Рішення

від 03.04.2023 по справі 910/1193/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

03.04.2023Справа № 910/1193/23За позовом Приватного акціонерного товариства «ВІННИЦЯОБЛПАЛИВО»

до Акціонерного товариства «Українська залізниця»

про стягнення 81 251, 10 грн,

Суддя Я.А. Карабань

Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство «ВІННИЦЯОБЛПАЛИВО» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Українська Залізниця» (надалі-відповідач) про стягнення суми штрафу в розмірі 81 251, 10 грн за несвоєчасну доставку вантажу.

Позовні вимоги, з посиланням на ст. 11, 202, 509, 908, 909, 920, 919, Цивільного кодексу України, ст. 307, 313 Господарського кодексу України, ст. 6, 23, 41, 116 Статуту залізниць України, обґрунтовані порушенням відповідачем терміну доставки вантажу за залізничними накладними №№ 53681367, 63681375, 53700480, 53714606, 53714598, 53722146, 53722138, 53744165, 53755526, 53819066, 53819058, 53857223, 53857215, що стало підставою для звернення позивача до суду із вимогою про стягнення з відповідача штрафу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.01.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в справі № 910/1193/23, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).

21.02.2023 від позивача надійшла довідка банку про відсутній рух коштів між ним та відповідачем за період з 30.11.2022 по 19.02.2023, письмове підтвердження, що станом на 20.02.2023 ціна позову залишається незмінною та заява, в якій останній просить стягнути з відповідача понесені витрати на правову допомогу в розмірі 9 900, 00 грн.

22.02.2023 від відповідача надійшов відзив на позов, у якому останній просить відмовити в його задоволені та застосувати строки позовної давності за накладними №№ 53681367, 53681375, 53700480, 53714606, 53714598, 53744165, 53722146, 53722138, 53755526 з посиланням на статті 257, 258 Цивільного кодексу України, також зазначає, що позивачем невірно застосовано розмір штрафу за порушення терміну доставки вантажу за накладними №№ 53681367, 53744165, 53819058, 53819066, вказує, що нормативний строк доставки за накладними №№ 53681367, 53819058, 53819066 складає 5 діб, фактичний строк доставки - 7 діб, а тому розмір штрафу за порушення терміну доставки складає 10% від розміру провізної плати та за накладною №53744165 нормативний строк доставки складає 5 діб, фактичний строк доставки 8, а тому розмір штрафу за порушення терміну доставки за накладною складає 20% від розміру провізної плати. Посилається на те, що перевезення за накладними здійснювалось у період дії воєнного стану, що є обставинною непереборної сили, на підтвердження чого надає лист Торгово-промислової палати України, в зв`язку з чим він звільняється від відповідальності за невиконання умов договору. Крім цього, у відзиві міститься клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки, в зв`язку з тим, що останній є стратегічно важливим підприємством залізничного транспорту України та в умовах воєнного стану працює в посиленому режимі, всі можливі кошти підприємства йдуть на забезпечення його безперебійної і стабільної роботи.

01.03.2023 від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій останній заперечує проти тверджень викладених відповідачем у відзиві та зокрема, зазначає, що всупереч вимогам договору відповідач його не повідомив про настання форс-мажорних обставин, а наданий лист Торгово-промислової палати України не містить інформації, щодо впливу форс-мажорних обставин на зобов`язання за договором, а тому немає підстав для звільнення відповідача від відповідальності. Також заперечує щодо застосування строку позовної давності, вважає його не пропущеним, так як позов у даній справі може бути пред`явлено протягом 6 місяців після спливу 45 денного строку, передбаченого для пред`явлення претензії та 45 денного строку, передбаченого для надання відповіді на претензію, що відповідає правовим висновкам викладеним у постанові Касаційного господарського суду від 21.12.2019 в справі № 910/1549/19. Крім того, заперечує щодо зменшення розміру штрафу.

06.03.2023 від відповідача надійшли заперечення, в яких останній заперечує проти доводів позивача та просить зменшити витрати понесені позивачем на правову допомогу.

