Рішення

від 23.03.2023 по справі 902/775/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"23" березня 2023 р. Cправа №902/775/21

Господарський суд Вінницької області у складі головуючої судді Нешик О.С., при секретарі судового засідання Шаравській Н.Л.,

за участю представників сторін:

позивача: не з`явився,

відповідача: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бастіон 2009", м.Вінниця

до Вінницької міської ради, м.Вінниця

про визнання права власності на нерухоме майно

Процесуальні дії у справі.

В провадженні Господарського суду Вінницької області перебуває справа №902/775/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бастіон 2009" до Вінницької міської ради про визнання права власності на виробничий будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами, розташовані за адресою: місто Вінниця, вулиця Сергія Зулінського, будинок 46, корпус 26.

Ухвалою суду від 02.08.2021 відкрито провадження у справі №902/775/21, її розгляд вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 30.09.2021.

Під час вирішення питання щодо правильності розміру сплаченого позивачем судового збору судом було враховано позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 05.08.2020 у справі №177/1163/16-ц, із змісту якої слідує відсутність повноважень суду вирішувати процесуальні питання щодо оцінки доказів, зокрема наданих позивачем на обґрунтування ціни позову. Так, позивачем у даній справі вказано ціну позову у розмірі 30500,00 грн. Як вбачається зі змісту позовної заяви, визначення позивачем такої ціни позову зумовлено придбанням згідно Контракту від 15.05.2012 споруди трансформаторної підстанції за адресою: м.Вінниця, вулиця Тарногродського, 46, корпус 26, за ціною 30 500,00 грн без ПДВ.

Поряд з тим, в ході здійснення підготовчого провадження у даній справі судом встановлено, що позовні вимоги про визнання права власності не обмежуються приміщенням споруди трансформаторної підстанції, а включають в себе й інші будівлі та споруди, які знаходяться за адресою: м.Вінниця, вул.Сергія Зулінського, буд.46, корпус 26. Таким чином, визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості нерухомого майна, яке є предметом спору.

За приписами п.2 ч.1 ст.163 ГПК України у позовах про визнання права власності на майно або його витребування ціна позову визначається, як вартість майна.

Зважаючи на відсутність у матеріалах справи доказів дійсної вартості спірного майна, на яке позивач просить визнати право власності, суд дійшов висновку про те, що для правильного визначення ціни даного позову, та відповідного розміру судового збору, який підлягає сплаті позивачем за його розгляд, необхідні спеціальні знання у іншій, ніж право, галузі, без яких встановити відповідні обставини неможливо. З цих підстав 28.10.2021 судом постановлено ухвалу про призначення у справі судової оціночно-будівельної експертизи, проведення якої доручено експертам Вінницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз. Провадження у справі №902/775/21 зупинено на час проведення у ній судової оціночно-будівельної експертизи.

08.12.2022 на адресу суду надійшов висновок експерта №8067/21-21 від 28.10.2022 (а.с.106-124), з якого слідує, що ринкова вартість виробничого будинку з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами, що розташовані за адресою: місто Вінниця, вулиця Сергія Зулинського, будинок 46, корпус 26 в сукупності складає 5435216,00 грн.

Враховуючи наведене, 19.12.2022 судом постановлено ухвалу про залишення позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Бастіон 2009" у справі №902/775/21 без руху із зазначенням її недоліків, способу та строку їх усунення, зокрема сплати судового збору у розмірі, відповідному вартості спірного нерухомого майна.

03.01.2023 до суду надійшов супровідний лист Товариства з обмеженою відповідальністю "Бастіон 2009" б/н та без дати (вх. канц. суду №01-34/46/23 від 03.01.2023), до якого долучено платіжне доручення №63 від 29.12.2022, згідно якого позивачем, на виконання вимог ухвали суду від 19.12.2022, додатково сплачено судовий збір в розмірі 79258,24 грн.

Ухвалою суду від 04.01.2023 продовжено розгляд справи №902/775/21, підготовче судове засідання призначено на 01.02.2023.

Під час слухання справи представник позивача звернувся до суду з усним клопотанням про витребування у Вінницького міського Бюро технічної інвентаризації інвентаризаційної справи на об`єкт нерухомого майна по вул.С.Зулінського (Тарногродського), 46, корпус 26, в м.Вінниці.

