Постанова

від 30.03.2023 по справі 803/1099/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2023 року

м. Київ

справа № 803/1099/17

адміністративне провадження № К/9901/35997/18

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Мороз Л.Л.,

суддів: Бучик А.Ю., Рибачука А.І.,

розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу № 803/1099/17

за позовом Представництва «ЛАВ Інвестмент СП. З О.О.» до Управління розвитку, інвестицій, європейської інтеграції Волинської обласної державної адміністрації, третя особа: Комунальне підприємство «Волиньприродресурс» Волинської обласної ради, про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Представництва «ЛАВ Інвестмент СП. З О.О.» на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2018 року (головуючий суддя Гулид Р.М., судді: Кузьмич С.М., Довга О.І.),

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2017 року Представництво «ЛАВ Інвестмент СП. З О.О.» (далі також - позивач) звернулося до суду з позовом до Управління розвитку, інвестицій, європейської інтеграції Волинської обласної державної адміністрації (далі також - відповідач), у якому просило:

визнати протиправною відмову Управління розвитку, інвестицій, європейської інтеграції Волинської обласної державної адміністрації у здійсненні державної реєстрації договору (контракту) на здійснення інвестиційної діяльності № 3 (про спільну інвестиційну діяльність за участю іноземного інвестора) від 31.07.2017;

зобов`язати Управління розвитку, інвестицій, європейської інтеграції Волинської обласної державної адміністрації здійснити державну реєстрацію договору на здійснення інвестиційної діяльності № 3 (про спільну інвестиційну діяльність за участю іноземного інвестора) від 31.07.2017.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем в порушення статті 18 Закону України «Про інвестиційну діяльність», пункту 9 Положення про порядок державної реєстрації договорів (контрактів) про спільну інвестиційну діяльність за участю іноземного інвестора, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.01.1997 № 112, без належних для цього підстав листом № 778/05-9/2-17 від 21.08.2017 було протиправно відмовлено позивачу у здійсненні державної реєстрації договору (контракту) на здійснення спільної діяльності № 3 (про спільну інвестиційну діяльність за участю іноземного інвестора) від 31.07.2017, укладеного з КП «Волиньприродресурс», адже позивачем було подано до Управління розвитку, інвестицій, європейської інтеграції Волинської ОДА усі необхідні оригінали та копії нотаріально засвідчених документів, а у відповідача не було необхідності додатково вимагати копії оригіналів спеціальних дозволів на користування надрами, завірених нотаріально, договорів на право постійного користування (оренди) земельних ділянок, оскільки завірені нотаріально копії оригіналів спеціальних дозволів на користування надрами уже були додані до заяви, а документи на право постійного користування (оренди) земельних ділянок не можуть бути у Представництва, оскільки позивач не має жодного відношення до користування (оренди) зазначених земельних ділянок. Функції для виконання робіт за спеціальними дозволами є лише у КП «Волиньприродресурс», в той час як Представництво згідно з умовами договору є лише інвестором і будь-яких прав для користування земельними ділянками чи то надрами не має і за договором не отримує. Стосовно відсутності інших додатків до договору № 3, то на виконання умов пункту 2.1.2 Договору додаток № 1 був доданий до нього, в той час, як інші можливі додатки ще лише будуть укладатися на протязі року, про що і зазначено в пункті 2.7 Договору. Викладене свідчить про втручання державних органів у діяльність суб`єктів інвестиційної діяльності, зокрема обмеження права інвестора у виборі об`єктів інвестування.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 26.09.2017 адміністративний позов задоволено повністю.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що завірені нотаріально копії оригіналів спеціальних дозволів на користування надрами були додані позивачем до заяви, а документи на право постійного користування (оренди) земельних ділянок не можуть бути у Представництва, оскільки останнє не має жодного відношення до користування (оренди) зазначених земельних ділянок. Окрім того, суд першої інстанції послався на те, що відповідно до умов Договору на здійснення спільної діяльності № 3 від 31.07.2017 Представництво «ЛАВ Інвестмент СП. З О.О.» інвестує кошти у спільну діяльність, а спеціальні дозволи на користування надрами та оренди землею надає Комунальне підприємство «Волиньприродресурс». При цьому дослідивши договір на здійснення спільної діяльності № 3, суд першої інстанції не знайшов умов договору, які б не відповідали законодавству України, а відмова відповідача у реєстрації зазначеного договору з цієї підстави є надуманою та необґрунтованою.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 06.02.2018 апеляційну скаргу Управління розвитку, інвестицій, європейської інтеграції Волинської обласної державної адміністрації задоволено частково; постанову Волинського окружного адміністративного суду від 26.09.2017 у справі № 803/1099/17 в частинні зобов`язання Управління розвитку, інвестицій, європейської інтеграції Волинської обласної державної адміністрації здійснити державну реєстрацію договору на здійснення інвестиційної діяльності № 3 (про спільну інвестиційну діяльність за участю іноземного інвестора) від 31.07.2017 скасовано та відмовлено в задоволенні даної вимоги; в решті тексту постанову Волинського окружного адміністративного суду - залишено без змін.

