Рішення

від 22.03.2023 по справі 904/4490/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.03.2023м. ДніпроСправа № 904/4490/22

Господарський суд Дніпропетровської області

у складі судді Дупляка С.А.,

за участю секретаря судового засідання Євтушенка Д.Є.,

представників учасників справи:

від позивача: Іванчик П.В.;

від позивача: Шульга В.С.,

від відповідача-1: Кузюр О.О.;

від відповідача-2: Кузюр О.О.;

від відповідача-3: представник не з`явився;

від третьої особи-1: представник не з`явився;

від третьої особи-2: представник не з`явився;

від третьої особи-3: представник не з`явився;

від третьої особи-4: представник не з`явився;

дослідивши матеріали справи № 904/4490/22

за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Шевченка, 36"

до

1. Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради,

2. Дніпровської міської ради,

3. Товариства з обмеженою відповідальністю "Дергіз",

за участю третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - ОСОБА_1 ,

за участю третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - ОСОБА_2 ,

за участю третьої особи-3, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Державного реєстратора Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Зубко Валерія Юрійовича

за участю третьої особи-4, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Комунального підприємства "Міські активи" Дніпровської міської ради

про витребування майна, скасування рішення, визнання договору недійсним,

в с т а н о в и в:

1. ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Шевченка, 36" (далі - позивач) звернулося до господарського суду з позовною заявою від 29.11.2022 за вих. №б/н до Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради (далі - відповідач-1), Дніпровської міської ради (далі - відповідач-2) та до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дергіз" (далі - відповідач-3), у якій позивач просить суд:

витребувати підвал житлового будинку №36 по вул. Шевченка у м. Дніпро з чужого незаконного володіння територіальної громади м. Дніпра в особі відповідача-2 та відповідача-3;

скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 46553519 від 19.04.2019 про реєстрацію права власності за територіальною громадою м. Дніпра в особі відповідача-2 на підвал житлового будинку №36 по вул. Шевченка у м. Дніпро , припинивши право власності територіальної громади м.Дніпра в особі відповідача-2 на підвал житлового будинку №36 по вул. Шевченка у м.Дніпро ;

визнати недійним договір оренди від 31.01.2020 №86-ДРА/20 нежитлових вбудованих приміщень №І-Х загальною площею 274,4 кв.м. (в т.ч. вхід у підвал В та В1 24,2 кв.м.), розташованих за адресою: м. Дніпро, вул. Шевченка, 36 , у підвалі 2-х поверхового будинку, укладений між відповідачем-1 та відповідачем-3.

Судові витрати позивач просить суд покласти на відповідачів.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №904/4490/22 визначено суддю ДУПЛЯКА Степана Анатолійовича, що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.11.2022.

Ухвалою від 05.12.2022 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 21.12.2022. Залучено Савченко Світлану Павлівну до участі у справі в якості третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача (далі - третя особа-1). Залучено ОСОБА_2 до участі у справі в якості третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача (далі - третя особа-2). Залучено Державного реєстратора Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Зубка Валерія Юрійовича до участі у справі в якості третьої особи-3, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів (далі - третя особа-3). Залучено Комунальне підприємство "Міські активи" Дніпровської міської ради до участі у справі в якості третьої особи-4, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів (далі - третя особа-4).

Ухвалою від 21.12.2022 підготовче засідання відкладено до 25.01.2023.

Через відділ документального забезпечення 22.12.2022 від відповідача-1 та відповідача-2 надійшов відзив, у якому відповідачі 1, 2 просили суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Через відділ документального забезпечення 25.01.2023 від позивача надійшли письмові пояснення, у яких позивач просить суд позовні вимоги задовольнити.

Ухвалою від 25.01.2023 підготовче провадження продовжено, підготовче засідання відкладено до 21.02.2023.

Ухвалою від 21.02.2023 підготовче провадження закрито, справу призначено до розгляду по суті на 08.03.2023.

За результатами судового засідання, яке відбулося 08.03.2023 оголошено перерву до 22.03.2023.

Як убачається з матеріалів справи ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 05.12.2022 надсилалася відповідачу-3 на адресу: 01000, м. Київ, пр. Бажана Миколи, буд. 3, за трек-номером 4900098664098.

Зазначена кореспонденція повернулась на адресу господарського суду без вручення адресату, зокрема, 05.01.2023 з відміткою пошти «адресат відсутній за вказаною адресою».

Також ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 05.12.2022 надсилалася третій особі-1 на адресу: 49054, м. Дніпро, вул. Симона Петлюри, буд. 38, за трек-номером 49000986644101.

Зазначена кореспонденція повернулась на адресу господарського суду без вручення адресату, зокрема, 19.01.2023 з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

З матеріалів справи вбачається і те, що ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 05.12.2022 надсилалася третій особі-2 на адресу: 49005, м.Дніпро, вул. Полігонна, буд. 18-Г, кв. 111, за трек-номером 4900098664071.

Зазначена кореспонденція повернулась на адресу господарського суду без вручення адресату, зокрема, 16.01.2023 з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

Відповідно до частин третьої і сьомої статті 120 ГПК України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Порядок вручення судових рішень визначено у статті 242 ГПК України, за змістом частини 5 якої учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення, якщо така адреса відсутня.

Частиною одинадцятою статті 242 ГПК України передбачено, що у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Порядок надання послуг поштового зв`язку, права та обов`язки операторів поштового зв`язку і користувачів послуг поштового зв`язку визначають Правила надання послуг поштового зв`язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, і які регулюють відносини між ними.

Відповідно до пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, у разі неможливості вручення одержувачам поштові відправлення зберігаються об`єктом поштового зв`язку місця призначення протягом одного місяця з дня їх надходження.

