Рішення

від 22.03.2023 по справі 902/1041/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"22" березня 2023 р. Cправа №902/1041/22

Господарський суд Вінницької області у складі головуючої судді Нешик О.С., при секретарі судового засідання Шаравській Н.Л.,

за участю:

прокурора: Кравчука О.Л. (посвідчення №058431 від 03.12.2020)

представника відповідача (ТОВ "Глобал Агроленд"): Красномовець Н.П. (довіреність б/н від 08.02.2023)

представника відповідача (ПП "Спецземтехніка"): Стороженко С. С. (довіреність б/н від 29.11.2022)

представника третьої особи (Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області): Ковальчук В. І. (витяг з ЄДРЮОФОПтаГФ)

інші учасники справи не з`явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду матеріали справи

за позовом Могилів-Подільської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Вендичанської селищної ради, смтВендичани Могилів-Подільського району Вінницької області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Глобал Агроленд", м.Вінниця,

до Приватного підприємства "Спецземтехніка", с.Немерче Могилів-Подільського району Вінницької області

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів, - Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області, м.Вінниця та фізична особа ОСОБА_1 , с.Цвіжин Вінницького району Вінницької області

про витребування земельної ділянки

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява Могилів-Подільської окружної прокуратури, подана в інтересах держави в особі Вендичанської селищної ради, з вимогами про витребування у Товариства з обмеженою відповідальністю "Глобал Агроленд" та Приватного підприємства "Спецземтехніка" в комунальну власність Вендичанської селищної ради земельної ділянки площею 2 га з кадастровим номером 0522884600:10:002:0349 для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Вендичанської селищної ради.

В обґрунтування заявлених позовних вимог прокурор вказує, що гр. ОСОБА_1 в порушення норм Земельного кодексу України двічі скористався правом на безоплатну приватизацію земельної ділянки та повторно набув у власність спірну земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 0522884600:10:002:0349 для ведення особистого селянського господарства, що була розташована на території Немерченської сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області.

Надалі гр. ОСОБА_1 відчужив земельну ділянку з кадастровим номером 0522884600:10:002:0349 на користь гр. ОСОБА_2 , яка в подальшому відчужила спірну земельну ділянку Товариству з обмеженою відповідальністю "Глобал Агроленд". При цьому Товариство з обмеженою відповідальністю "Глобал Агроленд" передало спірну земельну ділянку в оренду Приватному підприємству "Спецземтехніка".

Ухвалою суду від 24.10.2022 за вказаним позовом відкрито провадження у справі №902/1041/22, вирішено її розгляд здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання на 29.11.2022.

16.11.2022 до суду надійшли пояснення Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області без номеру та дати (а.с.122-129), згідно з якими третя особа заперечила щодо позовних вимог, зазначивши, що на момент прийняття наказу №2-19855/15-19-СГ від 30.10.2019, яким передано у власність земельну ділянку з кадастровим номером 0522884600:10:002:0349, право власності на попередньо надану земельну ділянку з кадастровим номером 0523982200:02:002:0365 не було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Таким чином, за твердженнями третьої особи, станом на 30.10.2019 гр. ОСОБА_1 не реалізував своє право на безоплатну приватизацію земельної ділянки, а тому, приймаючи наказ №2-19855/15-19-СГ від 30.10.2019, Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області діяло у відповідності до вимог чинного законодавства.

28.11.2022 до суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Глобал Агроленд" з відзивом на позовну заяву №17/11 від 17.11.2022 (а.с.153-155), в якому заперечило щодо позовних вимог, зазначивши, що право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0523982200:02:002:0365 було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 27.11.2019, тоді як право власності на спірну земельну ділянку з кадастровим номером 0522884600:10:002:0349 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 06.11.2019. Тобто, на думку відповідача, гр. ОСОБА_1 , зареєструвавши 06.11.2019 право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0522884600:10:002:0349 скористався правом на безоплатну приватизацію земельної ділянки вперше.

