Постанова

від 14.03.2023 по справі 946/1499/21

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/2738/23

Справа № 946/1499/21

Головуючий у першій інстанції Пащенко Т. П.

Доповідач Драгомерецький М. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.03.2023 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Драгомерецького М.М.,

суддів колегії: Дришлюка А.І.,

Громіка Р.Д.,

при секретарі: Павлючук Ю.В.,

переглянув усудовому засіданніцивільну справуза апеляційноюскаргою адвоката Лашкевича Дмитра Володимировича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 03 грудня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів, -

В С Т А Н О В И В:

26 лютого 2021 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом, який в подальшому був нею уточнений, до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє вимоги щодо предмета спору ОСОБА_3 , про стягнення грошових коштів.

Мотивуючи свої позовні вимоги тим, що рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 02 лютого 2018 року у справі №500/2552/17 (провадження №2/500/695/18) було задоволено позов ОСОБА_3 та стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 борг у розмірі 6 152 222,09 грн. Рішення суду набрало законної сили та було пред`явлено ОСОБА_3 до примусового виконання. В процесі примусового виконання рішення суду за рахунок реалізації належного ОСОБА_2 нерухомого майна з неї було стягнуто на користь ОСОБА_3 5 003 020,00 грн, що підтверджується свідоцтвами про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу №1558, 1559, 1560 від 17.05.2019, виданими приватним нотаріусом Ізмаїльського міського нотаріального округу Одеської області Єфіменко М.Д..

Враховуючи, що на підставі ст. 544 ЦК України боржник, який виконав солідарний обов`язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з рештисолідарних боржниківу рівнійчастці,за вирахуваннямчастки,яка припадаєна нього, позивач вважає, що з ОСОБА_1 , як із солідарного боржника підлягає стягненню на її користь грошова сума у розмірі 2501510 грн, що складає половину сплаченого нею боргу.

На підставі зазначеного ОСОБА_2 звернулась до суду із вказаним позовом та просила його задовольнити з правових підстав зазначених у позовній заяві.

Відповідач ОСОБА_1 заперечував щодо задоволення позовних вимог. У відзиві на позовну заяву зазначив, що загальна сума сплачених позивачем коштів становить 5479 016,76 грн, а залишок боргу, відповідно, складає 673 205,33 грн. Отже, позивачка сплатила всього 5479 016,76 грн, проте в своєму позові вона безпідставно стверджує, що сплатила всю суму боргу по рішенню суду, а саме, 6152 222,09 грн. Таким чином, виходячи з того, що позивачкою не надані суду докази сплати всієї суми боргу, вона не має права, відповідно до ч. 1 ст. 544 ЦК України, на зворотну вимогу (регрес) до ОСОБА_1 , як солідарного боржника. Крім того, як вбачається з матеріалів справи, майно, за рахунок якого позивачка частково розрахувалась перед ОСОБА_3 було придбане під час їхнього шлюбу, відтак, воно є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таким чином, часткове погашення боргу позивачкою відбулося за рахунок спільного сумісного майна подружжя, що свідчить про відсутність підстав для регресного позову. Відтак, підстав для стягнення з відповідача на користь позивачки частини сплачених грошових коштів немає, оскільки часткове виконання позивачкою зобов`язань за рішенням суду від 02 лютого 2018 року у справі №500/2552/17 не є підставою для регресного позову. На підставі викладеного, відповідач просить суд в задоволенні позову ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів відмовити.

Третя особа ОСОБА_3 заяв чи клопотань по справі суду не надав.

Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 03 грудня 2021 року позов ОСОБА_2 задоволено в повному обсязі, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 2 501 510 грн та судовий збір у розмірі 11 350 грн.

Ухвалюючи вказане рішення, суд першої інстанції виходив з того, що рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 02 лютого 2018 року у справі №500/2552/17, яке набрало законної сили 15.05.2018, було стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 6 152 222,09 грн.

17 липня 2018 року на виконання рішення суду у справі №500/2552/17 Ізмаїльським міськрайонним судом Одеської області видано виконавчий лист. Строк пред`явлення виконавчого листа до виконання 16.05.2021.