За результатами розгляду справи 01.02.2023 судом постановлена ухвала про витребування у Комунального підприємства "Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації" матеріалів інвентаризаційної справи на об`єкт нерухомого майна, що розташований за адресою: м.Вінниця, вул.С.Зулінського (Тарногродського), буд.46, корпус 26. В зв`язку з цим оголошена перерва в підготовчому судовому засіданні до 02.03.2023.

На визначену судом дату, 02.03.2023, з`явився представник позивача, який зазначив, що на день розгляду справи судом вирішені усі заявлені ним на стадії підготовчого провадження у справі заяви, клопотання; до матеріалів справи Товариством з обмеженою відповідальністю "Бастіон 2009" долучені усі наявні докази в обґрунтування позовних вимог.

Відповідач правом участі в судовому засіданні не скористався. 02.03.2023 на адресу суду надійшло клопотання Вінницької міської ради б/н від 02.03.2023 про проведення підготовчого судового засідання без участі її представника. Також відповідач не заперечував проти закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті.

02.03.2023 судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи для судового розгляду по суті на 23.03.2023.

23.03.2023 до суду засобами електронного зв`язку надійшло клопотання представника Вінницької міської ради Тетяни Олексюк про розгляд справи без участі представника відповідача. При ухваленні рішення у справі відповідач покладається на розсуд суду.

Позивач правом участі в судовому засіданні 23.03.2023 не скористався, хоча його представник повідомлений про вказану дату судового засідання, що стверджується підписом представника Шеремети Ю.О. на розписці (а.с. 140).

Відповідач правом участі в судовому засіданні 23.03.2023 також не скористався, хоча про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується підписом його представника на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення (листа з ухвалою суду від 02.03.2023) (а.с.143).

Враховуючи викладене, є достатні підстави вважати, що судом вжито належних заходів до повідомлення учасників справи про дату, час та місце слухання справи.

Суд зауважує, що відповідно до положень ч. 1 ст. 202 ГПК України, неявка належним чином повідомлених учасників справи, не перешкоджає розгляду справи по суті.

В судовому засіданні 23.03.2023 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, суд підписав вступну та резолютивну частини рішення.

Стислий виклад позицій учасників справи.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 15.05.2012 між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вінвест-В», в особі брокера Палінкевич Алли Вікторівни, що діяла в інтересах Відкритого акціонерного товариства «Вінницький підшипниковий завод», було укладено Біржовий контракт (договір купівлі-продажу) № 033/12 (надалі - Біржовий контракт). На підставі зазначеного Біржового контракту позивач придбав та оплатив трансформаторну підстанцію загальною площею 94,08 кв.м, що розташована за адресою: м. Вінниця, вул. Тарногродського, 46. Згодом позивачем було проведено реконструкції трансформаторної підстанції в котельню та у виробничий будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами.

16.06.2021 позивач звернувся до державного реєстратора із заявою про державну реєстрацію права приватної власності на вищезазначені нежитлові будівлі, однак 17.06.2021 отримав рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень №58806870. Оскільки позивачу було відмовлено в реєстрації права власності, він звернувся до суду з даним позовом, посилаючись на положення статті 392 ЦК України.

Натомість відповідач - Вінницька міська рада у своєму відзиві на позов (а.с. 51-55) просила cуд відмовити позивачу в задоволенні його вимог, зокрема зазначивши про відсутність підстав для визнання права власності на нерухоме майно у судовому порядку, оскільки у позивача є інший правовий спосіб приведення у відповідність правовстановлюючих документів. Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно. Позивачем у такому позові може бути суб`єкт, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку із наявністю щодо цього права сумнівів з боку третіх осіб чи необхідністю одержати правовстановлюючі документи. Водночас такий спосіб захисту не може бути застосований, якщо право на об`єкт нерухомості ні за ким не зареєстроване, а позивач не може зареєструвати своє право на об`єкт нерухомості, бо не здатний беззаперечно підтвердити своє право власності на об`єкт нерухомості належними правовстановлюючими документами. В даному випадку позивачем в якості відповідача у справ визначено Вінницьку міську раду, яка не має жодного відношення до спірного об`єкта нерухомості.

На думку відповідача, позивач не позбавлений можливості привести у відповідність правовстановлюючі документи на будівлі та споруди, що належать йому на праві власності. Позивачем не підтверджено втрату документа, який засвідчує його право власності на вказаний у позові об`єкт, як і не подано належних і допустимих доказів про його видачу останньому.