За результатами слухання справи (29.11.2022 та 21.12.2022) суд, з урахуванням думки представників учасників справи, постановив ухвали (із занесенням їх до протоколів судового засідання) про оголошення перерви в судових засіданнях до 21.12.2022 та до 26.01.2023 (відповідно). Також судом 21.12.2022 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів.

Разом з тим, 02.12.2022 до суду від прокурора надійшла відповідь на відзив №53-5173вих-22 від 30.11.2022 (а.с.181-182), в якій прокурор зазначив, що державна реєстрація не є підставою набуття права власності, так як такої підставою в спірних правовідносинах є саме накази Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, а отже не можна ототожнювати факт державної реєстрації прав та набуття таких прав на майно. За таких обставин, за твердженнями прокурора, гр. ОСОБА_1 повторно скористався правом на безоплатне отримання земельної ділянки, оскільки набув таке право саме на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №2-19855/15-19-СГ від 30.10.2019, який видано після наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №2-9296/15-19-СГ від 07.06.2019.

Також, 15.12.2022 до суду від Приватного підприємства "Спецземтехніка" надійшов відзив на позовну заяву №12/12 від 12.12.2022 (а.с.196-197), в якому відповідач заперечив стосовно позовних вимог з підстав, аналогічним тим, що наведені у відзиві на позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Глобал Агроленд" №17/11 від 17.11.2022 (а.с.153-155). У відповідь на відзив Приватного підприємства "Спецземтехніка" (а.с.220-222), прокурор заперечив стосовно доводів відповідача з аналогічних аргументів, наведених у відповіді на відзив №53-5173вих-22 від 30.11.2022 (а.с.181-182).

26.01.2023 слухання справи №902/1041/22 не відбулось у зв`язку з масштабною та тривалою повітряною тривогою, а також загрозою ракетних ударів по всій території України, в зв`язку з чим ухвалою суду від 26.01.2023 відкладено підготовче судове засідання до 13.02.2023.

Ухвалою суду від 13.02.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу №902/1041/22 до судового розгляду по суті на 07.03.2023.

07.03.2023 слухання справи №902/1041/22 теж не відбулось у зв`язку з масштабною та тривалою повітряною тривогою, а також загрозою ракетних ударів по всій території України, а тому ухвалою суду від 07.03.2023 відкладено судове засідання до 22.03.2023.

На визначену судом дату, 22.03.2023, з`явився прокурор, представники Товариства з обмеженою відповідальністю "Глобал Агроленд", Приватного підприємства "Спецземтехніка", Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області. Інші учасники справи не з`явились, хоча про дату, час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином, а саме: позивача - телефоном, про що складена відповідна телефонограма (а.с.254); гр. ОСОБА_1 - шляхом направлення ухвалу суду від 07.03.2023 на адресу зареєстрованого місця проживання, що підтверджується відтиском штемпелю вихідної кореспонденції суду (а.с.253).

Враховуючи викладене, є достатні підстави вважати, що судом вжито належних заходів до повідомлення учасників справи про дату, час та місце слухання справи.

Суд зауважує, що відповідно до положень ч. 1 ст. 202 ГПК України, неявка належним чином повідомлених учасників справи, не перешкоджає розгляду справи по суті.

В судовому засіданні прокурор позов підтримав та просив його задовольнити в повному обсязі. В свою чергу представники відповідачів та третьої особи (Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області) просили відмовити у задоволенні позовних вимог.

На оголошення вступної та резолютивної частини рішення учасники справи не з`явились.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

23.08.2019 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області звернувся гр. ОСОБА_1 із клопотанням (а.с.149) про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га, яка розташована на території Немерченської сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області.

За результатами розгляду такого клопотання Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області видано наказ №2-15455/15-19-СГ від 10.09.2019 "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою" (а.с.134).

17.10.2019 на адресу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області надійшло клопотання гр. ОСОБА_1 від 11.10.2019 (а.с.143) про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2 га, яка розташована на території Немерченської сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №2-19855/15-19-СГ від 30.10.2019 (а.с.135) затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано із земель державної власності у власність гр. ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 0522884600:10:002:0349, що розташована на території Немерченської сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області для ведення особистого селянського господарства.

На підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №2-19855/15-19-СГ від 30.10.2019 державним реєстратором Вербовецької сільської ради Мурованокуриловецького району 06.11.2019 зареєстроване право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0522884600:10:002:0349 за гр. ОСОБА_1 (номер та дата запису про право власності 34114026 від 06.11.2019, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1959410605228) (а.с.12-14).

27.11.2019 між гр. ОСОБА_1 та гр. ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Немирівського районного нотаріального округу Науменко В.В., зареєстрований в реєстрі за №1442 (а.с.32-33).

За умовами договору купівлі-продажу земельної ділянки від 27.11.2019 гр. ОСОБА_1 передав у власність гр. ОСОБА_2 земельну ділянку площею 2,00 га (кадастровий номер 0522884600:10:002:0349) в межах згідно з планом (абз.1 п.1.1. договору купівлі-продажу земельної ділянки від 27.11.2019).

Відповідно до п.1.2. договору купівлі-продажу земельної ділянки від 27.11.2019, місце розташування земельної ділянки - Вінницька область Мурованокуриловецький район Немерченська сільська рада.

За змістом п.2.1. договору купівлі-продажу земельної ділянки від 27.11.2019 продаж здійснено сторонами за 10 000 грн. Продавець та Покупець розрахувалися до посвідчення цього договору. Покупець особисто передав зазначену суму Продавцеві.

Відповідно протоколу №2 від 03.02.2020 Загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Глобал Агроленд", зокрема по першому питанню порядку денного прийнято рішення про прийняття, як внеску від гр. ОСОБА_2 до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Глобал Агроленд" нерухомого майно, а саме 260 земельних ділянок загальною площею 519,5 га та вартістю 5195000,00 грн (а.с.42), в тому числі спірну земельну ділянку.

Згідно з Актом прийому-передачі майна б/н від 03.02.2020 гр. ОСОБА_2 передала спірну земельну ділянку Товариству з обмеженою відповідальністю "Глобал Агроленд" як внесок до статутного капіталу Товариства (а.с.34).

21.02.2020 державним реєстратором Росошанської сільської ради Липовецького району зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0522884600:10:002:0349 за Товариством з обмеженою відповідальністю "Глобал Агроленд" на підставі акту прийому-передачі майна б/н від 03.02.2020 та протоколу №2 від 03.02.2020 (номер та дата запису про право власності 35643739 від 21.02.2020, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1959410605228) (а.с.12-14)

04.03.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Глобал Агроленд" та Приватним підприємством "Спецземтехніка" укладено договір оренди землі, предметом якого є земельна ділянка з кадастровим номером 0522884600:10:002:0349 (а.с.43-45). Право оренди земельної ділянки Приватного підприємства "Спецземтехніка" зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 24.03.2020, номер запису про речове право: 36136240.

Разом з тим, в матеріалах справи міститься наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність" №2-9296/15-19-СГ від 07.06.2019, згідно якого надано у власність гр. ОСОБА_1 земельну ділянку площею 1,9437 га з кадастровим номером 0523982200:02:002:0365, цільове призначення якої - для ведення особистого селянського господарства (а.с.133).

За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с.15-17) за гр. ОСОБА_1 також було зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0523982200:02:002:0365, площею 1,9437 га 27.11.2019 на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність" №2-9296/15-19-СГ від 07.06.2019 (номер запису про право власності 34397176, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1974340305239).

Враховуючи встановлені обставини суд дійшов до таких висновків.

Спір між сторонами виник у зв`язку з питанням правомірності передачі гр. ОСОБА_1 земельної ділянки площею 2 га з кадастровим номером 0522884600:10:002:0349 із земель державної власності.