28 грудня 2018 року постановою заступника начальника відділу Ізмаїльського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління в Одеській області Аргірова Р.Д. відкрито виконавче провадження №57984563 про стягнення заборгованості з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 у розмірі 6 152 222,09 грн.

Згідно із актом про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу та постановою заступника начальника відділу Ізмаїльського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління в Одеській області Аргірова Р.Д. від 11.05.2019 передано стягувачу ОСОБА_3 в рахунок погашення заборгованості за виконавчим листом №500/2552/17 від 17.07.2018, виданим Ізмаїльським міськрайонним судом Одеської області наступне майно, що належить ОСОБА_2 :

- нежитлові приміщення, загальною площею 86,8 кв.м, місцезнаходження: АДРЕСА_1 , на загальну суму 1 760822 грн;

- крамницю, загальною площею 85,1 кв.м, місцезнаходження: АДРЕСА_2 , на загальну суму 1726 340 грн;

- житловий будинок, загальною площею 63,7 кв.м, житлова площа 50,5 кв.м, місцезнаходження: АДРЕСА_3 , та земельну ділянку площею 0,0514 га, кадастровий номер 5110600000:01:037:0028, місцезнаходження: АДРЕСА_3 , на загальну суму 1 515 858,40 грн.

Свідоцтвами про передачу майна стягувачу в рахунок боргу від 17.05.2019, виданими приватним нотаріусом Ізмаїльського міського нотаріального округу Одеської області Єфіменко М.Д. на підставі акту про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу, затвердженого заступником начальника відділу Ізмаїльського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області Аргіровим Р.Д. 11.05.2019, посвідчено, що ОСОБА_3 належить на праві власності майно, що складається з: крамниці загальною площею 85,1 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , загальною сумою нерухомого майна - 1 726 340 грн, нежитлових приміщень загальною площею 86,8 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною сумою нерухомого майна 1760 822 грн, житлового будинку з надвірними спорудами, загальною площею 63,7 кв.м, житловою площею 50,5 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , на загальну суму 1515858,40 грн. Майно не реалізовано/торги не відбулися і стягувач ОСОБА_3 виявив бажання залишити за собою непродане майно, що раніше належало ОСОБА_2 ..

Відповідно до акту №57476441 про проведені електронні торги від 06.08.2019 ДП «СЕТАМ» проведені торги щодо реалізації частки в статутному капіталі, що належить боржнику ОСОБА_2 , яка складає 22,75 % (в розмірі внеску до статутного фонду 20 263,61 грн) в Ренійській міжгосподарській дитячій оздоровчій установі «АИСТ», переможець торгів ОСОБА_3 , на рахунок Ізмаїльського МР ВДВС перераховано 475 996,36 грн.

Згідно із довідкою Ізмаїльського відділу державної виконавчої служби в Ізмаїльському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) повідомлено, що у виконавчому провадженні №57984563 в ході примусового виконання виконавчого листа Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 17.07.2018 №500/2552/17 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 боргу в розмірі 6 152 222,09 грн здійснені наступні стягнення:

- 5 003 020,40 грн за рахунок передачі стягувачу нереалізованого в установленому порядку нерухомого майна;

- 417 345,50 грн за рахунок реалізації частки в статутному капіталі 22,75 % РМДОУ «АИСТ» код ЄДРПОУ: 25050699;

- 39,65 грн за рахунок примусового списання розрахункового рахунку.

Залишок боргу складає 731 816,54 грн, залишок виконавчого збору складає 573 483,73 грн.

У зв`язку із завершенням виконавчого провадження постановами заступника начальника відділу Ізмаїльського міськрайонного відділу державної виконавчої служби в Ізмаїльському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 28.07.2020 було виведено зі зведеного провадження виконавче провадження №57984563 з примусового виконання виконавчого листа №500/2552/17, виданого 17.07.2018 про стягнення заборгованості в розмірі 6 152 222,09 грн, а виконавчий лист №500/2552/17, виданий 17.07.2018, повернуто стягувачу.

Строк пред`явлення виконавчого документа для виконання повторно - до 28.07.2023.