Фактичні обставини, які встановив суд, та зміст спірних правовідносин.

15.05.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Вінвест-В» в особі брокера Палінкевич Алли Вікторівни, що діяла в інтересах Відкритого акціонерного товариства «Вінницький підшипниковий завод» та позивачем - Товариством з обмеженою відповідальністю «Бастіон 2009» було укладено Біржовий контракт (договір купівлі-продажу) №033/12 (а.с. 8).

Відповідно до п. 2.1. Біржового контракту ТОВ «Вінвест-В» зобов`язалось передати у власність позивача майнові активи ВАТ «Вінницький підшипниковий завод», а позивач зобов`язався прийняти майнові активи і сплатити ціну відповідно до умов, що визначені в даному Контракті, а саме: трансформаторну підстанцію загальною площею 94,08 кв.м, що розташована за адресою: м.Вінниця, вул. Тарногродського, 46.

Як вказано в п. 2.2. Контракту згідно протоколу проведення аукціону № 012/12 від 15.05.2012 вартість майна становить 30500,00 грн, без ПДВ.

Згідно з актом приймання-передачі від 16.05.2012 ТОВ «Бастіон 2009» як покупець прийняло від продавця у власність споруду трансформаторної підстанції, яка знаходилася в непридатному стані, потребувала відновлювальних робіт та ремонту (а.с. 9).

Платіжним дорученням №149 від 17.05.2012 позивач сплатив ВАТ «Вінницький підшипниковий завод» 27465,60 грн (а.с. 10).

В подальшому позивачем було здійснено реконструкцію придбаної трансформаторної підстанції в котельню. 14.11.2012 виготовлено технічний паспорт на виробничий будинок (котельня літ. «Р») за адресою: м. Вінниця, вул. Тарногродського, 46, корпус, 26 (а.с. 11-15).

Внаслідок реконструкції корпусів №27, №28 та №53 створено підприємство по виробництву оздоблювальних будівельних матеріалів по вул.Тарногродського, 46 в м. Вінниці (1-й пусковий комплекс, в т.ч. виробничий корпус літ. «Ж», допоміжний корпус літ. «Т», котельня літ. «Р» в складі насосної автоматичного пожежогасіння

14.02.2013 складено Акт готовності об`єкта до експлуатації № 1 (а.с. 16-20).

На підставі Акту готовності об`єкта до експлуатації Державною архітектурно- будівельною інспекцією України 11 березня 2013 року та 17 грудня 2013 року видано Сертифікат № 164130700725 (а.с.21) та Сертифікат № 164133511462 (а.с. 22) про відповідність закінченого будівництвом об`єкта.

14.05.2020 виготовлено новий технічний паспорт на виробничий будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами за адресою: м. Вінниця, вул. Сергія Зулінського, будинок 46, корпус 26.

Згідно даних технічного паспорту та експлікації приміщень виробничого будинку у 2013 році додатково побудовано склад сировини «Літера 34» загальною площею 437,3 кв.м. (а.с.23-27).

Щодо земельної ділянки, на якій розташовано спірний об`єкт, судом встановлено, що 08.09.2009 між Вінницькою міською радою як орендодавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Бастіон 2009» укладено договір оренди земельної ділянки (а.с. 28-33).

Відповідно до пункту 1 договору оренди, орендодавець - Вінницька міська рада на підставі рішення від 26.06.2009 №2453 надала, а позивач - ТОВ «Бастіон 2009», як орендар, набув право оренди земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: м.Вінниця, вул.Тарногродського, 46. В оренду надано земельну ділянку загальною площею 3,4989 га, із них: ділянка №2 площею 2,3587 га для виробничих потреб (пункт 3 договору оренди). Спірний об`єкт нерухомості знаходиться на орендованій позивачем земельній ділянці №2 площею 2,3587 га.

Земельна ділянка передана в оренду з метою несільськогосподарського використання для виробничих потреб (виробництво оздоблювально-будівельних матеріалів з полімерів) за умови укладання інвестиційної угоди (пункт 8 договору оренди).

Договір укладено терміном на 45 років з моменту прийняття рішення Вінницькою міською радою (пункт 9 договору оренди).

08.12.2009 між орендодавцем та орендарем підписано акт прийому земельної ділянки за договором оренди земельної ділянки від 08.12.2009 (а.с.34).

