Постанова

від 30.03.2023 по справі 160/12318/22

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

30 березня 2023 року м. Дніпросправа № 160/12318/22(суддя Рябчук О.С., м. Дніпро)

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Чередниченка В.Є. (доповідач),

суддів: Панченко О.М., Іванова С.М.,

за участю секретаря судового засідання Давіденко Ю.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпрогаз Буд» на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2022 року у справі №160/12318/22 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпрогаз Буд» до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпрогаз Буд» 15 серпня 2022 року звернулось до суду з позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, згідно з яким, просить визнати протиправним та скасувати прийняте 21.02.2022 року відповідачем податкове повідомлення-рішення №0034950705.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що вказане податкове повідомлення-рішення повинно бути скасоване, оскільки висновки відповідача, щодо нереальності господарських операцій позивача з товариствами з обмеженою відповідальністю: «ЕЛЕМЕНТ ТКР», «ЛЕВЕЛ КРАФТ» та «ІРТЕС ТРЕЙД» викладені у акті №59/04-36-07-05/40291872 від 06.01.2022 року (далі - акт перевірки) на підставі якого було прийнято оскаржене рішення є безпідставними та необґрунтованими.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2022 року у задоволені адміністративного позову відмовлено повністю.

Рішення суду мотивовано тим, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими які не підлягають задоволенню.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції позивач оскаржив його в апеляційному порядку, з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального права. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

В апеляційній скарзі зазначає про реальність спірних господарських операцій позивача, не з`ясування відповідачем обставин поставки товарів контрагентами позивача, наявності в акті перевірки хибного висновку про необхідність надання до перевірки ТТН та не зазначення в договорах умов поставки товару.

Зазначає, що за практикою Верховного Суду порушення допущені одним платником податків за загальним правилом не впливають на права та обов`язки іншого платника податків

Судом першої інстанції, при прийнятті оскарженого рішення, не було враховано правову позицію Великої Палати ВС викладену у постанові №160/3364/19 від 07.07.2022 року.

Згідно з відзивом на апеляційну скаргу, відповідач зазначаючи про її необґрунтованість та відтворюючи зміст акта перевірки, просить у задоволені скарги відмовити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, який підтримав доводи апеляційної скарги, пояснення представника відповідача, який заперечував щодо її задоволення, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції з`ясовано та знайшло підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що відповідачем 29.12.2021 р. проведено документальну позапланову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «ДНІПРОГАЗ БУД» (скорочено ТОВ «ДНІПРОГАЗ БУД») з питань дотримання вимог податкового законодавства України з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «ЕЛЕМЕНТ ТКГ» з 01.07.2020 р. по 31.08.2020 р., ТОВ «ЛАВЕЛ КРАФТ» з 01.09.2020 р по 30.09.2020 р, ТОВ «ІРТЕС ТРЕЙД» з 01.11.2020 р по 30.11.2020р.

За результатами перевірки складено акт № 59/04-36-07-05/40291872 від 06.01.2022 р.

Перевіркою встановлені наступні порушення, допущені товариством з обмеженою відповідальністю «ДНІПРОГАЗ БУД»:

- п. 44.1 ст. 44, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.10р. №2755-VI (зі змінами та доповненнями), в результаті чого завищено податковий кредит на загальну суму 2280043,00 грн., що призвело до заниження податку на додану вартість за липень 2020р. на суму 430 567 грн., за серпень 2020р. на суму 366 592 грн., за вересень 2020р. на суму 1031 539 грн., за жовтень 2020р. на суму 165 690 грн., за листопад 2020р. на суму 285 655 грн. (ряд. 18 Декларації).

На підставі вищевказаного акта перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення рішення від 21.02.2022 року №0034950705 яким повідомлено позивачу про збільшення суми грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 2850053,75 грн з яких за податковими зобов`язаннями в розмірі 2280043 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 570010,75 грн (т.1 а.с. 154 155).

Вказане податкове повідомлення-рішення було оскаржено позивачем в порядку адміністративного оскарження, за результатами якого скарга підприємства була залишена без задоволення, а податкове повідомлення-рішення без змін.

Правомірність та обґрунтованість вказаного рішення відповідача є предметом спору переданого на вирішення суду.