Виходячи з диспозитивності судового процесу, керуючись ст. ст. 543, 544 ЦК України, які регулюють солідарний обов`язок боржників та право боржника, який виконав солідарний обов`язок, на зворотну вимогу, суд першої інстанції стягнув з відповідача 2501 510 грн., які відповідали розміру заявлених позивачем вимог згідно із заявою про уточнення позовних вимог.

Також суд першої інстанції дійшов висновку, що передане стягувачу нереалізоване в межах виконавчого провадження №57984563 нерухоме майно належало позивачу на праві особистої власності, оскільки захист майнових прав власника реалізованого майна в ході виконання рішення суду здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби. Натомість відповідач не надав доказів звернення до суду з позовом про розподіл майна подружжя, чи про оскарження дій державного виконавця в частині реалізації спірного майна.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, адвокат Лашкевич Д.В., який діє в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій просить рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 03 грудня 2021 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити в повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що відповідно до ч. 2 ст. 543 ЦК України солідарні боржники залишаються зобов`язаними доти, доки їхній обов`язок не буде виконаний в повному обсязі, при цьому право зворотної вимоги (регресу) до решти солідарних боржників відповідно до ч. 1 ст. 544 ЦК України має боржник, який повністю виконав солідарний обов`язок. Часткове виконання зобов`язання одним із солідарних боржників не породжує право вимоги (регресу) до решти солідарних боржників.

В обґрунтування своєї правової позиції апелянт посилається на правові висновки Верховного Суду щодо застосування ст. ст. 543, 544 ЦК України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 у справі №638/18231/15-ц, постанови Верховного Суду від 28.02.2018 у справі №727/4089/15-ц, від 12.12.2018 у справі №760/9191/15-ц, від 18.09.2019 у справі №200/1295/14-ц, від 05.12.2018 у справі №344/14521/14-ц). Також апелянт посилається на відповідні правові висновки Верховного Суду України, викладені в постановах від 03.06.2014 у справі №3-24гс14, від 26.08.2014 у справі №3-93гс14.

Крім того, апелянт зазначає, що суд першої інстанції не дослідив та не надав відповідного висновку, що задоволення вимог кредитора відбулося за рахунок майна, що було придбано подружжям ОСОБА_4 за час їхнього перебування у шлюбі і належало до їх спільної сумісної власності.

Від представника третьої особи ОСОБА_3 - адвоката Свиди К.В. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому представник просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, як незаконне та необґрунтоване, у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити, оскільки передане стягувачу в якості часткового виконання нерухоме майно було набуте подружжям ОСОБА_4 за час перебування у шлюбі, а встановлення судом першої інстанції наявності у позивача ОСОБА_2 права на зворотну вимогу (регрес) до іншого солідарного боржника ОСОБА_1 , означає встановлення тієї обставини, що зобов`язання з повернення ОСОБА_3 6 152 222,09 грн виконано в повному обсязі, що не відповідає дійсності та порушує законне право ОСОБА_3 , який повторно пред`явив виконавчий лист до виконання, отримати повернення боргу в повному обсязі.

Представник ОСОБА_3 надала до суду докази повторного пред`явлення 27.10.2022 ОСОБА_3 виконавчого листа №500/2552/17 для виконання до Ізмаїльського ВДВС, копію заочного рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 27.04.2017 у справі №500/1550/17 про розірвання шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , копію позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розподіл майна подружжя, який ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 22.01.2020 у справі №500/358/19 був залишений без розгляду за заявою позивача, а також копію рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 27.07.2006 у справі №2-3849/2006 за позовом ОСОБА_2 до Ізмаїльської міської ради Одеської області про поділ майна.

Вказані документи були отримані представником третьої особи після прийняття судом першої інстанції оскаржуваного рішення.

Враховуючи, що третя особа ОСОБА_3 не був учасником справ №500/1550/17 про розірвання шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , №500/358/19 про поділ майна подружжя ОСОБА_4 та №2-3849/2006 за позовом ОСОБА_2 до Ізмаїльської міської ради Одеської області про поділ майна, тому не міг володіти всією інформацією щодо обставин набуття та правового статусу нерухомого майна, яке було предметом стягнення у виконавчому провадженні №57984563, проте вказані письмові докази мають істотне значення для правильного вирішення справи, тому колегія суддів приймає їх для розгляду.