Враховуючи викладене вище, беручи до уваги відсутність будь-яких клопотань сторін, у яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність в матеріалах справи всіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об`єктивного її розгляду і вирішення цього спору, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи, призначеної до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання), за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до повідомлення про укладення договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом №99-01880670/2020-001 від 12.03.2020 між позивачем (далі - замовник) та відповідачем (далі - перевізник) укладено договір про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом (далі - договір), відповідно до умов якого відповідач взяв на себе зобов`язання надати послуги, пов`язані з організацією та здійсненням перевезення вантажів залізничним транспортом загального користування кожному, хто до нього звернеться (п. 1.5 договору).

Згідно з п. 1.4. договору надання послуг за договором може підтверджуватись накладною, накопичувальною карткою, зведеною відомістю, відомістю плати за користування вагонами, відомістю плати за подавання/забирання вагонів та маневрову роботу, зведеними відомостями та іншими документами.

Відповідно до п. 2.3.2 договору перевізник зобов`язаний приймати до перевезення вантажі у вагонах (контейнерах) замовника або у власних вагонах (контейнерах) перевізника, надавати власні вагони (контейнери) перевізника для навантаження

вантажів згідно із затвердженими планами і заявками замовника згідно інформації розміщеної у системі планування перевезень, надавати додаткові послуги, пов`язані з перевезенням вантажів, перелік яких зазначається в додатках до договору та збірнику тарифів.

Сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за договором у випадку виникнення після укладення договору обставин непереборної сили (п. 6.1. договору).

У пункті 6.2. договору сторонами погоджено, що сторона, що не може виконувати зобов`язання за договором унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна протягом 10 календарних днів з моменту їх виникнення, повідомити про це іншу сторону у письмовій формі, з подальшим наданням підтверджуючих документів.

Пунктом 8.1. договору передбачено, що сторони домовились про використання електронного документообігу. За умовами п. 8.2. договору електронний документообіг між перевізником та замовником передбачає оформлення накладних та супроводжувальних документів при перевезенні у внутрішньому сполученні з накладенням цифрового підпису.

У рамках вказаного договору відповідачем надавалися позивачу послуги залізничного перевезення вантажів, а саме: в червні, липні та серпні 2022 року за залізничними накладними №№ 53681367, 63681375, 53700480, 53714606, 53714598, 53722146, 53722138, 53744165, 53755526, 53819066, 53819058, 53857223, 53857215.

Позивач зазначає, що відповідачем порушено терміни доставки вантажу за вказаними накладними, тому останній звернувся до відповідача із претензією за № 372 від 30.11.2022 про сплату штрафу в розмірі 183 033, 50 грн.

Відповідач надав відповідь на претензію від 29.12.2022, якою повідомив, що вказана претензія залишена ним без задоволення.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначив, що відповідачем порушено терміни доставки вантажів за вказаними накладними, визначені ст. 41 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 №457 та Правилами обчислення термінів доставки вантажу, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 №644, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за №865/5086, в зв`язку із чим просить стягнути з відповідача штраф у розмірі 81 251, 10 грн, за несвоєчасну доставку вантажу на підставі ст.116 Статуту залізниць України.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 908 Цивільного кодексу України визначено, що перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

За договором перевезення вантажу, згідно ст. 909 Цивільного кодексу України, одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.

У силу приписів ст. 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов`язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень. Вантажовідправник і перевізник у разі необхідності здійснення систематичних впродовж певного строку перевезень вантажів можуть укласти довгостроковий договір, за яким перевізник зобов`язується у встановлені строки приймати, а вантажовідправник - подавати до перевезення вантажі у погодженому сторонами обсязі. Залежно від виду транспорту, яким передбачається систематичне перевезення вантажів, укладаються такі довгострокові договори: довгостроковий - на залізничному і морському транспорті, навігаційний - на річковому транспорті (внутрішньому флоті), спеціальний - на повітряному транспорті, річний - на автомобільному транспорті. Порядок укладення довгострокових договорів встановлюється відповідними транспортними кодексами, транспортними статутами або правилами перевезень. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов`язань.

Відповідно до ч. 1 ст. 919 Цивільного кодексу України перевізник зобов`язаний доставити вантаж, пасажира, багаж, пошту до пункту призначення у строк, встановлений договором, якщо інший строк не встановлений транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них, а в разі відсутності таких строків - у розумний строк.

Перевізник зобов`язаний доставити вантаж до пункту призначення у строк, передбачений транспортними кодексами, статутами чи правилами. Якщо строк доставки вантажів у зазначеному порядку не встановлено, сторони мають право встановити цей строк у договорі (ч.1 ст.313 Господарського кодексу України).