Вирішуючи спірні відносини між сторонами та відмовляючи у задоволені позову повністю, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірне рішення відповідача прийнято правомірно, оскільки позивачем не надано достатніх обґрунтувань та доказів реального постачання товарів зазначеними в акті перевірки контрагентами та не спростовано доводів податкового органу стосовно відсутності у контрагентів необхідних ресурсів для здійснення господарської діяльності, позивачем не доведено прояву в необхідному обсязі розумної обережності при укладені договорів зі спірними постачальниками.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при ухвалені оскарженого рішення, виходить з наступного.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 Податкового Кодексу України (далі ПК). Так, згідно з положенням пункту 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон № 996-ХIV.

Відповідно до статті 1 цього Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов`язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Згідно зі статтею 1 Закону № 996-ХIV господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

За змістом частин першої та другої статті 9 Закону № 996-ХIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Слід зазначити, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Отже, договір свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання.

Відповідно до наведеного вище визначенні господарські операції пов`язані не з фактом підписання договорів, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України (далі - ПК).

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Водночас відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов`язаний суб`єкт владних повноважень.

Разом з тим відповідно до принципу змагальності суб`єкт господарювання зобов`язаний заперечувати проти доводів суб`єкта владних повноважень.

Судом апеляційної інстанції під час розгляду апеляційної скарги з`ясовано наступні обставини, а саме позивач у письмовій формі уклав з:

1. ТОВ «ЕЛЕМЕНТ ТКГ» договір постачання від 13.07.2020 року № 13/07 та специфікації до нього щодо постачання товару (труб сталевих, муфт, хомутів та інших виробів з металу) (т.1, а.с.201-206).

За результатами виконання умов цього договору його сторонами було складено та підписано видаткові накладні від 16.07.2020 р № 47-57 та від 03.08.2020 р № 69 71 (т.1 а.с.209-220). Оплата отриманого товару підтверджується платіжними дорученнями та відомостями по рахунку (т.1 а.с. 221-237, т.1 а.с.238-250, т.2 а.с.1-18).

Отриманий товар було у подальшому використано позивачем у своїй господарській діяльності, що підтверджується письмовими доказами наявними в матеріалах справи, а саме договором поставки з ТОВ «БМТ» Дніпро» від 28.07.2020 р., договорами від 06.05.2020 № 35/05, від 26.05.2020 р. № 45\05 з ТОВ «Інтерпайп Ніко Тьюб» видатковими накладними, банківськими документами та іншими первинними документами доданими до них.

2. ТОВ «ЛАВЕЛ КРАФТ» договір постачання від 07.09.2020 року № 09/20-04 та специфікації до нього, щодо постачання товару (труб сталевих, штока, корпусу крана, люка та інших виробів з металу) (т.1, а.с.181,182).

За результатами виконання умов цього договору його сторонами було складено та підписано видаткові накладні від 30.09.2020 р № 24 32 (т.1 а.с.183 ).

Часткова оплата отриманого товару підтверджується платіжним дорученням № 8525 від 19.10.2020, № 8546 від 22.10.2020, № 8578 від 28.10.2020, № 8593 від 04.11.2020, № 8598 від 04.11.2020, № 8672 від 16.11.2020, № 8688 від 17.11.2020 р № 8813 від 07.12.2020 р (т.1 а.с. 182-199). Крім того, сторонами договору на виконання умови договору поставки щодо оплати поставленого товару укладено Договір безоплатної цесії від 01.07.2021 року (т.1 а.с. 201).

Отриманий товар було у подальшому використано позивачем у своїй господарській діяльності, що підтверджується письмовими доказами наявними в матеріалах справи, а саме договором поставки з ТОВ «Автомагістраль-Південь» від 27.10.2020 р. №70\10 та специфікаціями до нього, видатковими накладними, банківськими документами.

3. ТОВ «ІРТЕС ТРЕЙД» договір постачання від 27.10.2020 року № 27-10 та специфікації до нього щодо постачання товару (суміші асфальтобетонні, щебінь, суміші бетонні та інших …) (т.1, а.с.174-175).

За результатами виконання умов цього договору його сторонами було складено та підписано видаткову накладну від 02.11.2020 р № 71 (т.1 а.с.177 ).

Оплата товару підтверджується платіжним дорученням № 8706 від 25.11.2020 р № 8747 від 27.11.2020 р (т.1 а.с. 179-180).

Отриманий товар було у подальшому використано позивачем у своїй господарській діяльності, що підтверджується письмовими доказами наявними в матеріалах справи, а саме договором поставки з ТОВ «БК» НОРМА» від 13.05.2020 р. та специфікаціями до нього, видатковими накладними, банківськими документами, підсумковими відомостями ресурсів (т.2 а.с. 21-84), а також іншими договорами постачання та первинними документами доданими до них на підтвердження їх виконання (т.2 а.с.85 250).