Згідно із ч. 2 ст.372ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

У дане судове засідання сторони належним чином повідомлені апеляційним судом про дату, час і місце розгляду цієї справи, через своїх представників, що узгоджується із вимогами ч. 5 ст. 130 ч. 5 ЦПК України.

Відповідно до ст. ст. 13, 43 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми процесуальними правами на власний розсуд. Особи, які беруть участь у справі, зобов`язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права та виконувати процесуальні обов`язки.

Клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції від сторін не надходило.

Явка сторін не визнавалась апеляційним судом обов`язковою.

Якщо учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі №361/8331/18.

10 березня 2023 року на електронну пошту апеляційного суду надійшло клопотання адвоката Свиди К.В. в інтересах ОСОБА_3 надійшла заява про проведення судового засідання у відсутність третьої особи та його представника, просила апеляційну скаргу задовольнити з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін, освідомленість її учасників про розгляд справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

У частинах 1 та 2 статті 367 ЦПК України зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до статті 5 ЦПК України,здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

За загальними правилами статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайновогоабо майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 60 Сімейного кодексу України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частиною 1 ст. 68 СК України встановлено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Нормами статей 257, 261 ЦК України передбачено, що звернутися до суду з позовом особа може протягом трьох років з дня, коли вона довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У постанові від 30.06.2020 в справі №638/18231/15-ц Велика Палата Верховного Суду виклала правовий висновок щодо застосування ст. 60, ч. 1 ст. 68, ч. 1 ст. 69 СК України, а саме: «…інститут шлюбу передбачає виникнення між подружжям тісного взаємозв`язку, і характер такого зв`язку не завжди дозволяє однозначно встановити, коли саме у відносинах з третіми особами кожен з подружжя виступає у власних особистих інтересах, а коли діє в інтересах сім`ї. Саме тому, на переконання Великої Палати Верховного Суду, законодавцем встановлена презумпція спільності інтересів подружжя і сім`ї.

Так, положення статті 60СК України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.

…Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу (частина перша статті 68 СК України). Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина перша статті 69 СК України)».

Враховуючи презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, яка не була спростована позивачем під час розгляду справи в суді першої інстанції, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки відповідач не звертався до суду з позовом про поділ майна подружжя чи про оскарження дій державного виконавця в частині реалізації спірного майна, це дає підстави вважати передане в рахунок погашення боргу нерухоме майно особистою власністю позивача ОСОБА_2 .

Не вчинення відповідачем зазначених дій не спростовує презумпцію права спільної сумісної власності на майно, набуте подружжям у шлюбі, і не спростовує факту задоволення вимог кредитора саме за рахунок спільного майна подружжя.

Будь-яких доказів того, що передане стягувачу в рахунок погашення боргу нерухоме майно було особистою власністю ОСОБА_2 , позивач суду не надала.

Натомість всі наявні в матеріалах справи письмові докази підтверджують те, що майно було спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_4 .

Як вбачається з матеріалів справи, заочним рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 27.04.2017 у справі №500/1550/17, яке набрало законної сили 23.05.2017, було розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 31.12.1988 відділом РАГСУ Салехардського міськвиконкому Тюменської області, актовий запис №361.

Тобто з 31 грудня 1998 року по 23 травня 2017 року позивач та відповідач перебували у зареєстрованому шлюбі.

Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 02.02.2018 у справі №500/2552/17 було задоволено позов ОСОБА_3 та стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 борг в розмірі 6 152 222,09 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 543 ЦК України у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

17 липня 2018 року Ізмаїльським міськрайонним судом Одеської області були видані виконавчі листи про стягнення боргу з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ..

За зверненням стягувача постановою від 28.12.2018 було відкрито виконавче провадження №57984563 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 6152222,09 грн.