Рішенням Виконавчого комітету Вінницької міської ради № 131 від 27.01.2009 будівлі присвоєна адреса: м. Вінниця, вулиця Тарногродського, 46, корпус 26. Рішенням 2 сесії 7 скликання Вінницької міської ради від 25.12.2015 № 71 вулиця Тарногродського перейменована на Сергія Зулінського.

16.06.2021 позивач звернувся до державного реєстратора із заявою про державну реєстрацію права приватної власності на нежитлові будівлі, що розташовані за адресою: Вінницька область, місто Вінниця, вулиця Зулінського Сергія, будинок 46, корпус 26.

17.06.2021 року позивач отримав рішення державного реєстратора про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень №58806870 (а.с. 41).

Як слідує з даного рішення, державний реєстратор Виконавчий комітет Вінницької міської ради прав на нерухоме майно Левчук Ірина Вікторівна, розглянувши заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, прийняту 16.06.2021 за реєстраційним номером 46263813, яку подав Шеремета Юрій Олександрович, та документи, надані для проведення державної реєстрації прав, встановив, що подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження.

Біржовий контракт (договір купівлі-продажу), згідно з яким передано у власність Товариству з обмеженою відповідальністю «Бастіон 2009» трансформаторну підстанцію загальною площею 94,08 кв.м., що розташована за адресою м.Вінниця, вул.Тарногродського, №46, укладений і зареєстрований 15.05.2012 за №033/12 Товарною біржею «Подільський контракт», не посвідчений нотаріально всупереч вимогам ст.656, 657 Цивільного кодексу України.

Крім того, відповідно до інформаційного листа №4264, виданого 31.05.2021 року КП «Вінницьким міським бюро технічної інвентаризації», на підставі рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради №131 від 27.01.2009 року будівлі котельні (щитової) літ. «Р» присвоєно тимчасову адресу: м. Вінниця вулиця Тарногродського,46, корпус 26.

Відповідно до сертифікату серії ІУ №164130700725 від 11.03.2013 Державною архітектурно-будівельною інспекцією України засвідчено відповідність реконструкції існуючих корпусів №27, №28 та №53 Товариства з обмеженою відповідальністю «Бастіон 2009» в підприємство по виробництву оздоблювальних будівельних матеріалів по вул.Тарногродського,46 в м.Вінниці (1-й пусковий комплекс, в т.ч. виробничий корпус літ. «Ж», допоміжний корпус літ. «Т», котельня літ. «Р» в складі насосної автоматичного пожежогасіння) проектній документації та підтверджено його готовність до експлуатації.

Відповідно до сертифікату серії ІУ №164133511462 від 17.12.2013 Державною архітектурно-будівельною інспекцією України засвідчено відповідність реконструкції існуючих корпусів №27, №28, №53 ТОВ «Бастіон 2009» в підприємство по виробництву оздоблювальних будівельних матеріалів по вул.Тарногродського, 46 в м.Вінниці (другий пусковий комплекс - котельня, склад сировини в осях « 1-5») проектній документації та підтверджено його готовність до експлуатації.

Документ щодо виникнення права власності на будівлю котельні літ. «Р» та склад сировини літ. «№34» Товариства з обмеженою відповідальністю «Бастіон 2009» до реконструкції відсутній.

Посилаючись на вказані обставини та на підставі статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», пунктів 18 та 23 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1127, державний реєстратор прийняв рішення відмовити у державній реєстрації права приватної власності на нежитлові будівлі, що розташовані за адресою: Вінницька область, м. Вінниця, вулиця Зулінського Сергія, будинок 46, корп. 26, за Товариством з обмеженою відповідальністю "Бастіон 2009".

Оглянувши матеріали інвентаризаційної справи №88407, суд встановив, що позивач листом від 08.10.2012 звертався до КП «Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації» з приводу виготовлення технічного паспорту на реконструкцію існуючих корпусів №27, 28, 53 ТОВ «Бастіон 2009» в підприємство по виробництву оздоблювальних будівельних матеріалів по вул. Тарнагродського, 46 в м. Вінниці, а також з листами від 25.11.2013 №56, від 26.02.2018 №26/02-18 з приводу виготовлення технічного паспорту та його копії на будівництво складу сировини за тією ж адресою.