Згідно зі ст. 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За змістом ст. 22 Земельного кодексу України (надалі по тексту - ЗК України) (тут і далі - у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Статтею 31 ЗК України передбачено, що землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Відповідно до ст. 81, 116 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Згідно із ч. 6,8,9 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у приватну власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Системний аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що ними встановлені підстави, порядок, строки передачі земельної ділянки у власність громадян та органи, уповноважені розглядати ці питання. Вони передбачають, зокрема, що для передачі земельної ділянки у власність зацікавлена особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у власність, за результатами розгляду яких визначені в статті 118 ЗК України органи приймають одне з відповідних рішень.

Відповідно до ч. 4 ст. 116 ЗК України передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №2-19855/15-19-СГ від 30.10.2019 (а.с.135) затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано із земель державної власності у власність гр. ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 0522884600:10:002:0349, що розташована на території Немерченської сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області для ведення особистого селянського господарства.

Однак, як встановлено судом наказом Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність" №2-9296/15-19-СГ від 07.06.2019 вже було надано у власність гр. ОСОБА_1 земельну ділянку площею 1,9437 га з кадастровим номером 0523982200:02:002:0365, цільове призначення якої - для ведення особистого селянського господарства (а.с.133).

Отже, судом встановлено, що гр. ОСОБА_1 на час отримання у власність спірної земельної ділянки (30.10.2019) використав своє право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в межах норм безоплатної передачі земельних ділянок для даного виду використання (07.06.2019).

З урахуванням вимог ст. 116, 118, 121, 123, 134 ЗК України право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз. Додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримати на конкурентних засадах через участь у торгах. Такий висновок зроблено на підставі висновків щодо застосування норм ЗК України в постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі №525/1225/15-ц, а також у постановах Верховного Суду від 20.05.2020 у справі №706/1685/16-ц та від 27.10.2020 у справі №381/375/19.

Суд враховує, що в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 року у справі №359/3373/16-ц зроблено висновок, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване. Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного (наприклад, у спорі за віндикаційним позовом), не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред`явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia - "суд знає закони". Тому суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення. Вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою.

Відтак, наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №2-19855/15-19-СГ від 30.10.2019 суперечить актам цивільного законодавства, зокрема нормам ч. 4 ст. 116 ЗК України, порушує інтереси держави в особі органу місцевого самоврядування, тому є незаконним.

Наведені обставини у сукупності підтверджують, що повторне отримання у власність гр. ОСОБА_1 землі сільськогосподарського призначення у межах безоплатної норми приватизації призвело до безпідставного вибуття землі із державної власності, а тому наказ, яким затверджено проект землеустрою та передано земельну ділянку у власність особи, яка таке право вже використала, є незаконним.

Суд критично відноситься до тверджень відповідачів та Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області стосовно того, що станом на 30.10.2019 гр. ОСОБА_1 не реалізував своє право на безоплатну приватизацію земельної ділянки.

Відповідно до ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Пункт 1 ч. 1 ст. 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначає, що державна реєстрація права власності та інших речових прав, проводиться на підставі, в тому числі, інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

За змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації.

При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає. Державна реєстрація сама по собі не є способом набуття права власності, реєстраційні дії є похідними від юридичних фактів, на підставі яких виникають, припиняються чи змінюються речові права (аналогічні висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №911/3594/17, а також у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.02.2018 у справі №925/1121/17, від 17.04.2019 у справі №916/675/15, від 20.05.2020 у справі №911/1902/19).

Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі №48/340, від 12.03.2019 у справі №911/3594/17.

З огляду на викладене володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним).

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що хоча відповідно до ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цього права, однак підставою для такої реєстрації у даному випадку є саме наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області щодо відведення земельної ділянки у власність фізичній особі, як юридичний факт з якого виникло речове право (право власності).

Оскільки державна реєстрація права власності на земельну з кадастровим номером 0522884600:10:002:0349 відбулася на підставі протиправного наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №2-19855/15-19-СГ від 30.10.2019, виданого всупереч ч. 4 ст. 116 ЗК України, безпідставними є доводи учасників справи, що саме з моменту реєстрації права власності на земельну ділянку з вказаним кадастровим номером гр. ОСОБА_1 реалізував своє право на безоплатну приватизацію земельної ділянки.