Постановою від 11.05.2019 стягувачу було передано в рахунок часткового погашення боргу не реалізоване на торгах нерухоме майно: нежитлові приміщення, загальною площею 86,8 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 , на загальну суму 1 760 822 грн; крамниця, загальною площею 85,1 кв.м, за адресою: АДРЕСА_2 , на загальну суму 1 726 340 грн; житловий будинок, загальною площею 63,7 кв.м, за адресою: АДРЕСА_3 , та земельна ділянка площею 0,0514 га, кадастровий номер 5110600000:01:037:0028 на загальну суму 1 515 858,40 грн.

Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 27.07.2006 у справі №2-3849-2006 за позовом ОСОБА_2 до Ізмаїльської міської ради про розподіл майна (з урахуванням ухвали від 20.09.2006 про виправлення описки) за ОСОБА_2 було визнано належні на праві власності 1/27 частину будинку по АДРЕСА_2 та 13/500 частин будинку по АДРЕСА_1 , самостійними об`єктами власності з відповідною поштовою адресою та самостійним реєстровим номером.

Як зазначено у рішенні, 1/27 частину будинку по АДРЕСА_2 ОСОБА_2 було придбано на підставі договору купівлі-продажу від 16.03.2000, 13/500 частин будинку по АДРЕСА_1 нею набуто на підставі договору купівлі-продажу від 28.12.2001.

Також в матеріалах справи наявна копія позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна, з яким ОСОБА_2 21.01.2019 зверталась до Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області.

Ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 22.01.2020 у справі №500/358/19 за заявою представника позивача позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розподіл майна подружжя був залишений без розгляду.

У своєму позові ОСОБА_2 стверджувала, що житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_3 , є спільною сумісною власністю подружжя.

Тобто при зверненні до суду у справі №946/1499/21 позивач ОСОБА_2 була обізнана щодо правового статусу майна, за рахунок якого було частково задоволено вимоги стягувача у виконавчому провадженні. Натомість переконувала суд, що передане стягувачу в рахунок часткового погашення боргу не реалізоване на торгах нерухоме майно належало їй на праві особистої власності.

Як вбачається із свідоцтва про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу від 17.05.2019, виданого ОСОБА_5 , приватним нотаріусом Ізмаїльського міського нотаріального округу Одеської області, Халяпіну О.О. на житловий будинок з надвірними спорудами, загальною площею 63,7 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , право власності ОСОБА_2 на цей будинок підтверджувалось свідоцтвом про право власності № НОМЕР_1 , виданим 26.05.2010 виконавчим комітетом Ізмаїльської міської ради. Право власності на земельну ділянку площею 0,0514 га, кадастровий номер 5110600000:01:037:0028, місцезнаходження: АДРЕСА_3 , підтверджувалось державним актом на право власності на земельну ділянку ЯЛ №701369 від 25.10.2011. Тобто право власності на вказане майно було набуто ОСОБА_2 в період шлюбу.

Згідно із положеннями ч. 2 ст. 43 та ч. 1 ст. 44 ЦПК України, учасники справи зобов`язані: 1) виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; 2) сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; 3) з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; 4) подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; 5) надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; 6) виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; 7) виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом. Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Таким чином, на учасників судового процесу, покладається загальний обов`язок добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. При цьому, під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав та виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків у межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживання наданими правами.

Колегія суддів звертає увагу на те, що однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними.

Верховний Суд у постанові від 08.07.2020 у справі №522/3541/15, дійшов правового висновку про те, що «згідно зі статтею 13ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При цьому вона зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

У зв`язку з цим, добросовісність при правовому регулюванні цивільних відносин повинна розглядатися як відповідність реальної поведінки учасників таких відносин вимогам загальносоціальних уявлень про честь і совість. Іншими словами, щоб бути добросовісним, дії та вчинки учасників цивільних відносин мають здійснюватися таким чином, щоб вони викликали схвальну оцінку з боку суспільної моралі, зокрема в аспекті відповідності застосованих засобів правового регулювання тим цілям, які перед ним ставляться. І, навпаки, реалізація правового регулювання цивільних відносин буде недобросовісною, якщо соціальна свідомість відкидає її як таку, що не відповідає задекларованій меті.

Цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

Відповідно до частини третьої статті 16ЦК України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої-п`ятої статті 13 цього Кодексу.

Аналіз змісту частини другої статті 13ЦК України дає підстави для висновку, що недобросовісна поведінка особи, яка полягає у вчиненні дій, які можуть у майбутньому порушити права інших осіб, є формою зловживання правом.

Формулювання «зловживання правом» необхідно розуміти як суперечність, оскільки, якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права, «injuria». Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.

Термін «зловживання правом» означає те, що ця категорія стосується саме здійснення суб`єктивних цивільних прав, а не виконання обов`язків. Обов`язковою умовою кваліфікації дій особи як зловживання правом є встановлення факту вчинення дій, спрямованих на здійснення належного відповідній особі суб`єктивного цивільного права.

Заборона зловживання правом по суті випливає з якості рівнозваженості, закладеної такою засадою, як юридична рівність учасників цивільних правовідносин. Ця формула виражає втілення в цивільному праві принципів пропорційності, еквівалентності, справедливості під час реалізації суб`єктивних цивільних прав і виконання юридичних обов`язків.

Здійснення суб`єктивних цивільних прав повинно відбуватись у суворій відповідності до принципів правомірності здійснення суб`єктивних цивільних прав, автономії волі, принципів розумності і добросовісності. Їх сукупність є обов`язковою для застосування при здійсненні усіх без винятку суб`єктивних цивільних прав.

Розглядаючи поняття розумності та добросовісності як принципів здійснення суб`єктивних цивільних прав, необхідно враховувати, що розумною є поведінка особи, яка діє у межах, не заборонених їй договором або актами цивільного законодавства. Виходячи із аналізу норм, закріплених у ЦК України, поняття «добросовісність» ототожнюється із поняттям «безвинність» і, навпаки, «недобросовісність» із «виною». Такий висновок випливає із того, що за діяння, якими заподіяно шкоду внаслідок недобросовісної поведінки, може наступати відповідальність (наприклад, частина третя статті 39 ЦК України), а оскільки обов`язковим елементом настання відповідальності за загальним правилом є вина, то такі діяння є винними.

Дослідження питання про здійснення особою належного їй суб`єктивного матеріального права відповідно до його мети тісно пов`язане з аналізом фактичних дій суб`єкта на предмет дотримання вимоги добросовісності…

Переглядаючи справу у касаційному порядку, враховує конкретні обставини цієї справи щодо наявності обставин, визначених частинами другою та третьою статті 13 ЦК України, застосовує загальні засади цивільного права принципи справедливості, добросовісності та розумності, а також керується однією з аксіом цивільного судочинства: «Placuit in omnibus rebus praeci puumes seiustitiae aequitatis quequam stricti iuris rationem», що означає: «У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права»...

Верховний Суд наголошує, що застосовуваний спосіб захисту цивільних прав та інтересів позивача має відповідати критерію ефективності відновлення порушеного права, що є неприпустимим у разі встановлення істотного дисбалансу між правами та інтересами особи, яка просить застосувати такий спосіб захисту, та правами й інтересами іншої особи, стосовно якої такі примусові заходи належить застосувати. У разі встановлення істотного дисбалансу між правами й інтересами сторін спору, що матиме місце у спірних правовідносинах у разі задоволення поданого позову, суд встановлює порушення меж здійснення цивільних прав, оскільки в діях позивача наявні ознаки зловживання своїм правом».

Обов`язком суду відповідно до вимог ч. 5 ст. 12 ЦПК України є запобігання зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами.

На переконання суду апеляційної інстанції, такі дії позивача ОСОБА_2 щодо стягнення з відповідача коштів, які дорівнюють половині вартості нерухомого майна, яке перебувало у спільній сумісній власності подружжя ОСОБА_4 , і яке у виконавчому провадженні №57984563 було передано стягувачу в рахунок погашення боргу, а також введення в оману суду стосовно правового статусу нерухомого майна, необхідно оцінити як недобросовісні, спрямовані на порушення прав та законних інтересів відповідача й фактичного ухилення позивача, як солідарного боржника, від повернення боргу за рішенням суду, що свідчить про наявність обставин, визначених ч. 2 ст. 13 ЦК України, тобто зловживання правом.

