Рішення

від 27.03.2023 по справі 908/191/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 17/14/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.03.2023 Справа № 908/191/23

м.Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Корсуна В.Л. розглянувши в спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) учасників матеріали справи № 908/191/23

за позовною заявою товариства з обмеженою відповідальністю ДЕФОРТ, 04050, м. Київ, вул. Студентська, буд. 6

до відповідача казенного підприємства Науково-виробничий комплекс Іскра, 69071, м. Запоріжжя, вул. Магістральна, буд. 84

про стягнення 74 003,78 грн

Без виклику представників сторін

СУТЬ СПОРУ:

16.01.23 до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява за вих. від 10.01.23 з вимогами товариства з обмеженою відповідальністю ДЕФОРТ (далі ТОВ ДЕФОРТ) до казенного підприємства Науково-виробничий комплекс Іскра (надалі КП НВК Іскра) про стягнення заборгованості у розмірі 74 003,78 грн., згідно генерального договору поставки від 06.09.21 № 17/1027юр, а саме: 56 160,00 грн. основного боргу, 2 105,94 грн. 3 % річних та 15 737,84 грн. інфляційних втрат.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи № 908/191/23 між суддями, вказану позовну заяву передано для розгляду судді Корсуну В.Л.

Ухвалою від 24.01.23 судом позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/191/23 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (без виклику) учасників справи.

Враховуючи положення ст. 248 ГПК України, граничним строком розгляду цієї справи судом є 27.03.23 включно (відповідно до положень ч. 4 ст. 116 ГПК України).

Частиною 1 ст. 251 ГПК України передбачено, що відзив подається протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Частинами 1-3 ст. 252 ГПК України визначено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через 30 днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом 30 днів з дня відкриття провадження у справі. Підготовче засідання при розгляді справи у порядку спрощеного провадження не проводиться.

Згідно із ч. 5 та ч. 7 ст. 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше 5 днів з дня отримання відзиву.

Як свідчать наявні матеріали справи, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін ні позивач, ні відповідач суду не надали. Докази зворотнього в матеріалах цієї справи відсутні.

В обґрунтування своєї правової позиції позивач у позовній заяві зазначив, що на виконання умов договору про закупівлю №1 від 06.09.21, укладеного рамках генерального договору №17/1027юр від 06.09.21, позивачем поставлено відповідачеві товар на загальну суму 56 160,00 грн. Відповідач в порушення умов договору оплату отриманого товару не здійснив. На підставі ст. 625 ЦК України позивачем нараховано 3% річних у розмірі 2 105,94 грн та інфляційні втрати у розмірі 15 737,84 грн. Також просить стягнути з відповідача, окрім судового збору, витрати на правову допомогу у розмірі 10 000,00 грн.

16.02.23 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позов за вих. №21/23юр від 13.09.23, в якому просить позов задовольнити частково, відмовивши в задоволенні позову в частині стягнення суми основного боргу, оскільки відповідачем заборгованість сплачена 03.02.23 відповідно до платіжної інструкції №1244 від 03.02.23. також просить зменшити суми 3% річних до 626,73 грн та інфляційні витрати до 2 263,99 грн, посилаючись на виникнення форс-мажорних обставин скрутне матеріальне становище відповідача (позиція щодо можливості зменшення зазначених сум викладена у постанові Верховного Суду від 27.02.19 у справі №910/9765/18). Крім того, просить зменшити витрати на правничу допомогу до 5000,00 грн посилаючись на те, що зазначення адвокатом як окремо наданої послуги «зустріч, консультація клієнта, узгодження правової позиції» не відповідає критерію співмірності витрат на професійну правничу допомогу у цій справі. Також вказує, що виокремлення зазначеної послуги як самостійного виду адвокатської послуги є необґрунтованим та охоплюється діями адвоката з «підготовки позовної заяви (зазначена позиція викладена в окремій думці від 07.07.21 у справі №910/12876/19 суддів Великої Палати Верховного Суду стосовно додаткової постанови від 07.07.21).