Щодо підстав для витребування земельної ділянки у Товариства з обмеженою відповідальністю "Глобал Агроленд", з огляду на встановлену судом протиправність її вибуття із власності держави, судом враховано наступне.

Статтею 14 Конституції України та ст. 1 ЗК України (тут і надалі в чинній редакції на час прийняття рішення) передбачено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до ст. 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

За приписами ч. 4 ст. 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Частинами 1 і 4 ст. 41 Конституції України зокрема встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Положення цього конституційного принципу кореспондуються із нормами статей 317, 319, 321 ЦК України, згідно яких власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Частиною 2 ст. 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані із позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав на земельні ділянки здійснюється у передбачений законом спосіб.

Приписами ч. 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (такі висновки зазначені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.11.2020 у справі №327/1884/17).

У контексті ч. 3 ст. 16 ЦК України до позовів щодо захисту речових прав на нерухоме майно відноситься, зокрема, віндикаційний - про витребування власником свого майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст. 387 ЦК України).

Згідно зі ст. 387 ЦК України власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Зміст приписів ст. 387 ЦК України свідчить, що предмет віндикаційного позову становить вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном не власника про повернення майна з чужого незаконного володіння.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Стаття 388 ЦК України встановлює правила реалізації власником його права на витребування майна від добросовісного набувача.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі ч. 1 ст.388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

Статтею 330 ЦК України встановлено, що в разі, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.

Власник з дотриманням вимог ст. 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (зазначений висновок щодо застосування наведених норм, сформульовано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2020 у справі №910/1809/18).

Тому, суд доходить висновку, що прокурором обрано належний та ефективний спосіб захисту інтересів держави.

Також, надаючи оцінку особі власника, на користь якого необхідно витребувати спірну земельну ділянку, суд зауважує наступне.

Абзацами 1-10 п. 24 розділу X ЗК України визначено, що з дня набрання чинності цим пунктом (27.05.2021) землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель: а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук); б) оборони; в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення; г) зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; ґ) під будівлями, спорудами, іншими об`єктами нерухомого майна державної власності; д) під об`єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності; е) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті.

Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.

Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12.06.2020 №707-р "Про визначення адміністративних центрів та затвердження території територіальних громад Вінницької області" визначено території територіальних громад Вінницької області, зокрема Вендичанської територіальної громади з адміністративним центром в смт Вендичани, до складу якої увійшла територія Немерченської територіальної громади.

Відповідно до пп. 4 п. 6-1 Розділу V Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сформована територіальна громада є правонаступником усього майна, прав та обов`язків розформованої територіальної громади з урахуванням особливостей, визначених підпунктами 5 і 6 цього пункту.

Таким чином, Вендичанська територіальна громада в особі представницького органу місцевого самоврядування - Вендичанської селищної ради є належним власником спірної земельної ділянки.

Суд також вважає за доцільне надати юридичну оцінку підставам у втручання на мирне володіння майном Товариства з обмеженою відповідальністю "Глобал Агроленд".

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми:

1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер;

2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями;

3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах.

Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (Рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

- втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу в національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;

- якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, легітимна мета такого втручання може полягати в контролі за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або в забезпеченні сплати податків, інших зборів або штрафів;

- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними із цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності.

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.09.020 року у справі №469/1044/17 (пункти 40 - 43).

Конституція України (ст. 13, 14) визначає, що земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За правилами ст. 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Стаття 80 ЗК України закріплює суб`єктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб`єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб`єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб`єктом права власності на землі державної власності.

З огляду на положення ч. 1 ст. 83, ч. 1 ст. 84 ЗК України комунальною власністю є землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст; у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Статтею 122 ЗК України визначені повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування відповідно із земель державної та комунальної власності.