Згідно ст. 920 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Приписами ст. 3 Закону України "Про залізничний транспорт" визначено, що законодавство про залізничний транспорт загального користування складається із Закону України "Про транспорт", цього Закону, Статуту залізниць України, який затверджується Кабінетом Міністрів України, та інших актів законодавства України. Нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту загального користування, безпеки руху, охорони праці, забезпечення громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті України є обов`язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.

Відповідно до ч. 5 ст. 307 Господарського кодексу України умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб`єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 №457 затверджено Статут залізниць України, який визначає обов`язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під`їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту.

Згідно ст. 5 Статуту залізниць України, на підставі даного Статуту Мінтранс затверджує: а) Правила перевезення вантажів (далі - Правила); б) Технічні умови навантаження і кріплення вантажів; в) Правила перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України (далі - Правила перевезень пасажирів); г) інші нормативні документи.

Відповідно до ст. 22 Статуту залізниць України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Накладна - основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов`язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення (ст.6 Статуту залізниць України).

Частинами 1, 2, 5 ст. 23 Статуту залізниць України передбачено, що відправники повинні надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів). Станція призначення видає накладну одержувачу разом з вантажем. Форма накладної і порядок її заповнення, а також форма квитанції затверджуються Мінтрансом.

За змістом п. 1.1 Правил оформлення перевізних документів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 №644, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 24.11.2000 №863/5084 (далі - Правила оформлення перевізних документів), на кожне відправлення вантажу, порожніх власних, орендованих вагонів та контейнерів відправник надає станції відправлення перевізний документ (накладну) за формою, наведеною у додатку 1 до цих Правил. Накладна може оформлятися і надаватися в електронному вигляді (із накладенням електронного цифрового підпису (ЕЦП). Електронний перевізний документ та його паперова версія мають однакову юридичну силу.

У відповідності до п.п. 6.1, 6.6 Правил оформлення перевізних документів за одним перевізним документом приймаються до перевезення вантажі маршрутом або групою вагонів із дотриманням таких умов: вантажі мають бути одного найменування; вантажі приймаються до перевезення від одного відправника з однієї станції відправлення і адресуються на одну станцію призначення одному одержувачу. Заповнення накладної на маршрут або групу вагонів здійснюється згідно з додатком 3 до цих Правил.

Згідно з додатками 1, 3 до Правил оформлення перевізних документів, у графі 29, яка визначає тип відправки: "Відправка вагонна, контейнерна, групова/маршрутна, контрейлерна, дрібна/збірна", у відповідному місці проставляється позначка "х" і заповнюється ця графа відправником.

Відповідно до ст. 41 Статуту залізниць України залізниці зобов`язані доставити вантажі за призначенням в установлені терміни. Терміни доставки вантажів і правила обчислення термінів доставки вантажів встановлюються Правилами, виходячи з технічних можливостей залізниць. Обчислення терміну доставки починається з 24-ої години дати приймання вантажу до перевезення. Вантаж вважається доставленим вчасно, якщо на станції призначення він вивантажений засобами залізниці, про що повідомлено одержувача, або якщо вагон (контейнер) з вантажем подано під вивантаження засобами одержувача до закінчення встановленого терміну доставки. У разі затримки подачі вагонів (контейнерів) під вивантаження внаслідок зайнятості вантажного фронту або з інших причин, залежних від одержувачів, вантаж вважається доставленим вчасно, якщо він прибув на станцію призначення до закінчення встановленого терміну доставки.

Згідно з п.п. 1.1, 1.2 Правил обчислення термінів доставки вантажу, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 №644 (із змінами та доповненнями), зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за №865/5086 (далі - Правила) (далі - Правила обчислення термінів доставки вантажу), термін доставки вантажу визначається, виходячи з відстані, за яку обчислюється провізна плата.

Відповідно до підпункту 1.1.1 Правил обчислення термінів доставки вантажів (ст.41 Статуту залізниць України) у разі перевезення вантажною швидкістю залізниці надається термін доставки вантажу: одна доба на кожні повні та неповні 320 км щодо маршрутних відправок, та одна доба на кожні повні та неповні 200 км щодо вагонних відправок.

