 грн, а всього 2 270 грн.

Крім того, оскільки позивач при зверненні до суду за позовну вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку з відстороненням від роботи була звільнена від сплати судового збору, тому у зв`язку із задоволенням цієї вимоги та апеляційної скарги позивача, судовий збір у розмірі 908 грн, який підлягав сплаті за її пред`явлення та за подання апеляційної скарги у розмірі 1 362 грн, а всього 2 270 грн, підлягає стягненню з відповідача Річицького ліцею Забродівської сільської ради в дохід держави.

Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Ратнівського районного суду Волинської області від 03 лютого 2022 року у цій справі скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати наказ Річицького ліцею Забродівської сільської ради № 69-к/тр від 08 листопада 2021 року «Про відсторонення від роботи ОСОБА_3 ».

Допустити ОСОБА_1 до роботи на посаді педагога-організатора Річицького ліцею Забродівської сільської ради.

Стягнути з Річицького ліцею Забродівської сільської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 08 листопада 2021 року по 01 березня 2022 року у розмірі 59 355 (п`ятдесят дев`ять тисяч триста п`ятдесят п`ять) гривень 66 копійок.

Стягнути з Річицького ліцею Забродівської сільської ради на користь ОСОБА_1 понесені по справі судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги у розмірі 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) гривень.

Стягнути з Річицького ліцею Забродівської сільської ради в дохід держави судовий збір у розмірі 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) гривень.

Постанова апеляційного суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць допустити до негайного виконання.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий-суддя

Судді: