Рішення

від 20.03.2023 по справі 911/248/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" березня 2023 р. Справа № 911/248/21 (911/2367/22)

Господарський суд Київської області у складі судді Лутак Т.В., за участю секретаря судового засідання Мишак І.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України»

до 1) Приватного акціонерного товариства «Бориспільський автозавод»

2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Київська правова група»

3) ОСОБА_1

4) Товариства з обмеженою відповідальністю «Континентмаш»

5) Товариства з обмеженою відповідальністю «Фондова компанія «Даліз-Фінанс»

6) Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіммбуд»

про визнання недійсними договорів

у відокремленому провадженні в межах справи № 911/248/21

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Київська правова група»

до боржника Приватного акціонерного товариства «Бориспільський автозавод»

про банкрутство

Представники: згідно протоколу судового засідання

Обставини справи:

У провадженні Господарського суду Київської області перебуває справа № 911/248/21 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Київська правова група» до боржника Приватного акціонерного товариства «Бориспільський автозавод» про банкрутство.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 08.02.2021 відкрито провадження у справі № 911/248/21, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів відповідно до ст. 41 Кодексу України з процедур банкрутства, введено процедуру розпорядження майном боржника та призначено розпорядником майна боржника - Приватного акціонерного товариства «Бориспільський автозавод» арбітражного керуючого Теличка Антона Олександровича.

До Господарського суду Київської області від Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» надійшла позовна заява № 0000606/35203-22 від 14.11.2022 (вх. № 2064/22 від 17.11.2022) про визнання недійсними договорів у межах провадження у справі № 911/248/21 про банкрутство Приватного акціонерного товариства «Бориспільський автозавод», у якій кредитор просить суд визнати недійсними договір купівлі-продажу цінних паперів № Б344-08 від 07.11.2008, договір купівлі-продажу цінних паперів № 129/4-10Б від 15.07.2010, договір купівлі-продажу цінних паперів № 83-12/12БВ від 26.12.2012, договір купівлі-продажу цінних паперів № БВ 20/2-3/14 від 03.04.2014 та договір купівлі-продажу цінних паперів № БВ 20/3-3/14 від 03.04.2014.

На виконання вимог ч. 6 ст. 176 Господарського процесуального кодексу України ухвалою Господарського суду Київської області від 22.11.2022 зобов`язано Відділ з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Печерської районної в місті Києві державної адміністрації у п`ятиденний термін з дня отримання даної ухвали надати Господарському суду Київської області інформацію про зареєстроване місце проживання фізичної особи ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ; паспорт НОМЕР_2 , виданий Печерським РУГУ МВСУ в м. Києві 03.11.2000).

08.12.2022 до Господарського суду Київської області від Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Печерської районної в місті Києві державної адміністрації надійшов лист № 105/26-17-923 від 28.11.2022 (вх. № 18006/22 від 08.12.2022), у якому повідомлено, що місце проживання ОСОБА_1 зареєстроване з 06.12.1999 по теперішній час за адресою: АДРЕСА_2 .

Ухвалою Господарського суду Київської області від 14.12.2022 прийнято позовну заяву Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» № 0000606/35203-22 від 14.11.2022 (вх. № 2064/22 від 17.11.2022) про визнання недійсними договорів до розгляду і відкрито провадження щодо розгляду даної позовної заяви у відокремленому провадженні в межах справи № 911/248/21 про банкрутство Приватного акціонерного товариства «Бориспільський автозавод», розгляд даної позовної заяви вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 09.01.2023, зобов`язано позивача та відповідачів надати суду певні документи.

До Господарського суду Київської області від відповідача 2 - Товариства з обмеженою відповідальністю «Київська правова група» надійшов відзив б/н від 05.01.2023 (вх. № 290/23 від 09.01.2023) на позов, у якому він заперечує проти задоволення позовних вимог.

09.01.2023 до Господарського суду Київської області від відповідач 1 - Приватного акціонерного товариства «Бориспільський автозавод» надійшло клопотання б/н від 05.01.2023 (вх. № 293/23 від 09.01.2023) про визнання поважними причин пропуску строку на подання відзиву на позов та продовження строку подання відзиву на позов до 18.01.2023.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 09.01.2023 продовжено відповідачу 1 - Приватному акціонерному товариству «Бориспільський автозавод» строк на подання відзиву на позов до 18.01.2023, продовжено строк підготовчого провадження у даній справі на тридцять днів, розгляд справи у підготовчому засіданні відкладено на 13.02.2023.

До Господарського суду Київської області від позивача надійшла відповідь № 0000606/1472-23 від 13.01.2023 (вх. № 910/23 від 17.01.2023) на відзив Товариства з обмеженою відповідальністю «Київська правова група».

23.01.2023 до Господарського суду Київської області від відповідача 1 - Приватного акціонерного товариства «Бориспільський автозавод» надійшов відзив вих. № б/н від 18.01.2023 (вх. № 1325/23 від 23.01.2023) на позов, у якому він заперечує проти задоволення позовних вимог.

До Господарського суду Київської області від позивача надійшла відповідь № 0000606/2783-23 від 30.01.2023 (вх. № 2057/23 від 02.02.2023) на відзив Приватного акціонерного товариства «Бориспільський автозавод».

Ухвалою Господарського суду Київської області від 13.02.2023 закрито провадження у справі № 911/248/21 (911/2367/22) в частині позовних вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фондова компанія «Ініциатива», Товариства з обмеженою відповідальністю «Стандарт Брок», Товариства з обмеженою відповідальністю «Маритен» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Вєнта-Капітал»; розгляд справи у підготовчому засіданні відкладено на 27.02.2023; зобов`язано Приватне акціонерне товариство «Бориспільський автозавод» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Київська правова група» надати суду певні документи; повторно зобов`язано ОСОБА_1 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Континентмаш», Товариство з обмеженою відповідальністю «Фондова компанія «Даліз-Фінанс» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Сіммбуд» виконати вимоги ухвали суду від 14.12.2022 у даній справі.