Неправомірна мета та недобросовісна поведінка позбавляють сторону права посилатися на такі обставини як на підставу та умови надання захисту судом.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Колегія суддів при розгляді даної справи враховує правові висновки Верховного Суду щодо застосування ст. 544 ЦК України.

Відповідно до вимог ст. 543 ЦК України у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Кредитор, який одержав виконання обов`язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників.

Солідарні боржники залишаються зобов`язаними доти, доки їхній обов`язок не буде виконаний у повному обсязі.

Виконання солідарного обов`язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов`язок решти солідарних боржників перед кредитором.

Частиною 1 ст. 599 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частиною 1 ст. 544 ЦК України передбачено, що боржник, який виконав солідарний обов`язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього.

Велика ПалатаВерховного Судув постановівід 30.06.2020у справі№638/18231/15-цсформулювала висновок, «якщо один із колишнього подружжя в повному обсязі виконав зобов`язання, то він у порядку частини першої статті 544ЦК України має право на зворотну вимогу (регрес) до іншого з подружжя у відповідній частині».

Аналогічний висновок викладений Верховним Судом в постановах від 28.02.2018 у справі №727/4089/15-ц, від 05.02.2020 у справі №760/27180/17, від 02.04.2020 у справі №727/5226/17, від 20.11.2020 у справі №960/9191/15-ц, а саме: «За змістом вищенаведеної частини першої статті 544 ЦК України право на зворотну вимогу (регрес) виникає у одного з солідарних боржників до інших лише після виконання ним солідарного обов`язку.

Правовий аналіз положень зазначеної правової норми дає підстави для висновку про те, що наслідки, передбачені у ній, настають лише в разі повного виконання боржником солідарного обов`язку. Часткове виконання боржником солідарного обов`язку не породжує перехід до нього права на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників».

Відповідно до постанови заступника начальника відділу Ізмаїльського МВДВС Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Аргірова В.Д. від 28.07.2020, виконавчий документ було повернуто стягувачу на підставі п. 7 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження». Залишок боргу складає 731 816,54 грн. Виконавчий документ може бути повторно пред`явлений для виконання в строк до 28.07.2023.

27 жовтня 2022 року ОСОБА_3 повторно пред`явив до Ізмаїльського ВДВС виконавчий лист для стягнення із солідарного боржника ОСОБА_2 залишку боргу в розмірі 731 816,54 грн.

Враховуючи, що відповідно до вимог ст. 544 ЦК України часткове виконання боржником солідарного обов`язку не породжує перехід до нього права на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників, зобов`язання з повернення ОСОБА_3 6152 222,09 грн на підставі рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 02.02.2018 у справі №500/2552/17 не було виконано в повному обсязі, тому позивач ОСОБА_2 не набула права на зворотну вимогу (регрес) до відповідача.

Порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме, статей 12, 81, 263, 264 ЦПК України, а також норм матеріального права, а саме, статей 13, 15, 543, 544, 599 ЦК України, у відповідності до пунктів 2, 4 частини 1 статті 376ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції й ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову.

На підставі частин 1 та 13 статті 141ЦПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове рішення, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За подання апеляційної скарги відповідачем був сплачений судовий збір у розмірі 17250 грн (а.с. 155).

У зв`язку із задоволенням апеляційної скарги з позивача ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 слід присудити сплачений ним за подання апеляційної скарги судовий збір у розмірі 17 250 грн.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, п. 2, 4 ч. 1 ст. 376, ст. 381, ст. 382, ст. 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу адвоката Лашкевича Дмитра Володимировича в інтересах ОСОБА_1 задовольнити, рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 03 грудня 2021 року скасувати й ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_3 , про стягнення грошових коштів, залишити без задоволення.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрована: АДРЕСА_4 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрований: АДРЕСА_5 ) витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 17 250 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складено: 27 березня 2023 року.

Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький

А.І. Дришлюк

Р.Д. Громік