Обчислення терміну доставки починається з 24-ї години дати приймання вантажу до перевезення, зазначеної в перевізних документах. При прийманні від відправника вантажу до перевезення раніше дня, на який призначено навантаження, термін доставки обчислюється з 24-ї години того дня, на який призначено навантаження, про що в накладній робиться відмітка в графі "Навантаження призначено на ____число _____місяць" (п.2.1 Правил обчислення термінів доставки вантажу).

Згідно з п.2.4 наведених Правил терміни доставки вантажів, які обчислюються згідно з пунктом 1, збільшуються, зокрема, на одну добу на операції, пов`язані з відправленням і прибуттям вантажу.

Про причини затримки вантажу, які дають право залізниці на збільшення терміну доставки, та тривалість цієї затримки повинна бути зроблена відмітка в перевізних документах, яка завіряється підписом працівника станції (п.2.9 Правил обчислення термінів доставки вантажів).

Пунктом 2.10 названих Правил вантаж вважається доставленим вчасно, якщо на станції призначення він вивантажений засобами залізниці, про що повідомлено одержувача, або якщо вагон (контейнер) з вантажем подано під вивантаження засобами одержувача до закінчення встановленого терміну доставки.

Згідно п. 8 Правил видачі вантажів, зареєстрованих наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 №644 (із змінами та доповненнями), зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за №862/5083 оформлення видачі вантажу засвідчується календарним штемпелем станції у відповідній графі накладної. Датою фактичної видачі вантажу вважається дата його вивозу з території станції в разі вивантаження засобами залізниці або дата подачі вагона під вивантаження, якщо воно здійснюється одержувачем на місцях загального або незагального користування.

Згідно з ст. 23 Закону України "Про залізничний транспорт" у разі невиконання або неналежного виконання зобов`язань за договором про організацію перевезень вантажів перевізники несуть відповідальність за неповну і несвоєчасну подачу вагонів і контейнерів для виконання плану перевезень, а вантажовідправники - за невикористання наданих транспортних засобів у порядку та розмірах, що визначаються Статутом залізниць України. Перевізники також несуть відповідальність за зберігання вантажу, багажу, вантажобагажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу, а також за дотримання терміну їх доставки в межах, визначених Статутом залізниць України.

Відповідно до п.116 Статуту залізниць України за несвоєчасну доставку вантажів і порожніх вагонів, що належать підприємствам, організаціям, установам, громадянам - суб`єктам підприємницької діяльності або орендовані ними, залізниця сплачує одержувачу штраф (якщо не доведе, що прострочення сталося не з її вини) у розмірі:

10 відсотків провізної плати - за прострочення на дві доби;

20 відсотків провізної плати - за прострочення на три доби;

30 відсотків провізної плати - за прострочення на чотири і більше діб.

Зазначений штраф не сплачується, якщо вантаж не було вивезено одержувачем із станції впродовж доби після одержання повідомлення про прибуття вантажу або якщо в цей же термін одержувач не розкредитує перевізні документи на вантаж, що прибув.

Виходячи з правового аналізу наведеної вище норми, слід констатувати, що визначений її приписами штраф застосовується в разі прострочення доставки вантажу на дві доби (більше ніж на 48 годин), на три доби (більше ніж на 72 години) і на чотири доби (більше ніж на 96 годин). Тобто, у випадку якщо прострочення доставки вантажу допущено залізницею менш ніж на дві доби (не більше 48 годин), що обчислюється з 24-ої години дати приймання вантажу до перевезення, то підстави для нарахування передбаченої статтею 116 Статуту штрафу відсутні.

Судом встановлено, що відповідно до залізничних накладних №№ 53681367, 63681375, 53700480, 53714606, 53714598, 53722146, 53722138, 53744165, 53755526, 53819066, 53819058, 53857223, 53857215 залізницею в червні - серпні 2022 року було прийнято до перевезення вантаж.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок штрафу на суму 81 251, 10 грн, за прострочення доставки залізницею вантажу за вказаними вище залізними накладними, який міститься в позові (а. с. 7), суд частково погоджується з контррозрахунком наданим відповідачем та зазначає наступне.

Відповідно до граф 55, 56 залізничної накладної № 53681367 перевізником прийнято до перевезення вантаж 09.06.2022 о 17:07, а відповідно до графи 51 позивач повідомлений про прибуття вантажу 17.06.2022 о 17:40, так як відстань перевезення вантажу за накладною складає 793 км (графа 30), то прострочення доставки вантажу складає 2 доби (09.06.2022 + 4 доби (нормативний строк доставки) + 1 доба (п. 2.4. Правил) = 14.06.2022 о 17:40)).