Разом із відзивом 16.02.23 від позивача надійшли окремо викладені клопотання про зменшення суми витрат на надання професійної правничої допомоги за вих. №21/25юр від 13.02.23 та клопотання про зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат за вих. №21/24юр від 13.02.23.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Наявні матеріали справи за № 908/191/23 дозволяють розглянути справу по суті спору.

Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв`язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення 27.03.23.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

06.09.21 між КП «НВК «Іскра» (покупець) та ТОВ «Дефорт» (постачальник) укладено генеральний договір поставки, за умовами п. 1.1. якого підписанням цього гендоговору сторони підтверджують готовність до співпраці в майбутньому на підставі результатів конкурсів та умов укладених договорів про закупівлю, що укладатимуться у відповідності до цього гендоговору за формою, визначеною у додатку 1 до цього ген договору. У порядку та на умовах, визначених результатами конкурсів та укладеними договорами про закупівлю, постачальник зобов`язується поставляти покупцю у власність товар, найменування, кількість та ціна якого визначаються згідно з договорами про закупівлю (надалі товар), а покупець зобов`язується приймати і оплачувати належний і відповідний товар.

06.09.21 сторонами укладено договір про закупівлю №1 у рамках генерального договору поставки №17/1027юр від 06.09.21 (з врахуванням додаткової угоди №1 від 13.09.21), за умовами п. 1 якого постачальник зобов`язався передати у встановлений строк (строки) наступний товар (згідно переліку) у власність покупця, а покупець зобов`язався прийняти товар і оплатити його ціну.

Загальна сума цього договору становить 56 160,00 грн (п. 2 договору).

Відповідно до п. 6 договору, оплата товару здійснюється наступним чином: 100% оплата впродовж 15 календарних днів з дати отримання товару.

Позивачем на виконання умов договору поставлено відповідачеві обумовлений договором товар на суму 56 160,00 грн за видатковими накладними:

-№ДФ-00005826 від 13.09.21 на суму 26 155,80 грн,

- ДФ-00006709 від 05.10.21 на суму 30 004,20 грн.

Відповідачем товар отримано, про що свідчить підпис уповноваженої особи відповідача на видаткових накладаних.

Несплата відповідачем заборгованості за отриманий товар у сумі 56 160,00 грн стала підставою для звернення позивача до суду з даним позовом про стягнення суми заборгованості в примусовому порядку.

Судом прийнято до уваги, що вказаний договір в установленому законом порядку не оспорювався, не визнавався недійсним та його дія не припинена. Доказів зворотнього жодною із сторін суду не надано.

Оцінивши наявні у матеріалах справи документи (докази) суд дійшов висновку про наступне.

Згідно із ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України (ГК України), майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватись від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України (ЦК України) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до положень ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до вимог закону, умов договору. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається крім випадків, передбачених законом.

Аналогічний припис містить ГК України, частинами 1, 7 ст. 193 якого встановлено, що суб`єкти господарювання та ін. учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору (ч. 1). ... Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається крім випадків, передбачених законом (ч. 7).

Згідно із ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк товар у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до ч. 1 ст. 664 ЦК України, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Факт здійснення поставки товару підтверджується належним чином засвідченими копіями видаткових накладних.

Як свідчить платіжна інструкція №1244, відповідачем заборгованість у сумі 56 160,00 грн сплачена 03.02.23 (після звернення позивача до суду з даним позовом).

Відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

За викладених обставин, провадження у справі в частині стягнення заборгованості у сумі 56 160,00 грн підлягає закриттю за відсутності предмету спору.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 15 737,84 грн інфляційних втрат (нарахованих на суму 26 155,00 грн за період жовтень 2021р. листопад 2022р.; на суму 30 004,00 грн за період листопад 2021р.-листопад 2022р.) та 3% річних у сумі 2 105,94 грн (нарахованих на суму 26 155,00 грн за період 29.09.21-09.01.23; на суму 30 004,00 грн за період 21.10.21-09.01.23).

Відповідно до положень ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Факт прострочення здійснення оплати підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем.

Згідно із ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також 3 % річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлено інший розмір відсотків.