Згідно з даними технічного паспорту №88407 на котельню літ «Р» (а.с. 23-27) придбана позивачем по Контракту № 033/12 трансформаторна підстанція загальною площею 94,08 кв.м, що розташована за адресою: м.Вінниця, вул. Тарногродського, 46 наразі являє собою виробничий будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами виробничого призначення, розташовані за адресою: м. Вінниця, вулиця Тарногродського, 46, корпус 26. Загальна площа будівлі котельні літ. «Р» складає 114 кв.м.

Доказів державної реєстрації за позивачем права власності на вказані об`єкти нерухомого майна матеріали інвентаризаційної справи не містять.

Норми права, які застосував суд, оцінка доказів та висновки щодо порушення, не визнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.

Відповідно до частин 1, 2 ст.4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За приписами ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною 2 статті 16 ЦК України.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Таким чином, у розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

У свою чергу охоронюваний законом інтерес - це прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони для задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності та іншим загально-правовим засадам (Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року №1-10/2004).

Відповідно до ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Право власності є найбільш фундаментальним речовим правом, яке створює основну юридичну передумову для нормального функціонування цивільного обороту. Тому закон спеціально регулює як підстави набуття права власності, так і підстави його припинення.

Право власності, як і будь-яке інше суб`єктивне право, виникає при наявності певних юридичних фактів та конкретних обставин, з якими закон пов`язує виникнення права власності на конкретне майно у певних осіб. Підстави виникнення права власності поділяються на такі, що не залежать від прав попереднього власника на майно, тобто первісні, та похідні, за якими право власності на майно переходить до власника від його попередника в порядку правонаступництва.

Таким чином, сторона при зверненні з позовом до господарського суду повинна довести, що її суб`єктивне право порушено, не визнано чи оспорюється, а об`єктом захисту є її охоронюваний законом інтерес.

Позивач свої позовні вимоги обґрунтовує посиланням на положення статей 328 та 392 ЦК України.

Відповідно до статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідача й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Згідно зі ст.328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Застосовуючи норми статті 328 ЦК України, суд повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав та у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт і чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України.

Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно.

Позивачем у такому позові може бути суб`єкт, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності через наявність щодо цього права сумнівів з боку третіх осіб чи необхідністю одержати правовстановлюючі документи.

Згідно зі ст.392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Позов про визнання права власності - це позадоговірна вимога власника майна про констатацію перед третіми особами факту приналежності позивачу права власності на спірне майно, не з`єднане з конкретними вимогами про повернення майна чи усунення інших перешкод, не зв`язаних з позбавленням володіння. Позови про визнання права власності спрямовані на усунення перешкод у здійсненні власником (чи титульним власником) свого права і виключення домагань на приналежне власнику майно за допомогою підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності.

Умовами подання позову про визнання права власності є:

1) наявність права власності у позивача;

2) оспорювання права власності іншими особами;

3) наявність у власника можливості довести своє право власності.

Отже, змістом позову про визнання права власності є вимога власника, чиї права оспорюються, про констатацію перед особами, які оспорюють його право на річ, наявності у нього права власності на спірне майно, а необхідною умовою захисту права власності шляхом його визнання є підтвердження позивачем своїх прав на майно.

Підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову. Аналогічних висновків дійшов Верховний суд України в постанові від 21 жовтня 2015 року у справі №3-649гс15

Тому передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності в судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно.

Наведене узгоджується з висновками Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у його постановах від 02.05.2018 у справі № 914/904/17, від 27.06.2018 у справі № 904/8186/17, від 11.04.2019 у справі № 910/8880/18, та висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у її постанові від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19).

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

У рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004р. Конституційного суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч.1 ст.4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права» як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб`єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб`єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов`язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову. Аналогічний правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 10.11.2021 по справі №910/8060/19.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Одночасно, слід зазначити, що згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно приписів ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами зазначених документів, ратифікованих законами України.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, способи захисту за своїм призначенням можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. При цьому, метою застосування певного способу захисту є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб`єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню. Аналогічну позицію викладено у листі Верховного Суду України від 01.04.2014 р. «Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України».

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ акцентував, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

У постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17 зауважено, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Верховний Суд у постанові від 21.12.2021 по справі №917/664/19 зауважив, що гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Верховний Суд у постанові від 13.01.2022 по справі №921/591/20 зауважив, що додатково, в контексті обраного способу захисту, розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача у цих правовідносинах, позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (пункт 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19).