Таким чином, земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об`єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Передача земель державної (комунальної) власності у приватну власність із земель відповідно державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (ст. 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальної власності. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 14, 19 Конституції України).

Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять "суспільний", "публічний" інтерес.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що можливість віндикації майна, його витребування від особи, яка незаконно або свавільно заволоділа ним, має нормативну основу в національному законодавстві. Зокрема, п. 4 ч. 2 ст. 16 ЦК України передбачений такий спосіб захисту, як відновлення становища, яке існувало до порушення, а ст. 387 ЦК України передбачено право власника на витребування майна із чужого незаконного володіння. Зазначені положення є доступними для заінтересованих осіб, чіткими, а наслідки їх застосування - передбачуваними.

Віндикація майна, його витребування в особи, яка незаконно або свавільно порушила чуже володіння, має легітимну мету, яка полягає в забезпеченні права інших осіб мирно володіти своїм майном. Така мета відповідає загальним інтересам суспільства.

Повернення державі земельної ділянки, незаконно відчуженої фізичній особі органом місцевого самоврядування, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом земельної ділянки - належністю її до земель лісогосподарського призначення (п. 187-189 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц).

З урахуванням предмету спірних правовідносин, встановлених судом обставин та наведених норм права, не вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Глобал Агроленд" критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.

Крім того, з урахуванням приписів ч. 3 і 4 ст. 390 ЦК України кінцевий набувач земельної ділянки може заявити до попередніх власників земельної ділянки (їх спадкоємців) вимоги про відшкодування здійснених витрат на утримання та збереження витребуваної земельної ділянки.

Також, кінцевий набувач, із власності якого витребовується земельна ділянка, не позбавлений можливості відновити свої права на підставі ч. 1 ст. 661 ЦК України, пред`явивши вимогу до осіб, в яких придбано земельну ділянку, про відшкодування збитків.

Підсумовуючи, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог прокурора в частині витребування у Товариства з обмеженою відповідальністю "Глобал Агроленд" на користь держави в комунальну власність в особі Вендичанської селищної ради спірної земельної ділянки.

Стосовно позовних вимог про витребування земельної ділянки в орендаря Приватного підприємства "Спецземтехніка", суд враховує наступне.

Як встановлено судом, 04.03.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Глобал Агроленд" та Приватним підприємством "Спецземтехніка" укладено договір оренди землі, предметом якого є земельна ділянка з кадастровим номером 0522884600:10:002:0349 (а.с.43-45). Право оренди земельної ділянки Приватного підприємства "Спецземтехніка" зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 24.03.2020, номер запису про речове право: 36136240.

Встановивши підстави для витребування земельної ділянки у неналежного власника - Товариства з обмеженою відповідальністю "Глобал Агроленд", суд доходить висновку, що наявні також підстави для її витребування від особи, якій спірна земельна ділянка передана в оренду - Приватного підприємства "Спецземтехніка", яке є незаконним володільцем.

Відповідно до ч. 1 ст. 93 ЗК України право оренди земельної ділянки це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Орендар земельної ділянки безумовно є її володільцем, а відтак безпосередньо порушує права дійсного її власника.

Правовою підставою для такого витребування у орендаря є ч. 1 ст. 387 ЦК України, яка визначає таке право власника на витребування свого майна від будь-якого незаконного володільця, окрім добросовісного набувача.

Витребування спірної земельної ділянки лише у співвідповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Глобал Агроленд" не призведе до припинення незаконного володіння цією ділянкою з боку Приватного підприємства "Спецземтехніка" та її повернення у фактичне володіння Вендичанської селищної ради.

