Постанова

від 23.03.2023 по справі 493/468/21

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/2955/23

Справа № 493/468/21

Головуючий у першій інстанції Тітова Т. П.

Доповідач Заїкін А. П.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.03.2023 року м. Одеса

Єдиний унікальний номер судової справи: 493/468/21

Номер провадження: 22-ц/813/2955/23

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

- головуючого судді Заїкіна А.П. (суддя-доповідач),

- суддів: - Погорєлової С.О., Таварткіладзе О.М.,

- за участі секретаря судового засідання Власенко С.І.,

учасники справи:

- позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Хлібна Нива»,

-відповідачі 1) ОСОБА_1 , 2) Приватне підприємство «Левчик»,

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Хлібна Нива» до ОСОБА_1 , Приватного підприємства «Левчик» про визнання недійсним договору оренди землі та припинення права оренди земельної ділянки, за апеляційною Приватного підприємства «Левчик» на рішення Балтського районного суду Одеської області, ухвалене у складі судді Тітової Т.П. 24 лютого 2022 року, повний текст рішення складений 04 березня 2022 року,

встановив:

2. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні2021року ТОВ«Агрофірма ХлібнаНива» звернулосядо судупершої інстанціїз позовом,який вподальшому напідставі заявипро змінупідстав тапредмету позовнихвимог булозмінено,в якійостаточно просить:1) визнати недійсним договір оренди землі від 20.05.2021 року, укладений між ОСОБА_1 та ПП «Левчик», яка розташована на території Оленівської сільської ради Балтського району Одеської області; 2) припинити права оренди на вказану земельну ділянку.

ТОВ «Агрофірма Хлібна Нива» обґрунтовує свої позовні вимоги тим те, що 19.05.2006 року між товариством та ОСОБА_1 було укладено договір оренди землі строком на 15 років, який був зареєстрований 20.12.2007 року в Балтському районному відділі Одеської регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис за № 040751400734. На даний час договір оренди землі від 19.05.2006 року сторонами не розривався та діє до - 20.12.2022 року.

23.03.2021 року позивачу стало відомо про те, що 15.07.2020 року між ОСОБА_1 та ПП «Левчик» укладено договір оренди землі, на підставі чого державним реєстратором Чернеченської сільської ради Балтського району Одеської області винесено рішення № 53870609 від 02.09.2020 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис про інше речове право № 38003169 від 31.08.2020 року про реєстрацію речового права права оренди земельної ділянки, площею - 2,46 га., строком на 15 років.

22.06.2021 року з інформаційної довідки позивачу стало відомо про те, що 20.05.2021 року між ОСОБА_1 та ПП «Левчик» укладено новий договір оренди землі, на підставі чого державним реєстратором Авангардівської селищної ради Овідіопольського району Одеської області Новак С.П. винесено рішення № 58460069 від 31.05.2021 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис про інше речове право № 42239469 від 25.05.2021 року про реєстрацію речового права права оренди земельної ділянки, площею - 2,46 га., строком на 15 років з правом пролонгації.

Укладений між ОСОБА_1 та ПП «Левчик» договір оренди землі щодо спірної земельної ділянки є незаконним та має бути визнаний недійним, оскільки на момент його укладання та до теперішнього часу зазначена земельна ділянка перебуває в оренді у позивача на підставі діючого договору оренди землі (Т. 1, а. с. 1 - 6; 74 - 76).

Позиція учасників справи в суді першої інстанції

27.10.2021 року від ПП «Левчик» до суду першої інстанції надійшов відзив на позов (Т. 1, а. с. 127 - 130).

У відзиві ПП «Левчик» посилається на те, що під час укладання спірного договору оренди земельної ділянки останнє не володіло інформацією щодо наявності договору оренди землі між ОСОБА_1 та ТОВ «Агрофірма Хлібна Нива». Крім того, під час укладання та реєстрації спірного договору оренди земельної ділянки ОСОБА_1 повідомила керівництво ПП «Левчик» про те, що на землю відсутнє будь-яке зареєстроване інше речове право, а також що вона не отримує орендну плату від інших орендарів.

27.10.2021 року від ТОВ «Агрофірма Хлібна Нива» до суду першої інстанції надійшла відповідь на відзив на позов (Т. 1, а. с. 119 - 121).