Верховний Суд у постанові від 10.11.2021 по справі №910/8060/19 вказав, що під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Під ефективністю судового захисту розуміється спроможність судового рішення (за наслідками його виконання) призвести до усунення невизначеності у праві позивача та відновити права та законні інтереси особи, на захист яких було подано відповідний позов.

Поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними (рішення Європейського суду з прав людини від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" (Doran v. Ireland)).

Ефективність означає як попередження стверджуваного порушення чи його продовження, так і надання відповідного відшкодування за будь-яке порушення, яке вже відбулося (рішення ЄСПЛ від 26.10.2000 у справі "Кудла проти Польщі" (Kudla v. Poland)).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 05.04.2005 у справі "Афанасьєв проти України" зазначено, що засіб захисту, що вимагається, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).

Таким чином, виходячи зі змісту ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством - ефективність), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно в установленому законом порядку. Факт володіння нерухомим майном може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно в установленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння). Такі висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181 цс 18, пункти 43, 89) і в подальшому системно впроваджені у практику Верховного Суду (див. ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 грудня 2019 року у справі № 372/1684/14-ц).

Отже, позивач обрав неналежний спосіб захисту свого права, не вчинив юридично значимих дій, необхідних для належної реалізації прав власника на майно, придбане за Біржовим контрактом.

За правилами ст.387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Позов про визнання права власності спрямований на усунення перешкод у здійсненні власником свого права і виключення домагань на приналежне власнику майно за допомогою підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності. Необхідною умовою захисту права власності шляхом його визнання служить, по-перше, підтвердження в судовому порядку своїх прав на майно шляхом подання належних і достатніх доказів, які достеменно підтверджують факт набуття права власності на законних підставах, і, по-друге, вичерпне спростування доводів третіх осіб, які оспорюють або не визнають право власності позивача.

Тобто, у даній нормі йдеться про визнання права власності, яка не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує право власності.

Таким чином особа, яка ставить питання про витребування майна на свою користь на цій правовій підставі, повинна в першу чергу довести наявність у неї права власності на спірне майно. Такі ж права має і користувач майна, який здійснює свої права на законних підставах.

Однак матеріали справи № 902/775/21 не містять відповідних правовстановлюючих документів на позивача, які беззаперечно підтверджують належність йому спірного майна на праві власності. Позивач не зареєстрував у встановленому порядку право власності на придбану згідно Біржового контракту №033/12 трансформаторну підстанцію загальною площею 94,08 кв.м, що була розташована за адресою: м.Вінниця, вул. Тарногродського, 46.

Функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Гарантування державою об`єктивності, достовірності, повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження й обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав є загальними засадами цієї реєстрації (пункт 1 частини першої статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності не має.

Документ, який підтверджує право власності на будівлю котельні та склад сировини літ. «№34» у Товариства з обмеженою відповідальністю «Бастіон 2009» до реконструкції відсутній. Відсутність доказів державної позивача права власності на спірне майно, а також неоспорювання такого права відповідачем, виключає застосування до спірних правовідносин положень статті 392 ЦК України.

Окрім того, суд вказує на так відсутність у позивача повного переліку дозвільних документів на реконструкцію котельні та будівництво складу літ. №34.

Крім того, площа об`єктів, які позивач придбав на підставі Біржового контракту, не є тотожними площам об`єктів, у т.ч. новостворених, на які позивач просить визнати право власності.

Також суд зауважує, що внаслідок реконструкції виробничих корпусів, будівництва складу, спірний об`єкт нерухомого майна набув ознак цілісного майнового комплексу - підприємство по виробництву оздоблювальних будівельних матеріалів.

Відповідно до статті 191 ЦК України підприємство є єдиним майновим комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності. До складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом. Підприємство як єдиний майновий комплекс є нерухомістю. Права на земельну ділянку та інші об`єкти нерухомого майна, які входять до складу єдиного майнового комплексу підприємства, підлягають державній реєстрації в органах, що здійснюють державну реєстрацію прав на нерухоме майно. Підприємство або його частина можуть бути об`єктом купівлі-продажу, застави, оренди та інших правочинів.

Згідно Методичних рекомендацій Державної реєстраційної служби України стосовно об`єктів нерухомого майна, права на які підлягають державній реєстрації від 11.12.2012, законодавством використовується поняття "єдиний майновий комплекс", "цілісний майновий комплекс".

Так, цілісним майновим комплексом згідно з статтею 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" є господарський об`єкт з завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг) з наданою йому земельною ділянкою, на якій він розміщений, автономними інженерними комунікаціями, системою енергопостачання.