Поштові відправлення повертаються об`єктом поштового зв`язку відправнику у разі, зокрема, з позначкою "адресат відсутній за вказаною адресою" та/або «за закінченням терміну зберігання».

Верховний Суд в ухвалі від 11.08.2022 у справі №916/514/21 зазначає, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, за відсутності відомостей у суду про наявність у такої сторони інших засобів зв`язку та/або адреси електронної пошти, необхідність зазначення яких у процесуальних документах передбачена статтями 162, 165, 258, 263, 290, 295 ГПК України, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.

Встановлений порядок надання послуг поштового зв`язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.

Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв`язку вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, господарський суд вважає, що факт неотримання відповідачем поштової кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, залежав від волевиявлення самого адресата, тобто мав суб`єктивний характер та є наслідком неотримання адресатом пошти під час доставки за вказаною адресою і незвернення самого одержувача кореспонденції до відділення пошти для отримання рекомендованого поштового відправлення.

Більш того, обов`язок суду повідомити учасників справи про дату, час і місце судового засідання є реалізацією однієї з основних засад (принципів) господарського судочинства - відкритості судового процесу. Невиконання (неналежне виконання) судом цього обов`язку призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про дату, час і місце судового засідання, але й основних засад (принципів) господарського судочинства.

Розгляд справи є можливим лише у разі наявності у суду відомостей щодо належного повідомлення учасників справи та інших осіб про дату, час і місце судового засідання. Право бути належним чином повідомленим про дату, час і місце слухання справи не може бути формальним, оскільки протилежне не відповідає ідеї справедливого судового розгляду, яка включає основоположне право на змагальність провадження (подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №918/1478/14, від 03.08.2022 у справі №909/595/21).

Виходячи зі змісту статей 120, 242 ГПК України, пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270 (далі - Правила №270), у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною (наявність такої адреси в ЄДР прирівнюється до повідомлення такої адреси стороною), і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 17.11.2021 у справі №908/1724/19, від 14.08.2020 у справі №904/2584/19 та від 13.01.2020 у справі №910/22873/17).

Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі №910/16249/19, від 19.05.2021 у справі №910/16033/20, від 20.07.2021 у справі №916/1178/20).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначав, що відсутнє порушення, якщо відповідач у цивільній справі відсутній, при цьому його не було знайдено за адресою, яку надали позивачі, а місце його перебування неможливо було встановити, незважаючи на зусилля національних органів влади, зокрема, розміщення оголошень у газетах та подання запитів до поліції (рішення у справі "Нун`єш Діаш проти Португалії" від 10.04.2003, заяви №69829/01, №2672/03).

Відповідно до статті 9 Закону "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" (далі - Закон "Про державну реєстрацію") відомості до ЄДР про юридичну особу, в тому числі щодо її місця знаходження, вносяться відповідно до інформації, наданої самою юридичною особою.

Вказане дає підстави вважати, що така адреса є актуальною, та саме на особу, місцезнаходження якої визначено конкретною адресою, покладено обов`язок перевіряти надходження поштової кореспонденції.

Суд звертає увагу, що відповідач є юридичною особою, на яку відповідно до статті 4, частини першої, пункту 10 частини другої статті 9 Закону "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" покладено обов`язок зазначати достовірні дані щодо власного місцезнаходження, які відповідно до статті 10 зазначеного Закону вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Для отримання поштових відправлень юридична особа повинна забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону "Про поштовий зв`язок" та Правил №270 (аналогічна правова позиція висвітлена у постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 01.03.2023 у cправі №910/18543/21).

Правильність адреси місця проживання відповідача-3 підтверджується даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 19.01.2023.

Господарський суд також бере до уваги і те, що ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 05.12.2022 та всі подальші ухвали були оприлюднені в Єдиному державному реєстрі судових рішень невідкладно.

Так, суд встановив, що ухвала від 05.12.2022 вважається врученою відповідачу-3 у день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, а саме 02.01.2023.

В той час, як ухвала від 05.12.2022 вважається врученою третій особі-1 також у день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, але 10.01.2023.

Крім цього, ухвала від 05.12.2022 вважається врученою третій особі-2 у день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про закінчення терміну зберігання, а саме 10.01.2023.

Відповідачу(ам) в ухвалі від 05.12.2022 встановлено п`ятнадцятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву. У зазначений строк відповідач(і) має(ють) право надіслати суду відзив на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам ст. 165 ГПК України, власні заяви чи клопотання, подання яких передбачене положеннями ГПК України, (у разі наявності), а також всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 165 ГПК України одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду копія відзиву та доданих до нього документів, в т.ч. заяв чи клопотань, відповідач(і) зобов`язаний(і) надіслати іншим учасникам справи, докази чого надати суду разом з відзивом (розрахунковий чек, опис вкладення до цінного листа).

Крім цього, відповідачу(ам) роз`яснено, що у разі ненадання відповідачем(ами) відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 9 ст. 165 ГПК України).

Отже, строк для подачі відзиву відповідачем-3 тривав до 17.01.2023.

Станом на 22.03.2023 відзив відповідачем-3 не надано.

Третій(м) особі(ам) в ухвалі від 05.12.2023 роз`яснено, що відповідно до ст. 168 ГПК України вона(и) мають право надати письмові пояснення щодо позову, які повинні відповідати вимогам ст. 165 ГПК України, в п`ятиденний строк з дня вручення даної ухвали, а також письмові пояснення щодо відзиву протягом семи днів від дати його отримання. Крім того треті особи мають право подати докази, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються їх пояснення, якщо такі докази не надані позивачем та/або відповідачем. Копію письмових пояснень треті особи направляють на адреси інших учасників процесу, докази (розрахунковий чек, опис вкладення до цінного листа) чого надають суду протягом трьох днів від дати направлення.