Згідно з розрахунком суду (проведеним за допомогою комп`ютерної юридичної інформаційно-пошукової системи ЗАКОНОДАВСТВО), розмір 3 % річних та індексу інфляції за вказані вище періоди становлять 2 105,94 грн та 15 737,84 грн відповідно.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню.

При цьому, клопотання відповідача про зменшення розміру інфляційних втрат та 3% річних судом не задовольняється з огляду на наступне.

Верховний Суд України у постанові від 12.04.17 у справі №3-1462гс16 зазначив, що порушення відповідачем строків розрахунків за отриманий товар, що встановлені договором поставки, є підставою для нарахування платежів, передбачених ст. 625 ЦК України, а наявність форс-мажору не звільняє відповідача від обов`язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами.

Верховний Суд України підкреслив, що платежі, встановлені ст.625 ЦК України, є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання ним грошового зобов`язання, яка має компенсаційний, а не штрафний характер, які наприклад статті законів, які передбачають неустойку. Компенсація полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Також Верховний Суд України зазначив, що ст. 617 ЦК України встановлено загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов`язання, а ст. 625 ЦК України є спеціальною та такою, що не передбачає жодних підстав для звільнення від відповідальності за порушення виконання грошового зобов`язання.

Отже, Верховний Суд України розв`язуючи спір застосовує принцип права щодо пріоритету спеціальної норми над загальною.

Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 09.11.16 у справі № 3-1195гс16.

14.01.20 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи №924/532/19 досліджував питання щодо особливостей нарахування інфляційних втрат і 3% річних, де визначив, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Крім того, судом взято до уваги те, що прострочення виконання відповідачем зобов`язання щодо оплати поставленого товару виникло з 29.09.21 та 21.10.21, тобто задовго до введення в Україні воєнного стану (на який відповідач посилається як на підставу виникнення форс-мажорних обставин).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається на відповідача.

При цьому, у відповідності до п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України, сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Враховуючи, що провадження у справі в частині стягнення 56 160,00 грн заборгованості закрито у зв`язку з відсутністю предмету спору, відповідно сплачена сума судового збору у розмірі 842,40 грн (56160,00 х 1,5% = 842,40 грн) підлягає поверненню позивачеві з Державного бюджету України після звернення позивача до суду з відповідною заявою.

Щодо розподілу витрат на правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн суд зазначає наступне.

Частиною 1 ст. 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких, в тому числі, належать витрати на професійну правничу допомогу (ч. 3 ст. 123 ГПК України).

Частинами 1 і 2 ст. 126 ГПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в т.ч. гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (ч. 8 ст. 129 ГПК України).

На підтвердження розміру понесених витрат на правничу допомогу, позивачем надано:

- копію Договору про надання професійної правничої допомоги від 12.07.21 № 19, укладеного між позивачем та адвокатом Солдаткіним О.С., за умовами п. 1.1. якого предметом договору є надання адвокатом усіма законними методами та способами правової допомоги клієнту у всіх справах, які пов`язані чи можуть бути пов`язані із захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних його прав та законних інтересів;

- копію додаткової угоди №1 від 10.01.23 до договору про надання професійної правничої допомоги, якою внесено зміни в п. 3.1. договору та визначено, що розмір гонорару адвоката за надання клієнту правничої допомоги щодо стягнення з КП «НВК «Іскра» заборгованості у розмірі 56160,00 грн, 3% річних у сумі 2105,94 грн та інфляційних втрат у сумі 15 737,84 грн, визначається в актах приймання-передачі наданих послуг;

- копію акта приймання-передачі наданих послуг 31 від 10.01.23, в якому зазначено вид наданих послуг «зустріч, консультація клієнта, узгодження правової позиції. Підготовка позовної заяви (включаючи розрахунок інфляційних втрат та 3% річних), подання позовної заяви суду та відповідачу витрачено 4 години, вартість 1 год. 2500,00 грн, загальна вартість 10 000,00 грн;

- копію рахунку на оплату №100123 від 10.01.23 на суму 10 000,00 грн, призначення «за надання професійної правничої допомоги адвоката по справі за позовом ТОВ «Дефорт» до КП «НВК «Іскра» про стягнення коштів»;

- копію платіжного доручення №8597 від 10.01.23 на суму 10 000,00 грн, призначення платежу «Оплата за послуги згідно рахунку №100123 від 10.01.23, без ПДВ».