Державній реєстрації підлягає як право власності, так і похідні від права власності речові права на нерухоме майно. Разом із тим, внесення змін до запису про державну реєстрацію права власності на підставі рішення суду про задоволення віндикаційного позову лише щодо останнього власника ніяким чином не може призвести до зміни чи скасування запису про похідні від права власності речові права на вказане майно, яким розпорядилася особа, яка не мала права цього робити, оскільки є володіючим невласником. Таким чином, повернення земельної ділянки у володіння власника (титульного володільця) в повній мірі не відбувається, якщо існують зареєстровані обмеження щодо володіння таким майном у вигляді запису про похідне від права власності право користування земельною ділянкою, й земельна ділянка не повертається у фактичне володіння з можливістю власника нею як користуватися, так і розпоряджатися.

Майно підлягає витребуванню у останнього набувача без необхідності визнання недійсними останніх правочинів щодо такого майна. При цьому витребування спірної земельної ділянки також у орендаря, який виступає користувачем земельної ділянки, тобто останнім набувачем, відповідатиме меті віндикаційного позову, спрямованого на захист прав власника майна.

Отже, право оренди є похідним від права власності, витребування майна у комунальну власність у Товариства з обмеженою відповідальністю "Глобал Агроленд" припиняє правомочності відповідача як власника землі та є підставою для витребування земельної ділянки у орендаря Приватного підприємства "Спецземтехніка". Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах викладена у постанові Верховного Суду від 17.11.2021 у справі №672/386/20.

Враховуючи, що судом задоволено первісну вимогу до власника земельної ділянки, держава в особі органу місцевого самоврядування вправі застосовувати інші засоби захисту своїх прав, з метою усунення перешкод у фактичному володінні земельною ділянкою, як складовою права власності.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Положення ст. 76, 77 ГПК України передбачають, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи наведене вище, позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання щодо судових витрат, суд зазначає наступне.

За правилами п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За подання до суду даної позовної заяви прокурором було сплачено 7443,00 грн судового збору згідно платіжного доручення №867 від 02.06.2022 (а.с.58).

У клопотанні "про повернення надміру сплаченого судового збору" №53-4760вих-22 від 02.11.2022 (а.с.78) прокурор просив суд повернути 2481,00 грн судового збору у зв`язку з внесенням судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Суд зазначає, що порядок сплати та розміри ставок збору встановлено Законом України "Про судовий збір".

Відповідно до ч.2 ст.4 вказаного закону за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка збору встановлюється в розмірі 1,5% ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (пп.1 п.2), а позовної заяви немайнового характеру - 1 прожитковий мінімум для працездатних осіб (пп.2 п.2).

Майновий позов (позовна вимога майнового характеру) - це вимога про захист права або інтересу, об`єктом якої виступає благо, що підлягає грошовій оцінці.

Згідно з п. 3 ч. 3 ст. 162, пп. 1, 2, 3 ч.1 ст.163 ГПК позовна заява повинна містити зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці. Ціна позову визначається:

у позовах про стягнення коштів - сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться в безспірному (безакцептному) порядку;

у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна;

у позовах, які складаються з кількох самостійних вимог, - загальною сумою всіх вимог.

Майновий спір має ціну. Різновидами майнових спорів є, зокрема, спори, пов`язані з підтвердженням прав на майно та грошові суми, на володіння майном і будь-які форми використання останнього. Наявність вартісного, грошового вираження матеріально-правової вимоги позивача свідчить про її майновий характер, який має відображатись у ціні заявленого позову. Подібна правова позиція викладена в постанові Великої палати Верховного Суду від 26.02.2019 у справі №907/9/17.

Таким чином, вимога про витребування майна у Товариства з обмеженою відповідальністю "Глобал Агроленд" є вимогою майнового характеру і з огляду на визначену прокурором ціну позову в 10000,00 грн за її подання потрібно було сплатити 2481,00 грн судового збору.

Разом з тим, згідно з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 02.12.2020 у справі №905/105/20 позовна вимога прокурора про зобов`язання повернути земельну ділянку має немайновий характер, оскільки є вимогою про виконання обов`язку в натурі (повернення належної орендодавцеві земельної ділянки), об`єктом вимоги є дія зобов`язаної сторони, що не піддається грошовій (вартісній) оцінці, а вирішення спору не вплине на склад майна сторін спору та не змінить власника майна.