Отже, строк для подачі письмових пояснень третьою особою-1 та третьою особою-2 тривав до 15.01.2023.

Станом на 22.03.2023 письмові пояснення ані третьою особою-1, ані третьою особою-2 не надано.

Відповідно до частини 4 статті 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Подання заяв по суті справи є правом учасників справи (частина 4 статті 161 ГПК України).

З урахуванням того, що відповідач та треті особи не скористалися правом на подачу відзиву і письмових пояснень відповідно, господарський суд вирішив справу за наявними в ній матеріалами.

Таким чином об`єктивних обставин, що не залежали від волевиявлення відповідача-3 та третіх осіб 1, 2 та які могли б вплинути на пропуск встановленого процесуального строку на подачу відзиву і письмових пояснень, не вбачається.

Ухвалу від 05.12.2022 про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі третя особа-3 отримала 10.01.2023, а третя особа-4 отримала 19.01.2022, що підтверджується рекомендованими повідомленням про вручення поштових відправлень, які повернулися на адресу господарського суду 20.01.2023 (арк. 165, том 1) та 25.01.2023 (арк. 166, том 1) відповідно.

Як вказувалося вище, третій(м) особі(ам) в ухвалі від 05.12.2023 роз`яснено, що відповідно до ст. 168 ГПК України вона(и) мають право надати письмові пояснення щодо позову, які повинні відповідати вимогам ст. 165 ГПК України, в п`ятиденний строк з дня вручення даної ухвали, а також письмові пояснення щодо відзиву протягом семи днів від дати його отримання. Крім того треті особи мають право подати докази, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються їх пояснення, якщо такі докази не надані позивачем та/або відповідачем. Копію письмових пояснень треті особи направляють на адреси інших учасників процесу, докази (розрахунковий чек, опис вкладення до цінного листа) чого надають суду протягом трьох днів від дати направлення.

Отже, строк для подачі письмових пояснень третьою особою-3 та третьою особою-4 тривав до 24.01.2023 та до 25.01.2023 відповідно.

Станом на 22.03.2023 письмові пояснення ані третьою особою-3, ані третьою особою-4 суду не надано.

Суд вважає за необхідне зазначити, що статтями 42, 43 ГПК України передбачено, що учасники справи мають право ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, одержувати копії судових рішень; а також повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.

Сторони мають цікавитися станом відомих їм судових проваджень.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (частина третя статті 13 ГПК України).

Згідно частини четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Вжиття заходів для прискорення процедури розгляду є обов`язком не тільки для держави, а й в осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Більш того, з метою повідомлення відповідача-3 та третіх осіб 1, 2, 3, 4 про судове провадження та виклик у судове засідання, господарський суд розміщував оголошення про виклик в судове засідання на офіційному веб-порталі Судової влади України, що підтверджується оголошеннями наявними у матеріалах справи №904/4490/22.

Через відділ документального забезпечення 22.03.2023 від позивача надійшли письмові пояснення, у яких позивач просив суд позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

В судовому засіданні 22.03.2023 представники позивача відповідали на запитання суду, надавали пояснення у справі та наполягали на задоволенні позовних вимог.

Представник відповідача 1, 2 заперечував проти задоволення позовних вимог та просив суд у їх задоволенні відмовити.

Дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийняв рішення у справі.

З урахуванням режиму воєнного стану та можливості повітряної тривоги в місті Дніпрі у Господарському суді Дніпропетровської області встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи. Відтак, справу розглянуто у розумні строки, ураховуючи вищевказані обставини та факти.

Стислий виклад позиції позивача

Позивач вважає, що підвал житлового приміщення належить саме йому і безпідставно переданий у власність та оренду іншим учасникам справи, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

Більш того, позивач вважає, що правомірність його позовних вимог підтверджується, в тому числі і висновком експерта та постановою Центрального апеляційного господарського суду від 28.02.2023 у справі №904/7257/21.

Стислий виклад позиції відповідачів 1, 2

Відповідачі 1, 2 зауважили, що позивач не довів суду, яким чином саме вони порушили права позивача. Крім цього, на думку відповідачів 1, 2, спірний підвал перебуває у власності трьох осіб і доцільно справу розглядати за участю всіх власників підвалу.

Доводи позивача щодо відзиву відповідачів 1, 2 на позовну заяву

Позивач вважає, що ситуація, яка є предметом розгляду у справі №904/4490/22 є унікальною, а докази і підстави виникнення права власності у всіх власників підвалу є різними, а тому об`єднувати всі провадження в єдине є недоречним.

Крім цього, позивач наголосив, що відповідачі 1, 2 не довели суду правомірність набуття права власності на спірний підвал.

Стислий виклад позиції відповідача-3

Відзив не надано.

Стислий виклад позицій третіх осіб 1, 2, 3, 4

Письмові пояснення не надано.

2. ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ

15.04.2019 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №46553519 державним реєстратором Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Зубковим Валерієм Юрійовичем за Дніпровською міською радою зареєстровано право власності на нежитлові приміщення №І-Х, розташовані у підвалі житлового будинку літ. В-2 по вул. Шевченка, 36 у м. Дніпрі, що підтверджується наявною в матеріалах справи інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №199933619 від 12.02.2020.

Наявні в матеріалах справи копії матеріалів технічної інвентаризації, надані КП "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації" Дніпропетровської обласної ради, з інвентаризаційної справи за адресою: м. Дніпро, вул. Шевченка, буд. 36 свідчать про те, що нежитлові приміщення №І-Х загальною площею 250,2 кв.м. є підвальними приміщеннями.