Отже, штраф, який підлягає стягненню за порушення терміну доставки за порушення терміну доставки дорівнює 10%, а тому розмір штрафу за вказаною накладною складає 1 414, 80 грн (14 148, 00 грн (розмір провізної плати графа 31 накладної) * 10%).

Згідно із графами 55, 56 залізничних накладних № 53819066, 53819058 перевізником прийнято до перевезення вантаж 20.07.2022 о 14:46, а відповідно до граф 51 позивач повідомлений про прибуття вантажу 28.07.2022 о 12:45, так як відстань перевезення вантажу за накладними складає по 793 км (графа 30), то прострочення доставки вантажу складає 2 доби (20.07.2022 + 4 доби (нормативний строк доставки) + 1 доба (п. 2.4. Правил) = 25.07.2022 о 14:46)).

Отже штраф, який підлягає стягненню за порушення терміну доставки дорівнює 10%, а тому розмір штрафу за вказаними накладними складає по 2 439,60 грн (24 396, 00 грн (розмір провізної плати графа 31 накладної) * 10%).

Вагони за залізними накладними №№ 63681375, 53700480, 53714606, 53714598, 53722146, 53722138, 53744165, 53755526, 53857223, 53857215 були доставлені одержувачу з порушенням строку доставки визначеного, підпунктом 1.1.1 Правил обчислення термінів доставки вантажів та суд погоджується з розрахунком наданим позивачем у сумі 68 663, 10 грн за вказаними накладними та визнає його арифметично вірним (а. с. 7).

Враховуючи зазначене вище загальна сума штрафу за прострочення доставки залізницею вантажу за залізними накладними №№ 53681367, 63681375, 53700480, 53714606, 53714598, 53722146, 53722138, 53744165, 53755526, 53819066, 53819058, 53857223, 53857215 за розрахунком суду складає 74 957, 10 грн (68 663, 10 грн + 2 439,60 грн (накладна № 53819066) +2 439,60 грн (накладна № 53819058) +1 414, 80 грн (накладна № 53681367)).

Що стосується посилань відповідача на те, що він звільняється від відповідальності за невиконання умов договору, через введення воєнного стану в Україні, що є форс-мажорною обставиною, на підтвердження чого надав лист Торгово-промислової палати України, суд зазначає таке.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона, яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17.08.2022 у справі № 922/854/21.

Між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов`язання має бути причинно-наслідковий зв`язок. Тобто неможливість виконання зобов`язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин (правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 31.08.2022 у справі №910/15264/21).

З аналізу наведеного слідує, що на особу, яка порушила зобов`язання, покладається обов`язок доведення того, що відповідне порушення є наслідком дії певної непереборної сили, тобто, що непереборна сила не просто існує, а безпосередньо призводить до порушення стороною свого зобов`язання (необхідність існування причинно-наслідкового зв`язку між виникненням форс-мажорних обставин та неможливістю виконання стороною своїх зобов`язань).

Суд звертає увагу, що загальний лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 (адресований всім, кого це стосується) щодо засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) в зв`язку із введенням воєнного стану в Україні, не відповідає вимогам конкретизації впливу відповідної форс-мажорної обставини на конкретне зобов`язання відповідача (поставку транспортного засобу), тоді як доведення причинно-наслідкового зв`язку в такому випадку є обов`язковим.

Відповідач не надав доказів на підтвердження наявності такого причинно-наслідкового зв`язку, зокрема, не підтверджено неможливості виконувати свої зобов`язання за договором в передбачені ним строки саме внаслідок дії воєнного стану, неможливості здійснювати господарську, підприємницьку діяльність з метою отримання прибутку, відсутності такого прибутку тощо.

Суд зауважує, що обставини, засвідчені Торгово-промисловою палатою України у листі від 28.02.2022, стосуються не лише відповідача, а також позивача та ставлять їх в однакові умови здійснення діяльності.

Сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за договором у випадку виникнення після укладення договору обставин непереборної сили (п. 6.1. договору).