Обґрунтовано постанову суду апеляційної інстанції тим, що вимога про зобов`язання Управління розвитку, інвестицій, європейської інтеграції Волинської ОДА здійснити державну реєстрацію договору на здійснення інвестиційної діяльності № 3 від 31.07.2017 належить до виключних дискреційних повноважень відповідача, суд, в свою чергу, не вправі підміняти державний орган, приймаючи замість нього інше рішення, яке б відповідало закону чи давати вказівки, котрі б свідчили про перебрання на себе владних функцій, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.

З рішенням суду апеляційної інстанції не погодився позивач та звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Аргументовує касаційну скаргу позивач тим, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося б примусове виконання рішення. У зв`язку з чим саме закони, а не власний розсуд суб`єкта владних повноважень мають дозволяти останньому прийняти одне з декількох альтернативних і головне законних рішень. Натомість, завдяки незаконній постанові суду апеляційної інстанції позивач опинився в ситуації, коли спосіб відновлення порушеного права виявився вкрай неефективним та спонукає до подальшої безкарної бездіяльності суб`єкта владних повноважень та викликає необхідність повторного звернення до суду, оскільки станом на момент подання касаційної скарги відповідач так і не здійснив державну реєстрацію договору на здійснення інвестиційної діяльності, хоча судами обох інстанцій було встановлено відповідність поданих позивачем документів вимогам чинного в Україні законодавства та протиправність відмови відповідача у реєстрації договору.

У поданому відзиві відповідач просить суд відмовити у задоволенні касаційної скарги у повному обсязі та залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін, обґрунтовуючи відзив тим, що відмова у реєстрації договору про спільну діяльність проведена з дотриманням усіх вимог постанови Кабінету Міністрів України № 112 від 30.01.1997.

Третя особа також скористалася правом подання відзиву на касаційну скаргу, в якому просить суд касаційну скаргу задовольнити повністю, скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи свою позицію тим, що для належного захисту прав та законних інтересів позивача у даній справі суд має усі правові підстави зобов`язати відповідача здійснити державну реєстрацію договору про спільну інвестиційну діяльність.

Верховний Суд, перевіривши та обговоривши доводи касаційної скарги, в межах касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги позивача частково з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 02.08.2017 Представництво «ЛАВ Інвестмент СП. З О.О.» звернулося з заявою до керівника Управління розвитку, інвестицій, європейської інтеграції Волинської ОДА щодо реєстрації договору № 3 про спільну діяльність від 31.07.2017. До заяви позивачем було додано: інформаційну картку договору, оригінал договору № 3 про спільну діяльність, копію договору № 3 про спільну діяльність, статут КП «Волиньприродресурс», витяг КП «Волиньприродресурс» з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, рішення інвестиційної комісії Волинської обласної ради щодо дозволу на підписання договору про спільну діяльність за участю іноземного інвестора, витяг з судового реєстру польської фірми, свідоцтво про реєстрацію представництва польської фірми, положення про представництво польської фірми, відомості Представництва «ЛАВ Інвестмент СП. З О.О.» з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, довідку форми 34-ОПП, довіреність від польської фірми, копії договорів про користування надрами, платіжне доручення про оплату послуг про державну реєстрацію договору.