У відповіді на відзив ТОВ «Агрофірма Хлібна Нива» посилається на те, що у своєму листі від 26.10.2021 року ОСОБА_1 повідомила про те, що вона задоволена як ТОВ «Агрофірма Хлібна Нива» протягом дії договору оренди землі від 19.05.2006 року № б/н та до теперішнього часу виконує свої обов`язки по договору та не має будь-яких претензій. Крім того, ОСОБА_1 зазначила, що вона нікому не надавала повноваження на укладання з ПП «Левчик» від свого імені будь-яких договорів та угод до них.

В заяві про розгляд справи за відсутності ОСОБА_1 зазначила, що позовні вимоги ТОВ «Агрофірма Хлібна Нива» підтримує, просить їх задовольнити. Вказує, що договір оренди з ПП «Левчик» не укладала (Т. 1, а. с. 168).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції, мотивування його висновків

Рішенням Балтського районного суду Одеської області від 24 лютого 2022 року задоволено вищевказаний позов ТОВ «Агрофірма Хлібна Нива».

Визнано недійсним договір оренди землі № б/н від 20.05.2021 року, укладений між ОСОБА_1 та ПП «Левчик», щодо земельної ділянки, площею - 2,46 га., яка розташована на території Оленівської сільської ради Балтського району Одеської області.

Припинено право оренди ПП «Левчик» земельної ділянки, площею - 2,46 га., яка розташована на території Оленівської сільської ради Балтського району Одеської області.

Стягнуто в рівних частинах з ОСОБА_1 та ПП «Левчик» на користь ТОВ «Агрофірма Хлібна Нива» судовий збір у розмірі - 4540,00 грн. (Т. 1, а. с. 204 - 208).

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що станом на дату укладення оспорюваного договору земельна ділянка вже перебувала в оренді ТОВ «Агрофірма Хлібна Нива». ОСОБА_1 не мала права повторно передавати її в оренду відповідачу - ПП «Левчик». Тому, договір оренди земельної ділянки від 20.05.2021 року підлягає визнанню недійсним на підставі ч. 1 ст. 215 та ч. 1 ст. 203 ЦК України, оскільки порушує право позивача на користування орендованою земельною ділянкою, передбачене ст. 25 Закону України «Про оренду землі».

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

У квітні 2022 року Приватне підприємство «Левчик» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Балтського районного суду Одеської області від 24 лютого 2022 року. Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі (Т. 1, а. с. 216 - 218).

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апелянт обґрунтовує вимоги апеляційної скарги тим, що рішення Балтського районного суду Одеської області від 24.02.2022 року ухвалене судом першої інстанції при неповному з`ясуванні обставини, що мають значення для справи, недоведені обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, з порушенням норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права.

Апелянт посилається на те, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження обставин реєстрації договору, зокрема відомостей Відділу у Балтському районі ГУ Держгеокадастру в Одеській області або ГУ Держгеокадастру в Одеській області. Наявна лише відмітка на самій копії договору про його реєстрацію. Факт відсутності зареєстрованого права оренди спірної земельної ділянки ТОВ «Агрофірма Хлібна Нива» підтверджується тим, що державні реєстратори здійснили всі передбачені законодавством необхідні дії, щоб запобігти будь-якій подвійній реєстрації права оренди за земельну ділянку. Встановили, що перешкоди для реєстрації іншого речового права за ПП «Левчик» відсутні.

Позиція відповідача в суді апеляційної інстанції

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Агрофірма Хлібна Нива» просить рішення суду першої інстанції залишити без змін. Апеляційну скаргу залишити без задоволення (Т. 1, а. с. 243 - 244).

У відзиві ТОВ «Агрофірма Хлібна Нива» посилається на те, що укладений між товариством та ОСОБА_1 договір оренди землі від 19.05.2006 року містить дані про його державну реєстрацію (номер, дату), підпис уповноваженої особи та печатку органу, що провів реєстрацію. Крім того, державний реєстратор повинен був запитати інформацію про наявність або відсутність зареєстрованих договорів в Поземельних книгах реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі в Одеській регіональній філії ДП «Центр державного земельного кадастру». Проте, державний реєстратор Новак С.П. під час реєстрації права оренди на підставі спірного договору оренди не запитував інформацію про наявність або відсутність зареєстрованих договорів у органів, які здійснювали їх державну реєстрацію до 01.01.2013 року. Матеріали реєстраційної справи не містять таких запитів, відповідей на них та не містять відомостей з Поземельної книги, а сама заява про державну реєстрацію прав та обтяжень не містить підпису заявника.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 20.04.2022 року апеляційну скаргу ПП «Левчик» залишено без руху з надання строку для усунення недоліків (Т. 1, а. с. 224 224 зворотна сторона).

На виконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху апелянтом подано до суду заяву, якою усунуто зазначені в ухвалі недоліки.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 15.06.2022 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ПП «Левчик» на рішення Балтського районного суду Одеської області від 24 лютого 2022 року (Т. 1, а. с. 232 232 зворотна сторона).

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 15.06.2022 року призначено справу до розгляду (Т. 1, а. с. 233).

31.10.2022 року від ТОВ «Агрофірма Хлібна Нива» надійшов відзив на апеляційну скаргу (Т. 1, а. с. 243 - 245).

Учасники справи у судове засідання не з`явилися. Про дату, час і місце розгляду справи сповіщені належним чином. Заяв, клопотань, зокрема про проведення судового засідання в режимі відеоконференції не надали.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, час знаходження справи на розгляді апеляційного суду, неодноразове призначення справи до розгляду, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, викладення сторонами своєї правової позиції у заявах по суті справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників.

3. Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ПП «Левчик» не підлягає задоволенню.

Встановлені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин

Відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку Серії ОД №000089 ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, площею - 2,46 га., кадастровий номер 5120685000:01:001:0054 (Т. 1, а. с. 15, 79).

19.05.2006 року між ТОВ «Агрофірма Хлібна Нива» та ОСОБА_1 було укладено договір оренди землі, площею - 2,46 га., кадастровий номер 5120685000:01:001:0054, строком на 15 років, який був зареєстрований 20.12.2007 року у Балтському районному відділі Одеської регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис за № 040751400734 (Т. 1, а. с. 10 - 13; 77 78).

15.07.2020 року між ОСОБА_1 та ПП «Левчик» укладено договір оренди землі, площею - 2,46 га., кадастровий номер 5120685000:01:001:0054, строком на 15 років.

На підставі вищевказаного договору, державним реєстратором Чернеченської сільської ради Балтського району Одеської області Сарафанюк Ю.В. винесено рішення № 53870609 від 02.09.2020 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис про інше речове право № 38003169 від 31.08.2020 року про реєстрацію речового права права оренди земельної ділянки, площею - 2,46 га., кадастровий номер 5120685000:01:001:0054, строком на 15 років.

20.05.2021 року між ОСОБА_1 та ПП «Левчик» укладено новий договір оренди землі, на підставі чого державним реєстратором Авангардівської селищної ради Овідіопольського району Одеської області Новак С.П. винесено рішення № 58460069 від 31.05.2021 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис про інше речове право № 42239469 від 25.05.2021 року про реєстрацію речового права права оренди земельної ділянки, площею - 2,46 га., кадастровий номер 5120685000:01:001:0054, строком на 15 років з правом пролонгації.

Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтями 5, 12, 13, 81, 83 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Відповідно доположень ч.3ст.12,ч.1ст.81ЦПК Україникожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів погоджується з вищезазначеними висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог.

Мотиви відхилення аргументів, викладених в апеляційній скарзі, та прийняття аргументів викладених у відзиві на апеляційну скаргу

Згідно ч.1 ст. 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

В силу ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно статті 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

В силу ст. 6 Закону України «Про оренду землі» орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно норм ст. ст. 18, 20 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, чинній на час укладення договорів) договір оренди землі підлягає державній реєстрації та набирає чинності після його державної реєстрації.

Статтею 202 ЗК України передбачено, що державна реєстрація земельних ділянок здійснюється у Державному земельному кадастрі в порядку, встановленому Законом.

Наказом Державного комітету України по земельним ресурсам № 135 від 23.05.2003 року «Про створення єдиної системи державної реєстрації земельних ділянок нерухомого майна та прав на них у складі державного земельного кадастру удосконалення структури державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах», зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27 травня 2003 року за № 408/7729, який діяв до 01.01.2013 року, реєстрацію земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них, договорів оренди землі здійснює ДП ««Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах». Повноваження були покладені на ДП «Центр ДЗК».

Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень » права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Згідно із норм ст. 126 ЗК України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Діяльність органів державної реєстрації речових прав з 01 січня 2013 року регулює Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», яким передбачено право державного реєстратора запитувати від органів виконавчої влади відповідну інформацію, зокрема щодо зареєстрованих речових прав на нерухоме майно, у тому числі земельні ділянки.

Згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

В силу ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити даному Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно із ст. 3 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним.