27.02.2023 до Господарського суду Київської області від відповідача 1 - Приватного акціонерного товариства «Бориспільський автозавод» надійшли письмові пояснення б/н від 24.02.2023 (вх. № 3651/23 від 27.02.2023) на виконання вимог ухвали суду від 13.02.2023.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 27.02.2023 закрито підготовче провадження у даній справі та призначено справу до розгляду по суті у судовому засіданні на 20.03.2023.

До Господарського суду Київської області від відповідача 2 - Товариства з обмеженою відповідальністю «Київська правова група» надійшли письмові пояснення б/н від 25.02.2023 (вх. № 3971/23 від 01.03.2023) на виконання вимог ухвали суду від 13.02.2023.

Присутній у судовому засіданні 20.03.2023 представник позивача - Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» підтримав заявлені позовні вимоги та просив суд їх задовольнити з підстав викладених у позові.

Представник відповідача 2 - Товариства з обмеженою відповідальністю «Київська правова група» проти задоволення позовних вимог заперечив з підстав викладених у його відзиві на позовну заяву та просив суд відмовити у задоволенні даного позову.

Відповідачі 1, 3, 4, 5, 6 - Приватне акціонерне товариство «Бориспільський автозавод», ОСОБА_1 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Континентмаш», Товариство з обмеженою відповідальністю «Фондова компанія «Даліз-Фінанс» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Сіммбуд» (їх представники), належним чином повідомлені про час, дату та місце розгляду справи, у судове засідання 20.03.2023 не з`явилися та причин неявки суду не повідомили.

Враховуючи, що неявка в судове засідання будь-якого учасника справи не перешкоджає розгляду спору по суті, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України за відсутності представників відповідачів 1, 3, 4, 5, 6 за наявними в ній матеріалами.

У судовому засіданні 20.03.2023, відповідно до ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства та ч. 1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників судового провадження, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

З матеріалів справи вбачається, що 07.11.2008 між ОСОБА_1 (продавець - відповідач 3), діючи через повіреного представника Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК «Ініціатива» на підставі договору-доручення № Б343-08 від 07.11.2008 (повірений продавця), та Товариством з обмеженою відповідальністю «Київська правова група» (покупець - відповідач 2) укладено договір № Б344-08 купівлі-продажу цінних паперів, за умовами якого продавець зобов`язався передати у власність покупця, а покупець зобов`язався прийняти і оплатити пакет цінних паперів загальною кількістю 29 шт. та загальною номінальною вартістю 131 524 634, 00 грн.

Пунктом 1.1.1 договору № Б344-08 визначено вид та тип цінних паперів - вексель простий, емітент цінних паперів - ЗАТ «Бориспільський автозавод».

Відповідно до п. 2.1 та п. 2.2 договору № Б344-08 вартість цінних паперів становить 5 500 000, 00 грн, без ПДВ. Розрахунки по цьому договору проводяться протягом 15 років з моменту одержання цінних паперів покупцем від продавця шляхом переказу грошових коштів в сумі, вказаній в п. 2.1 даного договору, на розрахунковий рахунок продавця.

Згідно з п. 2.3 договору № Б344-08 передача цінних паперів, що є предметом даного договору, здійснюється протягом 30 банківських днів з моменту підписання даного договору. Факт передачі цінних паперів підтверджується актом прийому-передачі цінних паперів.

Пунктом 9.1 договору № Б344-08 передбачено, що даний договір вступає в силу з дати його підписання і діє до повного виконання сторонами взятих на себе за даним договором зобов`язань.

На виконання умов договору № Б344-08 купівлі-продажу цінних паперів від 07.11.2008 ОСОБА_1 (продавець) передав, а Товариство з обмеженою відповідальністю «Київська правова група» (покупець) прийняло цінні папери загальною кількістю 29 шт. та загальною номінальною вартістю 131 524 634, 00 грн, про що сторони склали акт прийому-передачі купівлі-продажу цінних паперів від 07.11.2008.

15.07.2010 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Київська правова група» (покупець - відповідач 2), від імені якого діяло Товариство з обмеженою відповідальністю «Стандарт Брок» на підставі договору доручення на купівлю цінних паперів № 129/3-10Б від 15.07.2010 (повірений покупця), та ОСОБА_1 (продавець - відповідач 3) укладено договір № 129/4-10Б купівлі-продажу цінних паперів, за умовами якого продавець зобов`язався передати у власність покупця, а покупець зобов`язався прийняти і оплатити цінні папери загальною кількістю 24 шт. та загальною номінальною вартістю 65 686 202, 00 грн.

Пунктом 1.1.1 договору № 129/4-10Б визначено вид та тип цінних паперів - вексель простий, емітент цінних паперів - ЗАТ «Бориспільський автозавод» та ВАТ «Київська обласна база матеріально-технічного і сервісного забезпечення «Облагротехсервіс».

Відповідно до п. 1.2, п. 2.1 договору № 129/4-10Б загальна вартість цінних паперів становить 4 407 200, 00 грн, без ПДВ. Розрахунки за цим договором здійснюються між покупцем та продавцем шляхом перерахування покупцем на розрахунковий рахунок продавця загальної суми договору, що зазначена в п. 1.2 договору, до 31.12.2022, або за згодою сторін можлива інша форма розрахунків, що повинно бути передбачено додатковою угодою до даного договору.

Згідно з п. 3.1, п. 3.2 договору № 129/4-10Б передача цінних паперів, що є предметом даного договору, здійснюється протягом 30 банківських днів з моменту підписання даного договору. Факт передачі цінних паперів підтверджується актом прийому-передачі цінних паперів.

Пунктом 7.4 договору № 129/4-10Б передбачено, що договір набуває чинності з дати його підписання і діє до повного виконання сторонами взятих на себе за даним договором зобов`язань.

На виконання умов договору № 129/4-10Б купівлі-продажу цінних паперів від 15.07.2010 ОСОБА_1 передав, а Товариство з обмеженою відповідальністю «Київська правова група» прийняло цінні папери загальною кількістю 24 шт. та загальною номінальною вартістю 65 686 202, 00 грн, про що сторони склали акт прийому-передачі цінних паперів від 15.07.2010.

26.12.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Маритен» (продавець), від імені якого діяло Товариство з обмеженою відповідальністю «Вєнта-Капітал» на підставі договору доручення на продаж № 83-11/12БД від 26.12.2012 (повірений продавця), та Товариством з обмеженою відповідальністю «Київська правова група» (покупець) укладено договір № 83-12/12БВ купівлі-продажу цінних паперів, за умовами якого продавець зобов`язався передати у власність покупця, а покупець зобов`язався прийняти і оплатити пакет цінних паперів загальною кількістю 127 шт. та загальною номінальною вартістю 205 727 117, 68 грн.

Пунктом 1.1.1 договору № 83-12/12БВ визначено вид та тип цінних паперів - вексель простий, векселедавець - ТОВ «Чернігівський ковальский завод», ВАТ «Київська обласна база матеріально-технічного і сервісного забезпечення «Облагротехсервіс», ПАТ «Облагротехсервіс», ЗАТ «Чернігівський автозавод», ПрАТ «Чернігівський автозавод», ПрАТ «Бориспільський автозавод», ТОВ «Український кардан» та ТОВ «Чернігівська деревообробна компанія».

Відповідно до п. 1.2 та п. 2.1 договору № 83-12/12БВ, з урахуванням додаткового договору № 1 від 26.12.2012, загальна вартість цінних паперів становить 6 171 813, 53 грн, без ПДВ. Покупець зобов`язується провести розрахунки шляхом передачі продавцю простого векселю на суму 6 171 813, 53 грн, який було передано на підставі акту № 1 від 26.12.2012.

Згідно з п. 3.1 та п. 3.2 договору № 83-12/12БВ передача цінних паперів, що є предметом даного договору, здійснюється протягом 10 банківських днів з моменту підписання даного договору. Факт передачі цінних паперів підтверджується актом прийому-передачі цінних паперів.

Пунктом 7.4 договору № 83-12/12БВ передбачено, що даний договір набирає чинності з дати його підписання і діє до повного виконання сторонами взятих на себе за даним договором зобов`язань.

На виконання умов договору № 83-12/12БВ купівлі-продажу цінних паперів від 26.12.2012 Товариство з обмеженою відповідальністю «Маритен» передало, а Товариство з обмеженою відповідальністю «Київська правова група» прийняло цінні папери загальною кількістю 127 шт. та загальною номінальною вартістю 205 727 117, 68 грн, про що сторони склали акт прийому-передачі цінних паперів від 26.12.2012.

03.04.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Континентмаш» (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Київська правова група» (покупець), в інтересах якого діяло Товариство з обмеженою відповідальністю «Даліз-Фінанс» (повірений) на підставі договору доручення № БД 20/1-3/14 від 01.04.2014, укладено договір № БВ 20/2-3/14 купівлі-продажу цінних паперів на виконання договору доручення № БД 20/1-3/14 від 03.04.2014, за умовами якого продавець зобов`язався передати, а покупець зобов`язався прийняти і оплатити цінні папери загальною кількістю 12 шт. та загальною номінальною вартістю 15 622 006, 82 грн.

Пунктом 1.2 договору № БВ 20/2-3/14 визначено вид та тип цінних паперів - вексель простий, векселедавець - ПрАТ «Бориспільський автозавод».

Відповідно до п. 1.3, п. 2.1, п. 2.2 договору № БВ 20/2-3/14 загальна сума договору становить 312 440, 14 грн, без ПДВ. Розрахунки по цьому договорі проводяться до 03.04.2014 включно. Всі розрахунки здійснюються шляхом передачі в оплату простих векселів на суму 312 440, 14 грн, які було передано на підставі акту від 03.04.2014.

Згідно з п. 3.4 договору № БВ 20/2-3/14 продавець вважається таким, що виконав свої зобов`язання за цим договором, а цінні папери вважаються переданими з моменту підписання акту прийому-передачі цінних паперів.

Пунктом 10.1 договору № БВ 20/2-3/14 передбачено, що договір вступає в силу з дати його підписання і діє до повного виконання сторонами взятих на себе за даним договором зобов`язань.

На виконання умов договору № БВ 20/2-3/14 купівлі-продажу цінних паперів від 03.04.2014 Товариство з обмеженою відповідальністю «Континентмаш» передало, а Товариство з обмеженою відповідальністю «Київська правова група» прийняло цінні папери загальною кількістю 12 шт. та загальною номінальною вартістю 15 622 006, 82 грн, про що сторони склали акт прийому-передачі цінних паперів від 03.04.2014.

03.04.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Сіммбуд» (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Київська правова група» (покупець) в інтересах якого діяло Товариство з обмеженою відповідальністю «Даліз-Фінанс» (повірений) на підставі договору доручення № БД 20/1-3/14 від 01.04.2014, укладено договір № БВ 20/3-3/14 купівлі-продажу цінних паперів на виконання договору доручення № БД 20/1-3/14 від 03.04.2014, за умовами якого продавець зобов`язався передати, а покупець зобов`язався прийняти і оплатити цінні папери загальною кількістю 28 шт. та загальною номінальною вартістю 71 609 721, 08 грн.

Пунктом 1.2 договору № БВ 20/3-3/14 визначено вид та тип цінних паперів - вексель простий, векселедавець - ПрАТ «Бориспільський автозавод», ПрАТ «Чернігівський автозавод» та ПАТ «Облагротехсервіс».

Відповідно до п. 1.3, п. 2.1, п. 2.2 договору № БВ 20/3-3/14 загальна сума договору становить 1 432 194, 42 грн, без ПДВ. Розрахунки по цьому договорі проводяться до 03.04.2014 включно. Всі розрахунки здійснюються шляхом передачі в оплату простих векселів на суму 1 432 194, 42 грн, які було передано на підставі акту від 03.04.2014.