Згідно з актом перевірки, відповідно до даних пошукової системи ГУ ДПС «Перегляд податкових накладних» податкові накладні за зазначеними господарськими операціями зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Таким чином, дослідивши зазначені письмові докази, які підтверджують наявність обставин придбання товару, оплати та використання у власній господарській діяльності, колегія суддів дійшла висновку про реальність господарських операції позивача з вказаними контрагентами, за наслідками яких сформовано спірний податковий кредит. Товари отримані від цих підприємств, не можуть вважатись безоплатно отриманими, а відповідач не може визнавати суми, витрачені на їх придбання, в якості доходів позивача.

При цьому, слід звернути увагу на те, що заперечуючи щодо можливості надання позивачу товарів, зазначеними контрагентами та отримання їх безоплатно від невстановлених осіб, відповідач в акті перевірки зазначив про те, що до перевірки не було надано товарно-транспортні накладні та в договорі не вказано умови поставки товару, до перевірки надані копії сертифікатів якості, паспортів згідно з аналізу яких не можливо встановити їх відповідність реалізованої продукції.

З цього приводу суд апеляційної інстанції вважає необхідним зазначити наступне.

Транспортні документи, зокрема, товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення, а відтак визначає взаємовідносини по виконанню перевезення вантажів для обліку транспортної роботи. Товарно-транспортні накладні чи подорожні листи не є винятковими первинними бухгалтерськими документами, які підтверджують факт реальності здійснення господарської операції за договором, та за відсутності яких платник позбавляється права на формування податкового кредиту, а також віднесення до складу доходів і витрат сум за договорами у разі наявності інших первинних бухгалтерських документів, оформлених відповідно до положень чинного законодавства, а саме: договорів, видаткових накладних, податкових накладних, регістрів бухгалтерських документів, платіжних доручень, відомостей про рух активів, товару та інших документів. Також, відповідач не врахував, що перевезення товарів здійснювалось контрагентами позивача.

Крім того, відповідно до п.п.75.1.2 п.75.1 ст.75 ПК України документальна перевірка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів. Сертифікати якості на товари та інші такого виду документи, не є первинними документами бухгалтерського обліку у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», не містять в собі відомості про господарську операцію, не пов`язані з нарахуванням та сплатою податків та не можуть підтверджувати чи навпаки, в разі їх відсутності, спростовувати факт проведення господарських операцій. Такі документи, як сертифікати якості на товари, згідно з ст.83 ПК України, не входять до кола матеріалів, які є підставами для висновків під час перевірки, та у відповідності до ст.85 ПК України не обов`язкові для надання платником податків під час перевірки.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 01.08.2018 по справі №806/1437/14, податкове законодавство не ставить право платника на формування податкової вигоди у залежність від наявності у нього таких документів, як сертифікати якості на товари.

Також слід зазначити, що доводи відповідача щодо відсутності у зазначених контрагентів позивача трудових та матеріальних ресурсів для здійснення господарської діяльності, які також помилково прийняв до уваги суд першої інстанції, не спростовують обставин виконання зазначеними особами умов укладених ними договорів, адже така діяльність може здійснюватися не лише за рахунок власних ресурсів, але й за рахунок ресурсів, що належать іншим особам (найманих ресурсів). Разом з цим, відповідач не обґрунтував який обсяг трудових та матеріальних ресурсів необхідно мати підприємству для здійснення господарської діяльності яка полягає в перепродажі товарів та чим це підтверджується.

Крім того, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними посилання відповідача на не зазначення у видаткових накладних місця складання цього документу та кінцевої адреси одержувача товару, як аргументів, що свідчать про безтоварність спірних господарських операцій позивача, оскільки відповідно до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом від 24.05.1995 р № 88, місце складання видаткової накладної не є обов`язковим реквізитом первинного документу, а п.2.1 раніш зазначених договорів поставки передбачає, що товар повинен бути поставлений постачальником в усно погодженій сторонами кількості і строки.

Також колегія суддів погоджується з доводами позивача щодо безпідставності посилань відповідача на такі критерії ризиковості контрагентів як анулювання свідоцтва платника ПДВ ТОВ «Елемент ТКГ» у грудні 2021 року, анулювання свідоцтва платника ПДВ ТОВ «Лавел Крафт» у липні 2021 року, анулювання свідоцтва платника ПДВ ТОВ «Іртес Трейд» у липні 2021 року, оскільки господарські операції позивача з ТОВ «Елемент ТКГ» відбулись у липні-серпні 2020 року, з ТОВ «Лавел Крафт» у вересні 2020 року, з ТОВ «Іртес Трейд» у жовтні 2020 року тобто до виникнення цих обставин.