Частиною 3 статті 215 ЦК України визначено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону. Орендар в установленому законом порядку має право витребувати орендовану земельну ділянку з будь-якого незаконного володіння та користування, на усунення перешкод у користуванні нею, відшкодування шкоди, заподіяної земельній ділянці громадянами і юридичними особами України, іноземцями, особами без громадянства, іноземними юридичними особами, у тому числі міжнародними об`єднаннями та організаціями (ч. 1, 2 ст. 27 Закону України "Про оренду землі").

За змістом ч. ч. 2, 3 ст. 152 ЗК України землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до ч. 4 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.

Тобто, державний реєстратор під час прийняття рішення про проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно зобов`язаний перевірити інформацію про наявність або відсутність вже зареєстрованих речових прав з метою недопущення одночасного існування їх подвійної державної реєстрації.

Верховний Суд України і Верховний Суд неодноразово висловлювали правову позицію з приводу того, що державний реєстратор під час проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно зобов`язаний перевірити інформацію про наявність або відсутність вже зареєстрованих речових прав з метою недопущення одночасного існування їх подвійної державної реєстрації, і що факт чинності попередніх договорів оренди землі унеможливлює державну реєстрацію прав оренди згідно договорів оренди землі, укладених пізніше (постанови ВС України від 29 вересня 2015 року у справі № 802/37191, від 30 березня 2016 року у справі № 21-1434а15, від 15 листопада 2016 року у справі № 825/1287/15-а). Рішення державного реєстратора підлягає скасуванню не лише із підстав недійсності оспорюваного договору оренди, але й з підстав порушення державним реєстратором норм законодавства у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно під час вчинення відповідних реєстраційних дій. Протиправні дії і рішення державного реєстратора призводять до виникнення ситуації з подвійною реєстрацією права користування землею на одну і ту саму земельну ділянку за різними особами.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі №761/26815/17 (провадження №61-16353сво18) зроблено висновок з приводу того, що недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

Згідно із ч. 3 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Верховний Суд у постанові від 03.09.2020 року у справі № 914/1201/19 зазначив, що за змістом статей 3, 15, 16 ЦК України правовою підставою для звернення до суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

У рішенні від 31.07.2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Так, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16.01.2020, статтю 26 Закону України №1952 викладено у новій редакції.

Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України № 1952 (у редакції, чинній із 16.01.2020 року) у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що станом на дату укладення оспорюваного договору земельна ділянка вже перебувала в оренді ТОВ «Агрофірма Хлібна Нива», ОСОБА_1 не мала права повторно передавати її в оренду відповідачу ПП «Левчик», тому договір оренди земельної ділянки від 20.05.2021 року підлягає визнанню недійсним на підставі ч. 1 ст. 215 та ч. 1 ст. 203 ЦК України, оскільки порушує право позивача на користування орендованою земельною ділянкою, передбачений ст. 25 Закону України «Про оренду землі».

Також суд першої інстанції правильно зазначив, що сама по собі відсутність в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про реєстрацію іншого речового права щодо оренди земельної ділянки ТОВ «Агро-Нива» на час укладення спірного договору не є підставою для відмови у задоволенні позову, так як факт реєстрації договору оренди земельної ділянки від 19.05.2006 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Агрофірма Хлібна Нива» підтверджується записом про її реєстрацію 20.12.2007 року у Балтському РВ ДЗК, під записом за № 040751400734, зробленим на самому договорі (Т. 1, а. с. 13 - 14).

Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Висновки зарезультатами розглядуапеляційної скарги,з посиланнямна нормипроцесуального права,якими керувавсясуд апеляційноїінстанції

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги ПП «Левчик» є безпідставними, а тому її треба залишити без задоволення.

Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374, статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержання норм матеріального і процесуального права.

За вищевикладених обставин колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є справедливим, законним та обґрунтованим. Судом повно та всебічно досліджені наявні в матеріалах справи докази, їм надана правильна оцінка, порушень норм матеріального та процесуального права не допущено. Підстави для скасування, зміни рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги ПП «Левчик» відсутні.

Порядок та строк касаційного оскарження

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).

4. Резолютивна частина

Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,

постановив:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Левчик» залишити без задоволення.

Рішення Балтського районного суду Одеської області від 24 лютого 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складений 31 березня 2023 року.

Головуючий суддя: А. П. Заїкін

Судді: С.О. Погорєлова

О. М. Таварткіладзе