В матеріалах справи наявний висновок експерта Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз №5684-21 від 20.05.2022, складений за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи на виконання ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 19.10.2021 у справі №904/7257/21, у якому зазначено про те, що, враховуючи час будівництва, конструктивні складові, габаритні розміри, об`ємно-планувальні та архітектурні рішення, підвальні приміщення будинку 36 по вул. Шевченка у м. Дніпрі належать до числа допоміжних приміщень житлового будинку.

24.05.2019 між КП "Жилсервіс-2" ДМР та ОСББ "Шевченко 36" підписаний акт приймання-передачі об`єкта в управління з управління відповідно до умов якого будинок за адресою: м. Дніпро, вул. Шевченка, 36, літ.В-2 передається з управління КП "Жилсервіс-2" ДМР в управління ОСББ "Шевченко 36" з 01.05.2019 із загальною площею будинку (частини будинку) 1397,1 кв.м., з якої житлова площа квартир 382,0 кв.м., загальна площа квартир 676,9 кв.м., у тому числі підвали площею 250,2 кв.м.

31.01.2020 між Департаментом по роботі з активами Дніпровської міської ради (орендодавець) та відповідачем-3 (Товариством з обмеженою відповідальністю "Дергіз", попередня назва - Товариство з обмеженою відповідальністю "Кангаро Груп") укладено договір №86-ДРА/20 оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста.

Пунктом 1.1 договору сторони погодили, що з метою ефективного використання комунального майна орендодавець на підставі рішення міської ради від 21.03.2007 №41/11 із змінами та доповненнями передає, а орендар приймає в строкове платне користування комунальне нерухоме майно нежитлові вбудовані приміщення №І-Х (надалі об`єкт оренди) загальною площею 274,4 кв.м. (в т.ч. вхід у підвал В та В1 24,2 кв.м.), розташовані за адресою: м. Дніпро, вул. Шевченка, 36 у підвалі 2-х поверхового будинку, вартість яких, згідно з незалежною оцінкою становить 625.043,00 грн без ПДВ, що перебувають на балансі комунального підприємства "Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю" Дніпропетровської міської ради, під використання для розміщення суб`єкту господарювання, що здійснює побутове обслуговування населення. Використання об`єкту оренди не за цільовим призначенням забороняється.

Позивач вважає, що спірні нежитлові приміщення спільне майно співвласників житлового будинку №36 по вул. Шевченка у м. Дніпрі, які є допоміжними приміщеннями, а тому державна реєстрація права власності на майно за відповідачем-2 є такою, що здійснена за відсутності законних підстав та порушує права співвласників, що й стало причиною виникнення спору й подання позову з вимогами, які є способом захисту прав співвласників багатоквартирного будинку в особі позивача.

Відповідно до положень частини першої статті 385 ЦК України власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку (будинках) для забезпечення експлуатації такого будинку (будинків), користування квартирами та нежитловими приміщеннями та управління, утримання і використання спільного майна багатоквартирного будинку (будинків) можуть створювати об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (будинків). Таке об`єднання є юридичною особою, що створюється та діє відповідно до закону та статуту.

Правові та організаційні засади створення, функціонування, реорганізації та ліквідації об`єднань власників жилих та нежилих приміщень багатоквартирного будинку, захисту їхніх прав та виконання обов`язків щодо спільного утримання багатоквартирного будинку визначено Законом України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку".

Статтею 1 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" встановлено, що об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (далі - об`єднання) - юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна.

За змістом ст. 4 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" об`єднання створюється для забезпечення і захисту прав співвласників та дотримання їхніх обов`язків, належного утримання та використання спільного майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами. Об`єднання створюється як непідприємницьке товариство для здійснення функцій, визначених законом. Порядок надходження і використання коштів об`єднання визначається цим Законом та іншими законами України. Основна діяльність об`єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов`язань, пов`язаних з діяльністю об`єднання. Об`єднання є юридичною особою, що створюється відповідно до закону. Об`єднання є неприбутковою організацією і не має на меті одержання прибутку для його розподілу між співвласниками. Об`єднання відповідає за своїми зобов`язаннями коштами і майном об`єднання, від свого імені набуває майнові і немайнові права та обов`язки, виступає позивачем та відповідачем у суді. Об`єднання не несе відповідальності за зобов`язаннями співвласників.

Отже, законодавець визначає ОСББ як юридичну особу приватного права (створену в добровільному порядку шляхом її заснування власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку на підставі домовленості між собою), створені власниками для сприяння використання їх власного майна, управління, утримання і використання неподільного та загального майна.

Правові, організаційні та економічні відносини, що виникають у процесі реалізації прав та виконання обов`язків власників квартир та нежитлових приміщень як співвласників багатоквартирного будинку щодо його утримання та управління врегульовані нормами Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку".

Управління багатоквартирним будинком - вчинення співвласниками багатоквартирного будинку дій щодо реалізації прав та виконання обов`язків співвласників, пов`язаних з володінням, користуванням і розпорядженням спільним майном багатоквартирного будинку (п.8 ч.1 ст.1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку").

У п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" визначено, що спільне майно багатоквартирного будинку - приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія.

Відповідно до ч. 2 ст. 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Приписами частини другої статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" передбачено, що власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

Отже, право володіння, користування та розпорядження допоміжними приміщеннями мають усі співвласники житлового будинку.