Взагалі в акті перевірки відсутність реальності вчинення господарської діяльності пов`язується податковим органом з обставинами діяльності контрагентів позивача, які на думку контролюючого органу відповідають критеріям ризиковості та неналежним чином здійснюють свою діяльність та відсутності належної обачності позивача при виборі контрагента, що є неприпустимим як за законодавством України так і за міжнародними нормами.

Зокрема, ст. 61 Конституції України закріплює принцип індивідуального характеру юридичної відповідальності особи.

Крім того, рішеннями Європейського Суду від 09.01.2007 у справі «Інтерсплав проти України» та від 22.01.2009 «Булвес» АД проти Болгарії, які згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, вказано на те, що коли Держави-члени Конвенції володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань… Суд вважає, що коли національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживаннях, пов`язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все таки карає одержувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов`язання, за дії чи бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і по відношенню до якого не було засобів відстеження і забезпечення його старанності, то влада виходить за розумні межі і порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності.

Згідно з ч. 2 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Отже, виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків, за загальним правилом, не впливають на права та обов`язки іншого платника податків. Крім того, чинне законодавство не покладає на підприємство обов`язок збирання інформації про стан господарської діяльності та порушення підприємств-контрагентів.

Так само невиконання контрагентами своїх податкових обов`язків не може бути безумовним свідченням відсутності ділової мети та/або обізнаність платника податків із протиправним характером діяльності його контрагентів та відповідно недостовірності задекларованих даних податкового обліку платника податків.

Вказана правова позиція також відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним в постановах від 18.12.2018 року по справі № 816/1118/17, від 15.01.2019 року по справі №809/2918/13-а, що враховується судом апеляційної інстанції, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України.

Щодо аргументів відповідача про те, що контрагент позивача - ТОВ «ЕЛЕМЕНТ ТКГ» є фігурантом в кримінальних провадженнях за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.212 КК України слід зазначити, що лише вирок в рамках кримінального провадження, буде вважатися належним доказом в адміністративному судочинстві. Однак такий вирок в матеріалах справи відсутній, на його наявність відповідач не посилався. Сам по собі факт порушення кримінальної справи не може слугувати належним доказом фіктивності розглядуваних господарських операцій позивача.

Аналогічна правова позиція викладена Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 року у справі №822/551/18.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, надавши оцінку доводам сторін по справі та встановивши обставини справи, які суд першої інстанції безпідставно залишив поза увагою, дійшов висновку про реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами за наслідками яких сформовано спірний податковий кредит, оскільки встановлені обставини справи свідчать про поставку товару, оплату його вартості, використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Між тим відповідач зазначеного обов`язку не виконав, безтоварність спірних господарських операцій та як наслідок правомірність оскаржених податкових повідомлень-рішень не довів.

З огляду на вищевикладене та приписи ч.2 ст.2 КАС України, суд вважає, що відповідач, приймаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення, діяв не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а тому позов підлягає задоволенню.

Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при задоволенні позову стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, за рахунок бюджетних асигнувань з відповідача, підлягає стягненню на користь позивача 68227,50 грн судового збору, сплаченого при поданні позову та апеляційної скарги виходячи з розрахунку 27291 грн + 40936,50 грн = 68227,50 грн.

З огляду на викладені обставини, колегія суддів дійшла висновку про ухвалення судом першої інстанції рішення при неповному з`ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідності висновків суду обставинам справи та з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи і є підставою для його скасування та прийняття нової постанови, якою позов слід задовольнити повністю.

Керуючись: статтями 241-245, 250, пунктом 2 частини 1 статті 315, пунктами 1,2, 4 статті 317, статтями 321, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпрогаз Буд» - задовольнити.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2022 року у справі №160/12318/22 - скасувати та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати прийняте 21.02.2022 року Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області податкове повідомлення-рішення №0034950705.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпрогаз Буд» в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору 68227,50 грн (шістдесят вісім тисяч двісті двадцять сім) грн. 50 коп.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених частиною 5 статті 291, пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Вступну та резолютивну частини постанови проголошено 30 березня 2023 року.

Повне судове рішення складено 31 березня 2023 року.

Головуючий - суддяВ.Є. Чередниченко

суддяО.М. Панченко

суддяС.М. Іванов