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Враховуючи ст. 28 Правил адвокатської етики (затв. звітно-виборним з`їздом адвокатів України 09.06.17) необхідно дотримуватись принципу «розумного обґрунтування» розміру оплати юридичної допомоги. Цей принцип набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати: обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його кваліфікацію та адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка.

Суд здійснюючи розподіл судових витрат (витрат на професійну правничу допомогу) вказує наступне.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Розподіляючи витрати за послуги адвоката суд вказує, що наявні в матеріалах справи вказані вище докази на підтвердження заявлених витрат на правничу допомогу, не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на послуги адвоката у такому розмірі з іншої сторони, адже розмір таких витрат має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

За умовами пунктів 4.1.-4.3 договору, орієнтовна вартість та ціна послуг вказується у попередньому (орієнтовному) описі робіт. Остаточна вартість та ціна послуг визначається у Детальному описі робіт. Вартість визначається у фіксованому розмірі ціни послуг без врахування часу роботи адвоката.

Судом враховується, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, суд відзначає, що для включення всієї суми гонору у відшкодування за рахунок позивача, відповідно до положень ст. 126 ГПК України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати відповідача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 03.10.19 у справі № 922/445/19 сформувала правовий висновок щодо визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат та зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 ст. 129 ГПК України. Разом із тим, у ч. 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а, натомість, покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у т.ч. чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

У даному випадку, з огляду на ступінь складності даної справи (стягнення заборгованості у розмірі 56 160,00 грн за поставлений товар, інфляційних втрат та 3% річних), заявлена до стягнення сума винагороди не має характеру необхідної, не є обґрунтованою, оскільки не відповідає критеріям пропорційності до предмета спору у розумінні приписів ч. 5 ст. 129 ГПК України, а їх стягнення з відповідача в повному обсязі становитиме надмірний тягар для останнього, що не узгоджується із принципами розумності та справедливості. А тому, зазначена сума підлягає зменшенню при прийнятті відповідного рішення про розподіл судових витрат.

З урахуванням викладеного, приймаючи до уваги клопотання відповідача про зменшення витрат на правову допомогу адвоката, суд вважає, що обґрунтованою та такою, що відповідає зазначеним вище критеріям, є сума винагороди в розмірі 5000,00 грн, яка в даному випадку і підлягає відшкодуванню відповідачем на користь позивача за наслідками розгляду даної справи.

Керуючись ст. ст. 11, 13, 14, 15, 24, 126, 129, 130, п. 2 ч. 1 ст. 231, ст.ст. 236, 237, 238, 240, 241, 247-252 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з казенного підприємства Науково-виробничий комплекс Іскра (69071, м. Запоріжжя, вул. Магістральна, буд. 84, код ЄДРПОУ 14313866) на користь товариства з обмеженою відповідальністю ДЕФОРТ (04050, м. Київ, вул. Студентська, буд. 6, код ЄДРПОУ 43839114) 2 105 (дві тисячі сто п`ять) грн 94 коп. 3 % річних, 15 737 (п`ятнадцять тисяч сімсот тридцять сім) грн 84 коп. інфляційних втрат та 1 841 (одну тисячу вісімсот сорок одну) грн 60 коп. судового збору. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Провадження у справі №908/191/23 в частині стягнення заборгованості у розмірі 56 160,00 грн закрити.

Відповідно до ч.ч. 1. 2 ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено у апеляційному порядку відповідно до вимог ст.ст. 253-285 ГПК України та п.п. 17.5. п. 1 Розділ ХІ «ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ» ГПК України.

У зв`язку із введенням із 05 год. 30 хв. 24.02.22 воєнного стану в Україні Указом Президента України від 24.02.22 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» через військову агресію Російської Федерації проти України … повний текст рішення складено 03.04.23.

Суддя В.Л. Корсун