Офіційне тлумачення положень частини другої статті 10 Закону "Про приватизацію державного житлового фонду" наведено у рішенні Конституційного Суду України від 02.03.2004 № 4-рп/2004 зі змінами згідно з рішенням Конституційного Суду України від 09.11.2011 №N14-рп/2011.

Так, у рішенні Конституційного Суду України від 02.03.2004 № 4-рп/2004 визначено: « 1.1. Допоміжні приміщення (підвали сараї, кладовки, горища, колясочні і т.ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього».

Допоміжні приміщення, відповідно до частини другої статті 10 вказаного Закону, стають об`єктами права спільної власності співвласників багатоквартирного будинку, тобто їх спільним майном, одночасно з приватизацією громадянами квартир. Для підтвердження набутого в такий спосіб права не потребується вчинення будь-яких інших додаткових юридичних дій. Власникам квартир немає необхідності створювати з цією метою об`єднання співвласників багатоквартирного будинку.

При цьому допоміжними приміщеннями є всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, комунікацій, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов`язаних із життєзабезпеченням. І лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення); нежитлове приміщення - ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об`єктом нерухомого майна; спільне майно багатоквартирного будинку - приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія; управління багатоквартирним будинком - вчинення співвласниками багатоквартирного будинку дій щодо реалізації прав та виконання обов`язків співвласників, пов`язаних з володінням, користуванням і розпорядженням спільним майном багатоквартирного будинку; частка співвласника - частка, яку становить площа квартири та/або нежитлового приміщення співвласника у загальній площі всіх квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.

Для розмежування допоміжних приміщень багатоквартирного жилого будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку і входять до житлового фонду, та нежилих приміщень, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять, слід виходити як з місця їхнього розташування, так і із загальної характеристики сукупності властивостей таких приміщень, зокрема, способу і порядку їх використання (такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №598/175/15-ц).

Допоміжними приміщеннями мають вважатися всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов`язаних із життєзабезпеченням. І лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень (аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 18.07.2018 у справі №916/2069/17, від 22.11.2018 у справі №904/1040/18, від 15.05.2019 у справі №906/1169/17).

Отже, чинним законодавством України встановлено загальне правило (своєрідну презумпцію) наявності у всіх нежитлових приміщень багатоквартирного житлового будинку статусу допоміжних приміщень, а як виняток, лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення - для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень.

Виходячи з такої презумпції та з врахуванням принципу змагальності сторін, лише позивач не повинен доводити статус спірних приміщень як допоміжних, а навпаки, передусім відповідач, який є їх останнім набувачем, має довести винятковий статус спірних приміщень як ізольованих приміщень в багатоквартирному будинку, що не належать до житлового фонду та є самостійним об`єктом нерухомого майна, оскільки зі стадії проєктування, тобто, з самого початку, вони будувалися з іншим цільовим призначенням - для потреб непромислового характеру (схожий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №598/175/15-ц).

Таким чином, співвласники багатоквартирного будинку мають право користування допоміжними приміщеннями, право отримувати доступ до технічної документації, інформації про технічний стан, умови утримання та експлуатації, витрати на утримання, надходження від використання таких приміщень.

При вирішенні цього спору та вирішенні питання наявності у позивача правомочностей стосовно спірних приміщень, ключовим є визначення правового статусу спірних приміщень, а саме, встановлення того, чи відносяться вказані приміщення до допоміжних чи є нежитловими приміщеннями в структурі житлового будинку.

Відповідно до даних технічної інвентаризації від 28.08.1968, приміщення підвалу будинку є сараями.

В акті приймання-передачі об`єкта в управління з управління від 24.04.2019 визначено підвал як допоміжні приміщення.

За приписами ст. 104 ГПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Отже, висновок експерта відноситься до засобів доказування нарівні із іншими доказами у справі та не має будь-яких переваг поряд з іншими доказами у справі.

Дослідивши наявний в матеріалах справи висновок експерта Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз №5684-21 від 20.05.2022, складений за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи на виконання ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 19.10.2021 у справі №904/7257/21, судом встановлено, що це висновок відповідає вимогам ГПК України і не викликає сумніву у його правильності, оскільки висновки надані в межах компетенції експерта, ґрунтуються на методичних рекомендаціях та результатах дослідження матеріалів справи, висновки чіткі, логічні, послідовні і відповідають фактичним обставинам справи, а також не були спростовані учасниками справи жодними іншими належними і допустимими доказами у справі.

Вказаний висновок експерта свідчить про те, що враховуючи час будівництва, конструктивні складові, габаритні розміри, об`ємно-планувальні та архітектурні рішення, підвальні приміщення будинку 36 по вул. Шевченка у м. Дніпрі належать до числа допоміжних приміщень житлового будинку.

Матеріали справи не містять, а учасниками справи не доведено, що спірні приміщення з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення а ніж допоміжні приміщення житлового будинку.

Встановивши наведені обставини, суд зазначає, що спірні нежитлові приміщення №І-Х у підвалі житлового будинку літ. В-2 є допоміжними приміщеннями, призначеними для експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців і не належать до самостійних об`єктів нерухомого майна. Відтак, спірні нежитлові приміщення відносяться до спільного майна багатоквартирного будинку 36 по вул. Шевченка у м. Дніпрі , що в силу закону є спільною сумісною власністю співвласників цього будинку.

При цьому суд бере до уваги, що аналогічного висновку дійшов Центральний апеляційний господарський суд у постанові від 28.02.2023 у справі №904/7257/21 за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Шевченка, 36" до Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради, Дніпровської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю "Дергіз" (попередня назва - Товариство з обмеженою відповідальністю "Кангаро Груп"), за участю третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - ОСОБА_1 , за участю третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - ОСОБА_2 , за участю третьої особи-3, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Державного реєстратора Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Зубко Валерія Юрійовича, за участю третьої особи-4, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Комунального підприємства "Міські активи" Дніпровської міської ради, про визнання протиправними дії державного реєстратора та визнання недійсним договору оренди.