Згідно з п. 3.4 договору № БВ 20/3-3/14 продавець вважається таким, що виконав свої зобов`язання за цим договором, а цінні папери вважаються переданими з моменту підписання акту прийому-передачі цінних паперів.

Пунктом 10.1 договору № БВ 20/3-3/14 передбачено, що договір вступає в силу з дати його підписання і діє до повного виконання сторонами взятих на себе за даним договором зобов`язань.

На виконання умов договору № БВ 20/3-3/14 купівлі-продажу цінних паперів Товариство з обмеженою відповідальністю «Сіммбуд» передало, а Товариство з обмеженою відповідальністю «Київська правова група» прийняло цінні папери загальною кількістю 28 шт. та загальною номінальною вартістю 71 609 721, 08 грн, про що сторони склали акт прийому-передачі цінних паперів від 03.04.2014.

Позивач вважає, що вищезазначені договір купівлі-продажу цінних паперів № Б344-08 від 07.11.2008, договір купівлі-продажу цінних паперів № 129/4-10Б від 15.07.2010, договір купівлі-продажу цінних паперів № 83-12/12БВ від 26.12.2012, договір купівлі-продажу цінних паперів № БВ 20/2-3/14 від 03.04.2014 та договір купівлі-продажу цінних паперів № БВ 20/3-3/14 від 03.04.2014 мають бути визнані судом недійсними в силу приписів п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 та ч. 6 ст. 13, статей 203, 215, 234 Цивільного кодексу України.

Так, позивач стверджує, що оспорювані договори, на підставі яких заявлені кредиторські вимоги Товариством з обмеженою відповідальністю «Київська правова група» до боржника у справі № 911/248/21, були укладені: у підозрілий період (коли боржник мав невиконані кредитні зобов`язання перед Акціонерним товариством «Державний експортно-імпортний банк України»); з контрагентами, які є пов`язаними між собою особами; за неринковою ціною; предметом яких є прості векселі невідомого походження, оскільки відсутні відомості, на підставі чого вони видавалися, в бухгалтерському обліку Приватного акціонерного товариства «Бориспільський автозавод» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Київська правова група» не відображено операції з видачі векселів та їх купівлі-продажу; прості векселі були видані без письмової згоди Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України»; оспорювані договори не відповідають критеріям розумності та добросовісності, фактично спрямовані на формування підконтрольного боргу, переслідували виключно мету отримання контролю за процедурою банкрута Приватного акціонерного товариства «Бориспільський автозавод», мають ознаки фраудаторного та фіктивного правочину, оскільки приховують справжні наміри його учасників, були направлені на уникнення повного виконання грошового зобов`язання боржника перед Акціонерним товариством «Державний експортно-імпортний банк України», а, відтак, на заподіяння йому шкоди.

Відповідач 1 - Приватне акціонерне товариство «Бориспільський автозавод», заперечуючи проти задоволення позову, посилається на таке: Приватне акціонерне товариство «Бориспільський автозавод» не було стороною оспорюваних договорів, а з позову не вбачається у чому полягає порушення прав Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» з боку саме Приватного акціонерного товариства «Бориспільський автозавод», позовні вимоги до Приватного акціонерного товариства «Бориспільський автозавод» відсутні; банк був повністю обізнаний у наявності боргових зобов`язань Приватного акціонерного товариства «Бориспільський автозавод», які виникли на підставі виданих простих векселів; векселі було видано під реальні фінансові зобов`язання Приватного акціонерного товариства «Бориспільський автозавод»; інформація про фінансово-господарську діяльність та боргові зобов`язання Приватного акціонерного товариства «Бориспільський автозавод» систематично надавалась банку, що підтверджується відсутністю застосування банком наслідків, передбачених п. 6.2 кредитних договорів; будь-яка зміна векселедержателя має наслідком лише вступ у справу в порядку процесуального правонаступництва, а тому незрозуміло як задоволення даного позову вплине на права позивача.

Відповідач 2 - Товариство з обмеженою відповідальністю «Київська правова група», заперечуючи проти задоволення позову, стверджує таке: позивачем не доведено порушення його прав внаслідок укладення оспорюваних договорів, а також не доведено у чому полягає відновлення (захист) його цивільного інтересу внаслідок визнання правочинів недійсними; позивач не надає доказів на підтвердження того, що у період 2008 - 2014 років у сторін оспорюваних правочинів існували підстави вважати, що у 2021 році буде відкрито провадження у справі про банкрутство Приватного акціонерного товариства «Бориспільський автозавод»; боргові зобов`язання Приватного акціонерного товариства «Бориспільський автозавод», посвідчені векселями, існували з 2006 року, а тому незалежно від зміни векселедержателя могли бути предметом кредиторських вимог, сама по собі зміна векселедержателя не впливає на права позивача; укладаючи оспорювані договори їх сторони досягли всіх істотних умов і вказані договори були належним чином виконані сторонами, що виключає їх фіктивність; позивачем не надано доказів того, що ТОВ «Маритен», ТОВ «Сіммбуд» та ТОВ «Континентмаш» є пов`язаними з ТОВ «Київська правова група» особами; звичайними умовами договорів купівлі-продажу цінних паперів є продаж саме з дисконтом; позивачем не доведено усвідомленої спрямованості оспорюваних правочинів на шкоду позивачу, тобто їх фраудаторності; під час розгляду кредиторських вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Київська правова група» у справі № 911/248/21 досліджувалися аналогічні заперечення позивача, на які він посилається як на підстави позовних вимог у даній справі.

Відповідачі 3, 4, 5, 6 - ОСОБА_1 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Континентмаш», Товариство з обмеженою відповідальністю «Фондова компанія «Даліз-Фінанс» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Сіммбуд» будь-яких пояснень суду не надали.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Господарського суду Київської області від 08.02.2021 відкрито провадження у справі № 911/248/21 про банкрутство Приватного акціонерного товариства «Бориспільський автозавод» (боржник).