У пункті 6.2. договору сторонами погоджено, що сторона, що не може виконувати зобов`язання за договором унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна протягом 10 календарних днів з моменту їх виникнення, повідомити про це іншу сторону у письмовій формі, з подальшим наданням підтверджуючих документів.

Матеріали справи не містять на відповідачем не надано в порядку визначено ГПК України доказів повідомлення позивача у відповідності з п. 6.2. договору.

Враховуючи наведене вище, суд приходить до висновку, що відповідач втратив своє право посилатись на форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили).

Разом з тим відповідачем заявлено про зменшення розміру штрафних санкцій на підставі ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.03.2021 у справі № 902/417/18 дійшла висновку про те, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Водночас слід зазначити, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

В обґрунтування клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, відповідач посилається на те, що АТ «Українська залізниця» є стратегічно важливим підприємством залізничного транспорту України та в умовах воєнного стану працює в посиленому режимі, а всі можливі кошти підприємства йдуть на забезпечення безперебійної і стабільної роботи товариства.

Оцінюючи обґрунтованість доводів відповідача, суд враховує, що відповідач є державним підприємством, стратегічно важливим підприємством залізничного транспорту, яке здійснює вантажні, пасажирські перевезення, в умовах воєнного стану працює в посиленому режимі, а стягнення з останнього значних сум штрафів загрожує зривом плану пасажирських та вантажних перевезень, ремонту рухомого складу та верхньої будови колії на залізницях України, що в свою чергу може призвести до негативних наслідків для держави в умовах воєнного стану.

Крім того, суд враховує, що порушення виконання зобов`язань внаслідок несвоєчасної доставки вантажів відповідачем, не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин (зворотного матеріали справи не містять).

Беручи до уваги наведені вище обставини, суд вважає обґрунтованим зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки на 30 %. У зв`язку з цим, клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки підлягає задоволенню, а з відповідача підлягає стягненню неустойка за прострочення доставки вантажу в розмірі 52 469, 97 грн (74 957, 10 грн - 30%).

Щодо заяви відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності суд зазначає таке.

Згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 258 Цивільного кодексу України передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

За змістом ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Статутом залізниць України регламентується, зокрема порядок перевезення вантажів залізницею і відповідно до ст. 136 Статуту залізниць України, позови до залізниць можуть бути пред`явлені у шестимісячний термін, що обчислюється відповідно до вимог ст. 134 цього Статуту, яким передбачено також і 6-місячний строк для пред`явлення претензії, з визначенням певних умов, обставин, підстав та строку його обчислення.

Статтею 315 Господарського кодексу України передбачено певні особливості обчислення строків позовної давності за договором перевезення.

Відтак, положення ст.ст. 134, 136 Статуту залізниць України підлягають застосуванню у системному зв`язку з положенням ст. 315 Господарського кодексу України і таким чином, що строк позовної давності починає свій перебіг з дня одержання відповіді на претензію позивача або з дня закінчення строку, встановленого ч. 3 ст. 315 Господарського кодексу України для відповіді на претензію.

Враховуючи, що дотримання претензійного порядку не є обов`язковим, то у вирішенні питання про початок перебігу позовної давності, в розумінні цієї норми Господарського кодексу України слід виходити з того, що такий перебіг починається після закінчення строку пред`явлення претензії і строку її розгляду (ч. 2, 3 ст. 315 Господарського кодексу України ) незалежно від того, чи пред`являлася відповідна претензія до перевізника.

Отже, шестимісячний термін для пред`явлення даного позову до Залізниці має обраховуватись упродовж 6 місяців, після спливу 6-місячного строку, передбаченого для пред`явлення претензії та 3-місячного строку, передбаченого для надання відповіді на претензію, що узгоджується з положеннями ст. 315 Господарського кодексу України та ст. 134, 136 Статуту залізниць України, оскільки визначений законом строк, в межах якого особа має право звернутися з позовом до суду, не може поглинатися строком на реалізацію права на досудове врегулювання спору.

Аналогічні висновки містяться в постанові Верховного Суду України у справі №10-26/166-10-4300 від 19.04.2012, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, зокрема у справі №905/729/18 від 11.04.2019, у справі №910/11614/18 від 13.08.2019, у справі №905/2303/18 від 10.09.2019 та у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 04.03.2020 у справі № 905/487/19.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позивач звернувся до суду в межах позовної давності.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.