Відповідно ж до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Суб`єктами права власності у багатоквартирному будинку є власниками квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку можуть бути фізичні та юридичні особи, територіальні громади, держава. Спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників. Спільне майно багатоквартирного будинку не може бути поділено між співвласниками, і такі співвласники не мають права на виділення в натурі частки із спільного майна багатоквартирного будинку (частина перша статті 4; частини перша, друга статті 5 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку").

За змістом пункту 1 частини першої статті 6 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" співвласники мають право: вільно користуватися спільним майном багатоквартирного будинку з урахуванням умов та обмежень, встановлених законом або рішенням співвласників.

З урахуванням наведеного, суд доходить висновку про те, що державна реєстрація права власності на нежитлові приміщення №І-Х у підвалі житлового будинку літ.В-2 по вул. Шевченка, 36 у м. Дніпрі за Дніпровською міською радою та передача їх Департаментом по роботі з активами Дніпровської міської ради в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю "Дергіз" (попередня назва - Товариство з обмеженою відповідальністю "Кангаро Груп") порушує права співвласників багатоквартирного будинку по вул. Шевченка, 36 у м. Дніпрі .

Такого ж висновку дійшов Центральний апеляційний господарський суд у постанові від 28.02.2023 у справі №904/7257/21.

Положеннями частини першої статті 2 ГПК України до завдань господарського судочинства віднесено справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до частини другої статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Порушенням уважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюється судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ГПК України).

За змістом статей 15,16 ЦК України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді із застосуванням способів захисту, які передбачені частиною другою статті 16 цього Кодексу. Частиною другою статті 20 Господарського кодексу України визначено способи захисту прав і законних інтересів суб`єктів господарювання та споживачів.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №925/1265/16. Тобто це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі №310/11024/15-ц та від 01.04.2020 у справі №610/1030/18.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі №910/3907/18, від 09.02.2021 у справі №381/622/17 та від 02.02.2021 у справі №925/642/19.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, суди мають враховувати його ефективність. Це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19).

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. The UnitedKingdom) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) виснував, що зазначена норма Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення саме порушеного права особи, яка звернулася за судовим захистом.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається, зокрема, на те, що нежитлові приміщення, є допоміжними приміщення багатоквартирного житлового будинку та перебувають у спільній власності його мешканців і членів об`єднання співвласників багатоквартирного будинку.

Також позивач зазначає, що частина підвальних приміщень належить на праві власності мешканцям будинку ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які є власниками квартири АДРЕСА_1 . Частина квартири - приміщення 7,8,9,10 загальною площею 192,10 кв.м. знаходиться в підвалі будинку. Окрім того, ОСОБА_1 є власницею нежитлового приміщення - кафе, яке знаходиться у цьому ж будинку (буд. АДРЕСА_1 ), загальною площею 281,5 кв.м. Частина приміщення площею 46,4 кв.м. знаходиться в підвалі будинку. Отже, частина підвалу будинку (238,5 кв.м. із 250,2 кв.м загальної площі підвалу) у 2018 році були зареєстровані за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Ухвалою суду від 05.12.2022 залучено ОСОБА_1 до участі у справі в якості третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача (далі - третя особа-1); залучено ОСОБА_2 до участі у справі в якості третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача (далі - третя особа-2).

При цьому, суд звертає увагу на те, що захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України, про що вказав також Центральний апеляційний господарський суд у постанові від 28.02.2023 у справі №904/7257/21.

Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 та 388 ЦК України, є неефективними (зазначена правова позиція викладена, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/18).

Власник з дотриманням вимог ст.ст. 387 та 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Суд відзначає, що суб`єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовну презумпцію наявності в суб`єкта і права володіння цим майном (як складової права власності). Особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно з зареєстроване на праві власності (аналогічні висновки викладені у пунктах 62, 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц).

Оскільки спірне майно, починаючи з 19.04.2019 та станом на день вирішення спору, зареєстроване за Дніпровською міською радою на праві власності, вимоги про витребування підвалу житлового будинку №36 по вул. Шевченка у м. Дніпрі з чужого незаконного володіння територіальної громади м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

При цьому суд керується ч. 1 ст. 14, ч. 2 ст. 237 ГПК України, згідно з якими суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог, при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Водночас у задоволенні позовної вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ДЕРГІЗ» слід відмовити, оскільки спірне майно не перебуває у чужому незаконному володінні ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ДЕРГІЗ», а лише перебуває у його фактичному користуванні.

При цьому суд виходить з того, що зайняття нежитлового приміщення фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не позбавляє власника його права володіння на майно, не створює перешкоди у розпорядженні цим майном, а створює лише перешкоди в користуванні володільцем своїм майном. Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник нежитлового приміщення вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майно, тобто негаторний позов (такі висновки наявні й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, за змістом пункту 49 якої з моменту, коли перестали існувати правові підстави для користування службовим житлом, особа, якій воно було надане, володіє ним незаконно, і власник має право вимагати усунення перешкод у користуванні та розпорядженні таким майном шляхом виселення, а позов про виселення є негаторним). Аналогічні висновки викладені у пункті 6.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.10.2022 у справі №227/3760/19-ц.

В свою чергу, задоволення віндикаційного позову щодо майна, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння, є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за кінцевим набувачем, який є відповідачем (аналогічна правова позиція наведена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 19.05.2020 у справі №916/1608/18, від 22.06.2021 у справі №200/606/18, від 06.07.2022 у справі №914/2618/16).