Предметом даного позову є договори купівлі-продажу цінних паперів, які укладені одним із кредиторів боржника, а саме Товариством з обмеженою відповідальністю «Київська правова група» з фізичним та юридичними особами, а саме ОСОБА_1 , Товариством з обмеженою відповідальністю «Маритен», Товариством з обмеженою відповідальністю «Континентмаш», Товариством з обмеженою відповідальністю «Сіммбуд» в 2008, 2010, 2012, 2014 роках, боржник не є стороною жодного із цих договорів та участі в їх укладенні і виконанні не брав.

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, щодо Товариства з обмеженою відповідальністю «Маритен» 04.06.2014 здійснено запис про державну реєстрацію припинення юридичної особи, при цьому, правонаступників Товариства з обмеженою відповідальністю «Маритен» не зазначено, у зв`язку з чим ухвалою Господарського суду Київської області від 13.02.2023 закрито провадження у справі № 911/248/21 (911/2367/22) в частині позовних вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю «Маритен».

Позивач - Акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України» є кредитором боржника та вважає, що оспорювані ним договори купівлі-продажу цінних паперів мають ознаки фраудаторного та фіктивного правочину.

За змістом статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за ст. 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України, ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства. Загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені ст. 215 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статей 16, 203, 215 Цивільного кодексу України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Отже, в кожній справі про визнання правочину недійсним суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.

Разом з тим, суд звертає увагу, що провадження у справі про банкрутство, на відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, має на меті задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника, інших осіб; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів, інших осіб. Насамперед це зумовлено специфікою провадження у справах про банкрутство, яка полягає у застосуванні спеціальних способів захисту її суб`єктів, особливостях процедури, учасників, стадій та інших елементів, які відрізняють це провадження від позовного.

Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.

Отже, кредитор (кредитори) та арбітражний керуючий є тими зацікавленими особами у справі про банкрутство, які мають право звертатися з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України чи інших законів, у межах справи про банкрутство і таке звернення є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість відновлення порушених прав кредиторів та боржника.

Правочинами визнаються дії фізичних та юридичних осіб, спрямовані на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків.

При цьому, правочин - це дія, яка вчиняється для досягнення дозволеної законом мети (набуття майна тощо), яка характеризується такими ознаками: це завжди вольовий акт, тобто дії свідомі; це правомірні дії, тобто вчиняються відповідно до закону; спеціальна спрямованість на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, тобто в правочину завжди присутня правова мета.

Суд звертає увагу, що необхідно розмежовувати кваліфікацію фіктивних та фраудаторних правочинів.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За змістом ст. 234 Цивільного кодексу України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Фіктивний правочин, на відміну від фраудаторного, виключає наявність наміру створити юридичні наслідки в момент його вчинення, що, в свою чергу, унеможливлює виникнення будь-яких майнових наслідків, оскільки такий правочин їх не породжує. Оскільки на підставі фіктивного правочину відсутня можливість передачі майна, restitutio in integrum виключається юридичною конструкцією фіктивного правочину. Якщо ж буде встановлено, що така передача de facto відбулася, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний, і тому норма ст. 234 Цивільного кодексу України не підлягає застосуванню, адже фіктивний правочин de jure не породжує будь-яких правових наслідків. В свою чергу, правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами (ч. 3 ст. 234 Цивільного кодексу України).

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони не бажають настання правових наслідків, обумовлених договором; усі сторони договору поінформовані про його фіктивність; письмовим текстом договору створюється лише видимість правовідносин між сторонами; мета вчинення фіктивного правочину не має значення.

Крім того, відповідно до висновків Верховного Суду, якщо хоча б одна зі сторін оспорюваного договору намагалася досягти правового результату, то цей правочин не може визнаватися фіктивним. Зокрема, як зазначено в постанові Верховного Суду від 03.09.2019 у справі № 904/4567/18, Верховний Суд у застосуванні приписів ст. 234 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах виходив з того, що в разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний.

Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для вигляду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Причому такі цілі можуть бути протизаконними або фіктивний правочин може взагалі не мати правової мети. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін. Сам по собі факт невиконання сторонами умов правочину не робить його фіктивним. Для визнання правочину фіктивним ознака вчинення його лише для вигляду має бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не можна визнати фіктивним.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19).

В свою чергу, фраудаторними правочинами називають договори, що вчиняються з метою завдати шкоди кредитору.

Суд звертає увагу, що однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

Частиною 3 ст. 13 Цивільного кодексу України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Формулювання «зловживання правом» необхідно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.

Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що:

- особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»;

- наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають);

- враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття і здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

Тож учасники цивільних відносин при здійсненні своїх прав зобов`язані діяти добросовісно, утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб; не допускаються дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. На цих засадах мають ґрунтуватися і договірні відносини.

Правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною.

Договір як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин і має бути спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір, який укладений з метою уникнути виконання наявного зобов`язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладання договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов`язання і завдає шкоди кредитору. Такий договір може вважатися фраудаторним та може бути визнаний судом недійсним за позовом особи, право якої порушено, тобто кредитора.

Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку.

Слід звернути увагу, що фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин. Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дають змогу кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, упродовж 3-х років до порушення провадження у справі про банкрутство, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі); контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов`язані або афілійовані юридичні особи); щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника.

Боржник, який відчужує майно, вчиняє інші дії, пов`язані, із зменшенням його платоспроможності, після виникнення у нього зобов`язання діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора.

Такі дії боржника можуть свідчити про намір ухилення від розрахунків із контрагентами та спрямовані на завдання шкоди кредиторам.

Отже, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину - правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16.

Суд звертає увагу, що метою доброчесного боржника повинне бути добросовісне виконання всіх своїх зобов`язань, а в разі неможливості такого виконання - надання своєчасного та справедливого задоволення (сатисфакції) прав і правомірних інтересів кредитора, зокрема у процедурі банкрутства.