Підсумовуючи наведене вище, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 52 469, 97 грн неустойки за прострочення доставки вантажу.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 9 900, 00 грн витрат на правову допомогу.

Згідно із ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Позивачем на підтвердження понесення витрат на правову допомогу долучено до матеріалів справи: копію договору про надання правової допомоги № 39/21 від 08.10.2021, копію додаткової угоди №1 від 16.11.2022 до вказаного договору, ордер серії АВ № 1060355 від 20.01.2022, копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ЧЦ № 000593 від 26.08.2022, копію звіту (акта надання послуг) від 20.02.2023 з детальним розрахунком та описом робіт (наданих послуг), виконаних за вказаним вище договором на суму 9 900, 00 грн, а саме: підготовка претензії 1 год витраченого часу, підготовка позову 3 год 30 хв витраченого часу, надсилання позову 30 хв витраченого часу, підготовка листа на виконання вимог ухвали суду 30 хв.

Частини 1 та 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України встановлюють, що:

- витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави;

- за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Частина 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України ).

Відповідно до приписів ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до п. 4.1. договору про надання правової допомоги № 39/21 від 08.10.2021 в редакції додаткової угоди №1 від 16.11.2022 винагорода за послуги, що надаються визначаються в межах 1 800, 00 грн за годину роботи особи, яка надавала правову допомогу.

Згідно із звітом (актом надання послуг) від 20.02.2023 підготовка претензії зайняла 1 год. часу.

Разом з тим, суд не покладає на відповідача витрати на правову допомогу в частині складення претензії в сумі 1 800, 00 грн, оскільки складення та направлення претензії є формою позасудового врегулювання спору та Господарським процесуальним кодексом України не передбачено обов`язкового претензійного порядку врегулювання спору, а тому витрати на складення претензії не можливо віднести до витрат пов`язаних з розглядом справи в суді.

Також із звіту (акту надання послуг) від 20.02.2023 вбачається, що надсилання позову зайняло 30 хв.

Згідно із статтею 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності є, в тому числі: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Отже, подання (надсилання) позову не можуть бути віднесені до жодного з видів правничої допомоги, які передбачені статтею 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». А тому, витрати на подання (надсилання) позову не можуть бути відшкодовані в якості витрат на професійну правничу допомогу та підлягають виключенню з судових витрат на правничу допомогу, що підлягають стягненню з відповідача.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 04.11.2019 в справі №901/264/19.

Відповідно до звіту (акту надання послуг) від 20.02.2023 підготовка позову зайняла 3 год 30 хв, підготовка листа на виконання вимог ухвали суду 30 хв, що складає 7 200, 00 грн (1 800, 00 грн * 4 год).

При цьому, судом враховано, що заявлений до відшкодування розмір судових витрат не є надмірним та завищеним, оскільки відповідає як принципам матеріального (договірного) права, так і процесуального права (оскільки висвітлює затрати по роботі адвоката у даній справі), що відповідає правовим позиціям, викладеним Верховним Судом у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 та у постановах від 25.04.2018 у справі №922/3142/17, від 02.05.2018 у справі №910/22350/16, від 11.06.2018 року у справі №923/567/17.

Беручи до уваги підтвердження позивачем правового статусу адвоката, надання доказів фактичного надання правничої допомоги на підставі договору, а також співмірність розміру витрат з наданими послугами, суд дійшов висновку, що витрати позивача на професійну правову допомогу є обґрунтованими в розмірі пропорційному задоволених позовних вимог, а саме в сумі 6 642, 26 грн.

Керуючись статтями 86, 129, 233, 237 - 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03150, місто Київ, вулиця Єжи Гедройця, будинок 5, ідентифікаційний код 40075815) на користь Приватного акціонерного товариства «ВІННИЦЯОБЛПАЛИВО» (21021, місто Вінниця, вулиця Хмельницьке шосе, будинок 122, ідентифікаційний код 01880670) 52 469 (п`ятдесят дві тисячі чотириста шістдесят дев`ять) грн 97 коп. штрафу, 2 476 (дві тисячі чотириста сімдесят шість) грн 09 коп. судового збору та 6 642 (шість тисяч шістсот сорок дві) грн 26 коп. витрат на правову допомогу.

3. У задоволенні іншої частини позову відмовити.

4. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції у строки передбачені ст. 256 ГПК України.

Суддя Я.А. Карабань