Листом за № 768/06-4/2-17 від 16.08.2017 Управління розвитку, інвестицій, європейської інтеграції Волинської ОДА з посиланням на пункт 5 Положення про порядок державної реєстрації договорів (контрактів) про спільну інвестиційну діяльність за участю іноземного інвестора, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.01.1997 № 112, зобов`язало позивача надати до 18.08.2017 наступні правовстановлюючі документи: копії оригіналів спеціальних дозволів на користування надрами, завірених нотаріально, та на право постійного користування оренди земельних ділянок.

21.08.2017 за результатами розгляду заяви позивача Управління розвитку, інвестицій, європейської інтеграції Волинської ОДА листом за № 778/05-9/2-17 відмовило позивачу у здійсненні державної реєстрації договору (контракту) на здійснення спільної діяльності № 3 (про спільну інвестиційну діяльність за участю іноземного інвестора) від 31.07.2017, укладеного з КП «Волиньприродресурс» з тих підстав, що умови договору не відповідають законодавству України, зокрема не було надано додатків до договору, обумовлених пунктами 1.1, 2.1.2, та 2.7 Договору, хоча додатки до цього Договору складають невід`ємну його частину. Окрім того, у тексті договору відсутні посилання на документи, які засвідчують згідно чинного законодавства право користування або оренди землею, загальною площею 50688,90 га стороною 1 договору. При цьому зазначено, що згідно з частиною шостою статті 16 Кодексу України про надра, власник спеціального дозволу на користування надрами не може дарувати, продавати або в інший спосіб відчужувати права, надані йому спеціальним дозволом на користування надрами, іншій фізичній чи юридичній особі, в тому числі передавати їх до статутних капіталів створюваних за його участю суб`єктів господарювання, а також вноситися як вклад у спільну діяльність.

Як зазначено вище, судом апеляційної інстанції постанову Волинського окружного адміністративного суду від 26.09.2017 скасовано та відмовлено у задоволенні позову лише в частинні зобов`язання Управління розвитку, інвестицій, європейської інтеграції Волинської обласної державної адміністрації здійснити державну реєстрацію договору на здійснення інвестиційної діяльності № 3 (про спільну інвестиційну діяльність за участю іноземного інвестора) від 31.07.2017.

В касаційній скарзі позивач так само наголошує на неправильному застосуванні судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушенні норм процесуального права лише в частині відмови у задоволенні вимоги про зобов`язання відповідача здійснити державну реєстрацію вищезазначеного договору.

Отже, висновки судів попередніх інстанції про відповідність поданих позивачем документів вимогам чинного в Україні законодавства та протиправність відмови відповідача у реєстрації договору на здійснення інвестиційної діяльності № 3 (про спільну інвестиційну діяльність за участю іноземного інвестора) від 31.07.2017 ні скаржником-позивачем, ні відповідачем не спростовуються.

Відповідно до статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції до 08.02.2020) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Таким чином, даючи оцінку висновку суду апеляційної інстанції щодо віднесення вимоги про зобов`язання Управління розвитку, інвестицій, європейської інтеграції Волинської обласної державної адміністрації здійснити державну реєстрацію договору на здійснення інвестиційної діяльності № 3 від 31.07.2017 до виключних дискреційних повноважень відповідача, колегія суддів виходить з такого.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пунктів 2, 4 та 10 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може визнати протиправним та скасувати індивідуальний акт чи окремі його положення; визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії; визначити інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Згідно з частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Верховний Суд зазначає, що поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 № 1380/5, передбачено, що дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами:

1) за допомогою оціночних понять, наприклад: «за наявності поважних причин орган вправі надати …», «у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…», «рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…» тощо;

2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав;

3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів;

4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.

Стосовно дискреційних повноважень, суд, за наслідками аналізу вказаних положень, зазначає, що такими є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».

У такому випадку дійсно суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.

Тобто, у разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

Зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, в свою чергу, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи.