Так, укладення фраудаторних договорів є характерним для боржників у процедурах банкрутства, позаяк неплатоспроможність боржника означає ситуацію, коли не вистачає коштів для задоволення всіх вимог кредиторів і, діючи недобросовісно, боржник намагається створити переваги для задоволення вимог «дружнього» кредитора на шкоду іншим своїм кредиторам, порушивши встановлену законом черговість або пропорційність задоволення вимог окремого класу кредиторів.

Учинення власником майна правочину на шкоду своїм кредиторам може полягати як у виведенні майна боржника власником на третіх осіб, так і у створенні преференцій у задоволенні вимог певного кредитора на шкоду іншим кредиторам боржника, внаслідок чого виникає ризик незадоволення вимог інших кредиторів.

Правочини за участю боржника, які допомагають реалізувати таку мету, мають ознаки фраудаторності, незалежно від того, чи такий правочин є двостороннім (одностороннім) чи багатостороннім (у якому буде задіяно низку учасників, об`єднаних єдиною неправомірною метою).

Для класифікації правочину як фраудаторного має значення фактична участь боржника у ньому як одного з учасників вольових дій, направлених на виведення майна боржника з метою незадоволення вимог одного або декількох його кредиторів у легальній судовій процедурі.

Однією із форм такої участі боржника є вчинення ним, за наявності в нього невиконаних зобов`язань та заборгованості перед іншими кредиторами, правочину задля нарощування обсягу наявних кредиторських зобов`язань та в майбутньому формування кредиторської заборгованості із заінтересованим кредитором (так званий «дружній кредитор»).

Використання особою належного їй суб`єктивного права не для задоволення легітимних інтересів, а з метою заподіяння шкоди кредиторам, ухилення від виконання зобов`язань перед кредиторами є очевидним використанням приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню («вживанням права на зло»).

За цих умов недійсність договору як приватно-правова категорія є інструментом, який покликаний не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 19.01.2023 у справі № 925/1248/21 (911/111/22).

З огляду на вищевикладене вбачається, що фраудаторним може виявитися будь-який правочин, що здійснюється між учасниками господарських правовідносин, який укладений на шкоду кредиторам, отже, такий правочин може бути визнаний недійсним в порядку позовного провадження у межах справи про банкрутство відповідно до ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства, на підставі п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності, та ч. 3, ч. 6 ст. 13 Цивільного кодексу України з підстав недопустимості зловживання правом, на відміну від визнання недійсним фіктивного правочину, лише на підставі ст. 234 Цивільного кодексу України. У такому разі звернення в межах справи про банкрутство з позовом про визнання недійсними правочинів боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтями 76-79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що докази, які подаються сторонами повинні бути належними, допустимими, достовірними та вірогідними.

Згідно з ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Надавши оцінку наявним у справі доказам, доводам та запереченням сторін, суд дійшов висновку, що оспорювані правочини не можна кваліфікувати як фіктивні, оскільки на їх підставі відбулося відчуження майна (цінних паперів), а саме по собі не виконання однією із сторін умов правочину не робить його фіктивним.

Отже, договори купівлі-продажу цінних паперів № Б344-08 від 07.11.2008, № 129/4-10Б від 15.07.2010, № 83-12/12БВ від 26.12.2012, № БВ 20/2-3/14 від 03.04.2014, № БВ 20/3-3/14 від 03.04.2014 не можуть бути визнані судом фіктивними, так як в результаті їх укладення сторони досягли такої мети як перехід права власності на майно (цінні папери) від однієї особи до іншої.

Як вже зазначалося вище, Приватне акціонерне товариство «Бориспільський автозавод» перебуває в процедурі банкрутства (справа № 911/248/21, яка відкрита ухвалою від 08.02.2021, постановою від 23.01.2023 визнано Приватне акціонерне товариство «Бориспільський автозавод» банкрутом та відкрито відносно нього ліквідаційну процедуру).

Позивач - Акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України» та відповідач 2 - Товариство з обмеженою відповідальністю «Київська правова група» є кредиторами Приватного акціонерного товариства «Бориспільський автозавод», що підтверджується ухвалою Господарського суду Київської області від 19.07.2021, а також постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.08.2022 та постановою Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 911/248/21.

З матеріалів справи № 911/248/21 вбачається, що вимоги Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» до Приватного акціонерного товариства «Бориспільський автозавод» виникли з генеральної угоди № 151107N1 від 22.06.2007, кредитного договору № 151107К26 від 22.06.2007, кредитного договору № 151107К29 від 22.06.2007 та іпотечного договору № 151107Z67 від 22.06.2007.

Відповідно до п. 3.2.2 кредитних договорів кінцевий строк погашення кредиту - 31.12.2014.

18.08.2015 Акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України» звернулося до боржника з вимогою № 195-04/5600 про дострокове погашення ним заборгованості перед банком в повному обсязі, а 31.08.2015 з позовом в суд про стягнення заборгованості (справа № 911/3902/15).

Згідно наявних у матеріалах справи № 911/248/21 розрахунків заборгованості за кредитом, вказана заборгованість визначена з 01.08.2014.

При цьому, предметом спору у даній справі є договори купівлі-продажу цінних паперів, які укладені 07.11.2008, 15.07.2010, 26.12.2012 та 03.04.2014.

Отже, відповідно до наявних у матеріалах даної справи та справи № 911/248/21 документів вбачається, що оспорювані договори були укладені до кінцевої дати погашення кредиту та звернення позивача з вимогою до боржника про погашення заборгованості.

За таких обставин, суд вважає, що позивачем належним чином не доведено факту того, що оспорювані договори були укладені у підозрілий період, коли боржник мав невиконані кредитні зобов`язання перед Акціонерним товариством «Державний експортно-імпортний банк України».

Водночас, суд звертає увагу, що боржник - Приватне акціонерне товариство «Бориспільський автозавод» не є стороною оспорюваних договорів, участі в їх укладенні та виконанні не брав, вказані договори укладені одним із кредиторів боржника - Товариством з обмеженою відповідальністю «Київська правова група» та іншими фізичними/юридичними особами.