Таким чином, вимога про витребування земельної ділянки у орендаря - Приватного підприємства "Спецземтехніка є вимогою немайнового характеру і за її пред`явлення необхідно було сплатити 2481,00 грн.

Отже, за правилами ст.129 ГПК України судовий збір в розмірі 4962,00 грн покладається на відповідачів.

Пунктом 1 ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір" визначено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Враховуючи, що у клопотанні "про повернення надміру сплаченого судового збору" №53-4760вих-22 від 02.11.2022 (а.с.78) прокурор просив суд повернути 2481,00 грн судового збору, такий судовий збір підлягає поверненню Вінницькій обласній прокуратурі.

Керуючись ст. 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 42, 45, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326, 327 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю "Глобал Агроленд" (вул. Максима Шимка, буд.38, м.Вінниця, 21034; ідентифікаційний код 43347304) на користь Вендичанської селищної ради (вул.Соборна, буд.55, смт Вендичани, Могилів-Подільський район, Вінницька область, 24032; ідентифікаційний код 04326589) земельну ділянку площею 2,00 га 0522884600:10:002:0349 для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Вендичанської селищної ради Могилів-Подільського району (колишньої Немерченської сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області).

3. Витребувати у Приватного Підприємства "Спецземтехніка" (вул.Центральна, буд.1, с.Немерче, Могилів-Подільський район, Вінницька область, 23450; ідентифікаційний код 35903829) на користь Вендичанської селищної ради (вул. Соборна, буд. 55, смт Вендичани, Могилів-Подільський район, Вінницька область, 24032; ідентифікаційний код 04326589) земельну ділянку площею 2,00 га 0522884600:10:002:0349 для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Вендичанської селищної ради Могилів-Подільського району (колишньої Немерченської сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області).

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Глобал Агроленд" (вул.Максима Шимка, буд.38, м.Вінниця, 21034; ідентифікаційний код 43347304) на користь Вінницької обласної прокуратури (вул.Монастирська, буд.33, м.Вінниця, 21100; ідентифікаційний код 02909909,) 2481,00 грн витрат зі сплати судового збору.

5. Стягнути з Приватного Підприємства "Спецземтехніка" (вул.Центральна, буд.1, с.Немерче, Могилів-Подільський район, Вінницька область, 23450; ідентифікаційний код 35903829) на користь Вінницької обласної прокуратури (вул.Монастирська, буд.33, м.Вінниця, 21100; ідентифікаційний код 02909909) 2481,00 грн витрат зі сплати судового збору.

6. Повернути Вінницькій обласній прокуратурі (вул.Монастирська, буд.33, м.Вінниця, 21100; ідентифікаційний код 02909909) з Державного бюджету України 2481,00 грн судового збору, сплачених згідно платіжного доручення №867 від 02.06.2022, оригінал якого знаходиться в матеріалах справи №902/1041/22.

7. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

8. Примірник повного судового рішення надіслати згідно переліку.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1, 2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст.256, 257 ГПК України).

Повне рішення складено 03 квітня 2023 р.

Суддя Нешик О.С.

кількість прим. ухвали:

1 - до справи;

2 - Могилів-Подільська окружна прокуратура (ІНФОРМАЦІЯ_3);

3,4 - Вендичанська селищна рада (вул.Соборна, 55, смтВендичани, Могилів-Подільський район, Вінницька обл., 24032) - рекомендованим листом з повідомленням про вручення та на електронну адресу (radasekretar@ukr.net);

5 - Товариство з обмеженою відповідальністю "Глобал Агроленд" (ІНФОРМАЦІЯ_2);

6 - представнику ТОВ "Глобал Агроленд" адвокату Красномовець Н.П. ( ІНФОРМАЦІЯ_1 );

7 - Приватне підприємство "Спецземтехніка" (ІНФОРМАЦІЯ_2);

8 - Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (vinnytsia@land.gov.ua);

9 - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) - рекомендованим листом з повідомленням про вручення