Так, у випадку невиконання обов`язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача шляхом, зокрема, зобов`язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, або шляхом зобов`язання ухвалити рішення.

Однак, як і будь-який інший спосіб захисту, зобов`язання відповідача ухвалити рішення може бути застосовано судом за наявності необхідних та достатніх для цього підстав.

При цьому у постанові від 11 лютого 2020 року у справі № 0940/2394/18 Верховний Суд сформулював такий висновок: у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єкт звернення дотримав усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання відповідним заявником усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти під час прийняття рішення на власний розсуд.

Такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки під час розгляду вимог про протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень, але й у випадку розгляду вимог про зобов`язання відповідного суб`єкта вчинити певні дії після скасування його адміністративного акта.

Суд зауважує, що порядок подання документів, їх розгляду та здійснення державної реєстрації договорів (контрактів) про виробничу кооперацію, спільне виробництво та інші види спільної інвестиційної діяльності за участю іноземного інвестора визначено Положенням про порядок державної реєстрації договорів (контрактів) про спільну інвестиційну діяльність за участю іноземного інвестора, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 112 від 30.01.1997 (далі також - Положення).

Державній реєстрації підлягають договори (контракти) про виробничу кооперацію, спільне виробництво та інші види спільної інвестиційної діяльності, не пов`язаної із створенням юридичної особи, укладені відповідно до законодавства суб`єктами зовнішньоекономічної діяльності України за участю іноземного інвестора-1 (пункт 2 Положення).

Згідно з пунктом 5 Положення для державної реєстрації договору (контракту) суб`єкт зовнішньоекономічної діяльності України - учасник договору (контракту), якому доручено ведення спільних справ учасників, або уповноважена ним особа подає такі документи: лист звернення про державну реєстрацію договору (контракту); інформаційну картку договору (контракту) за формою, що встановлює Мінекономрозвитку; договір (контракт) (оригінал і копію), засвідчені в установленому порядку; засвідчені копії установчих документів суб`єкта (суб`єктів) зовнішньоекономічної діяльності України та свідоцтва про його державну реєстрацію як суб`єкта підприємницької діяльності; документи, що свідчать про реєстрацію (створення) іноземної юридичної особи (нерезидента) в країні її місцезнаходження (витяг із торгівельного, банківського або судового реєстру тощо). Ці документи повинні бути засвідчені відповідно до законодавства країни їх видачі, перекладені українською мовою та легалізовані у консульській установі України, якщо міжнародними договорами, в яких бере участь Україна, не передбачено інше. Зазначені документи можуть бути засвідчені також у посольстві відповідної держави в Україні та легалізовані в МЗС; ліцензію, якщо згідно із законодавством України цього вимагає діяльність, що передбачається договором (контрактом); документ про оплату послуг за державну реєстрацію договору (контракту). Оригінали договору (контракту) повертаються після розгляду матеріалів суб`єктові зовнішньоекономічної діяльності України, який подав лист-звернення про державну реєстрацію.

У разі обґрунтованої потреби органи державної реєстрації можуть вимагати інші документи, що стосуються визначення цілей, умов діяльності, спроможності учасників виконати договір (контракт), а також відповідності його законодавству.

Відповідальність за достовірність інформації, що міститься у документах, поданих для державної реєстрації, несе суб`єкт зовнішньоекономічної діяльності України.

Відповідно до пункту 7 Положення орган державної реєстрації розглядає документи, подані згідно з пунктом 5 цього Положення, протягом 20 календарних днів починаючи з дати фіксації у журналі обліку державної реєстрації договорів (контрактів).

За результатами розгляду орган державної реєстрації приймає рішення про реєстрацію договору (контракту) або про відмову у ній.

При цьому у здійсненні державної реєстрації договору (контракту) може бути відмовлено, якщо: умови договору (контракту) не відповідають законодавству України; до суб`єкта зовнішньоекономічної діяльності України, який подав лист - звернення про реєстрацію договору (контракту), застосовано санкції згідно із статтею 37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»; існує заборона на передбачений вид спільної діяльності згідно із законодавством України.