Предметом оспорюваних договорів є цінні папери - прості векселі, які емітовані боржником та іншими юридичними особами у період з 2005 по 2014 роки.

Тобто, оспорюваними договорами підтверджується зміна векселедержателя простих векселів, які у 2005 - 2014 роках видані боржником та іншими юридичними особами.

Суд звертає увагу, що частина простих векселів, які є предметом оспорюваних договорів були підставою кредиторських вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Київська правова група» до боржника - Приватного акціонерного товариства «Бориспільський автозавод» у справі № 911/248/21.

Так, ухвалою Господарського суду Київської області від 19.07.2021, постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.08.2022 та постановою Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 911/248/21 встановлено, що грошові вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Київська правова група» до боржника - Приватного акціонерного товариства «Бориспільський автозавод» обґрунтовані зобов`язаннями боржника за простими векселями в кількості 25 шт.

Оригінали векселів, якими обгрунтовані кредиторські вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Київська правова група», були оглянуті як судом першої так і судом апеляційної інстанції та залучені до матеріалів справи № 911/248/21.

Відповідно до норм Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок», Закону України «Про ринку капіталу та організовані товарні ринки» та статей 194-195 Цивільного кодексу України вексель є одним із видів цінних паперів, який посвідчує безумовне грошове зобов`язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю). Векселі можуть бути прості або переказні та існують виключно у документарній формі. Особливості видачі та обігу векселів, здійснення операцій з векселями, погашення вексельних зобов`язань та стягнення за векселями визначаються законом.

Зі змісту ст. 77 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі (далі - Уніфікованого закону), вбачається, що до простих векселів застосовуються такі ж положення, що стосуються переказних векселів, тією мірою, якою вони є сумісними з природою цих документів, зокрема, положення щодо: індосаменту (статті 11 - 20); строку платежу (статті 33 - 37); платежу (статті 38 - 42); права регресу у разі неплатежу (статті 43 - 50, 52 - 54); платежу у порядку посередництва (статті 55, 59 - 63); копій (статті 67 і 68); змін (стаття 69); позовної давності (статті 70 і 71); неробочих днів, обчислення строків і заборони пільгових строків (статті 72, 73 і 74).

Статтею 11 Уніфікованого закону передбачено, що будь-який переказний вексель, навіть виданий без прямого застереження про наказ, може бути переданий шляхом індосаменту.

Згідно з ст. 15 Уніфікованого закону індосант відповідає за акцепт і за платіж, якщо не обумовлено протилежне. У випадку включення до індосаменту застереження «без обороту на мене» чи будь-якого іншого, наслідком якого може бути звільнення індосанта від відповідальності за платіж за векселем, індосант відповідає лише за дійсність переданої за векселем вимоги. Таке застереження означає, що при неакцепті або неплатежі до такого індосанта не можуть бути пред`явлені вимоги, передбачені статтями 43 - 49 Уніфікованого закону, тобто зазначена особа звільняється від відповідальності за невиконання зобов`язань за векселем.

Відповідно до ст. 16 Уніфікованого закону власник переказного векселя вважається його законним держателем, якщо його право на вексель базується на безперервному ряді індосаментів, навіть якщо останній індосамент є бланковим.

Отже, якщо останній індосамент є бланковим або на пред`явника (тобто в ньому не зазначено особу, що отримує вексель), законним векселедержателем такого векселя вважається особа, у якої вексель фактично знаходиться. Така особа має всі права за векселем, у тому числі право вимоги платежу за ним.

Правочини, на підставі яких було видано (передано) вексель, можуть бути визнані судом недійсними у випадках, передбачених статтями 215-236 Цивільного кодексу України, із застосуванням між сторонами загальних правових наслідків недійсності правочинів. Визнання судом зазначених правочинів недійсними не спричиняє недійсність векселя як цінного папера та не перериває індосаментний ряд (п. 8 постанови пленуму Верховного суду України № 5 від 08.06.2007 «Про деякі питання практики розгляду спорів, пов`язаних з обігом векселів»).

Суд звертає увагу, що усі векселі, які є предметом оспорюваних договорів та були підставою кредиторських вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Київська правова група» до боржника, містять безперервний ряд індосаментів, а тому Товариство з обмеженою відповідальністю «Київська правова група» є їх законним держателем у відповідності до ст. 16 Уніфікованого закону, що також встановлено в ухвалі Господарського суду Київської області від 19.07.2021 та постанові Північного апеляційного господарського суду від 10.08.2022 у справі № 911/248/21.

Також, у постанові Північного апеляційного господарського суду від 10.08.2022 у справі № 911/248/21, колегія суддів дійшла висновку, що Акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України» помилково ототожнює визначений у векселі строк платежу (який є строком виконання зобов`язання за векселем у розумінні ст. 530 Цивільного кодексу України, а його порушення є простроченням у розумінні ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України) з моментом виникнення за векселем безумовного грошового зобов`язання векселедавця або, за його наказом, у третьої особи сплатити визначену у векселі суму власнику векселя (векселедержателю), який настає з моменту оформлення та видачі векселя, оскільки вексель посвідчує вже існуюче (те, що виникло, у тому числі до оформлення векселю) грошове зобов`язання, а тому, за висновком колегії суддів апеляційного суду, стверджувані банком обставини зміни строку пред`явлення векселя до виконання не змінюють природу вимог кредитора - Товариства з обмеженою відповідальністю «Київська правова група», що ґрунтуються на вексельних зобов`язаннях боржника, з поточних на конкурсні.