З огляду на наведене позовна вимога про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 46553519 від 19.04.2019 про реєстрацію права власності не є належним способом захисту права або інтересу позивача та задоволенню не підлягає, адже у даному випадку скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень не є необхідним для ефективного відновлення його права.

Відтак, суд відхиляє посилання на те, що способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав, оскільки вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для відновлення його права (пункт 100 постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц).

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у п.п. 114 - 117 постанови від 14.12.2022 у справі № 461/12525/15-ц:

- Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком апеляційного суду про те, що вимога про скасування рішення про державну реєстрацію права власності є неналежним способом захисту та не підлягає задоволенню;

- подібного за змістом висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 86, 147) та від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (пункт 34). Згідно із цим висновком, зокрема, для витребування майна не є ефективним способом захисту права власника оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право;

- Велика Палата Верховного Суду також вважає, що вимоги позивача про скасування рішень про державну реєстрацію прав за продавцем (спадкоємцем) не підлягають задоволенню з тих самих підстав, оскільки вимога про скасування такого рішення після внесення на його підставі відповідних відомостей (записів) до Державного реєстру прав не відповідає належному способу захисту (див. пункт 152 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц).

- Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу, що пред`явлення вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права і в інших постановах (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункт 100), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29)). У зв`язку з цим Велика Палата Верховного Суду в постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц відступила від висновку, сформульованого у своїй постанові від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, де раніше зазначала про можливість скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності як належний спосіб захисту права або інтересу.

Щодо позовної вимоги про визнання недійсним договору оренди від 31.01.2020 №86-ДРА/20, укладеного між ДЕПАРТАМЕНТОМ ПО РОБОТІ З АКТИВАМИ ДНІПРОВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ДЕРГІЗ» (попередня назва - ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «Кангаро Груп») суд встановив таке.

Згідно з частиною 1 статті 15, частиною 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересу є визнання правочину недійсним (пункт 2 частини 2 статті 16 ЦК України).

Згідно ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: (1) визнання права; (2) визнання правочину недійсним; (3) припинення дії, яка порушує право; (4) відновлення становища, яке існувало до порушення; (5) примусове виконання обов`язку в натурі; (6) зміна правовідношення; (7) припинення правовідношення; (8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; (9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; (10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Вимога про визнання правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

В силу положень частини 2 статті 4 ГПК України підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу).

Самі по собі дії осіб, зокрема, щодо вчинення правочинів, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірними, не можуть бути оспорені в суді, допоки ці особи не доведуть, що такі дії порушують їх права.

За змістом пункту 1 частини першої статті 6 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" співвласники мають право: вільно користуватися спільним майном багатоквартирного будинку з урахуванням умов та обмежень, встановлених законом або рішенням співвласників.

Як встановлено судом вище, а також встановлено Центральним апеляційним господарським судом у постанові від 28.02.2023 у справі №904/7257/21, державна реєстрація права власності на нежитлові приміщення №І-Х у підвалі житлового будинку літ.В-2 по вул. Шевченка, 36 у м. Дніпрі за Дніпровською міською радою та передача їх Департаментом по роботі з активами Дніпровської міської ради в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю "Дергіз" (попередня назва - Товариство з обмеженою відповідальністю "Кангаро Груп") порушує права співвласників багатоквартирного будинку по вул. Шевченка, 36 у м. Дніпрі.

Відтак, (враховуючи те, що договір визнається недійсним з моменту його укладення незалежно від закінчення строку, на який його укладено) суд дійшов висновку, що спірний договір укладений між ДЕПАРТАМЕНТОМ ПО РОБОТІ З АКТИВАМИ ДНІПРОВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ДЕРГІЗ», ідентифікаційний код 42246947, (попередня назва - ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «Кангаро Груп», ідентифікаційний код 42246947), підлягає визнанню недійсним на підставі ст.ст. 203, 215 ЦК України, згідно з якими: - підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; - зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній вол; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

При цьому суд відзначає, що позивач як власник нежитлового приміщення, який вважає своє право користування порушеним, окремої позовної вимоги до ТОВ «Дергіз» про усунення перешкод у користуванні належним йому майном шляхом виселення, зобов`язання повернути майно тощо не заявляв.

Щодо наявності у ОСББ "Шевченка, 36" права на звернення до суду з даним позовом, суд враховує таке.

Верховний Суд у постанові від 14.03.2018 у справі № 815/219/17 чітко визначив, що ОССБ, яке є об`єднанням громадян, мета створення та діяльність якого прямо та безпосередньо пов`язана із забезпеченням і захистом прав співвласників будинку, є належним виразником інтересів більшості членів цього об`єднання. Водночас, інтереси об`єднання, як юридичної особи, не завжди співпадають з інтересами кожного члена об`єднання. З урахуванням мети створення, ОСББ має пряме та безпосереднє відношення до усіх питань, що стосуються будинку, а отже може мати власну, окрему від інтересів кожного окремого члена об`єднання, матеріально-правову зацікавленість у спорах, що стосуються будинку. Наявність матеріально-правової зацікавленості у ОСББ у правовідносинах, що виникають щодо будинку чи його складових, утримання, експлуатації та інших подібних питань є передумовою визнання за ОСББ самостійної процесуальної правосуб`єктності, а отже і права на звернення до суду із самостійним позовом. Окрім того, реальний захист прав співвласників будинку (членів ОСББ) у певних випадках потребує звернення до суду. Відтак, невизнання за ОСББ самостійного права на звернення до суду в інтересах членів, призвело б до неможливості забезпечення і захисту прав співвласників будинку і стало б невиправданою перешкодою для досягнення мети об`єднання.