Національним стандартом №1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав", затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2003 №1440, передбачено, що цілісними майновими комплексами є об`єкти, сукупність активів яких дає змогу провадити певну господарську діяльність. Цілісними майновими комплексами є підприємства, а також їх структурні підрозділи (цехи, виробництва, дільниці тощо), які можуть бути виділені в установленому порядку в самостійні об`єкти з подальшим складанням відповідного балансу і можуть бути зареєстровані як самостійні суб`єкти господарської діяльності.

Аналогічне визначення цілісного майнового комплексу закріплено Положенням про порядок віднесення майна до такого, що включається до складу цілісного майнового комплексу державного підприємства, затвердженим наказом Фонду державного майна України від 29.12.2010 №1954, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 24.01.2011 за №109/18847. Наведеним положенням цілісний майновий комплекс визначено як об`єкт, сукупність активів якого забезпечує провадження окремої діяльності, що визначає загальнодержавне значення підприємства, на постійній і регулярній основі. Цілісними майновими комплексами можуть бути структурні підрозділи, які в установленому порядку виділяються в самостійні об`єкти.

Аналізуючи викладене, можна виділити такі основні характеристики єдиного майнового комплексу, зокрема:

- сукупності взаємопов`язаного майна, що використовується за відповідним призначенням;

- використання єдиного майнового комплексу для здійснення підприємницької діяльності;

- поширення на єдиний майновий комплекс режиму нерухомої речі.

Слід вказати, що єдиний майновий комплекс, з врахуванням приписів ст.188 ЦК України, є складною річчю (нерухомим майном), до складу якої, зокрема, входять інші нерухомі речі, речові права на які підлягають державній реєстрації.

Тобто, у зв`язку з цим, при проведенні державної реєстрації права власності на підприємство як єдиний майновий комплекс, подаються документи, що підтверджують виникнення, перехід та припинення права власності щодо кожного об`єкта нерухомого майна, що входить до складу єдиного майнового комплексу, які передбачені Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", Постановою КМ України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" №1127 від 25 грудня 2015р.

Проте позивачем не доведено факт наявності у нього права власності саме на цілісний майновий комплекс, а відповідно не обґрунтовано та не доведено порушення його прав та інтересів, у зв`язку із чим суд дійшов висновку про відсутність у позивача матеріально-правових підстав заявляти про порушення права власності та відсутність підстав завертатись за захистом цього права, у тому числі шляхом його визнання.

Суд встановив, що відповідач не оспорює та не заперечує право власності позивача на об`єкти нерухомості, тоді як норми статті 392 ЦК України вимагають доведення порушення відповідачем права власності (оспорювання або невизнання), за захистом якого звертається позивач.

Суд погоджується з доводами відповідача про відсутність підстав для визнання права власності на нерухоме майно у судовому порядку, оскільки у позивача є інший правовий спосіб приведення у відповідність правовстановлюючих документів.

Відповідно до п.30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно п.29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Span» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч.ч.2, 3 ст.13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 ст.13 ГПК України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч.1 ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч.1 ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи викладене, господарський суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову, оскільки позивач обрав неналежний спосіб захисту своїх прав, не довів належними та допустимими доказами порушення свого права, що підлягає судовому захисту.

Відсутність (недоведеність) у позивача права власності на спірне майно, що права позивача відповідачем не оспорюються, є самостійними підставами для відмови в позові.

Судові витрати у вигляді судового збору та витрат на проведення судової оціночно-будівельної експертизи за результатами розгляду справи залишаються за позивачем.

Керуючись ст. ст. 123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. В позові відмовити.

2. Копію повного тексту рішення суду від 23.03.2023 у справі №902/775/21 направити сторонам згідно переліку.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 256, 257 ГПК України).

Повне рішення складено 03 квітня 2023 р.

Суддя Нешик О.С.

кількість прим. рішення:

1 - до справи;

2 - Товариству з обмеженою відповідальністю "Бастіон 2009" (вул.С.Зулінського, буд.46, корп.27, м.Вінниця, 21022) - рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення;

3 - представнику Товариства з обмеженою відповідальністю "Бастіон 2009" адвокату Шереметі Ю.О. ( ІНФОРМАЦІЯ_1 );

4 - Вінницькій міській раді (vinrada@vmr.gov.ua)