Разом з тим, суд звертає увагу, що в ухвалі Господарського суду Київської області від 19.07.2021 та постанові Північного апеляційного господарського суду від 10.08.2022 у справі № 911/248/21, яка залишена без зміна постановою Верховного Суду від 02.11.2022, розглянуто заперечення та обґрунтування Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» щодо здійснення розрахунків за договорами купівлі-продажу цінних паперів, щодо первісних зобов`язань, в рахунок яких були видані векселі, щодо обізнаності банку про видачу боржником векселів, щодо обліку виданих боржником векселів, щодо повноважень на підписання векселів та укладення правочинів (том 25 арк. 62-63, том 28 арк. 135-136 справи № 911/248/21, п. 52 постанови Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 911/248/21).

Отже, судовими рішеннями у справі № 911/248/21 встановлено, що грошові вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Київська правова група» до боржника - Приватного акціонерного товариства «Бориспільський автозавод» ґрунтуються саме на векселях, які містять безперервний ряд індосаментів та підтверджують, що їх законним держателем є Товариство з обмеженою відповідальністю «Київська правова група», при цьому, обставини дійсності/недійсності правочинів, на підставі яких було передано векселі не впливають на дійсність/недійсність векселів як цінних паперів та не переривають індосаментний ряд.

Суд зазначає, що сам по собі факт укладення оспорюваних договорів купівлі-продажу цінних паперів, за якими цінні папери перейшли від однієї особи до іншої, не є втручанням у майнову сферу боржника, оскільки зміст зобов`язання, яке виникло та ґрунтується на векселях, не змінюється.

За оспорюваними договорами купівлі-продажу цінних паперів не відбувається задоволення вимоги за векселем ані боржником, ані покупцем. Покупець не задовольняє вимогу продавця до боржника замість останнього, а сплачує продавцю договірну вартість цінних паперів. Така договірна вартість (ціна) може відрізнятися від номінальної вартості цінних паперів, яку боржник зобов`язаний сплатити законному векселедержателю.

Боржник не є стороною оспорюваних договорів і не здійснює жодних розрахунків ані з продавцем, ані з покупцем на підставі цих договорів. Тому ані укладення договорів купівлі-продажу цінних паперів, ані їх виконання продавцем та покупцем не може призвести до погіршення становища боржника та інших кредиторів, не створює нових зобов`язань для боржника, жодним чином не вплинуло на майновий стан боржника.

З огляду на вищевикладене, враховуючи те, що оспорювані правочини вчиненні без участі боржника, тобто без його вольових дій, в результаті їх укладення та виконання не відбулося виведення активів боржника, тобто відчуження майна і свідомого погіршення майнового становища боржника з метою уникнення відповідальності перед кредиторами, а також не відбулося збільшення ліквідаційної маси боржника, а тому суд вважає, що у даному випадку відсутні ознаки фраудаторного правочину - правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Статтею 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з ст. 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу.

Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Положення ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

Цивільний кодекс України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; шляхом укладання правочинів суб`єкти цивільних відносин реалізують свої правомочності, суб`єктивні цивільні права за допомогою передачі цих прав іншим учасникам.

Відповідно до ст. 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 Цивільного кодексу України).

Згідно з ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Водночас за змістом ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

У ст. 215 Цивільного кодексу України унормовано, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

У розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття «заінтересована особа» такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину.

Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Самі по собі дії осіб, зокрема, щодо вчинення правочинів, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірними, не можуть бути оспорені в суді, допоки ці особи не доведуть, що такі дії порушують їх права.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся з позовом у цій справі про визнання недійсними договорів, стороною яких він не є. Водночас позивач стверджує, що даний позов подано з метою захисту його прав як кредитора у справі про банкрутство Приватного акціонерного товариства «Бориспільський автозавод».

Тобто у цій справі позов про визнання недійсними договорів подала особа, яка не була стороною цих оспорюваних договорів, - заінтересована особа.

Суд зазначає, що особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Суд звертає увагу, що під час вирішення спору про визнання недійсними оспорюваних правочинів необхідно застосовувати загальні положення статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочинів і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочинів, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

З огляду на вищевикладене, суд, дослідивши обставини справи і наявні у ній докази, вважає недоведеним Акціонерним товариством «Державний експортно-імпортний банк України» належними засобами доказування у розумінні положень статей 76-79, 91 Господарського процесуального кодексу України того, що вчинення оспорюваних правочинів має негативний вплив на права та законні інтереси позивача, тобто недоведеним факт порушення оспорюваними договорами його прав і законних інтересів, які підлягали би захисту у судовому порядку, того, які саме права позивача порушено та в який спосіб відбувається таке порушення, а також того, що в результаті визнання недійсними оспорюваних правочинів майнові права позивача буде захищено та відновлено.

При цьому, суд зазначає, що відсутність порушення прав та законних інтересів позивача оспорюваними правочинами є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові.

За таких обставин, враховуючи те, що у даному випадку та на даний час Акціонерним товариством «Державний експортно-імпортний банк України» не доведено, а судом не встановлено наявності ознак фраудаторного та фіктивного правочину в оспорюваних договорах, а також порушення прав та законних інтересів Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» внаслідок укладення оспорюваних договорів, суд дійшов висновку, що вимоги про визнання недійсними договору купівлі-продажу цінних паперів № Б344-08 від 07.11.2008, договору купівлі-продажу цінних паперів № 129/4-10Б від 15.07.2010, договору купівлі-продажу цінних паперів № 83-12/12БВ від 26.12.2012, договору купівлі-продажу цінних паперів № БВ 20/2-3/14 від 03.04.2014 та договору купівлі-продажу цінних паперів № БВ 20/3-3/14 від 03.04.2014 не підлягають задоволенню.

Отже, суд повністю відмовляє у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» до Приватного акціонерного товариства «Бориспільський автозавод», Товариства з обмеженою відповідальністю «Київська правова група», ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Континентмаш», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фондова компанія «Даліз-Фінанс», Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіммбуд» про визнання недійсними договорів.

Судовий збір, відповідно приписів ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається судом на позивача.

Керуючись статтями 7, 59 Кодексу України з процедур банкрутства та статтями 2, 73-79, 86, 129, 237-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Дане рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 256-257 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення підписано: 03.04.2023.

Суддя Т.В. Лутак