У даній справі ОСББ "Шевченка, 36" звернулося до суду з позовом з метою захисту права власності співвласників будинку, а не ОСББ, як окремої юридичної особи.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Належних доказів на підтвердження своїх доводів, викладених у позовній заяві, у повному обсязі позивач суду не надав.

Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Суд також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Беручи до уваги наведене, всі інші аргументи учасників справи суд з урахуванням п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України відхиляє як такі, що не стосуються предмета спору, є явно необґрунтованими та неприйнятними з огляду на законодавство та усталену судову практику.

У справі, що розглядається суд дійшов висновку, що позовні вимоги із зазначених позивачем підстав підлягають частковому задоволенню.

Також суд відзначає, що позивач даний позов подав без пропущення строку позовної давності з огляду на таке.

Право власності на підвал житлового будинку № 36 по вул. Шевченка у м. Дніпро зареєстроване на відповідачем рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 46553519 від 19.04.2019 про реєстрацію права власності за територіальною громадою м. Дніпра в особі Дніпропетровської міської ради, припинивши право власності територіальної громади м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради на підвал житлового будинку № 36 по вул. Шевченка у м. Дніпро. Як зазначає позивач, він про це дізнався у лютому 2020 року, коли з`явились орендарі - представники ТОВ «Кангаро Груп» (ТОВ «Дергіз») із договором оренди №86-ДРА/20 від 31.01.2020.

Відповідно до ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки встановлена статтею 257 ЦК України.

Даний позов поданий у листопаді 2022 року, провадження у справі відкрите 05.12.2022.

Відповідно до п. 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (в редакції Закону від 15.03.2022) у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який триває станом на час розгляду спору.

15 березня 2022 року Верховною Радою України був прийнятий Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (N0 2120-ІХ), відповідно до якого Прикінцеві та перехідні положення ЦК України були доповнені пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

З огляду на викладене загальний трирічний строк позовної давності позивачем не пропущений.

Судові витрати

Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплаті судового збору за подання позовної заяви покладаються на позивача та відповідачів пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 73 - 79, 86, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Витребувати підвал житлового будинку №36 по вул. Шевченка у м. Дніпрі з чужого незаконного володіння територіальної громади м. Дніпра в особі ДНІПРОВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ (Україна, 49000, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, ПРОСПЕКТ ДМИТРА ЯВОРНИЦЬКОГО, будинок 75; ідентифікаційний код 26510514).

Визнати недійсним договір оренди від 31.01.2020 №86-ДРА/20, укладений між ДЕПАРТАМЕНТОМ ПО РОБОТІ З АКТИВАМИ ДНІПРОВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ (Україна, 49000, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, ПРОСПЕКТ ДМИТРА ЯВОРНИЦЬКОГО, будинок 75; ідентифікаційний код 37454258) та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ДЕРГІЗ» (Україна, 01000, місто Київ, пр. Бажана Миколи, будинок 3; ідентифікаційний код 42246947).

У задоволенні решти позовних вимог (про витребування майна з чужого незаконного володіння ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ДЕРГІЗ» та про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень шляхом припинення права) відмовити.

Стягнути з ДНІПРОВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ (Україна, 49000, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, ПРОСПЕКТ ДМИТРА ЯВОРНИЦЬКОГО, будинок 75; ідентифікаційний код 26510514) на користь ОБ`ЄДНАННЯ СПІВВЛАСНИКІВ БАГАТОКВАРТИРНОГО БУДИНКУ «ШЕВЧЕНКА, 36» (Україна, 49000, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, ВУЛИЦЯ ШЕВЧЕНКА, будинок 36; ідентифікаційний код 42707273) 9.375,65 грн (дев`ять тисяч триста сімдесят п`ять грн 65 к.) судового збору.

Стягнути з ДЕПАРТАМЕНТУ ПО РОБОТІ З АКТИВАМИ ДНІПРОВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ (Україна, 49000, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, ПРОСПЕКТ ДМИТРА ЯВОРНИЦЬКОГО, будинок 75; ідентифікаційний код 37454258) на користь ОБ`ЄДНАННЯ СПІВВЛАСНИКІВ БАГАТОКВАРТИРНОГО БУДИНКУ «ШЕВЧЕНКА, 36» (Україна, 49000, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, ВУЛИЦЯ ШЕВЧЕНКА, будинок 36; ідентифікаційний код 42707273) 1.240,00 грн (одну тисячу двісті сорок грн 00 к.) судового збору.

Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ДЕРГІЗ» (Україна, 01000, місто Київ, пр. Бажана Миколи, будинок 3; ідентифікаційний код 42246947) на користь ОБ`ЄДНАННЯ СПІВВЛАСНИКІВ БАГАТОКВАРТИРНОГО БУДИНКУ «ШЕВЧЕНКА, 36» (Україна, 49000, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, ВУЛИЦЯ ШЕВЧЕНКА, будинок 36; ідентифікаційний код 42707273) 1.240,00 грн (одну тисячу двісті сорок грн 00 к.) судового збору.

Судові витрати у розмірі 2.481,00 грн (дві тисячі чотириста вісімдесят одна грн 00 к.) покласти на ОБ`ЄДНАННЯ СПІВВЛАСНИКІВ БАГАТОКВАРТИРНОГО БУДИНКУ «ШЕВЧЕНКА, 36» (Україна, 49000, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, ВУЛИЦЯ ШЕВЧЕНКА, будинок 36; ідентифікаційний код 42707273).

Видати наказ(и) після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 03.04.2023

Суддя С.А. Дупляк