Відмова у державній реєстрації договору (контракту) повинна бути оформлена письмово із зазначенням мотивів відмови і може бути оскаржена у судовому порядку (пункт 9 Положення).

Отже, у цій справі, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку, що вимога про зобов`язання Управління розвитку, інвестицій, європейської інтеграції Волинської ОДА здійснити державну реєстрацію договору на здійснення інвестиційної діяльності № 3 від 31.07.2017 належить до виключних дискреційних повноважень відповідача, оскільки у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов`язаний до вчинення конкретних дій - розглянути пакет документів позивача у встановленому законом порядку та за умови відповідності останнього вимогам Положення - прийняти рішення про реєстрацію договору (контракту). Підставою для відмови у державній реєстрації договору (контракту) можуть бути лише визначені законом/положенням обставини. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд. Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення особи із пакетом документів для державної реєстрації договору (контракту), з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб`єкта владних повноважень.

Таким чином, зважаючи на те, що:

суд апеляційної інстанції всебічно та неупереджено з`ясувавши дійсні обставини справи та детально перевіривши текст договору на здійснення спільної діяльності № 3, не виявив та не знайшов жодних умов чи застережень, які б не відповідали законодавству України, дійшовши при цьому висновку про те, що упереджена відмова апелянта в реєстрації зазначеного договору з цієї підстави (умови договору не відповідають законодавству України) є явно надуманою та нічим не обґрунтованою;

а також з огляду на висновок суду апеляційної інстанції, що дії відповідача щодо направлення листа-відмови позивачу є необґрунтованими, оскільки, завірені нотаріально копії оригіналів спеціальних дозволів на користування надрами вже були додані до заяви, а документи на право постійного користування (оренди) земельних ділянок не можуть бути у Представництва, оскільки останнє не має жодного відношення до користування чи оренди зазначених земельних ділянок;

враховуючи також те, що визначений пунктом 9 Положення перелік підстав для відмови у здійсненні державної реєстрації договору (контракту) є вичерпним,

то у відповідача не було альтернативних правомірних управлінських рішень та не було можливості обирати спосіб правомірної поведінки. Натомість, відповідач мав лише один варіант правомірної поведінки - прийняти рішення про реєстрацію договору (контракту).

Отже, повноваження відповідача у спірних правовідносинах не є дискреційними.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема у постановах Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 200/11311/18-а, від 31.07.2019 у справі № 826/23816/15, від 26.10.2021 у справі № 640/1554/20 та від 31.01.2023 у справі № 826/10404/17.

Оскільки обраний судом першої інстанції спосіб захисту порушеного права відповідає положенням частини четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, є належним та ефективним, забезпечує позитивне вирішення його питання без невиправданих зволікань, то рішення суду першої інстанції в частині зобов`язання Управління розвитку, інвестицій, європейської інтеграції Волинської обласної державної адміністрації здійснити державну реєстрацію договору на здійснення інвестиційної діяльності № 3 (про спільну інвестиційну діяльність за участю іноземного інвестора) від 31.07.2017 є правомірним, а постанова суду апеляційної інстанції у відповідній частині підлягає скасуванню.

Відповідно до статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право, зокрема, скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 352, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Представництва «ЛАВ Інвестмент СП. З О.О.» задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 803/1099/17 в частині скасування постанови Волинського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2017 року в частині зобов`язання Управління розвитку, інвестицій, європейської інтеграції Волинської обласної державної адміністрації здійснити державну реєстрацію договору на здійснення інвестиційної діяльності № 3 (про спільну інвестиційну діяльність за участю іноземного інвестора) від 31 липня 2017 року та відмови в задоволенні даної вимоги - скасувати.

Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2017 року у справі № 803/1099/17 в частині зобов`язання Управління розвитку, інвестицій, європейської інтеграції Волинської обласної державної адміністрації здійснити державну реєстрацію договору на здійснення інвестиційної діяльності № 3 (про спільну інвестиційну діяльність за участю іноземного інвестора) від 31 липня 2017 року залишити в силі.

В решті постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 803/1099/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.Л. Мороз А.Ю. Бучик А.І. Рибачук